Міністерство охорони здоров’я України

Полтавський базовий медичний коледж

Методична розробка уроку «Єжен Йонеско “Носороги”»

Підготувала:

вчитель-методист, викладач світової літератури Дворнік С. І.

Полтава

2012

Тема уроку: Єжен Йонеско «Носороги»

Мета уроку: розглянути значення драми абсурду «Носороги»; зіставити метафори перетворення особистості на комаху (Ф.Кафка «Перевтілення»), пошесті чуми («Чума» А.Камю) та масове перетворення людей на носорогів(«Носороги» Є.Йонеско); розвивати в студентів уміння компаративного аналізу творів світової літератури, виховувати інтерес до світового літературного процесу.

Тип уроку: урок-дослідження.

Обладнання: картки із проблемними запитаннями, текст твору, схеми компаративного аналізу.

…Я відчуваю, що життя жахливе, що воно важке, нестерпне, як поганий сон. Подивіться навколо: війни, катастрофи і нещастя, ненависть і сум’яття, гоніння і смерть, які підстерігають нас, люди говорять, не розуміючи один одного.

Є. Йонеско

Кожне життя – єдине. Кожне – світ… Прожити життя – значить пережити світ по-своєму, по-іншому, несподівано

Є. Йонеско («Розкришені думки»).

План уроку

1. Абсурд – центральна категорія нової драматичної естетики.

2. Є. Йонеско - найяскравіший представник абсурдистської драми.

3. Найважливіші ознаки театру Єжена Йонеско: руйнація звичної логіки дії, відсутність характерів, абсурдність діалогів, гра слів, широке використання гротеску.

4. Зображення духовної та інтелектуальної спустошеності сучасного суспільства – провідна тема його п’єс.

5. Символічний сенс сюжету драми абсурду «Носороги».

6. Значення творчості Є. Йонеско.

Словникова робота

Гротеск - (grottesco, іт. - grota – печера, грот ) - дещо вичурне, те ,що виходить за звичні рамки; зображення людей та предметів у фантастичному перебільшенні, потворно-комічному вигляді в мистецтві, літературі.

Абсурд (від латинського «недоречний», «безглуздий»). Абсурдисти вважають головним атрибутом дійсності порушення причинних зв’язків, дегуманізацію людини та втрату нею моральної опори. Поняття «абсурд» прийшло з філософії екзистенціалізму (Альбер Камю, Жан Поль Сартр).

«Театр абсурду» - термін, який позначає сукупність явищ драматургії авангардизму та театру 40-50-х років ХХ століття (Семюель Беккет «Чекаючи на Годо», Єжен Йонеско «Лиса співачка»).

Основна риса «драми абсурду» - гротескно-комічна демонстрація алогічності, ірраціональності, безглуздості форм буття (мовних також), трагічності людського існування, хисткості всіх життєвих цінностей.

1. Слово вчителя

Термін «театр абсурду» був уведений відомим англійським літературознавцем Мартіном Ессліном у його праці «Театр абсурду» (1961). За кількома типологічними рисами він об’єднав драматургів різних країн та генерацій: французів Ежена Йонеско, Семюеля Беккета, Артюра Адамова, Фернандо Аррабаля, Жана Жене; англійців Гарольда Пінтера, Нормана Фредеріка Сімпсона; американця Едварда Олбі; італійців Діно Буццаті та Еціо Д’Ерріко; швейцарця Макса Фріша; німецького письменника Гюнтера Грасса; поляків Славоміра Мрожека і Тадеуша Ружевича; чеського драматурга Вацлава Гавела та ін..

Історико-культурними передумовами появи «театру абсурду» стала стаття французького критика П’єра де Буадеффа «Що сталося з нашою літературою?», в якій він писав: «Перейдемо тепер до причин. Одна з них очевидна, вона одразу впадає в око: стан сучасного світу. Невесело писати в епоху тотальної війни, таборів смерті, абсолютної зброї, терору – одним словом, під знаком Апокаліпсису. Звідси висновок, що людина – це небіжчик, який дістав відстрочку, планета приречена, цивілізація – це димова завіса, гуманізм – жарт, який тривав надто довго. І багато хто з письменників, здається, намагається роздмухати нещастя нашого часу. Абсурдність творчості стала для них такою самою незаперечною догмою, якою вчора було існування Бога… Від твору звільняються, як у судомі».

Яскравими представниками «театру абсурду» стали Самюель Беккет (1906- 1989) та Ежен Йонеско(1909-1994).

Ежен Йонеско називав свій театр «антитематичним, антиідеологічним, антиреалістичним», протиставляючи його усім варіантам театру «ангажованого».

«Жодних ідей», - заявляв Йонеско, постійно нагадуючи про свої власні ідеї абсурдності, безглуздості світу, про хаос, перед яким людина безсила і приречена.

У перших п’єсах Йонеско, наприклад, «Голомоза співачка», завдання «театру абсурду» - «Позначати словами, які нічого не говорять, речі, про які не можна сказати» - виконувалося буквально. «Оскільки сучасний світ знаходиться у стані розпаду, на сцені має запанувати розпад тотальний, розпад і слова, і дії, і характерів, і обставин, жанрів і стилів драматургії,» - писав Йонеско.

Згодом прямолінійне відтворення абсурду в абсурдному тексті змінюється зображенням абсурдного світу з елементами екзистенціалізму, який і був філософським орієнтиром для Йонеско. Фарси Йонеско пародіювали соціальне буття, позбавлене сенсу, доведене до рівня механічних дій, пародіювали торжество мовних штампів і тотальної уніфікації у «суспільстві споживання». Найяскравішими його творами вважаються п’єси: «Урок», «Жертва обов’язку», «Стільці», «Етюд для чотирьох», «Безкорисливий вбивця», «Носороги».

Поштовхом до написання трагікомедії «Носороги» стали враження французького письменника Дені де Ружмона від демонстрації нацистів на чолі з Гітлером у Нюрнберзі 1936 р.

«…Здалека люди з натовпу, як шалені, вигукували ім’я цієї страшної людини. Гітлер наближався, і з його наближенням зростала хвиля психозу, що захоплювала дедалі нових людей. Цей безум, ця маячня спочатку здивували оповідача. Однак, коли Гітлер підійшов ближче, він і сам відчув, що безум от-от захопить і його, що він «наелектризований» заразною маячнею. Він уже був готовий піддатися цій марі, але тут щось піднялося з глибин його єства і почало протидіяти колективному урагану… У цей момент повстало все його єство, все те,що було «ним»,- жодних аргументів проти, розум був ні до чого».

Перебуваючи в середині процесу «колективістських мутацій» свідомості співгромадян у Румунії 30-х р., письменник усвідомив високу ціну самозбереження особистості.

Дві тенденції – дві провідні тематико-сюжетні лінії – розвиток колективної істерії та ірраціональний опір масовому психозу.

З-поміж літературних контекстів, що вплинули на художню своєрідність п’єси, Є.Йонеско називав «Перевтілення» Ф.Кафки.

«Носороги», - пише Йонеско, - безсумнівно, антинацистський твір, але насамперед це п’єса, спрямована проти колективних істерій та епідемій, які криються під личиною розуму та ідей, але не стають від цього менш серйозними колективними захворюваннями, що виправдовують різні ідеології».

П’єса складається з трьох дій. У першій - абсурдна ситуація лише намічається: невідомо звідки з’являється носоріг. У другій - ситуація ускладнюється: з’являється загроза масового зносороження. У третій – абсурдна ситуація досягає свого апогею. Простежуючи етапи цього процесу, Йонеско відкриває у нібито абсурдній навалі «оносорожування» певну логіку, яка відображає закономірності поширення будь-якої колективної ідеї.

2. Робота з текстом.

Робота в динамічних групах.

- Визначте проблематику п’єси.

- У перетворенні якого героя на носорога Є. Йонеско розкрив динаміку росту «внутрішнього чудовиська» , його остаточну перемогу над цивілізованою і гуманною особистістю? Відповідь проілюструйте текстом п’єси.

- Хто з героїв п’єси протистоїть натовпу і що допомагає йому зберегти людську сутність? Думки обґрунтуйте текстом .

-Порівняйте метафори перетворення особистості на комаху в новелі «Перевтілення» Ф, Кафки та масового перетворення людей на носорогів у п’єсі

Є,Йонеско «Носороги»; існування в абсурдному світі і свободу вибору

людини за п’єсою Є.Йонеско «Носороги» та романом А.Камю «Чума».

-Які інакомовні значення має сюжет про пошесть «оносороження»?

-Прокоментуйте ваше розуміння епіграфів до уроку.

Виступи студентів 1 динамічної групи.

У п’єсі Є. Йонеско «Носороги» порушено ряд важливих морально-етичних та філософських проблем , які актуальні і в наш час, - добро і зло, моральний вибір особистості, кохання і зрада, сенс людського існування.

Є. Йонеско в абсурдно-фантастичному сюжеті зображує зло, масову істерію, «оносороження», що знищує всі цінності людського буття , та бунт ,як вияв людяності і доброти ; героїв , які у світі зла мають стати перед вибором: зламатися під натиском «оносороженої маси» чи протистояти , боротися зі злом; велике кохання Беранже і біль від зради Дезі. Драматург у досить незвичний спосіб змушує читача задуматись над головними питаннями сенсу людського існування.

Виступи студентів 2 динамічної групи.

Є. Йонеско яскраво відтворив перетворення на носорога героя на ім’я Жан. У розмові зі своїм другом Беранже він пропагує обов’язок і дисципліну , насправді ж не витримує натиску «оносороженої маси» і втрачає людську сутність.

Жан. Носорог на свободе бегает по городу. Как это можно было допустить! Надо заявить протест городским властям.

Жан. Жизнь –это борьба. Только трусы отказываются бороться.

Жан. Я сильный, во-первых, потому, что у меня есть сила. Затем я сильный, потому что у меня есть моральная сила.

Жан. Надо уметь с толком использовать свободное время. Ходить в музеи, читать литературные журналы. Это излечит от страхов, тоски, воспитает. Покупать билеты в театр, ходить на интересные спектакли.

Жан. Думайте – и будете существовать.

Жан. Хватит с меня морали! Надо быть выше всякой морали! У природы есть свои законы. А мораль – противоестественна! Нужно восстановить основы жизни. Вернуться к первобытной чистоте.

Жан. У меня здоровое тело и здоровый дух. Я во всем отдаю себе отчет, я не позволю плыть по течению. Я всегда иду прямо, прямо, прямо напролом.

Жан. Человечность отжила. Почему бы мне не стать носорогом? Я люблю перемены. В сущности, у меня даже нет ненависти к людям, у меня к ним вообще нет никаких чувств, а если есть, так просто отвращение, но только пусть не становятся мне поперек дороги – раздавлю!

Жан. В конце концов, носороги такие же существа, как и мы, и они тоже имеют право на жизнь!

Викладач.

Таким чином, робимо висновок: переродження героя відбувається під натиском масової істерії, а у гаслах Жана під час перевтілення звучить перевага первісної сили над загальнолюдськими цінностями , як відгомін ніцшеанської ідеї «надлюдини».

Виступи студентів 3 динамічної групи

Лише один герой залишається таким, як і був, і- найголовніше - не збирається змінюватися і не шкодує, що виглядає не так, як усі. Це Беранже. Він болісно переживає зраду Дезі , її перетворення в носорога. Яскравим свідченням цього є монолог Беранже.

Студенти зачитують монолог Беранже після перетворення Дезі на носорога.

Беранже (продолжая глядеться в зеркало). Как-никак, а человек — это все-таки не так противно. А ведь я далеко не красавец. Поверь мне, Дэзи! (Оборачивается). Дэзи, Дэзи! Где ты, Дэзи? Нет, ты этого не сделаешь! (Бросается к двери). Дэзи! (Выбегает на площадку, перегибается через перила). Дэзи! Вернись! Вернись, моя маленькая Дэзи! Ты даже не позавтракала! Дэзи, не оставляй меня одного! Ты же мне обещала! Дэзи! Дэзи! (Перестает звать и в отчаянии возвращается в комнату). Конечно, мы перестали друг друга понимать. Никакого согласия, ни в чем. Совместная жизнь распалась. Но как же она могла уйти, не объяснившись?! (Оглядывается, обводит глазами комнату). Не сказав ни слова. Так не поступают. Вот теперь я совсем один. (Идет к двери, запирает ее на ключ, очень тщательно, но с явным раздражением). Я им не дамся. (Старательно закрывает окна). Вы меня не поймаете. (Обращается к головам носорогов). Я за вами не пойду, я вас не понимаю. Я останусь таким, каков я есть. Я человеческое существо. Человеческое. (Садится в кресло). Совершенно невыносимое положение. Я сам виноват в том, что она ушла. Я был для нее всем. Что теперь с ней станется? Вот еще один человек на моей совести. Мне лезет в голову все самое ужасное; самое ужасное может случиться! Бедная крошка, брошенная на произвол судьбы, одна, в этом мире чудищ! Кто мне поможет ее найти? Никто, потому что никого не осталось.

Снова оглушительный рев, топот, пыль столбом.

Не хочу их слышать. Заткну себе уши ватой. (Затыкает уши ватой и разговаривает сам с собой, стоя у зеркала). Есть только один выход — убедить их, но в чем убедить? А такого рода мутации... они обратимы? Кто знает, обратимы ли они? И потом, это же как подвиг Геракла, это свыше моих сил. Прежде всего, для того чтобы их убедить, с ними нужно вступить в переговоры. А чтобы разговаривать с ними, мне нужно научиться их языку. Или им нужно научиться моему. А на каком языке я говорю? Какой у меня язык? Французский, да? Конечно, это считается французским. А что такое французский язык? Конечно, можно его назвать французским, если угодно, никто не может этого оспорить, только я один и говорю на нем. А что я говорю? Понимаю ли я сам себя? Я — себя — понимаю? (Идет на середину комнаты). А что, если, как сказала Дэзи, правы они? (Возвращается к зеркалу). Человек не уродлив, не уродлив! (Смотрится в зеркало, проводит рукой по лицу). Как странно! Но на что же я похож? На что? (Бросается к шкафу, достает фотографии, смотрит, перебирает их). Вот снимки! Что это за люди? Мсье Папийон, а может быть, Дэзи? А это кто — Ботар, или Дюдар, или, может быть, Жан? А может быть, я сам? (Опять бросается к шкафу и достает две-три картины). Да, я себя узнаю, это я, я! (Идет, вешает картины на стену в глубине, рядом с головами носорогов). Это я, я.

Когда картины развешаны, видно, что на них изображены старик, толстая женщина, мужчина. Уродство этих портретов особенно выступает рядом с головами носорогов, которые стали очень красивыми. Беранже отходит на шаг, разглядывает картины.

Некрасивый я, совсем некрасивый. (Срывает картины и с яростью бросает их на пол. Идет к зеркалу). А они красивые. Я был не прав. Ах, как бы я хотел быть таким, как они. Жаль, что у меня нет рога. Как это безобразно — совсем гладкий лоб. Как было бы хорошо — один или два рога, сразу бы все подтянулось, а то вон как обвисло. Но, может быть, это еще случится, и мне не будет стыдно, и я пойду к ним, и мы все будем вместе. Но у меня почему-то рог не растет! (Смотрит на ладони). И руки у меня какие-то влажные. Станут ли они когда-нибудь жесткими? (Снимает пиджак, расстегивает сорочку, рассматривает грудь в зеркало). А кожа какая дряблая! Ах, это чересчур белое, волосатое тело! Как бы я хотел, чтобы у меня была жесткая кожа, такого чудесного темно-зеленого цвета, совсем голая, без растительности, как у них! (Прислушивается к реву). Их пение не лишено приятности, немного резко звучит, но есть в нем какая-то своеобразная прелесть! Ах, если бы и я мог так. (Пытается подражать). Агх! Агх! Брр. Нет, не то. Попробуем еще, погромче! Агх! Агх! Брр! Нет-нет, совсем не то, слабо, Никакой мощи в голосе. У меня не получается рева. А только вой. Агх! Агх! Вой — это совсем не рев. Зачем же теперь раскаиваться, надо было идти за ними вовремя... Теперь уже поздно — увы! Я чудовище, чудовище! Мне уже никогда не стать носорогом, никогда, никогда! Я не могу измениться. Я бы так хотел, так хотел, но не могу. Я больше не могу на себя смотреть, мне стыдно! (Поворачивается спиной к зеркалу). Я так уродлив! Горе тому, кто хочет сохранить своеобразие! (Вздрогнув, застывает на месте). Ну что ж, делать нечего! Буду защищаться! Один против всех! Где мое ружье, ружье мое! (Поворачивается лицом к стене, на которой видны головы носорогов. Кричит). Один против всех! Я буду защищаться, буду защищаться! Один против всех! Я последний человек, и я останусь человеком до конца! Я не сдамся!

Вчитель .Внутрішній монолог Беранже залишає гнітюче відчуття трагічної парадоксальності світу. Беранже кохає Дезі і хвилюється за неї, почуває відповідальність за її життя. Якщо спочатку Беранже шкодує, що не може стати носорогом, то потім він знаходить у собі мужність, Беранже здатний протистояти темним силам .Він зберігає людську сутність, стверджує здатність людини протистояти «зносороженню», а значить – злу. Отже, є надія ,що зло переможне. Бунт Беранже –це вияв людяності і добра, що не здатна знищити ніяка зла сила . Водночас це і ствердження індивідуальності та неповторності особистості.

Відповідь студентів 4 динамічної групи.

Є. Йонеско сприйняв новелу «Перевтілення» Ф. Кафки , як історію пробуджен-

ня «чудовиська» у звичайній людині. У своїй п’єсі «Носороги» драматург відтворив колективне «оносороження», тріумф носорогів, знеособлення людини, втрату нею людської сутності. Ф. Кафка в образі Грегора Замзи показав перетворення людини на комаху, яка все ж таки зберегла свою людську гідність і почуття.

Є. Йонеско перевтілення - Ф. Кафка

Є. Йонеско «Носороги» людини Ф.Кафка «Перевтілення»

« Оносорожування» Людина-комаха

Перетворення і зовнішнє , і внутрішнє Перетворення лише зовнішнє

Вчитель.

Є.Йонеско , як і А. Камю змальовує життя людини в абсурдному світі.

«Оносороження» ,як і «зачумлення», є інакомовним утіленням абсурду.

Якщо чума в Орані - інакомовне втілення абсурду зовнішнього, то «оносороження» є абсурдом внутрішнього світу особистості. Людина , яка живе в абсурдному світі, має свободу морального вибору: змиритися або піднятися на бунт. Спробуємо схематично відтворити це твердження.

Є. Йонеско «Носороги» А. Камю «Чума»

«оносорожування» – зло, узагальнення «чума» - пошесть ,

розмаїтих форм омасовлення, сутність світове зло:

процесу колективних мутацій - війни, хвороби, несправедливі

остаточна перемога над цивілізованою вироки, фанатизм церкви та

гуманною частиною особистості політичних партій, смерть

Вистояти може людина, свідомість якої невинної дитини. «Усі борють-

не спотворена стереотипами. ся – кожен по-своєму. Боягузт

во – лише у тому, аби встати

навколішки» А.Камю.

Викладач.

Отже, за умов натиску згубних сил вищий сенс людського існування ­­– чинити опір, обстоювати загальнолюдські цінності: людяність, доброту, гуманізм, співчуття, милосердя.

Відповідь 5 динамічної групи.

Сюжет п’єси Є.Йонеско «Носороги» є не лише інакомовним зображенням фашистської навали, але й узагальнення всіх видів «омасовлення».

Якщо у першому епіграфі до уроку в словах драматурга вчувається біль за стан сучасного світу, за людину, непорозуміння між людьми, то другий епіграф підкреслює неповторність людського життя і неповторне сприйняття світу кожної людини, збереження в людині Людини.

3. Підсумки уроку

Єжен Йонеско – яскравий представник «театру абсурду», який спростував думку критиків про те, ніби його театр – «це стогін самотньої людини, яка не може спілкуватися з іншими людьми». Драматург вважав, що самотність - річ украй необхідна, і що біди сучасної людини спричинені дефіцитом можливості бути наодинці з собою; дух колективізму, незалежно від миролюбивої чи агресивної спрямованості, розчиняє особистість, вбиває індивідуальність, а відтак - і людське єство.

4.Завдання додому

Відповісти на запитання та виконати завдання для розгорнутої відповіді на стор. 385 (Волощук Є. Зарубіжна література: Підручник для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. – К.: Генеза, 2004).На основі п’єси, визначте основні ознаки «театру

абсурду» Є.Йонеско.

Отже, бунт Беранже є вищим виявом людяності, адже він стверджує індивідуально-неповторну своєрідність особистості.

Говорячи про успіх своєї п’єси, Й.Йонеско поділився своїми сумнівами, наголошуючи на тому ,чи зрозуміють її люди як слід, чи розпізнають у ній той страхітливий феномен омасовлення ,про який йдеться мова у творі, чи всі вони є особистостями, які мають душу, єдину і неповторну…

«Над цими запитаннями не завадить замислитися і сьогоднішньому читачеві «Носорогів»»,- зауважує Є.Волощук.

Література:

1. Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва. – К.: Академія, 2006.

2. Пінітіна Г. Символічний сенс сюжету п’єси «Носороги» Є. Йонеско // ЗЛ. – 2005. - № 13.

3. Стомат Т. В. Осягаючи естетику абсурдистської драми // ВЛ. – 2006. - № 12.

4. Штейнбук Ф. М. Вивчення зарубіжної літератури. 11 клас. – Харків: Ранок, 2005. – (Серія «Авторський урок»).

5. Волощук Є. Зарубіжна література: Підручник для 11 класу загальноосвіт. навч. закл. – К.: Генеза, 2004.