Урок 14
Сільське господарство Хмельницької області
АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС
Н
а території Хмельницької області знаходиться майже 4% всіх сільськогосподарських угідь України. Першість серед галузей сільського господарства тримає рослинництво. Найбiльшi посiвнi площi в областi займають зерновi культури, а серед них - озима пшениця. Вирощують також ячмiнь, горох, овес, гречку, кукурудзу та iн. Найбiльша частка зернових культур в посiвних площах пiвденної i центральної частин областi. Урожайнiсть зернових культур в середньому становить 26 ц/га.
Серед технiчних культур на першому мiсцi - цукровi буряки. Вони займають понад 10% всiх посiвних площ. Найбiльша концентрацiя посiвiв бурякiв - в центральних районах. Там i найвища їх врожайнiсть - бiля 300 ц/га. Середня врожайнiсть бурякiв в областi - 228 ц/га.
Важливою галуззю рослинництва є вирощування картоплi - цiнного продукту харчування, корму, сировини для спиртово-крохмальної промисловостi. Вирощують її в усiх районах областi, середня врожайнiсть цiєї культури - понад 71ц/га. Зростають площi ефiроолiйних культур у Петичiвському, Деражнянському, Хмельницькому, а також площi цикорiю у Славутському i Старокостянтинiвському районах. Понад третину посiвних площ областi займають кормовi культури. Серед них переважають багаторiчнi трави, кукурудза на силос, горох, вика, кормовi буряки. Розширюються посiви культур з високим вмiстом бiлка - люцерни, рiпаку та iн. Поділля – це край садівництва. Основні плодові культури: яблуня, груша, абрикос, вишня, черешня, волоський горіх. Найбільша концентрація садів – у Придністров'ї (Віньковецький, Дунаєвецький, Новоушицький, Кам'янець- Подільський райони).
Поділля – це край садівництва. Основні плодові культури: яблуня, груша,
абрикос, вишня, черешня, волоський горіх. Найбільша концентрація садів – у Придністров'ї (Віньковецький, Дунаєвецький, Новоушицький, Кам'янець- Подільський райони).
П
рироднi умови Хмельницької областi сприятливi для розвитку овочiвництва, але посiвнi площi овочевих культур тут ще невеликi. Це пояснюється тим, що овочiвництво - одна iз збиткових галузей сiльського господарства. Головними овочевими культурами к капуста,
морква, столовий буряк та iн.
На територiї Новоушицького району вирощують також перець солодкий i кавуни, а у Городоцькому, Ярмолинецькому - баклажани.
Необхiдно збiльшити площi помiдорiв, зеленого горошку, кабачкiв, огiркiв та iнших овочевих культур, якi дають високi врожаї.
Тваринництво в області базується на польовому кормовиробництві, природних пасовищах, відходах харчової промисловості, виробництві комбікормів Найважливішими галузями є м'ясо-молочне скотарство і свинарство. Розвинуті також птахівництво, вівчарство, кролівництво, бджільництво, рибальство.
Скотарство в областi має м'ясо-молочну спецiалiзацiю.
Корови становлять приблизно 1/3 вiд всього поголiв'я великої рогатої худоби. Переважають чорно-ряба, симентальська i червона польська породи, якi мають високу продуктивність.
Найвища щiльнiсть поголiв'я великої рогатої худоби - в Красилiвському, Дунаєвецькому, Славутському, Городоцькому, Волочиському районах, а корiв - в господарствах навколо Хмельницького.
У розрахунку на одну умовну голову великої худоби припадає по 14,6 ц корм.од кормів усіх видів, у т.ч. концентрованих – по 3,9 ц корм.од.
Середнiй надiй молока вiд однiєї корови становить 2,7 тис. кг на рiк (в Українi - 2,6 тис. кг).
Одна з важливих галузей тваринництва - свинарство. Щiльнiсть поголiв'я свиней в областi ще значно менша, нiж по Українi. Найбiльше розвинуте свинарство в Старокостянтинiвському, Чемеровецькому, Городоцькому, Кам'янець-Подiльському, Теофiпольському районах.
Птахiвництво - галузь тваринництва, яка розвивається в областi досить швидко. Найкраще розвинуте воно в Хмельницькому, Чемеровецькому, Старокостянтинiвському, Дунаєвецькому, Летичiвському, Волочиському, Новоушицькому районах. Вiвчарство розведення кiз є допомiжною галуззю тваринництва у всiх районах Хмельниччини. Дещо бiльшу щiльнiсть поголiв'я малої рогатої худоби мають Волочиський, Деражнянський, Славутський райони.
Продукцiя сiльського господарства частково споживається в свiжому виглядi, значна її частина надходить на промисловi пiдприємства.
На базi вирощування i переробки сiльськогосподарської продукцiї в областi сформувались спецiалiзованi агропромисловi комплекси. Серед них:
- рослинницько-промисловi - цукровобуряковий, плодоовочеконсервний, зернопереробний, картоплепереробний, тютюново-ферментацiйний;
- тваринницько-промисловi - м'ясопереробний, молокопереробний.
Всi цi комплекси, крiм тютюново-ферментацiйного, охоплюють всю територiю областi, i е частиною однойменних спецiалiзованих районiв України.
Жодна галузь народного господарства не залежить такою мірою від природно-кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед використанням землі як специфічного засобу виробництва, її родючістю, місцерозташуванням. У сільському господарстві виробництво продукції рослинництва і тваринництва пов`язано з дією природних та біологічних законів. Так, строки зростання і визрівання рослин і тварин надзвичайно мало піддаються регулюванню. Частково на ці процеси впливає селекційна робота. Такі особливості вирощування сільськогосподарської продукції зумовлюють і ритм роботи підприємств переробної промисловості, які переводять та переробляють продукцію.
С
пецифіка сільськогосподарського виробництва вимагає значної мобілізації сил працівників села. Адже посіяти й зібрати врожай без втрат треба у дуже стислі строки. У цій сфері має місце значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Внаслідок цього працівники села повинні бути забезпечені комплексом сільськогосподарської техніки. Щоб вона не простоювала у міжсезонний період, необхідно створювати універсальні машини (наприклад, трактори) з набором кількох десятків пристроїв. Велика залежність сільського господарства від природних умов вимагає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо. Так, в Україні у 1994 р. через несприятливі погодні умови довелося пересівати значну частину сільськогосподарських угідь.
Великий розрив між робочим періодом і кінцевими результатами значно впливає на формування доходів працівників села.
Календар фенологічних спостережень
Щоб визначити час сівби певних сільськогосподарських культур можна скористатися даними фенологічних спостережень.
Якщо зацвіли:
ліщина, білоцвіт весняний – час сіяти у відкритий грунт редис, шпинат земля більш не промерзне.,
бирючина, шафран – цибуля порей, форзиція, фіалка, осика – моркву, петрушку..
верба, нарциси – салат, редьку ранню, капусту червоноголову, кольрабі.,
мигдаль, гіацинт – буряк городній, розсаду капусти білоголової, пізньої, цвітної.,
вишня, рябчики – кріп.,
каштан – квасолю,
бузок, купальниця – літню салату головчасту,
калина, піонія – огірок, гарбуз, боби,
півники, бузина – капусту брюссельську,
золотий дощ, наперстянка – осінні і зимові сорти редьки,
дуб розпустив листочки – минула пора весняних заморозків тепер не можна запізнюватись із сівбою теплолюбивих культур – квасолі, кабачка, патисона, гарбуза, огірка,
картоплю сажають з моменту розпуску листя берези і до початку цвітіння черемхи.
Види сільськогосподарських культур, які вирощують на території Хмельниччини.
Пшениця.
За видовими особливостями пшениці нараховується 22 види. Проте в культурі поширені два – м’яка і тверда. Пшениця – найважливіша продовольча культура. Вона завоювала перше місце у світі серед усіх культур за площею вирощування. Пшениця – основний хліб – це багатство нашого народу. Вона годує більше половини населення земної кулі.
Рис
Рис є другою важливою зерновою культурою. Він займає друге місце за площею вирощування. Це основний хлібний злак Японії, Індії, Китаю, Індонезії та інших країн Азії. Південно – східна Азія – Батьківщина рису, цукрової тростини, багатьох плодових та овочевих культур. Рис був відомий у Пд. Сх. Азії, як культурна рослина вже 4 – 5 тис. років тому. Вирощують рис на полях, які заливають водою. Але рис не болотяна, а гірська рослина. Мусони приносили на ці горби багато опадів. Мусони – явище сезонне, тому при такому землеробстві можна було збирати тільки один урожай за рік. Щоб зливи не зносили з гірських схилів землю, навколо посівів рису стали споруджувати кам’яні і земляні вали. Так утворились тераси, і вода мусонних злив затримувалась на них. Для культурного рису таке зволоження виявилось корисним. Він став давати більше врожаїв. Поступово рис спустився з гір в долини, де повноводні ріки використовувались для зрошення посівів. Нараховують понад 10 тисяч сортів культурного рису. Цінна сировина і рисова солома. З неї виготовляють тонкий і міцний папір, мотузки, канати, кошики, головні убори.
Кукурудза
Відноситься до перехреснозапилюючих рослин. Вона має роздільне розміщення суцвіття на стеблі. Тривалість вегетаційного періоду різних сортів кукурудзи коливається від 100 до 150 днів. Інтенсивність росту і розвитку в значній мірі залежить від родючості ґрунту і умов агротехніки. Кукурудза – теплолюбива культура. Насіння її починає проростати при температурі +8, +9 градусів. Сходи витримують весняні приморозки до -2, -3 градусів. При поганому освітленні розвиток погіршується і не утворює качанів. Використовуються молоді качани в свіжому вигляді і для консервування. Кормова кукурудза йде на силос, як корм для тваринництва. Вирощують і кукурудзу на зерно.
Жито
У всьому світі його посівна площа займає четверте місце після пшениці, рису, кукурудзи. До ґрунтових і кліматичних умов жито менш вимогливе, ніж пшениця. Воно росте на піщаних ґрунтах, а на супіщаних дає високі врожаї. Крім того воно більш морозостійке: його посіви простягаються навіть за Полярним колом.
Серед сортів жита є зимові і ярі. Із житнього зерна виготовляють чорний хліб. Солома жита використовується в сільському господарстві: вона йде на підстилку худобі, з неї в’яжуть мати для парників. Житня солома використовується в промисловості – як сировина для виготовлення паперу і картону.
Соняшник
У 1540 році іспанці привезли насіння соняшнику з Нової Мексики. Його висіяли у Мадридському ботанічному саду,як декоративну рослину.У 18 ст. соняшник потрапив в Росію. У Петербурзі квітку соняшника сіяли у квітниках і на клумбах. А коли соняшник потрапив до селян, вони його оцінили по своєму: милуватись квіткою – це пів користі, а чому не спожити її насіння? Прагнучи виростити більше суцвіття – кошики, щоб мати більше насіння, селяни сіяли соняшник на родючих ґрунтах, удобрювали, відбирали для розмноження найкращі екземпляри. Так хлібороби стали першими селекціонерами соняшнику. Уперше в світі як к олійна культура соняшник став відомий у слободі Олексіївці Бирючинського повіту Воронезької губернії. У 1841 році селянин кріпак Данило Токарєв посіяв на своєму городі трохи насіння соняшнику. Спробував дробити його на ручній олійниці і собі на радість добув чудову олію. Так соняшник став олійною культурою. Минали роки. Учені взялися збільшити проценти олії в соняшнику. Багато в чому попрацювали тут селекціонери. Чимало добилися. Та на 33% зупинилися. І ніхто не зміг зробити нового зрушення. Тільки В. С. Пустовойт вперто добився свого. У 1923 році селекціонерові вдалося створити сорт А – 21, у насінні якого було 36% олії. Тепер у сортах по 48 – 52% олії.
Соя. Соя є надзвичайно цінною білково-олійною культурою. В ній набагато більше білка, ніж у м’ясі. А до того ж соєвий білок корисніший від усіх інших. Вона багата на каротин, вітаміни В1, В2, В3, В6, Д2, Д3, Е, Р, РР, С, К. У ній міститься велика кількість мінеральних сполук, інших біологічно активних елементів. Поки що її вважають єдиним рослинним джерелом лецетину. Є відомості про те, що продукти із сої мають протиракові властивості. Вживання сої посилює стійкість до радіаційного опромінення. Соя поглинає радіонукліди і виводить їх з організму, що важливо для людей, які живуть в зонах радіаційного забруднення. Сою сіють коли грунт прогріється до +12 градусів. Як і в інших бобових рослин, у сої на корені утворюються дрібні кулясті бульбочки. Там живуть бактерії, які мають здатність засвоювати азот з повітря. В такий спосіб соя забезпечує азотом себе і збагачує ним грунт.
Картопля.
Років 200 тому в Європі мало хто знав про неї. Батьківщина картоплі – південноамериканські гори Анди. Там, на висоті від 500м і до 5 км, ростуть у дикому стані майже всі відомі види картоплі. Індійські племена впровадили її в культуру в незапам’ятні часи, задовго до появи в Америці європейців.
У 16 ст. рушили з Іспанії в Південну Америку іспанські і португальські завойовники – конкістадори. Шукаючи золота, вони перепливали на своїх каравелах океан. Багатства Південної і Центральної Америки ринули в Європу. Але іспанські завойовники, які навантажували свої каравели золотом і сріблом, не підозрювали, що найціннішим вантажем на їхніх кораблях були скромні «плоди землі» - бульби картоплі, які вони брали в дорогу. Цінність усіх тих куп золота буде мізерно малою, якщо їх порівняти із тою користю, що дала людям картопля.
У Європу картопля була завезена в 16 ст. Але до 18 ст. залишалась маловідомою. Ще в 17 ст. картопля була великою рідкістю і вважалась делікатесом. Їли її лише в заможних родинах. А придворні дами прикрашали свої зачіски квітками картоплі. Свого часу на ті квітки була така мода, що для продажу виготовляли штучні квітки картоплі.
В Росії у 18 ст. картоплю вирощували на селянських городах. Але у деяких губерніях Росії населення довго відмовлялося розводити картоплю. Незважаючи на царські укази і примушування чиновників, селяни не хотіли садити «чортового яблука». У відповідь на утиски чиновників виникали картопляні бунти. Тільки неврожаї хлібів у середині минулого століття зробили картоплю загальним незамінним харчовим продуктом.
Історія появи картоплі в Україні досить цікава. Вперше її завезли до Запорозької Січі козаки, як один із трофеїв, добутий у військових походах. Користуватися плодами картоплі вони ще не вміли. Підчас участі у війні з Пруссією в 1757 році багато козаків навіть захворіло від неправильного вживання картоплі (її їли сирою або з бадиллям). Як місцева овочева культура вона почала вирощуватись в Харківській губернії лише з 1805 року. За короткий час популярність картоплі так зросла, що нині вона вважається другим хлібом.
Зернобобові. Одна з найчисленніших рослинних родин на землі – бобові. У цій родині понад 12 тис. видів. У всіх бобових рослин зерна заховані у плід – біб, який розтріскується при визріванні.
Горох
Горох – рослина вологолюбива. Він добре росте на ґрунтах, багатих на вапно, але не переносить кислих і заболочених ґрунтів. Сходи гороху можуть витримувати короткочасні приморозки до -4 градусів. Горох залишає у ґрунті багато азоту. Він добрий попередник для багатьох культур. При правильній агротехніці горох дає до 35 – 40 центнерів зерна з гектара.
Квасоля
Квасоля вирощується давно. У Перу при розкопах була знайдена мумія. В руках у неї були затиснуті качани кукурудзи, а в рот вкладені жмутки бавовняного волокна і насіння квасолі. У Європу квасолю завезли іспанці після відкриття Америки Колумбом. У Росію ця рослина потрапила лише у 17 ст.
Але є два види квасолі, які походять не з Америки, а з Азії. Задовго до відкриття Америки європейцями квасоля була відома, як культурна рослина на Далекому Сході, в Китаї, Індії, Кореї і Японії. У видів євразійської квасолі насіння значно дрібніше, ніж у американських, і боби трохи іншої форми, але їх зерна також багаті на білкові речовини.
Усього на Землі понад 230 видів квасолі.
Збір і заготівля лікарських рослин
Лікувальні властивості багатьох рослин були відомі ще задовго до нашої ери в Єгипті, Китаї, Індії. У давні часи, коли індійці переходили від корчового життя до осілого землеробства, вони знали до 760 лікарських засобів, які добували з рослин. Лікарі-індійці були у великій пошані у греків. Знаменитий грецький лікар Гіппократ згадує про медичне застосування 236 рослин. У І столітті нашої ери грек Діоскорід у своїй книзі «Про лікарські засоби» зібрав усі відомості про лікарські рослини того часу. У ІІ ст.. римський лікар Гален дав докладний опис відомих йому лікарських рослин і вказав, як їх використовувати.
До лікарських рослин, що ростуть на території Хмельниччини і мають повсюдне застосування ми відносимо: подорожник, ромашку лікарську, валеріану лікарську, конвалію звичайну, мати-й-мачуху, м’яту, мелісу, бузину, черемху, калину, малину, шипшину, звіробій, чистотіл, деревій і інші.
Прислів’я
Без верби і калини – нема України
Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте
Тваринництво
Коні
За доісторичних часів людина, добуваючи собі їжу, полювала і на диких коней. Потім вона поступово приручила і одомашнила цих рухливих і лякливих тварин. Сталося це приблизно 5-6 тис. років тому. Дикі коні тоді були дуже поширенні по всій земній кулі, крім Америки, Австралії і Океанії. Приручати коней почали народи, які займалися скотарством і жили в степовій і лісостеповій зонах Євразії. Але приручення відбулося неодночасно і не в одній місцевості. Тепер свійські коні поширенні майже всюди. Найбільш розвинуте конярство в Європі, Азії та Америці.
Коли конярство було вже досить поширене у Середній Азії а потім Ассирії, Вавилоні та Єгипті коней почали застосовувати на війні, як новий могутній засіб бою. Спочатку коней запрягали у бойові колісниці, потім зявилися воїни – вершники, які діяли поодинці, і згодом вже кавалерія, що їздила на конях без сідел, сідла були винайденні значно пізніше.
Народи, які вели кочовий спосіб життя, розводили великі табуни коней. Коні цілий рік були на підніжному кормі і навіть узимку добували собі корм з-під снігу. Так були створенні дуже витривалі, загартовані в суворих умовах породи: монгольська, казахська, киргизька.
Найвищого рівня досягло конярство у народів Середньої Азії і в арабів. Вони вивели найкращих у світі верхових, швидкохідних коней, за допомогою яких потім було створено багато європейських порід.
Розвиток промисловості, сільського господарства і торгівлі, ріст міст викликали потребу створення нових порід коней, пристосованих до важкої роботи і перевезення вантажів.
Дикого коня відкрив і описав у 1879 році відомий мандрівник М. М, Пржевальський.
Іноді коні, залишені напризволяще, знову дичавіють. Так здичавіли нащадки свійських коней, яких завезли європейці в Північну Америку. У 19 ст. в американських преріях зустрічалися величезні табуни таких здичавілих коней – мустангів.
Найшвидший англійський кінь. Він розвиває швидкість, близьку до швидкості пасажирського поїзда ( 60 км\ год).
Корова
Серед перших тварин, одомашнених людиною 8-10 тис. років тому, були тури – предки великої рогатої худоби. Давні кочові племена розводили корів і биків задля м’яса і шкур. Згодом, перейшовши до осілого способу життя, з розвитком землеробства, люди почали запрягати цих сильних тварин у плуг, перевозили на них вантажі. Про те, що корів можна доїти і діставати цінний продукт – молоко, дізналися у Стародавній Греції близько 2800 років тому.
Надій молока у різних корів різний. Корови низькопродуктивних порід дають 6-10 кг. за добу, за рік – 600 – 800 кг. У корів холмогорської, костромської та інших порід середній надій складає 15-20 кг. за добу, а за рік – 4000-5000 кг.
В Україні поширена сіра українська порода. Вона пристосована до степових умов. Ознаки породи – сіра масть і дуже великі роги. Найкращі корови мають масу 600-700 кг, бики 800-900 кг. Удій сірих українських корів порівняно невеликий – близько 2,5 тисячі літрів на рік.
Утримання великої рогатої худоби має певні регіональні особливості. В нашій місцевості переважає вигінна форма випасу худоби. Вигін відбувається на початку травня, в день св.. Юрія, який вважається заступником хліборобства і скотарства. За народними віруваннями саме в цей день він відмикав небо і землю і випускав на волю росу і свіжу зелень.
Вівця
Вівця цінна свійська тварина. Від різних порід овець людина одержує м'ясо, молоко, жир, вовну, овчину. Овече м’ясо смачне і поживне. Жир споживають і використовують у техніці. З овечого молока роблять масло і сир – бринзу. З вовни виробляють міцні, теплі і гарні тканини, а з шкур роблять овчини і хутро.
Люди здавна розводять овець. Одомашнили їх у різних місцевостях земної кулі близько 8-10 тис. років тому. Предками сучасної вівці були дикі барани – архар, муфлон, та аргалі. Тепер у всьому світі налічується понад 150 видів свійських овець.
Колись шерсть усіх свійських овець була груба і майже не відрізнялася від шерсті їхніх предків. Поступово, добираючи схрещуючи найкращих овець, поліпшуючи їх годівлю і утримання, люди вивели породи з тоншою однорідною шерстю – тонкорунних, або мериносових і напівтонкорунних. Вважають, що батьківщина тонкорунних овець – Стародавня Сирія. Археологічні розкопки показують, що тонкорунних овець там розводили вже близько 2500 років тому.
Бджоли
Мільйони років літають бджоли над землею. І так, як у ті далекі часи оглядають квіточку за квіточкою,висмоктують нектар, збирають пилок і поспішають до вулика, у сімю.
У сімї строгий порядок, існує розподіл праці. У складі бджолиної сімї одна матка – повноцінна розвинута самка, яка відкладає яйця, кілька тисяч трутнів самців, які живуть у сімї весною і влітку, а восени її залишають, кілька десятків робочих бджіл – недорозвинутих самок, які виконують основні види роботи, пов’язані з підтримкою умов існування сімї.
Достаток в сімї залежить від робочих бджіл. Вони виробляють мед, віск маточне молоко, пергу і прополіс, запилюють рослини.
Бджола літає дуже швидко. Її швидкість без вантажу 65, з вантажем – 20-30 кілометрів за годину. За нектаром вони летять 3-4 км. Бджолу з вантажем зустрічають 4-5 бджіл, які переносять нектар у медові стільники. І так 10-15 рейсів за літній день.
Прислів’я
Добру людину бджола не кусає
Бджоли раді цвіту, а люди літу.
Статистика
Обсяг продукції сільського господарства за 2009р. в усіх категоріях господарств у порівнянних цінах зріс за попередніми даними на 2,1%, у т.ч. у сільськогосподарських підприємствах – на 1,2%, у господарствах населення – на 2,6%. За попередніми даними в 2009р. усіма категоріями господарств одержано 1701,4 тис.т зерна (у вазі після доробки). Порівняно з 2008р. виробництво зерна зменшилось на 113,5 тис.т (6,3%), що зумовлено зменшенням урожайності зернових культур (на 1,4 ц з 1 га) та площі їх збирання (на 12,3 тис.га). Сільськогосподарськими підприємствами вироблено 1423,3 тис.т зерна (83,7% загального валового збору), господарствами населення – 278,1 тис.т (16,3%). Урожайність зернових культур у аграрних підприємствах (31,7 ц з 1 га) на 0,4 ц вище, ніж у господарствах населення.
Валовий збір цукрових буряків (фабричних) у минулому році порівняно з 2008р. збільшився на 5,7% за рахунок збільшення посівних площ на 7,3 тис.га та становив 912,5 тис.т. Урожайність зменшилась на 21,3% до 326 ц з га.
У всіх категоріях господарств у 2009р. накопано 1284,4 тис.т картоплі (на 1,7% більше, ніж у 2008р.) при середній урожайності 187 ц з гектара (на 9 ц більше).
Виробництво овочів збільшилось проти 2008р. на 3,6% до 220,7 тис.т. Плодоягідної продукції зібрано 175,0 тис.т, що більше порівняно до попереднього року на 28,2%.
Господарствами населення у 2009р. вирощено 99% загального урожаю картоплі, 94% овочів, 16% зерна, 2% цукрових буряків (фабричних) та 1% соняшнику.
Під урожай 2010р. в господарствах усіх категорій озимі на зерно і зелений корм (включаючи ріпак) посіяні на площі 341,8 тис.га (349,8 тис.га – під урожай 2009р.), у т.ч. зернові культури на зерно – 241,9 тис.га (233,4 тис.га), з них пшениці – 206,5 тис.га, жита – 13,7 тис.га, ячменю – 21,6 тис.га.
За розрахунками станом на 1 січня 2010р. в усіх категоріях господарств налічувалося 295 тис. голів великої рогатої худоби, в т.ч. 161 тис. корів, свиней – 291 тис., овець та кіз – 25 тис., птиці всіх видів – 3,9 млн. голів. Порівняно до 1 січня 2009р. поголів’я великої рогатої худоби зменшилося на 2,8%, з них корів – на 4,6%, овець та кіз – на 0,1%, при цьому поголів’я свиней збільшилося на 9,8%, птиці – на 4,9%.
У 2009р. господарствами всіх категорій вироблено 65,4 тис.т м’яса в живій вазі, що на 7,1% менше, ніж у 2008р., молока – 620,8 тис.т (на 0,7% менше), яєць – 459,6 млн.шт. (в 1,5 раза більше). За 2009р. у сільськогосподарських підприємствах порівняно з 2008р. середній надій молока від однієї корови (в розрахунку на середнє поголів`я) зріс на 426 кг (12,3%) і становив по області 3879 кг, несучість курей-несучок збільшилась на 26,8% до 315 яєць.