Городоцький ліцей №4

Раднюк Леоніда Адольфівна

Вчитель початкових класів

Уроки читання

в букварний період

м.Городок

2018 р.

Автор – упорядник: Раднюк Леоніда Адольфівна

Підручник 1класу « Уроки читання в букварний період»

Посібник пропонується вчителям початкових класів у роботі над вивченням звуків української мови та букв на їхнє позначення в букварний період навчання грамоти. У даній розробці наявні можливі види роботи на всіх етапах уроку. Допоможуть поглибити знання дітей в період вивчення Букваря.

«Читання - це віконце, через яке діти бачать і пізнають світ і самих себе».

В. О. Сухомлинський.

Вступ

Процес навчання грамоти за звуковим аналітико-синтетичним методом поділяється на три періоди: добукварний, букварний, після букварний.

У букварний період вчителі формують у першокласників уявлення про звуки мовлення( голосні, приголосні, тверді, м’які),про склад слова, наголос, слово, речення. Діти вчаться виділяти речення з мовного потоку, будувати їхні графічні моделі, звукові та складові моделі слів.

Зважаючи на складність букварного періоду, в якому букви розміщенні з урахуванням їхньої частотності в українському писемному мовлені, тут розроблені уроки ( за вимогами програми початкових класів) на вивчення звуків української мови та букв на їхнє позначення.

У структурі кожного уроку відображається провідний принцип звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти: від звука до букви.

Дібраний матеріал пропонується у вигляді синтетичних, променевих, позиційних таблиць, віршів для читання.

Використання поданого матеріалу допоможе одержати плідні результати в навчанні читання учнів у букварний період.

Урок 1. ЗВУК [а] ТА БУКВА А

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Вивчити з дітьми звук [а] та букву А, якою цей звук позначається на письмі. Здійснити перехід від умов­ного позначення звуків фішками до позначення буквами. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Зачитується вірш, пе­ред класом ставиться запитання: яким звуком починається і закінчується ім’я дівчинки-першокласниці, про яку гово­риться у вірші? А в яких словах вірша звук [а] чуємо в кінці та в середині слова (встала, чекала)?

Алла рано-рано встала,

Алла дня цього чекала.

Алла в цей осінній час

Йде до школи в перший клас.

Вірш заучується напам’ять.

2. Артикуляція звука [а]. Пояснюється вимова звука. Звук [а] вимовляється чітко, виразно. Ротова порожнина відкрита, струмінь видихуваного повітря не потрапляє на пе­решкоди мовних органів. Язик у задній частині рота підні­мається до м’якого піднебіння. Цей звук вимовляється лише за допомогою голосу, тому й називається голосним.

(Діти пригадують умовну позначку звука [а] —фішка [о]: кружечок — це відкрита ротова порожнина, квадратні дуж­ки — це «вушка», якими ми чуємо всі звуки.)

3. Визначення позиції звука [а] в словах. Про­поную дітям послухати назви квітів: жоржина, айстра, ро­машка і відповісти на запитання:

• Яким звуком закінчуються всі ці слова [а]?

• У якому слові чуємо звук [а] на початку і в кінці (айстра)?

• А в якому слові звук [а] чуємо в середині (ромашка)?

• Після проведеної роботи зачитую дітям загадку і наголошую, що слово-відгадка доповнить їхні знання про назви квітів зі звуком [а].

Сонечко в траві зійшло,

Усміхнулось, розцвіло.

Згодом стало біле-біле

І за вітром полетіло. (Кульбаба.)

4. Збагачення активного словника учнів лексикою із звуком [а] на позначення квітів. Спочатку потрібно виявити які ще назви квітів зі звуком [а] діти знають. Можна показати малюнки, а потім запропонувати послухати слова на позначення назв квітів і завчити їх напам’ять. Наприклад: гвоздика, тюльпан, мак, фіалка, барвінок, нарцис, матіола.

Діти аналізують подані слова, називають місце звука [а] в слові, а потім за завданням будують звукові моделі окремих слів: мак [- о -]; барвінок [- о - = ó – о -].

5. Розвиток зв’язного мовлення. Поданий вірш заучується з дітьми напам’ять, а потім проводиться бесіда за змістом поезії. Діти колективно декламують вірш, а потім двоє-троє учнів читають його виразно:

Хто любить тебе над усе,

До школи вранці проводжає,

І нову книжку принесе,

Й уроки вчить допомагає?

Це їй даруєш квіти ти

В найкраще в світі свято.

В житті її ти звеш завжди

Матуся, мама, мати.

Доречно в останніх словах вірша визначити місце зву­ка [а].

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

• Ознайомлення дітей з друкованими буквами А а (вели­кою та малою).

• Розгляд будови букви А а: друкується за допомо­гою двох похилих прямих паличок, складених кутом, немов дах будинку або курінь. Ці дві похилі з’єднуються горизон­тальною прямою (перетинкою) — А. Щоб запам’ятати кон­фігурацію А, діти друкують у зошитах кілька великих та ма­лих букв. Доречно ще раз наголосити, що звук [а], який ми чуємо вушками, на письмі позначається великою та малою буквами А а. Назва звука та букви однакова.

• Проведення бесіди за сюжетним та предметними ма­люнками Букваря. Виділяю в ході бесіди окремі сло­ва для аналізу, а діти будують одну-дві звукові моделі.

• Читання букви А протяжною вимовою: А-А-А (з проспівуванням, імітуючи звуки колискової).

Підсумок. Голосний звук [а] — чуємо, вимовляємо. Букву А а — друкуємо, бачимо. Звук можна чути в словах як на початку, так і в кінці та середині слова.

Урок 2. ЗВУК [у] ТА БУКВА У

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Вивчити з дітьми звук [у] та букву У, якою цей звук позначається на письмі. Закріпити знання про звук [а] та букву А. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Діти слухають вірш:

У школу з радістю прийшли ми,

Учитись будемо на «12»,

Україну рідну, милу

Усі будемо прославлять.

Діти повторюють кілька разів (два-три) вірш , сприймаючи на слух звук [у], яким розпочинається перше слово кожного рядка.

Потрібно виділити у вірші також такі слова, як: школу, рідну, милу, будемо і повторити їх кілька разів, вимовляючи протяжно звук [у]:

школ-лу-у-у ми-лу-у-у

рід-ну-у-у бу-у-у-дем

2. Артикуляція звука [у]. Звук [у] вимовляється за допо­могою видихуваного повітря, яке не потрапляє на пере­шкоди в ротовій порожнині. Язичок у ротовій порожнині під час вимови звука [у] підіймається вгору і спрямовується до задньої частини м’якого піднебіння. Так само як і звук [а] він позначається фішкою [о].

3. Визначення позиції звука [у] в словах. Доречно звер­нутися до дитячої уяви і запропонувати пригадати, що вони найчастіше бачать в овочевих магазинах влітку та восени.

Із слів, названих учнями, можна виділити для аналізу лише ті, що будуть представлені малюнками: 1) буряк, 2) гарбуз, 3) капуста, 4) цибуля. Ці слова аналізуються та поділяються на склади, в яких виділяється позиція звука.

Ефективним видом роботи є знаходження до поданих звукових моделей слів на позначення назв овочів, пред­ставлених на малюнках:

1) [- о - ó - - о] 3) [- о - ó = о]

2) [- о = ó -] 4) [- о - - ó -]

Від дітей потрібно домогтися такої відповіді: до першої звукової моделі підходить слово капуста, у якому три скла­ди, наголошений другий склад і т. д.

4. Збагачення активного словника учнів лексикою зі звуком [у]. Дітям можна запропонувати гру. Виставити малюнки у дві колонки:

1) малюнки тварин 2) малюнки овочів

корова морква

заєць капуста

коза буряк

А потім запитати:

• Що ми дамо корові на обід? (Корові на обід дамо буряк.)

• А чим ми можемо пригостити козу та зайчика? (Козі та зайчику можна дати моркву та капусту.)

5. Розвиток зв’язного мовлення. Дітям пропонується по­слухати вірш:

Довго в лісі я блукала,

Як вийти з нього — я не знала.

АУ! АУ! — допоможіть,

Як вийти з лісу — розкажіть!

На запитання: «Як кликала на допомогу дівчин­ка?» діти дадуть відповідь: ау-ау.

Цим самим зможемо підсумувати знання дітей: два ві­домі їм звуки [а] та [у] у мові дівчинки виступають цілим словом: АУ! АУ! Воно нею вимовлялося дуже протяжно. Діти імітують: а-а-у-у-у, а-а-у-у-у (АУ! АУ!) Так завжди кличуть на допомогу, коли заблукають і не знаходять дороги.

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення з малою і великою друкованими бук­вами У у.

Доречно повчити дітей вимовляти [у], імітуючи:

• сигнал потягу: У-У-У;

• плач немовляти: ау-ау-ау;

• звуки, якими кличуть на допомогу: АУ! АУ! АУ!;

• звуки нічного сича: уу-уу-уу.

2. Пояснення будови друкованої букви У: до середини великої похилої прямої додається зліва під кутом маленька похила — У.

Діти друкують по три-чотири букви У у в зошитах.

Учням можна прочитати гумористичний вірш про го­робчика, учні легко запам’ятають конфігурацію друкованої букви У:

Скажи, горобчику, чому

Ти так боїшся букви У?

Скажу по-чесному, мій татку:

Ця буква схожа на рогатку.

І. Січовик

3. Проведення бесіди за малюнками Букваря з виділен­ням слів зі звуком [у] та визначенням місця звука (початок, середина чи кінець). Після цього діти будують одну-дві зву­кові моделі.

Підсумок. Голосний звук [у] на письмі передається буквою У. Назва звука та букви однакова. Звук [у] можна чути н середині, на початку і в кінці слів: Улянка в садочку гуляла, Улянка квіточку зірвала.

Урок 3. ЗВУК [о] ТА БУКВА О

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Навчити дітей сприймати на слух звук [о], поз­начати його на письмі буквою О, виділяти цей звук у словах, самостійно наводити з ним приклади. Закріпити знання про звуки [а], [у] та букви А, У. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Пропонується дітям послухати вірш і сказати, який звук тут найчастіше сприймається слухом (звук [о]).

Осел по вулиці гаса,

Осла ужалила оса.

Ой, боляче! Отож, малята,

Осу і вам не слід чіпати.

Потім проводиться робота над виділенням слів зі звуком [о] за їхнім лексичним значенням, а саме:

• назвіть тварину, назва якої починається на звук [о] (осел);

• яке слово зі звуком [о] вживається у вірші на позна­чення комахи (оса)?

• які звуки видав о-о-о-сел, коли його ужалила о-о-о-са (Ой!)?

• на який звук починаються всі слова, які ви виділили у вірші (на звук [о])?

2. Артикуляція звука [о]. При вимові цього звука ротова порожнина відкрита, видихуване повітря не потрапляє ні на які перешкоди, язик у задній частині рота піднімається до м’якого піднебіння. Вимовляється звук [о] за допомогою го­лосу — значить він голосний. У звукових моделях позна­чається такою самою фішкою, як [а] та [у] — [о].

3. Визначення позиції звука [о] в словах. З метою роз­витку пізнавального інтересу дітям пропонується загадка та розповідь про походження слова-відгадки, у складі якого є звуки [о].

Голодна — мукає, сита — жує,

Всім дітям молоко дає.

Хто цю тварину доглядає, І

Той в хаті ще й сметану має. (Корова.)

Потім проводиться звуковий аналіз слова — [- о - о – о] та наголошується на тому, що в слові стільки складів, скільки голосних звуків.

А щоб діти дізналися про походження назви корова, можна запропонувати їм послухати оповідання та вірш Б. Лепкого «Корова».

• Ви знаєте, я так захопився котиками, що й не помітив великої тварини, котра мене давно вже кличе своїм протяжним му-му.. Лише я до неї підлетів, як вона одразу відрекомендувалася: «Ко- ро- ва- му-му».

Ніколи й не здогадувався про таке чудернацьке ім’я: «Коровамуму».

• Та це ж наша годувальниця корова,— пояснив мій знайомий Мурчик.— Ми з нею давні друзі. Часто вона пригощає мене своїм молочком і сметанкою. А назва її походить від праслов’янського слова «корова», що означає «рогата» тварина.

А корова, коб здорова,

Не хоробра, але добра,

Не відважна — а поважна,

В господарстві дуже важна.

Ходить вільно і повільно,

На годину біля тину

Ляже і пролежить днину —

Молоком кормить родину.

На втіху першокласникам можна запропонувати як ско­ромовку куплет вірша Б. Чепурко:

Чарівна корова різнокольорова,

Йшла по молоко кольоровиком.

А за нею кіт — кольоровикам привіт,

Де ти йдеш, корово, різнокольорова?

На закріплення знань про позиції звука [о] в словах до­речно поставити запитання такого плану: «Як звернувся кіт до рогатої тварини» (Корово)? Дітям потрібно пояснити, що звук [о] чуємо в кожному складі цього слова, тобто він — складотворчий.

4. Уміння самостійно наводити приклади на задану те­му зі звуком [о] та вивченими раніше голосними звуками [а], [у]. Використання ігрової ситуації, спрямованої на розвиток уяви першокласників.

• Уявіть собі, що ми всім класом побували на тварин­ницькій фермі. Подумайте, які клички ви б дали коровам і чим би ви їх пригостили? У словах на позначення кличок тварин та «гостинців» мають бути голосні, які ми вивчили: [а], [у], [о].

Потрібно домогтися, щоб діти давали повну відповідь, використовуючи при звертанні кличну форму: — Добрий день, Лиско! На тобі травичку.

Можна навчити дітей «вітатися» і «пригощати» тварину ще й так: — Ось я прийшла до тебе, Ластівочко! Привіт! Принесла тобі капусточку. Пригощайся. Або: — Ти чекала мене, Зіронько? Я прийшов до тебе з гостинцями. їж на здо­ров’я бурячок.

5. Розвиток образного зв’язного мовлення. По­трібно навчити дітей використовувати в усному мовленні не тільки слова на позначення назв предметів з голосним [о], її й добирати до них ознаки — слова з прямим та пере­носним значенням.

Доречно буде продовжити бесіду про ферму і запитати в учнів: А яка буде та травичка, капусточка та той бурячок, якими ви пригощатиме корову? Додайте до кожного слова ознаки, у назві яких також будуть голосні [о], [а].

Травичка (зелена, соковита, чкдова, казкова, запашна.....)

Капусточка (білоголова, тверда, смачна, апетитна....)

Бурячок (червоний, кормовий, солодкий...)

З кількома словами з наведенних прикладів роблять звуковий аналіз та складають речення. Наприклад: соковита [- о – о – ó - о] – Травичка соковита сонечком зігріта. Смачна [- - о - - ó] – Капусточка смачна, корівонька товста.

6. Робота за сторінками Букваря. Види робіт:

1. Показ друкованої букви О о (великої та малої). Друкування великої та малої букви О о в зошитах.

2. Наведення прикладів слів на позначення предметів, до яких подібна буква О (бублик, обруч, колесо).

3. Заучування напам’ять вірша:

Буква О така-от кругла,

Хто не бачив — подивись:

Наче сонце, наче бублик,

Мов обручик,— хоч котись.

4. Проведення бесіди за предметними та сюжетними ма­люнками Букваря, під час якої діти виділяють та аналізують слова, в яких звук [о] чується на початку, в середині та в кінці слова. За завданням вони пояснюють лексичне значення окремих слів зі звуком [о].

5. Проведення гри «Добалянка». Кожне речення починаю вигукам «О», а діти додають в речення за малюнками останнє слово зі звуком [о], будуючи потім звукову модель цих слів (один учень – на дощці, всі інші в – зошитах для друкування).

О! Яка красива ... (мал. троянди).

О! Нарешті прийшла ... (мал. Олі).

О! Який гарний ... (мал. човна).

О! Які великі ... (мал. окунів).

Підсумок. Звук [о] позначається на письмі великою та малою буквами О о. Звук [о] голосний, з приголосними утворює склади. Цим звуком можна виражати здивування: О! Ви вже так багато знаєте звуків: [а], [у], [о]. А також знаєте що ці звуки на письмі позначаються буквами А, У, О. Ц букви і звуки мають однакову назву.

Урок 4. ЗВУК [и] ТА БУКВА И

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Доповнюючи знання дітей про голосні звуки, вчити їх вимовляти слова зі звуком [и], друкувати бук­ву на його позначення та самостійно наводити приклади слів, у складі яких є звук [и], який на письмі позна­чається тільки малою буквою и. Повторити знання, одержані на попередніх уроках. Розвивати зв’язне мов лення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Дітям пропонується послухати загадку та віршик і назвати слова на позначення диких тварин.

Пара довги-и-и-х вушок,

Сіреньки-и-и-й кожушок,

Скори-и-и-й побігайчи-и-и-к,

А як зветься? (Зайчи-и-и-к.)

Три-и ли-и-си-и-чки-и, три-и сесггри-и-чки-и,

Ми-и-ють лапки-и, ми-и-ють ли-и-чка,

Не ви-и-води-ить тато ли-ис їх неми-и-ти-и-ми-и у ліс.

Слова зайчик [- ó = - о -], лисички [- о - ó - - о], лис [- о -] аналізуються за звуковим складом.

Потім ще раз перечитую загадку та вірш, не про­тягуючи звук [и] в словах і прошу дітей назвати слова з виучуваним звуком.

2. Артикуляція звука [и]. При вимові звука [и] язик про­сувається вперед і піднімається до переднього піднебіння. Струмінь видихуваного повітря в ротовій порожнині не по­трапляє на перешкоди. Звук голосний, бо вимовляється лише за допомогою голосу. У звукових моделях позначається такою самою фішкою, як і звуки [а], [у], [о].

3. Визначення позиції звука [и] в словах. Діти мають усвідомити, що звука [и] на початку слова в українській мові почути не можна. Доречно наголосити, що: «и» великої немає , «и» слова не починає.

Пропонується завчити напам’ять такий віршик:

Петрик килим бив-бив-бив —

Три порошинки вибив.

А як сік вишневий пив,

То три банки випив.

Учні, аналізуючи слова зі звуком [и], пересвідчуються, що його дійсно можна почути лише в середині або в кінці слів.

4. Збагачення активного словника учнів лексикою зі зву­ком [и]. Діти за завданням додають у речення останні слова на позначення дій предметів, у складі яких є звук [и].

Маринка малинку ... (зриває),

А Петрик грибочки ... (збирає).

Картоплю всі разом ... (копали),

У яму відрами ... (спускали).

Квіти в полі ми ... (збирали),

Квіти мамі ... (дарували).

Римовані речення заучуються дітьми напам’ять, слова з [и] аналізуються (поділяються на склади, виділяється наго­лошений склад, склади зі звуком [и] промовляються про­тяжно).

5. Розвиток зв’язного мовлення. Зачитую загад­ку — діти уважно слухають.

Жовтий котиться клубок,

Та клубок цей — без ниток.

Ані його розмотати,

Ні нового намотати.

Цілий день катається:

Спершу піднімається,

Згодом опускається.

Як він називається? (Сонце.)

Перед повторним читанням ставиться завдання: Запам’я­тайте слова з [и], щоб ви змогли їх назвати з пам’яті. (Діти називають слова з [и].)

Пропонується дібрати слова з [и] на позначення ознак до слова-відгадки.

Сонце (яке?) —променисте, золотисте, зимове,.блискуче.

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення дітей з друкованою буквою и (показую букву і наголошую, що вона буває тільки малою, бо на початку слова в українській мові не вживається).

2. Пояснення конфігурації букви и: дві однакові паралельні прямі палички, поєднані третьою похилою прямою, яка з’єднує верхній кінець правої прямої та нижній кінець лівої прямої.

Діти друкують кілька букв и у зошитах.

Можна додати, що такі дві паралельні прямі є в рам вікон, у рельсах колії тощо.

3. Проведення бесіди за предметними та сюжетним малюнками Букваря з виділенням слів зі звуком [и] за принципом від простих за будовою до складніших: а) односкладові; б) двоскладові з наголосом на першому складі, а потім на другому; в) трискладові з наголосом на першому, другому, третьому складах.

4. Побудова речень за поданими схемами з словами зі звуком [и]. Нагадую учням, що в схемі вертикальна пряма, з’єднана з горизонтальною,— це перше слово, яке завжди пишеться з великої букви. А кількість прямих горизонтальних рисок, то кількість слів у реченні. Якщо в схемі є маленька рисочка, це маленьке слово: у, на, з, під, в.

5. Гра «Добавляйка». Протяжно вимовляю склади з и та починаю речення, а діти закінчують його словом, останній склад якого такий, як я вимовляю:

Би-би-би — в лісі виросли ... (гриби).

Ти-ти-ти — виросли красиві ... (квіти).

ми спекли аж два ... (торти).

Ки-ки-ки — полетіли з моря ... (чайки).

прикрутили ми всі ... (гайки),

ми купили плаття з ... (байки),

хлопці зодягнулись в ... (майки),

виросли червоні ... (райки).

Підсумок. [и] — голосний звук. На початку слів ніко­ли не вживається. Утворює з приголосними звуками скла­ди. Назва звука і букви, якою він позначається на письмі, однакова.

Урок 5. ЗВУК [м] ТА БУКВА М

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Вчити розрізняти вимову твердого приголосно­го звука [м] та пом’якшеного [м’], читати прямі та обер­нені склади з буквою М (ем), яка позначає на письмі приголосні звуки [м], [м’]. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Зачитую дітям вірні і пропоную назвати слова зі звуком [м].

Морж у морі днями кисне,

Море для моржа корисне.

Морж на хвилях може спати,

Може глибоко пірнати.

О. Кононенко

Яким звуком починається перше слово в кожному рядку вірша?

2. Артикуляція звука [м]. При вимові звука [м] повітря виходить через носову порожнину, губи не дуже напружені, м’яке піднебіння опускається. Це звук приголосний і вимов­ляється твердо. У звукових моделях тверді приголосні звуки позначаємо фішкою [-].

3. Визначення позиції звука [м] у словах.

• Відгадайте загадки, слова-відгадки запам’ятайте:

Хто над нами догори ногами? (Муха.)

Ні риба, ні рак, ні звір, ні птах.

Голос тоненький, ніс довгенький.

Хго його уб’є, той свою кров проллє. (Комар.)

На капусті я родився і капустою живився,

На капусті я умер та і шов ожив тепер. (Метелик.)

• Яким одним словом можна об’єднати слова-відгадки (комахи)?

• Де чуємо звук [м] у словах-відгадках?

• Як вимовляється звук [м] у слові комахи (твердо)?

• А в словах місто, мілко, мірка, мітла як вимовляємо звук на початку слів (пом’якшено [м’])?

4. 4. Збагачення активного словника лексикою зі звуками [м], [м’].

• Послухайте ще назви комах. У яких із них є звуки [м], [м’]?

Ґедзь, джміль, мурашка, мошка, сарана, павук, бджола, світлячок.

• Чи однаково вимовляється звук, який вивчаємо, у словах джміль, мурашка ([м], [м’])?

- Послухайте віршик І. Січовика:

Великі мурахи грали у шахи,

А маленькі мурашки грали у шашки.

• Яке слово з вірша зі звуком [м] можна віднести до такої звукової моделі [- о - ó - о]?

5. Розвиток зв’язного мовлення.

Гудуть джмелі над квітами,

Солодкий мед збирають,

А квіточки радіють,

Джмелям допомагають.

Доречно запитати у дітей: До яких слів зі звуком [м] можна поставити питання хто?, а до яких — що? До якого слова зі звуком [м] ставимо питання що роблять?

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Показ букви М м.

2. Пояснення будови букви: дві паралельні прямі поєднуються прямими похилими до середини прямих, утворюючі гострий кут — М.

Щоб краще букву запам’ятати — потрібно віршик про­читати:

Дві сестрички невеличкі

Одягли нові спіднички,

Узялись міцніш за руки —

І гулять мерщій на луки.

Біжимо — не доженем,

Не сестричок — букву «ем».

В. Гринько

3. Друкування великої та малої букви М у зошитах.

4. Читання прямих та обернених складів і слів: МА, МО, МУ, МИ, АМ, ОМ, УМ, ИМ, МА-МА, МА-МО, МА-МУ, МИ-МИ

5. Бесіда за малюнками в Букварі з виділенням слів зі звуками [м], [м’], які на письмі позначаються буквою М.

Підсумок. Наголошую: [м], [м’] — приголосні звуки. Струмінь видихуваного повітря при вимові цих звуків потрапляє на перешкоди в ротовій порожнині. Значною перешкодою є губи. Слова можуть мати як один такий звук, так і кілька відразу: мир, миримося; мити, вмиваємося; май­стер, майструю, майструватимем.

Урок 6. ЗВУК [і] ТА БУКВА І

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів з голосним [і] та буквою І, яка може виступати на письмі окремим словом. Розви­вати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. За завданням діти, слухаючи вірш, запам’ятовують перший звук, яким розчинається кожний рядок.

Індик у миску воду лив,

Індик так довго шию мив.

Індюшатко помагало —

Індика за хвіст тримало.

І гусак почав сваритись:

«Індики, вже годі митись!»

Діти називають цей звук — [і]. Учитель перечитує вірш, її діти на слух запам’ятовують слова, крім початкових кож­ного рядка, зі звуком [і] (хвіст, годі). Потім під керів­ництвом вони вимовляють [і] та злиття приголос­ного з голосним [і] у названих словах: хві, ді і доходять висновку, що приголосні перед [і] вимовляються м’яко або пом’якшено.

2. Артикуляція звука [і]. Звук [і] вимовляється чітко, виразно: струмінь видихуваного повітря не потрапляє на перешкоди в ротовій порожнині, губи утворюють вузьку щілину і розтягуються в боки, язик посувається вперед, до чубів.

3. Визначення позиції звука [і] в словах. Треба пока­зати дітям малюнки музичних інструментів: гітара, піаніно, мандоліна, віолончель і запитати, як можна всі ці пред­мети назвати двома словами (музичні інструменти)? Ці два слова частково аналізуються за звуковим складом: виділяється звук [і] на початку слова та в кінці, вимовляється голосний [і] з приголосним [н'] як прямий склад — му-зич-ні, а потім як обернений — ін-стру-мен-ти.

Доречно домогтися від дітей назвати інструменти, зобра­жені на малюнках, вивчити з ними ці слова, виділити місце звука [і] в них, визначити злиття приголосного з голосним |і], навчитися протяжно вимовляти: гі-і-і, пі-і-і, ні-і-і, лі-і-і, ві-і-і.

4. Збагачення активного словника учнів лексикою зі зву­ком [і]. Учитель повідомляє дітям, що вони, прослухавши сполучення слів на позначення назви з діями, у складі яких є звук [і], мають відгадати героя відомої казки. Наприклад: зіскочив з вікна, покотився по дорозі, зустрів зайчика, при-1 вітався з вовчиком, погомонів з лисичкою, підстрибнув, сів на язичок... (Колобок). Після цього можна повторити дії Колобка хором, а потім попросити бажаючих розповісти зміст казки, використовуючи ці слова.

5. Розвиток зв’язного мовлення. Читаю дітям загадки, у змісті яких [і] виступає окремим словом. Діти заучують їх напам’ять і будують схеми речень, у яких [і] бу­де передаватися маленькою рисочкою на відміну від одно-, дво- та трискладових слів.

Шерсть гладенька і м’якенька.

Спинка гнеться і хвостик в’ється.

Тільки лапки — цап-царапки і очиці-блискавиці.

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

Ознайомлення дітей з буквою І і, зачитуючи вірш:

Буква і неначе свічка

з ясним вогником вгорі.

А погасне — чорний гнотик

стане крапкою над І.

Учні самостійно називають предмети, схожі на велику або малу букву І: ніжка стола, стовпчик, піднята рука, олівець, палець...

Діти мають запам’ятати, що над великою буквою І крап­ка не ставиться, а над малою — ставиться.

1. Друкування букви І і в зошитах.

2. Тренування у вимові прямих та обернених складів з приголосним [м] та вивченими голосними: МА, МУ, МО, МИ, МІ, АУ, УМ, ОМ, ИМ, ІМ

3) Складання речень за частковими схемами:

4. Аналіз малюнків, побудова складових моделей, виділення складів зі звуком [і].

Підсумок. Звук [і]) та буква І і на його позначення мають однакову назву. Звук — голосний. Буква буває великою і малою. Буква І може виступати окремим словом, починаючи речення або поєднуючи слова в реченні.

Урок 7. ЗВУКИ [н], [н ] ТА БУКВА Н

НА ЇХНЄ ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей зі звуками [н], [н'] та буквою Н (єн), якою ці звуки позначаються на письмі. Вдоско­налювати тверду та м’яку вимову приголосних у поєднан­ні з голосними. Вчити будувати звукові моделі слів з ви­учуваними звуками. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Дітям можна запро­понувати гру «Подорож веселою країною Алфавіт».

Повідомляю, що країна Алфавіт об’єднує 33 міста, які мають незвичайні назви. Всім класом діти вже побували в містах: А, У, О, И, М, І. А зараз, матимемо нагоду поїхати ще в одне місто країни Алфавіт. Як воно називається... довідаєтеся пізніше.

Далі пропонується назвати звук, яким закінчується слово день, та починається другий склад у слові ра-нок ([н], [н']).

Можна похвалити дітей за відповідь і повідомити, що ці звуки «дружать» не лише зі словами день та ранок, а й з такими, як ніч, сонце, сніг, небо, горизонт тощо. (Діти повто­рюють слова, тренуються у вимові звуків [н], [н'].)

2. Артикуляція звуків [н], [н']. При вимові твердого приголосного [н] кінчик язика зближується з верхніми пе­редніми зубами. При вимові приголосного [н'] спинка язика відсувається назад і притискується не до переднього, а до середнього піднебіння, не допускаючи утворення щілини.

Вимовляють попарно: [н] — [н']

сини — сині сани — коні

Ніна — Ніні затінок — у тіні

3. Визначення позиції звуків [н], [н'] у словах. Розповідаю дітям, що багато місяців навчального року міцно «подружилися» зі звуком [н']. Діти мають знати назви цих місяців, звук [н'] у них відчувати. Тому вони хором заучують: вересень, жовтень, грудень, січень, березень, квітень, травень.

Аналізуючи ці слова, діти доходять висновку, що в кож­ній назві місяця кінцевий приголосний — [н'], а листопад і лютий не називали тому, що вони з цим звуком не «дружать».

За завданням діти називають ще місяці літнього відпочинку (канікул) та визначають позицію звука [н'] у цих словах: червень, липень, серпень.

4. Збагачення активного словника учнів лексикою зі зву­ками [н], [н']. Пропонуємо пограти з дітьми в гру «Скажи по-іншому».

Зачитую сполучення слів і прошу дітей назвати це по-іншому. Після чого учні аналізують звуки [н], [н'] у словах. Наприклад: Погода у вересні — Вереснева погода.

[н'] [н]

Падолист у жовтні Жовтневий листопад.

Заморозки у грудні Грудневі заморозки

Завірюхи у січні Січневі завірюхи.

Дощі у березні Березневі дощі.

Вітер у квітні Квітневий вітер.

Трави у травні Травневі трави.

Висновок: вимова звуків [н], [н'] за­лежить від голосного, з яким вони поєднуються:

Ні не

м’яка вимова тверда вимова

5. Розвиток зв’язного мовлення. Дітям можна запропо­нувати вивчити загадку і скласти опис дерева, назва якого буде словом-відгадкою.

Умова опису: називати якомога більше слів зі звуками [Н], [н ].

Я червоний щовесни

і багряний восени.

Ціле ж літо я зелений,

називають мене ... (кленом).

ОПИС

Клен — розкішне дерево. Він має весною червоне листя. Влітку він зелений. А восени зелений колір змінюється на багряний. Чу­дернацькі витівки матінки-природи! Одному дереву три кольори не пошкодувала. Мабуть, любить дуже синочка-кленочка.

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення з великою та малою друкованими бук­вами Н н.

Повідомляю дітям, що нарешті вони прибули в місто країни Алфавіт з назвою Н (єн), бо саме так називається буква, якою на письмі позначаються приголосні звуки [н], [н'].

Діти дізнаються, що друкована буква Н н буває велика і мала.

Потрібно пояснити також, що друкована буква Н має спільні елементи з відомими вже їм буквами М та И, тобто теж має дві вертикальні паралельні прямі, але поєднуються цього разу горизонтальною прямою посереди­ні — Н.

Діти можуть назвати предмети, на які схожа буква Н (драбина, рейки на залізничній колії).

2. Учні друкують у зошитах кілька великих і малих букв Н н.

3. Читання прямих та обернених складів з буквою н: НА, НУ, НО, НИ, НІ, АН, УН, ОН, ИН, ІН

4. Тренування у вимові складів з вивченими голосними.

• Прочитайте склад, у якому буква Н передає звук [н'] (ні).

• При читанні якого складу губи будуть видовжуватися в трубочку (ну)?

• З якою буквою потрібно поєднати Н, щоб ротова порожнина прийняла овальну форму (но)?

• Які ще склади залишилося прочитати (на, ни)?

Учням потрібно пояснити, що склади ну, на, но, он мо­жуть виступати в реченні маленькими словами:

• Он півник!

• Ну! Ну! Півнику!

• На, півнику, зерняток. А я пограюся з коником. Но! Но!

5. Опрацювання сюжетних та предметних малюнків, ана­ліз слів з буквою Н, побудова звукових моделей окремих слів, читання речень.

Підсумовуючи, нагадую дітям, що вони вивчи­ли на уроці приголосні звуки [н], [н'] та букву Н, якою по­значаються ці звуки на письмі.

Можна запропонувати учням назвати ще імена дітей, з якими «дружить» буква Н (Мар’яночка, Надійка, Мариночка Антон…) Діти можуть пригадати також імена батьків, ба­бусь, дідусів, у яких є буква, що позначає на письмі з вую [н], [н ].

Урок 8. ЗВУК [в] ТА БУКВА В

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів зі звуком [в] та буквою В (ве), якою позначається на письмі цей звук. Вчити дітей читати слова з буквою В, правильно вимовляти твердий звук [в] та пом’якшений [в’]. (Не вжи­ваючи терміну) ознайомити дітей з особовими займен­никами: він, вона, воно, вони.

1. Розвиток фонематичного слуху. Пропоную ді­тям послухати вірш і назвати слова з тим звуком, який чу­ється на початку першого слова кожного рядка.

Вітер в лісі повіває,

Він стару вербу гойдає.

Вибіг вовчик на поляну,

Він на вітер косо глянув.

Вітер вовчика злякався,

В дупло глибоко сховався.

Діти називають слова зі звуками [в] та [в’].

За завданням:

• учні будують звукову модель слова, що означає пест­ливе звертання до тварини (вовчик, вовчика): [- о - - о -] [- о - - о - о];

• слухаючи повторне читання вірша називають слова, у яких є два звуки [в], [в’] (повіває), або два звуки [в] (схо­вався);

• заучують вірш напам’ять, а потім самі називають сло­ва зі звуками [в], [в’].

2. Артикуляція звуків [в], [в’]. Звуки [в], [в’] - приго­лосні, вимовляються за допомогою голосу і шуму. Видиху­ване повітря потрапляє на перешкоду, яку створюють губи.

Попарна вимова ( відпрацьовуємо правильну арти­куляцію звуків):

[в] [в']

вишня вікно

верба віник

веселі вісті

вареник відра

3. Визначення позиції звуків [в], [в’] у словах. Можна запропонувати дітям розглянути малюнки: відро, вовк, вишиванки, лев, віник.

За завданням діти називають зображені пред­меті;

а) ті, у назвах яких є звук [в’] на початку слова;

б) ті, у назвах яких є звук [в] в кінці слова;

в) серед названих слів окремо виділяють ті, у назвах яких є два звуки [в] — на початку та в середині слова.

4. Збагачення активного словника учнів лексикою зі звуками [в] , [в’]. Зачитую дітям вірш:

Взимку вітер вовком виє,

Всіх лякає вітровієм.

Ти не вий, не вий, вітриську,

До весни вже зовсім близько.

Після чого запитує дітей: «А чим може ще зима лякати людей, крім вітру-вітровія?» Потрібно наголосити, що всі слова, які діти будуть називати, повинні у своєму складі ма­ти звуки [в] або [в’].

У відповідях учнів можуть бути такі слова: віхола, завірю­хи, завійки, сніговії, вітрище.

Діти заучують ці слова, тренуючись у вимові зву­ків [в], [в’].

4. Розвиток зв’язного мовлення. Пропонуємо погратися в гру: «На іменини до букви В».

Повідомляю, що на іменини до букви В можна приходити лише тим дітям, хто назве себе ім’ям, яке має цю букву у своєму складі, та подарунок принесе, в назві якого також буде буква В. Діти можуть давати такі відповіді:

• Я, Володя, дарую гвоздику.

• Я, Валя, принесу на день народження ведмедика.

• Візьми, будь ласка, імениннице, в подарунок від Валерії ви­шиванку.

• Я, Вірочка, дарую вишеньку.

• А я, Віка, подарую Вінні- Пуха.

4. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення дітей з друкованою буквою В можна почати віршиком В. Гринько.

Буква «ве» така цікава:

Стовпчик тут: | , а дужки: 3 — справа.

Так в алфавіті живе Всім потрібна буква В (ве).

Або:

Обнялися на шосе Буква І та буква 3 (зе).

Де ж вони? Ну й дивина:

З двох з’явилася одна, їй дали ім’я нове:

Стала літера вже В (ве).

2. Друкування елементів букви В та букви повністю (ве­ликої і малої).

3. Читання слів, надрукованих на дошці: він, вона, воно, вони.

Дітям пропонується розглянути малюнки на сторінці Бук­варя і назвати ті, до яких можна підставити слова, запи­сані на дошці. Наприклад:

він — ведмідь, човен

вона — сова, слива

воно — весло, волосся

вони — вишні, квіти

4. За змістом сторінки Букваря побудова речень за мо­делями:

5. Проведення гри «Добавлянка».

Ва-ва-ва — в саду виросла ... (тра-ва).

Ві-ві-ві — лежать кози на ... (тра-ві).

Ву-ву-ву — батько косить вже ... (тра-ву).

Ви-ви-ви — поклади козі ... (тра-ви).

Ав-ав-ав — десь почулося ... (гав-гав).

Ів-ів-ів — ми зустріли ... (ко-са-рів).

6. Побудова складових та звукових моделей слів-відгадок до поданих загадок.

Червоні та пишні достигли в саду ... (вишні) [- ó - = о].

Відома з віку рідина,

У хаті в кожного вона.

Бува, як скло, крихка, тверда.

Це ж звичайнісінька ... (вода) [-о - ó].

Підсумок. Звуки [в], [в’] —приголосні. На письмі во­ни позначаються буквою Вв (ве). Звуки вимовляємо, чуємо. Букви пишемо, бачимо.

Урок 9. ЗВУКИ [л], [л'] ТА БУКВА Л

НА ЇХНЄ ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Вивчити з дітьми букву Л (ел) та звуки [л], [л'], які вона позначає на письмі. Повторити раніше вивчені голосні та приголосні звуки та букви на їхнє позначення. Розпивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Вивчаємо з діть­ми вірш Ю. Кругляка та виділяє в ньому слова зі звуком, який чується частіше за інші.

Лиска лащить лисеня,

А лосиха — лосеня.

Лев ласкаво лапою

Левенятко ляпає.

Під керівництвом діти доходять висновку, що в усіх словах вірша є звук [л], а в слові ляпає — [л'].

2. Артикуляція звуків [л], [л']. Звуки [л], [л'1 — приго­лосні. Вимова їх чітка. Кінчик язика впирається в передні зуби, утворюючи перепону видихуваному повітрю.

Попарна вимова:

[л] [л'].

ложка ліжко

лайка лійка

лад лід

лото літо

ледачий лінь

На закріплення вимови цих звуків можна кілька разів хором прочитати вірш Т. Коломієць:

У літак сідає лис,

З міста він летить у ліс.

А лисиця й лисенята

Виглядати будуть тата.

3. Визначення позиції звуків [л], [л'] у словах. На дошці малюнки — зліва, а звукові моделі — справа. Діти нази­вають слова, знаходять до них звукові моделі, вимовляють звуки у словах і чітко визначають місце звуків [л] чи [л'] у відповідному складі.

Малюнки звукові моделі

літак [- - о - ó - ]

орел [= ó = - о]

лійка [о - ó -]

ліфт [= о - - ]

клубок (ниток) [= о - ó -]

4. Збагачення активного словника учнів лексикою зі зву­ками [л], [л']. Дітям у вигляді ігрової ситуації пропоную учням класу посадити на уявній клумбі лише ті квіти, які мають у своїй назві звуки [л] або [л'].

Зачитую назви квітів, а діти червоною сигнальною карткою відбирають потрібні та заучують їхні назви на­пам’ять: троянди, конвалії, незабудки, фіалки, гладіолуси, лілії, айстри, левкої, жоржини.

5. Розвиток зв’язного мовлення. Можна намалювати уяв­ну картину «Квіти виросли на клумбі». Дітям пропонується «подарувати» букет мамі (вчителю, подрузі, батькові).

• З яких квітів тобі хотілося б зробити букет?

Відповіді можуть бути такими:

Я подарую мамі букет фіалок.

На день народження рідного татка я подарую букет з гладіолусів.

Любій подрузі в день народження подарую букетик конвалій.

Моїй вчительці — найкращі білі лілії подарую на день народження.

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Пояснення будови букви Л л, продемонструвавши дру­ковані велику та малу літери. Це можна зробити за допомо­гою вірша І. Січовика:

З букви Л для цирку

Змайстрували гірку,

Щоб катались звірі

І жили у мирі.

Діти пригадують, що друкована буква Л подібна до частини (правої половини) букви М і має спільний елемент (пряму вертикальну) з такими бук­вами, як Н, В, М, И.

2. Друкування букви Л л, складів — ЛО, ЛА, ЛИ, ЛІ, ЛУ; слів — ЛИЛА, ВИЛА, ЛОВИ. (Слова можуть бути інші, але такі, що складаються з вивчених дітьми букв.)

3. Проведення гри «Добавлянка».

Ла-ла-ла — Катруся — дівчинка ... (ма-ла).

Лу-лу-лу — Я дам їй іграшку ... (ма-лу).

Ло-ло-ло — У пташечки болить ... (кри-ло).

Ли-ли-ли — На пасовисько йдуть ... (во-ли).

Лі-лі-лі — В садочку діточки ... (ма-лі).

4. Називання предметних малюнків із визначенням міс­ця звуків [л], [л'].

5. Користуючись прийомами синтезу, із складів утворити слова, виділивши у відповідних складах звуки.

6) Читання вибірково поданих у стовпчиках слів: одне - два слова за лексичним значенням (наприклад: слово, що позначає назву риби —лин); односкладові слова; двоскладові з наголосом на другому (першому) складі; слова, що один або кілька предметів; слова, що означають дію однієї або багатьох осіб.

7. Активізація мислення першокласників: виділити з сюжетного малюнка слова зі звуками [л], [л'], а потім назвати складові частини предмета з цими ж звуками (наприклад: лип миє голівку, луску, плавці, а ластівка — крильця, голівку, липки).

Підсумовуючи, повторюємо вивчені раніше зву­ці ні букви на їхнє позначення і пропонує для відпочинку та пізнавального інтересу придумати до поданої віршованої кази назву, у якій є звук [л].

Під горою хвойний ліс,

За горою хижий лис.

Вкрита травами гора,

Збоку — лисяча нора.

В ній хитрюга непроста

Від собак хова хвоста:

Як навідався в курник,

То відразу ж півень зник.

В. Гринько

Урок 10. ЗВУКИ [с], [с'] ТА БУКВА С

НА ЇХНЄ ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей зі звуками [с], [с'] та буквою С (ес) на їхнє позначення. Вчити аналізувати слова з ви­учуваними звуками за звуковою та складовою будовою. Вміти друкувати букви, склади, слова, речення. Розви­вати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Вивчаємо з діть­ми напам’ять вірш Л. Куліша-Зінькова:

Сонце гріє, аж пече,

З сома сьомий піт тече.

Радить сому сонний кіт:

- Покупатись, соме, слід.

Учням пропонується назвати слова з тим звуком, який частіше за інші тут повторюється.

Для кращого засвоєння звуків та пропедевтичного ви­вчення відмінювання іменників можемо використати гру «Добавлянку»:

Са-са-са — змахнула крильцями ... (о-са).

Су-су-су — побачив я в саду ... (о-су).

Си-си-си — вже нема в саду ... (о-си).

Сі-сі-сі — меду хочеться ... (о-сі).

Со-со-со — чуєш, не кусайся, ... (о-со).

2. Артикуляція звуків [с], [с']. Звуки [с], [с'] — приголосні. При вимові кінчик язика зближується з нижнім крає верхніх зубів. Не можна допускати шиплячого призвуку.

Попарна вимова ( відпрацьовуємо правильну арти­куляцію):

[с] [с']

сумка — сімка

сани — сіни

сарай — сірий

сапати — сіпати

3. Визначення позиції виучуваних звуків та збагачення активного словника лексикою зі звуками [с], [с']. Можемо уявно «побувати» в магазині (в полі, на городі, в лісі), щоб відшукати слова з [с], [с']. Наприклад:

• Діти, завітаємо з вами до універмагу. Підійдемо до відділу. Які предмети, у назвах яких є нові звуки, можна тут «купити» (сорочку, стрічки, солом’яний ка­пелюшок, сантиметр, косинку, серветки, скатертину)?

• А в яке взуття можна взутися (сандалі, кросівки, босо­ніжки, сап’янці)?

• А що можна придбати у спортивному відділі (спор­тивний костюм, скакалку, самокат, велосипед)?

4. Розвиток зв’язного мовлення.

Цікавою грою для дітей є «Пізнай мою улюблену тва­рину».

Учні по черзі або за бажанням описують свою улюблену тварину, в назві якої є звуки [с], [с']. А інші діти уважно слухають і відгадують назву. Більш ефективно проходить ця гра на розвиток зв’язного мовлення, коли на дошці вистав­лено п’ять-шість кольорових малюнків. Один учень, не на­зиваючи тварину, розповідає про неї, а клас уважно стежить і називає її.

Наприклад, малюнки: лось, собака, сова, лис, слон.

Учень: Моя улюблена тварина дуже велика. Ноги у неї громіздкі. Живе на волі в Африці, а в нас в Україні — в зоопарках. Очі в цієї тварини, немов чудові гудзики. Вона має хобот, а зветься ... (слон).

5. Робота за розворотом сторінки Букваря. Види робіт:

1) Ознайомлення з великою та малою друкованими бук­вами Сс Це можна зробити, зачитуючи вірш В. Гринько:

Сіра гуско, не сварись!

Ось це буква «ес» (С с), дивись:

Як пиріг-маківничок,

Наче місяця ріжок.

2. Читання складів, у яких буква С позначає звук [с], и потім [с'].

3. Називання предметних малюнків, визначення позиції звуків |с], [с'] у словах.

4. Утворення із поданих складів слів із зазначенням складу, в якому є буква на позначення звуків [с], [с'].

5. Називання в поданих словах алгоритму читання: ПГ (наприклад, сосни, смола).

6. Виділення із змісту сюжетного малюнка слів зі зву­ками [с], [с'], побудова їхніх звукових моделей.

7. Складання речення за поданими схемами з викорис­танням слів з виучуваними звуками. Наприклад (мал. сови):

____________________

(На дереві сидить сова.)

Вона____ ____ ______.

(Вона вночі не спить.)

Сова — символ .

(Сова — символ мудрості.)

Підсумовуючи, наголошуємо на тому, що буквою С на письмі позначаються звуки [с], [с'], які є у ба­гатьох словах.

А щоб першокласники ще раз пересвідчилися в цьому, потрібно прочитати їм скоромовку, а потім потренувати ар­тикуляційний апарат на вимову звуків [с], [с']:

Принеси, сину, синьку,

Підсиніть, мамо, косинку,

Підсиніть собі сорочку —

Піднеси ж синьку, синочку.

Урок 11. ЗВУК [к] ТА БУКВА К

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей з буквою К (ка) на позначення звука [к] на письмі. Удосконалити вміння читати склади з буквою К типу ПГ, ПГП, слова та речення із словами, які мають у своєму складі букву К. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Виявлення позиції звука [к] у словах. Пропоную послухати загадки, яких є слова зі звуком [к]. Діти визначають ці слова, аналізують їх за звуковою будовою, називають місце звука [к] них.

Доречно спочатку виділити для аналізу слова зі звуком] [к] у кінці слів (рук, носик, хвостик) і відпрацювати звук [к] прийомом раптової вимови (рууу...к), (но-сиии...к), (хвостиии...к).

Після цього учням легше буде аналізувати слова спин-кою, хат-ку, бо-ка-ми. Пропоную поділити слова на склади, назвати склад зі звуком [к].

І тільки по тому доречно переходити до аналізу слів-відгадок у яких звук [к] на початку слова.

Учні переконуються, що звук [к] наприкінці слів вимов­ляється раптово, що його можна почути в словах не лише в кінці, а й у середині та на початку слів.

2. Артикуляція звука [к]. Відпрацьовуючи вимову звука [к], пояснюю, що задня частина язика зближується з м’яким піднебінням, і шум утворюється внаслідок раптового розмикання мовних органів.

Діти вимовляють слова парами:

кут – кіт кулик – кілок

казка – кізка кубок – кібець

кора – Кіра коза – кізка

Після цього прошу дітей кілька разів повторити твердий приголосний [ к] та пом’якшений [к’] і пояснюю, що[к’] твориться не так глибоко в гортані, як [к]. При його вимові перепона утворюється не задньою частиною язика, а середньою.

3. Збагачення активного словника учнів лексикою зі зву­ками [к], [к’]. Можна дітям показати малюнки: конвалія, фін іксії, підсніжник і назвати їх одним словом —квіти. Виділити позицію виучуваного звука в словах, а після цього вивчити напам’ять вірш:

Канни, канни, ніжні канни

Ловлять роси пелюстками.

Сонце роси випиває,

Канни променем ласкає.

За завданням діти називають назви квітів зі звуком |к|. Якщо вони не зможуть назвати, запропоную вивчити такі назви: барвінок, волошка, дзвоники, проліски, фіалка. Можна з учнями проаналізувати слова за звуковим складом, із одним-двома з них скласти речення, розповісти про кольори квітів, про те, де вони ростуть, який мають вигляд, стебло, листочки.

4. Розвиток зв’язного мовлення. Для цього можна про­вести з дітьми гру за віршем. Читаю вірш, у якому останній рядок —запитання, яке вимагає відповіді.

Коник-горбоконик часто мені сниться.

Це не просто казка, а казка-чарівниця.

Люблю Котигорошка, а також Колобка.

Які ще казки, друзі, починаються на «ка»?

Учні називають казки («Курочка-ряба», «Кізочки», «Кривенька качечка»...), пригадують цікаві епізоди, розповідають іч, використовуючи слова з буквою К.

4. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Аналіз будови букви. Буква К має три елементи: пряму вертикальну лінію та дві з’єднані похилі, що приєднуються справа до середини прямої лінії — К.

Буква К подібна до математичного знака менше (<), який «приклеївся» до одинички.

З цього вірша першокласники можуть довідатися, на що ще схожа буква К:

Буря дерево ламала,

Била, віти вигинала.

Та сучок лиш розщепила —

В букву «ка» перетворила.

Л. Андрієнко

2. Проведення гри «Збери сімейку слів». Називаю склад ПГ (наприклад: ко, ку, ка, ки, кі, ке), а діти наводять приклади слів, які починаються цим складом:

КО — колосок, колобок, коза, коса, коні, коріння, коло, кома.

КИ — кисле, килим, Кирило, кизил, кидає, кирка.

КІ — кішка, кіт, кісточка, кінчик, кілок, Кіра.

3. Удосконалення під керівництвом якості чи­тання слів та речень. Учні добре засвоюють матеріал за умо­ви, коли читають по кілька разів не підряд усе, а за окре­мими завданнями. Наприклад: прочитати імена; слова, що означають ознаку (назву, дію) предмета; односкладові (дво-, трискладові) слова; найбільше слово за складовою будовою; слова, які написані та представлені малюнками; речення з двох слів (трьох, чотирьох); слова, що означають один або кілька предметів; слова, які «рідняться» (мають спільну час­тину).

Підсумовуючи вивчене, узагальнюю знання ді­тей, нагадуючи, що вони вже знають аж шість приголосних звуків (В, К, Л, М, Н, С) та п’ять голосних (А, И, І, О, У), а також букви на їхнє позначення.

Урок 12. ЗВУК [п] ТА БУКВА П

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Вчити дітей чути звук [п] у словах, виділяти з різних позицій, позначати його друкованою буквою П (пе), читати склади та слова з цією буквою. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Зачитую три коротенькі загадки. Діти відгадують їх, аналізуючи слова- відгадки за звуковим складом.

Не людина, а живе в хатці. (Шпак.)

Не людина, а говорить. (Папуга.)

Хто це пісеньку таку нам співає: «Ку-ку-рі-ку»? (Півень.)

Алгоритм запитань для аналізу поданого матеріалу:

• Назвіть два однакових звука у слові папуга ([п]).

• Де чуємо цей звук у слові шпак (у середині слова)?

• Чи можна сказати, що у слові півень чуємо звук [п]? (Ні бо у слові півень чуємо звук [п’], на пом’якшення ви­мови вказує звук [і].)

• Яким одним словом можна назвати папугу, шпака та півня (птахи або пернаті друзі)?

• Де чуємо виучуваний звук у цих словах (крім слова шпак, на початку слів)?

• Повторимо всі слова зі звуками [п], [п’]: шпак, папуга, півень, пернаті друзі, птахи.

2. Артикуляція звуків [п], [п’] та визначення їхньої позиції у словах. При вимові цих звуків перешкода на шляху струменя видихуваного повітря створюється губами, повітря розриває перешкоду губів, голосу зовсім немає, є тільки Шум. Це звук приголосний, у вимові якого активну участь беруть губи.

Тренування у вимові звуків:

• вимовляйте звук [п] у кінці слів раптово, швидко, твердо: су...п, ли...п, гри...п, сні...п;

• вимовляйте звук [п] у кінці складу також твердо, раптово, швидко, не протягуючи: ли...п-ка, са...п-ка, ла...п-ка, су п-чик;

• вимовляйте звук [п] у словах з опорою на голосний, Подаючи склад для творення слова: пакет, повік, пушка, песик, пилка.

• вимовляйте звук [п’] пом’якшено, з опорою на голос­ний на початку слів:

[п’і-вен'] — пі-вень,

[п’і-шов] —пі-шов,''''

[п’і-лот] — пі-лот,

[п’ід-р'ад] — під-ряд;

• вимовляйте попарно [п] — [п’] на початку слів:

[політ] – [пілот] – по-пі,

[повін'] – [півен'] – по-пі,

3. Розвиток зв’язного мовлення.Зачитую вірш С.Жукової та аналізуючи його зміст проводжу бесіду з метою вдосконалення уміння учнів давати повні відповіді на поставлені запитання.

Житель Півночі- пінгвін

В далеку подорож зібрався,

На південний теплий острів

Він на планері примчався.

З пустотливим мавпенятком

Познайомився спочатку.

Бачив він гіпопотамів:

Поряд йшли два сини й мама.

Говірливого папугу

Він зустрів, як свого друга.

З усіма він подружився,

Але жити не лишився.

Манить здалеку – здаля

Полюс - рідная земля.

Запитання для бесіди:

– ЯК звати мандрівника (пінгвін)?

– Куди зібрався пінгвін ( у подорож)?

– Куди він примчався на планері ( на південний острів)?

– З ким познайомився ( мавпенятком, гіпопотамів, папугу)?

– Що він зробив з усіма (подружився)?

– Як називається земля, яка його манила здалеку (полюс)?

4. Робота за сторінкою Букваря. Види роботи:

1) Пояснення конфігурації букви П. Показую учням букву П п (велику і малу) і повідомляю, що ними на письмі позначаються твердий та пом’якшений звуки[п].Дітям легко запам’ятати конфігурацію букви П, коли нагадати предмети, до яких вона подібна: футбольні ворота, турнік…. Краще прочитати вірш В.Гринько з метою «бачення» букви П :

Гарні хлопці – молодці Перекладинку поклав.

Закопали два стовпці. Втіха нашій дітворі:

Третій їм допомагав - Буква «пе» уже в дворі.

2 ) Друкування букви П п, складів з цією буквою з нарощуванням інших складів для творення слів, які друкуються дітьми в зошитах: П-А-ПА-НАС ;П-О-ПО-ЛЕ ; П-И- ПИ- ЛА; П-І-ПІ-СОК.

3) Читання назв предметів з буквою П на початку слова ( в середині ).

4) Відшукування та читання слів, що означають поняття один або багато.

5) Визначення лексики, до якої можна підставити слова: він, вона, воно; цей, ця, це; той, та, те.

6) Побудова звукових моделей слів, які представлені малюнками на сторінці Букваря; діти знаходять їх, називають, будують звукові моделі.

7) Читання тексту реченнями, інтонуючи їхню правильну вимову.

8) Вибіркове читання.

Підсумовуючи знання, повторюємо які букви діти вже знають, які з них голосні, які приголосні звуки?

На завершення гра « Добавлянка»:

Па-па-па – сиплеться з мішка кру….(па).

По-по-по – пливу по річці Лімпо….(по).

Пи – пи - пи – поскладали вже сно…(пи).

Уп-уп-уп – ми зварили смачний су…(п).

Ип-ип-ип – захворів Васько на гри…(п).

Іп-іп-іп – вже зійшов в городі крі…(п).

Пу-пу-пу – бігли коні по сте…(пу).

Ап-ап-ап – на базар зібравсь ца…(п).

Урок 13. ЗВУКИ [р] , [р’] ТА БУКВА Р

НА ЇХНЄ ПОМ’ЯКШЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів зі звуками [р] , [р’] та буквою Р (ер), якою ці звуки позначаютться на письмі. Навчити правильно артикульвати і сприймати їх на слух, визначати позицію звука у слові, добирати слова їз заданною позицією нового звука вних. Удосконалювати навички читання. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонетичного слуху та артикуляція звуків[ р], [р’].

Показую малюнки, в назвах яких є звук [р] (редиска, риба, решето). Назвати предмети і визначити перший звук [р]. Учні вимовляють усі разом звук.

Пояснюю спосіб творення, вимови звука: ротова порожнина напіввідкрита, кінчик язика дрижить, торкаючись до піднебіння, струмінь видихуваного повітря, потрапляючи на перешкоди, долає їх. Звук [ р] – приголосний.

2. Визначення позиції звука [р] словах. Називаю ряд слів, діти хором повторюють їх, вказуючи місце знаходження звука у слові( на початку, в середині чи в кінці): КАРАСЬ, КОРОП, ВЕРХОВОДКА, ЙОРЖ, КАЛЬМАР, МЕРЛУЗА.. Всі ці слова можна назвати одним словом РИБИ, яке теж починається на [ р].

3. Самостійний добір учнями слів зі звуком [р] з метою збагачення активного словника, відповідаючи на питання:

- Як називають людину, що ловить рибу (рибак, риболов)?

- Куди ранесенько, до сходу сонця, йдуть любителі природи ( на рибалку, на рибну ловлю)?

- Як називають рибу, яку виловлюють у морі (морською)?

4. Зіставлення й порівняння за артикуляцією і слуховим сприйманням твердого [р] та м’якого [р’] . Діти відгадують загадки, аналізують слова - відгадки. Порівнюючи вимову приголосних звуків[р],[р’] у складах слів - відгадок: руки - зорі та вимовляючи їх: ру - рі.

- У двох матерів по п’ятеро синів.(Руки і пальці.)

- Торох, торох—розсипався горох .

Почало світати - нічого збирати. (Зорі.)

Дати відповіді на запитання:

- У якому складі чуєте твердий приголосний[р]?

- Де чуєте м’який приголосний [ р’]?

Для закріплення вимови заучуємо з дітьми напам’ять вірш. Хором повторюють, називаючи слова з твердим звуком [ р ], а потім з м’яким [р’] :

Ромашки рвати ми ходили

Над річкою, в рясній траві

І раптом равлика зустріли

Із ріжками на голові. (Н. Забіла.)

5. Розвиток зв’язного мовлення. Розповідь дітей про птаха використовуючи слова зі звуками [Р] , [ Р’].

Наприклад : Сорока - чарівний птах. Він має чудові крила. Пір’я чорне з білим. Дзьоб- гострий. Голос дзвінкий. Завжди стрекоче, гарно стрибає, швидко літає. Сорока - вертуха. Крутиться, вертиться, не сидить на місці.

6. Робота за сторінками Букваря. Види роботи:

1. Утворяння із букв складів. Показую букву Р і букви: А, О, У, И, І. Діти читають поскладово з опорою на голосний : РА, РО, РИ,РУ,РІ.

2. Читання слів за таблицями: РАМА, РАНО, РАНОК, РАКИ; ЛАРА, КОРА, НОРА; СОРОКА, ВОРОНА, КОРОВА; РІКА, РІКИ , РІЧКА.

Після першого причитування слів потрібно пересвідчитись, чи свідомо діти читають, стягуючи слова у склади. З цією метою можна попросити учнів у кожній таблиці прочитати слова за певними завданнями чи запитанням:

а) прочитайте слово на позначення морської тварини, що означає поняття «багато» (раки);

б) прочитайте слово, яке будемо писати з великої букви (Лара);

в) прочитайте слово на позначення птаха з чорно-білим оперінням( сорока);

3) Друкування в зошиті букв, складів, слів. Пояснюю конфігурацію букви Р, після чого учні друкують: Р р; РА, РО, РУ, РИ, РІ, РАК, РІКА, РУКА.

Пояснити будову букви також можна зачитавши вірш В. Гринько:

Виліз равлик на стеблинку,

Зупинився і завмер.

На собі нене хатинку,

А вона, як буква «ер».

4) Проводимо аналіз звуко-буквених схем під предметними малбнками на сторінці букваря з буквою Р. Вправи на вивчення наголосу в словах.

5) Читання складів, слів, речень, тексту. Пояснення значення нових слів, складання з ними словосполучень, речень. Добір до слів, вміщених на сторінках букваря, антонімів: рано – пізно, ранок – вечір, сира – варена.

6) Вибіркове читання за моїми запитаннями: - Прочитайте слова зі складом ру, зі складом ри, з приголосним [р'].

7) Проведення словниково- логічних вправ за предметними малюнками, вивтавленими на дощці. Я запитую:

1. Що намальовано (редиска)?

2. Які ще овочі знаєте (картопля, буряк, морква, капуста, цибуля, часник)?

3. В якому слові чуєте [р'] (буряк)?

4. Що намальовано на другому малюнку (сорока)?

5. Яких ще птахів знаєте (горобець, стриж, ластівка, ворона, снігур, грак, зозуля, дятел)?

6. В якмх словах чуєте твердий приголосний [р]?

Для додаткового читання можна запропонувати:

1. Завдання на розширення поля зору. Діти читають повільно, а вдруге, втретє – швидко, артикулюючи правильно [р], [р']:

рис сир рука

коса сири русак

косар сирок равлик

косарі Марина росинка

2. Завдання на розвиток смислової догадки. Читаю початок слова, діти додають склади так, щоб вийшло слово. У словах називають виучувані на уроці звуки, вчаться правильно їх вимовляють: рука… (ви), равли…(ки), ріп…(ка), коса…(рі), пар…(кан), сором…(но).

Підсумовуючи вивчений матеріал, наголошую на тому. Що звуки ми чуємо, а букви – пишемо. Для закріплення діти повторюють попарно кілька разів [р] - [р'] та слова з цими звуками: рисак – різний, ривна – різати, рижий – рівно, рили – рівень.

На завершення уроку можна вивчити віршик:

Вітер віє з-під воріт.

На воротях – сірий кіт.

Вітер сірому котові

Чеше вусики шовкові.

Урок 14. ЗВУКИ [т], [т'] ТА БУКВА Т

НА ЇХНЄ ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів зі звуками [т], [т'] та буквою Т (те), якою ці звуки позначаються на письмі, навчити правильно їх артикулювати і сприймати на слух. Удоско­налювати вміння читати слова, речення, тексти, аналізувати слова за звуковою будовою. Розвивати зв’язне мов­лення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Пропоную дітям відгадати загадку:

Коло бабусі сидить дід у кожусі,

Проти печі гріється, без водички миється. (Кіт.)

Діти називають звук, який чують наприкінці слова-відгадки: Кііі-т (звук [т]).

2. Артикуляція звуків [т], [т']. Діти за завданням вимовляють кілька разів звук [т], стежачи за мовними орга­нами, які беруть участь у його вимові.

Пояснення способу творення звука [т]: ротова порожни­на напіввідкрита, кінчик язика утворює перепону, притискуючись до переднього піднебіння вище зубів, а струмінь видихуваного повітря прориває цю перепону з шумом чуємо звук [т]. Це приголосний звук.

3. Визначення позиції звуків [т], [т'] у словах. Дітям пропонується прослухати віршик:

Тітка Тетянці торбинку дає.

Все для здоров’я в торбинці тій є.

Треба здоров’я і Галі, й Тетянці

І в навчанні, і в роботі, і в танці.

Або:

Наш Тарас на свято раз

Торт хотів спекти якраз.

В мисці тісту стало тісно

І воно на стіл полізло.

Так Тарас старався, пік,

Та Тарасів торт утік.

Учні завчають віршик напам’ять, називають слова, починаються зі звука [т] та будують звукові моделі до слів тітка і торбинка. Аналізуючи слова, вони роблять висновок, що на початку цих слів звуки не однакові: у слові тітка — м’який, а в слові торбинка — твердий.

4. Порівняння за артикуляцією і слуховим сприйманням твердого [т] і м’якого [т']. Учні слухають загадки і називають слова-відгадки:

Поряд зі мною йде, ніяк мене не дожене. (Тінь.)

Дощечка до дощечки, кілочок біля кілка, і пройти ніяк. (Тин.)

Вимова першого звука в обох словах порівнюється за алгоритмом запитань і завдань:

• У якому слові чуєте твердий приголосний [т] (тин)?

• У якому слові чуєте м’який приголосний [т'] (тінь)?

• Вимовте кілька разів пару звуків: [т] — [т']. Як змінюється положення язика, губ при вимові м’якого приголосного [т']?

• Побудуйте звукові моделі слів тин, тінь: [- о -] [= о =].

• Назвіть послідовно звуки в словах тин [т], [и], [н] тінь [т'], [і], [н'].

Потім учитель пропонує послухати віршик і виділити ньому слова з [т], [т'].

ЖАБЕНЯТКО

Жабенятко- Зеленятко,

Що в зеленій осоці

Зелененьку мало хатку,

Склало віршики оці:

«Зелене, ой зелене

Усе навколо мене

І верби, і трава,

Ква-ква, ква-ква, ква-ква!

В зеленому лататті

Сиджу в зеленім платті,

Виспівую слова:

Ква-ква, ква-ква, ква-ква!»

Ліна Біленька

5. Розвиток зв’язного мовлення. Діти за сюжетним малюнком називають усіх істот, предмети, зображені на ньому. Складають за малюнком колективно казочку. Речення буду­ють за поданими на дошці схемами.

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1) Аналіз будови букви. Друкована буква Т (те) складається з двох елементів: вертикальної прямої лінії, на якій лежить коротка пряма горизонтальна лінія. Друковані вели­ка і мала букви — однакові за формою й відрізняються ли­ше розміром. На що схожа буква Т можна дізнатися з вір­шика:

Молоточок, молоточок,

Поможи забить гвіздочок.

- Мною ви не заб’єте:

Я ж залізна буква «те».

2) Злиття двох букв у склади. Показую букву Т і букви А, О, У, И, І —діти читають їх (озвучують).

Стягнення букв Т і А у склад: вимовляють твердий приголосний [т] разом із голосним [а], коли я підставляю до першої букви другу А, учні промовляють склад: та. Далі підставляю до букви Т по черзі інші картки з бук­вами О, У, И, І, а учні читають склади.

3) Читання цілісних складів з розрізної азбуки чи надрукованих на дошці: ТА, ТО, ТУ, ТИ, ТІ.

4) Читання слів за променевою таблицею: ТІНІ – ТІНА, ТІСНО- ТІСТО, ТАТО – ТАРА, ТОМУ – ТОНА, ЛІТА – ЛІТО – ЛІСИ, КИЛИМ – КИСЛО.

5) Викладання і читання слів з розрізної азбуки: ТИС­НЕ — ТІСНО; ТІК — ТАК; ТІЛО — ТУТ.

Пояснення значення цих слів і важливості того, що треба запам’ятати: після твердих приголосних пишеться буква и, після м’яких приголосних — і.

6) Друкування в зошиті під диктовку: Ти; ТА, ТО, ТУ, ТИ, ТІ; ТІК, ТАК, ТУК, СТУК.

7) Аналіз звукових схем під предметними малюнками. Читання складів, слів, речень, тексту хором з учителем, хо­ром без учителя, пошепки самостійно; індивідуальне голос­не читання. Читання «ланцюжком». Пояснення значення нових слів, складання з ними словосполучень, речень.

8) Вибіркове читання за запитаннями :

• Прочитайте односкладові слова, слова з твердим при­голосним [т], з м’яким приголосним [т'], слова, які відпо­відають на питання що?, хто?, що робить?, який?

9) Вивчення напам’ять скоромовки зі сторінки Букваря.

10) Пояснення значення слова: тік — вичищена, вирів­няна площадка, місце, де просушують, очищають намоло­чене зерно в жнива.

Підсумок. Діти за допомогою називають по­парно слова зі звуками [т], [т'], з якими вони ознайоми­лися на уроці. Для додаткового читання можна запропонувати:

1. Завдання (на розширення поля зору).

Прочитати слова спочатку по складах, потім злитно, а далі, набираючи темпу, швидше й швидше:

кіт та

коти там

котив тато

котили татко

котусик татари

котитиме тарілка

2. Першокласники із задоволенням також пограють у гру зі словами (на кмітливість). Із букв, з яких складається сло­во ластівка, треба спробувати викласти вісім нових слів і прочитати їх. Хто виконає повністю завдання, той стає пе­реможцем і одержує велику гарну «12».

Довідка: ласка, лавка, став, віл, ліс, віск, стіл, сітка.

Урок 15. ЗВУК [е] ТА БУКВА Е

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів зі звуком [е] та буквою Е на його позначення. Навчити правильно артикулювати звук [е], сприймати його на слух і визначати місце в словах, добирати слова зі звуком [е] в різних позиціях. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху та артикуляція звука [е]. Зачитую дітям слова на позначення дій предме­тів, протягуючи в кінці кожного звук [е]. Діти повторюють за ним і роблять висновок, що в кінці кожного слова чують звук [е]: живе-е-е, оре-е-е, пливе-е-е, несе-е-е, пасе-е-е, дме- е-е, везе-е-е, плете-е-е.

Учні вимовляють кілька разів звук [е], пояс­нюю, що при вимові цього звука ротова порожнина відкрита, язик знаходиться в стані спокою, струмінь видихуваного по­вітря проходить вільно через ротову порожнину, не потрап­ляючи на перешкоди мовних органів. Звук [е] — голосний, в наголошеному складі він вимовляється чітко: пече, несе, креше, меле, січе, весни, гречка, берег, степом, весело, веселий, легко.

2. Визначення позиції звука [е] у словах. Дітям пропо­нується загадка, в якій вони мають знайти слова з [е].

Маленький, сіренький, по двору скакає, крихти, зерна збирає. (Го­робець.)

За завданням учні будують звуко - складову схему слова-ознаки до відгадки: маленький [- о - ó = - о =]. Слово аналізується за запитаннями:

• Де чуєте звук [е] (у середині слова, в наголошеному складі)?

• У яких ще словах звук [е] чуємо в середині (сіренький, зерна, горобець)?

3. Розвиток зв’язного мовлення. Діти під керівництвом вивчають вірш напам’ять і називають слова з бук­вою Е:

Залетів у садок

Вітер вітряний,

Застрибав, засвистав

Поміж квітами.

Ой ти вітер-вітерець,

ІЦе й буйнесенький,

Не ламай ти квіток,

Будь добресенький.

К. Перелісна

Тут доречно запитати у дітей, які вони знають квіти, в назвах яких є буква Е. Можна з ними завчити напам’ять такі: хризантема, лілея, левкой, незабудка, Сашине серце, гор­тензія, едельвейс, орхідея.

Якщо залишається час, то можна описати якусь квітку або вивчити вірш. Наприклад:

Сашине серце — це квіти на кущику. Вони зацвітають на початку травня. На одній гілочці дуже багато квіточок-сердечок. Ну справжні тобі сердечка та ще й рожевого кольору. Стоїть кущик, усіяний сер­дечками, які під подихом повітря немов розмовляють з собою. В наро­ді говорять, що то людські серця до землі хиляться, бо люблять матінку-землицю, рідну годівницю.

ЕДЕЛЬВЕЙС

Едельвейса цвіт красивий

Ніжить сонце золоте.

Той, хто сильний і сміливий,

Серед скель його знайде.

ОРХІДЕЇ

Ой, краса в оранжереї —

Там розквітли орхідеї.

Люблять їх дорослі й діти,

Ці цікаві й ніжні квіти.

4. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Аналіз великої і малої букв Е е. Показую вели­ку букву Е, пояснюю, що вона складається з чотирьох еле­ментів: вертикальна пряма, до кінців якої вгорі і внизу до­даються горизонтальні прямі однакової довжини, посереди­ні — третя горизонтальна пряма, трішечки коротша за верх­ню та нижню. Велика буква Е нагадує гребінець, у якому залишилося тільки три зубчики (показую вирізану з картону Е, повертаю й опускаю вниз горизонтальними пря­мими лініями, а потім, щоб добре запам’ятати велику букву Е, пропоную учням послухати та завчити напам’ять віршик Л. Андрієнко.

Бідний гребінчик,

І що з тобою сталось?

Тільки три зубчики

З усіх і зосталось.

- Ти помиляєшся:

Я не гребінець!

Я буква Е. Згадав?

Ну, й молодець!

Мала друкована буква е складається з двох елементів: правого півовала, від початку якого коротка пряма лінія приєднується до середини півовала. Без короткої прямої лі­нії мала буква е подібна до букви с.

2. Друкування в зошиті: Е е; РЕ, МЕ, НЕ, ВЕ, СЕ, ЛЕ; ЛЕЛЕКА.

3. Аналіз звуко-буквених схем під предметними малюн­ками. Визначення наголосу в словах з буквою Е.

4. Читання складів, слів, речень хором, індивідуально.

5. Добір синонімів: поле – лан, нива.

6. Словотворча робота (утворення та аналіз слів пестли­вого значення):

Олена — Оленка [о - ó - - о]

Семен — Семенко [- о - ó - - о]

7. Вибіркове читання. Пропоную дітям прочита­ти слова з буквою Е в наголошеному складі; з буквою Е в ненаголошеному складі; слова, що означають дію, ознаки, назви.

Підсумовуючи вивчене, можемо запитати у ді­тей, яку букву вони зараз вивчили, чи однакове графічне зображення великої та малої букви, як вимовляється звук [е] під наголосом, який вид роботи їм найбільше сподобав­ся на уроці. Обов’язково потрібно наголосити на тому, що в українській мові є шість голосних, і тепер діти вже всі їх знають: А, О, У, И, І, Е.

Урок 16. ЗВУКИ [д], [д] ТА БУКВА Д

НА ЇХНЄ ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів з буквою Д (де) на позна­чення звуків [д], Ід'], навчити їх правильно артикулювати ці звуки та сприймати на слух. Формувати уявлення про дзвінкі та глухі приголосні. Удосконалювати якості чи­тання. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Дітям пропонується послухати вірш С. Жупанина й виділити слова зі звуком [д].

Жовтогарячим, Пожежа в діброві

Червоним вогнем Аж неба сягла,

Дерева палають А дощик не відав:

Під буйним дощем. То ж осінь прийшла.

Серед названих слів учні знаходять ті, що відповідають поданим звуковим моделям: [- о - ó - о] — дерева; [= о – ó = о] — діброві. Вони називають перші звуки у словах і роблять висновок, що звук [д] у поєднанні з [и] вимовля­ється твердо, а з [і] — м’яко.

2. Артикуляція звуків [д], [д']. Діти вимовляють звуки [д], [д'] кілька разів. Пояснюю: ротова порожнина напіввідкрита, зуби наближені, губи трішки розтягнуті, кін­чик язика притискується до переднього піднебіння над верх­німи зубами; струмінь видихуваного повітря з голосом і шу­мом прориває цю перепону — утворюється приголосний звук [д]. Його ще називають проривним. Вимовляється він дзвінко: сад — сядь; мідний — мідь; лад — ладь; труд — у труді; виноград — у винограді.

3. Визначення позиції звуків [д], [д'] у словах. Можемо запропонувати дітям уважно прослухати гумористич­ний вірш В. Шаройко і назвати слова з [д], [д'] на початку та в середині слів.

Просив дружків своїх Семен:

• Знаннями, хлопці, поділіться!

Не знаю, скільки треба «н»

Писати в іменнику «рушниця».

• Ех ти! — сказав йому Миколка.—

Порожня в тебе голова!

Одне, якщо це одностволка,

А як двостволка — значить, два.

За завданням діти «допомагають» виправити по­милки, яких допускається Миколка, даючи поради Семену.

4. Самостійний добір слів зі звуками [д], [д']. З метою пропедевтичного вивчення споріднених слів доречно погра­ти з дітьми в гру «Складанка». Пропоную дітям утво­рити сімейку споріднених слів, очолювати яку будуть окремі з них. Наприклад:

• дерево (дерев’яний, деревце, деревина);

• дід (дідусь, дідусенько, дідок);

• держак (держати, придержувати, держу);

• дим (димар, димок, диміти);

• давній (давнина, давненько, давно);

• далеч (далечінь, далина, далечина).

Можна пояснити дітям лексичне значення окремих слів, скласти з ними словосполучення, ввести їх у речення, на­вчити дітей правильно вимовляти [д], [д'] у наведених сло­вах. І на завершення повідомити, що слова, які утворюють «сімейку», інакше називають спорідненими. А от як один учень їх зрозумів, ви дізнаєтесь із вірша В. Шаройко.

Споріднені слова вивчали,

І всі у класі помічали:

Їх добирати неважко —

Двір, дворище, дворняжка...

А вдома ввечері хвалилась

Своїй бабусі внучка:

- Я слів споріднених навчилась!..

Двір, дворик, наша Жучка.

5. Розвиток зв’язного мовлення. Зачитую дітям вірш, діти повторюють рядками: спочатку повільно, а по­тім — швидше. Після цього проводиться бесіда за запитан­нями так, щоб діти, відповідаючи, використовували слова зі звуками [д], [д'].

МІЙ ДІДУСЬ

Аби лиш ваші рани

Не турбували вас —

Ви ж командир, дідусеньку,

Віддайте їм наказ.

В.Багірова

Алгоритм запитань для бесіди:

• До кого зверталася онука (дівчинка) (до дідуся)?

• Як вона його ласкаво називала (дідусеньку)?

• Що дівчинка йому пропонувала (пришити гудзика, за­співати пісню)?

• Ким був дідусь у роки війни (командиром)?

• Що просила онука зробити дідуся (віддати наказ ра­нам)?

• Якою була дівчинка (доброю, лагідною)?

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Аналіз будови букви. Друковані велика і мала букви однакові за конфігурацією і відрізняються лише розміром, величиною. Буква Д складається з двох частин: нижня — наче лавочка на двох стовпчиках, а друга — наче відома вже буква Л, що стоїть на цій лавочці.

А ще так кажуть: буква «де» — неначе дім, височенний дах на нім.

2. Злиття двох букв у склади. Виставляємо на дошці букву Д, а поруч А, О, У, Е, И, І.

Діти читають з опорою на голосний, додаючи інші скла­ди для творення слів:

ДА – далеко, давно, Данило, Дарина;

ДО – домаха, дома, дорога, долото;

ДУ – думати, дума, дуже, дужки;

ДЕ – дерево, деркач, дешево, дев’ять;

ДИ – димар, диван, дитина, диміти, диво;

ДІ – дідусь, дідок, дім, діти, діжка.

3. Друкування в зошиті: Д д; ДО, ДА, ДИ, ДІ, ДЕ, ДУ; ДІМ, ДИМ, ДОМА, ДУМА.

4. Аналіз звукових схем під предметними малюнками.

5. Читання складів, слів, речень, тексту — хором з учи­телем, хором без учителя, самостійно пошепки; індивідуаль­но голосно; «ланцюжком»; «дощиком»: відстукуючи олівчи­ком на парті кожен склад (наголошений — сильніше).

6. Вибіркове читання. Можемо запропонувати дітям прочитати односкладові слова, двоскладові з наголосом на другому складі, імена дітей; слова зі звуками [д], [д'] на по­чатку, в середині слова; слова за лексичним значенням ( називаю лексичне значення слова, а діти знаходять це слово на сторінці Букваря і зачитують).

Можна загадати дітям такі загадки, щоб відгадками до них були слова на сторінці Букваря. Діти відгадують загадку, знаходять відгадку й зачитують її, виділяючи [д] або [д'] у словах або в окремих складах слів.

Підсумовуючи, запитую:

• З якими звуками ви ознайомилися на цьому уроці? (Із звуками [д], [д'].)

• Якою буквою їх позначають? (Буквою Д.)

• Як треба вимовляти приголосні [д], [д'] у кінці слова, складу? (Дзвінко, бо це дзвінкі приголосні.)

Пояснення дітям: Коли закриєте вушка долонями і ви­мовите [д], [д'], то будете відчувати силу голосу, на відміну від вимови [т], [т'], коли сили голосу не відчуваємо, бо вони вимовляються глухо. Отже, звуки [д], [д'] —це приголосні, які вимовляються дзвінко, а парні їм [т], [т'] вимовляються глухо.

Закріплення вимови: політ — по лід (пішов); рід — рот; сад — кат; лад — мат (шаховий); сіт-ка — рід-ко; град (опади) — грат (огорожа).

Урок 17. ЗВУКИ [з], [з] ТА БУКВА З

НА ЇХНЄ ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів зі звуками [з], [з'] та буквою З (зе), якою ці звуки позначаються на письмі, навчити їх правильно вимовляти звуки, сприймати на слух, ви­значати позицію звуків у словах, добирати слова із вка­заною позицією цих звуків. Удосконалювати вміння чи­тати, правильно інтонувати окремі слова та речення в тексті. Збагачувати словниковий запас учнів словами зі звуками [з], [з']. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Артикуляція звука [з].

Дітям зачитується віршик і ставляться запитання:

Зажурився заєць-тато:

Знов пустують зайченята.

- Злий зухвалий лис близенько,

Зайченятка, в дім хутенько!

• Якими іншими словами можна замінити слово зажу­рився (засмутився, загорював)?

• Чим засмучують зайця-татка зайченята (своєю неслух­няністю)?

• Ще раз уважно прослухайте цей віршик і скажіть, який звук часто повторюється у словах (звук [з])?

• Назвіть слова з цим звуком (зажурився, заєць, знов, зайченята, злий, зухвалий, близенько, зайченятка).

• Яким звуком починаються перші слова кожного рядка (звуком [з])?

• А в слові близенько де чується звук [з] (в середині слова)?

Пояснюю утворення звука [з]: ротова порожнина напіввідкрита, язик злегка торкається зубів, струмінь види­хуваного повітря потрапляє на перешкоду мовних органів. Отже, це — приголосний звук, вимовляється дзвінко.

2. Визначення позиції звука [з] у словах. Дітям можна запропонувати гру «Впіймай звук». Називаю слова на позначення назв тварин, а першокласники піднімають руку, якщо чують виучуваний звук [з] у слові. Слова: заєць, лисиця, козел, вовк, зубр, ведмідь, коза, лось.

Учні співвідносять слова з моделями, пояснюючи пра­вильність свого вибору: [- о - ó -] — козел; [-ó - - о] — зубр; [-о- ó] — коза.

За плідну роботу та правильні відповіді дітям «дарується» віршик про зайчика .

Зайчик – скакунец

Біга зайчик-скакунець, А от білка із дупла

В затишок тікає, Хвостик виставляє.

А зима на помелі А зима в дупло мерщій

Зайця доганяє. Снігу напихає.

Зайчик бачить, що біда — А як вгледіла вона

Під дубом сховався. Горобців на гілці,

А зима тут снігу — кидь! Плиг туди — і горобці

Там малий й зостався. В сніговій тарілці.

А уранці, щоб спочить,

На сосну злетіла,

І в ту саму мить сосна

Снігом забіліла.

Олександр Олесь

3. Порівняння вимови і звучання твердого [з] і м’якого [з']. Повідомляю дітям, що в багатьох словах укра­їнської мови можна почути й звук [з']. Щоб учні в цьому переконалися, зачитує вірш, акцентуючи увагу на словах із звуком [з']:

Дощик весняний лани звеселяє,

Дзвінко співають пернатії друзі.

Сяє в зеленій оздобі земля,

Квіти, як зорі, розсипані в лузі.

С. Жукова

Учні вимовляють попарно [з] — [з'] у словах: зорі —зір­ка, зоріє — зірниця, зір — зиркає, Зоя — Зіна.

4. Розвиток зв’язного мовлення. Читаю дітям «Сміховинку», а вони називають слова з буквою 3, яка по­значає звуки [з] або [з'], чітко їх вимовляючи та поясню­ючи їхнє значення.

В ОДЕСІ, НА ПРИВОЗІ

Ринок одеський. Возів цілий ряд.

Батько й синок продають виноград.

Батько то ґрона, то гирі кладе.

Син, помічник його, касу веде:

Гроші приймає, щоб їх берегти,

Здачу дає — із п’яти, з десяти...

Батько торгує завзято, аж змок,

Чує — гука йому з воза синок:

• Годі вам, тату, уже торгувати!

Годі, бо здачу вже нічим давати!

• Як же це так?! — тата кинуло в гнів.—

Ти ж в кожнім класі два роки сидів!

Доречно також попросити дітей пояснити виділені слова зі «сміховинки», називаючи позицію звуків [з] або [з'].

5. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Аналіз будови букви. Буква 3 складається з двох лівих півовалів, що з’єднуються в тому місці, де перший півовал кінчається, а другий починається.

Для кращого запам’ятовування конфігурації букви 3 мож­на вивчити ці віршики.

«Зе» — як відкритий замок, Збоку, знизу і згори

Запам’ятай! Схожа «зе» на цифру «три».

І як писати — Є три зуби в букви «зе»,

Не забувай: «З». Ними все вона гризе.

Л. Андрієнко І. Січовик

2. Утворення і читання складів із буквою 3. По­казую букву 3 та букви на позначення голосних: А, О, У, Е, И, і, а діти читають з опорою на голосний. Для закріплення складів можна організувати гру «Добавлянка»:

За-за-за — почалася гро...(за).

Зі-зі-зі — багато квітів у лу...(зі).

Зу-зу-зу — веде дід додому ко...(зу).

Зе-зе-зе —-кінь копу сіна на юзі ве...(зе).

Зи-зи-зи — картоплю з поля приве...(зи).

3. Збагачення активного словника лексикою з буквою 3. За синтетичними таблицями з метою пропедевтичного ви­вчення споріднених слів діти читають слова, а після цього вчитель за допомогою навідних запитань домагається, щоб учні назвали споріднені слова (без терміну). Наприклад:

• Прочитайте перше слово (замок).

• Що можна робити замком (замикати дім)?

• А коли дім замикають, то який він (замкнутий)?

4. Друкування в зошиті: Зз; ЗО, ЗІ, ЗУ, ЗИ, ЗА, ЗЕ; ЗОРІ, ЗІРКА, ЗИМА, САЗАН, КОЗУ, ЛІЗЕ.

5. Виконання звуко-буквеного аналізу слів.

6. Читання прямих та обернених складів.

7. Читання слів з правильним наголосом.

8. Читання речення з відповідною інтонацією.

9. Вибіркове відшуковування та читання слів на позна­чення назв, дій, ознак; слів з різною кількістю складів; слів, що різняться у написанні лише однією буквою (коза — ко­са; кізка — кіска).

10. Відповідь на поставлені запитання з використанням слів зі звуками [з], [з'].

Підсумок. Наголошую, що діти ознайомилися зі звуками [з], [з'], навчилися сприймати їх на слух, визна­чати позицію звуків у словах та самостійно наводити при­клади з цими звуками.

Урок 18. БУКВА Ь. ПОЗНАЧЕННЯ Ь

М’ЯКОСТІ ПРИГОЛОСНИХ

У КІНЦІ СКЛАДУ, СЛОВА ТА ПЕРЕД [о]

Мета. Ознайомити учнів з буквою ь (м’який знак) як із графемою, що не позначає окремого звука, а є одним із способів позначення на письмі м’якості приголосних. Удосконалювати вміння за артикуляційним та слуховим сприйманням розрізняти тверді й м’які приголосні, фор­мувати правильне уявлення про співвідношення між зву­ками та буквами. Вміти виконувати звуко-буквений ана­ліз слів, зіставляти, порівнювати, узагальнювати і розме­жовувати мовні явища. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Ознайомлення з графічним знаком ь (м’який знак) і особливостями його вживання у писемній мові.

На дошці надруковано або викладено з розрізної азбуки два слова: ло-сі, окуні. Пропоную учням порівняти ці слова за лексичним значенням, звуковим і буквеним скла­дом. (Відрізняються вони одне від одного за значенням: лосі

• дикі тварини, окуні — риби. Однак і лосі, і окуні — істоти, що належать до тваринного світу. Слова ці відрізня­ються ще й за кількістю складів: ло-сі, о-ку-ні. В обох у них в останньому складі є м’який приголосний. На його м’яку вимову вказує буква і).

Повідомляю, що на цьому уроці учні познайом­ляться ще з одним способом позначення м’якості приго­лосних. Пропоную дітям змінити слова лосі, окуні так, щоб кожне слово означало одну істоту. Учні називають: лось, окунь. Проте надрукувати чи викласти з розрізної азбуки во­ни їх не можуть, бо не знають букви — м’якого знака. Як правило, в них виходить: лос, окун. Звертається увага дітей на те, що в кінці цих слів чуємо м’які приголосні [с'], [н'].

На письмі м’якість цих приголосних в кінці слова позна­чається м’яким знаком — лось, окунь. Показую їм букву — ь.

Учні будують звукові моделі цих слів: [- о =], [ó - о =] та друкують у зошиті: лось, окунь. Пропоную назвати і порахувати звуки в кожному слові: [л], [о], [с']; [о], [к], [у]. [н']₍ а потім порівняти кількість звуків і букв у цих сло­вах: лось — 4 букви, 3 звуки; окунь — 5 букв, 4 звуки. Висновок: кількість звуків менша у цих словах, ніж кількість букв, тому що буква ь окремого звука не позначає, а лише вказує на м’яку вимову приголосних.

Додатково повідомляю, що м’який знак вжива­ється не тільки в кінці слова, а й у середині у двох випад­ках: 1) на позначення м’якості приголосного в кінці складу (близь-ко, віль-но) та перед буквою О (Льоня, льон).

2. Визначення позиції приголосного звука, м’якість якого позначається на письмі за допомогою м’якого знака. Називаю слова, а учні називають м’який приголосний звук і букви, якими він позначається на письмі. Наприклад, вимовляю: карась, а учні аналізують: м’який приго­лосний [с'] позначається на письмі буквою с та м’яким зна­ком. Слова для аналізу: Івась, мазь, злазь, встань, сильно, вільно, льон, пеньок, низько, вузько, ненька.

3. Добір учнями мовних одиниць. Називаю твер­дий приголосний, а учні добирають парний йому м’який приголосний: [д] — [д'],[т]— [т'], [з] — [з'], [н] — [н'], [с] — [с'], [р] — [р'], [л] — [л'], [ц] — [ц'].

Називаю склади з твердим приголосним та голос­ним [о], а учні до кожного складу добирають склад з парним м’яким приголосним: ло-льо, то-тьо, но-ньо, до-дьо, зо-зьо, со-сьо, цо-цьо, ро-рьо.

4. Розвиток зв’язного мовлення. За завданням учні читають текст з Букваря пошепки, а потім переказують його із вживанням слів з м’яким знаком та міркують, який інший заголовок до нього можна придумати. Після цього одні учні ставлять запитання до змісту, інші знаходять у тек­сті відповідь та зачитують з усіма вимогами до якостей чи­тання. При потребі пояснюю значення окремих слів.

5. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Аналіз звуко-складових схем слів, викладених з роз­різної азбуки: [л'он] —льон, [пен'ок] —пеньок. Порівню­ється кількість звуків і букв у цих словах.

2. Читання складів, надрукованих на дошці: дьо, тьо, льо, ньо, сьо, зьо, рьо. Читання цих же складів з нарощенням ін­ших для творення слів: дьо(готь), тьо(тя), льо(нар), у ньо- (го), сьо(мий).

3. Читання слів з метою пра­вильної артикуляції м’яких приголосних: ЛОСЬ, ДЕСЬ, ІВАСЬ, ЛЬОНАР, ЛЬОНОК, ЛЬОНАРІ, У НЬОГО, У НЬОМУ, НИЗЬКА, ВУЗЬКО, СЛИЗЬКО, СИЛЬНО, ПИЛЬНО, ВІЛЬНО, НЕНЬКА, НЕНЬКИ

4. Друкування нової букви, складів, слів парами: ь; ЛЬО, НЬО, СЬО, ДЬО, РЬО; ЛАН —ЛАНЬ, ЛІЗ — ЗЛІЗЬ, СТАН — СТАНЬ.

5. Вибіркове читання. Прочитати на сторінці Букваря склади, слова з м’яким знаком.

Для додаткового читання можна запропонувати віршик для заучування напам’ять:

Півень, горобець, ведмідь —

Знак м’який в словах стоїть.

Журавель, дельфін і рись —

М'який знак — не помились!

Звертаю увагу учнів на те, що в терміні «м’який знак» наголос у слові м’який падає на другий склад. А в словах м’яко, пом’якшення, пом’якшений, напівпом’якш ний — на склад -м ’я-.

Загадка для аналізу слова-відгадки:

Я — великий і красивий,

Як біжу, то в’ється грива.

Копитами — тук-тук-тук!

По камінню — цок-цок-цок!

Хвіст у мене довгий-довгий,

Хвіст у мене, як із шовку. (Кінь.)

О. Кононенко

Діти друкують на дошці слово КІНЬ; будують звукову мо­дель слова-відгадки: [= о =]; називають у схемі напівпом’якшений звук [к’] та м’який приголосний [н'], пояснюють, що впливає на їхню вимову.

Наголошую, що м’який знак в укра­їнській мові ставиться лише після таких приголосних, як: д, т, з, с, л, н, ц, р, тому вони й називаються м’якими: дядь­ко, батько, мазь, лосось, сіль, скинь, цвіркунець, гедзь, втрьох.

Підсумок. Для того, щоб переконатися, як діти засвоїли матеріал, можна поставити перед ними такі запитання та завдання:

• Чим відрізняється буква ь (м’який знак) від тих, що ми вивчили раніше?

• Після яких приголосних в українській мові пише­ться ь?

• Назвіть слова з м’яким знаком, наявні у вірші.

Сказав Грицько сестрі Галинці:

«Свічок ось десять на ялинці,

А скільки буде по хвилинці,

Як загашу я три?

Відгадуй швидко! Говори!»

«Та ж сім! — на те йому сестричка.—

Порахувати це — дрібничка!»

«Ой, ні! Залишиться три свічки,—

Відповідає Гриць умить,—

Бо сім незгашених... згорить».

Урок 19. ЗВУК [б] ТА БУКВА

Б НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей з новою буквою Б (бе), якою позначається звук [б] на письмі. Формувати навички лі­тературної вимови дзвінких приголосних. Удосконалюва­ти якості читання. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Артикуляція звука [б]. Показую дітям малюнки предметів, у назвах яких є звук [б] на початку, в середині, в кінці слова.

Діти вимовляють ці слова, аналізують за звуковим скла­дом і доходять висновку, що в словах є новий для них звук [б]. Наприклад: будинок, береза, барвінок, баржа, бриль, бо­бер, дуб, краб.

З метою закріплення нового звука доречно вивчити з дітьми скоромовку та пояснити спосіб творення звука [б].

Купив бегемот бегемотикам ботики,

Бегемотики в ботиках по болоту бігають.

При вимові звука [б] губи стиснуті, дещо витягнуті впе­ред, ротова порожнина закрита; струмінь видихуваного по­вітря прориває перешкоду. Це приголосний, який вимовля­ється дзвінко: ду...б, зу...б, гри...6, ри...б-ка.

Учням пропонується гра «Добавлянка»:

Би-би-би — у лісі ду...(би).

Бе-бе-бе — дятел дуба дов...(бе).

Ба-ба-ба — я знайшов гри...(ба).

Бі-бі-бі — казку розкажу то...(бі).

Бі-бі-бі — пташка на вер...(бі).

Діти вимовляють слова парами: дуби — тобі, дуби —вер­бі. Під керівництвом з’ясовують, що звук [б] може вимовлятися пом’якшено [б’]. На пом’якшену вимову вка­зує звук [і] — [бі].

2. Визначення позиці звуків [б], [б’] у словах.

Учні повторюють названі слова, визначають по­зицію в них виучуваного звука: Біблія, буй вол, зубр, бісер, зебра, біржа, бізон, бізнес, кобра, буква, буквар, ковбаса, борщ, берег, зуб, дуб, куб, гриб, біб.

Потім слова зачитуються ще раз, а учні ставлять питання. До кожного з них і роблять висновок, що слова, які озна­чають назви предметів зі звуком [б] та пом’якшеним [б’], відповідають на питання хто?, що?

Після аналізу слів потрібно ще раз вимовити їх хором, акцентуючи увагу на дзвінкій вимові звука [б] в кінці слова та в кінці складу: Біб-лія, зеб-ра, куб, біб і т. д. Учні трену­ються у вимові слів: дуб — дуб-ки, гриб — гриб-ки, риб-ка, жаб-ка, зуб-чик, ряб-чик, труб-ка.

Для перевірки свідомого сприймання вимови [б] та пар­ного йому глухого [п] можна запропонувати вправу на до­давання слова за змістом речення:

Виріс в лісі білий... гри...(б). — А Петро хворий на... гри...(п).

У собаки гострий... зу...(б). — На обід в нас буде... су...(п).

У ставку багато... жа...(б). — В кошеняти скільки... ла...(п)?

3. Розвиток зв’язного мовлення. Види робіт:

1. Розгляд сюжетного малюнка з виділенням назв пред­метів, зображених на ньому.

2. Складання за змістом малюнка словосполучень із словами-ознаками та словами-назвами.

3. Складання зв’язної розповіді.

4. Добір заголовка.

4. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Аналіз будови букви. Букви Б велика і б мала відріз­няються за своєю формою. Буква Б велика складається з трьох елементів: прямої вертикальної лінії, до якої вгорі приєднується коротша горизонтальна лінія, і лівого півова­ла, що починається з середини вертикальної лінії і прилягає внизу до її кінця. Будову великої букви Б пояснюють у вір­шику ще й так:

М'який знак собі з дощок

Змайстрував зручний дашок.

— Можу йти тепер далеко:

Не страшні дощі і спека!

Подивився знак в люстерко —

І в очах йому померкло:

Він впізнати не міг себе —

Схожий став на букву «Бе».

(Значення слів пояснюється через добір синонімів: дах, да­шок — покрівля; люстерко — дзеркальце; померкло — по­темніло.)

Мала буква б складається з двох елементів: овала і хви­лястої лінії над ним. Вона схожа на букву о з хвостиком угорі.

2. Утворення та читання складів з буквою Б. Пропоную учням назвати звуки, позначені на картках з роз­різної азбуки буквами: Б, А, О, У, Е, И, І. Дітям пропо­нується приготуватися до вимови звука [б], але вимовляти його з опорою на голосний, позначений буквою а (о, у, е, и, і) на картці.

3. Друкування в зошиті букви Б б; складів з буквами на позначення голосних А, О, У, Е, И, І; слів БИЛА, БУЛА, БІЛА або БІЛКА, БУЛКА, БАЛКА.

4. Опрацювати склади, слова, речення, текст, читаючи хором з учителем, хором без учителя; пошепки індивіду­ально.

5. Пояснити лексичне значення нових слів, скласти з ни­ми словосполучення, речення.

6. Звернути увагу дітей на розділові знаки у тексті: від­працювати відповідну інтонацію, логічні паузи, логічні на­голоси.

7. Навчити на основі змісту тексту будувати питальні речення та знаходити відповіді на них у тексті й зачиту­вати їх.

8. Вивчити напам’ять скоромовку:

Бурі бобри брід перебрели,

Забули бобри забрати торби.

Підсумок. Учні за завданням називають звуки, з якими познайомилися на уроці, і букву, якою познача­ються ці звуки. Наводять приклади слів з твердим приго­лосним [б] та напівпом’якшеним [б’], з парними приголос­ними [б] — [б’] — за дзвінкістю і глухістю.

Для додаткового читання можна запропонувати:

1. Скоромовку (для відпрацювання артикуляції):

Бавляться біля нори

Бобренята і бобри.

Бубонить бобер до білки:

— Бобреня боїться бджілки!

О. Кононенко

2. Читання речень, надрукованих на дошці (для відпра­цювання інтонації та логічного наголосу):

БУБЛИК ДАЛИ БОРИСУ.

БРОНІСЛАВІ ПОДАРУВАЛИ БУКЕТ БУЗКУ.

А БРАТУ ПРИВЕЗЛИ БІЛКУ.

3. Загадки з додаванням римованого слова:

Цю найпершу в школі книжку

Знає будь-який школяр.

До усіх книжок доріжку

Прокладає нам ... (буквар).

Стрімко вибігли на гору дві подружки білокорі,

Дощик їм полоще ніжки, звуть подружок цих ... (берізки)

Урок 20. Звук [г] та буква Г

на його позначення

Мета: Ознайомити учнів із звуком ( г ), навчити їх правильно його вимовляти; впізнавати та визначати позицію у слові; навчити читати склади і слова з буквою Г ( ге ); удосконалювати вміння читати, правильно інтонувати різні за метою висловлювання та інтонацію речення; розвивати мову і мислення, аналітичні й синтетичні вміння, зв’язне мовлення; сприяти вихованню інтересу до навколишнього світу.

ОБЛАДНАННЯ: таблиці складів, будиночки - слова, розгортка букви, малюнки по змісту, зошити .

ХІД УРОКУ

І. Організація класу.

Пригадайте, друзі, вмить,

Як пшениченька шумить?

Як в гайку струмок дзвенить?

Як бджола в саду бринить?

Як шумлять у птаха крила?

В морі синьому вітрила?

Як гадюка всіх лякає?

Песик з нами розмовляє?

Ми всі трохи пошуміли

Й до роботи приступили.

Щоб нам добре працювати,

Треба ротик розім’яти.

ІІ. Повторення вивченого.

1. Читання таблиці складів:

Ба бо бу бе би бі во ва ве ву ви ві ре ри ру рі ря рю ре

Но ньо ло льо до дьо зо зьо со сьо то тьо.

Ой ай ей ий ій уй єй юй.

( тихо – голосно; повільно –швидко; в темпі скоромовки; на одному диханні, проспівати на мелодію « Веселі гуси».)

2. Будиночки - слова

Аж ось і останній будиночок. Хто там живе? ( показую малюнок білочки)

А яка вона? (діти розповідають.) Вона дуже прудка, тому стрибаючи, сплутала слова. Прочитаємо їх.

квов

квов

викот

аєзць

тарпа

ІІІ. Робота над темою уроку.

Ми гарно попрацювали. А зараз ідемо далі.

1. Розвиток фонематичного слуху. Артикуляція звука( г ).

Відгадайте загадки, а в слові-відгадці назвати перший звук:

І великі, і малі

Носять всі вони брилі,

І дощику ці одноніжки

Не бояться ані трішки (гриби).

Весною зеленіла,

Влітку загоріла,

Червоні коралі

Восени наділа (горобина).

Маленький хлопчик

У сірій свитині,

По дворах стрибає,

Крихти збирає (горобець).

Який перший звук чуємо в словах-відгадках? Давайте промовимо його. Як вимовляється звук ( г )? Де натрапляє на перешкоду струмінь повітря в ротовій порожнині? ( язик ніби перекриває гортань, струмінь повітря виштовхується з голосом.)

- Який же це звук? ( приголосний, дзвінкий.)

- Приголосний ( г ) не буває м’яким в українській мові. Лише перед і його вимова буває пом’якшена. Пригадайте, як ми позначаємо такі приголосні.

2. Визначення позиції звука ( г ) у слові.

- Прослухайте скоромовку, повторіть її за мною, потім назвемо слова, в яких чути звук ( г ) та визначимо його позицію в кожному слові.

Горобець, горобеня

Галушок несуть горня.

Горобчиха – горошину,

Кличуть гуску на гостину.

3. Гра « злови звук».

- Прослухайте віршик і ударом в долоні зловіть те слово де є звук (Г).

Голуб гарний гітарист,

А голубка – гармоніст.

Дружно грають вони вдвох.

Крутить вусики горох.

Глухар лінується літати,

Він любить по землі гуляти.

Вночі ж повище забирається –

Від ворогів в гілках ховається.

4. Добір слів із звуком ( г ) у різних позиціях. Назвати слова де є звук (Г).

5. Робота за сторінкою Букваря.

а.) Аналіз будови букви Г г.

- складається буква з двох елементів: прямої вертикальної лінії і короткої горизонтальної. Друковані букви (велика і мала) відрізняються лише за величиною. От як про неї кажуть:

Куди голка, туди й нитка -

Вийшла буква Г тендітна.

Он на озері пливе,

Як гусятко, буква Г !

б.) Утворення і читання складів з буквою Г та відомими учням буквами. Читання прямих та зворотніх складів.

Га го гу ге ги гі

Аг ог уг ег иг іг.

в.)Друкування в зошиті букви Г г.

г.) Аналіз звуко – буквених схем під предметними малюнками.

д.) Читання складів, слів, речень, тексту – колективне, хорове, пошепки, голосне індивідуальне.

ж.) Вибіркове читання.

- прочитати слова, що відповідають на питання Який? І відгадати назву предмета за його ознаками.

- Знайти і прочитати власні назви – імена людей, що пишуться з великої літери; прочитати назви професій.( бесіда про професії батьків.)

6. Розвиток смислової догадки.

- доберіть правильне закінчення слова:

Гіта…(ра), гар…(буз), горо…(биць), геро…(й), гурко…(че), гомо…(нить).

ІV. Підсумок.

• З якою ми буквою сьогодні познайомились на уроці?

• З яким звуком?

• Доберіть слова з вивченим звуком.

Урок 21. Звук [ґ] та буква Ґ

на його позначення

МЕТА: Ознайомити учнів із звуком [ґ], навчити правильно його вимовляти, сприймати на слух, визначати місце в словах; навчити читати склади, слова з буквою, удосконалювати вміння здійснювати звуковий та звуко – буквений аналіз слів; поповнити лексичний запас учнів новими словами; розвивати мовлення; виховувати любов до рідного краю.

ОБЛАДНАННЯ: таблиці складів; розгортка букви; малюнки до теми; кросворди; зошити для друкування, таблиці із словами.

ХІД УРОКУ

І. Організація класу.

Всі сідайте тихо, діти,

Домовляймось не шуміти,

Руку гарно піднімати,

На уроці не дрімати,

А знання мерщій хапати.

Щоб не було нам мороки -

Всі готові до уроку

Тож, гаразд, часу не гаймо

І урок вже починаймо.

ІІ. Повторення вивченого.

1. Читання слів з таблиці.

Хлібець хлібина хлібинка хлібчик хлібороб пекар;

Земля земленька земелька;

Будинок будиночок будувати будівельник.

2. Скласти із слів речення ( за бажанням )

3. Повторення вивченої на минулому уроці скоромовки (читаємо різним темпом і силою голосу).

ІІІ. Робота над темою уроку.

1. Розвиток фонетичного слуху.

- Відгадайте загадку:

На кущі в саду росте ягідка:

довгаста, смугаста, всередині кисленька,

зовні зелененька ( аґрус).

- Який звук чується на початку другого складу у слові аґрус? Давайте вимовимо його всі разом. Як утворюється звук? ( рот відкривається, середня частина язика впирається у верхнє піднебіння, де і створює перешкоду для струменя повітря, яке з голосом виштовхуємо через ротову порожнину.)

• Який це звук? ( приголосний, дзвінкий, твердий.)

• Спробуємо вимовити цей звук без голосу (к). Отже, це парні приголосні: дзвінкий (ґ) і глухий (к).

• В українській мові ці звуки завжди вимовляються твердо, отже, вони не мають парних м’яких приголосних звуків. Звук (ґ) позначається буквою «ґе».

2. Гра «Злови потрібний звук» (почувши звук [ґ] у слові, підняти фішку з буквою).

Гуска й ґава коло хати

Стали голосно співати.

Каркали та ґелґотали,

Поки голос не зірвали.

Ґава з ґавенятами

В гру веселу грають.

Крила пробують малі,

Ґулі набивають.

Гуска грає на гітарі,

Ґелґотить гусак ґаґарі,

Горобець гука ґрака,

Ґава гатить гопака.

3. Тренування у вимові звука (ґ) (вивчити скоромовку хором, читати різним темпом).

Ґава ґанок збудувала.

Ґава ґанок прикрашала.

Ґедзь на ґанок залетів.

Ґедзик чаю захотів.

4. Добір слів зі звуком (ґ ) та визначення позиції цього звука (додати близьке за значенням слово – синонім. Слова записані на дошці.)

• санчата,….( ґринджоли );

• гуси сильно кричать,…. ( ґелґочуть);

• хлопець чемний, ввічливий,….( ґречний );

• сильний крик,….( ґвалт);

• господар дому,….( ґазда);

• господарка дому,….(ґаздиня);

• сорт,….(ґатунок);

• вишневий клей,…(ґлей).

5. Робота за сторінками Букваря.

а) Аналіз будови букви.

Велика і мала букви Ґґ мають однакову конфігурацію, відрізняються лише величиною, розміром. Буква складається з 3 елементів: прямої вертикальної лінії і короткої горизонтальної, що прилягає до верхнього кінця вертикальної та закінчується коротенькою, спрямованої вгору лінії. Про друковану букву складено вірш:

Ґа – ґа –ґа та ґе - ґе –ґе…

Це, напевно, буква « Ґе »?

Бо вона якраз така,

Наче шия в гусака.

Треба бути уважним і відрізняти букву Ґ від букви Г:

Буква Г в нас замашна –

В хокей гратиме вона!

Ґ – ґирлиґа в чабана

Завертати барана.

б) Утворення і читання складів із буквою Ґ.

Га Гу Ги Ге Го Гі

Ґа Ґу Ґи Ґе Ґо Ґі

в) Читання слів (таблиця)

Ґава Ґазда ґанок ґалаґан Ґаздиня.

Ґуля ґудзик ґумка.

Ґедзь ґелґотати.

Ґвалт ґрунт ґрати ґніт (у гасовій лампі).

г) Брукування в зошиті букви.

д) Читання вірша Ліни Біленької « Буква Ґ».

ж) Робота із тлумачним словником.

з) Читання тексту, речень – хором, пошепки, індивідуально.

ІV. Підсумок.

• То з яким звуком ми сьогодні познайомились, що цікавого ви взнали про нього? На дошці записані скоромовки прочитайте їх самостійно, яка сподобається вам вивчіть напам’ять.

По ґанку дві ґави гасали зранку,

Ґави просили кави до сніданку.

Гусак ґелґоче: горобець,

Ти згубив свій гаманець!

Урок 22. ЗВУК [ч] ТА БУКВА Ч

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів із звуком [ч] та буквою Ч (че), якою цей звук позначається на письмі, навчити пра­вильно артикулювати його, сприймати на слух, впізна­вати та визначати позицію звука в слові. Збагатити слов­никовий запас учнів лексикою зі звуком [ч]. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Артикуляція звука [ч].

Пропоную учням відгадати загадку, прислухавшись, який звук вимовляється в кінці слова-відгадки.

Темний віл усіх повалив з ніг. (Ніч.)

Слово ніч вимовляю раптово, щоб підкреслити вимову останнього звука: нііі-ч. Учні кілька разів вимовля­ють звук [ч], спостерігаючи, які мовні органи беруть у цьому участь, а вчитель пояснює спосіб творення звука [ч]: ротова порожнина напіввідкрита, язик кінчиком доторкується до піднебіння, струмінь видихуваного повітря долає ці пере­шкоди, і з шумом вимовляється звук [ч]. Отже, це приголос­ний. Звук [ч] називають ще шиплячим.

2. Визначення позиції звука [ч] у словах. Про­поную учням знайти та назвати позицію звука [ч] у поданій скоромовці:

У голубки-горлички туркотливе горлечко.

Горличка туркоче, горличка воркоче.

У цій загадці та слові-відгадці:

Пара схожих: поруч стоять, поруч ідуть,

поруч човгають, поруч біжать, поруч сидять

і навіть поруч молотять і по болоту ходять. (Чоботи, чобітки.)

3. Добір учнями слів зі звуком [ч] на початку, в середині та в кінці слова. Доцільно ставити учням допоміжні запи­тання, завдання, як от: — У назвах яких птахів є звук [ч] (чайка, чорногуз, чибіс, грач, чапля, ластівочка)?— Я на­зиватиму слова — назви предметів, а ви добирайте до них слова-ознаки, в яких би звучав твердий приголосний [ч]: Чоботи (які?)... чорні; туфельки (які?)... коричневі; ма­люнки (які?)... чудові; вишні (які?)... червоні; чорниці (які?)... темно-сині; часничок (який?)...чистий.

4. Порівняння вимови і звучання [ч] і [ч’].

Поблискують черешеньки

В листі зелененькім,

Черешеньки ваблять очі

Діточкам маленьким.

Леся Українка

Прошу назвати наявні у вірші слова з твердим приголосним [ч] та слово з напівпом’якшеним приголосним [ч’] у позиції перед [і], порівняти їхню вимову. При цьому він звертає увагу на те, як змінюється положення губ, язика при вимові [ч’].

Учні тренуються у вимові звуків [ч], [ч’] у складах, про­мовляючи «Добавлянку»:

Ча-ча-ча — народилося кур... (ча).

Чу-чу-чу — на уроці я мов... (чу).

Чи-чи-чи — уважно слухай і мов... (чи).

Чі-чі-чі — зорі світять уно... (чі).

Можна запропонувати учням загадки про соловейка та їжака, порадивши їм відшукати тут слова із звуками [ч], [ч’].

Сам вечірньої години

Заховався в кущ калини

І на дудочку одну

Грає пісню чарівну.

В мене шубка з колючок,

В мене сіра спиночка,

Ніс, як чорний п’ятачок,

Очі — намистиночки

5. Розвиток зв’язного мовлення. Діти уважно розгляда­ють сюжетний малюнок, називають предмети, зображені на ньому. Добирають слова-ознаки до назв цих предметів.

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Аналіз будови букви. Друковані букви Ч ч — велика і мала — однакові за своєю формою, відрізняються лише розміром, величиною. Буква Ч складається з двох елементів: прямої довгої вертикальної лінії і короткої вертикальної, що згинається і переходить у горизонтальну, яка примикає до середини довгої вертикальної лінії спереду.

2. Утворення і читання складів із буквою Ч. По­казую картку з буквою Ч і картки з голосними: А, О, У, Е, И, І. Діти читають склади з опорою на голосний: 40, ЧА, ЧУ, ЧЕ, ЧИ, ЧІ. Звертається увага на правильну вимову складів ЧИ — ЧІ.

3. Читання цілісних складів із розрізної азбуки (для зо­рового запам’ятання їх): ЧА, 40, ЧУ, ЧЕ, ЧИ, ЧІ. Повторне читання цілісних складів з додаванням (усно) інших букв, складів для утворення слова:

ЧА(С), ЧА(ШКА), ЧА(ЙКА), ЧА(БАН)

ЧО(ТИРИ), ЧО(ЛОВІК), ЧО(РНИЙ), ЧО(БОТИ)

ЧУ(Б), ЧУ(БАТИЙ), ЧУ(ГУН)

ЧЕ(РЕЗ), ЧЕ(РЕДА), ЧЕ(РЕШНЯ)

ЧИ(БІС), ЧИ(ТАТИ), ЧИ(ТАНКА)

4. Друкування в зошиті: Ч ч; ЧА, 40, ЧУ, ЧЕ, ЧИ, ЧІ; НІЧ, УНОЧІ.

5. Аналіз звуко-складових схем під предметними малюн­ками.

6. Словниково-логічне завдання. Пояснення лексичного значення слова (за предметним малюнком) через прина­лежність його до родового поняття (чайка — це птах), до­бір інших видових понять (назвати ще птахів: чорногуз, чибіс, ластівка, дятел, синичка, снігур, сорока, ворона, горо­бець).

7. Читання слів, речень, тексту. Постановка запитань до змісту прочитаного тексту. Зачитування дітьми відповідей на поставлені запитання. Переказ прочитаного тексту.

Добір синонімів до окремих слів: чабани (пастухи овець), горлиця (дикий голуб), овечки (вівці).

8. Вибіркове читання. Читання слів: а) із звуком [ч] в середині слова; б) з наголосом на першому складі; в) які відповідають на питання хто?

Підсумок.

• З якими звуками сьогодні познайомилися (із звуками [ч], [ч’])?

• Якою буквою вони позначаються (буквою 4)1

• Назвіть слова із твердим приголосним [ч].

• Назвіть слова з напівпом’якшеним приголосним [ч’].

• Доведіть, що помиляється той, хто каже, що звук [ч] в українській мові не буває пом’якшеним.

Для додаткового читання можна запропонувати:

1. Читати надруковане на дошці прислів’я (для тих, хто вміє вже читати).

Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.

2. Завдання для всіх — прочитати в прислів’ї тільки сло­ва з напівпом’якшеним приголосним [ч’].

3. Вивчити прислів’я напам’ять.

Закінчити урок можна вивченням віршика:

Чапля чайці чемно мовить:

• Чорногуз пішов на лови.

Чимчикує він до ставу

Через лози кучеряві.

Учні спочатку декламують хором, а потім індивідуально.

Урок 23. ЗВУК [й] ТА БУКВА Й

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Навчити правильно вимовляти приголосний звук [й], читати прямі та обернені склади з ним, аналі­зувати слова з виучуваним звуком, друкувати букву Й (йот), склади та слова з нею, розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Заучую з діть­ми напам’ять вірш Л. Лужецької:

Йосип чемний і серйозній;

Скільки в нього світлих мрій!

В небо лине паперовий,

Кольоровий, дивний змій.

Діти називають слова зі звуком [й] і виконують такі завдання:

• будують звукову модель слів: Йосип, серйозний;

• при повторному читанні оплесками в долоні відзна­чають слова із звуком [й];

• самостійно називають по порядку слова із звуком [й].

Після цього наголошую, що звук [й] завжди м’який.

2. Артикуляція звука [й]. Визначення його позиції у сло­вах. Приголосний [й] вимовляється за допомогою голосу й шуму. Видихуване повітря потрапляє на перешкоду, створе­ну язиком, що впирається в нижнє піднебіння, серединою притискується до верхнього піднебіння і створює на шляху струменя повітря перешкоду. Повітря проходить через щіли­ну між язиком і піднебінням.

Відпрацювання правильної артикуляції здійснюю на вірші О. Кононенка:

Йди до мене, кошенятко,

Йод на ранку — все в порядку.

Йод пекучий — постривай,

Йорж колючий — не чіпай...

Учні повторюють слова з виучуваним звуком, визначають місце виучуваного звука в слові; самостійно на­водять приклади слів, де б виучуваний звук стояв у середині та в кінці слова.

Потім діти грають у гру «Добавлянка», додаючи до ска­заного слова з виучуваним звуком [й] в різних по­зиціях.

Миколка завжди (який?) ..., ..., (старанний, акуратний);

Зошит у нього (який?) ..., ..., (чистий, охайний);

Він у навчанні (який?) ..., ..., (трудолюбивий, наполегливий).

3. Збагачення активного словника учнів лексикою із зву­ком [й]. Зачитую загадку М. Романченка, учні від­гадують за першими буквами та відповідають на запитання.

Його у наших ріках досить,

Окрім того, в озерах — теж.

Руками просто не візьмеш —

Жорсткий на спині гребінь носить.

• Що означає слово йорж (дрібна прісноводна риба родини окуневих із колючими плавцями)?

• Яке значення має слово йоржик?

• Про кого кажуть «йоржистий»?

Діти заучують ці слова та їхнє лексичне значення, тре­нуються у вимові звука [й].

4. Розвиток зв’язного мовлення.

Зачитує вірш В. Лучука і пропонує відповісти на запитання:

В теплий вирій путь далека

пролягла у сизій млі...

А поранений лелека

залишився на землі.

Повертала з поля мати,

принесла його до хати.

• Куди летіли лелеки (вирій — теплі, південні краї, куди відлітають на зиму перелітні птахи)?

• Кого знайшла мама, повертаючись із поля?

• Яке ім’я зі звуком [й] дамо хлопчику, якому мама довірила б виходити журавлика (Йосип)?

• Як, на вашу думку, повівся Йосип з журавлем?

• А як ще називають лелек, коли вони весною прилі­тають у наші краї (веселики)?

Під керівництвом учні складають зв’язний текст з п’яти-шести речень, використовуючи слова з виучуваним звуком [й] за таким планом:

1. Поранений лелека.

2. Йосип доглядає за птахом.

3. Прощавай, журавлику.

4. Веселик повернувся до Йосипа.

5. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Аналіз будови букви. Буква Й складається з двох одна­кових вертикальних ліній, які з’єднуються похилою. Зверху ставиться дужечка, схожа на серпанок місяця — Й.

Ознайомити дітей з друкованою буквою Й можна за до­помогою цих віршиків.

Ей, малий! Ти хто такий?

Я — не хто, а буква «й».

Щоб мене не сплутати з «и»,

Я купив берет новий.

Не великий, не малий,

Подивіться, ось який.

Г. Чубач

Або:

Чи то дощик ллє довкола,

Чи лютує завірюха,

Буква «йот» ніде й ніколи

Не скидає капелюха.

І.Січовик

Беретик лиш вдягла — і от

Із букви «и»

вмить вийшла «йот».

Л. Андрієнко

2. Друкування в зошиті. Учні друкують елементи букви, а потім букву та слова з нею.

3. Читання слів, надрукованих на дошці: АНДРІЙ, СЕР­ГІЙ, ОЛЕКСІЙ, МАТВІЙ.

Дітям пропонується відповісти на поставлені запитання:

• Що означають усі ці слова (імена)?

• Які питання можна поставити до кожного з них (хто?)?

• Спробуємо «заховати» виучуваний звук у середину на­званих імен (Андрійко, Сергійко, Олексійко, Матвійко). Якого значення набули імена (пестливого)?

4. Називання окремо назв, а потім — дій, ознак з бук­вою Й.

5. Виділення слів з Й із сюжетного малюнка.

6. Інтонаційне читання речень, слів з Й, аналіз їх за складовою та звуковою будовою.

7. Працюючи над текстами, удосконалювати у дітей якості читання: виразність, правильність, свідомість.

Наприкінці уроку можна пограти в гру «Ми протилежні». Подаю назви предметів, а діти добирають протилеж­ні ознаки до них:

Дуб ..., а кущ ... (високий — низький).

Лимон ..., а цукор ... (кислий — солодкий).

День ..., а вечір ... (теплий — холодний).

Урок 24. ЗВУК [х] ТА БУКВА X

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів зі звуком [х] та буквою X (ха), якою позначається цей звук на письмі. Вчити дітей читати слова з буквою X, вимовляти твердий звук [х] та пом’якшений [х’]. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Запро­поновую дітям послухати вірш О. Кононенка і назвати сло­ва зі звуком, який чується на початку першого слова кож­ного рядка:

Хом’ячок захворів —

Хтось холодним напоїв.

Хом’ячкові нудно в ліжку,

Ходить в гості сіра мишка.

Як вимовляється звук [х] у названих словах (твердо)? Далі діти називають інші слова з віршика з виучуваним звуком (захворів, холодніш). Повторно читаю вірш, діти заучують його напам’ять, а потім називають по порядку слова з виучуваним звуком. Будують звукову модель слова зі звуком [х], що позначає ознаку предмета.

Для кращого засвоєння вимови звука [х] можемо запропонувати гру «Добавлянка» (останнє слово додають учні):

Ха-ха-ха — спіймали ... (ховраха).

Ух-ух-ух — березовий ... (дух).

Ох-ох-ох — зібрали ... (горох).

Іх-іх-іх — старезний ... (горіх).

Ах-ах-ах — багато ... (комах).

Хи-хи-хи — капає із ... (стріхи).

Слова із звуком [х] діти повторюють, заучують напам’ять, тренуються у їхній вимові.

Після цього пропоную послухати слова: хода, хід, хірург, хімік, харчовик, хлопчик. Порівнюється вимова [х], [х’] і робиться висновок: буква х може вимовлятися твердо і по­м’якшено: хода —хід ([х] — [х’]).

2. Артикуляція звука [х]. Це — приголосний звук, при його вимові переважає шум, кінчик язика впирається посе­редині в нижнє піднебіння, а середина язика дугоподібно створює щілину з верхнім піднебінням, перешкода на шляху струменя повітря утворюється глибоко в роті задньою части­ною язика.

Закріплення артикуляції можна провести на вірші Н. За­біли, відповівши на подані запитання:

Хоч хвилі ходять і хлюпочуть,

Хоробрі наші хлопчаки

В човні хиткому їхати хочуть,

Вони хороші моряки.

• Яке слово з виучуваним звуком ви запам’ятали?

• Який за вимовою виучуваний звук у цих словах — твердий чи пом’якшений?

3. Визначення позиції звука [х] у словах. Зачитую загадки та пропоную визначити місце виучуваного звука у словах-відгадках і утворити від назв ознаки з цим звуком.

Летить орлиця по синьому небу, крила розкрила, сонце закрила. (Хмара — хмарне небо.)

У своїй фортеці заховався я,

Треба відгадати вам моє ім’я.

Може, відгадати — справа неважка,

Тільки як зробити це без молотка? (Горіх — горіхові зерна.)

Сидить дід у траві, голова в нього в крові. (Мухомор — мухоморна поляна.)

4. Збагачення активного словника лексикою зі звуком [х]. Зачитую загадку І. Січовика, а потім пропонує дітям проаналізувати слово-відгадку та відповісти на запи­тання:

Народився із землі,

Зарум’янивсь на вогні

І з’явився на столі

До борщу тобі й мені. (Хліб.)

• Як називається цей продукт харчування (хліб)?

• Як ви розумієте прислів’я: «Хліб — усьому голова» (без хліба життя немає)?

• Хто вирощує хліб (хлібороби)?

• Побудуйте моделі слів: хлібороб, хірург. Чи однаковою фішкою ви будете позначати виучуваний звук у словах ([-] [=] — [х] [х’])?

• Пригадайте відомі вам приказки та загадки про хліб.

Якщо діти не назвуть, то можна запропонувати їм такі:

Пшениця колоситься — життя веселиться.

Де волошки, там хліба трошки.

Хата мною багата,

Людям брат я і друг.

І коли вже я в хаті —

Буде й пісня навкруг. (Хліб.)

• Який шлях проходить хліб, перш ніж ляже до нас на стіл, ви зможете зараз довідатися, тільки слухайте уважно!

Де починається хліб? — У тісті.

Де починається тісто? — У борошні.

Де починається борошно? — У зерні.

Де родить зерно? — На ниві.

Хто обробляє ниву? — Люди працьовиті.

А що вони сіють, щоб виріс хліб? — Зерно.

5. Розвиток зв’язного мовлення. Цікавою для дітей мо­же бути гра «Кого чим нагодуємо?». Поділяю клас на три групи. Члени груп обирають капітанів, які вибирають методом жеребкування, хто кого буде годувати: хлопчика, півника, кізочку. Малюнки прикріплюються на дошці, а уч­ні в групах називають продукти, в назвах яких би був звук [х]. (Хлопчика — хлібом, хурмою, горіхами, халвою; півни­ка — хлібом, горохом; кізочку — хлібом, мохом, стеблами гороху.) Команда, яка пригадає найбільше назв, стає пере­можцем.

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення дітей з друкованою буквою X. Зробити це допоможуть вірші В. Гринько:

Плоскогубці розійшлися,

Розсміялись: ха-ха-ха!

Ці веселі плоскогубці

Схожі з літерою «ха».

Або:

Глянь: схрестились дві стеблини,

Бо ж висока лепеха.

Посміхнулася дитина:

-То зростає буква «ха»!

Проводжу бесіду за змістом цих віршиків, по­казую на малюнках плоскогубці. Можна показати ножиці, два перехрещені олівці тощо. Пояснюю конфігурацію бук­ви: складається з двох прямих похилих ліній, які перехре­щуються — X.

2. Пропедевтичне ознайомлення дітей з будовою слова. Наприклад:

• Як називається приватний сільський будинок (хата)?

• А якщо вона не дуже велика (хатина)?

• А коли вона зовсім маленька (хатинка)?

• Яка спільна частина є в цих словах (хат)?

Отже ці три слова можна назвати «родичами», бо вони «рідняться» спільною частиною хат.

Аналогічну роботу можна провести і з словами: горіх (де­рево), горіховий (сироп), горішня (територія в лісі з горіхами), горішок (маленький плід); горох (сухий, дозрілий), гороховий (суп), горохове (поле), горошок (консервований).

3. У кожному Букварі знайдеться матеріал на сторінці з буквою X, на якому доречно познайомити дітей з парним йому дзвінким Г і дати зрозуміти дітям, що один приго­лосний змінює лексичне значення слова: хліб — Гліб, холод – голод.

4. Виділення дії, ознаки, назви з буквою X. Можна по­тренувати дітей у вибірковому читанні: спочатку читають од­носкладові слова, потім дво-- і трискладові; читають трискла­дові з наголосом на першому складі, а потім на другому (таку саму роботу можна провести і з двоскладовими сло­вами).

У підсумку доречно наголосити, що буквою X на пись­мі позначаються звуки [х] — твердий та [х’] — пом’як­шений. З цією буквою є назви, дії, ознаки предметів, вона може писатися на початку, в середині та в кінці слів: хов­рах — ховрахи, мох — мохи, хитати — розхитати.

Урок 25. ЗВУКОСПОЛУЧЕННЯ [йа]

ТА БУКВА Я НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей зі звуковим значенням букви Я на початку слова, на початку складу та після попе­реднього приголосного. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Виділення звуків [йа] на початку слів. Про­поную послухати дітям вірш О. Кононенка:

Ясени ледь-ледь шуміли...

Яснооке сонце сіло...

Яструб ящірку несе...

Я — остання буква. Все.

Вірш діти заучують напам’ять, називають перші слова (ясени, яснооке, яструб, я), аналізують їх, будують звукові моделі і доходять висновку, що кожна модель починається звуками [йа] [= -], які на письмі позначаються буквою Я. ( показую картку з друкованою буквою Я і підставляє під неї звуки [йа]: [= - - о - ó]— ясени.)

2. Артикуляція звуків [йа]. Звукосполучення [йа] скла­дається з голосного звука [а] та м’якого приголосного [й]. При вимові [йа] відбувається зімкнення середини язика з твердим піднебінням — [йат'ір], [йак’ір], [йасний].

ЛЕКСИЧНИЙ СЛОВНИЧОК

З БУКВОЮ Я НА ПОЧАТКУ СЛОВА

(на допомогу вчителеві)

Іменники. Яблуко, ягідка, язик, яйце, яблуня, ядро, якір, ялинка, ялиця, ярмарок, ясла, яструб, ярус, ярмо, ясен, яхта, ячмінь, янтар, яхтсмен, яхт-клуб.

Прикметники. Яблуневий, ярий, яскравий, ясний, ячмінний, ягід­ний, янтарний, ялинковий.

Дієслова. Являтися, якати.

Прислівники. Яскраво, якісно.

Власні назви. Явдоха, Явтух, Яким, Яків, Яна, Ярослав, Ярема, Ял­та, Японія.

3. Удосконалення вимови звуків [йа]. З подано­го словничка вибираю на свій розсуд слова і записую їх так, як ми говоримо, а діти складають у зошитах їхнє написання:

[йаг’ідка] — я-гід-ка, [йаблуко] — я-блу-ко і т. д.

4. Проведення гри «Поверни букви на місце». Записую на дошці слова, розміщуючи букви не по порядку. Діти до поданих звукових моделей підписують букви так, щоб вийшло слово:

Ц Й Я Е Н С Й И Я А Л Я Т

[=о=-о] [=о--о=] [=о--о]

(яйце) (ясний) (Ялта)

5. Ознайомлення зі звуками [йа] після голосного. На дошці малюнки квітів: конвалія, півонія, троянда, настурція. Під кожним малюнком звукова модель: [-о-- ó =о=о],[=о- ó =о=о],[--о= ó --о],[-о-- ó -=о=о].

Діти ознайомлюються з назвами, звуковими моделями, аналізують їх і під керівництвом доходять висновку, що буква Я після голосних звуків, які позначаються на письмі буквами А, О, У, Е, И, І, позначатиме два звуки.

Доречно попросити дітей назвати ще кілька слів, у назвах яких Я буде позначати два звуки після голосних

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Показати місце букви Я в розрізній азбуці.

2. Розповісти про конфігурацію букви Я: складається з трьох елементів — прямої вертикальної лінії, півовала зліва від неї зверху та короткої похилої від півовала на рівні з прямою вертикальною – Я.

3. Проаналізувати слова з Я на початку слова, а потім - після голосного.

4. Розглядаючи сюжетний малюнок, виділити слова на позначення дій, ознак, назв із звуками [йа].

5. Читаючи текст, звертати увагу дітей на словах з буквою Я. (повторювати, розбивати на склади, відпрацьовувати вимову)

На завершення роботи можна вивчити з дітьми вірш:

Вихвалявся якось Яків:

- Приручив я диких яків.

Я у море кинув якір

І зловив акулу в ятір.

Ах ти, Яків, задавака,

Краще б ти поменше якав.

Продовження роботи над буквою Я

на другому уроці

Повторюю вивчений на попередньому уроці вірш. Виділяю з нього слова з буквою Я на початку, подає одну у модель, а діти добирають до неї слова з вірша. Наприклад: Яків (ім’я хлопчика); яків (назва тварин); якір (пристрій який утримує кораблі біля причалу); ятір (сітка для виловлювання риби).

Далі на дошці записуються слова — вишня, черешня, соняшник. Кожне слово піддається звуковому поскладовому аналізу:

виш-ня че-реш-ня со-няш-ник

[н'а] [н'а] [н'а]

Пояснюю дітям, що коли буква Я стоїть піс­ля приголосного, то вона позначає лише звук [а] та м’якість попереднього приголосного.

ЛЕКСИЧНИЙ СЛОВНИЧОК З БУКВОЮ

ОПІСЛЯ ПРИГОЛОСНИХ

(на допомогу вчителеві)

Іменники. Буряк, вишня, вітряк, вороненя, галявина, горлиця, зем­ля, зоря, місяць, неділя, одяг, паляниця, повітря, пташеня, соняшник, хазяйка, черешня, школяр, стайня, столяр.

Прикметники. Білява, борошняний, вівсяний, гаряче, дитячий, за­взятий, святковий, хутряний, вітряна, пшоняний.

Дієслова. Варять, видніються, вкрилися, дякують, збулася, зустрі­лися, котиться, крякати, розпустилися, ходять.

Власні назви. Юля, Яся, Тетяна, Костянтин, Ілля.

7. Проведення гри «Кожній пташці своя гілка». Зліва на дошці — назви птахів, справа — розташовані не по поряд­ку звукові моделі. Учні читають назву пташки під номером один і шукають модель, яка їй відповідає. Наприклад: си­ниця сяде на гілку (модель) під номером 4, бо в слові 6 букв, 6 звуків, 3 голосних (и, и, а), 3 приголосних (два твер­дих — [с], [н], один м’який [ц], його м’якість на письмі позначається буквою Я).

1. Синиця 1. [=ó - - о -]

2. Зяблик 2. [- о - ó = о]

3. Рябчик 3. [-ó - -о = о]

4. Зозуля 4. [-о - ó = о]

5. Горлиця 5. [-о - о- о -ó = о]

6. Перепелиця 6. [=ó - - о -]

Запропоновую дітям роботу з синонімами, запитавши: Якими словами, близькими за значенням, мож­на замінити слово господиня (хазяйка, газдиня)? Діти виділя­ють у цих словах склади з буквою Я, виконують частковий звуковий аналіз ня [н'а], зя [з'а].

8. Збагачення активного словника та розвиток зв’язного мовлення. Опрацювати з дітьми вірш, у якому їм треба ви­ділити слова на позначення професій з буквою Я після при­голосних та відповісти на поставлені запитання.

Той, хто дім наш розфарбує,

Називається маляр,

Той, хто повість нам напише,

Має назву повістяр.

Той, хто коней доглядає,—

Конюх він, або коняр.

Той, хто креслення готує,

Називається кресляр.

Пісню гарну нам напише

Хто б ви думали? Пісняр.

Виростить коноплі гарні?

Ну, звичайно, конопляр.

Зранку хто газети носить?

Це поштар чи газетяр.

Ну, а шибки в вікна вставить?

Відгадайте, хто це? Скляр.

Муляр нам зведе будинок,

Меблі зробить нам мебляр.

Столяр стіл відремонтує,

Двері вставить нам тесляр.

Ну, а наш школяр завзятий

В школі буде працювати.

Тут навчиться він читати

І писати, й малювати.

• Про які професії ви дізналися з вірша? (Діти запи­сують слова в зошит.)

• Який звук позначає буква Я в цих словах ([а] та м’я­кість попереднього приголосного)?

• Побудуйте звукову модель слова школяр. Чому шко­ляра віднесли до назв професій?

• Яку професію ви хотіли б обрати, коли закінчите школу?

Опрацьовуючи сторінку Букваря, удосконалюємо якості читання, відпрацьовуємо вимову слів з буквою Я і під­сумовуємо: буква Я може позначати як один звук [а], так і два [йа]. Учні називають приклади слів, які зустрічалися на уро­ці, де Я стоїть на початку слова та після голосного і позна­чає звуки [йа], а потім приклади слів, у яких Я стоїть після приголосного і позначає його м’якість та звук [а].

Урок 26. ЗВУК [ж] ТА БУКВА Ж

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей зі звуком [ж] та буквою Ж (же) на його позначення. Вчити аналізувати слова з ви­учуваним звуком за звуковою та складовою будовою. Ак­тивізувати словниковий запас школярів лексикою зі зву­ком [ж], розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Зачитує вірш Г. Бойка, а учні називають слова зі звуком [ж]; аналізують окремі з них за звуковою будовою.

Жоржик — лежень, лежебока,

З лежебокою морока.

Женя каже: — Не лежи,

Жито жати поможи.

Лежень каже: — Може, жалко,

Жалко, Женечко, лежанки?

Що ж, як будете ви жати,

Зможу в житі я лежати.

Для глибшого засвоєння звука [ж] можна запро­понувати гру «Добавлянка»:

Жа-жа-жа — наша ... (межа). (ме..)

Жу-жу-жу — будівлю ... (бережу). (бере..)

Жо-жо-жо — машина ... («Пежо»). («Пе..»)

Же-же-же — собачка ... (стереже). (стере..)

Жи-жи-жи — правду ... (кажи). (ка..)

Жі-жі-жі — красені ... (вужі). (ву..)

Аж-аж-аж — цукру ... (зваж). (зв..)

Еж-еж-еж — поле без ... (меж). (м..)

Ож-ож-ож — раді вам ... (також). (так..)

Еж-еж-еж — за нами не ... (стеж). (ст..)

Иж-иж-иж — багато ... (лиж). (л..)

Іж-іж-іж — хліб ... (поріж). (пор..)

2. Артикуляція звука [ж]. При вимові звука [ж] спинка язика зближується з верхніми зубами, видихуване повітря утворює щілинний твердий звук [ж].

Закріплення артикуляції проводимо за віршем О. Кононенка (заучується напам’ять):

Журавель шукає броду —

Жабенятко — скік у воду.

Жук до жаби: — Жу-жу-жу!

Журавлеві розкажу!

Рекомендуємо вивчити з учнями напам’ять скоромовку Г. Бойка.

ДРАЖНИЛО

Женя з бджільми не дружив —

Завжди Женя бджіл дражнив.

Женю бджоли не жаліли —

Та дражнила нажалили!

- Знай!

Закріплюємо знання учнів про вимову звука [ж]. Учні вимовляють слова парами: жук — жінка, жити — важіль і під керівництвом роблять висновок: в укра­їнській мові [ж] може бути пом’якшеним [ж’].

3. Визначення позиції виучуваного звука [ж] у словах, збагачення активного словника лексикою з цим звуком. Уч­ні відгадують подані загадки і визначають місце звука [ж] у слові-відгадці, будуючи звукові моделі.

Сини в шапках, а батько ні. (Жолуді та дуб.)

Летить — виє, сяде — землю риє.

Чорне тіло, чорний вус,

Ніби справжній сажотрус. (Жук.)

Тоненьке, вузеньке, по землі в’ється,

Як батіг, довге, але зовсім не б’ється.

Людини боїться, молоко вживає:

В лісі їх багато,— мабуть, кожен знає. (Вуж.)

Має рот і одне вушко. Хто така? Вгадали — ... (кружка).

Доречно пояснити дітям слово батіг — дерев’яний дер­жак з мотузком або ремінцем, яким поганяють тварин.

Учні доходять висновку: звук [ж] можна чути на початку, в середині та в кінці слів.

4. Розвиток зв’язного мовлення. Читаю римовані рядочки віршів, не дочитуючи звук [ж] в останніх словах. Діти хором промовляють його проривною вимовою.

У траві сховався ву... (ж).

Не кажи, що ти не ду...(ж).

Скільки у дворі калю...(ж),

Біжи хлюпатись чимду...(ж)

За завданням діти, слухаючи загадку, складають слово з перших букв кожного рядка:

Жупанець, немов з пластмас,

У вікно влетів до нас,

Крильми б’ється... — як він зветься?

В. Довжик

А чому Жука так назвали, діти довідаються з поданого нижче оповідання.

У саду співав Соловей. Його пісня була прекрасна. Він знав, що його спів люди люблять над усе. З погордою дивився сіренький ма­ленький птах на небо, квітучий сад і Даринку, що сиділа під деревом і слухала пісню.

А поряд літав Жук. Літав і гув: «Ж-ж-ж». Соловей сердито сказав: «Лети геть, не заважай співати. Краще б тебе, Жуче, взагалі не було».

А Жук на це відповів: «Ні, Соловейку, без мене, Жука, світ не обійдеться. Так, як і без тебе, Солов’я».

• Оце новина! — розсміявся Соловей.— Давай запитаємо у Даринки, чи ти потрібний?

• Кого б ти залишила, Даринко, у світі – Соловейка чи Жука?

• Хай буде і Соловей, і Жук,— відповіла дівчинка. І, подумавши, додала:

• Як же можна без Жука? Він мені всі вуха вітаннями прожу- жжжжжав.

За В. Сухомлинським

За прочитаним оповіданням проводимо бесіду, запропонувавши дітям:

а) виділити слова з [ж] — (Жук, як же, можна, прожуж- жжжав);

б) обміркувати, чи правильну відповідь дала Даринка Со­ловейку. А, може, просто пожаліла Жука?

5. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення з друкованою буквою Ж та подібністю її до певних предметів, букв. Для цього пропонуємо вірші І. Січовика та В. Гринько:

Я узяв нитки червоні Я жука тримаю в жмені,

І зв’язав дві букви «Ка». Показати хочу Жені.

Вмить з’явилась на долоні Жук у жмені: — Же-же-же...

Буква, схожа на жука. Схожий він на букву «же».

2. Аналіз будови букви: має п’ять елементів — чотири короткі прямі похилі лінії та одна коротка пряма вертикаль­на лінія. Друковані букви Ж ж (велика й мала) однакові за конфігурацією і відрізняються тільки за розміром.

3. Попарне читання прямих і обернених складів.

4. Систематизація предметних малюнків за позицією ви­учуваного звука.

5. Визначення кількості складів у словах — назвах пред­метних малюнків.

6. Тематичне придумування слів за вибором («Шкільне приладдя» — журнал, книжка ...; «Назви квітів»

• жоржини, жасмін ...; «Назви птахів» — жайворонок, оку- равель ...; «Слова-родичі до слова «життя» — життєвий, жи­ти...', «жовтий» — жовтіти, жовтизна, жовтенький...).

7. Вибіркове читання слів:

• Прочитати: а) односкладові (двоскладові, трискладові) слова; б) з наголосом на другому (третьому) складі; в) з ви­учуваним звуком на початку (в середині, в кінці) слова; г) слова, що означають дію предмета.

81

Підсумовуючи вивчене, наголошую на тому, що [ж] — приголосний твердий звук, який зрідка буває пом’якшеним. На письмі позначається цей звук буквою Ж. У словах юна може поєднуватися з усіма голосними: жа­беня, жов-тий, жур-ба, жез-ло, жу-пан, жін-ка.

Урок 27. ЗВУК [ш] ТА БУКВА Ш

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей зі звуком [ш] та буквою Ш (ша) на його позначення. Вчити аналізувати слова з ви­учуваним звуком, удосконалювати вміння друкувати сло­ва та склади з буквою Ш. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Читаю вірш і запитує:

• Який звук найчастіше повторюється у вірші?

Шило шубку Шурі шило,

Шовком, шерстю шви обшило.

Вийшла шубка прехороша

Нашій Шурі на порошу.

В.Ладижипець

Діти визначають найчастіше вживаний звук [ш].

Вірш під керівництвом заучується напам’ять, піс­ля чого проводиться бесіда:

• У яких словах звук [ш] поєднується зі звуком [у], [и], [о], [а] для творення складів?

• Назвіть слово, в якому після [ш] чуємо звук [і] (на­шій).

• Побудуємо звукові моделі слів: наша — нашій і порів­няємо вимову [ш] та [ш’].

• Отже, звук [ш] в українській мові твердий, але в де­яких словах він буває пом’якшеним (шість, хорошій, шіст­надцять).

2. Артикуляція звука [ш]. Пояснюється вимова звука [ш]: звук [ш] вимовляється з ледь стиснутими зубами, кінчик язика наближається до твердого піднебіння, повітря прохо­дить через щілину між зубами, при вимові переважає шум. Учитель пропонує вимовити слова: шум, шили, шість. Ви­мова [ш] глуха, з шумом, голосові зв’язки не дрижать. Учні прикладають пальчики до гортані, вимовляють звуки [ш], [ш’] і пересвідчуються у цьому. Потім діти мають порівняти вимову перших звуків у таких словах: жовтий — шовковий ([ж] — [ш]: [ж] — вимовляється дзвінко, а [ш] — глухо). Отже, приголосні [ж] — [ш] утворюють пару за дзвінкістю та глухістю.

3. Визначення позиції звука [ш] у словах. Зачи­туємо дітям вірш Т. Коломієць:

- Шинкарику-пташино,

Що ти довбеш щоднини?

- Шишечки з сосоночки,

Шишки із ялини.

Учні називають слова з виучуваним звуком, виділяють позицію звука [ш] у кожному з них, будують моделі слів: шишкарику — 1 варіант; шишечки — 2 варіант.

За допомогою учні пояснюють походження сло­ва шишкар (від слова шишка, харчується зернами ялинкових, соснових, кедрових шишок; виводить пташенят взимку).

4. Збагачення активного словника лексикою зі звуком [ш]. Діти за завданням додають у «Добавлянні» слова на позначення назв предметів, у складі яких є виучуваний звук:

Ша-ша-ша — в полі бігає ... (лоша).

Шу-шу-шу — я тебе дуже ... (прошу).

Уш-уш-уш — музиканти грають ... (туш ) (музичне привітання).

— ми купили чорну ... (туш) (чорнило).

Іш-іш-іш — подали смачний ... (куліш).

Ші-ші-ші — стережіться кота, ... (миші).

• Які слова вам незрозумілі?

По порядку називаю слова, які додавали учні, по­яснюю незрозумілі, а діти вимовляють їх, запам’ятовують, виділяють звуки [ш], [ш’], артикулюють їх поза словом.

5. Розвиток зв’язного мовлення. Завчаємо з дітьми загадки І. Січовика, М. Підгірянки. Учні називають слова-відгадки з виучуваним звуком та складають з ними речення.

Чистенькі віконця Маленькі плоди,

Сміються від сонця. Мов сережки, повисли.

Діточки довкола — Червоні, солодкі

Наша люба ... (школа). Скоро достигнуть ... (вишні).

Доречно підкреслити, що слова-відгадки можуть мати кілька значень. Наприклад:

• Школа № 4 м. Городка навчається без другорічників (школа — колектив дітей);

• Школа була готова до прийому дітей у перший клас (школа — педагогічний колектив учителів);

• Школу добудували, щоб в ній навчалося більше дітей (школа — приміщення);

• Вишні почали достигати, видно вже, як зачервонілись (вишні — плоди дерева);

• Тато посадив восени не лише яблуні, а й вишні (виш­ні — назва дерева).

6. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення дітей з друкованою великою та малою буквами Ш ш. За віршами В. Гринько та Л. Андрієнко діти знайомляться з предметами, подібними до букви Ш.

Комиші шумлять: «Шу-шу», Надворі лежить поліно,

Букву я нову пишу: Трійко пташок зверху сіло.

Три стовпці, внизу межа — Подивись: ну й чудеса —

От і вийшла буква «ша». Вийшла з пташок буква «ша».

2. Аналіз будови букви. Учні друкують «три стовпці», а під ними проводять «межу» і переконуються, що велика й мала букви Ш ш однакові за будовою і різняться тільки роз­міром.

Можемо пояснити дітям, що досить легко викласти букву з чотирьох однакових паличок, олівців, ручок.

Доречно перед читанням сторінки Букваря провести з учнями гру «Зміни слово так, щоб воно «подружилося» зі звуком [ш]». Наприклад, називаємо слово птах, а ді­ти — пташка, міх — мішок і т. д.:

кожух — ... (кожушок) вухо — ... (вушко)

комаха — ... (комашка) горіх — ... (горішок)

Одне-два слова аналізують за складовою будовою, визна­чаючи місце букви у складі: го-рі-шок (буква Ш стоїть у тре­тьому складі на початку).

3. Добирання слів до звукових моделей.

4. Читання назв предметів з буквою Ш, постановка до них питання (наприклад, шишка — що?, мишка — хто?).

5. Визначення слів з буквою Ш на позначення предметів сюжетного малюнка.

6. Читання тексту подумки із визначенням речень, у яких є слова з буквою Ш. Зачитування їх.

7. Проведення гри «Ланцюжок». Дитина за першою пар­тою називає слова з буквою Ш, інша (поруч) називає інше слово з цією буквою, і так продовжується, поки весь ряд не назве слова. Виграє той ряд, який безпомилково, «не пере­риваючи ланцюжок», назве слова з буквою Ш.

Наприклад: лоша — груша — шлях — шафа — шпак — шина —машина —каша —Даша —Маша ...

Підсумовуючи вивчене, наголошую на тому, що буквою Ш на письмі позначаються звуки [ш], [ш’]. Вони належать до приголосних, вимовляються глухо. На завершення можна вивчити з дітьми вірш:

Тишком-нишком лізе мишка,

шматок сальця хоче.

Мишку Тишко підстеріг,

з’їв її охоче.

Урок 28. ЗВУКОСПОЛУЧЕННЯ [йі] ТА БУКВА Ї

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей з буквою Ї на позначення звукосполучення [йі] шляхом спостереження за вимовою та написанням. Розвивати зв’язне мовлення

1. Розвиток фонематичного слуху. Зачитую дітям вірш, логічно наголошуючи слова зі звукосполученням [йі].

З кошиком пішов у ліс Не боїться їжачок

їжачок вухатий, Натрудити ніжок.

Щоб сім’ї своїй великій Їжачисі принесе

їжу добувати. Гарних сироїжок.

Доречно заздалегідь записати на дошці моделі слів з [йі], під якими діти підпишуть відомі букви, підставити букву Ї під звукосполучення [йі], ознайомивши їх таким чи­ном з новою буквою:

[= о - о - о -] [-о - = о]

їжачок; с і м’ ї;

[-- о = о =] [-о – о = о-о -]

своїй; сироїжок.

2. Артикуляція звукосполучення [йі]. Можна про­вести з дітьми бесіду:

• Який чуємо перший звук у звукосполученні [йі] ([й] — приголосний, м’який)?

• Який звук наступний ([і] — голосний)?

• Вимовте ці два звуки разом ([йі]).

Під час вимови цих звуків середня частина язика при­тискується до піднебіння і створює перешкоду струменю ви­дихуваного повітря, яке проходить через щілину між язиком і піднебінням.

Діти тренуються у вимові [йі], протягуючи ці звуки у на­ведених словах: йіжа, прийіхав, Кийів, Украйіна, пойізд.

3. Збагачення активного словника учнів лексикою із зву­косполученням [йі]. З ряду поданих слів вибрати для аналізу лише ті, у яких І стоїть на початку слова або в середині. Діти мають скласти з окре­мими словами речення, пояснити значення цих слів.

ЛЕКСИЧНИЙ СЛОВНИЧОК З БУКВОЮ Ї

(на допомогу вчителеві)

Іменники. їдальня, їжа, їжак, їзда, їздець, виїзд, воїн, вії, країна, переїзд, поїзд, українець, українка, хазяїн.

Прикметники. їдкий, їжаковий, їздовий, їстівний, київський, укра­їнський.

Дієслова. їздити, їсти, їхати, стоїть, загоїти, обеззброїти, наїстися, поїдемо.

Власні назви. Київ, Україна, Таїсія, Фаіна.

Можна запропонувати дітям послухати вірш С. Жукової та виділити з його змісту: назви з буквою Ї, а потім ознаки чи дії.

Їхав поїзд наш невпинно

Із казкової країни.

Там гаї шуміли пишні,

Розквітали ніжно вишні,

Там співали солов’ї

Цілу ніч аж до зорі.

Там троянди на подвір’ї

Й гладіолуси цвітуть.

Там господарі привітні

Нас завжди у гості ждуть.

На завершення роботи з активізації словника діти слуха­ють загадку, додаючи до відгадки ознаку з буквою Ї.

Навесні зацвітає білим цвітом, а влітку — червоним плодом. (Виш­ня — їстівна)

4. Розвиток зв’язного мовлення. За змістом текстів по­трібно провести бесіду, виробляючи у дітей вміння перека­зувати тексти за запитаннями . А робота за сюжет­ним малюнком дасть можливість виявити в учнів уміння са­мостійно називати приклади слів з буквою на позначення назв, ознак, дій предметів.

5. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Друкування букви та слів з нею. Перед тим, як дру­кувати букву, можна вивчити з учнями вірш, який допоможе дітям розрізняти букви І та І:

І без Ї не ступить кроку,

Поміж ними свар нема,

І до Ї моргає оком,

Ї у відповідь двома.

2. Читання слів у стовпчиках, постановка до них питань, розбивка на склади (діти доходять висновку, що буква Ї завжди позначає звукосполучення [йі]).

3. Опрацювання звукових моделей (учні під керівницт­вом вдосконалюють знання про позначення буквою звукосполучення [йі]).

4. Читання текстів (відпрацьовуються якості читання першокласників).

Підсумовуючи вивчене на уроці, запитую у дітей:

• Яке звукосполучення позначається на письмі бук­вою Ї?

• Чи завжди Ї позначає два звуки?

• Назвіть слова з буквою Ї які ви запам’ятали.

Урок 29. ЗВУКИ [ц], [ц ] ТА БУКВА Ц

НА ЇХНЄ ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей з новими звуками [ц], [ц'] та буквою Ц (це), якою ці звуки позначаються на письмі, вчити розрізняти вимову приголосних звуків [ц] та [ц'], читати склади, слова та речення з цими звуками, фор­мувати уміння використовувати терміни: «слова, що оз­начають назви предметів», «один — багато»; правопис великої букви. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Заучую з уч­нями напам’ять вірш О. Кононенка, потім виділяє слова з виучуваними звуками:

Цап забрів у двір рогатий —

Цуценя втекло до хати.

Цілу ніч йому не спалось —

Цапа цуценя боялось.

Учні називають спочатку слова зі звуком [ц], потім — [ц']. З метою кращого засвоєння звуків пропоную гру «Добавлянка», початок якої зачитую сама, а школярі додають останнє слово, що називає предмет, у назві якого є виучу­ваний звук.

Це-це-це — в саду росте ... (деревце).

Ця-ця-ця — зазеленіла наша ... (вулиця).

Цю-цю-цю — запрошую вас до ... (танцю).

Ці-ці-ці — славні сірі ... (горобці).

2. Артикуляція звуків [ц] та [ц']. Пояснюю, що звуки [ц] та [ц'] утворюються за активною участю передньої частини спинки язика, яка зближується з нижніми зубами. Струмінь видихуваного повітря зустрічає на своєму шляху перешкоду стулених язика та зубів, які при вимові звука [ц], [ц'] трохи розкриваються.

Учні тренуються в поперемінній вимові звуків [ц] і [ц'].

[Ц ] [Ц']

Циган Цівка

Цегла п’ятка

Цоколь цюкання

Цукерка олівець

Звук [ц] вимовляється твердо, як­що поєднується з И, Е, А, О, У, та м’яко — [ц'], якщо по­єднується з І, Я, Ю. М’який знак пом’якшує звук [ц], але ніякого звука не позначає.

3. Визначення позиції звуків [ц], [ц'] у словах. Збага­чення активного лексичного словника.

Пропоную учням загадки, потім разом з дітьми складаємо моделі слів-відгадок, визначаючи в них місце виучу­ваного звука.

Що за паличка? Глянеш — дім з’явився, двері...

Вона Небо, сонце, журавлі

Діє, ніби чарівна! І космічні кораблі.

Пошепоче над папером: (Олівець.)

Гріє, гріє, припікає, всіх у воду заганяє. (Сонце.)

Сидить Марушка в семи кожушках.

Хто її роздягає, той сльози проливає. (Цибуля.)

Після цього діти мають скласти звукову модель слова-відгадки самостійно.

Я ловлю комах, жучків, В теплий край я не літаю:

їм біленьких черв’ячків, Під стріхою хату маю.

Цвірінь, сів я на хлівець.

Зовуть мене ... (горобець) [- о - о - ó =].

Пояснюємо лексичне значення окремих слів: стрі­ха — 1) нижній край солом’яної покрівлі, який зависає над стіною; 2) покрівля будівлі; 3) переносне — приміщення для проживання; житло, оселя; хлівець (зменшувальне до хлів) — будівля для свійської худоби та птиці.

Учні визначають, на яке питання відповідає слово горо­бець, скільки предметів воно означає (один), змінюють його так, щоб було багато (горобці). Називають самостійно птахів, у назві яких є виучуваний звук, вказують на його місце в слові (перепелиця, синиця, горлиця).

4. Розвиток зв’язного мовлення. Читаю уривок з вірша М. Вінграновського «Київ», а учні називають слова з виучуваними звуками [ц] і [ц']. Потім вони самостійно скла­дають з цими словами речення для усвідомлення їхнього лексичного значення.

На срібнім березі Дніпра

Слов’янства золота столиця,

Світанку мови і добра,

Вікно у світ стооке і столице.

Учням пояснюється лексичне значення слів: столиця — головне місто, центр держави, республіки; стооке — те, що має сто очей; столице — те, що має сто ликів (облич).

5. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення з малою та великою друкованими бук­вами Ц ц, подібність їх до навколишніх предметів та букв. Потім зачитую вірші на «бачення» її конфігураці.

Із відра вода лилася

На колодязь помаленьку.

Замерзали на цямрині

В ряд бурульки-карамельки.

Мов мереживо звисає:

Та з гачком, на тій — кільце,

Є тут цифри і фігурки,

Й кришталева буква «це».

В. Гринько

Обов’язково пояснюється лексичне значення слова цям­рина: 1) одна деревина з колодязного зрубу; 2) верхня час­тина колодязного зрубу, складена переважно з дерев’яних колод.

Два стовпці в траві лежать

Знизу – перекладина.

Братик мовить: - Буква «це»

У траву покладена.

В. Гринько

Ми домалюємо перо

В папасі букви «пе»,

Тоді її перевернем,

І вийде буква «це».

А. Андрієнко

2. Аналіз будови букви. Пояснюю, що буква Ц складається із чотирьох елементів: двох довгих вертикальних ліній, однієї короткої горизонтальної лінії, що поєднує їх унизу та штриха від неї справа.

Діти друкують малу і велику літери і слова: Ц ц; ЦАПОК, ЦІПОК, ЦВІРКУН.

3. Знаходження учнями слів у стовпчику з виучуваним звуком на початку, в середині або в кінці слова.

4. Вибір слів з твердим [ц], м’яким [ц'].

5. Вибіркове зачитування слів з [ц], [ц'], що означають назви предметів.

6. Добір слів-родичів до слова цуцик (цуценятко, цуце- нячий).

7. Вибіркове зачитування слів зі звуком [ц] — назв пред­метів, що пишуться з великої букви.

8. Самостійне наведення прикладів слів з виучуваним на уроці звуком до теми «Звірі» (лисиця, куниця, заєць, цап, вівця...).

Якщо є час, можна зачитати дітям вірш, в якому вжива­ються слова зі звуками [ц], [ц']:

Сказав цапок:

• Візьму ціпок

Та й помандрую на торжок,

Куплю там доньці й сину

Велику капустину.

На скрипці грає цвіркунець:

• Ти — гарний тато, молодець!

Урок 30. ЗВУКОСПОЛУЧЕННЯ [йу] ТА БУКВА Ю

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Шляхом спостереження за вимовою та напи­санням ознайомити дітей з буквою Ю на позначення зву­косполучення [йу]. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Виділення звуків [йу] на початку слова. Потрібно пов­торити з учнями матеріал попередніх уроків, на яких ви­вчалися букви Я, Ї якими позначаються на письмі звуки [йа], [йі]. Діти наводять власні приклади слів, аналізують їх. Беремо приклади із словничків до уроків ви­вчення Я, ї; побудувати звукові моделі, пригадавши, що Я на початку слова та після голосного позначає звуки [йа], а після приголосного — [а] та м’якість попереднього приго­лосного.

Після цього повідомляю, що буква Ю, яку вони сьогодні вивчатимуть, теж може позначати один звук [у] та м’якість попереднього приголосного або два звуки [йу] на початку слова: [йурта] — юрта; [йунга] — юнга; [йунак] — юнак; [йушка] — юшка.

Діти вимовляють слова, протягуючи перші два звуки [йу].

ЛЕКСИЧНИЙ СЛОВНИЧОК

З БУКВОЮ Ю НА ПОЧАТКУ СЛОВА

(на допомогу вчителеві)

Іменники. Юрба, юшка, юність, ювелір, ювілей, юнак, юннат.

Прикметники. Юнацький, юний, юннатівський.

Власні назви. Юлій, Юліана, Юля, Юрій, Юхим, Югославія.

2. Ознайомлення зі звуками [йу] після голосного:

стою мию сію сміюся

[йу] [йу] [йу] [йу]

Під керівництвом діти доходять висновку, що піс­ля голосних звуків буква Ю позначає також два звуки [йу].

3. Артикуляція звуків [йу]. Пояснюю, що при ви­мові вукосполучення [йу] спинка язика змикається з твер­дим піднебінням, рот прикривається губами, і ми вимов­ляємо звук [й]. Потім спинка язика розмикається з підне­бінням, губи видовжуються в трубочку, і ми вимовляємо звук [у]: [й] — м’який приголосний, [у] — голосний.

Алгоритм пояснення артикуляції:

• Вимовте перший звук у словах ювілей, ювелір ([й]).

• Який наступний звук чуємо ([у])?

• Вимовте разом два звуки [йу].

• Якою буквою позначаємо звукосполучення [йу] на письмі (ю)?

4. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Аналіз будови букви. Перед тим, як друкувати букву Ю, пояснюю її конфігурацію: пряма вертикальна лі­нія поєднується маленькою горизонтальною лінією з бук­вою О — Ю.

Вимовляємо Друкуємо

[йувел'ір] ювелір

[йув’ілей] ювілей

Обираємо слова для аналізу, діти будують їхні звукові моделі, підставляють під кожний звук букви, а під звукосполучення [йу] — букву Ю. Два-три сло­ва друкують.

2. Проведення гри «Додай три букви».

Гра полягає в тому, що до [йу] потрібно додати по три букви, щоб скласти слова. Виграє той, хто першим назве ці слова. Нариклад: юшка, юрба, юнак, юнга, юний

Дітям можна допомогти назвати ці слова найпростішим поясненням їхнього лексичного значення: назва страви; ба­гато людей, які зібралися разом на площі; молодий хлопець; хлопчик, який виконує на кораблі обов’язки матроса; ознака молодого хлопця.

3. Учні читають лише ті слова, у яких Ю стоїть на почат­ку слова та після голосного. Досить ефективним прийомом роботи є вибіркове читання слів з Ю на початку слова та після голосних звуків у тексті. По-перше, діти перечитують текст без примусу, шукаючи ці слова, а по-друге — свідомо називають їх.

Після такої роботи доречно перечитати текст уголос двом-трьом учням, потім — усім класом і, нарешті (за ба­жанням),— зі всіма якостями читання.

На сторінці Букваря діти зустрінуться зі словами, в яких Ю стоїть після приголосних. Пояснення цього матеріалу до­речно здійснити на наступному уроці.

Продовження роботи над буквою Ю

на другому уроці

Проводимо бесіду, повторюючи вивчене на попе­редньому уроці:

• назвати слова з Ю на початку та після голосних зву­ків;

• потренуватися у правильній вимові;

• побудувати одну-дві звукові моделі слів;

• перечитати слова, текст за сторінкою Букваря.

Потім на дошці записуються три-чотири слова, в яких Ю стоїть після приголосних:

Салют полюс людина

[л'у] [л'у] [л'у]

Аналізуючи слова за звуковим складом, діти пересвідчу­ються у тому, що приголосний перед Ю м’який, а Ю позна­чає звук [у] та м’якість попереднього приголосного.

ЛЕКСИЧНИЙ СЛОВНИЧОК

З БУКВОЮ Ю ПІСЛЯ ПРИГОЛОСНИХ

(на допомогу вчителеві)

Іменники. Калюжа, ключ, конюшина, конюшня, ланцюжок, люди­на, пелюстка, полюс, пюре, салют.

Прикметники. Людський, любий, миролюбний, непосидючий, ро­дюча.

Дієслова. Вірю, звільню, здійсню, зроблю, клювати, обороню, осе­люся, плюскаються, прихилю, поділю, промовлю, розтоплю, сюрчить, уявлю.

Пропоную дітям вивчити напам’ять вірш, виді­лити у ньому слова з буквою Ю, зробити звуковий аналіз їх, надрукувати у зошиті.

Ой, який непосидючий Це від того, що крутився

Юра, наче в’юн вертючий. І в тарілку не дивився.

Вчора юшку їв в обід Як приходиш на обід,

І заляпав весь живіт. То поводь себе, як слід.

З метою закріплення знань попереднього матеріалу про букви, які позначають два звуки або м’якість попереднього приголосного та один голосний, можна проаналізувати із вірша такі слова у порівнянні:

який Юра

[йа] [йу]

вертючий заляпав

[т'у] [л'а]

Потім перевіряю свідоме сприймання у дітей на слух слів зі звукосполученням [йу] та [у] з попереднім м’я­ким приголосним. Для цього він повільно читає загадки, а діти виділяють слова з Ю і називають звуки, які на письмі позначаються цією буквою.

1. По по-лю та лісу га-са-ю, овечок ха-па-ю та всіх я ля-ка-ю. (Вовк.)

2. Гав-ка-ю, ку-са-ю, в дім не пус-ка-ю. (Пес.)

3. Я ко-лю-чий, мов будяк, здавна звуть мене ... (їжак).

Опрацьовуючи сторінку Букваря, діти виділяють слова на позначення назв, дій, ознак у три групи:1) Ю-на початку слів; 2) Ю-після букв на позначення голосних; 3) Ю-після букв на позначення приголосних.

Читаючи тексти, вони за запитаннями відпра­цьовують якість читання. Можна попросити дітей прочита­ти лише питальні речення або речення, в яких є слова з буквою Ю на початку слова (після голосних, після приго­лосних).

Якщо в тексті є діалог, то бажано потренувати дітей чи­тати текст в особах.

5. Розвиток зв’язного мовлення. Досить ефективний при­йом роботи, коли діти порівнюють сюжетний малюнок з текстом, знаходять у них спільне та відмінне, а після цього вчаться переказувати текст з доповненням того, що поба­чили на малюнку.

Підсумовуючи вивчений матеріал, узагальнюємо обсяг знань, яким повинні володіти діти: правильно ви­мовляти звуки з [йу], правильно писати слова з буквою Ю; вміти наводити приклади слів з Ю на позначення назв, дій та ознак предметів.

Урок 31. ЗВУКОСПОЛУЧЕННЯ [йе]

ТА БУКВА Є НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити першокласників з буквою Є на по­значення звукосполучення [йе]. Методом спостереження вдосконалити вимову звукосполучення [йе] та передачу його на письмі буквою Є. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Повідомляю ді­тям, що на уроці вони будуть вивчати букву, яка ніяких но­вих для них звуків не позначає.

Діти вимовляють [йе] — протяжно [Й...Є...], виділяючи перший звук [й] та другий [е] — разом [йе]. І перший, і другий звук, їм відомі, а коли їх чуємо у словах злито (разом), то вони на письмі позначаються бук­вою Є.

2. Аналіз слів за вимовою та написанням. На дошці за­здалегідь подано схеми слів. Діти підставляють букви під фішками. Під звукосполученням [йе] нову букву підставляю:

[=о-- ó -] [=о--о = ó =о] [=о-- ó -о] [=о= о- ó =]

Євген Євдокія Європа Єнісей

3. Пояснення конфігурації букви Є. Це — відома буква С з горизонтальною маленькою прямою посередині.

З віршів діти можуть дізнатися, що Є подібна до дуже знайомих їм предметів:

Місяць, наче буква «Ес»

Придивляється з небес.

Посміхнувся до Славка,

Показавши язика.

Хлопчик крейду дістає

І малює букву Є.

І. Січовик

Буква «Є». Яка вона? Вгорі — гачок,

Ніби скибка кавуна. Внизу — гачок,

Кавуна маля просило, А поміж ними —

Двічі скибку відкусило. Язичок.

В. Гринько І. Січовик

4. Збагачення активного словника учнів лексикою з бук­вою Є. Проводимо гру «Познайом назву з дією».

На дошці записано слова на позначення назв предметів. Дітям потрібно утворити від них слова на позначення дій, у складі яких буде буква Є.

Гра — дитина ... (грається) , забавлянка — дівчинка ... (забавляється), розповідь — мама ... (розповідає), сміх — хлопчик ... (сміється), диво — вона ... (дивується), плавець — він ... (плаває).

Із названих слів записую на дошці два-три, ана­лізує їх і наголошую, що буква Є після голосних звуків по­значає теж два звуки [йе]:

розповідає плаває

[йе] [йе]

5. Робота за сторінкою Букваря. Потрібно навчити дітей правильно вимовляти звуки [йе], читати слова з ними, в яких вони позначаються буквою Є. Особливу увагу потрібно звернути на те, що буква Є може бути в слові окре­мим складом: ро-зу-мі-є, пра-цю-е. А може ця буква бути й окремим словом:

У мене є сестричка Оля, Є у мене й рукавички

Вона струнка, немов тополя. Для чудової сестрички.

При читанні текстів, вміщених на сторінці Букваря, слід виділяти з речень слова з Є, вказувати її позицію в слові, пояснювати значення окремих слів.

Продовження роботи над буквою Є

на другому уроці

На другому уроці дітей потрібно ознайомити з буквою Є у складі з м’яким приголосним. Звернути увагу на вдоско­налення уміння складати речення, невеличкі тексти.

СЛОВНИЧОК

ДЛЯ ВИКОРИСТАННЯ У РОБОТІ З ДІТЬМИ

Верхнє, вечірнє, вчорашнє, давнє, домашнє, літнє, осіннє, останнє, переднє, пізнє, порожнє, подорожнє, вранішнє, синє, справжнє.

Доречно запропонувати дітям завдання на добір антоні­мів. На дошці записано слова:

верхнє — ... (нижнє), переднє — ... (заднє),

вечірнє — ... (вранішнє), давнє — ... (сьогоднішнє),

осіннє — ... (літнє), пізнє — ... (раннє).

Читаю слово, а діти додають протилежне за зна­ченням, у складі якого є буква Є. Аналізуючи слова, вони роблять висновок, що після приголосних буква Є позначає один звук [е] та м’якість цього приголосного:

нижнє літнє давнє

[н'е] [н'е] [н'е]

6. Розвиток зв’язного мовлення. Учні мають прослухати маленьке оповідання. Після цього вони завчають з його змісту слова з Є і за запитаннями переказують зміст. Один-два учні можуть за власним бажанням переказати оповідання, інші слухають і доповню­ють їхній переказ.

У кішки завжди народжується четверо, а то й п’ятеро кошенят. А у нашої Мурки — всього двоє. Не допускає кицька до своїх діток нікого. Милується ними поки сама. Одне й друге таке гарненьке. Гра­ється мама-кицька з ними, радіє, мабуть, що вони такі чудові. А ко­ли стемніє, то пригортає до себе, немов захищає від нічної темряви. А як сонечко заясніє — починається знову «забавлянка» — муркає мама, перевертається біленьке, пригортається до мами-киці чорненьке. Ну справжнє тобі казкове диво!

7. Проведення гри «Додай ознаку». Записано на дошці три слова-ознаки з буквою Є. Учні читають їх кілька разів, а потім до групи слів на позначення назв додають потрібне слово-ознаку, яке можна поєднати з кожним з цієї групи.

Наприклад, на дошці написані слова: вчорашнє, останнє, порожнє, синє, справжнє. Читаю перший ряд слів на позначення назв: небо, плаття, полотно ... Діти додають — синє. З отриманими словосполученнями діти складають ре­чення. Синє плаття я наділа; Синє небо, синє. Синє, та не те! Сонечко сяє, а сніжок мете; Синє полотно купила.

Другий ряд слів: повідомлення, молоко, зауваження ... (вчо­рашнє). Вчорашнє молоко скисло — сир буде; Вчорашнє мамине зауваження я й досі пам’ятаю; Вчорашнє повідомлення по телевізору було опубліковано сьогодні в газетах.

Третій ряд слів: відро, крісло, місце ... (порожнє).

8. Робота за сторінкою Букваря. Зміст навчання за сто­рінкою Букваря на другому уроці вивчення букви Є дає повну можливість удосконалити в дітей не лише пра­вильність, виразність, свідомість і швидкість читання, а й розвинути їхнє вміння логічно переказувати тексти, читати з правильною інтонацією речення, пояснювати лексичне значення слів у контексті. Цьому сприятимуть і подані вірші.

Єва малює, Єва співає,

Єва танцює і вишиває,

Страви готує і вікна миє.

Єва маленька, а все вже вміє.

• Скільки чашок ти купив?

• Запитала мама в Гриця.

• П’ять.

• А скільки їх розбив?

• Це велика таємниця.

Зимоньку стрічаємо,

Радісно вітаємо

І даруємо пісні.

Щоб весела віхола

На вітрах приїхала

На свята чудові Різдвяні.

В. Кравчук

Урок 32. ЗВУКИ [шч] ТА БУКВА Щ

НА ЇХНЄ ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити дітей зі звуками [шч] та буквою Щ (ща) на їхнє позначення. Навчити учнів аналізувати слова з виучуваними звуками, робити їхній звуко-буквений аналіз, вміти друкувати букви, склади, слова, ре­чення. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Заучуємо з діть­ми вірш О. Кононенка, визначаємо звуки, які повторюються на початку кожного рядка та в деяких інших словах.

Щупакам в’юни казали:

- Щойно щуку зустрічали.

Щирить щука хижу пащу,

Щупакам втікати краще.

Для кращого засвоєння звуків [шч] можна рекомендувати гру «Добавлянка», коли учні до початої чистомовки додають останнє слово (рідше склад):

ще-ще-ще — дитя наше ... (найкраще) найкра...(ще)

що-що-що — олівець тобі ... (навіщо) наві...(що)

щу-хцу-щу — рота ... (полощу) поло...(щу)

щи-щи-щи — краще ... (полощи) поло...(щи)

щі-щі-щі — зелені ... (кущі) ку...(щі)

2. Артикуляція звуків [шч]. Діти пригадують вимову зву­ків [ш] і [ч], а потім поєднують їх і за вчителем вимовляють [шч]: [шчедрий], [шчеб’ін'], [шчем’іти], [шчиглик], [шчи- рий], [шчогла]. На закріплення артикуляції можна рекомен­дувати вимову слів-родичів: щебет, щебетання, щебетати, щебетун, щебетуха, щебетушка.

Доречно вивчити скоромовку, за якою діти визначають твердість і м’якість виучуваних звуків:

У пущі дощі полощуть кущі.

На площі дощі полощуть плащі.

Звуки [шч] можуть бути як твердими, так і пом’якше­ними у позиції перед і.

3. Визначення позиції звуків [шч]. Діти мають визначити позицію звуків [шч] у словах-відгадках до поданих загадок.

Коли нема — чекають, коли прийду — тікають. (Дощ.)

Гострі зуби у кота,

Відкусив він їй хвоста.

А вона йому на те:

• Завтра хвіст мій відросте. (Ящірка.)

Зачитуємо слова: щука, щур, ящур, щеня, плащ, лящ, площа.

Оплесками в долоні учні визначають пози­цію звуків [шч]: 1 ряд — на початку слова; 2 ряд — в сере­дині слова; 3 — в кінці слова.

Пояснюю лексичне значення слова щур: 1) те са­ме, що пацюк, шкідливий ссавець родини мишоподібних, значно більший за мишу, переважно з сірою шерстю і дов­гим лускатим хвостом; 2) співочий птах родини в’юркових; 3) те саме, що стриж — невеликий схожий на ластівку птах з видовженим тілом і довгими гострими крилами.

4. Збагачення активного словника лексикою із звуками [шч]. Зачитую вірш, діти повторюють його кілька разів, а потім називають слова зі звуками [шч], пояснюють лексичне значення окремих слів.

Буркнув ведмідь:

- Щось холодні дощі

Дуже вже щедро

полощуть кущі.

Ще й без угав

свище вітрище

Отже, зима надійшла

уже ближче.

Скоро, вже скоро

посиплеться сніг.

Ляжу тоді я поспати

в барліг.

5. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення дітей з друкованими великою та малою буквами Щ щ, виявлення їхньої подібності до предметів дій­сності та окремих букв. Після чого зачитуються вірші на «бачення» конфігурації цієї букви.

Буква «ща» сказала «ша»:

• Ти стрибаєш, як лоша,

Я на тебе дуже схожа,

Хоч стрибати так не можу...

А відгадка тут проста:

Я — з хвостом,

Ти — без хвоста.

І. Січовик

Грабельки лежать без ручки

із трьома зубцями.

Не граблі це, а буква «ща» —

Віднесу до мами.

В. Гринько

2. Будова літери Щ. Вона складається з п’яти елементів: три прямі вертикальні лінії, одна горизонтальна лінія, що поєднує їх знизу та штрих унизу цієї лінії.

3. Друкування складів і слів: ЩА, ЩІ, ЩО, ЩИ, ЩУ, ЩЕ; ЩУКА, КУЩ, КЛІЩ, ХРУЩ, ЛІЩИНА.

4. Звуко-буквений аналіз трьох-чотирьох слів з виучува­ним звуком.

5. Зачитування слів, у яких звуків більше, ніж букв.

6. Виділення слів за ілюстрацією сторінки Букваря у зро­стаючій прогресії: одно-, дво-, трискладові.

7. Читання слів «ланцюжком».

8. Читання слів, що означають дію предмета.

9. Добір слів-родичів до слова щастя (щасливий, щасли­виця, щасливчик).

Підсумовуючи вивчене, наголошуємо, що бук­вою Щ на письмі позначаються звуки [шч]. Можна попросити дітей назвати слова з [шч], які їм най­більше запам’яталися. Доречно запропонувати ще раз прослухати той віршик, який їм сподобався найбільше.

Урок 33. ЗВУК [ф] ТА БУКВА Ф

НА ЙОГО ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Ознайомити учнів зі звуком [ф] та буквою Ф (еф), якою позначається цей звук на письмі. Вчити дітей читати слова з буквою Ф, правильно вимовляти твердий приголосний звук [ф] та пом’якшений [ф’]. Удосконалю­вати якості читання. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Пропоную ді­тям послухати вірш Г. Чубач і назвати слова зі звуком, який чується на початку першого слова кожного рядка.

Фіолетові заграви

Фарбували в лузі трави.

Фіолетовий фломастер

Фарбувати також майстер.

Фіолетові фіалки

Фарбував для нас Іванко.

Діти називають слова зі звуками [ф] та [ф']. Потім вони будують звукову модель слів фарбували та фіолетові: [- о - - о - ó - о], [= о о - ó - о = о]; слухаючи повторне читання вірша, називають слова у яких теж є ви­учувані звуки [ф] або [ф’] (фломастер, фіалки); заучують вірш напам’ять, а потім самостійно називають всі слова зі звуками [ф] та [ф’].

Проведення гри «Добавлянка». При ньому пропедевтич­но (не вживаючи терміну відмінювання) знайомимо дітей із змінюванням слів — назв предметів, повторюємо поняття: один — багато предметів.

Фи-фи-фи — пробігли ... (жирафи).

Фо-фо-фо — повернись, ... (жирафо).

Фу-фу-фу — бачимо ... (жирафу).

Фі-фі-фі — дай сіна ... (жирафі).

1. Артикуляція звуків [ф], [ф’]. Звуки [ф], [ф’] —приго­лосні, які вимовляються за допомогою губ та зубів. Нижня губа притискується до верхніх зубів, цю перешкоду розри­ває струмінь повітря, утворюючи шум без будь-якого голосу. Учні тренуються в артикуляції кожного звука, а вчитель сте­жить, щоб вони не вимовляли замість [ф] звукосполучен­ня [хв]:

[Ф] [ Ф'] [ ХВ]

Фабрика фіалка хвала

Фазан фільм хвастун

Факел фігура хвиля

2. Позиція звука [ф] у словах. Пропонумо учням добірку слів, у яких діти визначатимуть позицію виучуваного звука: факт, фазан, фабрика, фантастика, фотограф, фан­фари, фламінго.

Значення окремих слів бажано пояснити: фазан — вели­кий промисловий птах роду курячих із яскравим оперінням; фанфари — духовий музичний інструмент, вид видовженої труби без вентилів, яку використовують для сигналів або для виконання музичних фраз урочистого або войовничого ха­рактеру; фламінго — тропічний птах із ніжно-рожевим опе­ренням, з дуже довгою вигнутою шиєю й довгими ногами. З цими словами учні мають придумати речення.

При повторному читанні всіх слів діти виби­рають для аналізу слово, де є два звуки [ф] (фотограф) та будують його звукову модель. Потім учні пригадують сло­ва — назви людей за професією із виучуваним звуком: фі­зик, фізкультурник, фінансист, фермер...

2. Збагачення активного словника учнів лексикою із зву­ком [ф]. Зачитування вірша Г. Чубач, давши завдання: вибрати імена дітей із звуком [ф]:

Федько знайшов фіалку синю,

Яка ця квітка чарівна!

Фіалка — дівчинці Фросині,

Бо іменинниця вона.

Діти називають ці імена та визначають місце виучуваного звука в слові. Потім можна рекомендувати учням самостійно назвати імена дітей з виучуваним звуком (диференційовано: хлопчики — дівчат, а дівчата — хлопчиків).

Хлопці: Софія, Феня, Фаїна, Феодосія, Феофанія...

Дівчата: Федот, Феодосій, Филимон, Фома, Феофіл, Феофан...

Після цього аналізується слово фіалка, будується його звукова модель: [= о ó - - о]; пояснюється лексичне зна­чення: фіалка — трав’яниста рослина з фіолетовими, значно рідше жовтими, білими або різнокольоровими квітами.

Для роботи над словами-родичами можна порекоменду­вати слова: фіалочка, фіалковий, фіалково, фіолетовий. Учні під керівництвом аналізують ці слова, придумують речення, складають міні-твір на тему: «Що я знаю про фі­алку».

3. Розвиток зв’язного мовлення. В роботі над зв’язним мовленням можна використати слова-відгадки до поданих загадок.

Гра, що люблять всі на світі —

І дорослі, й малі діти.

М’яч. Удар. І крики: «Го-ол!»

Пречудова іра ... (футбол).

І. Січовик

У мене є вірний друг,

має він чудовий слух

І говорить голосами

моїх друзів, мами й тата.

Як же звати мого друга?

-Всім відомо, це – папуга.

-Помиляєшся, Антон,

Зветься друг мій… (телефон).

М. Петренко

Спільно діти виконують звуко-буквений ана­ліз слів-відгадок, пригадують, як називаються професії лю­дей, пов’язаних з футболом та телефоном, а потім самостій­но називають професії з виучуваним звуком: фігурист, фіз­культурник, фізик, фермер...

При цьому пояснюється лексичне значення окремих слів: фізик — фахівець із фізики або учитель фізики; фер­мер — орендар або власник ферми.

Після того учні складають з цими словами речення.

4. Робота за сторінкою Букваря. Види робіт:

1. Ознайомлення дітей з друкованою букво Ф, колектив­не визначення, на що вона схожа, «бачення» конфігурації цієї літери в поезії В. Гринько та І. Січовика:

На ялинці — дві сороки,

Видно хатку між дерев...

Я стою, узявшись в боки,

Круглий, ніби буква «еф».

Зустрівши букву «ес» в четвер,

Взяла під руку буква «ер»

Та повела на фіззарядку.

Задам тобі просту загадку:

Як зветься буква ця, Олег?

• «Еф».

2. Аналіз будови букви Ф. Складається з трьох елементів: однієї довгої вертикальної прямої лінії та двох овалів, лівого та правого.

3. Друкування учнями букви Ф. Учні відгадують зашиф­роване ім’я дівчинки за першими звуками слів — сад, олі­вець, фарба, іній, янтар (Софія), потім друкують його самос­тійно та складають звукову модель цього слова [- о = ó = о].

4. Вибіркове добирання із сторінки Букваря за варіан­тами (рядами) по три приклади, де б виучуваний звук стояв:

• варіант — на початку слова;

• варіант — в середині;

• варіант — в кінці слова.

5. Добирання із стовпчика Букваря :

• варіант — слова, які мають твердий звук [ф].

• варіант —слова, які мають пом’якшений звук [ф’].

• Подання слова з буквою Ф, з якого учні, змінюючи голосний звук, утворюють нові слова, пояснюючи їхнє лексичне значення: ферма — фірма — форма ...

Підсумок. Звук [ф] буває найчастіше твердим, рідше пом’якшеним [ф’], за місцем творення —губний, за участю голосу — глухий.

Якщо є час, то можна опрацювати з дітьми ще вірш С. Жукової.

ХВАСТУН ФЕДОТ

Фізкультурник наш Федот

Вийшов грати у футбола.

Захищав ворота він —

Пропустив чотири гола.

Потім каже: «Це тому,

Що сьогодні я не в формі.

Як футболку я вдягну,

Буде все у мене в нормі».

Засміялась тут Федорка:

«Ну й хвастун же ти, Федотко!

Щоб м’ячі не пропускати,

Треба не вдягатись,

Щоб м’ячі не пропускати —

Треба тренуватись».

Урок 34. ЗВУКИ [дз], [дз'] ТА БУКВОСПОЛУЧЕННЯ

ДЗ НА ЇХНЄ ПОЗНАЧЕННЯ

Мета. Формувати в дітей навички злитного вимовлян­ня африкат [дз], [дз'], продовжити роботу над удоскона­ленням уміння аналізувати слова за звуковою та складо­вою будовою. Розвивати зв’язне мовлення.

1. Розвиток фонематичного слуху. Зачитую дітям загадку та пропонує проаналізувати виучуваний звук у слові-відгадці.

Крикнув віл на сто сіл,

Його не видати, а голос чувати. (Дзвін.)

Діти під керівництвом складають звукову модель слова дзвін [- = о -], визначають відповідність між буквами та звуками.

Доречно по тому запропонувати учням вибрати із вірша Б. Скомаровського слова-родичі до слова дзвін:

Є у братика Іванка

Вірний друг — шкільний дзвінок.

Зійде сонце спозаранку —

Він дзвенить, немов струмок.

Учні називають слова дзвінок, дзвенить і добирають си­ноніми до ознаки дзвінкий, пояснюючи лексичне значення названих слів.

2. Артикуляція звуків [дз], [дз']. Діти вивчають вірш П. Тичини «Хор лісових дзвіночків», знаходять у цій поезії слова-родичі, пояснюючи їхнє лексичне значення:

Ми дзвіночки,

Лісові дзвіночки

Славим день.

Ми співаєм,

Дзвоном зустрічаєм

День!

День!

Лексичне значення слова дзвіночки: трав’яниста рослина з блакитними, синіми, ліловими квітами, які формою нага­дують маленькі дзвоники.

Звертається увага на звучання африката [дз].

Учні за вчителем вимовляють [дз] — [дз'] як дзвінкий приголосний.

На закріплення вимови цих звуків пропонується «Добавлянка» (колективне заучування напам’ять):

Дзо-дзо-дзо — де ти, кукуру...(дзо)?

Дза-дза-дза — смачна кукуру...(дза).

Дзу-дзу-дзу — з’їли кукуру...(дзу).

Дзи-дзи-дзи — нема кукуру...(дзи).

Після цього пояснюємо творення звука: [дз], [дз'] – дзвінкий приголосний, який утворюється за допомогою передньої спинки язика, що змикається з верхнім підне­бінням, кінчик язика при цьому зливається з верхніми зубами. Видихуване повітря проходить через щілину, арти­куляція [дз] буде зімкнено-щілинною, близькою до злиття звуків [д] і [з].

Для закріплення вимови цього складного звука можна рекомендувати ряд слів, які учні вимовляють і ана­лізують, мотивуючи їхній поділ на два стовпчики:

дзвонар дзьоб

дзеньк дзьобати

дзиґа дзявкнув

дзвінок дзінь-дзінь

Звук [дз] може бути як твердим [дз], так і м’яким [дз'] приголосним.

3. Визначення позиції звуків [дз], [дз'] у словах. Спо­чатку учні відгадують загадку, визначаючи місце виучуваних звуків у слові-відгадці, потім знаходять цей звук у вірші, ко­ментують названі слова, будують їхні звукові мо­делі.

Хто завжди правду каже?

Який є, таким покаже,

І без слів про все розкаже.

(Дзеркало.)

Ручку, пера, олівці,

Зошити і книги...

В сумку влізуть ще й оці

Дві гудючі дзиґи.

П. Воронько

Слова для визначення позиції виучуваних звуків [дз], [дз']: задзвонив, гедзь, кукурудза, дзюркоче, дзвонар.

Звуки [дз], [дз'] трапляються в словах у трьох позиціях: на початку, в середині та в кінці слова.

4. Збагачення активного словника учнів лексикою із зву­ками. Пропоную учням послухати загадки і назвати вір­шований рядочок, у якому є слово з виучуваним звуком:

Попищали, попищали, Заховались під крило,

Дружно просо подзьобали — Наче їх і не було.

І до матері стрибочками Треба загадку кінчати,

Жовті збіглися клубочки. Ці клубочки— то...(курчата).

Підлітає гостроносик Не дзвінок і не сопілка

Крильцями дзеньчить Й колотушка не така;

Глядь — націлює свій носик, В полі чуєш її тільки

Вкусить, аж свербить. Як подружок виклика.

(Комар.) (Перепілка.)

Під керівництвом діти добирають слова-родичі до слів: подзьобали — дзьоб, видзьобали, дзьобнемо, дзьобик, дзьобатий; дзень — дзеньк, дзенькання, дзенькати, дзенькіт, дзенькотіти.

5. Розвиток зв’язного мовлення. Учні слухають вірш та передають зміст своїми словами, використовуючи лексику із звуком [дз].

Дзюрчать струмки, пташки співають,

Мене з народженням вітають,

Та «ве» на «де» міняй зі мною —

І стану я ураз рікою. (Весна —Десна.)

В. Яцьков

Після цього діти самостійно виконують звуко-буквений аналіз слова дзюрчить (8 букв, 6 звуків [= о - - ó =]), поділ на склади та визначають наголос.

Можна провести бесіду про ріки України, використовуючи слова зі звуками [дз] та [дз'] (дзвенить, дзвінка, дзеркальна, дзюркіт, дзюрчання...) та куп­лет вірша:

Розлився Дніпро, богатир величавий,

слов’янська чудо-ріка,

краса України, народів трьох слава —

вільна, широка, дзвінка.

І.Нехода.