Тема: І. П. Котляревський в типологічних зіставленнях.

Мета: Простежити спільне, відмінне та окреме в інтерпретації сюжету про Енея в «Енеїді» Котляревського та «Енеїді» Вергілія. Проаналізувати зв’язки між творами В. О. Гоголя (батька), М .В. Гоголя та творами І. Котляревського, а також між творами Котляревського і П.О.Куліша.

Поема «Енеїда» Вергілія як літературна обробка римської легенди про троянця Енея – засновника Риму. Жанрові особливості поеми.

а) історична основа появи поеми та її сюжет;

Як відомо, Верґілій написав свою славнозвісну «Енеїду» за ініціативою Августа. Він бажав у найурочистішій формі прославити імперію Августа, бо був її щирим прибічником. Грандіозне зростання Римської імперії потребувало для себе як історичного, так і ідеологічного підґрунтя. Але самих історичних фактів у подібних випадках буває замало. Тут завжди на допомогу приходить міфологія, роль якої в тому й полягає, щоб звичайну історію перетворити на диво. Таким міфологічним обґрунтуванням усієї римської історії й є та концепція, яку використав Верґілій у своїй поемі. Він не був її винахідником, а лише свого роду реформатором, а головне — її талановитим виразником. Мотив прибуття Енея до Італії зустрічається ще у грецького лірика VI ст. до н. е. Стесихора. Римські епіки та історики теж не відставали в цьому від греків, і майже кожний із них віддавав данину цій легенді. Звернемося до головного героя поеми — Енея. Уже в «Іліаді» Гомера, а також в його гімнах до Афродіти Еней — виходець однієї з гілок троянського роду й найвідважніший воїн після Гектора, син троянця Анфіса й Венери (Афродіти). Міф про Енея був відомий римлянам вже близько 500 р. до Р. Х. від етрусків. У V ст. він згадується в грецькій літературі як засновник Риму. Пізніше, виходячи з хронології, між діяннями Енея та заснуванням Риму було включено період правління династії албанських царів. Еней вважався міфічним родоначальником римлян, які у зв’язку з цим іноді звалися енеадами, зокрема, рід Юліїв, що бере свою назву від імені сина Енея Юла.

Але прослідкуємо за сюжетом, як саме міфи та легенди переплелися в тісній канві подій поеми.

Перші шість пісень поеми присвячені подорожуванням Енея від Трої до Італії, подальші шість — війнам Енея в Італії з місцевими племенами.

Перша пісня розповідає нам про морську бурю та переслідування Енея Юноною, яка є заступницею Дідони, а за римською міфологією, богинею шлюбу, материнства і жінок взагалі. Але Еней під захистом іншої богині — Венери, своєї матері. Прибувши до Карфагена, Еней зустрічає її царицю — Дідону. Її образ, характер, поведінку Верґілій будує, керуючись різними міфами про цей персонаж. За римською міфологією, вона — цариця, засновниця Карфагена, дочка царя Бона, вдова жерця Геракла Акербаса, якого вбив брат Дідони Пігмаліон, щоб захопити його багатства. За міфами, Дідона, захопивши скарби, зі своїми супутниками втекла до Африки й зупинилася коло фінікійської колонії Утіка. Місцевий берберський цар Ярба пожалував їй трохи землі — скільки займе шкура вола. Хитра Дідона, порізавши цю шкуру на вузькі смужки, обклала ними значний шматок землі й заснувала місто-фортецю Карфаген. Цитадель міста так і називалась: Бірса («шкура»).

Але повернімося до Енея. Дідона влаштувала бенкет, і на ньому Еней розповідає про загибель Трої. Уйого розповіді Верґілій поєднав легенди про дерев’яного коня, якого ахейці залишили біля воріт Трої з найкращими воїнами всередині, і про грецького шпигуна Синона, і про Лаокоона, якого вбили змії. Верґілій дуже вдало опрацював ці міфи, детально вималював події.

Тікаючи з Трої разом із сином та дружиною, Еней рятує свого хворого батька Анхіса. Тут Верґілій узяв міф про володарів зарданів, онука Ас-сарана, брат якого Ід був дідом троянського царя Пріама. Під чарами Зевса Афродіта закохалася в красеня Анхіса, від якого й народила нашого героя Енея. За те, що Анхіс розповів людям про кохання богині, він був уражений ударом блискавки й паралізований. Тому й не дивно, що Еней виніс його з палаючої Трої на спині.

Славнозвісним є епізод зустрічі Енея з Сивіллою та відвідання ними загробного світу. Приїхавши до Італії, Еней зустрічає в храмі Аполлона в Кумах Сивіллу. Угрецькій міфології це — пророчиця, що в екстазі передбачає майбутнє (особливо нещастя). Первісно Сивілла (Сибілла) — власне ім’я однієї з провидиць. За традицією, першою Сивіллою, від якої отримали своє ім’я всі інші, була троянка, дочка Дардана й Несо.

Еней разом із Сивіллою спускаються до підземного царства, щоб дізнатися від померлого Анхіса пророцтво про майбутнє. Підземний світ у Верґілія зображений дуже детально. Тут переплітаються грецькі й римські міфи, легенди, а особливо їхні персонажі — різноманітні міфічні чудовиська, такі як Цербер, Титани, кентаври та інші. В Аїді ми бачимо пекельні ріки, через які душі померлих перевозить міфічний Харон.

б) художній світ поеми;

Зображення Верґілієм пекла настільки образне, яскраве, цілісне, що захоплювало багатьох літературних митців різних епох. Одним із найяскравіших прикладів наслідування цього епізоду є пекло в «Божественній комедії» Данте, який у свої провідники вибрав саме Верґілія.

«Енеїда» не була закінчена Верґілієм, у ній немає зображення тих подій, що трапилися після війни троянців і рутулів.

Уся міфологія, однак, не подана в «Енеїді» повністю, бо заснування Риму віднесено до майбутнього й подаються тільки пророцтва.

Верґілій використав увесь арсенал греко-римської міфології, щоб створити пишні шати для нової влади. Але його безсумнівний талант зробив твір безсмертним, про що свідчать численні його наслідування, переклади, переспіви, незгасаючий інтерес до його творчості безмежної кількості шанувальників, бо він зробив дуже вагомий внесок як в античну, так і у світову літературу.

в) творче наслідування Гомерових поем

Основними джерелами міфів, з яких черпав сюжети Верґілій, вочевидь були перш за все «Іліада» й «Одіссея» Гомера, а також давньогрецький кіклічний епос, зокрема троянський цикл, що примикав до «Іліади» й «Одіссеї». Нема сумніву, що Верґілій наслідував саме Гомера, він запозичує масу окремих слів, виразів і навіть цілих епізодів, відрізняючись від його простоти величезною психологічною складністю та нервозністю. Першу половину «Енеїди» цілком можна назвати наслідуванням «Одіссеї», другу ж — «Іліади».

2. «Енеїда» І. Котляревського як травестійно-бурлескна поема:

а) тема, ідея, композиція, проблематика, правда та художній вимисел;

«Енеїда» Івана Петровича Котляревського – це епічна поема, тобто великий віршований твір, у якому розповідається про визначні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань І роздумів. Жанр поеми розвинувся на основі фольклору. Давня світова література зберігає перші поеми, що утворилися з народних героїчних пісень. У знаменитих стародавніх грецьких поемах «Іліада» та «Одіссея» розповідається про Троянську війну і мандри Одіссея, героя цієї війни. Автором цих поем вважається давньогрецький сліпий народний співець Гомер, який жив у VIII-VII столітті до нашої ери.

Іван Петрович Котляревський перетворив величну Вергілієву епопею на веселу, бурлескну розповідь. Він переробив оригінал, переосмислив його героїчну тему, дав твору нове своєрідне наповнення. Під пером славного українця патетика Вергілієвого твору перетворилася на дотепну розповідь, яка вражала і продовжує вражати читачів витонченістю спостережень у зображенні українського життя другої половини XVIII століття.

Поема Котляревського переважає усі інші переробки «Енеїди» Вергілія, які забулися чи перетворилися на певний історичний факту літературі того чи іншого народу. Українська «Енеїда» живе й чарує своєю красою й досьогодні, тому шо автор, як говорив сучасник Котляревського письменник і критик Орест Сомов, «зумів приправити свою поему малоросійською сіллю і живо ввести в ній, замість троянців, карфагенян і латинян, земляків своїх малоросіян з їх домашнім побутом, звичками і приказками».

НАПИСАННЯ І ВИДАННЯ «ЕНЕЇДИ»

Над «Енеїдою» Котляревський почав працювати приблизно у 1794 -1795 рр. У листі до М.І.Гнєдича писав : « Я над малороссийской «Энеидою» 26 лет баюшки баю».

Уже перші розділи набули великої популярності, ходили по руках у багатьох списках. «Педанти,зазначав сучасник письменника, – здивувались і –замовкли. Жовчні люди схопили цю книгу з наміром потішитись, вилаяти її, знищити зухвалого письменника, але з перших сторінок їхній гнів минув – вони почали сміятися».

Один із списків під назвою «Малороссийская «Энеида» в трех частях» без погодження з автором опублікував любитель словесності конотопський дворянин Папура Максим у Петербурзі 1798р.

1808 – повторне видання без дозволу автора.

1809 – третє , підготовлене самим автором і доповнене 4 частиною під заголовком «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским». На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий».

1842 – повне видання побачило світ у Харкові уже після смерті автора.

А втор української «Енеїди» ставить ряд суспільно важливих для нашого народу проблем: 

• соціальної нерівності, 

• захисту рідної землі від ворогів, 

• громадянського обов'язку, честі сім'ї, 

• виховання дітей, 

• дружби, кохання та інші. 

• Загальна картина суспільства та взаємин у ньому дана поетом в описі пекла і раю.

б) жанрові особливості твору.

За жанром «Енеїда» Котляревського — це епічна, травестійно-бурлескна поема. Травестійна тому, що автор переодяг античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в український одяг, переніс їх в історичні умови українського життя XVIII століття, зокрема побуту козаків-запорожців, українського панства, життя чиновників і простого люду.

Бурлескна – бо люди і події змальовуються переважно у знижувальному, жартівливому тоні.

3. Типологічні та інтертекстуальні зв’язки між «Енеїдою» Вергілія та «Енеїдою» І.Котляревського.

Уже сучасниками «Енеїда» сприймалася як своєрідна хрестоматія народного життя, панорама побуту і звичаїв. Вергілій писав свій твір у той час, коли в Римській державі замість республіки поступово і повно утвердилася імперія. Необмежена влада зосереджувалася в одних руках Октавіана Августа. Будучи натхненним прихильником такої форми управління і самого імператора, поет змальовує владу мало не як милість, освячену вищими силами, а самого Октавіана Августа – напівбогом, виводячи його рід від міфічного сина троянського царя Анхіса і богині кохання Венери – Енея, який, за легендою, нібито після зруйнування греками Трої вирушив до берегів Італії і заснував місто Рим. 
Вергілієва «Енеїда» мала надзвичайно успішне, якщо не тріумфальне літературне життя. Популярність і довголіття поеми пояснюється звеличенням і утвердженням абсолютизму, влади монарха, що знаходило гарячу підтримку європейської аристократії.

«Енеїда» Вергілія на довгий час стала зразком класичного твору. І.П.Котляревський знав цей твір ще з семінарських часів у латинському оригіналі. Добре відома йому булла і травестія М.Осипова та О.Котельницького

«Вергилиева Энейда, вывороченная наизнанку». 

Опрацьовуючи сюжет свого твору, І.Котляревський узяв з поеми Вергілія лише основну сюжетну лінію та імена головних героїв. 

Звісно ж, основним джерелом і натхнення, і поетичної матерії слугувала для митця тогочасна дійсність. Найважливіше ж те, що письменник поставив перед собою досі нечуване завдання – передати все новими творчими методами. 

Персонажів він одягнув в українське національне вбрання і «переселив» у суспільно – побутові умови життя України 18 ст. Його герої діють відповідно до українських звичаїв, їдять українські страви, співають українські пісні і в поемі говориться про українські села та міста, історію та сучасність.
 Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія.