Навчально-наукове видання

ПАНТЕЛЕЄНКО Павло Миколайович

Навчально-наукове дослідження

ТОПОНІМІЯ ТА ЕРГОНІМІЯ ФАСТІВЩИНИ

ЗМІСТ

ВСТУП……….........................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ТОПОНІМІЯ В СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ

1. 1. Основні етапи розвитку топоніміки як науки.........................................8

1. 2. Лінгвальні особливості східнослов'янської топонімії..........................21

1. 2. 1. Етимологія та словотвірні форманти східнослов'янської ойконімії................................................................................................................21

1. 2. 2. Вплив державної ідеології на формування східнослов'янської урбанонімії............................................................................................................28

1. 2. 3. Екстралінгвістична зумовленість східнослов'янської гідронімії..........31

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНОЇ ТА СЕМАНТИЧНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ТОПОНІМІЇ ФАСТІВЩИНИ

2. 1. Поділ топонімів Фастівщини на тематичні групи..............................37

2. 1. 1. Етапи формування фастівського топонімікону......................................37

2. 1. 2. Номінативні стратегії в галузі гідронімії Фастівщини..........................43

2. 1. 3. Ойконімія Фастівщини.............................................................................48

2. 1. 4. Урбанонімна і мікротопонімна система Фастівщини...........................52

2. 2. Засоби творення топонімів Фастівщини...............................................57

2. 2. 1. Характеристика топонімів Фастівщини за семантикою твірних основ.......................................................................................................................57

2. 2. 2. Класифікація топонімів Фастівщини за морфологічним і словотвірним складом...................................................................................................................59

РОЗДІЛ ІІІ. ЕРГОНІМІЯ ФАСТІВЩИНИ

3. 1. Історія вивчення й основні лінгвістичні проблеми сучасної української ергонімії...........................................................................................63

3. 2. Мовна специфіка ергонімії Фастівщини................................................78

ВИСНОВКИ..........................................................................................................89

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................94

ВСТУП

Дослідження власних назв-топонімів у вітчизняному мовознавстві є неновим. Це пояснюється тим фактом, що ономастика як окрема галузь мовознавчої науки привертає увагу багатьох дослідників: власні назви за своєю суттю містять велику кількість найрізноманітнішої корисної наукової інформації з різних сфер людських знань. Так, аналізуючи походження тієї чи іншої назви, можемо дізнатися про історію українського народу, про переселенців, що потрапили на територію нашої держави з інших країн, черпати відомості з етнографії, географії, релігієзнавства, історії, культури та ін. Окрім того, власні назви є важливим джерелом досліджень для фахівців з перелічених вище галузей знань.

Серед українських дослідників, які займаються вивченням топонімів та ергонімів, слід відзначити таких мовознавців, як Ю.Карпенко, Є.Степанов, О.О. Белей, О.В. Тутковський, С.М. Бабишин, О.И. Попов, П.С. Толочко,
В.А. Жучкевич, К.М. Цілуйко, А.Г. Белецький, Р.В. Кравчук, В.В. Німчук, П.М. Ліванець, І.І. Сухомлин, Є.В. Отін, О.С. Волок, В.В. Фоменко,
В.Г. Покальчук, Д.В. Бучко, Я.С. Редька та ін.

Із зарубіжних мовознавців-ономастів, що займалися вивченням назв досліджуваних онімів, варто згадати прізвище О. Суперанської  (Росія). Вона зробила значний внесок у розвиток ономастики й урбаноніміки зокрема. Досить цінними працями є ті, в яких ґрунтовно висвітлюються теоретичні засади науки, а також зіставлення російських урбанонімів з іншомовними власними назвами, що дає можливість науковцям зробити певні висновки про спільні та відмінні риси вітчизняних та іноземних назв.

Щодо інших російських ономатологів певної уваги заслуговують праці Л. Калакуцької  (теоретичні розробки з ономастики) та О. Пашутіна, який хоч і не був мовознавцем, але створив досить докладний нарис, у якому можна знайти тлумачення багатьох назв вулиць та інших годонімічних об'єктів Єлисаветграда (історичний аспект).

Дослідження назв географічних об’єктів має велике значення при розробці питань історичного краєзнавства. Важлива роль топоніміки пояснюється історичною зумовленістю виникнення та зміною історичних назв. Ця загальна для топонімів риса відображена в їх приналежності та смисловому значенні, тобто в етимології. Кожна історична епоха має свій “топонімічний словник”. Тобто для кожного етапу суспільства були притаманні свої закономірності та особливості найменування географічних об'єктів.

Питання про дослідження ергонімів у вітчизняному мовознавстві є новим і має нетривалу історію.

Дослідження цих назв почалося у 60 – 70-их роках XX ст. у російській ономастиці в працях Б.З. Букчиної, І.Г. Долгачова, Г.А. Заболотової, М.Н. Морозової, В.І. Ткачука. Більшу теоретичну значимість мали наукові праці О.В. Суперанської, яка визначила місце ергонімів у загальній класифікації онімів та їх мотиваційні типи, та Л.М. Щетиніна, котрий з'ясував принципи номінації назв готелів, ресторанів, театрів, галерей. Назви ділових об'єднань людей у функціональному аспекті розглядає В. М. Лейчик, принципи й способи номінації англійської ергонімії досліджує О.В. Беспалова. Лексико-семантичний і словотвірний аналіз ергонімів міста Тольятті проводить С.В. Земскова, у синхронному та діахронному аспектах досліджує назви комерційних підприємств міста Челябінська Д.А. Яловець-Коновалова. Водночас з'являються ґрунтовні наукові праці українських ономастів. Наприклад, типи мотивованості ергонімів міста Києва стають об'єктами вивчення Л.Н. Соколової. Дисертаційна робота О.В. Мікіної була присвячена номінативним процесам у сучасній європейській ергонімії. Назви комерційно-виробничих підприємств (фірмоніми) Закарпаття комплексно розглянув О.О. Белей.

Актуальність дослідження. Актуальність порушеного питання полягає у висвітлені генезису топонімії та ергонімії Фастівщини. Саме це і зумовило вибір теми цієї роботи – "Топонімія та ергонімія Фастівщини", що комплексно ще ніким не досліджувалася.

Об'єкт дослідження – власні назви географічних об'єктів та ділових об'єднань людей Фастівщини (біля 1500).

Предмет дослідження – тематичні групи топонімів Фастівщини, структурно-семантичні та функціонувальні особливості сучасних ергонімів Фастівщини.

Мета дослідження – виявити принципи і мотиви номінації топонімів та ергонімів Фастівщини і з'ясувати їх лексико-семантичні, словотвірні та структурні особливості.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) виявити основні етапи розвитку топоніміки як науки;

2) встановити мовні особливості східнослов'янської топонімії;

3) розподілити топоніми Фастівщини за тематичними групами та з'ясувати їхню специфіку;

4) класифікувати топонімію Фастівського району за семантичними, структурними і морфологічними ознаками;

5) дослідити основні мовні засади ергонімів і з'ясувати стан сучасної української фірмонімії;

7) встановити системні зв'язки між ергонімами і традиційними ономастичними класами;

8) праналізувати структурно-семантичні типи назв підприємств, фірм, товариств і т.ін., що належать до сфери послуг;

9) з'ясувати особливості функціонування ергонімів Фастівщини.

Джерелами дослідження послужили назви сіл, міст, річок, ставків та вулиць Фастівського району, інформаційні довідники, різноманітні рекламні відомості міста Фастова. Частково здійснювалися опитування мешканців Фастівського району.

Окрім цього, джерельною базою для наукової роботи послугували: робота з історіографічною літературою та картами Фастівського району у краєзнавчому відділі наукової бібліотеки; робота з матеріалами фондів Фастівського державного архіву.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній зроблено спробу виявити мовні особливості топонімії Фастівщини на сучасному етапі; здiйснено системний опис топонімії цього району Київщини; визначено найголовніші словотвірні моделі топонімів; здійснено комплексне дослідження ергонімікону Фастівщини щодо мотивації назв та динаміки їхнього складу.

У роботі було застосовано такі методи: описовий, структурний, соціолінгвістичний, статистичний та історичний.

Теоретичне значення полягає в тому, що матеріали дослідження доповнюють та уточнюють положення сучасної лексикології, зокрема, питання класифікації власних назв, методів і прийомів ономастичних досліджень, специфіки ономастики мовних рівнів, збагачують словниковий склад мови.

Дослiдження топонiмiї регiону дає можливiсть отримати також додаткову iнформацiю для iсторичних та географiчних дисциплiн, передусiм для вивчення соцiальної iсторiї, етнографiї. Цiннiсть роботи полягає також у можливому використаннi нового фактичного матерiалу для укладання географiчних карт та атласiв великого масштабу.

Практичне значення полягає в тому, що результати лiнгвiстичного аналiзу топонiмiї і ергонімії Фастівщини можуть бути використанi в системному дослiдженнi топонiмiкону та ергонімікоу України взагалi i всiєї Київщини зокрема.

Також матерiали, можуть використовуватися під час
викладання спеціалiзованих курсiв з ономастики у вищих навчальних закладах та як важливе джерело студiй з iсторiї та
теорiї мови.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (151 найменуваня). Загальний обсяг магістерського дослідження – 104 сторінки, із них 93 сторінки основного тексту.

1. ТОПОНІМІЯ В СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКОМУ МОВОЗНАВСТВІ

1. 1. Основні етапи розвитку топоніміки як науки

Для вивчення історії будь-якого народу, умов його життя, географічного середовища, розвитку і специфіки його мови велике значення має дослідження і вивчення географічних назв. Географічні назви, їх походження та історія формування цікавили людей із давніх-давен. Особливо багато „топоніміки” в літописі „Повість минулих літ” та інших літописних зведеннях. Першими топонімами ставали звичайні загальні слова: вода, гора, ліс та ін. Пізніше люди почали освоювати значні простори, на яких були гори, ліси тощо, що потребували різноманітності назв таких об’єктів. Для цього використовували певні означення, що характеризували ці об’єкти за кольором, величиною, формою. Оточена могутніми, грізними й незрозумілими силами природи, залежна від них залякана людина часто бачила в них живих надприродних істот. При цьому „оживало” не тільки сонце, місяць, дощ, а й звичайні географічні назви – ріки, болота, гори та ін. Ще частіше ці об’єкти населялися всілякими духами, русалками, лісовиками. І все це знаходило своє відбиття у назвах.
  Часом місцеві назви є дуже давніми за походженням, про що свідчать їх стародавні мовні особливості. Разом із тим багато назв є запозиченими. І це, звичайно, зрозуміло, коли згадати, що територія сучасної України довгий час знаходилася на шляху зі сходу на захід, із глибини Азії в Західну Європу. Але іншомовні назви посідають тут порівняно незначне місце. Система географічних назв України невпинно поповнюється суто українськими утвореннями, основу яких становлять як загальні слова різного значення, так і різноманітні власні найменування.

Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження – означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо [5:8]. Ця особливість географічних назв використовується в історичних та географічних дослідженнях для реконструкції ландшафтів минулого, вивчення особливостей освоєння території, виявлення зниклих ареалів рослин чи тварин. Але щоб одержати таку поглиблену інформацію, потрібно досліджувати їх сукупність, сформовану під впливом характерних географічних або історичних умов.

Будь-яка географічна назва (ойконім, оронім, гідронім тощо) зберігає у собі певний зміст. Вони відображають природні особливості місцевості, її поверхню, рослинний і тваринний світ, корисні копалини та ін. Але, звичайно, не лише географічне середовище визначає характер місцевих назв: їх форму і зміст завжди зумовлюють суспільно-історичні чинники. Так про одну і ту саму річку можна сказати, що вона й швидка, і прозора, і кам’яниста, і порожиста, лісова й рибна, солона й нафтова тощо. І якщо ту чи іншу особливість вибрано за назву, то це означає, що назвотворець перебував на такому рівні свого розвитку, коли ця ознака була для нього важливою, головною; інші ж були вже або ще другорядними [119: 24].

Вивчення топоніміки має не лише пізнавальний характер [135:10]. Воно може сприяти пошукам забутих об’єктів геолого-промислового, політико-економічного, історико-археологічного та іншого значення і навіть допомогти відкрити поклади корисних копалин. Географічні назви можуть також свідчити про зміну природних умов певної місцевості.
На численних прикладах дослідження територій переконуємося, наскільки географічні назви пов’язані з особливостями місцевості, відображають її характер, притому не лише у фізичному, а й економіко-географічному плані. Цю закономірність В. Никонов сформував так: топоніміка відображає не лише географічне середовище, а й ставлення суспільства до нього. Людина відзначає в середовищі насамперед ті аспекти, які на цей час найважливіші для неї, для її діяльності та існування [83:20].

Але дослідники можуть не завжди пояснити значення певного топоніма, особливо того, що виникає на ґрунті мови давніх народів. Іноді пам’ять зберігається лише в географічних назвах, що перетворилися на загадкові тексти-символи. Розшифрування таких найменувань, безсумнівно, має наукову цінність для ряду наук, розкриває стан природних ландшафтів та взаємодію людини і природи. Зокрема, немало гуманітарних наук (історія, археологія, народознавство тощо) та природничих (географія, геологія, біологія, екологія) звертаються у наукових пошуках до топоніміки.
Досить тісний зв’язок топоніміки з мовознавчими науками: ономастикою – наукою про виникнення та поширення власних назв; історичною лінгвістикою; етимологією – наукою, що займається вивчення походження слів; семантикою; морфологією; фонетикою та діалектологією.
У мовознавстві географічні назви нерідко служать єдиним свідченням давно зниклих мов, а в інших випадках, складаючи частину мовного багатства народу, дозволяють виявити важливі факти історичної фонетики, граматики, словотворення [26:10].

Лінгвістичні дослідження топонімів проходять з урахуванням історичного розвитку мови, виділенням давніх тополексем, здійсненням етимологічного аналізу, встановленням зв’язку з конкретними мовами, виявленням мовних та діалектологічних ареалів тощо. Ці завдання може вирішити лише лінгвістична наука, без досліджень якої представники інших країн не змогли б використовувати топоніміку для розв’язання власних наукових проблем.

Сучасні топонімічні дослідження обов’язково базуються на даних археології, історії, географії, палеонтології, без яких топоніміка не мала б необхідного наукового підґрунтя.

Географічні назви виконують адресну функцію щодо конкретних географічних об’єктів, а закладена в них інформація містить відомості про форму, величину, властивості цих об’єктів та їх значення в житті людини. Цим топоніміка дуже важлива для історичної географії та інших географічних дисциплін, з точки зору яких вона давно вже є джерелом наукової інформації та допоміжною географічною дисципліною [27:7]. Топоніміка, спираючись на закони мови, тісно пов’язана з природою, населенням і господарством території та в широкому розумінні є розділом географічної науки.

Отже, топоніміка – наукова дисципліна, що поруч із вивченням власне географічних назв (топонімів), їх смислового значення, походження, функціонування, вивчає природні та соціальні умови минулого, за яких вони виникли.

Народ, помічаючи одиничне, індивідуальне серед масового й типового, дає назву географічному об’єктові за найхарактернішою ознакою, яка виділяє його серед інших подібних об’єктів [26:15]. Поява топонімів зумовлювалася необхідністю розрізняти географічні об’єкти в процесі трудової діяльності людей та з метою орієнтації щодо них. Таким чином, топонім – це соціальне явище, яке не просто відображає властивості об’єкта, а подає їх крізь призму людського уявлення про даний об’єкт, розкриваючи реалії колишньої матеріальної і духовної культури населення. Топонімія являє собою систему понять, що формувалися протягом певного історичного часу. Цими географічними назвами може скористатися як географ, так і історик у своїх дослідженнях. Але при цьому необхідно враховувати закономірності, які наявні на даній території, інакше це приведе до хибних висновків. Тому, щоб не допустити цих помилок, необхідно досліджувати цілу систему топонімії певної місцевості, використовуючи формантний і статистичний аналіз, враховуючи трансформації назв, вплив на топонімію соціальних та природних умов, вивчення особливостей заселення та освоєння території тощо. Географічні і топографічні особливості будь-якої території тісно пов’язані між собою і утворюють спільні природно-топонімічні системи.
  Предметом дослідження топоніміки є закономірності виникнення, формування і розвитку як окремих географічних назв, так і топонімічних систем (ландшафтів). Під топонімічним ландшафтом розуміють закономірно складену на даній території систему назв форм рельєфу, населених пунктів, водних об’єктів тощо [28:7]. Дослідження топонімічного ландшафту не виключає вивчення окремо взятої назви, але вимагає врахування цих зв’язків, у яких перебуває кожна назва як складовий елемент природно-топонімічної системи.

Саме тому, крім мовознавства, топонімія вивчається ще цілим рядом наук: історією, археологією, географією, народознавством, етнографією, ботанікою, зоологією тощо.

Та все ж топонім не є чимось сталим і незмінним: один і той самий об’єкт може отримувати нові назви залежно від спектру його використання. Чимало давніх українських топонімів були замінені новими назвами: аеродром, кар’єр, торфовисько, колгоспне поле, пустир та ін. Саме тому виявлення колишніх найменувань, які ще зберігаються в пам’яті людей та історичних джерелах, є надзвичайно важливим для топонімічних досліджень. „Назви, що вийшли з активного вжитку, – підкреслює
О. В. Суперанська, – становлять значний інтерес для історичної географії, яка вивчає стан території в минулому, для цілого комплексу історичних наук, а також для історії культури окремих народів, особливо тих, чиє минуле не знайшло достатньо повного відображення в історичних пам’ятках писемності та інших джерелах” [135: 6].

Як правило, зміст найдавніших назв розкривається лише в процесі спеціальних досліджень. Це стосується, головним чином, тих із них, які виникли на основі мов давніх, не наявних нині народів. Такі топоніми являють собою своєрідні знаки, символи, що залишаються незрозумілими доти, доки не буде з’ясоване їхнє початкове значення. Щоб правильно пояснити суть топоніма, необхідно знати словниковий набуток та лексику кожної епохи, яка залишила свій слід у місцевій топонімії. У наш час лексика змінюється дуже швидко, зовсім в іншому значенні сприймаються назви сіл: Волошки, Красне, Вікна, Майдан. Без глибокого вивчення давньої народної географічної термінології топонімічні пошуки можуть перетворитися в голослівні домисли. У процесі тривалого використання географічні назви зазнають неодмінних змін (трансформації), що необхідно враховувати при поясненні етимології назви.
  Окремі питання топоніміки розглядаються у працях географів, істориків та мовознавців від часу виникнення цих наук. Творцем топоніміки був звичайно народ, географи-мандрівники, першовідкривачі, які давали назви континентам, островам, гірським вершинам тощо. Вони здійснювали збір географічних назв, їх первинну систематизацію, картографування та ін. Тому цілком зрозумілий величезний внесок у топоніміку географів, починаючи від невідомих мандрівників і до таких учених, як О.Степанів, О.Гумбольдт, В.Семенов-Тянь-Шаньський, Л.Берг, П.Тутковський тощо. Для з’ясування семантики і лінгвістичних особливостей топонімів не вистачало наукового підґрунтя. Топоніміка в ході лінгвістичних досліджень топоніма обов’язково спирається на дані інших наук – історії, географії, археології.

Питання топоніміки здавна були в колі інтересів як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. Деякі з них, наприклад М.Ломоносов, О.Потебня, І.Бодуен-де-Куртене, у своїх мовознавчих дослідженнях спиралися на топонімічний матеріал; інші (І.Срезневський, М.Максимович, М.Сумцов, О.Соболевський, О.Саліщев) розглядали його як предмет окремого дослідження.

Відомі давньоруські тексти, що являють собою збірники географічних назв і їх класифікацію. У найдавніших руських літописах знаходимо не тільки географічні назви, але й спроби пояснення їх походження. Питання топоніміки розглядалися у працях з історії, географії, мовознавства від глибокої давнини і до наших днів, хоча сам термін „топоніміка” з’явився близько ста років тому. Топоніміка фактом свого відокремлення як окремої галузі науки зобов’язана практичним потребам географії.

З кінця ХІХ ст. інтерес до топоніміки різко зріс, особливо це стосується картографії. У США, Англії, Франції, Німеччині та інших країнах організовувалися комісії й товариства з вивчення географічних назв. У 1904 році була створена Картографічна Комісія при Російському географічному товаристві, яка здійснила переклад іншомовних назв російською мовою, розробила словник географічних термінів та ін. Велике значення мають топонімічні дослідження для картографії і сьогодні. Мова карт повинна бути максимально наближеною до народної і разом із цим відповідати загальноприйнятим нормам. Особливо це стосується перекладу іншомовних назв, що дуже часто є спотвореними. У зв’язку з тим, що один і той самий об’єкт у різних країнах називається по-різному, сьогодні стоїть проблема стандартизації географічних назв, тобто прийняття єдиної норми вимови.

Е. Поспєлов у своїй праці виділяє у вигляді спеціального розділу топоніміки картографічну топоніміку, яка обслуговує картографію і займається розробкою методики первинного збору географічних назв на місцевості, аналізом і систематизацію назв, що зібрані у різних картах, розробкою основних принципів та правил перекладу назв з однієї мови на іншу тощо.

Оскільки в багатьох географічних назвах відбито реальні картини минулого (рослинний і тваринний світ, ґрунти, рельєф тощо), топоніміка є джерелом інформації для історичної географії, що вивчає природні ландшафти минулого та їх історичні зміни. Наприклад, часто зустрічаються назви сіл Велика Вільшаниця (територія була колись заболочена і на ній росло багато вільхи – вільховий гай); Хміль (вирощування хмелю було досить поширене); Підгайчики (знаходився колись гай); Пригата – (від словосполучень „гатити гать”, тобто поселенці поселялися на болотистій місцевості і висипали високі греблі (гаті), щоб охороняти житлові будівлі від повеней та несприятливих кліматичних умов) та ін. Про вільховий гай, високих греблів (гатей) не пам’ятають навіть старожили, це відомо лише з архівних матеріалів. Головна причина стійкості топонімів полягає в тому, що слово, яке стало географічною назвою, продовжує існувати й тоді, коли ознаки об’єкта змінилися (втрата ознаки), несучи інформацію про його первинний стан.

В основі багатьох назв лежать народні географічні терміни, які відображають різноманітність місцевої природи: хутори Підбірці, Дубина, Борочок, Соснина, Підмочар, Малі Переліски, Загір’я тощо. Ця топонімічна інформація важлива для топографії, фізичної географії, біогеографії та ін.

Першим дослідником народної ландшафтної термінології в Україні був П. Тутковський. Він створив словник геологічної термінології, до якого увійшло 5000 українських наукових термінів. Народну мову він вважав „живим організмом” і зазначав: „Природнича термінологія існує в народній мові, у ній є дуже гарні і яскраві вирази, необхідно лише не полінуватися – ознайомитися з цими скарбами і по-науковому критично вивчити їх”
[86:11]. Тутковський вказував на необхідність створення української наукової термінології в галузях інших наук: ботаніки, зоології тощо. Для дослідників-топонімістів кожна з праць ученого щодо місцевих географічних назв містить важливу інформацію [10: 9].

Часто водний об’єкт і розташований на ньому населений пункт мають одну і ту саму назву. У топонімічних дослідженнях не раз піднімалося питання про те, чия назва первинна в омонімах – річки чи населеного пункту. Лінгвістам важко це визначити. А для географа легко вирішити це питання, враховуючи основні географічні закономірності: перш за все, – заселення території, величину і значення водного об’єкта, частину світу, де саме виникли омоніми тощо. За приклад можна взяти Європу, де розселення давніх племен відбувалося вздовж річок та озер, що служили для людей основними шляхами сполучення. Назви річок дуже часто брали за основу номінації племен: слов’яни, деревляни, бужани та ін. [115:8]. Отже, стає зрозумілим, що назви поселень набагато молодші від назв річок, на берегах яких вони виникли. У Центральній Азії міста є первинною назвою річок. Є.Мурзаєв виділив, що особливістю Сицзяну і частково Середньої Азії є найменування рік від назв населених пунктів: р. Яркенд, Хотан, Ташкурган.

Така відмінність пояснюється тим, що у гірських районах річки не використовувалися для транспортування і зв’язку – цього не дозволяв режим рік та їх гідрографічні особливості. Із цим пов’язана і поліномінативність річок Азії, що можуть змінювати свої назви після повороту або після впадання іншої річки.

Із роками в географічній літературі все частіше піднімається питання про необхідність використання топонімічних досліджень для навчання у школі, у роботі з учнями та студентами. С. Бабишин зазначає, що використання елементів топоніміки на уроках географії, історії та в позакласній роботі посилює інтерес учнів до цих предметів, ілюструє й конкретизує навчальний матеріал, полегшує розкриття специфіки географічних об’єктів та особливостей природи та економіки окремих країн, регіонів. Тому, безсумнівно, топоніміка – наука історико-географічна. Оскільки географічні назви виникли в певні історичні епохи, вони зберігають факти з соціального життя людей, їх побуту, взаємовідносин з іншими народами.

Серед історичних наук топоніміка найтісніше пов’язана з етнографією, археологією, джерелознавством. Історики також зацікавлені у топонімічних дослідженнях, оскільки вони в свою чергу вивчають реалії минулих епох: культурні та економічні контакти, методи сільськогосподарського господарювання, соціальне розшарування суспільства тощо.

За спостереженнями О. Попова, з кінця ХІХ – на початок ХХ ст. топонімічний матеріал усе частіше з’являється на сторінках праць з історії та етнографії народів. Археологічні дослідження, перш за все, були проведені в населених пунктах із назвами Городище, Городжів, Старгород, Тяглів, Хоронів, Камінь, Підкамінь тощо, оскільки ці назви передбачали наявність тут слідів колишніх укріплених поселень. Топонімія містить і вагомі відомості про райони поширення різноманітних племен і народів у давні часи. Завдяки картографуванню етнотопонімів вимальовується картина розселення слов’янських племен по території України, а також більш пізні міграції та колоніальні рухи населення. Створена В.Сєдовим карта поширення балтської, фінно-угорської та іранської гідронімії ілюструє давнє розташування племен. Чимало історичних імен, збирання і вивчення яких є надто важливим для історичного краєзнавства, зберігаються у назвах урочищ та давніх укріплень.

У працях деяких істориків ці дослідження уже проводяться. Історик, археолог П.Толочко проводить спеціальне дослідження історії походження термінів „Русь”, „Мала Русь”, „Україна” „Малоросійська Україна” та ін. Значної уваги надається вивченню назв урочищ давніх українських міст і особливо столиці України – Києва.

На думку В.Жучкевича, „топоніміка як галузь знання неможлива ні без мовознавства, ні без історичних та географічних наук. Вона, таким чином, знаходиться у сфері трьох наукових областей – лінгвістики, історії та географії” [27: 12].

Важлива топоніміка й тим, що вона є невичерпним джерелом відомостей про суспільно-політичне життя, матеріальну і духовну культуру народу, про особливості його географічного середовища. „Тому географічні найменування, які органічно вплетені в лексичну систему мови”, як правильно відзначає К.Цілуйко, становлять цінне, а часом і єдине джерело історичного вивчення народу, його мови й культури [49; 15].

М.Бекер порівнює географічні назви з монетами. Він пише: „Географічні назви можна вважати монетами, що перебувають в обігу у великому морському порту. Як різні народи карбують різні монети, такі різні географічні назви „карбуються” народом. Як деякі монети витираються внаслідок тривалого використання, аж нарешті зірветься їх зображення, так і багато географічних назв внаслідок щоденного вжитку втратило своє початкове значення” [27].

Розвиток топонімії в Україні у ХХ ст. можна поділити на три етапи:
1) до середини ХХ ст. – переважали регіональні роботи, питання загальної теорії розроблялися слабко;

2) 50–70-і роки ХХ ст. – роботи з топонімії А.Дульзона, М.Мурзаєва, В.Никонова, А.Попова. Із цього часу зростає інтерес до проблем топоніміки;
3) кінець ХХ ст.– початок ХХІ ст. – відрізняється найбільш результативними дослідженнями, формуються наукові топонімічні школи, видаються перші топонімічні посібники.

Розвиток східнослов’янської топоніміки припадає на ХІХ ст. Спочатку цей розвиток ішов стихійним шляхом, без відповідних управлінських постанов, проте вивчення топонімії з кожним роком набирає ширшого розмаху.

На сучасному етапі топоніміка усамостійнюється, виділяється в окрему науку. Як зазначив Б.Серебряков, „...сучасний період розвитку світової лінгвістичної науки характеризується інтенсивними дослідженнями в галузі ономастики. Подібні дослідження проводяться не тільки у великих країнах (США, Франція), але і в малих (Фінляндія, Швеція, Бельгія, Данія та ін.). Великий інтерес до ономастики спостерігається у Польщі, Чехії, Словаччині та Болгарії”[6]. Література з ономастики досить значна, отже про ономастику можна вже говорити як про окрему галузь мовознавства.

Велике значення для вивчення розвитку східних слов’ян та загалом слов’янської топоніміки наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. мали праці Бодуена-де-Куртене, О.Соболевського, Ф.Міклошовича, Г.Войцеховського, Я.Розвадовського.

До середини ХХ ст. розгортаються дослідження в галузі топоніміки. Розвиток цього етапу топоніміки багато чим завдячує працям професора О.Саліщева. Одна з його робіт „Из старой и новой топонимики” (1939) є спробою серйозного дослідження східнослов’янської топоніміки.

Найбільше пожвавлення в галузі дослідження спостерігаємо на другому етапі. Щораз бурхливіше розвивається антропоніміка, топоніміка та гідроніміка. З’явилися праці, у яких розглядається топоніміка різних держав: Латвії, Вірменії, Казахстану тощо. Слід зауважити, що велике значення у питаннях установлення методології та принципів дослідження топонімії мали роботи В.Никонова, Е.Мурзаєва, К.Цілуйка, Л.Гумецької, Ю.Карпенка та топонімічні конференції, що відбулися у Києві у 1959 та 1962 роках і в Москві у 1962 р.

Значну роботу в галузі дослідження топонімії західних областей України провели польські мовознавці С.Грабец, З.Штібер та український мовознавець Я.Рудницький. Їхні праці з’явилися на сторінках журналів, а також виходили спеціальними виданнями протягом 1930 – 1960 років.

Під час подальшого розвитку топоніміки розроблялась і вдосконалювалась методика збирання і дослідження слов’янських географічних назв. Було складено програми, анкети для збирання матеріалів (М.Кордуба, О.Лазаревський, Б.Плащанський), зроблено спроби систематизувати й опублікувати виявлений матеріал, але єдиного, чіткого методу дослідження відповідної системи все ж таки не було досягнуто.

Відомо, що найбільших успіхів в ареальному вивченні слов’янської топонімії досягли мовознавці В.Борек, О.Вільконь, М.Карась, В.Ташицький, С.Роспонд та ін.

Дослідження топоніміки України до недавнього часу здійснювалося в основному за певними територіями, найчастіше – окремими адміністративними одиницями – областями. Дослідженню топонімії Дніпропетровської та Полтавської областей присвятив свої праці К.Цілуйко.

Назви населених пунктів Закарпаття стали предметом кандидатської дисертації К.Галаса, Львівщини – Є.Черняхівської, а дослідженню топонімії Буковини (Чернівецької області) присвятив свою докторську дисертацію Ю.Карпенко.

Таке вивчення топонімії зводиться, по-суті, не до дослідження певних топонімічних явищ, а до дослідження певної території. Якщо говорити про „жанри” топонімічних досліджень, то регіональні – найважчі, бо, як зауважує В.Никонов, автор локального дослідження не вільний при виборі матеріалу, ключі до регіонального матеріалу „майже завжди знаходяться далеко за межами району” [83].

Проте регіональний спосіб дослідження може виявляти локальні мовно-історичні явища, які при ареальному дослідженні випадають із поля зору вченого. При локальному вивченні географічних назв ширше і глибше залучаються дані з мікротопонімії. При ареальному вивченні ці дані беруться вибірково.

Окреме місце займає вивчення топонімії за давніми історичними пам’ятками: маємо на увазі передусім ґрунтовне дослідження Л.Гумецької „Топографічні назви української актової мови ХІХ–ХV ст.”, „Топонімічні назви”, статті О.Стрижака, М.Брайчевського та інші.

„Багато топонімів, – вказує О.Суперанська, – в минулому сприймалися зовсім не так, як вони сприймаються тепер” [119]. При дослідженні топоніміки не можна обійтися і без кількісно-статистичного аспекту вивчення місцевих назв. Важливість кількісного фактору надзвичайно велика при виявленні складу топонімів. Кількісні дані дозволяють часто поглиблювати висновки.

Вертикальне (діахронічне, стратиграфічне) і горизонтальне (просторове) вивчення топонімів (топонімічних типів) із застосуванням кількісно-статистичного аспекту дозволяє з’ясовувати межі різних ареалів, визначати шляхи просторового просування топонімічної моделі протягом віків, а також установлювати зв’язки і взаємозалежність динаміки з соціально-історичними та природно-географічними умовами формування української народності та нації.

Серед провідних топонімістів можна виділити київських вчених – А.Белецького, Р.Кравчука, В.Німчука.

У Львові Б.Думін опублікував цікаві спостереження про перейменовані географічні назви.

Топонімію Буковини вивчав Ю.Карпенко – він займався як регіональною топонімією, так і загальними питаннями її теорії і методології.

В Ужгороді працював П.Ліванець – цікавився особливостями орографічної термінології в закарпатських районах України.
  Топонімічна робота проводиться і в інших містах України: Дніпропетровську (І.Сухомлин), Донецьку (Є.Отін), Запоріжжі (О.Волок, В.Фоменко), Луцьку (В.Покальчук.); у Тернополі (Д.Бучко „Ойконімія Покуття”, 1992); у Чернівцях (Я.Редьква „Гідронімія Зх. Поділля”, 1998); у Луцьку (Л.Василюк „Фізико-географічна зумовленість топонімії Волинської області”, 2000) та ін.

Отже, на думку багатьох дослідників, лінгвіст, географ та історик можуть вважати себе топонімістами в тому випадку, якщо оволодіють необхідними знаннями з цих галузей наук. Разом із цим, топоніміка є самостійною наукою, яка має власні методи дослідження, свій предмет вивчення і вирішує важливі наукові проблеми. Таким чином, використовуючи дані науки топоніміки в географічних дослідженнях, отримуємо відомості про минуле, природу, економіку краю, міграційні рухи населення, назви давніх племен та народів, які тут проживали, їхній побут, світогляд, міфологію.

1. 2. Лінгвальні особливості східнослов'янської топонімії

Топонім – це власна назва, що відноситься до будь-якого об'єкта на землі, природного чи створеного людиною. Залежно від характеру названих об'єктів виділяються: назви водних об'єктів – гідроніми (річка Сухона, струмок Колодезь); назви об'єктів сухопутної поверхності землі – ороніми (гора Ельбрус, Боровицький пагорб, Воробйові гори); назви підземних об'єктів – спелеоніми (Червона печера); назви малих об'єктів – мікротопоніми (скеля Парус, струмок Трьох Туристів, Сенькин покос); назви населених пунктів – ойконіми (місто Псков, село Опалиха); назви внутрішньоміських об'єктів – урбаноніми (проспект Вернадського, вулиця Волхонка, Бобрів перевулок).

1. 2. 1. Історія східнослов'янської ойконімії

Ойконімія – сукупність ойконімів (грец. oikia „дім, житло”).
Ойконім – власна назва – назва будь-якого населеного місця, від міста до будь-якого окремого будинка [29: 11].

Східнослов'янська ойконімія неоднорідна хронологічного й етимологічно. Давні скандинави називали Русь Gardariki, тобто. „країна міст”. Місто було адміністративно-керуючим центром. У кожному місті був князь чи його намісник – посадник, що збирав данину, відповідав за порядок та вирішував госпордарчі питання. М. М.Тихомиров нарахував на Русі в 9–10 ст. 23 міста. До 11 ст. їх кількість дійшла до 58, в 12 ст. – 134. Окрім великих міст, були невеличкі містечка, найчастіше оборонного характеру. Вони були важливими для східних слов'ян, що рухались з заходу на схід, як опорні пункти на шляху їхнього прямування. Родові колективи, що відповідали сільським поселенням, не утворювали міст, але жили навколо них, забезпечуючи міщан всім необхідним.

Найдавніші назви міст – посесиви із суфіксом -jь (він був успадкований від праіндоєвропейскої епохи) від особистих імен. Такі два міста з назвою Володимир/Владимир – на Волині і на Клязьмі. Одна назва дана в честь Володимира Святославича (вперше згадується в 988), друга – в 12 ст. за іменем його засновника – Володимира Мономаха. Владимир + -jь дає Владимирь. Пізніше р стало твердим.

Додавання цього суфікса до основ, що закінчується на деякі приголосні, дає перетворення: Всеволож (Чернігівської області) із Всеволод + -jь; Любеч (Чернігівської області) із Любец + -jь; Переяславль (сучасний Переяслав-Хмельницький) із Переяслав + -jь. Після губного кінцевого звука основи з'являється епентетичне (вставне) л.

Місто Ростиславль на Оці заснований в 1153 князем Ростиславом Ярославичем і названий його ім'ям. Місто знищене при Петрі I. Місто Дмитров засноване Юрієм Довгоруким і назване за хрещеним іменем його сина, котрий щойно народився, більше відомого під дівньоруським іменем Всеволод Велике Гніздо. До 13 ст. назви на -jь втрачають свою активність; збільшується топонімічність суфіксів -ов-/-ев-, -ин-.

Назви із суфіксом -ов-/-ев-, -ин- досить ранні, відомі вже в 11 ст.: Берестово – княжнє село під Києвом; Клов – урочище між давнім Києвом і Печерським монастирем, можливо, із праслов'янского кълъ „шматок дерева, пеньок”, пор. сучасне російське кол „кол”. Ці ранні топоніми утворені від назв природних об'єктів. До 13 ст. форманти -ов/-ев, -ин- розвивають посесивну функцію, пор. назви міст Ростов, Туров, Юр'єв, Горошин, Нежатин. Берестяні грамоти 13–15 ст. дають масові назви сільських поселень на -ов-/-ин-: Васил'єво, Давидова, Мохово, Харияново, Шадрино.

У більшості випадків вони утворені від власних імен, в тому числі християнських.

До числа ранніх належать топографічні назви, що характеризують фізико-географічні особливості місцевості: Броди (на кордоні Волині і Галицької Русі) – свідчення про наявність біля данного місця річкової переправи (11 ст.); Переволока (в Переяславському князівстві) – місце, де судна перетягували із русла однієї речки в русло іншої; Устя (декілька міст Вологодської, Тамбовської, Ярославської областей): устя – місце, де впадають річки в озеро, іншу річку чи море.

До числа ранніх і до сих пір продуктивних належать назви з суфіксом -ьскъ, утворення від топографічних, географічних, етнічних назва і власних назв: Бужьскъ/Бужьск – місто на річці Буг; Долобськ – урочище в Києві, можливо від племінної назви Дулеби; Ізборьск – місто в Псковській області, від імені Ізбор; Полоцьк – місто на річці Полота. Із суфіксом -ьн- утворились назви міст і сіл: міст – зазвичай чоловічого роду на -ьнъ, а сіл – середнього чи жіночого роду на -ьно/-ьна: Песоченъ – місто, Песочна/Песочня, Пясочно – більш дрібні поселення. Топоніми з формантами -нь, -ань, -унь, -ень, -ьнь, -ынь є також одними з найдавніших: Любань, Горинь, Дубень, Ааскоростень, Рязань. Із формантом -ьjе утворились назви місцевостей і міст: Берестье – давнє місто на Бузі, сучасна офіційна назва Брест, але в місцевих говірках збереглась форма Берестье. Олешье – крайній перевалочний торговельний пункт у гирлі Дніпра. Часто формант -ьjе використовується в одночас із суфіксом, пор.: Замостье, Заволочье, Заволжье, Поволжье, Приднестровье, Подмосковье.

До числа давніх належить також формант -ица: Вороница, Добровица, Каменица, Быстрица, Рудица, що оформлює назви сіл, річок, урочищ. Паралельно йому існує формант -ец: Студенець, Каменець.

Патронімічні назви на -ичи- – досить давній тип, більш притаманний західним областям і згасаючий за мірою просування на схід: Боровичи (Новгородська обл.), Воловичи (Коломенський уїзд), Гусиничи (Володимирська обл.), пор. „село Луковичи, Волковичи (Московськая обл., 16 ст.), Петровичи, Филиповичи (Рязанська обл.), Ярославичи – погост Олонецької губернії. Пор. етнічна назва із літопису Нестора: вятичи, дреговичи, кривичи, псковичи, радимичи, берендичи, уличи і дві назви поселення: Ольжичі – село, що засноване Ольгою як адміністративно-податковий пункт, і Уветичи, котрі Д. С. Лихачев зіставляв із сучасним селом Вятичів Київської обл. і з давньою назвою Витичев місто і пагорб [75: 41].

До старих композитних утворень належать: Белгород і Вишгород (біля Києва), Білоозеро (сучасний Білозерськ Вологодської обл.), Новгород, Звенигород, Стародуб, Трипілля. Складання із другою частиною -город свідчать про високий ступінь адміністративного й організаційного розвитку країни.

Крім морфеми -город, у топонімах часто зустрічаються утворення від цієї основи: Новий городок на р. Протва (сучасне село Спас-Городець), Новий городок на р. Осетр (очевидно, сучасне село Городня), село Натальїн Городок до півдня від Коломни: городок – невеличке містечко; городня – огорожа навкруги міста; зруби, заповненні землею і камінням; городище – місце, де раніше було місто. До 10 поселень Московської області і багато селищ в інших місцях називаються Городище, Городищи, пор. Микулино городище – на місці міста 14 ст.

Слово Вишгород означає верхнє місто, місто на горі, де мешкав господар. В 1352 згадується Вишгород на високому березі речки Протва; інший Вишгород на березі речки Яхрома датується 9–11 ст. місто не збереглося.

Починаючи з 10 ст., згадуються погости. Погост – місце, куди у спеціально відведений час року з'іжджалися торгові люди (гості). Із прийнятям християнства на погостах почали будувати церкви: Дмитрівський Погост Шатурського уїзду – названий від церкви Димитрія Солунського, Ільїнський Погост Орєхово-Зуєвського уїзду – за церквою Ілллі Пророка. Після 15–16 ст. погости як різновид топонімічного об'єкта втрачають свої функції і перетворюються в звичайні села.

Двір – в минулому комплекс житлових і господарських будівель із земельними угіддями, те, що зараз називається хутір. Назва Великий Двір зазвичай давалася поселенню основного володаря вотчини, пор. також Большие Дворы, Гуляевы Дворы.

Селище, що звільнилося на деякий час від плати податків, називалося слободою: Слобода (Клінський, Рузький райони), Слобідка (Клінський, Рязанский райони), Слободище (Ногинський, Орєхово-Зуєвський райони), Набережна Слобода (Нарофоминський район), Михайлівськая Слобода (Раменський район), Добра Слобода (Сергієво-Посадський район). У підмосков'ї було дуже багато слобід, котрі виконували певну функцію при царському дворі. До кінця 18 ст. вони втрачають своє значення.

Окремі будинки, що стоять відокремлено, називались бутирки. Назва Бутирки отримали декілька сіл, пор. також Бутирки-Русино, Аксено-Бутирки.

В 20-ті роки 20 ст. виникає новий тип поселень – селище міського типу. Це селище, не досить розвинене для отримання статусу міста, із заданими функціями: промисловою, транспотною науковою, курортною. У багатьох випадках селища міського типу замінили колишні поселення, котрі механічно належали до категорії міст. На 1 січня 1987 року в Московській області було 109 селищ міського типу. Паралельно з назвами на -ово, -ино, котрі продовжують традиційний тип назв сільських поселень (Абрамцево, Алабино – середнього роду), серед них з'являються назви чоловічого роду, котрі узгоджуються зі словом селище: Первомайське, Пролетарське, Фосфоритне (селище робочих фосфоритної копальні).

У період із 1917 по 1941 в Московській області утворено 28 міст. Більшість із них розвинулися із сіл, котрі пройшли через стадію „робоче селище”, наприклад, село Дідово – робоче селище Дідовське, місто Дєдовськ; село Климовка – робоче селище Климовське – місто Климовськ.

Пртягом усієї попередньої історії ойконіми констатували, який тип об'єкта вони називають (Слобода), давали йому характеристику (Нова Слобода), повідомляли, кому належить об'єкт (Княжпогост), відображали призначення об'єкта (Дворцове село). При цьому будь-який топонім мав адресну функцію.

Після революції всі ці функції топонімів перестали сприйматися як істотні й необхідні. Топонім став своєрідним гаслом, перепусткою в Щасливе Майбутнє. Нікого не цікавило те, що він мав допомагати орієнтуватися на місцевості, сприяти чіткій роботі транспорту. Забулася його адресна функція. Десятками давалися однакові або схожі назви, що служили «потужним засобом ідеологічної дії, свідомого викорінювання з пам'яті народів тих або інших імен, подій, фактів» (Поспелов Е.) [98].

До топонімів нового типу, що з'явилися в 1920–30-і роки, належать неоформлені антропоніми: Ілліч, Калінін, Артем, а також не оформлені суфіксами назви з яскравим позитивним для тієї пори значенням: Більшовик, Схід, Дружина, Комсомолець, Комунар, Жовтень. Збільшилося число назв у формі прикметників, часто утворених від антропонімічних основ: Урицьке, Урицька, Союзна, Пролетарська [77: 35].

З'явилися топоніми із зворотнім дериватом: Дзержинськ із Дзержинський, Пржевальськ із Пржевальський, Урицьк із Урицький, що влилися в давню модель на -ськ: Пронськ, Рильськ. З'явилися складні і складноскорочені назви: Вагоноремонт, Баксангес, Оргтруд, Гідроторф, Шатурторф, Лєсозаводськ. Другий компонент складних топонімів -горськ часто не мав відношення до гір, а лише служив для того, щоб красиво оформити назву міста: Лєсогорськ, Сосногорськ, Електрогорськ, хоча в топонімах Магнітогорськ, Мєдногорськ, Медвежогорськ цей компонент походить від слова гора „підвищеність”.

Назви виробничого типу часто бувають іменниками називного відмінка однини або множини: Азбест, Нікель, Фрезер, Змичка, Змагання, Стахановець, Гірник, Ленінець; Апатіти, Промисли, Шахти. Відзначимо, що топоніми на -ець традиційно пов'язані з природно-фізичними об'єктами або типами поселень: Ржавець, Городець, Каменець, а номінатівні назви історично констатували, що є об'єктом: Броди, Острів, Острог, Горб. Серед назв виробничого типу багато прикметників: Діамантова, Гірницький, Зерновий, Вапняний, Індустріальний, Коксівний, Насосний, Понтонний, Рудний, Шахтарський; Олов'яна, Промислова.

Часто визначення Новий і Червоний додається до відомих раніше топонімів: Новий Донбас, Новоазбест, Новоугольний, Червоний Сулін, Червоний Лиман, Червоний Ключ. Обидва ці визначення вживалися в топонімії і раніше: Нова Ладога (18 ст), після чого місто Ладога, що датується 862, перетворюється на село Стара Ладога; Новосибірськ, що виник у 1893 як Нове Село, в 1895 перетворюється на
м. Новомиколаївський на честь Миколи II, в 1903 – в м. Новомиколаївськ, у 1926 перейменований до Новосибірська, пор. острів Новий Сибір, відкритий на початку 19 ст, що пізніше дав назву всьому архіпелагу Новосибірські острови. Місто Красноуфімськ засноване в 1736 як фортеця в урочищі Червоний Яр на березі ріки Уфа. Спочатку фортеця називалася Красноярська й Уфімська. З 1781 – місто Красноуфімськ. Первинне слово красний означало "красивий". Після 1917 переосмислено як „революційний” прикметник новий почав пов'язуватися з Новим Життям, що повинне скоро настати.

1. 2. 2. Вплив державної ідеології на формування східнослов'янської урбанонімії

Урбанонімія (лат. urbanus „міський”) – сукупність урбанонімов – назв внутрішньоміських об'єктів [90]. До урбанонімів належать назви вулиць, майданів, провулків, кварталів, окремих будинків. У різні періоди окремі об'єкти грали не однакову роль. Зараз вулиці представляються основним структурним чинником міста. До 17 ст вони виділялися дуже нечітко. Так, В.С.Кусов на давніх планах Москви виявив: улица подле Троицкого подворья, улица от Никольских ворот, улица подле вала, улица с Знаменки на Смоленскую, що свідчить про більшу важливість споруд в порівнянні з вулицями [56: 27].

Найбільш ранні московські й київські топоніми відображали особливості місцевості: Болото, Глинища, Грязі, Всполля, Старі сади, Великий луг, Поганий ставок. Якнайдавніші назви урочищ, у яких або у сусідстві з якими розташовувалися будинки, знайшли відображення в таких адресах, як На глинищі, На куліжках, Під сосною.

Коли в Москві складається система вулиць, слобода вже не існує. Свої назви вони передали вулицям, провулкам, набережним: Гончарна набережна, Друкарів провулок, Таганськая вулиця, Барашевський провулок, Хлібний, Ножовий, Скатерть, Столешников провулки, вулиці Поварська, М'ясницька, Ямщик.

Упродовж всіх століть свого існування місто Москва поглинало села, що оточують його. Першими були поглинені Кучково, Семчинське, Напрудне (між вулицями Щепкина і Гиляровського, раніше 3-я і 2-я Міщанські, поблизу Тріфоновської вулиці), Старе Ваганьково (на місці книгосховища Російської державної бібліотеки), Високе, Хвостовий. До складу Великої Москви в межах Кільцевої автодороги увійшло 98 сіл.

У Києві склалася подібна ситуація. У післявоєнні роки Київ почав стрімко розширюватись, що було пов'язано з розширенням промислової діяльності української столиці. Навколишні села Києва, що були в довоєнний час окремими адміністративними одиницями, тепер є районами Києва: Троєщина, Дорогожичі, Борщагівка, Теремки та ін.

Аналіз 1886 назв із книги П. В.Ситіна „Звідки сталися назви вулиць Москви” показав, що вулиці за іменами церков називалися в більшості випадків до 18 ст, а за прізвищами жителів – в 19 ст. Тоді ж була дана основна маса назв, що позначають одну вулицю через її відношення до іншої, в 20 ст – основну масу меморіальних назв (на честь відомих, прославлених людей). Форма найменувань може свідчити про їх вік: Никольська вулиця – за церквою або монастирем, не пізніше 18 ст. Миколаївська – на честь царя Миколи (19 ст.), вул. Миколаєва (20 ст.) [96: 37].

Починаючи з 30-х років 20 ст. найбільш активними стають назви, утворені від прізвищ у формі родового відмінка однини: вул. Горького,
вул. Архітектора Власова. У Великій Москві до них приєднуються назви у формі родового відмінка множини: вулиці Братів Фонченко, Зої і Олександра Космодем'янських.

Назви провулків в 18–19 ст. мали традиційну форму присвійних прикметників: Бобрів, Фролів, Жуків, Ащеулів. На початку 20 ст. ця традиційна форма вела до перебудови новіших назв: Мечниковський – Мечників. У середині 20 ст. проводилася кампанія з ліквідації провулків, перетворенню їх у вулиці або проїзди: Камергерський провулок – проїзд Художнього Театру, Пушкарів провулок – вул. Хмельова, так що стара модель забулася і зараз назва Рибників провулок сприймається як провулок або вулиця Рибникова або Рибників (родовий відмінок множини).

«Розквіт» назв на -ін і -ов (вибір між цими двома визначається типом відміни іменника) починається в 18 ст, але назв на -ов в 2–3 рази більше, ніж на -ін, що пояснюється меншим ступенем продуктивності цієї моделі для іменників 1-ої відміни, пор., провулки Брехов, Виползов, Топольов, Коробейників, Луков і Лялін. Також різною мірою продуктивні паралельні суфікси -овий/-ової і -ний/-ной: перших в п'ять разів менше, ніж других, пор. провулки Курсової, Кривою, Польовою і Каретний, Драбинний, Вспольний, Лісовий, Гранатний. На першому місці для східнослов'янської топонімії у всі епохи були назви на -ський: площа Кудринська, провулок Введенський,
вулиця Електрозаводська, провулок Електричний.

У східнослов'янському просторіччі назви вулиць на -ська легко переходять в назви на -ка: Міщанська вул. – Міщанка. Так само Сретенка, Покровка.

Вулиці в містах перейменовувалися завжди – у міру зростання міст, часткових перебудов і перепланування. Наприклад, вулиця між Кремлем і Арбатськоою площею до 1658 звалася Арбат, у 1658 вона почала зватися Смоленська, з початку 18 ст – Воздвиженка за Хрестовоздвиженським монастирем, після революції – вул. Комінтерну, з 1946 – вул. Калініна, потім – проспект Калінінський, тепер – знову Воздвиженка. Провулок, що виходив на цю вулицю, з 1446 називався Ваганьківським. Він розташовувався на місці старого села Ваганькова. Там жили скоморохи, які «ваганили», тобто потішали царя. З початку 17 ст. провулок почав зватися Шуйський по будинку боярина Шуйського, з кінця 17 ст – Благовіщенський за церквою Благовіщення. У 17 ст. провулок звався Конюшенний за стайнями царського двору. У 18 ст він став Малий Знаменський за церквою Знамення Богородиці. У 1926 обидва провулки об'єднано у вулицю Маркса і Енгельса. Тепер перший провулок зветься Староваганьковський (скоморохи були виселені звідси в район Ваганьковського кладовища ще
17 ст).

20 ст. у східнослов'янскій топонімії характеризується експансією антропонімів. Можна простежити паралельність нових назв міст і вулиць. З'явилася маса назв на честь прославлених людей: вулиці Чкалова, Качалова, Нежданової, Достоєвського і навіть Павла Корчагина – героя

твору М. Островського „Як загартовувалася сталь”. З'явилися назви, що відображають події і символи епохи: площа Революції, проспект Миру, Радянська площа, Більшовицька вулиця, а також назви вулиць, провулків, площ, що повторюють назви культурних і промислових об'єктів: Велозаводська вул., Телеграфний провулок.

У 1970–1980 Радянським фондом культури і Московською філією Географічного суспільства СРСР була виконана робота з повернення вулицям міста старих традиційних назв – пам'ятників культури. Це було майже повністю здійснено в рамках Садового Кільця. Особливо велика в цьому заслуга Юрія Костянтиновича Єфремова, члена Географічного суспільства [56: 57].

Після розпаду СРСР східнослов'янська урбаноніміка преживає ще один період, що триває донині, – повернення назв внутрішньоміським об'єктам, що є притмаманними для певної держави. У Москві зберігається радянська специфіка називання вулиць, площ.

Україна і Білорусь відроджують своїх забутих національних діячів, що заборонялися за Рядянської влади: вул. Олени Теліги, вул. Якуба Коласа. В Україні паралельно зі словом площа починає вживатися слово майдан: майдан Незалежності.

1. 2. 3. Екстралінгвістична зумовленість східнослов'янської гідронімії

Гідронімія – сукупність гідронімів. Дослов'янські назви річок східнослов'янських країн багаточислені, тому що слов'янські складають лишень відносно новий прошарок. Найдавніші доіндоєвпропейські і дофіноугорські поселення східнослов'янських країн були в результаті асимільовані індоєвропейцями і фіноуграми [109: 15].

Як відомо, гідронімія становить надзвичайно стійкий шар лексики мовного фонду конкретного етносу. Завдяки цьому вона зберігає пам'ять про окремі мовні явища. Відображені в назвах річок та інших водних об'єктів на різних етапах розвитку мови. Звідси є логічним інтерес до гідронімії тих галузей гуманітарної науки, які причетні до розв'язання глобальних питань глото- й етногенезу наших предків: мовознавства, історії, археології, етнографії тощо

Одним із найважливіших завдань сучасної топоніміки є етимологічний аналіз географічних назв, і, насамперед, гідронімів, які зберегли архаїку своїх основ, структуру, дериваційні моделі. Особливо це стосується гідронімів старожитніх східнослов'янських теренів, що сприятиме етимологізації назв із затемненою семантикою основ. Розв'язання цієї проблеми вимагає загальної гідронімної характеристики тої чи іншої території та етимологічної інтерпретації кожної з досліджуваних назв.

Гідроніми, як назви природних, характеризуються великою стійкістю, й у зв’язку з цим, вагомою інформативністю, оскільки значення, закріплене в тополексемах, є досить стійким і життєвим, незважаючи на нашарування різних епох і різних семантичних змін. Гідроніми є продуктом певних часових фаз номінації, певного відтінку історії того чи іншого реґіону з його заселенням та переміщенням населення і функціонуванням тих мов, що давали життя топонімам.

Важливим поштовхом до розвитку української гідроніміки послужила ІІІ Республіканська ономастична (гідронімічна) конференція (1965). З’являються праці, що значно доповнюють, уточнюють науковий доробок
В. Топорова та О.Трубачова. Це, зокрема, монографія І. Муромцева “Словотворчі типи гідронімів (басейн Сіверського Дінця)” (1966) та
А. Корепанової “Словотворчі типи гідронімів басейну Нижньої Десни” (1969). У першій проаналізовано різні типи гідронімного словотвору за іменниковою і прикметниковою словотвірними моделями, а в другій - подано словотворчі типи гідронімів за словотвірними формантами.

70-ті роки знаменуються теж значним доробком у вивченні гідронімікону України. Найвизначнішим явищем було те, що з’явився “Словник гідронімів України”, який є першим повним зібранням назв річок, струмків, інших водотоків (понад 20 тис. основних і майже 24 тис. варіантних). Цей словник став результатом багаторічної праці таких відомих учених, як І. Желєзняк, А.Корепанової, Л. Масенко, А. Непокупного,
В. Німчука, Є. Отіна, О.Стрижака, К. Цілуйка та інших. У той час продовжились реґіональні дослідження водних назв. Це насамперед монографія Є. Отіна “Гідроніми Східної України” (1977) та Л. Масенко “Гідронімія Східного Поділля” (1979). Є.Отін досліджує гідроніми давньотюркського походження (Самара, Каяла, Міус, Кальміус тощо), кримськогрецьку гідронімію Північного Приазов’я, слов’янські гідроніми Східної України (Берда, Вовча, Кринка, Домаха та ін.). Л.Масенко охарактеризувала гідроніми Східного Поділля з лінґвогеографічного та лексико-семантичного погляду, у зв’язках з гідронімією інших територій.

Граматичну будову української гідронімії і її системно-ареальну характеристику дослідила З. Франко.

Останніми десятиліттями посилюється тенденція до вивчення гідронімів у межах одного басейну ріки. Ці детальні гідронімічні дослідження характеризуються глибоким проникненням в етимологію окремих назв. Такими є монографії І. Железняк “Рось і етнолінгвістичні процеси Середньонаддніпрянського правобережжя” (1987), В. Шульгача “Гідронімія басейну Стиру” (1993) та В. Лучика “Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького Межиріччя” (1966).

Гідроніми є наслідком багатьох етапів номінації, а нерідко і співіснування різних онімних систем. Тому все ж підпорядковуються закономірностям тієї мови, на ґрунті якої вони виникли. Власне це і є тим чинником, завдяки якому підтримується цілісність ономастичного простору. Проте слід мати на увазі, що ономастикон певного реґіону зазнає впливу як екстралінґвальних (історичних, соціальних, естетичних), так і лінґвальних (спричинених самою природою найменування) чинників. До того ж екстралінґвальні чинники прив’язують онім до відповідної епохи, а лінґвальні, не маючи такої прив’язаності, опосередковано її встановлюють. Гідроніми творяться за законами мови і, отже, підлягають лінґвістичному вивченню. З погляду семантики та структурно-морфологічної будови вони разом з іншими топодериватами творять одну з підсистем мови, що характеризується сукупністю тополексем і топоморфем, відповідно однорідних за значенням і однотипних за мовним джерелом.

У цьому дослідженні особливе місце займає так звана субстратна гідронімія (неслов'янська).

В I тисячоліті н.е. древні балти контактували з фінно-угорським населенням, представленим племенами меря, мурома та ін. У 8–9 ст. у Волго-Окському міжиріччі з'являються перші слов'янські колоністи. Але після їх приходу балтійське населення залишають на своїх місцях. Літописи 1058 і 1147 згадують білтійське плем'я «голядь» на річці Протва, в південно-західній частині сучасної Московскої області. Гідронімія балтійського типу зустрічається на территорії всіх східнослов'янських країн.

Відомий український мовознавець Ю.О.Карпенко, глибоко вивчаючи власні назви, наголошуючи на їхньому зв’язку з історією мови, історією народу, пропонує етимологію назви річки Дніпро. У цій власній назві дослідник бачить поєднання двох слів: частина -іпр, що розшифровується на фракійському матеріалі широкий, була, ймовірно, давньоєвропейською назвою цієї ріки. У VІІІ ст. до н.е. скіфи, що з’явилися на цій території, додали до назви іпр свою назву дон, дана, дн – ріка, тобто утворилася назва ріка Широка.

Слов’яни по-своєму називали Дніпро – Словутич або Славута. Такі назви зафіксовані в «Слові о полку Ігоревім», в українських народних думах. Словутич, Славута походять від давньоіндоєвропейської лексеми – Слова, що означало «текуча». Слов’янська назва Дніпра вийшла з ужитку, хоч маємо в басейні Дніпра малу річку Славута. Так само залишилося від колишньої власної назви річки похідне слово – слов’яни. На річці Буг живуть бужани, на Волзі – волжани, а ті, що селилися вздовж річки Слова, називалися слов’яни. Якщо буквально перекласти цю власну назву, матимемо – дніпровці, дніпряни. Це слова, утворені за законами словотвірної системи української мови. Отже, у процеси українського словотворення втягуються і слова з давніми індоєвропейськими коренями, і питомі українські назви, і нові запозичення.

Так, гідронім Волга, ймовірно, балтійський, порівняймо литовське і латиське valka в перекладі означає ”струмок, що протікає через болото”; „найбільша річка, що заросла травою”. Обидва ці значення відповідають образу верхньої течії Волги.

Гідронім Ока може бути інтерпретований як подібний до фінського joki „річка” чи із балтійського akis/okis з гідронімічним значенням.

Гідронім Москва В. М. Топоров зіставляє з балтійськими словами mask-ava, mazg-uva, що вказують на трясовинну болотяну місцевість. Москва-річка бере свій початок в Старковому болоті, воно ж Москворецька калюжа. Російське діалектне слово „мозгва” означає трясовиний берег [18: 31].

Назви найменших річок також можуть бути зіставлені з балтизмами: Нара (ліва притока Оки) – „потік”, Лама (права притока р. Шоша) – „низина, вузька долина”, Лобня (ліва притока Клязьми), Лобця (ліва притока р. Істра), Лоб (права притока р. Шоша) – „долина, русло річки”, Руза і Русса (ліва притока р. Лоб) – „вузький луг зі струмком”, дві річки Сетунь (обидві праві притоки р. Москва) – „глибокі місця річки, середина річки'.

Слов'янські гідроніми в східнослов'янських країнах – найостанніший пласт. Їх зазвичай співвідносять з племенами кривичів, которі прийшли з Вісли і розселилися на правих притоках Волги, і вятичів, которі прийшли з південного-заходу і осіли в басейні Оки. Це стало підґрунттям розвитку зв'язку топонимії Північно-Західної Русі з топонімією західних і південних слов'ян. Низька щільність балтів і фіннів, що жили в цих місцях, дозволила слов'янам вільно розміщуватися на нових територіях. У результаті мирного існування з цими племенами слов'яни засвоїли назви найбільших і средніх річок і дали свої назви малим річкам і струмкам. Мабуть, до слов'янських належать назви Мча („ведмежа”), Понра (понор – „місце, де зникає річка”) – притока Клязьми «розпливається» в переволоженому болоті, Волошня (від слова волок), Гвоздня (гвозд/гвазд „грязь”), Камянка, Песочня, Довгуша, Липка, Крутець. Більшість дослов'янських назв були переосмислені слов'янами: Сестра, Осетр, Істра – всі містять в собі індоєвропейський корінь -стр-, що означає „течія”.

Нерідко назви приток супроводжуються зменшеними суфіксами: Дон – Донець, Осетр – Осетрець чи Осетрик, Пахра – Пахорка, Пехра – Пехорка.

Слов'янське слово річка рідко зустрічається в складі географічних назв (в значенні Москва-ріка це не частина назви, а лише індикатор, що допомогає розрізнити річку і місто Москва). Назва Стара Ріка відноситься до озера в руслі Москви-ріки. Слово „речиця„– зменшено-пестливе від річка – часто зустрічається в назвах невеликих річок: Речиця – правий приток р. Сіверка; лівий приток р. Осетр; лівий приток р. Нерської.

Попередні дослідження з східнослов'янської гідронімії засвідчили інтерес спеціалістів до регіонального аспекту вивчення водних назв, оскільки такий підхід дає можливість детально проаналізувати визначений реєстр гідронімів, зробивши відповідні лінгвістичні висновки

Отже, топонімічна система східнослов'янських мов є дуже схожою, адже Україна, Росія і Білорусь мають тісно пов'язану історію, культуру і схожі мови.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНОЇ ТА СЕМАНТИЧНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ТОПОНІМІЇ ФАСТІВЩИНИ

2. 1. Поділ топонімів Фастівщини на тематичні групи

2. 1. 1. Етапи формування фастівського топонімікону

Топонімія Фастівщини – це сукупність топонімів Фастівського району (тут можна розглядати гідронімію, ойконімію, урбанонімію та мікротопонімію Фастівщини).

Дослідження топонімії Фастівщини є одним із видів регіональних топонімічних досліджень, що на сучасному етапі ведуться у різних країнах. Незважаючи на значні труднощі, регіональні топонімічні дослідження дуже корисні й потрібні для розв’язання цілої низки актуальних проблем ландшафтознавства і топоніміки. Усього в роботі проаналізовано 1500 топонімів.

Правильно пояснити семантику того чи іншого топоніма, з’ясувати причини його виникнення означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо. Ця особливість географічних назв використовується в історичних та географічних дослідженнях для реконструкції ландшафтів минулого, вивчення особливостей освоєння території, виявлення зниклих ареалів рослин та тварин та ін. Але таку поглиблену інформацію можна отримати не шляхом монографічного вивчення окремих назв, а досліджуючи їх сукупність, сформовану під впливом конкретних географічних або історичних умов. Тому предметом вивчення топоніміки є перш за все топонімічний ландшафт, під яким розуміють закономірно складений на певній території комплекс назв річок, озер, форм рельєфу, поселень та ін. З огляду на це назви населених пунктів у нашій роботі розглядаються у тісному зв’язку з назвами навколишніх об’єктів, у яких нерідко містяться відповіді на поставлені запитання.

Історія Фастівщини сягає глибокої давнини і бере початок із заселення краю первісними людьми. Свідками тих часів є пам'ятки археології. Нині на археологічну карту Фастівщини нанесено понад 150 пам'яток. Серед них – Фастівська стоянка мисливців на мамонта і дикого коня епохи пізнього палеоліту (20-15 тис.років тому); неолітичні поселення біля с. Кощіївка та на хуторі Млинок (V-Ш тис. до н. е.) Біля селища Кожанка, сіл Мала Снітинка, Оленівка, Триліси виявлені залишки трипільської культури
(ІV-ІІ тис.до н. е.).

На Фастівщині довелося бути княжні Ользі з молодим княжичем Святославом, бували тут і воїни князя Володимира.

Постійні наскоки татар ХІV–ХV ст. змушували фастівчан залишати освоєні землі, але на початку XVI ст. тут знову почали селитися люди.

З Фастівщиною пов’язано ім’я козацького полковника Семена Палія (Гурка) – видатного організатора заселення та відбудови господарства Київщини. Саме на фастівських землях містилась його резиденція.

Історія Фастівського краю пам’ятає українського поета Тараса Шевченка. В червні 1846 року він у складі археологічної комісії проводив розкопки кургану „Переп’ять”, що в с.Фастівець. Тут він виконав багато малюнків із місцевих селян. Серед них “Коло каші”, “Селянин у брилі”, “Постаті селян”, “Гурт селян”. На Фастівщині народились чудові поезії Шевченка “Чернець”, “Швачка”, “Іржавець”.

У XVIII ст. на Фастівщині з'являються перші парафіяльні школи та училища. Найдавніша з них – школа при церкві Успіння Пресвятої Богородиці в Мотовилівці (1779 р.). У 1843 році відкриті церковно-парафіяльні училища в Малополовецькому та Паляничинцях.

Упродовж тривалого часу Фастівщина була краєм великого землеволодіння родини польських магнатів. Понад 1000 десятин кращих земель у Мотовилівці, Оленівці та інших населених пунктах належали Руліковським, майже половина сучасних земель району належала Браницьким. Великим землевласником був шляхтич І.Хаєцький.

Історія ХІХ століття на Фастівщині пов'язана з деякими визначними подіями — селянським рухом та повстанням Чернігівського полку декабристів. У селах Триліси, В.Снітинка, В.Мотовилівка та Оленівка стояли роти Чернігівського полку. Повстання було придушене, але у Фастівському краї в с. Триліси навіки залишились в одній могилі І.Муравйов-Апостол, А.Кузьмін, М.Цепило та інші декабристи.

Постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 7 березня 1923 року встановлено Київську округу, до складу якої, зокрема, увійшов Фастівський район. В історичному сенсі Фастівщина – значно обширніший край, кордони якого не були сталими [36].

У цілому на території Фастівщини простежуються 3 – 4 топонімічні зрізи:

1. Дослов’янський (V–VII ст. н.е.).

2. Ранньослов’янський (VII–X ст. н.е.).

3. Давньоруський (X–XV ст. н.е.).

4. Український (XV–XX ст. н.е.).

Беручи до уваги історичну хронологію Фастівщини, можна детальніше зробити дослідження з топонімії цього регіону.

Дослідження назв географічних об’єктів має велике значення при розробці питань історичного краєзнавства. Важлива роль топоніміки пояснюється історичною зумовленістю її виникнення. Ця загальна для топонімів риса відображена в їх приналежності та смисловому значенні, тобто в етимології. Кожна історична епоха має свій “топонімічний словник”. Тобто для кожного етапу суспільства були притаманні свої закономірності та особливості найменування географічних об'єктів. Аналіз сукупності назв географічних об’єктів дозволяє окреслити ареали розселення в минулому окремих народів та етнічних груп, встановити приблизний вік поселень, рід занять їх мешканців. Крім того, в назвах населених пунктів можна знайти відображення ідеології держави, на території якої вони розташовані. Топонімія, або сукупність географічних назв Фастівщини, є схожою за мовною специфікою до топонімів інших регіонів України. Це пов'язано з особливостями історичного розвитку регіону, розташованого на півночі України, що зазнає впливу сусідніх регіонів. Історико-географічне розташування краю зумовило наявність постійних міграційних процесів на території півночі України.

Топоніми, пов’язані з розвитком матеріальної і духовної культури, суспільно-політичним ладом та соціально-економічними відносинами, які виявлені на території Фастівщини, є продуктом цілого ряду епох, про що свідчать не тільки пам’ятки й джерела різних століть, а й сама внутрішня форма топонімів. Серед досліджуваних топонімів, подібно як і серед топонімів, пов’язаних з географічним середовищем, можна виділити: найменування, що відображають трудову діяльність та соціально-економічні умови життя людей; топоніми, які утворені від назв імен, прізвищ чи прізвиськ людей [11].

Формування топонімікону будь-якої території відбувається під впливом певних географічних закономірностей. У топонімії Фастівщини особливо помітним є зв’язок географічних назв із ландшафтно-географічними умовами місцевості. Вплив природного середовища був настільки значним, що спостерігається тісний зв’язок між розташуванням топонімічних та фізико-географічних районів, тобто доцільно виділяти топонімічні ландшафти. Зокрема, топонімія Фастівщини, де в силу природних умов був неможливим розвиток землеробства, майже на 80% складається з найменувань, які пов’язані з іменами та прізвищами людей. Природні об’єкти виконували роль орієнтирів та служили ресурсами сировини. Формування топонімії Фастівського району відбувалося паралельно з перетворенням з природних ландшафтів на сільськогосподарські угіддя. Сприятливі грунтово-кліматичні умови регіону зумовили наявність тут районів суцільного землеробського освоєння. Це відбилось у топонімії, яка закріпила в назвах населених пунктів імена поселенців та власників полів. Відантропонімні назви складають тут 60% топонімікону. Пам’ять про природні об’єкти збереглась в основному в мікротопонімах типу Вишня, Триліси.

Існування на частині території півночі України поселень запорозьких козаків та інтенсивний процес заселення та господарського освоєння спричинив появу на півночі України україномовних та російських назв. Таким чином, в системі топонімів Фастівщини за походженням можна виділити назви дві групи: російські та українські (рідко зустрічаються нові назви). У типовому відношенні вона розташована серед гідронімів, а особливо серед назв населених пунктів та мікротопонімів. Літописні назви географічних об’єктів дійшли до нас в дещо зміненому вигляді – Суботь, Унава – й встановити їх етимологію та первинний варіант досить важко. Зовсім протилежне можна сказати про україномовні та російськомовні гідроніми, мікротопоніми та ойконіми. Порівняно недавній час їх походження, XVIII – XIX століття, зумовив простоту виявлення внутрішнього значення цих назв. Цікавим є той факт, що серед ойконімів Фастівщини найбільшу частину складають антропоойконіми, тобто назви населених пунктів, в основі яких лежать ім’я, прізвище або прізвиська людини та назви, в основі яких лежать назви тварин (відзоонімічні назви). Наприклад: Оленівка, Півні, Дмитрівка, Пінчуки, Веприк, Тарасенки, Борова (давня назва вепра) та інші. Як правило, в цих віддалених полемічних найменуваннях знайшли своє відображення імена першопоселенців, володарів земель, маєтків або місцевих громадських діячів. Друга за кількістю група назв населених пунктів у своєму етимологічному значенні містить інформацію про процес заселення та господарське освоєння Фастівщини: Бондарі, Бортники, Кожанка, Пришивальня. Від гідронімів виникли вже похідні — ойконіми, мікрогідроніми, мікротопоніми. Наприклад: річка Снітка — село Мала Снітинка.

Сучасні топоніми Фастівщини є звичайними асемантичними мовними знаками. Однак становлення, виникнення кожного з них мотивувалось певною індивідуальною семантикою, апелятивною або онімною. Апелятивні твірні лексеми мікротопонімів тоді виконували не лише номінативну, але й характеризуючу функцію. Пропріальним твірним притаманною була тільки перша з указаних функцій, а їх семантика зводилася до словотвірного значення відповідного похідного оніма.

У топонімії будь-якого регіону відбиваються найважливіші етапи історії матеріальної і духовної культури народу, що створив її. «Поважно відзначити, що майже за кожним ономастичним фактом стоїть історична і жвава – вигадана або цілком реальна – дійсність, яка через різні екстралінгвістичні чинники створює специфічне коло багатообразних асоціацій»[83: 26]. Таким чином, топонімія служить засобом ідентифікації певної історичної епохи. Зараз здійснюються різні форми і напрями лінгвістичного вивчення топонімії різних регіонів країни, і багато дослідників порушує питання про те, щоб робота в галузі топонімії проводилася в усіх регіонах України. Топонімія Фастівщини є маловивченою. Якщо рахувати у відсотках, то топонімія Фастівського району досліджена лише на 30 %. Це свідчить про те, що ономастичні дослідження у нашій країні не набули масового масштабу.

При вивченні топонімії певного регіону розглядаються функціонування, значення і походження, структура, ареал поширення, розвиток і зміна в часі географічних назв, а топонімія як наука розшифровує їх. Топонімісти відзначають, що при дослідженні географічних назв можливо відновити риси історичного минулого населення регіону, що вивчається, визначити напрями його міграції, кордони розселення, виявити місця минулого поширення мов, з'ясувати географію народної культури, економічних центрів, торгівельних шляхів, імен, прізвиськ і прізвищ першопоселенцев, колишніх землевласників. За образним висловом В. А. Никонова, топоніми є «історією, вираженою засобами мови» [83; 21], тобто в топонімії Фастівщини відбиваються найважливіші етапи історії матеріальної і духовної культури народу, що створив її.

Географічна зумовленість Фастівського району зумовила те, що у зазначеному районі майже відсутня оронімія. Вона представлена в основному назвами курганів : Переп'ять і Переп'ятиха.

Топонімія Фастівщини є малодослідженою, і представлена лише деякими статтями. Вони присвячені в основному географії Фастівщини, іноді зустрічаються деякі матеріали, котрі розповідають про походження того чи іншого села.

Топоніми Фастівщини є невід’ємними компонентами онімної системи. Маючи свої структурні особливості, топонімія Фастівського району є складовою частиною загальнонаціональної топосистеми української мови. Разом із тим склад топонімів значною мірою залежить від історичних особливостей суспільства, природно-географічних умов місцевості, суспільно-економічного укладу, культурних і мовних традицій народу.

2. 1. 2. Номінативні стратегії в галузі гідронімії Фастівщини

Гідронімія Фастівщини – сукупність гідронімів, тобто власних назв водних об'єктів на місцевості, у тому числі річок і ставків.

Як відомо, гідронімія становить надзвичайно стійкий шар лексики мовного фонду конкретного етносу. Завдяки цьому вона зберігає пам'ять про окремі мовні явища, відображені в назвах річок та інших водних об'єктів на різних етапах розвитку мови. Звідси логічним є інтерес до гідронімії тих галузей гуманітарної науки, що причетні до розв'язання глобальних питань глото- й етногенезу наших предків: мовознавства, історії, археології, етнографії тощо. У контексті сказаного важливим є з'ясування питаня лінгвістичної історії регіону, що наблизить нас до вирішення цих важливих проблем. Таким чином, важливе значення має вивчення топонімії Київщини, зокрема в етимологічному аспекті, оскільки Київщина, за свідченням істориків, була тим загальнослов'янським гніздом, із якого згодом слов'яни розійшлися в різні боки, започаткувавши територіально-етнографічні, а потім і політичні осередки в межах широкого Європейського ареалу [106: 53].

Об'єктивність у розв'язанні питання субстратної топонімії (гідронімії) забезпечить лише суцільне обстеження топонімного й апелятивного матеріалів. Стосовно топонімії слід пам'ятати те, що остання тільки тоді відбиває всі значні міграційні потоки людності, якщо певний етнос лишався на досліджуваному терені тривалий час. Таким чином, субстратною будемо вважати таку гідронімію України, яка не етимологізується на базі української і слов'янської ( в цілому) лексики й не має також прикмет запозичення, на які вказують:

1. Відсутність семантичного й словотвірного підтвердження на слов'янському грунті.

2. Очевидні паралелі на неслов'янських землях.

Гідрографія Фастівського району характеризується густою річковою мережею. Загальна протяжність річок та струмків на території району складає 261 км. Всі річки належать до басейну Дніпра.

Найбільшою водною артерією району є р. Ірпінь, яка протікає в північно-західній частині району. Протяжність її в межах району складає 30 км, ширина русла коливається від 3 – 5 до 20 – 50 метрів, а глибина від 1 до 2 метрів. Ширина річкової долини в середньому становить 2 км. Стугна, Унава та Кам'янка є малими і рівнинними річками.

За допомогою гідронімів можна пояснити походження назв багатьох інших географічних об'єктів. Окрім цього, звернення до гідронімів допомагало відновити древні слова мови, що збереглися до нашого часу тільки в діалектах, а інколи і зовсім не зафіксовані в сучасних говорах. Наприклад, Суботь, Унава. Можливо, ці слова й існували в тій українській мові, на якій говорили предки східних слов'ян (до 18 ст), але за якимось причинами не потрапили до пам'яток писемності. Частково ці слова були зафіксовані в говорах 19 – 20 ст. або ж мають відповідники в інших слов'янських або неслов'янських мовах.

Лексико-семантичний аналіз цих географічних термінів свідчить про те, що переважна їх частина відзначена в більшості слов'ян, а це є цінним джерелом для праслов'янського лексичного фонду.

Особливе місце в річковій гідронімії Фастівщини займають назви, “принесені” зі сторони. Вони характерні для найбільших річок, нижні і середні частки яких виходять за межі Фастівщини. Колишня назва річки Ірпінь — Пірна. Назва виникла ще в часи індоєвропейської єдності народів, тобто за 4—5 тис. років до н. е. Пірна має один корінь зі словом «пити». Порівняймо українське «пірити» або «періщити» — про дощ, або «пірнати» у значенні занурюватись у воду [93: 35].

Крім того, гідроніми сприяють у ряді випадків відновленню і древніх імен і прізвиськ людей, не зафіксованих історичними джерелами. Часто такі прізвиська й імена містяться в назвах сіл, а від них переходять на назви довколишніх річок, струмків, озер, криниць. Але бувають випадки, коли ці прізвиська зберігаються тільки в гідронімах. За іменем людини, що жила поблизу річки.

Вважають, що в основі назви річки Тетерів лежить прізвисько людини за її професією — титар — «ктотор, церковний староста», від якої була утворена первісна форма Титарів (струмок, потік), яка пізніше дала Тетерів.

У системі гідронімії Фастівщини відбилися етнічні, міграційні процеси древніх часів, історичні події, своєрідність господарського устрою, особисті імена людей, географічні умови місцевості, справжня і минула наявність флори і фауни. Тому вивчення і опис гідронімії набуває актуальності і наукової значущості у вивченні історії, етнічної культури народів, що населяли і населяють територію довкола Дніпра у минулому і сьогоденні.

Про далекі часи нагадують нам назви річок Фастівщини, які на основі мовного аналізу належать до індоєвропейської мови, що нею розмовляли спільні предки багатьох європейських народів — германських, романських, балтських і слов'янських. Їх назви — Суботь, Стугна, Унава, Кам'янка. Досліджувана гідронімія переконливо свідчить про те, що в басейні Дніпра від часів індоєвропейської спільності постійно домінувало автохтонне протослов’янське і слов’янське населення. Ще за доби трипільської культури виник такий індоєвропейський (протослов’янський) за походження топонім, як Унава. Значення багатьох назв залишається неясним, виходячи із слов'янських мов, але легко може бути пояснено з мов сусідніх народів. Так, наприклад, назви річок типу «Суботь» добре відомі у литовській мові і означають «коливатися», «бурхлива річка» [89: 40].

Значну групу становлять протоукраїнські, давньо- й староукраїнські гідроніми, які сформувалися переважно як похідні від праслов’янських за походженням основ.

Виявляється, що і назва Кам'янка з корінням «камінь» є спільною для балтських і слов'янських мов і сягає до індоєвропейської давнини.

У процесі етимологічного аналізу відповідних потамонімів з'ясовується хронологічна архаїка апелятивних основ, базових для конкретних назв гідрооб'єктів. Все це дозволяє заповнити прогалини в історичній лексикології, зокрема, в плані реконструкції втрачених мовних форм.

Гідронімія, в порівнянні з іншими топонімічними розрядами, меншою мірою залежить від екстралінгвістичних чинників і тому, поза сумнівом, зберігає архаїчні й іншомовні елементи, пов'язані з субстратом. Етимологія багатьох древніх назв водних об'єктів, на жаль, не піддається поясненню.

Гідронімія тісно пов'язана з іншими розрядами топонімії й ономастики в цілому, і вивчення її може дати нові факти і нові відомості для пояснення особливостей функціонування онімів і розуміння суті природи власних назв взагалі.

Зараз русла річок Фастівщини майже на всій їх протяжності регулюються ставками. Площа водного дзеркала ставків та водоймищ на території району складає 1012 га. Вони використовуються в основному для риборозведення, зрошення та інших господарських потреб, а також є місцем відпочинку. Води мають різну глибину залягання, яка коливається залежно від рельєфу. Глибина залягання ґрунтових вод на широких водороздільних плато до 10-15 м , а на вершинах водорозділів до 25-30 м.

Цікавим є те, що ставки Фастіського району не мають власної назви. Їх назва закріплюється за місцем розташування. Наприклад, Офірнянський ставок знаходиться біля сіл Малої та Великої Офірни. Це зумовлено тим, що ставки утворені на початку 20 ст. і вони мають лише промислове значення, тому назви не мали.

Отже, гідронімія Фастівщини представлена найменуваннями річок, походження яких є дуже давнім. Назви дрібних об'єктів зустрічаються дуже рідко.

Цікавим є те, що гідронімія і ойконімія не мають тісного зв'язку. Це може бути пов'язане з різним часовим утворенням гідронімії й ойконімії. Гідронімія – індоєвропейского періоду, ойконімія – 14-18 ст.

Проаналізований фактичний матеріал становить певну цінність і для подальшого розв'язання актуальних ономастично-етимологічних проблем, а також для порівняльно-історичного вивчення слов'янських водних назв; він є важливим джерелом для фахового дослідження з історичної лексикології в різних аспектах і особливо інформативний для реконструкції давнього слов'янського лексичного фонду. У комплексі з археологічними та історичними даними отримані результати допоможуть наочніше відтворити картину заселення Фастівщини, а також Київщини. Результати дослідження також можуть бути використані при укладанні гідронімних словників різних типів, викладанні спецкурсів із топономастики тощо.

Отже, проетимологізований відповідно до поставлених метою роботи завдань гідронімний матеріал дозволяє констатувати таке:

1. У досліджуваних назвах простежуються різні хронологічні зрізи слов'янської(генетичної) і неслов'янської гідронімії.

2. Назви інших гідронімів мають назву за місцем розташування ставка, джерела та струмка.

2. 1. 3. Ойконімія Фастівщини

Ойконімія Фастівщини – це найменування поселень сільського типу і сіл, що виникли природнім шляхом і закріпилися в довідниках, списках населених місць, картах.

Ойконімія Фастівщини представлена назвами селищ міського типу (Борова, Кожанка), сіл (Велика Офірна, Мала Снітинка), хуторами (Бондарі) та кутками (Маняки, Пінчуки).

Однією з характерних особливостей назв міст і сіл досліджуваної території є широке використання народної географічної термінології, тобто тієї частини лексики, яка використовувалася місцевим населенням для позначення різноманітних явищ та об’єктів природного й антропогенного характеру. Досить чисельну групу (найчисельнішу) серед них становлять терміни (номени), пов’язані з фізико-географічними рисами території. Уперше необхідність збору і вивчення цих назв була усвідомлена географами у процесі створення народної географічної термінології. Народна географічна термінологія у топонімії Фастівщини представлена у декількох групах: народні терміни, які використовувалися для позначення різноманітних природних об’єктів: елементів рельєфу, річок, боліт, озер, рослинних угрупувань тощо; економіко-географічні терміни, пов’язані з промисловим та сільськогосподарським виробництвом, будівництвом доріг та населених пунктів; це так звані слова-терміни, що відображають оцінку людиною природного середовища, в якому вона проживає (добре, красне, лихе та ін.); терміни, які пов’язані з місцями культових поклонінь (біле, чорне, святе тощо).

Перша літописна згадка про місто Фастів, або Фощево, або Хвостів (Хвастів) припадає на 1390 рік. Літопис описує місто як таке, що вже існує. Згадується про торговельні шляхи, які проходили повз Фастів, про ярмарки в місті. Але відомостей про час заснування не подано.

Сьогодні офіційно існує три версії походження назви міста. Перша — за назвою річки Фоса, що тече через Фастів. Друга — за назвою можливого засновника міста Фаста (Фоста), ім’я якого вперше згадується під 912 (911) роком у Радзивіллівському літописі (текст складено в домонгольські часи в Володимиро-Суздальській Русі) як дружинника і посла князя Олега, а вдруге — у договорі 944 року як князя, землевласника-феодала, вельможі князя Ігоря. Згідно з третьою версією, на території Фастова відбулася битва між військами князів і кочівниками. Військовою відзнакою кочівників були хвости. Після битви їх залишилося тут чимало. Звідси й Хвостів [36].

Ойконімія Фастівщини формувалася впродовж багатьох століть у певних географічних і історичних умовах на території, яка пережила багато подій, що і знайшли свій вияв в ойконімії.

Ойконім може бути пізно засвідчений у матеріалах. Тому, на думку
М. Худаша, такі назви могли бути омонімічними, тобто в час свого виникнення ойконіми, наприклад, могли бути назвами інших топооб’єктів – посесивів (урочища, поля, гаю, лісу тощо) і бути документально засвідченими лише після того, як передалися населеним пунктам, які в них чи на них виникли вже пізніше [33]. У феодальне середньовіччя, коли ще не практикувалися суцільні реєстри назв усіх населених пунктів, а в так званих гродських і земських актових книгах як об’єкти купівлі-продажу, шлюбних контрактів, заповітів і т. ін. У таких випадках ойконіми могли офіційно письмово не реєструватися цілими століттями. Треба зважити на те, що деякі писемні пам’ятки не дійшли до нашого часу.

Таким чином, ойконімія Фастівщини, як утім і багато інших груп ономастичної лексики, багатошарова і в більшості випадків одного часу постання, містить в собі лише споконвічні українські за походженням назви.

Безпосереднім джерелом матеріалів для дослідження назв населених пунктів Фастівського району є географічні карти, багаточисельні пам'ятки писемності, головним чином ділової. Дані рукописних текстів, які ще необхідно систематизувати, важливими для різних галузей філологічної науки, у тому числі для історичної лексикології, діалектології, ономастики. Великого значення набувають списки поселень.

Виникнення власних, як і загальних назв, являє собою процес, що включає вибір ознаки реалії, способу і моделі номінації. Прийоми і способи номінації населених пунктів, як і інших класів пропріальної лексики, можуть бути різними: перехід апелятива в онім (онімізація апелятива), перехід оніма одного класу в онім іншого класу (трансонімізація), перенесення оніма на інший денотат того ж класу, запозичення пропріальної одиниці з іншої мови. Специфіка методу номінації ойконімів визначається семіотичною різницею між топонімами і апелятивами: 1) лексичне значення топоніма наближається до нуля; 2) знак квантитативного топоніма збігається з денотатом [83: 55].

Специфікою творення ойколексем є те, що вони, як вторинні знаки мовної системи, мають свої особливі способи деривації. Це зумовлено принципами і способами номінації того чи іншого топооб’єкта. Оскільки ознаки кожного географічного об’єкта численні, а в тополексемі може відзначитися тільки якась одна із них, то в різні періоди можуть бути і різні критерії номінації.

У назвах населених пунктів найдетальнішим чином відбиваються ознаки реальної дійсності – рельєф, ландшафт і ін. Ойконіми дають можливість розташувати матеріал, що є у нас, таким чином, що дозволить представити його в логічній послідовності.

1. Флора. Серед ойконімів Фастівщини є такі, що утворені від назв дерев – це Триліси, Вишня і Вишняки.

2. Величина поселень: Велика Снітинка – Мала Снітинка, Велика Офірна – Мала Офірна, Великі Гуляки, Велика Мотовилівка.

3. Фауна. В цьому аспекті загадковою є назва села Півні, походження якої остаточно так і не з'ясовано.

Назва селища міського типу Борова походить від назви свійської тварини (одомашнений вепр). Імовірно, в минулому це село займалося розведенням цих тварин. Цікавим є те, що ця назва зустрічається і в Білоруській ойконімії. Там Борова – назва міста. Подібне ж значення має село Веприк (село назване в честь тварин, що жили поруч цього села).

Дещо іншими за своєю структурою є назви, що вказують на вид діяльності людини. Такі назви слід виокремлювати. За допомогою таких найменувань можна дізнатись про промислову діяльність Фастівщини в минулому.

Інше селище міського типу – Кожанка було назване за видом діяльності людей, які мешкали в цьому селищі. Спочатку вони займалися тваринництвом, а потім виготовленням шкіри. Це й лягло в основу згаданого найменування.

Цікавим є утворення ойконімів Фастівщини від визначних діячів того чи іншого села. Це – Томашівка, Софіївка, Оленівка, Дмитрівка, Пилипівка, Єлизаветівка, Василівка, Федорівка, Тарасівка, Тарасенки, Яхни.

В основу хуторів Фастівщини покладені назви професій людей, які жили в тому чи іншому селі. Так, назва хутору Бондарі утворена від промислу, яким там займалися чоловіки.

Хутір від кутка відрізняється тим, що хутір до складу села не входить, а куток є частиною села, він є ніби своєрідним „районом” села. Назви кутків Фастівщини утворені від прізвищ людей, що живуть на цьому куткі. Так, назви кутків Рудашки, Осколки, Куци, Жуки, Пінчуки, Гриші, Яшкирі, Маняки утворені від прізвищ людей, котрі там жили чи живуть.

Отже, при вивченні ойконімів Фастівщини треба зважати на різні чинники, що безпосередньо чи опосередковано могли впливати, або ж впливали на їх найменування, а саме: 1) просторову і часову локалізацію топооб’єкта; 2) міґраційні етнічні процеси; 3) народноетимологічну перебудову ойконіма; 4) граматичну будову тополексем тощо.

Особливістю вивчення ойконімів як назв для створених людиною географічних об’єктів є те, що вони характеризуються великою стійкістю і вагомою інформативністю. Вони є продуктом певних часових фаз номінації, окремого відтінку історії.

2. 1. 4. Урбанонімна і мікротопонімна система Фастівщини

Урбанонімія і мікротопонімія Фастівщини – це власні назви внутрішньоміських об'єктів Фастова і населених пунктів Фастівського району.

Структура урбанонімів і мікротопонімів – одне з маловивчених, однак проблемних питань сучасної східнослов’янської ономастики. Під час дослідження цього класу найменувань велика увага, перш за все, приділялася принципам номінації та особливостям мотивованості урбанонімів та мікротопонімів.

Назва, що функціонує в певному місті, повинна бути пов’язана з історією і культурними традиціями населення цього міста або країни в цілому. При цьому слід звернути увагу на те, щоб і відновлені історичні назви вписувалися в сучасний урбанонімний і мікротопонімний контекст.

Головна функція внутрішньоміської, як і будь-якої іншої назви, – адресна. Вона повинна називати місце (бути адресою) і допомагати орієнтуватися в місті. Тому неприпустимою є надмірна «меморіалізація» урбанонімів більшості міст, що призводить до втрати орієнтаційної функції назв міських об’єктів.

За словами О. В. Суперанської, «назви вулиць, майданів, будівель і інших внутрішньоміських об'єктів складають своєрідну і дуже складну систему» [121: 135], системний характер урбанонімії підкреслює і А.М. Мезенко: «урбанонімія володіє системністю організації, спільністю виконуваної функції, наявністю словотвірних формантів...» [77].

Уся сукупність урбанонімів і мікротопонімів Фастівщини, під якими, використовуючи термін урбанонім і мікротопонім у вужчому значенні, ми розуміємо в основному тільки годоніми (назви лінійних об'єктів) і агороніми (назви майданів і площ), є своєрідною і дуже складною системою. Найменування вулиць є віддзеркаленням всіх топонімічних типів (гідронімії, оронімії, ойконімії), оскільки назви всіх цих об'єктів беруть участь у формуванні назв лінійних об'єктів. У результаті цього назви лінійних об'єктів і за походженням, і за мотивованістю, і за використанням різних формантів найбільш різноманітні і різнотипні.

Використання урбанонімів і мікротопонімів не можливе без використання номенклатурних термінів.

Важливим чинником у формуванні корпусу номенклатурних термінів, що обслуговують Фастівщину, є дія загальнонаціональних і місцевих традицій вживання, що, як правило, знаходить віддзеркалення в таких параметрах, як частотність, з якою урбаноніми та мікротопоніми поєднуються з тим або іншим терміном, здатність номенклатури до взаємозамінності і варіювання. Лінійна номенклатура Фастівщини досить різноманітна, використовується ряд номенклатурних термінів: вулиця, провулок, майдан, проїзд, набережна, бульвар. Основне навантаження падає на термін вулиця (така ж закономірність спостерігається в найменуваннях всіх міст України), він є базовим визначником, точкою відліку для більшості номенклатурних одиниць.

Урбаноніми ті мікротопоніми як одиниці, що вживаються в мовній практиці для позначення внутрішньоміських об’єктів, є такими, що з’являються й існують лише з появою та існуванням відповідних поселень. Це окремий клас власних назв, який не позначається на картах, тобто являє собою назви мікроодиниць, що належать саме внутрішньоміським об’єктам. Вони свідомо створюються людиною з метою виконання певних функцій:
1) номінативної — функції називання об’єкта (постійна) (вулиця Київська, вулиця Проїзна); 2) інформативної — назва несе в своєму змісті певну інформацію про об’єкт (вулиця Фастівська); 3) естетичної — підкреслюється мовна привабливість назви, її вишуканість та оригінальність, що досягається за допомогою різних критеріїв, наприклад, особливостям ландшафту, вулиця Набережна; 4) ідеологічної — назва відбиває те чи інше поняття пануючої в суспільстві політичної ідеології, як-от: вулиця Шевченка, вулиця Леніна. Назви таких об’єктів дуже часто змінюються, тому що на їх виникнення і формування впливає коло різних факторів: 1) політичний, суть якого полягає в залежності назв вулиць від суспільно-політичних умов. Тут варто зазначити, що останнім часом цей фактор діє як засіб для популяризації ідеології другої пол. XX — поч. XXI століття; 2) соціальний — на формування назв впливає існування тих соціальних прошарків людей, які проживають (чи проживали) в місті, наприклад: район Казнівка;
3) економічний — з розвитком економіки зростає потреба в новій робочій силі та розширенні території міста для розгортання виробництва, а під впливом цього з’являються відповідні назви, наприклад: вулиця Залізнична, вулиця Промислова; 4) культурний — рівень культурного розвитку населення Фастівщини також впливає на розвиток урбанонімікону (вулиця Палія); 5) релігійний — багато назв об’єктів мають сакральну семантику, завдячуючи існуванню в Фастівщині релігійно-культових споруд (церкв і храмів), але зараз він не є дієвим; лише зрідка можна зустріти на Фастівщині вулицю, що носить назву церкви (вулиця Успенська). Це пов'язане з тим, що в радянські часи руйнували церкви і храми, і взагалі, об'єкти релігійного походження; 6) фізико-географічний — назви об’єктів виникають під впливом природного чинника: форми ландшафту, існування водоймищ, інших природних явищ. Наприклад, вулиця Ірпінська. Назва об’єкта також може містити вказівку на його довжину чи розташування по відношенню до іншого об’єкта; 7) етнографічний — назва об’єкта залежить від національної належності людей, які проживають чи проживали тут: вулиця Російська. Всі перелічені чинники є екстралінгвальними. До внутрішньомовних слід залучити фактор впливу однієї мови на іншу, внаслідок чого порушується нормальний розвиток назв. Так, завдяки білінгвізму кожен урбанонімікон міст колишнього СРСР мав у своєму складі національні і російські назви, які згодом, з отриманням країнами незалежності, перекладалися рідними мовами, хоча залишилася колишня ідеологічна семантика. Взагалі, назви об’єктів, що досліджуються, повинні відповідати певним історичним, естетичним та етнографічним і культурним критеріям, відображати культурний і духовний розвиток нації, частина якої проживає в тому чи іншому місті, підкреслювати оригінальність населених пунктів.

Отже, назви, що виникли першими, повинні зберігатися і не піддаватися різним впливам. Суперанська О. В. зазначає, що “особливо часто піддаються змінам назви об'єктів, створених самою людиною, — населених пунктів, вулиць. Це буває пов'язано з різного роду історичними подіями і продиктовано зміною політичній, економічній, мовній і іншій орієнтації” [121: 145]. Вона також стверджує той факт, що урбаноніми є нестійким явищем в ономастиці. Назва, що виникла, може одразу зникнути або змінюватися на інші протягом певного часу. Такий тип назв завжди є лаконічним і максимально коротким за кількістю графем.

Більшість урбанонімів та мікротопонімів — це однокомпонентні одиниці. Це, як правило, відіменні (відапелятивні) чи відантропонімні назви, рідше відтопонімні чи відетнонімні. Наприклад, вулиця Київська. Відіменні назви зазвичай відображають у своїй семантиці історичні події, особливості ландшафту міста чи професійні ознаки перших поселенців. Наприклад, вулиця Набережна (відображає особливості місцерозташування вулиці – вулиця над річкою). Сюди прилягає багато сакральних назв. Відантропонімні урбаноніми і мікротопоніми фіксують прізвища видатних людей, доля яких пов’язана з містом, або великих митців та духовних поводирів нації. Наприклад, вулиця Палія (Палій – козак, один з історичних діячів, що відіграв важливу роль в історії Фастівського району). Відтопонімні назви виникають з метою прославлення історичних міст країни або з метою меморіалізації назв міст. Наприклад, вулиця Московська, Єреванська, Кишинівська, Краківська.

Відетнонімні назви слід вважати найдавнішими за часом виникнення. Вони трапляються дуже рідко і відображають той факт, що у даній місцевості проживають чи проживали переселенці з інших країн, наприклад, вулиця Російська.

До певної міри стандартною слід вважати групу назв, що вживаються на позначення особливостей місцевості, в якій розташована Фастівщина, чи розташування того чи іншого об’єкта по відношенню до іншого, а також назви відантропонімні та відтопонімні (деякі випадки). Наприклад, вулиця Шевченка, вулиця Лебедєва-Кумача, вулиця Маміна-Сибіряка, вулиця Маршака, вулиця Миколи Островського, вулиця Паустовського, вулиця Пушкіна, вулиця Радищева, вулиця Рилєєва. Такі назви існують у кожному населеному пункті країни.

Варто зазначити, що аналізовані урбаноніми та мікротопоніми формально належать до різних частин мови і представляють, головним чином, субстантивовані прикметники та іменники, що завжди знаходяться у родовому відмінку однини (ґенітивний тип) і є формою singularia tantum. Наприклад, вулиця Миру. Такі назви можуть бути представлені прикметниками в називному відмінку однини. Наприклад, вулиця Біла.

Цікавими за своїм похожденням є назви районів Фастова: Потіївка, Снігурівка, Казнівка, Журавлівка, Кодлубиця (колишні назви сіл, що стали частиною Фастова), Завокзалля, Заріччя (назви, що вказують на місце перебування одного об'єкта відносно іншого), Миронівський парк (район, в якому розміщений парк, що присвячений місту Миронівка), Фастів-2 (спочатку ця назва була утворена на позначення назви станції, згодом переросла в назву району), Центр (відапелятитвна назва, що стала вживатися як власна).

Урбанонімія та мікротопонімія Фастівщини за своєю структурою і номінацією схожа до урбанонімії інших регіонів не тільки України, але й слов'янських країн загалом.

Отже, Фастівщина на топонімічний карті України є „білою плямою”, оскільки поки що залишається поза увагою дослідників. Для вчених Фастівщина – об'єкт археологічних розкопок.

Тому ця робота є лише спробою провести дослідження з топонімії Фастівського району.

2. 2. Семантичні, морфологічні і словотвірні засоби творення топонімів Фастівщини

2. 2. 1. Характеристика топонімів Фастівщини за семантикою твірних основ

Топоніми Фастівщини природньо-географічного характеру – це топоніми, що утворені за ознакою їхньої подібності до природнього чи географічного об'єкта.

Відгідронімічні топоніми – найбільш стійкий і найдавніший пласт Фастівщини. Гідроніми досліджуваного регіону є носіями коштовної інформації про мову й історію народів, що колись населяли територію сучасної Фастівщини (та й Київщини також), наших предків. У відгідронімічних топонімів є свої особливості. По-перше, багато гідронімів ще балтійського періоду, тому топоніми по суті своїй вторинні. Ось чому етимологія назви річки місцевому населенню часто не зрозуміла (Унава, Ірпінь). По-друге, у ряді випадків назви одного топоніма переносяться на назву іншого (річка Унава – озеро Унава).

Особливий інтерес для вивчення будь-якого регіону представляє географічна апелятивна лексика, яка, за виразом М. І.Толстого, є „одним з основних резервуарів для топоніміста, займаючи проміжне положення між ономастичною в широкому сенсі цього слова і номінативною (називною) сферами мови" [130: 15]. Група географічної лексики Фастівщини відрізняється багатством і різноманітністю лексем, що точно і тонко відображають природні і природно-географічні особливості досліджуваного регіону. Географічні терміни апеллятивного походження (і загальновживані, і діалектні) відображають особливості місцевого ландшафту і служать основою для утворення більшості топонімів Фастівщини, тому не проводиться їх поділ за сферою вживання.

Досліджуваний матеріал дозволяє виділити декілька лексико-семантичних груп:

1) ландшафтні ойконіми (с.Вільшанська Нива, с.Степове);

2) назви населених пунктів, що утворені від термінів гідрографії (с. Ставки);

3) назви населених пунктів, в основі яких лежать лексеми, що визначають особливості лісоугідь (с. Триліси).

Топоніми Фастівщини, що утворені від географічних термінів апеллятивного походження, налічують близько майже 15 відсотків від загальної кількості топонімів. Вони всебічно відображають місцеві природно-географічні умови. З точки зору походження в дослідженні досить чітко визначилася базова апеллятивна лексика спільнослов'янського коріння. У той же час в топонімах, утворених від місцевої географічної термінології, збереглися майже зниклі з сучасної української літературної мови слова (с.Мотовилівська Слобідка).

Ойконіми з фітонімічною та зоонімічною основами пов'язані з назвами окремих видів рослин, давніх порід тварин, що зустрічаються на території Фастівщини (с. Веприк, с. Борова, с. Вишняки та ін.).

Наступну тематичну групу назв складають топоніми, що відобразили в собі особливості найнаселенішого пункту, за якими відбувалася номінація. Порівняльні зіставлення різноманітні: за висотою, за часом виникнення, за ступенем віддаленості населеного пункту і за іншими ознаками (с. Велика Снітинка – с. Мала Снітинка, с. Велика Офірна – с. Мала Офірна).

У цілому спостереження над геогенними топонімами показали, що в них відбилися об'єктивні реалії Фастівського району, пов'язані з назвами природних географічних об'єктів, з особливостями місцевих природних явищ і з фізичними особливостями самих населених пунктів.

Досліджуваний топонімічний матеріал дозволив виявити, що одним з основних джерел утворення назв населених пунктів Фастівського району є антропоніми. Відантропонімічні топоніми утворюються від особистих імен, прізвищ або прізвиськ першопоселенців або власників населеного пункту, а також членів їх сімей.

У цій тематичній групі зустрічаються назви, утворені від особистих імен або прізвищ із канонічною базою (їх більшість: Олена – с. Оленівка, Дмитро – с. Дмитрівка, Софія – с. Софіївка) і неканонічною (у їх основі лежать прізвиська людей, які зазвичай давалися людині за її професійною діяльністю, за основними рисами вдачі, за його зовнішнім виглядом, ростом і за іншими ознаками (бондар – хут. Бондарі).

Особливу тематичну групу антропогенних топонімів складають назви-переосмислення. Серед них виділяються химерні назви населених пунктів із високим ступенем абстракції, вигадані ще в XVIII–XIX ст. поміщиками-землевласниками за модною в ті часи традицією:
с. Дідівщина, с. Кощіївка. Інша частина назв була переосмислена за ідеологічними міркуваннями в радянські часи (із села Гордіївське, названого за прізвищем першопоселенця, вийшло Гвардійське, що почало нагадувати Червону Гвардію).

У цілому спостереження над топонімією Фастівщини культурно-істричного характеру показали, що в ній відбилися історичні і соціально-економічні факти розвитку Фастівського краю.

2. 2. 2. Класифікація топонімів Фастівщини за морфологічним і словотвірним складом

Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що топонімія Фастівського району відображає всі характерні риси української топонімічної системи, тому в досліджуваному матеріалі розглядаються назви населених пунктів морфологічного типу утворення (суфіксальні, префіксальні топоніми і топоніми, утворені шляхом складання основ). Особливе місце в словотворенні топонімів Фастівщини займає топонімізація лексичних одиниць, що полягає в переході називних або власних імен в групу топонімів без зміни морфемної структури слова (цей тип словотворення є морфологічним безсуфіксним). Вивчення словотвірної структури топонімів допомагає визначити коло топоформантів, що активно або спорадично брали участь в творенні топонімів, характер і склад топооснов, порівняти топоніми Фастівщини з топонімами інших територій, особливо довколишніх.

В ономастиці не існує традиційних граматичних категорій. Ономастичні одиниці іншими найменуваннями, окрім іменників, бути не можуть. Інші частини мови, стаючи онімами, обов'язково субстантивуються. Тому розділяти топоніми на іменники, прикметники і інші частини мови неправомірно. Доцільно говорити про приналежність до певних частин мови прототопонімів, тобто прозивної лексики й імен власних до їх топонімізації [27: 57].

Афіксний спосіб творення топонімів Фастівщини

У цьому підрозділі розглядаються прості топоніми, які поділяються на суфіксальні, префіксальні і безафіксні. Основним способом утворення як української, так і Фастівської топонімії зокрема, є морфологічний в його різновиді афіксації, що визнане дослідниками головним слов'янським топонімічним типом. Топоніми афіксального способу творення характеризуються за топоформантами, що вже стало традицією при словотвірному аналізі топонімічного матеріалу, і за граматичних ознаками (рід, число). Тип афіксації багатий словотвірними моделями. В утворенні власних імен беруть участь як суфікси іменників, так і суфікси прикметників.

Найбільш частотними топоформантами Фастівських топонімів є суфікси прикметників -ськ-, -цьк (с. Гвардійське, с. Малополовецьке,
вул. Малофастівецька).

Найбільш поширеними топонімічними суфіксами на території Фастівського району є -к(а) (с. Оленівка, смт. Кожанка, с. Ярошівка,
с. Клехівка, с. Кощіївка).

Фастівські топоніми утворюються також і за допомогою інших суфіксів іменників, менш продуктивних порівняно з описаними раніше. Деякі з цих суфіксів в сучасній українській мові перетворилися на архаїчні
(-ина (с. Дідівщина), -ів (м. Фастів), -ець (с. Фастівець), -ов (с. Степове), -ок
(с. Млинок), -иць (с. Волиця)).

Префіксація в топонімах Фастівщини зустрічається як правило у поєднанні з суфіксацією. У Фастівській топонімії найчастіше спостерігаються назви населених пунктів із префіксами за- (Заріччя, Завокзалля), пере- (кургани „Переп'ять”, „Переп'ятиха”).

Перехід лексики в розряд топонімічної нерідко відбувається без допомоги суффіксації. Особливе місце в словотворенні назв географічних об’єктів займає топонімізація лексичних одиниць, що полягає в переході прозивних або власних імен в групу топонімів без зміни морфемної структури слова (цей тип словотворення прозивної лексики є морфологічним безсуфіксним): Велика Офірна (Офірна – назва утворена від поміщика пана Офірнянського).

Морфологічний спосіб творення топонімів – процес переходу прикметника в розряд власної назви: с. Червоне.

Топоніми Фастівщини, утворені основоскладанням

У цьому розділі представлені топоніми-композити (вони діляться на однослівні найменування і на топоніми генітивного типу), що займають значне місце в ойконімії Фастівського району, в яких єдина категорія складних слів характеризується наявністю двох або більше кореневих морфем і єдністю граматичного оформлення.

До однослівних можна віднести такі топоніми: с. Малополовецьке,
вул. Червоноармійська.

До топонімів генітивного типу відносяться такі назви як:
с. Вільшанська Нива, с. Мотовилівська Слобідка, Миронівський парк, с. Великі Гуляки, с.Червона Мотовилівка.

Топоніми є найбільш рухливими ономастичними одиницями. Вони весь час оновлюються в результаті появи нових географічних назв і зміни старих назв. Більшість нових топонімів повторюють старі структурні типи, які не завжди задовольняють нові запити, що нерідко призводить до перебудови старих словотвірних моделей [4: 18].

Отже, у географічних назвах відбито реалії минулих епох, що дозволяє використовувати їх у якості “документів” під час географічних, історичних, лінгвістичних та інших досліджень. Однак отримання достовірної інформації забезпечується лише науково обґрунтованим поясненням кожної географічної назви. Топонімія Фастівщини з-поміж усіх реґіонів України вивчена чи не найменше. У той же час формування географічних назв відбувається під дією реальних чинників, вивчення яких дозволяє з’ясувати важливі закономірності та реґіональні особливості виникнення найменувань.

Таким чином, топонімія – не скупчення випадкових назв, а закономірний комплекс, топонімічний ландшафт, результат складного розвитку і взаємодії географічного ландшафту та суспільсьства, складність якого випливає з багатогранності історичного розвитку природно-антропогенного ландшафту.

3. ЕРГОНІМІЯ ФАСТІВЩИНИ

3. 1. Історія вивчення й основні лінгвістичні проблеми сучасної української ергонімії

Ергоніми - назви організацій (комерційно-виробничих, політико-ідеологічних, релігійних, наукових та спортивних) [90].

Як бачимо, ергоніми бувають досить різноманітними, тому вони повинні бути розглянуті та проаналізовані тільки на матеріалі широкого спектру.

Наука, що вивчає ергоніми, історію їх розвитку, принципи і способи їх творення, називається ергонімія. Як самостійний розділ ергонімія виділилася порівняно недавно, хоча інтерес до назв різного роду підприємств й інших об'єднань людей існував і раніше.

Ергонімія є динамічним світом назв, що постійно змінюються, знов народжуються і вмирають. Н. В. Подольська в своєму „Словнику російської ономастічної термінології” визначає ергонім як "власне ім'я ділового об'єднання людей, у тому числі союзу, організації, установи, корпорації, підприємства, суспільства, закладу, гуртка" [90]. У перекладі з грецької "ергонім" – справа, праця, діяльність.

Ергоніми – це складова частина сучасного міського інформаційно-рекламного простору: вони повинні містити значну за обсягом і точну інформацію, залишаючись лаконічними й виразними. Найменування ділових об’єднань указують хоча б одну з ознак: вид діяльності підприємства чи сферу надання послуг, місце знаходження, адресність асортименту, умови роботи закладу, особливості зовнішнього вигляду чи інтер’єру тощо.

По відношенню до моменту появи і закріплення в мові розрізняють природні імена та імена, що штучно склалися. Перші, як правило, раніші і всеосяжні. Другі виникли в пізніший період, часто на основі найменувань, створених шляхом природної номінації. Ергоніми є результатом розвитку виробництва. Звідси випливає, що вони виникли в період, коли актуальним стає штучне, цілеспрямоване найменування. Оскільки ергоніми є частиною онімічної лексики, то основні процеси номінацій, що мають місце в ономастиці, характерні і для ергонімії.

З початку 90-х років ХХ століття відбувається «термінологічне зрушення». Приватизація змінила форму власності підприємств: з'явилися багаточисельні АТ, ТОВ, ВАТ, ЗАТ та ін. В офіційному найменуванні ці абревіатури помістили на першому місці, а терміни, що відображають характер діяльності підприємства («фабрика», «завод», «розріз» і тому подібне), стали у препозицію.

Наступний період дослідження ергонімії припадає на початок XXI ст. В ономастиці щорічно починають з'являтися наукові розвідки з розвитку ергонімії. Новий розряд ономастики м. Єкатеринбурга (ергоурбоніми як ділові підприємства та об'єкти міського простору) вивчає Р.І. Козлов, прагматичні та лінгвокульторологічні аспекти російської ергонімії – М.В. Шимкевич, орфографію багатокомпонентних назв ділових об'єднань м. Волгограда – М.Я. Крючкова. В українській лінгвістиці лексико-семантичні інновації ергонімів розглядає С.О. Шестакова, структурно-значеннєві моделі – Н.В. Кутуза [85: 65].

Ергонімічна лексика займає особливе місце в ономастиці і характеризується рядом особливостей, що дозволяють виділити її в окрему групу. Ергонімами позначаються власні найменування ділових об'єднань людей у виробничій, науковій, політичній, культурній, спортивній і інших сферах.

Ергонімія як специфічний пласт лексики сучасної української мови відображає всі ті корінні зміни, які відбувалися і відбуваються в українському суспільстві. Внаслідок цих процесів на зміну старим назвам міських об'єктів приходять нові, відповідні поточним потребам, конкурентоздатні.

Ергоніми є тією галуззю в ономасіології, в якій знаходять своє віддзеркалення сучасні номінатівні процеси і за якою можна робити висновок як про мовну особу окремого номінатора, так і конкретного об'єкта.

Наскрізним процесом утворення ергонімів є онімізація як перехід загальної назви у власну; онімізація може супроводитися лексико-семантичним і словотвірним дериватом. Ергоніми демонструють спільність цих процесів у світлі когнітивних поглядів на суть вербального знаку.

Провідні функції ергонімів (номінатівна і ідентифікаційна) доповнюються інформативною функцією, відповідно до якої можна виділити прямо інформуючі, побічно інформуючі і умовні назви міських об'єктів. Умовні ергоніми, будучи мотивованими для номінатора, не дають уявлення про властивості реалії і вимагають дешифровки з боку адресата.

Останнім часом важливими для ергонімів стають функції мовної дії (експресивна, аттрактивна, мнемонічна, магічна й ігрова); при створенні експресивних назв міських об'єктів активно враховується чинник адресата і якнайповніше розкривається творчий потенціал номінатора.

Комунікативна природа ергонімічної номінації обумовлює можливості інтерпретативного вивчення цих одиниць: виявлення ієрархії інтенцій номінатора, рефлексії адресата і інтерпретації філолога-дослідника, що аналізує ступінь вдалої назви міського об'єкта.

У мовній ситуації будь-якого об'єкта взаєморозуміння між номінатором і адресатом ергонімічної номінації може бути утруднене як перешкодами «плану вираження», так і «плану змісту» ергоніма.

Лексичне значення ергоніма передбачає наявність тих же макрокомпонентів, що і лексичне значення інших розрядів власних імен і імен називних (денотативного, сигніфікативного, структурного), але при цьому володіє рядом особливостей. Не дивлячись на те, що денотативний компонент у змісті ергоніма перш за все орієнтований на конкретну референцію, існують такі ергонімічні назви, які співвідносяться з рядом підприємств (мережеві ергоніми), наприклад, супермаркети: «Квартал», «П'ятірочка», «Бистроном»; в той же час назви служать індивідуалізації об'єкта і зберігають умовний характер. Одними з найважливіших, хоча і не обов'язкових, параметрів дискриптивного компоненту значення є локальний (параметр місця), відображений в ергонімах типу: «Прибережне», «На Радянській», «На розі» і дієвий (характер діяльності референта, що відображає): компанія «Київакадембуднерухомість».

Експресивно забарвлені назви й ергоніми, побудовані із залученням мовної гри, демонструють особливості характеру взаємин між адресатом і адресантом ергонімічної номінації. Адресантові (власникові фірми, рекламістові) сьогодні потрібна номінація, яка викличе для потенційного реципієнта заплановані поліасоціації, тому в своєму виборі він зупиняється на складному знаку, наприклад, на ускладненій метафорі і метонімії, контамінанте. При цьому складний ергонімічний знак повинен легко розумітися реципієнтом, його значення повинне лежати на поверхні. Цю особливість яскраво демонструє порівняння функціонування контамінантів в поетичному і публіцистичному текстах і ергонімів-контамінантів [128].

Ергоніми є невід’ємними компонентами онімної системи, що засвідчує наявність спільних ознак із власними назвами. Серед інших термінологічних дефінувань доцільним є вживання терміна ергонім, який відбиває риси, що віддзеркалюють властивості номінованого об’єкта.

З іншого боку, ергонімам притаманна власна специфіка, яка, увиразнюючи їх ономастичну автономність і своєрідність, відбивається в семантиці, структурі та функціонуванні. Ергоніми – особливий клас власних назв, однією зі специфічних рис яких є унікальність творення, де мовним матеріалом можуть слугувати різноманітні типи онімів (відантропонімний, відтопонімний, відтеонімний та ін.), загальні назви (відапелятивний тип), абревіатури та цифри (комбінований тип). Ергоніми утворюються шляхом онімізації, трансонімізації та абревіації, що представлено однокомпонентними, двокомпонентними й багатокомпонентними (описовими) конструкціями як традиційних, усталених моделей, так і у вигляді інноваційних утворень: європеїзованих форм – нанизування називних відмінків, тричленних антропонімних формул, цифрових комбінацій тощо.

Внутрішня вмотивованість ергонімів зумовила їх поділ на нейтральні й конотовані, де в нейтральних закладено ознаки, що безпосередньо вказують на характер діяльності підприємства, вид продукції/послуг, власника фірми/компанії. Конотонімам же притаманна багатозначність. В основу ергонімів як конотативно маркованих елементів ономастичної системи покладено асоціативні зв’язки, що містять натяк на специфіку підприємства, якість, вид, розміри продукції, результат від використання продукції/послуг, інтер’єр, архітектурні особливості, місце розташування, ознаки елітності, престижності тощо.

Виявлено, що ергонімна конотація має три ступені інтенсивності, які залежать від синтезу лінгвальних й екстралінгвальних чинників, від властивостей інтенсифікатора, наявного у структурі ергоніма. Це відбивають запропоновані в дослідженні формули конотативної градуальності.

При аналізі конотативних конструктів виявлено, що конотативні ознаки переважно актуалізуються на словотвірному (морфологічному) рівні завдяки наявності у твірних лексемах/онімах квалітативних суфіксів, скорочених форм імені, іншомовних моделей утворення; на фонетико-графемному – через варваризми; на фонетичному – завдяки екзотизмам і запозиченим іменам з увиразненим іншомовним звучанням. Найчастіше конотація реалізується на лексико-семантичному рівні через інгерентні властивості семантичної структури ергонімів, через контекстуальний вплив рекламних експонентів (люкс, сервіс, плюс тощо), через використання іншомовних, фразеологічних одиниць і символів.

Особлива роль ергонімів з-поміж власних назв будь-якого міста зумовлена як типом позначуваних об’єктів, так і тісним зв’язком з культурою та національною самосвідомістю мешканців міста. Назви з виразною національною конотацією не лише виступають своєрідними знаками української культури, а й ефективніше виконують рекламну, емотивну, атрактивну та вказівну функції

Ергоніми є вагомою константою рекламного мовлення, скерованого на здійснення впливу, що відповідає психолінгвістичному напряму дослідження онімних одиниць. Нейтральні ергоніми мають неускладнену прозору семантичну структуру й безпосередньо віддзеркалюють властивості номінованого об’єкта. Конотоніми ж опосередковано вказують на послуги, характер, профіль підприємства, результат від використання продукції/послуг цієї фірми, що засвідчує орієнтованість конотованих назв на певне ускладнене сприйняття, пов’язане з необхідною умовою асоціативної кваліфікації об’єкта. Із цього випливає, що ергонімна лексика з раціонального боку переважно реалізується в нейтральних конструктах, з емоційного – у конотованих, яким властива позараціональна асоціативність. Нейтральні ергоніми як елементи зовнішньої реклами (вивіски) виконують номінативно-ідентифікаційно-диференційну функцію, тобто називають об’єкт, виокремлюючи його. Конотовані – виконують ще й рекламну (сугестивну, впливову) функцію, що має на меті коригування поведінки потенційного споживача за допомогою мовних засобів. Це дає підстави вважати зазначені одиниці певними впливовими маркерами, які використовують заплановано.

У пам’яті адресатів краще зберігаються конотоніми, що доведено експериментом на відтворення, де виявилася підвищена частотність правильного відтворення конотованих ергонімів порівняно з нейтральними.

Отримані реакції вільного асоціативного експерименту на конотовані ергоніми-стимули дали змогу класифікувати їх на негативні, позитивні й амбівалентні. Визначено провідні чинники, які формують позитивне / негативне сприйняття певного конотативного ергоніма: а) його загальна узуальність / неусталеність, частотність / нечастотність; б) відповідна емотивна скерованість, маркованість асоціативного фону; в) наявність / відсутність актуальних зв’язків і збіг / незбіг семантики назви з професійною орієнтацією.

Одним з різновидів ергонімів є фірмоніми, що розглядатимуться далі.

Зауважимо, однак, що стан вивчення сучасної української фірмонімії різко дисонує з якісним розмаїттям та кількісним багатством об’єкта дослідження, його місцем та роллю в лексичній системі сучасної української літературної мови. У сучасній українській мові вже склалася багата і розгалужена система фірмонімів, їх кількість постійно зростає, що зумовлено якісно новою економічною ситуацією в Україні. Відчувається нагальна потреба збору, систематизації численних сучасних українських фірмонімів, різнобічного вивчення їх структурних та функціонально-стилістичних особливостей, виявлення загального та індивідуального в принципах номінації підприємств. У цьому плані для ергонімії є важливою легітимація, тобто адресат повинен розуміти, що ергонім-окказіоналізм – це не помилка, а добре продуманий винахід автора. Для досягнення такого роду «взаєморозуміння» адресат і адресант ергонімічної номінації повинні мати точки зіткнення, тобто мати близьку картину навколишньої дійсності, схоже інтерпретувати події реальності і мати спільний ряд експлікаторів для вираження важливих компонентів концептів [137].

Розв’язання цих та інших проблем набуває особливого значення не лише в контексті подальшої розробки теорії власної назви, а й для ефективної правописної нормалізації сучасних фірмонімів та впорядкування їх вживання відповідно до чинного українського законодавства у сфері мовного будівництва, гостра потреба в чому в нікого не викликає нині найменших сумнівів. Тому комплексне дослідження сучасної української фірмонімії, на наше переконання, належить до числа актуальних завдань української мовознавчої науки.

Орієнтуючись на релевантні ознаки об’єктів номінації – об’єднання людей: виробничо-комерційні, політико-ідеологічні, державно-адміністративні, релігійні, мистецько-інтелектуальні тощо – є всі підстави у рамках категорії українських ергонімів виділити такі ергонімні класи: власні назви виробничо-комерційних підприємств, власні назви політико-ідеологічних інституцій, державно-адміністративних установ, власні назви релігійних, мистецько-інтелектуальних клубів, товариств, об’єднань та ін. Не усвідомлюючи різниці між об’єктами номінації одиниць різних ергонімних класів, важко визначити статус власних назв комерційно-виробничих підприємств.

На позначення поняття “власна назва комерційно-виробничого об’єднання людей” найчастіше вживається термін ергонім, використання якого нам бачиться доречним лише у ролі інтегрального, загальновидового терміна на позначення всіх відомих об’єднань людей. Термін ергонім не може підмінити потреби у спеціальних термінах, які увиразнювали б суттєві відмінності між видами різних об’єднань людей і відображали б структурованість та ієрархічність поняття “власна назва об’єднання людей”. На нашу думку, найбільш вдалим терміном на позначення “власної назви комерційно-виробничого об’єднання людей” є термін фірмонім, який утворюємо від фірма+онім на взірець усталених термінів антропонім, топонім, зоонім тощо. Від терміна фірмонім легко утворити назву підрозділу ергоніміки, який вивчає власні назви комерційно-виробничих підприємств, – фірмоніміка, прикметники фірмонімний, фірмонімічний, а також фірмонімізація (перехід апелятива у фірмонім), трансфірмонімізація (перехід оніма будь-якого класу у фірмонім).

Надзвичайно широка лексична база сучасної фірмонімії не сприяє високому рівневі культури цього виду сучасних українських онімів. Необгрунтоване залучення чужомовної лексики до джерельної бази української фірмонімії не лише розмиває лексичні норми сучасної української літературної мови, а й веде до космополітизації українського фірмоніма, до втрати ним національної самобутності.

Спеціалізацію, сферу діяльності, організаційну структуру найменованої фірми найлегше окреслити апелятивом, який, фірмонімізувавшись, все ж зберігає досить прозорою первісну доонімну семантику. Пор.: МПП “Гроно”, МП“Бетон”, бар”Зустріч”, ТОВ”Форкоп”, СП “Сонях” та ін. Ряд ознак найменованих підприємств (місце розташування, власник тощо) можна охарактеризувати трансфірмонімізованими урбонімами, гідронімами, мікротопонімами, антропонімами. Пор.: МП ”Мараморош”, ЗАТ ”Сюрте”, СП ”Володимир”, ПП ”Булеца” та ін. Тому онімізація та трансонімізація виступають стрижневими способами творення сучасних фірмонімів. Онімізація та трансонімізація можуть бути як “чистими”, так і ускладненими іншими дериваційними способами.

У сфері сучасної української фірмонімії витворилося надійне підгрунтя для реалізації індивідуальної природи фірмоніма: відсутні усталені традиції, вплив державних інституцій на процес творення та функціонування власних назв фірм є мінімальним. Не суспільство, не якась конкретна ідеологія диктують сучасному українському підприємцеві, якою повинна бути власна назва його підприємства, а він її творить сам, спираючись на власне мовне чуття, смаки, рівень інтелекту, орієнтуючись на власні ідеолого-політичні та естетичні ідеали тощо.

В українській фірмонімії, як, зрештою, і в інших онімних підсистемах української мови, репертуар мотиваційних ознак визначається специфікою об’єкта номінації, а також функціями, які покликаний виконувати конкретний тип власних назв. Окрім просторово-часових ознак, які є, очевидно, універсальними для усіх видів онімної лексики, для фірмонімів особливої ваги набуває мотивація за власністю. Адже ні люди, ні ріки, ні гори, ні зорі не виступають суб’єктами власності, тоді як підприємства – об’єкти номінації – перебувають у приватній, державній чи колективній власності.

У порівнянні з іншими nomina propria, для фірмонімії вагомішого значення набуває мотивація за естетичною ознакою, яка покликана забезпечити виконання фірмонімами рекламної функції. Щоправда, чимало фірмонімів виявляють особливе, підприємницьке розуміння естетичної довершеності власної назви фірми, яке далеко не завжди збігається із загальновизнаними критеріями.

Із метою набуття фірмонімом рекламної функції дуже поширеною є мотивація за видом діяльності. Значний характеристичний потенціал фірмонімів, що постає внаслідок реалізації цього мотиву номінації, підпорядковується рекламним можливостям власних назв фірм.

Специфічно фірмонімний мотив номінації породжує юридична заборона використовувати однакові власні назви фірм у межах однієї адміністративно-територіальної одиниці. Щоб уникнути тезойменності фірм, підприємці найчастіше до словесної частини назви додають своєрідну числову прикладку. Пор.: “Вікторія”, ”Вікторія-1”, ”Вікторія-2” тощо.

У фірмонімії не бракує прикладів і на чисто випадкову, оказіональну мотивацію власних назв фірм. Опитування підприємців показало, що окремі з них досить легковажно поставилися до вибору власної назви їх фірм. Так, фірмонімами ставали: перше слово в газеті, на якому зупинився погляд власника фірми, або слова, які вранці першими вимовили дружина чи діти окремих підприємців. Пор.: ТОВ ”Овір”, МП ”Резон”, ВКомФ ”Бедро” та ін

Передача на письмі українських фірмонімів засобами чужомовної графіки; незнання або нехтування нормами чинного “Українського правопису”; невисокий рівень загальної культури (в т.ч. й мовної) частини підприємців – ось головні чинники, які зумовлюють низький рівень культури значного відсотка сучасних фірмонімів.

Сучасні фірмоніми – невід’ємна та органічна складова частина загальноукраїнської онімної системи, а тому їх правописний та мовний режим повинен врегульовуватися лише “Українським правописом” та чинним законодавством України.

За нашими підрахунками, близько 47 % сучасних фірмонімів не відповідає сучасним українським правописним нормам та чинному українському законодавству у сфері мовного будівництва.

Усупереч чинному закону “Про мови в УРСР”, більше 40 % сучасних фірмонімів утворено на ґрунті чужомовної лексики (російської, англійської, угорської), незасвоєною українською мовою, та передаються на письмі неукраїнською графікою. Напр.: “Заря”, “Алые паруса”, “Восход”, “Кукушка”, “Новое время”, “Ягодка”, “Колдун”, “Лазурь”, “Queen”, “Ukraine Lease Ltd”, “ABC Shop”, “New York”, “Hus”, “Gyufa”, “Szapokas”, “Ung”, “Nyi­regyhaza”, “Csardas”, “Stavitel”, “Lastovicka”, “Ghiocel”, “Sageata”, “Muguras” та ін.

Порушення норм “Українського правопису” засвідчує близько 7 % фірмонімів. Напр.: “Липецькі ворота”, “Св’ято”, “Тересв’янський ДОК”, “Фолькльор”, “Газда”, “Простор”, “Яворник”, “Іней”, “Вірджінія”, “Пластік”, “Маріна” та ін.

Найпоширенішою практикою, що породжує найчисленніший тип ненормативних українських фірмонімів, виступає протизаконне використання чужомовної лексичної бази та графіки при утворенні й передачі на письмі сучасних фірмонімів. Усупереч чинному українському законодавству приблизно 40% власних назв фірм у рекламних оголошеннях, на вивісках, рекламних щитах подаються російською, англійською та іншими мовами. Напр.:МП”Алые паруса”, МПП”Восход”, кооператив ”Кукушка”, ПВКП”Луч”, МП”Апрель”; бар”Red”, МПП”Queen”, МПП”New York”; ТОВ”Ung”, кафе”Legyoft”; кафе”Ghiocel”, МП”Sageata”; ТОВ”Humenne”, МПП”Stavebnik” та багато ін. Непоодинокі випадки порушення норм українського законодавства, що врегульовують утворення та функціонування українських власних назв, зустрічаються у “Державному реєстрі статистичних одиниць (підприємств, організацій, закладів і установ) управління статистики”.

Незнання “Українського правопису” породило ненормативні фірмоніми на зразок кооператив “Cв’ято”, АТ”Деб’ют”, ТОВ”Фолькльор”, ПМП”Перец”, ТОВ”Cлюсарь”, ТОВ “Джирельце”, турбюро “Нарциз”, ПП”Візір” та ін.

Нормалізація сучасного українського фірмонімікону – це складна проблема не лише власне мовознавчого (ономастично-правописного) характеру, а й загальнонаціонального, яка потребує невідкладного комплексного розв’язання. Українська законодавча, виконавча та судова гілки влади зобов’язані виробити однозначні законодавчі норми та чіткі механізми їх реалізації, що врегульовували б творення та функціонування сучасних українських фірмонімів у рамках системи української мови. З метою правописної нормалізації сучасної української фірмонімії у новій редакції “Українського правопису” необхідно сформулювати найзагальніше правило передачі на письмі українських фірмонімів, а також окремо подати правила, які врегульовують відмінювання українських фірмонімів та правила транслітерації оригінальних чужомовних з походження фірмонімів українською мовою [101].

До числа фірмонімів, утворених на естетичних засадах украй сумнівної вартості, можна віднести й власні назви, доонімна семантика яких ніяк не узгоджується з характерними рисами найменованого підприємства. Так, наприклад, кафе, де готують український борщ та вареники несподівано названо “Манхеттеном” чи ”Бомондом”. Деревообробне підприємство, де, як відомо, надають особливого значення протипожежним заходам, називається “Іскра”. Можна тільки здогадуватися, які побутові послуги надає фірма “Ведмежа берлога”, однак її власна назва асоціюється як з ”ведмежою послугою”, так із доонімним значенням компонента берлога “невпорядковане, неохайне приміщення”.

Українська фірмонімія – це автономна онімна підсистема, яка є невід’ємним компонентом української ергонімії і якій притаманні такі специфічні риси: окремий об’єкт номінації (комерційно-виробниче об’єднання людей), вторинність та суб’єктивність.

Українським фірмонімам властиві чотири функції: диференційна, рекламна, характеристична й ідеологічна. Диференційна та рекламна функції фірмоніма виступають головними, а характеристична та ідеологічна – додатковими, факультативними.

Політико-економічна трансформація українського суспільства надзвичайно активізувала процес збагачення, кількісного та якісного, а також структурації ергонімії, стрижневим класом якої є власні назви комерційно-виробничих об’єднань людей, або фірмоніми. Сучасна українська
фірмонімія – це найактивніша зона онімного простору української мови.

Важливе значення при окресленні меж українського фірмонімного простору має диференція українських та чужомовних фірмонімів, яку неможливо реалізувати лише на підставі мовної належності власних назв підприємств. Невисокий рівень мовної культури, нехтування українським законодавством у сфері мовного будівництва, а також ґлобальна інтернаціоналізація світової економіки (і сфери фірмонімії) – усе це дає підстави вважати українським фірмонімом власну назву комерційно-виробничого об’єднання людей, зареєстрованого на території України. Наприклад: “Арсенал”, “Геліос – Вальтер Рау”, “Карпати”, “Лас-Вегас”, “Бродвей – Broadway”.

У сучасній фірмонімії спостерігається активізація варіантотворчих процесів. За нашими спостереженнями, у 70­–80 рр. лише окремі фірмоніми мали, окрім офіційного, повного варіанта, ще й гіпокористичні на зразок Механічний завод і Мехзавод, Дослідно-експериментальний завод нестандартного обладнання і ДЕЗНО, тоді як в сучасній фірмонімії близько 10 % власних назв підприємств існує у двох, рідше трьох варіантах. З високою долею вірогідності можна передбачати, що з часом варіантність українських фірмонімів буде невпинно зростати завдяки високій частоті їх вживання.

Молодість та висока динамічність розвитку сучасної фірмонімії зумовлюють значно ширшу її джерельну базу, ніж у решти онімної лексики. У сфері сучасної української фірмонімії сьогодні не існує вагомих чинників, які дієво обмежували б не завжди обґрунтоване хаотичне розширення джерельної бази фірмонімів: мовознавцями українська фірмонімія не досліджена, а український фірмонімний узус ще лише формується.

Українській фірмонімії притаманний яскраво виражений інтердисциплінарний характер, що проявляється не лише в тісних системних зв’язках з іншими онімними розрядами, а й у безпосередньому впливі ряду екстралінгвальних факторів, зокрема політичних та економічних.

Однак на підставі наших спостережень над сучасною фірмонімією немає підстав вважати вплив соціального фактора ономастичною універсалією. Не суспільство, не якась конкретна ідеологія диктують сучасному українському підприємцеві, якою повинна бути власна назва його приватного підприємства; він її творить сам, на базі власного світогляду, виходячи з власного рівня інтелектуального розвитку та естетичних ідеалів. Існування численних мотиваційних ознак та найнеймовірніших їх комбінацій у сфері сучасної фірмонімії ілюструють нешаблонну, глибоко індивідуальну природу власної назви підприємства.

Сучасні фірмоніми виступають не лише найважливішим засобом диференціації-ідентифікації найменованих комерційно-виробничих об’єднань людей, а й мовним засобом їх реклами та характеристики з погляду місця розташування, профілю діяльності, належності
підприємств і та ін. [79].

Сучасні фірмоніми набувають характеристичності завдяки встановленню зв’язків між підприємствами-денотатами та їх власними найменуваннями. Вмотивованість сучасних фірмонімів забезпечує їх функціонально-стилістичну значущість.

Специфіка фірмонімної номінації полягає як у доборі мотиваційних ознак, так і у виборі конкретних мовних засобів для їх реалізації. Оригінальність вибору мовних засобів для реалізації мотиваційної ознаки забезпечить привабливість, рекламну респектабельність фірмоніма впродовж існування найменованого підприємства.

Регіональні особливості української фірмонімії мають маргінальний характер, зумовлений, як правило, чинниками екстралінгвальної природи.

Українським фірмонімам (та й ергонімам загалом) відводиться й своєрідна репрезентативна роль у світі. Україну часто представляє продукція флагманів вітчизняної індустрії, власні назви яких повинні бути достойними народу з тисячолітньою літературномовною традицією. На жаль, на мовноестетичний рівень сучасної української фірмонімії негативно впливають як інерція русифікаційних процесів, так й інвазія західної масової культури. Лише відродження національних культурних цінностей, активна пропаганда української історичної спадщини, регіональної самобутності та своєрідності українського народу послужить надійним підґрунтям для піднесення мовно-естетичного рівня сучасного українського фірмоніма.

Отже, українська ергонімія вивчена частково, лише за окремими регіонами. Тому комплексне вивчення ергонімії Фастівщини є актуальним з огляду на необхідність розширення емпіричної бази сучасної української ономастики та теоретичних питань – статусу, формування та функціонування ергонімів як різновиду власних назв.

3. 2. Мовна специфіка ергонімії Фастівщини

Ергонімія Фастівщини – це власні назви громадських організацій, підприємств, зкладів освіти, спорту, культури, туризму, харчування, обслуговування, медицини та готелів Фастівського району.

Ергонімний простір Фастівщини – це система власних назв, що перебуває в постійній динаміці: з’являються найменування нових ергооб’єктів, деякі назви зникають разом із зникненням чи перейменуванням об’єкта.

На формуванні ергонімії Фастівщини, крім мовних чинників, позначається низка екстралінгвальних: ергоніми акумулюють у собі духовні цінності певного історичного періоду, віддзеркалюють соціально-політичні прагнення соціуму, уподобання номінаторів тощо.

На підставі аналізу семантики та внутрішньої форми сучасних ергонімів Фастівського району їх розподілено на умовно нейтральні та конотовані мовні одиниці. За структурою нейтральні та конотовані ергоніми – це одно-, дво- та багатокомпонентні утворення. В ергоніміконі Фастівщини переважно функціонують однокомпонентні умовно нейтральні найменування, представлені такими моделями:

1) одиничний антропонім, що містить:

– офіційне ім’я власника, його близьких чи рідних: магазин „Світлана”, ПП „Олекса” та ін.;

– прізвище власника: ПП „Потапенко”, ПП „Мадіна” та ін.;

2) одиничний онімізований апелятив: магазин „Автозапчастини”,
ВАТ „Електронагрiвач”, магазини „Взуття” тощо;

3) абревіатурні утворення, представлені лексемами відапелятивного походження: БМУ-3, ПМК-16, ПМК-20, ЖЭК-1;

4) поодинокі моделі, представлені ергонімами відонімного та відапелятивного походження: футбольний клуб "Рефрижератор", ДП завод «ПРОМГАЗАПАРАТ», ВАТ «Фастiвбуд».

У зв’язку з розподілом ергонімів на реальні, умовні та символічні доцільно класифікувати багатокомпонентні ергоніми таким чином: значна група представлена ергонімами, які в ономастиці отримали назву реальні, складовими компонентами яких є лексеми, ужиті в прямому значенні, тобто нейтральні. Багатокомпонентні реальні ергоніми представлені вісьмома структурними моделями [126; 70]:

1) відтопонімний ад’єктив Фастівщини (Фастівська, Фастівське), Український та ін., що вказує на місцезнаходження ергооб’єкта чи національну приналежність + апелятиви: Фастівський міський центр зайнятості та ін.;

2) апелятив (апелятиви) + відтопонімний ад’єктив: Відділ охорони здоров’я УМВС України в Фастівському районі та ін.;

3) відтопонімний прикметник + апелятив (апелятиви) + антропонім-меморативна присвята: Фастівський міський парк культури та відпочинку ім. Ю.Гагаріна тощо;

4) прикметник обласний (обласна), міський (міська, міське), державний (державна, державне), який репрезентує діяльність адміністративної системи управління + апелятив (апелятиви): Міська організація ветеранів.

5) лексеми, що містять указівку на підпорядкування організації іншій установі: Управління державної служби охорони при УМВС України в Фастівському районі та ін.;

6) відтопонімний прикметник + апелятиви, що називають вид продукції, яка виготовляється на підприємстві: Фастівський комбiнат комунальних пiдприємств та багато ін.;

7) ергонімійний термін виду + апелятиви (компоненти, що зумовлюють спеціалізацію та вид діяльності підприємства, межі професійної компетенції): Будинок творчості дітей та юнацтва та ін.;

8) ергонімійний термін виду + нумеративний компонент:
ВАТ «Мехколона 29» тощо.

Конотовані ергоніми Фастівщини представлені двома різновидами: відапелятивним та відонімним; перші кількісно переважають. Відапелятивні конотовані назви представлено номенами таких структур:

1. Однокомпонентні: магазин „Мобілочка”, магазин „Кульбаба” та багато ін. Конотація авторитетності, престижності підприємства досягається за рахунок уживання іншомовної лексики: туристичне агентство „Мартер”.

2. Двокомпонентні назви представлені такими моделями: а) апелятив + апелятив (громадська організація „Федерація голубівників”); б) атрибутив (займенник) + апелятив (магазин „Наш дім”); в) апелятив + рекламний компонент (ПП „Мобіл сервіс” та ін.).

Багатокомпонентні ергоніми містять:

а) апелятиви (громадська організація "Музей на колесах"), у складі апелятивів уживається сполучник і (магазин „День і ніч”);

б) означальний займенник все у складі апелятивів, що вказує на широкий асортимент товарів („Все для дому”, „Все для шиття” та ін.).

Серед відонімних ергонімів виділяємо конотовані відантропонімні та відтопонімні ергоніми Фастівщини; за структурою це одно-, дво- та багатокомпонентні утворення: об'єднання громадян-забудовників "Дзвони Чорнобиля", асоціація оздоровчих систем "Віта", міська громадська організація "Спас Русі", Фастівська спілка ветеранів Афганістану та ін.

Серед способів творення ергонімів поширеним є онімізація та трансонімізація як різновиди лексико-семантичного способу словотвору й абревіація – сучасний продуктивний спосіб творення ергонімів. При утворенні ергонімів від апелятивів використовуються лексеми 22 тематичних груп (ТГ); найпродуктивнішими є такі: ТГ назв, що позначають окремі деталі, сировину, вироби зі сфери виробничо-професійної діяльності людини (ВКФ „Eнерго” та ін.); ТГ лексем, що позначають назви явищ природи, особливостей рельєфу та водних реалій (дитячий садок „Сонечко” та ін.); ТГ назв зі сфери флори та фауни (магазин зоотоварів „Кіт і собака” та ін.); ТГ назв, що містять фінансову термінологію (банк „Аваль” та ін.); ТГ назв, що містять рекламну термінологію (ПП „Лідер” ) та ін.

В ергонімії Фастівщини виокремлюються назви, утворені способом трансонімізації, завдяки широкому залученню в клас ергонімів онімів різних груп, з яких продуктивним є вживання у складі ергонімів: антропонімів, гідронімів, оронімів, міфонімів, астіонімів, прагмонімів. Менш продуктивним є творення ергонімів від хоронімів та урбанонімів. Трансонімізація супроводжується частковим переосмисленням лексичного значення вихідного оніма, що відбувається завдяки асоціативним зв’язкам з ергооб’єктом та екстралінгвальною інформацією про нього.

Більшість ергонімів являють собою власні назви об'єктів сфери обслуговування, адже на такі назви найбільше звертає уваги споживач, що звертається до того чи іншого закладу (освіти, відпочинку, торгівлі, громадського харчування, будівельні ті ін.). Тому ергоніми сфери обслуговування мають особливу специфіку творення.

Мовні особливості назв закладів сфери обслуговування

Назви ділових об'єднань людей Фастівщиини, що пов'язані зі сферою обслуговування можна поділити на три типи (в основу поділу взято класифікацію ергонімів міста Києва М.М. Цілини [141]):

1 тип – власні назви закладів невиробничої сфери послуг (найменування лікувальних закладів, закладів освіти, науки, культури, мистецтва та відпочинку);

2 тип – власні назви підприємств виробничої сфери послуг (найменування закладів торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування);

3 тип – найменування фірм, підприємств тощо, які надають приватні послуги (аудиторські, бухгалтерські, будівельні, транспортні, рекламні та фотопослуги).

Об'єктами дослідження онімів на означення закладів невиробничої сфери послуг Фастівського району стали найменування ділових об'єднань у галузях охорони здоров'я, освіти й науки, культури. Назви підприємств кожної галузі, у свою чергу, поділено на окремі типи відповідно до функціонального призначення самих об'єктів та до специфіки лінгвістичної організації їхніх найменувань і проаналізовано особливості мовної семантики та структури зазначених ергонімів.

Назви закладів освіти й науки поділяються на:

1. Назви дошкільних закладів навчання

Найбільша кількість з-поміж зазначених закладів – дошкільні заклади, що у довідниках Фастівського району подають із номерами і назвою. Із мовного погляду ці ергоніми оформлено ініціальними абревіатурами з номерним показником та назвою: "ДЗО № 1 „Теремок", "ДЗО № 5 „Сонечко", "ДЗО № 10 „Віночок" і т. ін.

2. Назви шкіл

Загальноосвітні школи Фастівщини мають два принципи називання:

– загальноосвітні школи Фастівщини, що відзначаються одноманітністю у підході до назвотворення. Всі інші оформлено за ініціальним абревіатурним типом, де перша літера " 3 " – загально-, друга " О " – освітня, третя " Ш " – номенклатурний термін "школа", та порядковим номером зазначеного закладу: "ЗОШ № 1", "ЗОШ № 10";

– загальноосвітні школи, що в своїй назві, крам вищесказанного, містять відтопонімічний компонент: Снітинська ЗОШ, Фастівецька ЗОШ та інші.

Також у Фастівському районі знаходиться вечірня школа, що так і називається „Вечірня школа”.

3. Позашкільні заклади освіти

В основному ці установи створені з метою поглиблення знань і навичок молоді. У творені їх назв використовуються апелятиви на позначення установи (станція, школа, будинок) та напряму діяльності цієї установни: Станція юних техніків, Станція юних натуралістів, Дитячо-юнацька спортивна школа, Школа народної майстерності, Будинок творчості дітей та юнацтва.

4. Назви профтехучилищ

Ці назви є стандартними за своєю структурою. Вони мають абревіатурний характер – три літери (П (професійне) Т (технічне) У (училище)) і номер: ПТУ №18.

До інших освітніх закладів можна віднести: Дитячий будинок змішаного типу, Міський методичний кабінет, що не підлягають вище наведеній класифікації.

Серед найменувань лікувальних закладів Фастівщини виокремлено:

1. Назви фармацевтичних закладів

Найбільша кількість назв аптек утворена за моделлю "номенклатурна назва + порядковий номер аптеки: "Аптека №2".

Власне фармацевтичні найменування – переважно однослівні (абревіатурного типу): аптечне об'єднання „Міжрайфармація”; або назва, що містить слово аптека + слово, яке вказує на місце розташування аптеки: „Залізнична аптека” (аптека, що знаходиться в Залізничному районі
м. Фастова).

2. Назви закладів охорони здоров'я людини

Структурні і значеннєві групи назв лікувальних закладів, до яких належать найменування лікарень і поліклінік, схожі. Усі ці назви мають особливість бути тільки складеними багатослівними сполуками, що представлено такими найчастотнішими багатокомпонентними структурними моделями:

1) прикметник "дитяча" з обмежувальною ознакою + іменник лікарня чи поліклініка: „Дитяча поліклініка”;

2) прикметник із локальною ознакою + один і більше прикметників з обмежувальною, спеціалізованою ознакою + номенклатурний термін "лікарня" ("поліклініка") + район розміщення (або без нього): „Фастівська центральна районна лікарня”, „Залізнична лікарня”.

4. Назви закладів ветеринарної медицини

Однослівні найменування ветеринарної медицини Фастівщини зустрічаються рідко. Найчастіше – багатослівні, що містять такі компоненти як „районний”, „державний”: Фастівське районне підприємство Державної ветеринарної медицини, Управління державної ветеринарної медицини.

Специфіку лексичної та структурної організації назв закладів культури, мистецтва та відпочинку Фастівщини розглянуто за таким їх поділом:

1. Найменування книгозбірень

Назви книгозбірень Фастівщини – складені багатослівні найменування. В основному це утворення, що складаються за такою схемою: бібліотка + назва місця розташування: Фастівська міська бібліотека, Снітинська бібліотека.

2. Назви будинків культури

Всі ергоніми, що представлені найменуваннями будинків культури, –багатослівні сполуки. Найуживаніші типи структурних комбінацій таких назв:

1) номенклатурний термін "Будинок культури" + назва товариства, підприємства, району, при якому створений чи в якому розташований заклад: "Будинок культури ВАТ "Факел";

2) номенклатурний термін "Будинок культури" + назва села, при якому створено заклад: Фастівецький дім культури, Боровський дім культури.

Номенклатурна назва „Палац культури” зустрічається в ергонімії Фастівщини один раз в назві „Фастівський міський Палац культури”.

3. Найменування видавництв Фастівщини

Це переважно назви абревіатурного походження та назви іноземного походження: друкарня „Полiфаст”, КОМ „Юнiвест маркетинг”.

4. Ергоніми на позначення готельних комплексів

Майже всі ці назви – однослівні, що походять від власних назв-антропонімів ("Лаура"),. апелятивів („Талант”), абревіатурного походження („ЖРЕУ”) та багатослівна назва, що включає в себе номенклатурну назву „Готель” + слово, що вказує на приналежність до якогось об'єкта (Готель аеропорту Бориспіль).

5. Найменування дитячих та юнацьких організацій, гуртків та клубів

Переважна більшість цих назв – це багатослівні назви: Молодіжне громадське об'єднання " Християнська молодіжна організація "Труба".

6. Найменування музеїв

Усі найменування музеїв Фастівщини репрезентовано найпоширенішою структурною моделлю "прикметник із спеціалізованою, супроводжувальною ознакою + іменник-семантичний об'єкт: Державний краєзнавчий музей.

7. Назви агентств, фірм та інших підприємств, що надають послуги з організації відпочинку

Помітною для ергонімів Фастівщини цієї групи є тенденція використання однослівних відапелятивних лексем, пов'язаних із туризмом, мандрівками тощо (торговельно-туристична фiрма "Мартер",
ПП „Фастiвське бюро подорожей та екскурсiй ”ТУРИСТ”).

Назви закладів торгівлі

Найменування закладів торгівлі Фастівщини становлять найчисельнішу групу серед ергонімів виробничої сфери.

1. Найменування магазинів Фастівського району

1. 1. Назви магазинів господарчих товарів

Переважна більшість таких ергонімів є однослівні найменування ("Заріччя"), до того ж спектр мотиваційної лексики досить широкий і різноманітний: „Господарочка”, ”Бриз”, „Домогосподарка”, „Дім”.

1.2. Найменування продовольчих магазинів

Ергонімів Фастівщини цієї класифікаційної групи найбільша кількість (50 %). Однослівних найменувань у Фастівському районі переважна більшість. Назви магазинів, що виражені одним словом, мотивовані різними шарами лексики. Однак частина з них має онімне, а інша частина – відапелятивне походження ("Світлана", ,,Хліб”, „Шоколадниця”).

1.3. Назви промислово-товарних магазинів

Однослівних ергонімів серед назв промислових магазинів Фастівщини більше на 60 %, ніж багатослівних. Найменування аналізованої підгрупи походять від власних назв ("Наталі") та від апелятивів ("Млин").

2. Назви супермаркетів та торгових центрів

Майже всі досліджувані ергоніми Фастівщини – однослівні назви. Із цих найменувань від власних назв походять такі назви: супермаркет "Росичі", „Унава”. Відапелятивні ергоніми Фастівщини репрезентовано різними шарами лексики (супермаркети "Фуршет ").

Найменування закладів громадського харчування

1. Ергоніми на позначення кафе

Майже всі найменування кафе є однослівними. Всі однослівні найменування поділяються на відонімні (переважно відантропонімні) (кафе "Сніжана") та відапелятивні (кафе "Кульбаба"). У творенні назв кафе можуть брати участь будь-які лексеми.

2. Назви ресторанів та барів

Структурно-семантична організація найменувань зазначених об'єктів схожа до побудови назв кав'ярень. Однослівні ергоніми Фастівщини походять від онімів („Ірина”) та від апелятивів (ресторани "Каштан"). Багатослівні ергоніми – це поєднання номенклатурної назви з відтопонімним прикметником (кав'ярня „Українські стави”).

Ергоніми на позначення закладів сфери побутового обслуговування Фастівщини

1. Ергоніми, що пов'язані із власне побутовими послугами

Сюди входять найменування ательє, будинків побуту, пралень, хімчисток та закладів, що займаються ремонтом одягу та взуття

Назви закладів, пов'язаних із власне побутовим обслуговуванням, можуть мати різну кількість лексичних одиниць без суттєвих переваг будь-якого структурного типу: кількість однослівних та багатослівних ергонімів приблизно розподіляється порівну. Однослівні ергоніми можуть походити від власних назв ("Людмила"), апелятивів ("Струмок”). Серед двослівних найменувань цієї тематичної підгрупи утворено від топонімного прикметника "Італійська" та номенклатурного терміна "хімчиска".

2. Ергоніми, що пов'язані з невласне побутовими послугами (назви перукарень та салонів краси)

Особливістю структури ергонімів на позначення перукарень та салонів є те, що майже всі вони — однослівні назви, які походять від власних назв ("Маргарита") та апелятивів ( "Перукарня").

Назви підприємств, що надають приватні послуги, виділяються в окрему групу ергонімів, оскільки об'єкти їхньої номінації можуть бути задіяні у виробничій та невиробничій сферах, виникли вони значно пізніше від попередньо проаналізованих найменувань, і кількість їх можна визначити тільки приблизно.

1. Назви організацій, підприємств та фірм, що надають будівельні послуги

В більшості випадків – це складні утворення. Вони бувають таких типів: однослівні (ПП „Олекса”), абревіатурного характеру (Фастiвблагоустрiй) та багатослівні (Районний вiддiл архiтектури, Фастівський міський відділ архітектури)

2. Найменування товариств та підприємств, що надають транспортні послуги

Особливістю мовної будови назв товариств та підприємств, що надають транспортні послуги, є наявність різних можливих комбінацій компонентів у структурі ергонімів. Однослівні найменування зазначеного типу представлено одноосновними (ТОВ „Фізаж”) та багатоосновними ергонімами (Фастівавто).

3. Найменування фірм та підприємств, що надають юридичні послуги

Близько половини таких найменувань – однослівні одноосновні та багатоосновні (Фастівюрзахист).

4. Назви фірм та підприємств, що надають фотопослуги

Найменування фірм та підприємств, що надають приватні фотопослуги і мають у своєму складі префіксоїди, представлено назвами "Фотоательє","Фотоетюд".

Отже, аналіз отриманих результатів доводить, що ергонімія
Фастівщини – розгалужена система власних назв, яка містить у собі різні структурні варіації семантичних типів найменувань, зумовлені функціональним призначенням ділових об'єднань людей. Ця ономастична група назв перебуває в процесі кількісного поповнення та якісних перетворень. Проведені наукові пошуки розширили сферу ономастичних досліджень і можуть стати у майбутньому підґрунтям для подальшого розроблення теорії і практики власної назви.

ВИСНОВКИ

Проведене комплексне дослідження топонімів та ергонімів Фастівщини дало змогу зробити такі висновки:

1. Топоніміка – наукова дисципліна, що поруч із вивченням власне географічних назв (топонімів), їх смислового значення, походження, функціонування, вивчає природні та соціальні умови минулого, за яких вони виникли.

2. У східнослов'янських мовах принципи номінації топонімів однакові. Це зумовлено спільністю історичного процесу. Будь-яка географічна назва (ойконім, оронім, гідронім тощо) зберігає у собі певний зміст. Вони відображають природні особливості місцевості, її поверхню, рослинний і тваринний світ, корисні копалини та ін. Але, звичайно, не лише географічне середовище визначає характер місцевих назв: їх форму і зміст завжди зумовлюють суспільно-історичні чинники. На численних прикладах дослідження східнослов'янської топонімії переконуємося, наскільки географічні назви пов’язані з особливостями місцевості, відображають її характер, причому не лише у фізичному, а й економіко-географічному плані.

3. Дослідження топонімії Фастівщини є одним з видів регіональних топонімічних досліджень, які на сучасному етапі ведуться у різних країнах. Незважаючи на значні труднощі, регіональні топонімічні дослідження дуже корисні й потрібні для розв’язання цілої низки актуальних проблем ландшафтознавства і топоніміки. Усього в роботі проаналізовано 1500 топонімів. Топоніми Фастівщини є невід’ємними компонентами онімної системи. Маючи свої структурні особливості, топонімія Фастівського району є складовою частиною загальнонаціональної топосистеми української мови. Разом із тим склад топонімів значною мірою залежить від історичних особливостей суспільства, природно-географічних умов місцевості, суспільно-економічного укладу, культурних і мовних традицій народу.

4. У системі гідронімії Фастівщини відбилися етнічні, міграційні процеси древніх часів, історичні події, своєрідність господарського устрою, особисті імена людей, географічні умови місцевості, справжня і минула наявність флори і фауни. Тому вивчення і опис гідронімії набуває актуальності і наукової значущості у вивченні історії, етнічної культури народів, що населяли і населяють територію довкола Дніпра у минулому і сьогоденні.

5. Ойконімія Фастівщини формувалася впродовж багатьох століть в певних географічних і історичних умовах на території, яка пережила багато подій, що відобразились на її ойконімії. При вивченні ойконімів Фастівщини треба зважати на різні чинники, що безпосередньо чи опосередковано могли впливати, або ж впливали на їх найменування, а саме: 1) просторову і часову локалізацію топооб’єкта; 2) міґраційні етнічні процеси;
3) народноетимологічну перебудову ойконіма; 4) граматичну будову тополексем тощо.

6. Вся сукупність урбанонімів Фастівщини, під якими, використовуючи термін урбанонім у вужчому значенні, ми розуміємо в основному тільки годоніми (назви лінійних об'єктів) і агороніми (назви майданів і площ), є своєрідною і дуже складною системою. Найменування вулиць є віддзеркаленням всіх топонімічних типів (гідронімії, оронімії, ойконімії, мікротопонімії), оскільки назви всіх цих об'єктів беруть участь у формуванні назв лінійних об'єктів. У результаті цього назви лінійних об'єктів і за походженням, і за мотивами, і за використанням різних формантів найбільш різноманітні і різнотипні. Урбанонімія Фастівщини за своєю структурою і номінацією схожа с урбанонімією інших регіонів не тільки України, але й слов'янських країн загалом.

7. Досліджуваний топонімічний матеріал дозволив виявити, що одним із основних джерел утворення назв населених пунктів Фастівського району є антропоніми. Відантропонімічні топоніми утворюються від особистих імен, прізвищ або прізвиськ першопоселенців або власників населеного пункту, а також членів їх сімей.

8. За семантикою твірних основ класифіковано топоніми Фастівщини за культурно-історичними (відбилися історичні і соціально-економічні факти розвитку Фастівського краю) та природньо-географічними (топоніми, що утворені за ознакою їхньої подібності до природнього чи географічного об'єкту) ознаками.

9. Проведене дослідження дозволяє стверджувати, що топонімія Фастівського району відображає всі характерні риси української топонімічної системи, тому в досліджуваному матеріалі розглядаються назви населених пунктів морфологічного типу утворення (суфіксальні, префіксальні топоніми і топоніми, утворені шляхом складання основ). Особливе місце в словотворенні топонімів Фастівщини займає топонімізація лексичних одиниць, що полягає в переході називних або власних імен в групу топонімів без зміни морфемної структури слова (цей тип словотворення прозивної лексики є морфологічним безсуфіксним). Вивчення словотвірної структури топонімів допомагає визначити коло топоформантів, що активно або спорадично брали участь в творенні топонімів, характер і склад топооснов, порівняти топоніми Фастівщини з топонімамиі інших територій, особливо довколишніх.

10. Ергоніми – це складова частина сучасного міського інформаційно-рекламного простору: вони повинні містити значну за обсягом і точну інформацію, залишаючись лаконічними й виразними. Ергоніми повинні називати хоча б одну з ознак: вид діяльності підприємства чи сферу надання послуг, місцезнаходження, адресність асортименту, умови роботи закладу, особливості зовнішнього вигляду чи інтер’єру тощо. Ергонімічна лексика займає особливе значення в ономастиці і характеризується рядом особливостей, що дозволяють виділити її в окрему групу. Ергонімами позначаються власні найменування ділових об'єднань людей у виробничій, науковій, політичній, культурній, спортивній і інших сферах.

11. Стан вивчення сучасної української фірмонімії різко дисонує з якісним розмаїттям та кількісним багатством об’єкта дослідження, його місцем та роллю в лексичній системі сучасної української літературної мови. У сучасній українській мові вже склалася багата і розгалужена система фірмонімів, їх кількість постійно зростає, що зумовлено якісно новою економічною ситуацією в Україні. Відчувається нагальна потреба збору, систематизації численних сучасних українських фірмонімів, різнобічного вивчення їх структурних та функціонально-стилістичних особливостей, виявлення загального та індивідуального в принципах номінації підприємств. У цьому плані для ергонімії є важливою легітимація, тобто адресат повинен розуміти, що ергонім-окказіоналізм – це не помилка, а добре продуманий винахід автора. Для досягнення такого роду «взаєморозуміння» адресат і адресант ергонімічної номінації повинні мати точки зіткнення, тобто мати близьку картину навколишньої дійсності, схоже інтерпретувати події реальності і мати спільний ряд експлікаторів для вираження важливих компонентів концептів.

12. Ергонімний простір Фастівщини – це система власних назв, що перебуває в постійній динаміці: з’являються найменування нових ергооб’єктів, деякі назви зникають разом із зникненням чи перейменуванням об’єкта.

13. На формуванні ергонімії Фастівшини, крім мовних чинників, позначається низка екстралінгвальних: ергоніми акумулюють у собі духовні цінності певного історичного періоду, віддзеркалюють соціально-політичні прагнення соціуму, уподобання номінаторів тощо.

14. На підставі аналізу семантики та внутрішньої форми сучасних ергонімів Фастівського району їх розподілено на умовно нейтральні та конотовані мовні одиниці. За структурою нейтральні та конотовані ергоніми – це одно-, дво- та багатокомпонентні утворення. В ергоніміконі Фастівщини переважно функціонують однокомпонентні умовно нейтральні найменування.

15. У зв’язку з розподілом ергонімів на реальні, умовні та символічні доцільно класифікувати багатокомпонентні ергоніми таким чином: значна група представлена ергонімами, які в ономастиці отримали назву реальні, складовими компонентами яких є лексеми, ужиті в прямому значенні, тобто нейтральні. Багатокомпонентні реальні ергоніми представлені вісьмома структурними моделями.

16. Назви ділових об'єднань людей Фастівщиини, що пов'язані зі сферою обслуговування, поділено на три типи:

1 тип – власні назви закладів невиробничої сфери послуг (найменування лікувальних закладів, закладів освіти, науки, культури, мистецтва та відпочинку);

2 тип – власні назви підприємств виробничої сфери послуг (найменування закладів торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування);

3 тип – найменування фірм, підприємств тощо, які надають приватні послуги (аудиторські, бухгалтерські, будівельні, транспортні, рекламні та фотопослуги).

Отже, топонімія та ергонімія Фастівщини являють собою складну систему власних назв, що потребує поглибленого вивчення. Ця робота є лише спробою класифікувати і дослідити назви географічних об’єктів та найменування ділових об’єднань цього району Київщини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агеева Р.А. Происхождение имен рек и озер. – М., 1985. – 115 с.

2. Барашков В.Ф., Дубман Э.Л., Смирнов Ю.Н. Топонимика Самарской Луки. – Самара: ПО "СамВен", 1996. – С.93-148.

3. Белей О. О. Сучасна українська ергонімія (на матеріалі власних назв підприємств Закарпатської області України): Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Ужгородський держ. ун-т. – Ужгород, 2000. – 209 с.

4. Беленькая В.Д. Топонимы в составе лексической системы языка. – М.: МГУ, 1969. – 168с.

5. Берг Л.C. Критические заметки о топонимических взглядах В.А.Никонова // Географическая среда и географические названия /
   Сб. ст. – Ленинград, 1974. – С. 5-10.

6. Березович Е.Л. Русская топонимия в этнолингвистическом аспекте: Автореф. дисс. ... д-ра филол. наук: 10.02.01 // Урал. ун-т. Екатеринбург, 1999. - 39 с.

7. Березович Е.Л. Топонимия Русского Севера: Этнолингвистические исследования. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1998. - 338 с.

8. Боднарский М.С. Словарь географических названий. – М., 1954.

9. Болховитинов Е.А. Историческое, географическое и экономическое описание Воронежской губернии. – Воронеж, 1800. – 95 с.

10. Василюк Л.Л. Топонімічна спадщина П.А.Тутковського // Наукові записки аспірантів: Зб.наук.праць. – Вип.2. – Луцьк, 1997. –
    С. 9-12.

11. Веселовский С.Б. Топонимика на службе у истории // Исторические записки. – М., 1945, вып.17.

12. Воробьева И.А. Русская топонимия средней части бассейна
    Оби. – Томск, 1973.

13. Ворошилова Е. В. Ономастикон города Канска как отражение истории и культуры народа. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. – Тюмень, 2007.

14. Герета Н. М. Ойконімія північної Хмельниччини.: Автореферат дис. канд. філ. наук. – К.: 2004. – 20 с

15. Горбаневский М.В. Из опыта культурно-исторического анализа топонимии: русские топонимы и православие // Топонимия и общество. – М., 1989.

16. Горбаневский М.В. Национальные образы в топонимии
    Москвы // Топонимика и межнациональные отношения. – М., 1992.

17. Горбаневский М.В. Основной принцип номинации в русских названиях населенных пунктов // Филол. науки. – М.,. 1982. – С.70-74.

18. Горбаневский М.В. Русская городская топонимия: Методы историко-культурного изучения и создания компьютерных словарей. – М.: Принт, 1996. – 247 с.

19. Горбачевич К.С. Русские географические названия. – М., 1965. – 64 с.

20. Города России: Энциклопедия. – М., 1994. – 559 с.

21. Городские имена сегодня и вчера: Ленинградская топонимика / Сост. С.Алексеева, А.Владимирович, А.Ерофеев и др. - Л., 1990.

22. Горцев В.И. Саратовская область в географических названиях. – Саратов, 1984.

23. Джерельна база сучасної фірмонімії Закарпаття // Проблеми слов”янської ономастики. Збірник наукових праць. – Ужгород, 1999. –
    с. 12-19.

24. Долгачев И.Г. Язык земли родного края. – Волгоград, 1989. –
    144 с.

25. Дьякова В.И. Географическая терминология Воронежской области: Дис. канд. филол. наук. – Воронеж, 1973. – 250 с.

26. Железняк І.М. Роль і місце ономастичних досліджень у студіях з східнослов’янського етногенезу //Ономастика України та етногенез східних слов’ян НАН України. Ін-т української мови. – К., 1998. – С. 3-17.

27. Жучкевич В.А. Общая топонимика. – Минск: Высшая школа, 1980. – 287 с.

28. Жучкевич В.А. Общие и региональные географичские закономерности топонимики: Автореф. дис. д-ра геогр. наук. – Минск, 1970. – 34 с.

29. Загоровский В.П. Как возникли названия городов и сел Воронежской области. – Воронеж, 1966. – 111 с.

30. Загоровский В.П. Белгородская черта. – Воронеж, 1969. – 304 с.

31. Загоровский В.П. О древнем Воронеже и слове "Воронеж". – Воронеж, 1977. – 102 с.

32. Загоровский В.П. Историческая топонимика Воронежского
    края. – Воронеж. 1973. – 136 с.

33. ЗеленськаЛ. І. Топонімія Дніпропетровської області: Навч. посібник. – Д.: РВВДНУ, 2001 -56 с.

34. Знай свой край. Словарь географических названий Краснодарского края. – Краснодар, 1974.

35. Инжеватов И.К. топонимический словарь Мордовской АССР. Названия населённых пунктов. – Саранск, 1987.

36. Історія міст і сіл Української PCP, Київська область. – Харків, Головна редакція УРЕ, 1971. – 792 с.

37. Кара-Моско А.С. Русско-украинский словарь географических названий. – Киев, 1953.

38. Карпенко Ю. А. Топоніміка і її місце у лексичному складі мови (лекція). – Чернівці. 1962.

39. Керт Г.М., Мамонтова Н.Н. Загадки карельской топонимики. – Петрозаводск, 1982.

40. Кириллова Л.Е. Микротопонимия бассейна Валы (в типологическом освещении). - Ижевск, 1992.

41. Кисловской С.В. Знаете ли Вы? Словарь географических названий Ленинградской области. – Л., 1974.

42. Климкова Л.А. Региональная ономастика. Микротопонимия Арзамасского района Горьковской области. Горький, 1985. – 97 с.

43. Ковалёв Г.Ф. Русская и украинская астронимия в говорах Воронежской области // Материалы по русско-славянскому
    языкознанию. – Воронеж, 1997. – 47-55 с.

44. Ковалёв Г.Ф. Задачи лингвокраеведения в средней школе // Актуальные проблемы русского языка и методики его преподавания. – Липецк, 1998. – 14-19 с.

45. Койчубаев Е. Нецветовая сущность топонимических компонентов ак-, кара-, кок-, сары- // Всесоюзная конференция по топонимике СССР: Тез. докл. и сообщ. – Л., 1965. – 184-187 с.

46. Кононов А.Н. О семантике слов кара и ак в тюркской географической терминологии // Изв. отд-ния обществ. наук АН Тадж. ССР. – Сталинабад, 1954. – 83-85 с.

47. Кордт В. Материалы по истории русской картографии. Вып.1. – Киев, 1899.

48. Королёва М.К., Бондарук Г.П., Тюрин С.А. Словарь географических названий Украинской ССР. – М., 1976, т.1–4.

49. Котович В. В. Ойконімія Опілля ХІІ-ХХ ст.:Автореферат дис. канд. філол. наук. - Івано-Франківськ. 2000. -20 с.

50. Кретов А.И. Предания о происхождении названий населённых пунктов Воронежской области (новые записи) // Вестник ВГУ. Серия 1. Гуманитарные науки. – Воронеж, 1996.

51. Кудрявцева Т.В. Названия населённых пунктов Калужской области // Топонимика, вып.1. – М., 1967.

52. Кудряшова Р.И., Северьянова А.А. Своеобразие топонимии территории позднего заселения // Ономастика Поволжья: Материалы шестой конференции по ономастике Поволжья. Ч.2. – М., 1991. – С.29-36.

53. Кузнецов А.В. Язык земли Вологодской: Очерки топонимики. - Архангельск, 1991.

54. Кузнецов А.В. Названия вологодских озер: Словарь лимнонимов финно-угорского происхождения. - Вологда, 1995.

55. Курдов А.Г. Реки Воронежской области. – Воронеж, 1984.

56. Кусов В.С. Картографическое искусство Русского государства. – М., 1989.

57. Лемтюгова В.П. Восточнославянская ойконимия апеллятивного происхождения. Названия типов поселений. – Минск, 1983.

58. Ловягин А.М. Старинные русские географические карты. – Пг., 1917.

59. Матвеев А.К. Методы топонимических исследований. - Свердловск, 1986.

60. Матвеев А.К. Географические названия Урала: Краткий топонимический словарь. - Свердловск, 1987.

61. Матвеев А.К. Географические названия Тюменского Севера: Краткий топонимический словарь. - Екатеринбург, 1997.

62. Маштаков П.Л. Материалы для областного водного словаря. – Л., 1931.

63. Маштаков П.Л. Список рек Донского бассейна. – Л., 1934.

64. Мгеладзе Д.С., Колесников Н.П. Слова топонимического происхождения (топонимы) в русском языке. - Тбилиси: ТГУ, 1965.

65. Мельников А.В., Подмарев Е.Ф., Коробушкин Н.Г. Словарь топонимов Амурской области. – Благовещенск: АмурКНИИ, ГГП Амургеология, с/а Зея, 1998. – 128 с.

66. Мельников А.В. Словарь народных терминов Дальнего Востока. - Благовещенск: АмурКНИИ, 2001. – 78 с.

67. Мельников А.В., Афанасьев П.Ю., Коробушкин Н.Г. Топонимика географических названий Амурской области. – Благовещенск: АмурКНИИ ДВО РАН, 2004. – 132 с.

68. Мельхеев М.Н. Географические имена. Топонимический
    словарь. – М., 1961.

69. Милонов Н.П. Значение топонимики для изучения истории края // Питання топонiмiки та ономастики. – Киiв, 1963.

70. Мильков Ф.Н. Типология урочищ и местные географические термины Чернозёмного центра // Научн. зап. Воронежского отд. Геогр. общества СССР. – Воронеж, 1970, вып.2.

71. Минкин А.А. Топонимы Мурмана. - Мурманск, 1976.

72. Михальчук О. і. Мікротопонімія Підгір'я: Автореферат дис. канд. філ. наук. - К., 1998. – 16 с.

73. Морозова М.Н. Имена собственные русского языка (географические названия). – М., 1977. – 94 с.

74. Мурзаев Э.М. Очерки топонимики. – М., 1974. – 382 с.

75. Мурзаев Э.М. Словарь народных географических терминов. – М., 1984.

76. Мурзаев Э.М. Тюркские географические названия. - М., 1996.

77. Мурзаев Э.М. Слово на карте. Топонимика и картография. – М., 2001.

78. Навечно в памяти народной: их именами названы воронежские улицы. – Воронеж, 1980. – 166 с.

79. Наскільки українськими є новочасні українські фірмоніми? // Дивослово. – 2000. – № 2. – С. 12-13.

80. Нерознак В.П. Названия древнерусских городов. – М.: Наука, 1983. – 207 с.

81. Нерознак В.П., Горбаневский М.В. Советский "новояз" на географической карте. - М.: Знание, 1991.

82. Нестеров В.А. Над картой Чувашии. Историко-топонимические заметки. – Чебоксары, 1980.

83. Никонов В.А. Введение в топонимику. - М., 1965.

84. Никонов В.А. Краткий топонимический словарь. - М.: Мысль, 1966. - 510 с.

85. Носенко Н.В. Эргонимы-контаминанты: структура, семантика, особенности функционирования и интерпретации // Сибирский филологический журнал. – 2007. – №2. – Новосибирск: Изд-во НГУ, 2007. С. 104- 109; 0,4 п.л. Публикация в издании, рекомендованном ВАК для докторантов и диссертантов.

86. Орлов А.Ф. Происхождение названий русских и некоторых западноевропейских рек, городов, племён и местностей. - Вельск: Тип. М.П.Киспемского, 1907. - 430 с.

87. Орлова Е. Топонимические легенды Воронежской области // Край Воронежский. – Воронеж, 1998, вып.2.

88. Орлова Е. Топонимические предания Воронежской области // Сборник студенческих работ. – Воронеж, 1998.

89. Педагогічний вісник «Фастівщина», № 1. – Фастів, 1995. – 52 с.

90. Подольская П. В. Словарь русской ономастической терминологии. – М, 1978.

91. Подольская Н.В. Типовые восточнославянские топоосновы (словообразовательный анализ). – М., 1983.

92. Полякова Е.Н. От «араины» до «яра»: Русская народная географическая терминология Пермской области. – Пермь: Перм. кн. изд-во, 1988. – 180 с.

93. Пономаренко Л., Ірпінь-пірна: загадка слова. – К., 1993. –. 40 с.

94. Попов А.И. Географические названия (Введение в топонимику). – М.-Л., 1965. – 181 с.

95. Попов А.И. Следы времён минувших. – Л., 1981.

96. Попов С.А. Ойконимия Воронежской области в системе лингвокраеведческих дисциплин: Монография / Науч. ред. Г.Ф.Ковалев. – Воронеж: Издательский Дом Алейниковых, 2003. – 285 с.

97. Попов С.В. Названия студеных берегов. – Мурманск, 1990.

98. Поспелов Е. М. Топонимика и картография. – М., 1971.

99. Поспелов Е.М. Имена городов: вчера и сегодня (1917–1991). – М., 1993.

100. Поспелов Е.М. Географические названия мира. Топонимический словарь. – М., 2001.

101. Проблеми культури мови у сучасній фірмонімії Закарпаття // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. Науковий щорічник. – Тернопіль, 1999. – С. 263-266.

102. Прохоров В.А. Вся Воронежская земля. – Воронеж, 1973. – 367 с.

103. Прохоров В.А. Надпись на карте. – Воронеж, 1977. – 192 с.

104. Прохоров В.А. Липецкая топонимия. – Воронеж, 1981.

105. Путешествие по Липецкой области. Глазами любознательных для любознательных. – Воронеж, 1971.

106. Регіональна ономастика: матеріали 1 регіональної науково-практичної конференції з ономастики / Луганський національний педагогічний университет им. Т, Г. Шевченка. – Луганськ.: Альма-матер. 2004. - 102 с.

107. Русская топонимия Алтая. –Томск, 1983.

108. Рязанов В.Е. Край наш Тамбовский. – Воронеж, 1974.

109. Семушкин В.А. Гидронимия Среднего Дона: номинационный и словообразовательный аспекты // Дисс. ... канд. филол. наук. - Воронеж, 2000 г.

110. Сергеев И.В. Тайна географических названий. – М., 1963.

111. Словарь географических названий СССР. – М., 1976.

112. Словарь гидронимов Тамбовской области / под ред. Л.И.Дмитриевой. – Тамбов: Изд-во ТГУ, 2000. – 40 с.

113. Словарь названий орографических объектов СССР. – М., 1976.

114. Словарь общегеографических терминов. – М., 1975, т.1; 1976, т.2.

115. Словник гідронімів України. – К.: Наук. думка, 1979. – 780с

116. Соболева Н.А. Российская городская и областная геральдика XVIII–XIX вв. - М., 1981. – 263 с.

117. Соболева Н.А. Старинные гербы российских городов. - М., 1985.

118. Структурно-семантичні моделі ергонімів // Записки з українського мовознавства. – Одеса, 2003.–С. 91-95.

119. Суперанская А.В. Введение в топонимику. – М., 1965.

120. Стрельников С.М. Кувандыкский край в географических названиях. – Златоуст, 1994.

121. Суперанская А.В. Что такое топонимика? – М.: Наука, 1985. – 176 с.

122. Суперанская А.В., Исаева З.Г., Исхакова Х.Ф. Топонимия
     Крыма. – М., 1995. Ч. I. – 216 с.

123. Суперанская А.В., Исаева З.Г., Исхакова Х.Ф. Топонимия
     Крыма. – М.: Московский лицей, 1997. Т. I, Ч. I-II. – 403 с.

124. Суперанская А.В., Лезина И.Н., Белянский И.Л. Крым: Географические названия. Симферополь: Таврия-плюс, 1998. – 160 с.

125. Супрун В.И., Крюкова И.В. Реки и водоёмы Волгоградской области: Гидронимический словарь. – Волгоград: Перемена, 2002. – 217 с.

126. Сучасна українська ергонімія: власні назви підприємств Закарпаття. – Ужгород, 1999. – 111 с.

127. Теребихин Н.М. Сакральная география Русского Севера: Религиозно-мифологическое пространство севернорусской культуры. - Архангельск, 1993.

128. Термін та поняття фірмонім у термінологічно-поняттєвій системі української ергоніміки // Мова та історія: Періодичний збірник наукових праць. Випуск 55-56. – Київ, 1999. – С. 80-84.

129. Толбина Т.В. Микротопонимия Воронежской области: Особенности номинации // Дисс. ... канд. филол. наук. - Воронеж, 2003.

130. Толстой Н.И. Славянская географическая терминология. Семасиологические этюды. – М., 1969.

131. Топонимические карты. Аннотированный указатель. – М., 1974. – 132 с.

132. Топоров В.Н., Трубачёв О.Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. – М., 1962.

133. Торопов С.А. По голубым дорогам Прикамья. – Пермь, 1976.

134. Торчинський М. М. Ойконімія Південно-Західного Поділля: Дис. канд. філ. наук. – К., 1993. – 296 с.

135. Тутковський П.А. Словник геологічної термінології (проект). – К.: Держвидав УРСР, 1923. – 201 с.

136. Українська ергоніміка у контексті розвитку сучасного українського мовознавства // Трансформація гуманітарної освіти . Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Ужгород, 1998. – С. 570-574.

137. Фактор оцінки в процесах відтеонімної ергонімічної номінації // Записки з ономастики. – Вип.3. – Одеса, 1999. – 82-88 с.

138. Ханмагомедов Х.Л. Топонимия Дагестана. Топонимия территории со сложной географической средой и этноязыковым составом населения. - Красноярск, 1990.

139. Цілина М.М. Ергонімія м. Києва крізь призму топонімії (порівняльно-описове дослідження) // Система і структура східнослов'янських мов: Збірник наукових праць. – К.: Знання України, 2004. - С. 152 - 160.

140. Цілина М.М. Особливості назвотворення закладів торгівлі м. Києва // Гуманітарний вісник Переяслав-Хмельницького державного університету імені Григорія Сковороди: Науково-теоретичний збірник. – Переяслав-Хмельницький: Вид.-во Переяслав-Хмельницького державного університету імені Григорія Сковороди, 2006. – Випуск 7. – С. 112 - 117.

141. Цілина М.М. Специфіка лексичної та структурної організації назв закладів культури, мистецтва та відпочинку м. Києва // Система і структура східнослов'янських мов: Збірник наукових праць. – К.: Знання України, 2005. – С. 279–285.

142. Чайкина Ю.И. Географические названия Вологодской области: Топонимический словарь. – Архангельск, 1988.

143. Чернышова Н.В. Русская оронимия Алтая в аспекте номинации. Дисс. ... канд. филол. наук. – Томск: ТГУ, 1988.

144. Черепанова Е.А. Микротопонимия Черниговско-Сумского Полесья. – Сумы, 1984.

145. Чубенко В.Ю. Географические названия на территории Донецкого кряжа. – Луганск, 1939.

146. Шабалин В.М. Тайны Земли Кузнецкой: Краткий топонимический словарь Кемеровской области: 3000 названий. – Кемерово, 1994.

147. Шувалов Н.И. От Парижа до Берлина по карте Челябинской области: Топонимический словарь. – Челябинск, 1989.

148. Энциклопедический словарь географических терминов. – М., 1968.

149. Ююкин М.А. Древнерусская ойконимия IX-XIII вв. // Дисс. ... канд. филол. наук. – Воронеж, 2002.

150. Янко 1. 1. Топонімічний словник України. – К., 1998. – 200 с

151. Ященко А.И. Лингвистический анализ микротопонимов определённого региона. Курс лекций для студентов филологических факультетов педагогических институтов. – Вологда, 1977. – 60 с.