Методика опрацювання драматичного твору на уроці літератури.
Як уже зазначалося, однією з вимог до аналізу художніх творів є врахування їх родової специфіки. У прийомах роботи над творами всіх родів багато спільного, проте є й специфічне. У попередніх параграфах говорилося про спільні прийоми, які разом з тим найбільш притаманні роботі над епічними творами; зупинимось тепер на основних особливостях вивчення драматичних та ліричних творів.
Аналітико-синтетичну роботу над текстом драматичного твору доцільно розпочинати з бесіди про список дійових осіб: пропонуємо школярам на основі власних вражень доповнити авторські дані про кожного з основних персонажів (вік, зовнішність, основні риси характеру, напрям інтересів, прагнення тощо). З'ясовуємо, на які конфліктуючі групи діляться персонажі, хто очолює кожну з них, а також - де, коли, за яких соціальних умов відбуваються події. Ці первинні відомості доповнюються, конкретизуються в процесі поглибленої роботи над твором.
У зв'язку з тим, що в п'єсі майже повністю відсутні авторські пояснення причин виникнення подій, повороти сюжету, мотиви вчинків і поведінки персонажів, особливості їх характеру й складу розуму, почуттів й настроїв, реакції на різні факти і явища, характер зв'язків між героями (громадських, службових, родинних, інтимних), ставлення один до одного тощо, всі ці відомості учні мають здобути самі на основі дослідження діалогічного тексту. Наприклад, з коротенької яви IV (перша дія п'єси І.Карпенка-Карого "Сто тисяч") ми дізнаємося, що Невідомий - пройдисвіт; Копач змолоду командував взводом, складаємо уявлення про особливості його мовлення. Ширші відомості подано в монолозі Герасима (ява VI).
Важливо також ураховувати дані різного характеру, вміщені в ремарках.
Готуючись до уроку, вчитель визначить, які сцени, яви, діалоги й монологи особливо цінні в ідейно-тематичному та освітньо-виховному відношенні, а тому на них слід зупинитися на уроці; передбачить методичні прийоми, намітить запитання й завдання. Ці частини тексту перечитуються, обговорюються, із здобутих даних робляться часткові висновки. З тих частин, які немає змоги розглянути на уроці докладно, добираємо важливі відомості (шляхом бесіди чи короткого повідомлення когось з учнів).
Пожвавлює роботу над текстом заздалегідь підготовлене читання в особах важливих сцен. Щоб таке читання було виконане на належному рівні, кожний читець повинен добре уявляти обстановку, в якій протікає відтворюваний момент дії, характер, настрої не лише "свого" персонажа, а й "партнерів", їх взаємини, інтереси, прагнення, особливості мовлення тощо.
Специфічним прийомом роботи над текстом п'єси є режисирування важливих або складних для розуміння учнями частин (яв, уривків). Робота може проходити колективно або індивідуально. На основі авторських ремарок та власних уявлень учні описують вигляд сцени, зовнішність артистів-виконавців, їх манеру тримати себе, взаємини, настрої, інтонації, з якими вони вимовляють свої репліки чи виголошують монологи, міміку, жести й ін.
Проводячи спостереження над текстом п'єс, учні переконуються, що мова їх своєрідна. Внаслідок того, що виклад у п'єсі ведеться у формі висловлювань персонажів, мова цих творів в основі своїй літературна, має сильний струмінь розмовної як щодо лексики (розмовно-побутові слова й вислови), так і синтаксису (риторичні запитальні й окличні речення, звертання, умовчання, обриви, еліпси тощо). У монологах виклад нерідко наближається до викладу в епічних чи ліричних творах, але й тут все ж переважають ознаки розмовної мови; діалоги цілком підпорядковані законам розмовної мови. У діалогах, як правило, висловлювання короткі, думка іноді залишається недоговореною з розрахунком на те, що слова будуть доповнені жестом, мімікою, інтонацією.
Авторська мова (в ремарках), як правило, дуже лаконічна. Проте в деяких драматичних творах ("Лісова пісня" Лесі Українки) окремі ремарки становлять поетичні зарисовки природи або мініатюрні психологічні новели чи вірші в прозі.
На основі спостережень у 10 класі доцільно виявити спільне й відмінне драматичних та епічних творів. Спільним для них є наявність сюжету, проте якщо для повістей і романів характерна розгалуженість його, досить значна розвиненість кожної сюжетної лінії, то п'єсі властива однолінійність сюжету з невеликими відгалуженнями.
Дія у творах обох цих родів розвивається у просторі й часі, проте, якщо в епосі події можуть легко переходити з однієї просторової та часової площини в іншу, то в п'єсі такий перехід зв'язаний із зміною дій чи картин. Полегшується справа використанням кіноекрана, де можуть демонструватися кадри, за допомогою яких здійснюються екскурси в минуле й майбутнє, в будь-яку місцевість чи приміщення.
Драматичні характери творяться за допомогою майже всіх тих же прийомів, що й епічні (опис зовнішності, відтворення вчинків і поведінки, висловлювань, відзиви інших персонажів - опосередкована характеристика, реакція на різні події, явища тощо). Проте майже зовсім виключена пряма (авторська) характеристика; вдача персонажів розкривається в дії і через висловлювання; певну роль відіграє й самохарактеристика, тобто повідомлення героя про свою вдачу, смаки, вподобання, прагнення тощо.
Якщо вчитель звертатиме увагу школярів на те, що в ремарках дієслова мають форму теперішнього часу, то це допоможе учням переконатися, що в п'єсі дія зображується як живий процес, який протікає перед нашими очима. Для прозових творів характерне зображення подій як таких, що вже відбулися. "
У літературознавстві здавна панує думка, що "драма живе лише на сцені" (М.Гоголь), бо лише у грі артистів розкривається кожний характер, оживають події, зображені письменником. Тому дуже бажано побачити виучувану п єсу в театрі чи на телеекрані. Щоб сприймання вистави було глибоким і учні зосередилися на головному, напередодні доцільно провести з ними настановну бесіду, в якій порадити простежити за грою виконавців головних ролей і з'ясувати, наскільки, на думку школярів-глядачів, повно й переконливо відтворені у грі артистів провідні риси характерів героїв, відтворено їх образ, що від себе вніс виконавець, чи вдало; які сцени найбільше схвилювали й чому; що нового в уявлення про місце і час подій внесли декорації тощо.
Певною мірою перегляд вистави може замінити кінофільм, створений на основі виучуваної п'єси. Підготовча робота може бути аналогічна тій, що й перед переглядом театральної вистави. Проте слід порадити учням, щоб вони звернули увагу на розходження в змісті й трактовці образів п'єси та кінофільму. Після перегляду вистави чи фільму проводиться бесіда або письмова робота. Учні висловлюють свої міркування про гру артистів, костюми, оформлення сцени (зйомочного майданчика), дають оцінку.
Корисно влаштувати зустріч школярів з артистами, щоб дати можливість юним глядачам висловити свої враження, з'ясувати недостатньо зрозуміле, послухати розповідь артистів про їх роботу над ролями тощо.
Велику користь дає відвідування театральних музеїв, де учні знайомляться з документами про сценічну діяльність театрів, про видатних артистів, бачать макети оформлення сцени для різних вистав, костюми, дізнаються про роботу художників-декораторів тощо. У літературному кабінеті доцільно оформити "Театральний куточок", де помістити портрети відомих артистів, знятих у різних ролях, макети й малюнки вигляду сцени під час вистав виучуваних п'єс, відгуки глядачів і театральних критиків, кращі учнівські роботи й ін.
Суттєві відмінності між художніми творами за способом відображення у них людських характерів зумовлюють не лише поділ їх за родами, а й визначають істотну специфіку літературного аналізу. Для його успішного проведення треба враховувати як спільні ознаки різних творів та прийоми роботи з ними, так і прикметні риси кожного роду й відповідні їм розумові дії. Вивчаючи драматичні твори, учні мають завважити, що їх провідною ознакою є змалювання дійових осіб, бо це «...один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії...»1.
На відміну від прозових творів, які також мають дієву основу, для п’єси більше властива одна сюжетна лінія й головна подія, герої показані в критичний момент свого життя, а дії у творі стиснуті в часі; звідси й емоційно-чуттєва напруга, якою відзначається цей літературний рід. Події в драматичному творі краще простежити за послідовністю його частин — картин чи дій. Якщо для прозового твору характерна розгалуженість і неквапне розгортання сюжету, широчінь описів, змалювання того, що відбулося, то в драмі, як підкреслюють Н. Волошина й О. Бандура, події відбуваються в теперішньому часі. На це вказують і дієслова у формі теперішнього часу, що в авторських ремарках2.
У драматичних творах майже немає описових елементів тексту, прямої авторської мови, а про всі події читач (глядач) дізнається з розмов дійових осіб.
Такі твори непідготовленим учням важко сприймати, й потрібна напружена робота їх відтворюючої уяви. Саме тому методисти радять проводити переказ і рольове читання драматичних творів, особливо в середніх класах, досягаючи максимально можливого перевтілення учнів. Н. Падалка і В. Цимбалюк стверджують: «Потрібно привчати школярів, щоб під час читання п’єси вони уявляли себе глядачами, а після читання окремих сцен могли поділитися враженнями від прослуханого. У процесі такого читання є можливість докладно простежити за розвитком драматичної дії, виявити обставини і мотиви поведінки дійових осіб»3.
Методика опрацювання драматичного твору на уроці літератури.
Поширеними є такі форми роботи:
а) самостійне читання учнями твору;
б) коментар учителя перед вивченням п’єси про сценічне втілення її;
в) коментоване читання;
г) читання в ролях;
д) створення мізансцен;
е) виразне читання;
ж) історичний коментар;
з) зачитування й аналіз діалогів і монологів, вагомих для ідейно-художнього аналізу.
Виділимо фактори, від яких залежить успішність сприйняття й аналізу драматичного твору в школі:
а) уміння учнів під керівництвом учителя визначити особливість, характер конфлікту, визначити основну дію, основні етапи її розвитку, розташування персонажів твору;
б) організувати належне прочитання тексту драматичного твору, навіть тоді, коли твір вивчався не текстуально, а в системі певної теми.
в) організувати роботу з учнями з метою розвитку відтворюючої уяви.
У вступному слові до вивчення драматичного твору доцільно буде використовувати матеріали:
1) про історію написання драматичного твору;
2) наведення оцінки літературознавців, критиків про того чи іншого драматурга, який вивчається;
3) зачитування уривків зі спогадів очевидців, який резонанс мав той чи інший твір, поставлений на сцені;
4) демонстрація фотокарток спектаклю, вистави і т.п. з метою захопити учнів, зацікавити автором, твором
В старшій школі, звичайно, має більше поширюватися пообразний, проблемно-тематичний і комбінований типи аналітичної роботи.
Методисти рекомендують робити й коментарі до того, що відбувається в драматичному творі. Н.А. Демидова називає три їх види: історико-побутовий, лексико-фразеологічний та літературознавчий, стверджуючи, що метою останнього є допомогти учням відчути зв’язок між сценами й діями, помітити майстерність драматурга, тоді як завданням історико-побутового коментаря є допомогти учням уявити місце і час дії6. Хоча більш розвиваюче значення, безперечно, має самостійна пошукова діяльність читачів-учнів, провідником якої може бути технологізоване навчання проблемного характеру.
У старших класах, де відтворення фрагментів дій і яв теж потрібне, для «унаочнення» зображеного й вираженого в драматичному творі радимо визначити ключові проблеми, для обговорення яких сформувати з числа учнів-критиків творчі групи, які собою виразно конкретизують те чи інше питання, підняте драматургом і прийняте до обговорення в класі. Учні зможуть не лише інсценізувати відповідні епізоди з твору, а й структурувати його зміст за ключовими проблемами, тим самим увиразнюючи їх зміст. Робота кожної такої групи відбувається за правилами, властивими проблемно-тематичному аналізу, і характеристика дійових осіб підпорядковується поясненню проблематики конкретної п’єси.