Тема: Група київських «неокласиків». Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму вірша («Київ - традиція» М. Зерова). Різногранний творчий шлях митця

Мета: ознайомити учнів із групою і творчістю київських «неокласиків», із життєвим і творчим шляхом М. Зерова, поглибити поняття про сонет, розвивати навички виразного й усвідомленого читання та аналізу поезій М. Зерова, навчити висловлювати власні думки з приводу поетичної майстерності «неокласика», виховувати любов і повагу до України, відчуття естетики поетичного образу.

Тип уроку: засвоєння нових знань і розвитку на їх основі вмінь та навичок

Обладнання: портрети групи «неокласиків» (М.Зерова, П.Филиповича, М. Рильського, Юрія Клена (Освальда Бургардта), М. Драй-Хмари).

Методи: слово вчителя, бесіда, робота з підручником, репродуктивний метод, метод аналізу.

Структура уроку

№	Етап уроку	Час	Методи і прийоми
1	Перевірка домашнього завдання	10 хв	Бесіда
2	Оголошення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів	2 хв	Слово вчителя
3	Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу: 3.1 Слово вчителя 3.2 Складання хронологічної таблиці життя й творчості М. Зерова (у ході розповіді вчителя) 3.3 Слово вчителя	15 хв	Слово вчителя
4	Виразне читання поезії «Київ навесні ввечері» М. Зерова	3 хв	Робота з підручником
5	Словникова робота	3 хв	Репродуктивний
6	Виразне читання вчителем сонету «Київ— традиція»	3 хв	Робота з підручником
7	Колективна робота. Аналіз поезії.	5 хв	Метод аналізу
8	Підсумок уроку	2 хв	Слово вчителя

Хід уроку

1. Перевірка домашнього завдання.

2. Оголошення теми і мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів.

3. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу.

3.1Слово вчителя.

Неокласики — група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття. На відміну від інших груп, «неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925–1928 рр.

Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літературі та мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму й знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в середині ХІХ ст.

До групи українських неокласиків у 20-х роках ХХ ст. належали Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Максим Рильський, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе народництву й романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського.
Неокласики належать до так званих письменників доби «розстріляного відродження».

Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літературних здобутків людства як передумови справжнього розквіту мистецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20–30-ті роки ХХ ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав українську словесність невід’ємною складовою європейської словесності.

Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вболівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925– 1928 рр., ставши на бік М. Хвильового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між українською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє українського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати досвід минулих поколінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й пристосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руйначі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь, підозра, несприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підвішеному» стані — зацькований і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила…

На Соловках, у нелюдських жахливих умовах, письменник намагався хоч якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не залишала йому шансів на життя.
Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячоліть, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства. Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повноправно входить у фонд культурних цінностей українського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.

3.2 Складання хронологічної таблиці життя й творчості М. Зерова (у ході розповіді вчителя).

Літопис життя і творчості Миколи Зерова

1890 р., 26 квітня — народився в м. Зінькові на Полтавщині в родині вчителя.

1898–1900 рр. — навчання в Зінківській 2-класній школі.

1900–1903 рр. — навчання в Охтирській гімназії.

1903–1908 рр. — навчання в Першій Київській гімназії.

1908–1914 рр. — студент історико-філологічного факультету Київського університету. Один із провідних діячів Київської української студентської громади.

1912 р. — початок літературної діяльності в журналі «Світло».

1914 р. — блискучий захист роботи «Літопис Грабянки», закінчення університету.

1914 р. — знайомство з майбутньою дружиною Софією Лободою.

1914–1917 рр. — викладач у Златопільській гімназії.

1917–1920 рр. — викладач латини в Другій українській державній гімназії

ім. Кирило-Мефодіївського братства і Академії Наук.

1919 р. — редактор журналу «Книгар».

1920 р., травень — дійсний член філологічної секції Українського наукового товариства.

1920 р. — вийшла книга «Антологія римської поезії» у його перекладах українською.
1920 р. — вийшла книга «Нова українська поезія».

1920 р., жовтень — переїзд сім’ї в Баришівку; викладання історії у соціально-економічній школі.

1921 р. — вийшла збірка «Сонети і елегії».

1922–1933 рр. — професор, завідувач кафедри Київського інституту народної освіти.

1924 р. — вийшли друком лекції з історії літератури «Нове українське письменство» (1798–1870 рр.).

1924 р. — вийшла збірка «Камена».

1924 р. — опублікована монографія «Нове українське письменство».

1924 р. — вийшла монографія «Леся Українка».

1926 р. — побачила світ збірка статей «До джерел».

1929 р. — вийшла збірка статей «Від Куліша до Винниченка».

1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в університеті, позбавлення можливості займатися науковою роботою.

1934 р., листопад — смерть сина.

1934 р., грудень — переїзд до Москви.

1935 р., квітень — арешт.

1936 р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.

1936 р., травень — вивезений на Соловки.

1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру покарання.

1937 р., 3 листопада — розстріляний в урочищі Сандормох (Карелія).

1958 р., березень — реабілітований.

3.3 Слово вчителя.

Майбутній поет М. Зеров із задоволенням показував Київ гостям, живописні куточки його, бо дуже любив це місто. Уважав, що оглядати місто краще навесні, «коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схоже на півдохле кошеня». Свій сонет, написаний у 1927 р., він і назвав «Київ навесні ввечері». У цьому місті він закінчив відому 1-у гімназію, де одночасно з ним навчався М. Булгаков. До речі, однокласником поета в Зіньківській міській школі був Павло Губенко, котрий потім стане Остапом Вишнею.

4. Виразне читання поезії «Київ навесні ввечері» М. Зерова.

5. Словникова робота.

Сонет (sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб ввд, еед і т. п.
Микола Зеров називав сонет формою «ліро-епічної мініатюри окремої схеми». Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків Миколи Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 р. за кордоном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.

6. Виразне читання вчителем сонету «Київ — традиція».

7. Колективна робота. Аналіз поезії.

8. Підсумок уроку.

1. Хто належить до групи київських неокласиків?

2. Яке враження справила на вас поезія Миколи Зерова?

Список використаної літератури

1. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За редакцією М.І. Пентилюк : Підручник для студентів-філологів. – К.:Ленвіт, 2000. – 264 с.

2. Українська література: підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень) / наук. ред. Р. В. Мовчан. – К.: Грамота, 2011. – 352 с.: іл.

3. Українська (рідна) мова. 5-12 класи : Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / Автори Г.Т. Шелехова, В.І. Тихоша, А.М. Корольчук та ін. / За ред. Л.В. Скуратівського. – К.;Ірпінь: Перун, 2005. – 176 с.