"Огрядний крутоплечий грамотій із запорозькими вусами”, "кремезнющий характерник” – так в одному зі своїх романів описує Дмитра Яворницького письменник Олесь Гончар.
Справді грандіозний внесок зробив Яворницький, цей видатний науковець і популяризатор наукових знань, невтомний збирач історичних пам’яток, в українську культуру.
Дмитро Іванович Яворницький народився на Харківщині, у сім’ї псаломщика села Сонцівки. По закінченні Харківської повітової школи навчався в духовній семінарії. Не закінчивши її, вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету.
Завершивши навчання, Яворницький якнайсерйозніше взявся до вивчення історії Запорозької Січі. Захоплення молодого науковця історією козацтва привернуло увагу царських чиновників – ревних оборонців великодержавницької політики царського уряду, який за українською культурою не визнавав права на самостійний розвиток. 1884 року Яворницького проголосили сепаратистом. Йому заборонили досліджувати українську історія як "нікому не потрібну”, водночас відмовивши в державній стипендії, а потів взагалі вислали до Ташкента.
Відбувши вислання й оселившись у Петербурзі, історик зблизився із земляками з України, зокрема зі студентами Петербурзької академії мистецтв Сергієм Васильківським, Миколою Самокишем, Опанасом Сластьоном. Щосуботи на товариських зустрічах, де жваво обговорювалися події з історії України, Яворницький як історик та етнограф розповідав про свої дослідження з історії Січі. Своїми розповідями він запалював серця молодих художників-українців на відображення багатющої історії рідного народу.
Якось Дмитро Яворницький познайомився з видатним художником, теж своїм земляком, уродженцем містечка Чугуєва на Харківщині – Іллею Рєпіним. Той саме працював над картиною про запорожців. Задум Рєпіна захопив ученого. Як історик і справді видатний знавець життя запорожців він висловив чимало зауважень, що змусило художника внести в ескіз полотна значні виправлення. Із власної колекції Яворницький передав митцеві деякі атрибути козаччини і навіть погодився позувати для образу козацького писаря.
Яворницький передав художникові один із декількох варіантів козацького листа до турецького султана. Що ж, як не цей лист, допомогло Рєпіну осягнути характери й настрої зображуваних ним людей та геніально передати їх на полотні!
Картина "Запорожці” широковідома, улюблена в народі. Та чи стала б вона такою, якби не той, віднайдений ентузіастом-істориком лист?
Пошукам матеріалів з української старовини і, зокрема, з історії запорозького козацтва Яворницький присвятив усе своє життя. Незважаючи на погрози й усілякі заборони, терплячи постійні утиски царських чиновників, Яворницький наполегливо працював над вивченням історії України і різними способами популяризував свої дослідження: читав лекції, друкував у періодиці статті й нариси, видавав книжки. Він написав сотні праць з історії, етнографії, фольклористики. Є в нього й літературні твори.
Широку популярність здобули книжки Яворницького про видатних козацьких ватажків Петра Конашевича Сагайдачного, Івана Дмитровича Сірка, останнього кошового Запорозького війська Петра Івановича Калнишевського. Яворницький надрукував чимало розвідок про кобзарство, гайдамацький рух в Україні, зібрав та опублуківав велику кількість історичних і побутових народних пісень та дум. Він нагромадив величезний матеріал для словника української мови. Вінцем його дослідницької праці стала тритомна "Історія запорозьких козаків”. У своїх творах науковець сміливо викривав ганебну політику російського царату щодо знищення козацтва.
З 1902 року Яворницький – завідуючий Катеринославським музеєм старожитностей (пізніше – Дніпропетровський державний історичний музей). Водночас він завідував кафедрою українознавства Інституту народної освіти. Учений активно вів археологічні розкопки на Дніпропетровщині, постійно поповнюючи музей все новими й новими експонатами.
Помер Дмитро Іванович Яворницький 1940 року. Поховано його на території керованого ним музею в Дніпропетровську (За А.В’юником; 500 сл.)
На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.
1. Дмитро Іванович Яворницький народився
а) на Львівщині;
б) на Харківщині;
в) на Дніпропетровщині;
г) на Київщині.
2. Своє життя Дмитро Яворницький присвятив вивченню історії
а) українського мистецтва;
б) українських стародруків;
в) українських промислів;
г) українського козацтва.
3. Заборонивши Яворницькому досліджувати українську історію, його вислали
а) до Симбірська;
б) до Орла;
в) до Ташкента;
г) на Кос-Арал.
4. Слово сепаратист має таке значення:
а) особа, що обстоює ідeю переваги однієї нації над іншими;
б) особа, що прагне до відокремлення та створення власної держави чи автономії;
в) особа, що проповідує виключність одних народів і цькування інших;
г) особа, що свідомо розпалює ворожнечу між народами.
5. У Петербурзі Яворницький зблизився з молодими художниками
а) С.Васильківським, М.Самокишем, О.Сластьоном;
б) К.Трутовським, К.Костанді, М.Кузнєцовим;
в) В.Орловським, М.Пимоненком, С.Світославським;
г) О.Мурашком, Ф.Кричевським, І.Тушем.
6. У роботі над картиною про запорожців Яворницький допомагав
а) Миколі Пимоненку;
б) Олександрові Мурашку;
в) Сергію Васильківському;
г) Іллі Рєпіну.
7. Широку популярність здобула книжка Яворницького про останнього кошового Запорозької Січі
а) Івана Дмитровича Сірка;
б) Петра Конашевича Сагайдачного;
в) Петра Івановича Калнишевського;
г) Богдана Михайловича Хмельницького.
8. Вінцем дослідницької праці Яворницького стала тритомна
а) "Історія русів”;
б) "Історія України-Руси”;
в) "Історія Запорозької Січі”;
г) "Історія запорозьких козаків”.
9. Яворницький керував роботою
а) Харківського історичного музею;
б) Київського історичного музею;
в) Катеринославського (Дніпропетровського) історичного музею;
г) Січеславського (Запорізького) історичного музею.
10. В Інституті народної освіти Яворницький завідував кафедрою
а) історії України;
б) українознавства;
в) фольклору;
г) етнографії.
11. Наука етнографія вивчає
а) усну народну творчість;
б) культуру, побут народів світу, їх походження, розселення, культурні зв’язки;
в) особливості поведінки, зумовлені національною належності;
г) походження слів.
12. Царський уряд переслідував історика Д.Яворницького
а) за пропаганду української державницької ідеї;
б) за свідоме перекручення історичних фактів;
в) за викриття ганебної політики російського царату щодо козацтва та його знищення;
г) за заклики до відновлення Запорозької Січі.
Нахил до малювання виявився в Олександра Мурашка ще з юності. Проте батько - художник-іконописець – вимріяв для сина іншу долю. І хоч Олександр здобув у школі свого дядька Миколи Мурашка початкову художню освіту, батько, віддавши сина у духовне училище, заборонив йому й думати про живопис.
П’ятнадцятирічний Олександр пішов з дому. Довго він жив на Дніпрі, серед гурту бездомних бідаків, яких годувала велика річка. Малював їхні колоритні постаті, всотував враження від розкішної української природи.
У цей час Олександр познайомився з професором Київського університету Адріаном Праховим, який саме керував оздобленням щойно збудованого в Києві Володимирського собору, та видатним російським живописцем Віктором Васнецовим. То були дні, коли народжувалися славнозвісні розписи Володимирського собору, розписи, які вражають художньою довершеністю й тепер.
Першим помітивши неабиякі здібності Олександра до малювання, мистецтвознавець Прахов порадив йому здобувати художню освіту. Удвох із Васнецовим професорові Прахову вдалось-таки переконати Марашка-батька у талановитості сина. На правах вільного слухача Олександр вступив до Петербурзької академії мистецтв.
Щороку Мурашко приїздив в Україну. На естетичні уподобання молодого митця не міг не вплинути його надзвичайний інтерес до історичної долі рідного народу. Не останню роль зіграло й щире захоплення історичним полотном безпосереднього Олександрового вчителя Іллі Рєпіна "Козаки пишуть листа турецькому султану”. Дипломною роботою Мурашка стало історичне полотно "Похорон кошового” (1890 р.)
В основі картини – сцена прощання запорожців з легендарним кошовим отаманом Іваном Сірком. Урочисто рухається похоронна процесія. Пливе на могутніх козацьких плечах укрита червоною китайкою домовина.
Персонажів на полотні чимало – картина багатофігурна, так би мовити, "хорова”. Усі герої вдало згруповані й об’єднані навколо композиційного центру, яким є труна.
Особливо колоритна постать літнього сивовусого козака, який несе перед труною булаву – атрибут влади кошового. Позувати дял образу козака художник попросив видатного діяча українського театру Михайла Старицького. Так було увічнено образ талановитого митця.
Обличчя запорожців суворі й засмучені. Кожна з людських фігур на картині - яскраво виражений характер. Усі персонажі твору, разом узяті, уособлюють січове воїнство – мужнє, безстрашне, героїчне.
Майстерно передано розмірений, урочистий рух натовпу. Колорит полотна вишукано стриманий: лише кілька кольорових плям оживляють загалом приглушений зеленувато-коричневий тон картини. Світло. Випромінюване свічками в руках персонажів, м’яко розтинає густі вечірні сутінки.
У мистецькому доробку Олександра Мурашка "Похорон кошового” – єдиний історичний твір. Картина стала чудовим заспівом до всієї творчості майстра. За неї митцеві було надано звання художника та право закордонного творчого відрядження.
Подорожуючи Францією, Італією та Німеччиною, художник знайомився з шедеврами живопису минулих епох, а також із творчістю сучасних європейських митців. Манера письма Мурашка стала розкутішою, динамічнішою. Голoвним об’єктом життя для нього і далі залишалось реальне життя, прості люди з їхніми радощами й горем. Зовсім не фешенебельний Париж багатих кварталів відтворював художник у своїх картинах. Його увагу заполонив Париж без прикрас. Так народжується славетний цикл картин із життя паризького люду під назвою "У кав’ярні”.
Повернувшись із закордонного відрядження в Україну, Мурашко не пориває зв’язків із західно-європейськими митцями. Особливо тісними були його контакти з представниками мюнхенської школи живопису.
Усе те цінне що художник узяв від зарубіжного новітнього мистецтва, органічно поєдналося з успадкованими ним від вітчизняних митців, зкрема від Іллі Рєпіна, принципами реалізму. На основі такого поєднання сформувався власний, оригінальний живописний стиль мурашка. Особливо виразно це виявилось у портреті Миколи Івановича Мурашка.
Портрет відомий під назвою "Старий учитель”. Постать портретованого подано погрудно на тлі осіннього прив’явленого пейзажу. Задумливому настрою природи відповідає внутрішній стан літнього художника, на зосередженому обличчі якого відбилася невесела задума. Перед анми мудра й добра людина, що пильно й доброзичливо споглядає світ.
Працюючи переважно в жанрі портрета, Олександр Мурашко викладав у Київському художньому училищі. Невдовзі митець заснував власну образотворчу студію.
Своїм пензлем Олександр мурашко служив рідному народові. Його внесок в українську культуру є надзвичайно цінним. Проте багатьом задумам здійснитися не судилось – під час громадянської війни художник трагічно загинув від рук вандалів, які захопили Киїів (За Т.Суярко та А.Жаборюком; 600 сл.)
На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.
1. До духовного училища юного Олександра Мурашка віддав його батько, що був
а) священиком;
б) письменником;
в) іконописцем.
2. Намір юнака стати живописцем підтримали
а) Адріан Прахов та Михайло Врубель;
б) Адріан Прахов та Віктор Васнецов;
в) Адріан Прахов та Ілля Рєпін.
3. На правах вільного слухача Олександр вступив до
а) Київського університету;
б) Харківського університету;
в) Петербурзької академії мистецтв.
4. Найбільший вплив на вибір студентом О.Мурашком теми дипломної картини справило полотно
а) "Три богатирі” В.Васнецова;
б) "Козак в степу” С.Васильківського;
в) "Запорожці” І.Рєпіна.
5. Дипломна картина О.Мурашка зветься
а) "Похорон сотника”;
б) "Похорон кошового”;
в) "Похорон гетьмана”.
6. Для постаті зображеного на полотні сивовусого козака художникові позував
а) Дмитро Яворницький;
б) Михайло Старицький;
в) Марко Кропивницький.
7. Під назвою "Старий учитель” відомий створений О.Мурашком портрет
а) Миколи Мурашка;
б) Віктора Васнецова;
в) Іллі Рєпіна.
8. Після закінчення навчання художник О.Мурашко продовжив професійну освіту
а) у Франції, Італії та Німеччині;
б) в Італії, Німеччині та Швеції;
в) у Німеччині, Австро-Угорщині та Польщі.
9. Мурашків цикл картин із життя паризького люду має назву
а) "На Єлисейських полях”;
б) "На Монмартрі”;
в) "У кав”ярні”.
10. Слово фешенебельний означає:
а) традиційний, усталений, звичний;
б) модний, елегантний, витончений, світський;
в) наділений глибоким розумом, мудрий, інтелектуальний.
11. Життя Олександра Мурашка трагічно обірвалося
а) під час громадянської війни;
б) після громадянської війни;
в) під час вітчизняної війни.
12. В історію українського образотворчого мистецтва Олександр Мурашко увійшов передовсім як
а) пейзажист;
б) портретист;
в) баталіст.
"Хто ж в Україні не знає Івана Їжакевича?” – таким питанням художник Василь Касіян розпочав свій виступ на ювілейному вечорі 80-річного митця. І відповів: "малята-дошкільнята й менші школярі люблять його ілюстрації до казок, старшокласники бачать репродукції його картину підручниках. Письменники й читачі знають його як чудового ілюстратора”.
Довге творче життя Івана Сидоровича Їжакевича (прожив він 98 років) припадає на другу половину ХІХ – першу половину ХХ століть. І, хоч творчість цього чудового митця варта особливої уваги, можливість об’єктивно висвітлити її з’явилась тільки тепер.
Народився Іван Їжакевич у селі Вишнополі Уманського повіту. Його батьки, бідні селяни, мріючи вивчести сина в люди, дванадцятирічним послали хлопця в Київ до дядька. Спочатку той прилаштував Івася на службу до архієрея, але, помітивши в нього неабиякі художні здібності, віддав у науку до іконописної школи при Києво-Печерській лаврі. Тут Іван провчився аж 6 років.
Пізніше Їжакевич потрапив до рисувальної школи Миколи мурашка. Крім постійних педагогів-киян Миколи Пимоненка, Івана Селезньова та інших, до навчання школярів тут було залучено відомих на той час живописців: Іллю Рєпіна, Віктора Васнецова, Миколу Полєнова. Належно оцінивши талант молодого Їжакевича, мурашко запропонував йому вчительську посаду. Таким чином, Іван дістав змогу вчитися далі, самостійно заробляючи на кусень хліба.
Ставши вільним слухачем петербурзької академії мистецтв, Іван Їжакевич співпрацює з ілюстрованими журналами. Уже тоді він намагається відобразити в графічних роботах історію свого народу. З”являються такі цікаві роботи, як "Козаки у розвідці” "Перебендя”, "Сліпий лірник з поводирем”, "Український косар”, "Чумак”. Ці ілюстрації виконано для популярного журналу "Нива” у 1890-х роках.
Для ансамблю історичного заповідника "Козацькі могили” (на місці Берестечківської битви 1851 р.) Їжакевич на мідних листах створив картини, що їх розмістили на зовнішньому боці дев’яти неглибоких ніш у мурованій стіні просто неба. Теми картин – битви війська Богдана Хмельницького проти польських шляхетських полків.
Ця битва - найбільша в історії України до початку ХХ ст. 300 тисяч чоловік з обох сторін брало в ній участь (порівняймо: у Полтавській битві 1709 р. було зайнято 42 тисячі з російської сторони проти 30 тисяч шведів; у Бородинській битві 1812 р воювало 120 тисяч солдатів російської армії проти 135 тисяч французів).
Через зраду татарського хана, який у кульмінаційний момент бою зняв із флангу 50 тисяч татар та ще й полонив гетьмана Хмельницького, українська армія схитнулася. Після втечі орди польські війська зайняли місце, де стояли ата три, відрізавши козакам шлях для виходу з-під міста Берестечка.
Десять днів оборонялося обложене ворогами козацьке військо. Польська армія з трьох боків обступила табір, а з четвертого боку були непрохідні болота.
Полковник Богун вирішив рятувати людей. Уночі козаки загатили твань гарматами, возами, лантухами й кожухами. Через таку переправу Богунові вдалося вивести десятки тисяч людей. Майже третина війська вийшла з оточення.
Доки основні сили відходили, ті, що залишилися в таборі, продовжували бій з ворогами, щоб відволікати їх. Сміливці, чоловік із 300, допливши до болотистого острівця, протягом цілого дня стримували польських жовнірів шалями, вогнем з пістолів та бойовими косами
Подвиг трьохсот оспівав Тарас Шевченко. Бережуть пам’ять про них і народні пісні:
Всіх згадайте, спом’яніте
Хоч добрим словечком
На могилах, на курганах,
Що під Берестечком.
Берестечківська битва – гірка й кривава сторінка нашої історії. Та завдяки холоднокровності, залізній волі й винахідливості полковника Богуна було врятовано десятки тисяч людських життів, основну частину збройних українських сил.
Про створення Іваном Їжакевичем картин про Берестечківську битву лишилися захоплені спогади тих, хто ці твори бачив. Під час першої світової війни, у 1915 р., командування окупаційних австро-угорських військ наказало вивезти ці картини до Австрії.
З усіх, створених Іваном Їжакевичем для заповідника "Козацькі могили” творів, в Україні лишилися тільк ікони (вони знаходяться в іконостасі церкви) та всього кілька написаних на полотні історичних картин: "На розвідках”, "Кримський воїн” та інші.
З відомих причин офіційно картин не розшукували. Тепер простежити їхню долю надзвичайно важко.
Важливе місце у творчості І.Їжакевича посідає Шевченкіана. Художник створив серію полотен, присвячених життю Кобзаря: "Хата батьків Шевченка”, "Мені тринадцятий минало”, "На панщині”, "Привели до пана”.
До образів Шевченкової поезії Їжакевич звертався протягом усього життя. Неперевершеним є цикл його ілюстрацій до ювілейного видання "Кобзаря” 1939 р. відомі й ілюстрації майстра до творів класиків української літератури – Івана Франка, Миколи Гоголя, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського.
Не обійшов увагою художник і українські краєвиди, зобразивши Києво-Печерську лавру, Михайлівський Золотоверхий та Покровський монастирі, церкву Спаса на Берестові та Володимирову гору (За П.Несторенком; 685 сл.)
На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:
1. Іван Їжакевич народився
а) на Київщині;
б) на Уманщині;
в) на Чернігівщині;
г) на Харківщині.
2. До Києва батьки вирядили Івана
а) десятирічним;
б) дванадцятирічним;
в) сімнадцятирічним;
г) двадцятирічним.
3. Протягом шести років Іван навчався
а) в іконописній школі при Києво-Печерській лаврі;
б) у рисувальній школі Миколи Мурашка;
в) у живописній студії Олександра Мурашка;
г) у Петербурзькій академії мистецтв.
4. Серед графічних робіт, надрукованих І.Їжакевичем у петербурзьких журналах, є такі:
а) "Козачий пікет”, "Козаки в степу”, "Козак Голота”;
б) "Похорон кошового”, "Гамалія”, 2гість із Запорожжя”;
в) "Козаки пишуть листа турецькому султану”, "Українська дівчина”;
г) "Козаки в розвідці”, "Перебендя”, "Сліпий лірник з поводирем”.
5. Історичний заповідник "Козацькі могили” створено
а) на місці Полтавської битви;
б) на місці битви під Жовтими Водами;
в) на місці Корсунської битви;
г) На місці Берестечківської битви.
6. Картини на теми битв козаків проти польських шляхетських полків І.Їжакевич створив
а) на полотні;
б) на дерев’яних дошках;
в) на клейонці;
г) на мідних листах.
7. У Берестечківській битві брало участь
а) 72 тисячі вояків з обох сторін;
б) 12о тисяч;
в) 150 тисяч;
г) 300 тисяч.
8. Обложене ворогами під Берестечком козацьке військо оборонялось
а) три дні;
б) сім днів;
в) десять днів;
г) протягом місяця.
9. Під Берестечком полковникові Богуну вдалося врятувати
а) українське військо повністю;
б) половину війська;
в) майже третину війська;
г) приблизно чверть війська.
10. Доки основні сили відходили, бій з ворогами продовжували
а) 50 чоловік;
б) 100 чоловік;
в) 200 чоловік;
г) 300 чоловік.
11. Під час першої світової війни картини І.Їжакевича про Берестечківську битву було перевезено
а) до Німеччини;
б) до Австро-Угорщини;
в)до Румунії;
г) до Росії.
12. Центральне місце у творчості І.Їжакевича посідає
а) Шевченкіана;
б) Лисенкіана;
в) Франкіана;
г) Сковородіана.