Пісні літературного походження. «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського, М. Вербицького − національний гімн нашої держави

Тема уроку. Пісні літературного походження. «Ще не вмерла Україна» П. Чубинського, М. Вербицького − національний гімн нашої держави.

Мета уроку: ознайомити учнів із особливостями пісень літературного походження, їх авторами, вчити школярів розуміти і вміти пояснити специфіку пісні літературного походження; проаналізувати пісню-гімн, звернувши увагу на історію створення цього твору і його призначення; розвивати вміння переказувати історію створення національного гімну, виразно і вдумливо читати пісні, грамотно висловлювати власні судження про значення національного гімну в житті народу; формувати кругозір, світогляд; прищеплювати почуття пошани до державної символіки, пісні-гімну рідного краю, повагу до митців слова; виховувати пунктуальність, любов до Батьківщини, народу, його традицій.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання : епіграф, портрети П.Чубинського та М.Вербицького, текст пісні «Ще не вмерла Україна», аудіозаписи із звучанням гімну у виконанні різних співаків, державна символіка, стаття 20 Конституції України 1996 року, паперові квіти із твердженнями.

Теорія літератури: гімн.

Епіграф:

О пісне, засвіти нам наші дні,
Перед тобою всі ми безборонні,
Ми вічні учні. Мудрості навчи,
Як світ оцей від бід оборонити.
О мамо-пісне, ми назавжди діти,
Втішай-бо наші болі і плачі.
Л. Скирта

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

(Вітання з класом. На дошці – епіграф, портрети П.Чубинського та

М. Вербицького (додаток 2), державні символи (додаток 3). Звучить національний гімн «Ще не вмерла Україна»).

II. Оголошення теми і мети уроку

III. Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями:

Що таке пісня?
Яку пісню ми називаємо народною?
На які види поділяються календарно-обрядові пісні? Наведіть приклади.
Які народні пісні співають у вас вдома?
Чи маєте ви улюблену народну пісню? Яку саме?

IV. Мотивація навчальної діяльності

Існує така думка, що світ не може існувати без пісні, а в Україні співали завжди: мати співала колискову, бажаючи своїй дитині щасливої долі, співали закохані, співали славні наші запорожці, які йшли на війну або поверталися з перемогою, співали наші воїни у перервах між боями на фронтах ІІ світової війни… А чи не поряд з нами залишається пісня і сьогодні? Пьер Огюстен Бомарше говорив: «У наш час чого не варто говорити, про те співається».

V. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Особливості пісень літературного походження

1.1.Пояснення вчителя

Таку назву дано пісням, які були написані конкретними авторами – поетами і композиторами – і широко використовуються поряд з народними. Завдяки тому, що вони ставали популярними, почали усно поширюватись серед людей. Пісні літературного походження дуже близькі до народних, проте їх не слід плутати. Пісні літературного походження мають індивідуалізовану мелодію (відсутні різні варіанти однієї й тієї ж мелодії), вони часто виконуються під інструментальний супровід, хоча у народі їх співають і без акомпанементу. Авторами пісень були відомі поети і композитори або високоосвічені люди свого часу. Наприклад, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Кирило Стеценко та ін.

Перші зразки пісень літературного походження з’явилися ще наприкінці ХVI століття. Далі їх ставало усе більше, а вже у XVIII та XIX століттях їх вплив на усну народну творчість особливо посилився.

У вас може виникнути запитання, що потрібно для того, щоб авторська пісня стала народною? Мабуть, вона має бути високопрофесійною, яскравою, образною, красивою і глибокою за змістом. Прикладів таких пісень можна навести багато: «Червона рута» В. Івасюка, «Реве та стогне Дніпр широкий» Т. Шевченка, «Хата моя, біла хата» Д. Луценка та ін.

Матеріал для вчителя

До XVII ст., коли література розвивалась як церковно – релігійна, її зв’язок із фольклором був практично односпрямованим. Усна народна творчість впливала на розвиток літературного письменства від початків його зародження.

Фольклор як витворена віками система народних уявлень і текстів, навпаки, дуже важко піддавався літературним впливам. Усна народна творчість, в основі якої лежали язичницькі культури, не могла мати нічого спільного з християнською літературою, що різко відрізнялася ідейно і тематично.

Однак у XVII ст., коли в літературі чітко окреслюється світська тематика, яка, виробляючи нові жанри, відокремлюється в окрему вітку письменства, починається зворотній вплив – літератури на усну народну творчість. Найбільше така взаємодія виявилась у побутуванні серед народу літературних текстів з усіма атрибутами фольклорних (анонімність, варіативність та ін.).

Передусім це стосується пісень, хоча народом запозичувалися й тексти інших жанрів, зокрема байки, притчі, приповідки, афористичні вислови та інше.

Пісні літературного походження – це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Найчастіше – пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім’я автора залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами, з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам’яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки, поки входить у народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т.п. Але, незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізнялися від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити їх до розряду пісень, авторство яких не збереглось, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюються з-поміж власне народних. Найвизначнішою їх рисою є інший рівень індивідуалізації. У той час як усна народна творчість вибирає усе найтиповіше, творить схематичні сюжети і доволі абстрактні узагальнені образи, літературна пісня як індивідуальна творчість побудована на основі особистих переживань, нетрадиційних ситуацій: фольклорне узагальнення життєвих явищ тут поступається місцем індивідуальним почуттям, які викликані конкретними обставинами. Ліричний герой таких пісень висловлює своє бачення і розуміння світу, яке, як правило, не збігається із загальноприйнятим.

У піснях літературного походження використовується дещо відмінний арсенал художньо – поетичних засобів. Це виводить народну лірику на якісно новий рівень: у ній не лише фіксуються окремі життєві явища (як це робить народна уява), а й з’являється філософське осмислення дійсності, висловлюється індивідуальне ставлення. Це приводить до переосмислення тематики пісенної лірики. Переносяться акценти з побутових тем і конфліктів у сферу людських почуттів і переживань, підсилюється психологізм поезії. Тому пісня набуває рис елегійності, медитативності. Це, у свою чергу, спричиняє інші особливості. Зокрема в текст уводиться пейзаж, який як композиційний елемент відсутній у народній ліриці (використовується практично лише у випадках паралелізму і ніколи не набуває вигляду розгорнутих картин природи).

З властивих для фольклору рис відтворення життєвоїх конкретики (реалій побуту, подій, явищ) увага переноситься на саму людину, на її думки і почуття.

Елементи сюжетності чи подієвості поступаються місцем відтворенню душевних станів, а отже, пісня тяжіє до описово-споглядального характеру.

Таким чином, пісням літературного походження властивий авторський стиль, причому кожна окрема пісня чи група пісень одного автора відрізняється стильовими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду. Але попри ці відмінності пісні літературного походження мають дуже багато рис, спільних із народними піснями (в іншому випадку вони не поширюються серед народу).

Оскільки пісня – літературно-музичний твір, у цьому процесі важливе значення має і мелодія. Деякі пісні побутують із музикою відомих композиторів, інші мають кілька варіантів мелодій.

Найдавнішим відомим автором пісень, що побутують у народі, є Семен Климовський. Хоч ця постать українського козака-віршувальника є напівлегендарною, огорнута романтикою народної фантазії, проте ряд дослідників фольклору (зокрема М. Петренко, І. Срезневський, М. Максимович та ін.) сходяться на думці, що саме він є автором відомої пісні «Їхав козак за Дунай».

Приблизно такими ж давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній українській народній поетесі Марусі Чурай. До наших днів не збереглося жодних документів чи пам’яток давнини, які б підтверджували достовірність народних переказів, пов’язаних з іменем цієї полтавської піснярки. Проте її ім’я настільки відоме й поширене серед людей, що подібні докази видаються зайвими – Маруся Чураївна сама стала частиною народної творчості, як і її твори.

З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода – мандрівний філософ, світогляд якого наскрізь національний. А тому народ сприйняв висловлені ним думки, як свої.

Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового «Кобзаря» (1840), який був настільки глибоко сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Жодна власне народна пісня не може зрівнятися у популярності із «Заповітом» Т. Шевченка чи піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до балади «Причинна»), що стали немовби національними гімнами.

У період національного відродження 20-х років ХХ століття з’явились пісні літературного походження на тексти поетів «Молодої музи». Тут слід згадати «Сповнилась міра» П. Карманського, «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Забудь мене» В. Пачовського.

З-поміж сучасних поетів визнання всенародних здобули твори М. Ткача «Марічка», «Ясени» М. Сингаївського, «Чорнобривці», низка поезій Д. Павличка з музикою О. Білаша – «Два кольори», «Явір», «Яворина», «Лелеченьки» та ін. Усі вони побутують як народні, деякі з них увійшли у традицію виконання як застільні пісні на весіллі. Відомі також твори В. Івасюка «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Водограй».

1.2. Гра «Сплети віночок» (додаток 1).

(Діти об’єднуються у дві групи, кожній з яких потрібно виконати завдання: І група – вибрати твердження, які відповідають ознакам народних пісень; ІІ група – вибрати твердження, які відповідають ознакам пісень літературного походження. Ці твердження записані на паперових квітах, з яких потрібно створити віночок.)

2. Теорія літератури

Гімн (грец. Hymnos – похвальна пісня) - урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо). Отже, з грецької мови слово «гімн» означає «урочиста пісня».
Такі пісні вперше виконувалися в Давній Греції як хвала на честь богів та героїв. У країнах Західної Європи до XIX ст. — духовна строфічна пісня. Традиція поширилася по світу. Їх почали виконувати під час спортивних змагань, різноманітних свят, офіційних прийомів.

Назвіть державні символи України (додаток 3).

Матеріал для вчителя

Історія гімну

Як жанрова форма поезії еволюціонував з культових пісень, завершуваних молитвою до культвого божества (Єгипет, Месопотамія, Індія). В Елладі вживався на честь Аполлона (пеан), Діоніса (дифірамб) або у вигляді гіпорхеми. В добу Середньовіччя знаний як хорал. Гімн поширювався і в ренесансно-бароковій Україні (кондаки). Набуваючи світського характеру, гімн пов’язується з урочистими подіями загальнонаціонального значення, з офіційними церемоніями, демонстраціями і т.п.

Фізкультхвилинка «Чапля»

Оголошується конкурс на кращу „чаплю”. За сигналом діти повинні праву ногу зігнути в коліні, повернути її на 90 градусів до лівої ноги і притиснути ступню до стегна лівої ноги якомога вище. Руки на поясі. Очі заплющені. Необхідно протриматися в такому положенні якомога довше.
Ця вправа-гра тренує вестибулярний апарат і розвиває здатність концентрації уваги, а також завжди дуже смішить дітей.

3. Історія створення національного гімну «Ще не вмерла Україна»

У 1862 році на мотив визвольного гімну «Сербія свободна» П. Чубинський написав слова «Ще не вмерла Україна». В 1863 р. у Львівському місячнику «Мета» було надруковано патріотичний вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», як буцімто Шевченків. До 1917 року цей національний гімн на підросійській Україні переслідувався; був суворо заборонений і за радянських часів. Павло Чубинський був членом київської організації «Стара громада», куди входила національно свідома патріотична інтелігенція. На її зібранні вперше і прозвучала пісня-гімн «Ще не вмерла Україна».

Молодий парох (священик), а згодом відомий український композитор Михайло Вербицький написав музику і вперше сам виконав пісню у залі духовної семінарії у м. Перемишлі (тепер Польща) на зборах «Громади». Твір викликав загальне захоплення і став дуже популярним. Уперше з нотами його надруковано у Львові в 1885 р. З проголошенням Української державності у 1917 р. пісня стала національним гімном. 1918 р. вона виконувалася вже як державний гімн Української Народної Республіки, що проіснувала тоді недовго. Карпатська Україна як самостійна держава також 1939 року визнала її своїм гімном. За радянських часів ця пісня була забороненою.

Матеріал для вчителя

Отець Михайло Вербицький (1816-1870) народився в с. Явірник Руський на Перемишльщині (тепер Польща) (додаток 2). Довго працював священиком у с. Млинах (колись Яворівщина), там і творив щиру, натхненну музику. У цьому ж селі біля старої дерев’яної церкви він спочив навіки. Тут йому й споруджено пам’ятник. Писав музику у різних жанрах: для театру, оркестрові твори, солоспіви, церковну і світську хорову музику на вірші І. Гушалевича,В. Шашкевича, Ю. Федьковича, Т. Шевченка і інших. Він першим в Галичині написав на вірші Т. Шевченка великий свій хоровий твір з симфонічним оркестром «Заповіт». Відомі його церковні твори «Отче наш», «Ангел вопіяще», «Літургія», що складав великий цикл піснеспівів, розташованих відповідно розгортанню Служби Божої.

Його творчість виходить за межі свого регіону, вона має всеукраїнське значення. М. Вербицький належить до тих, хто заклав підвалини національної композиторської школи, сприяв встановленню самостійного національного музичного мистецтва і його органічного входження зі своїм власним неповторним голосом в загальноєвропейську культуру.

Народився П. П. Чубинський (1839–1884) на хуторі (тепер с. Нова Олександрівка) біля м. Борисполя на Київщині у дворянській родині (додаток 2). Чубинські були освічені люди. Крім того, що давали освіту своїм дітям, вони вчили селянських дітей, які жили на цих хуторах. Діти ходили до Чубинських, де вчилися грамоті.
Сім’я була добра і чуйна. Коли хтось із дітей хворів, вони обігрівали його, поїли чаєм із трав. Плату за навчання брали невелику, заздалегідь домовившись із батьками. Після навчання в київській гімназії закінчив юридичний факультет Петербурзького університету. Навчаючись в університеті, хлопець з головою поринув у петербурзьке життя, присвятивши себе відродженню культури рідного народу. Під впливом поезії Т. Шевченка почав писати вірші, друкуватися в журналі «Основа». Видав збірку «Сопілка» (1871).
Павло всерйоз зацікавився життям українського народу, його звичаями, побутом. Під час літніх канікул він їздив по Україні, збирав фольклор. Узимку на Різдвяні свята (1860–1861) до Павла приїжджав Микола Лисенко. Він записував пісні від селян на зимовому ярмарку, а також від самого Павла. Молодий юрист переймався проблемами школи, поширенням освіти серед простого народу. Павлу Чубинському разом із товаришами вдалося зібрати чималі кошти (тридцять чотири карбованці сріблом) на відкриття школи в Борисполі, однак дозволу такого вони не одержали, незважаючи на те, що знайшли священика і двох дівчат, які погодилися безкоштовно викладати в ній.
П. Чубинський був двічі вигнаний царським урядом з рідної землі. Перше заслання відбував у Архангельську, а причиною було звинувачення Павла Платоновича у підбурюванні селян проти поміщиків. Маючи невгамовну вдачу і допитливий розум, за час заслання молодий юрист об’їздив усю Північ, виконав велику народознавчу роботу. А вдома, знявши чиновницький мундир, співав українські пісні, тужив за Батьківщиною. Розрадою і опорою в ці тяжкі часи була сестра Настя, яка приїхала сюди, щоб підтримати брата.
Після повернення письменника з Півночі Географічне товариство доручило Павлові Платоновичу експедицію в Південно-західний край імперії для проведення етнографічно-статистичних досліджень. Ця експедиція принесла вченому невмирущу славу. Як її результат з’явилися в семи томах «Праці статистично-етнографічної експедиції в Західно-руський край». Це було глобальне дослідження традицій, вірувань, обрядів народу Правобережної України. Павло Чубинський записав близько чотирьохсот обрядових пісень, родини, хрестини і похорони; більш як у двадцяти місцях описав весілля.
Є ще і така цікава деталь. Виявляється, що робота над створенням «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка була почата ще в сімдесяті роки ХІХ століття. Літератори, філологи, етнографи збирались у когось на квартирі в Києві, виписували на картки слова, розміщували їх в алфавітному порядку, систематизували, сперечалися… Зберігся навіть жартівливий вірш, складений, мабуть, Старицьким: «Направляв сеї дебати і був зборів головою старий Чуб товстопузатий, вже покритий сивиною…». А старому Чубові в той час не було ще і сорока.
Вдруге висилають П. Чубинського з України у Петербург після горезвісного Емського указу (1876), який був спрямований на придушення української культури. Це заслання стало для Павла Платоновича справжньою драмою. Лишалися великі борги, які тепер неможливо було сплатити. Дружину Катерину Іванівну з трьома дітьми довелось відправити у Бориспіль до батька. Рушилися життєві плани. Фактично друге заслання зовсім знищило відомого вченого.
Напівпаралізований, тяжко хворий Павло Чубинський повернувся на Батьківщину. Хвороба остаточно прикувала його до ліжка. Помер, не доживши одного дня до свого сорокап’ятиліття, у рідному хуторі поблизу Борисполя, де вже за часів незалежної України йому встановлено пам’ятник.
Як поет, П. Чубинський посів скромне місце в історії української літератури. До єдиної прижиттєвої збірки автора «Сопілки» увійшло шістнадцять оригінальних поезій в народнопісенному дусі і переклади.

4. Опрацювання твору П. Чубинського «Ще не вмерла Україна»

4.1. Заслуховування тексту твору у музичному супроводженні М. Вербицького (запис).
4.2. Виразне читання учнями гімну.

Слово вчителя

Первісний текст пісні перероблювався автором кілька разів, тому сучасний варіант відрізняється від нього (зачитування вчителем первісного варіанту пісні «Ще не вмерла Україна»)(додаток 4).

Сьогодні твір П. Чубинського на музику М. Вербицького є національним гімном нашої держави. Це записано у 20-й статті Конституції України (додаток 4).
4.3. Тема: відтворення прагнення українців жити у волі; намагання боротися з будь-яким ворогом, захищаючи рідний край.
4.4. Ідея: віра оборонців рідної землі у неминучу перемогу над ворогом, цілеспрямованість українців у доведенні, що вони козацького роду.
4.5. Основна думка: тільки той народ може перемогти ворога, подолати будь-які труднощі, який має силу, мужність, витримку, взаємодопомогу, віру в досягненні своєї мети, готовий заради цього пожертвувати своїм життям.
4.6. Жанр: громадянська лірика, пісня-гімн.
4.7. Художні особливості твору:
звертання: «браття українці», «браття»;
метафори: «усміхнеться доля», «Чорне море всміхнеться», «Дніпро зрадіє», «доленька доспіє»;
порівняння: «згинуть… вороженьки, як роса на сонці»;
повторення: «браття», «воля», «доля, доленька».

VI. Закріплення вивченого

Аналіз твору за питаннями:
- Чому борці за Україну впевнені у святій перемозі?
- Що необхідно зробити для того, щоб ворог не зміг поневолити рідний край?
- Яких страждань зазнала Україна протягом історії? Хто її поневолював?
- А чим ми можемо бути корисними для нашої країни?

_- Давайте згадаємо, хто такі козаки? Що вам відомо про них?
- Чим Україна приваблювала різноманітних ворогів, які протягом усієї історії намагалися її полонити?
- Чому, читаючи цей твір, ми хвилюємося і в той же час пишаємося ним?

VІI. Підсумок уроку

Метод «Незакінчене речення»: «Слухаючи гімн, я відчуваю…».

VІІI. Домашнє завдання

Вивчити напам’ять «Ще не вмерла Україна».

Додатки до уроку №11

Додаток 1

Особливості народних пісень	Особливості пісень літературного походження
Усна форма побутування.	Письмова форма існування.
Колективний автор.	Автор – конкретна особа, яка має свою творчу манеру.
Безпосередній контакт між тим, хто співає пісню, і тим, хто слухає.	Контакт між автором і слухачем опосередкований (наприклад, пісню можна почути у виконанні якогось співака або прочитати у книзі текст).
Джерело національних традицій.	Виникає на основі усної народної творчості.
Має різні варіанти мелодії та слів.	Варіативність відсутня.

Колективний автор

риклад виконання завдання

Джерело традицій

Безпосередній виконавець і слухач

Варіативність мелодії

Усна форма побутування

Додаток 2

Чубинський Павло Платонович

М. Бориспіль. Історичний музей. Ювілейна монета.

ербицький Михайло Миколайович

Додаток 3

Додаток 4

Перша публікація вірша Павла Чубинського у львівському журналі«Мета», 1863- № 4, с.271-272.

ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА

Ще не вмерла Україна,
И слава, и воля!
Ще намъ, браття-молодці,
Усміхнеться доля!
Згинуть наші вороги,
Якъ роса на сонці;
Запануємъ, браття й ми
У своїй сторонці.

Приспів:

Душу, тіло ми положимъ
За свою свободу
И покажемъ, що ми браття
Козацького роду.
Гей-гей, браття миле,
Нумо братися за діло!
Гей-гей пора встати,
Пора волю добувати!

Наливайко, Залізнякъ
И Тарас Трясило
Кличуть насъ изъ-за могилъ
На святеє діло.
Изгадаймо славну смерть
Лицарства-козацтва,

Щобъ не втратить марне намъ
Своєго юнацтва.

Приспів:

Ой Богдане, Богдане,
Славний нашъ гетьмане!
На-що віддавъ Украіну
Москалям поганимъ?!
Щобъ вернути іі честь,
Ляжемъ головами,
Назовемся Украіни
Вірними синами!

Приспів:

Наші браття Славяне
Вже за зброю взялись;
Не діжде ніхто, щобъ ми
По-заду зістались.
Поєднаймось разомъ всі,
Братчики-Славяне:
Нехай гинуть вороги,
Най воля настане!

Приспів:

Додаток 5

‹

›