ШЛЯХИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ З ДИЗГРАФІЄЮ
Вчитель – логопед Центру соціальної
реабілітації дітей – інвалідів
м. Славутич
Цвєткова Наталя Олександрівна
Аналіз помилок у письмі учнів
Проблема порушень писемного мовлення в учнів нині є досить актуальною, адже в письмових роботах школярів не лише початкових, а й старших класів простежуються стійкі специфічні помилки.
Серед учнів молодших класів нерідко трапляються такі, яким складно набути навичок письма. Як правило, їхні письмові роботи містять велику кількість різноманітних помилок. Ретельний аналіз цих помилок, їх співвідношення з усним мовленням можуть засвідчити порушення письма у дитини - дисграфію.
Під терміном «дисграфія» слід розуміти частковий розлад письма. Основним симптомом дисграфії вважається наявність стійких специфічних помилок, які практично не ліквідовуються у процесі навчання.
Пригадаємо, як відбувається процес письма. Спочатку ми вимовляємо звук. Почувши його, добираємо потрібну фонему, потім пригадуємо, як вона пишеться, а потім відтворюємо написання. Причиною виникнення дисграфії стає найменше порушення у цій програмі. Тобто дитина повинна мати правильне мовлення, задовільний мовленнєвий слух, розвинену моторику та особливий зір на літери. Інакше опанувати письмо вона не зможе.
Виділяють такі види дисграфій:
Артикулярно-акустична - в основі якої лежить відображення неправильної вимови на письмі, опора на неправильне вимовляння.
Акустична дисграфія - на основі порушення диференціації фонем.
Дисграфія на основі порушення мовного аналізу і синтезу.
Аграматична дисграфія, що пов’язана з недорозвитком граматичної будови мовлення, морфологічних і синтаксичних узагальнень.
Оптична дисграфія, що пов’язана з розвитком зорового гнозису, аналізу і синтезу просторових уявлень.
Такими є основні види дисграфш. Але, виходячи з практики, можна сказати, що дисграфія одного виду в чистому вигляді зустрічається дуже рідко. В основному порушення письма однієї дитини мають ознаки декількох видів дисграфій. І тому на практиці виділяють такі види дисграфії:
1. Порушення письма, обумовлене фонетико-фонематичним недорозвитком. Воно може мати ознаки акустико-артикуляторної, акустичної дисграфії та дисграфії на основі порушення мовного аналізу і синтезу;
2. Порушення письма, обумовлене нерізко вираженим загальним недорозвитком мовлення. Воно може поєднувати ознаки дисграфії, що були в першому випадку, і ще аграматичної дисграфії.
Оптична дисграфія іноді зустрічається в чистому вигляді, або її елементи можуть бути в будь-якому виді порушення писемного мовлення.
Отже, у дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком виявляється недорозвиток звукової сторони мовлення, недостатня сформованість фонетичних процесів і звуковимови, що перешкоджають своєчасному формуванню передумов до спонтанного оволодіння практичними навичками аналізу і синтезу звукового складу слова. А загальний недорозвиток мовлення - це системний дефект, при якому розглянуті вище наслідки несформованості звукової сторони мовлення ускладнюються наслідками недостатнього розвитку лексико-граматичної будови.
Характеристика специфічних помилок на письмі дітей-дисграфіків
Помилки на рівні букви і складу
а) Пропуск букв і складів. Це означає, що учень не розрізняє в складі слова всіх звукових компонентів (наприклад, лжі - лижі).
Пропуск двох і більше букв - наслідок більш грубого порушення звукового аналізу, що призводить до викривлення і спрощення структури слів (наприклад, бт - брат).
б) Заміна букв. Вказує на те, що учень виділив у складі слова певний звук, але для позначення його вибрав невідповідну букву. Це свідчить про:
- нестійкість співвідношення фонеми з графемою, коли не зміцнився зв’язок між значенням і зоровим образом букви;
- нечітке розрізнення звуків, що мають акустично-артикуляційну подібність;
- нечітке розрізнення букв, що мають схожість в написанні.
в) Змішення букв. Коли один і той самий звук позначається на письмі то правильно, то помилково. За акустично-артикулярною подібністю розрізняють такі види зміщень:
- дзвінкі і глухі парні приголосні в чіткій позиції: д - т, з - с і т. д. (наприклад, тавно - давно);
- задньоязикові приголосні: ґ - к, г - х (наприклад, ховориш - говориш);
- сонорні приголосні (либа-риба);
- свистячі і шиплячі приголосні: с - ш, з - ж (скажав - сказав);
- африкати: ч - щ, ч - ц, ц-т (наприклад, цікати - тікати);
- за оптико-кінематичними ознаками: о-а, и-у, п-т, х-ж, л-м. У цих замінах привертає увагу співпадання написання одного елемента букв, що змішуються. Написавши один елемент букви, дитина не змогла далі диференціювати рухи руки у відповідності із задумом, невірно передала кількість однорідних елементів (л-м), або помилково вибрала наступний елемент (и-у).
г) Перестановка букв і складів - є вираженням труднощів аналізу послідовності звуків у слові. Складова структура при цьому може зберігатися (мелетик -метелик).
г) Вставка голосних букв. Спостерігається, як правило, під час збігу приголосних (тигир).
Помилки на рівні слова
До них призводять труднощі аналізу і синтезу мовлення, неможливість виділити в мовному потоці стійкі мовні одиниці:
а) окреме написання частин слова (б рат);
б) написання разом службових слів з самостійними (влісі) або двох самостійних слів (ідедощ);
в) помилки, що пояснюються труднощами морфологічного аналізу і синтезу:
- при чергуванні (кіт - кіти);
- при творенні прикметників від іменників (хвіст лисиці - лисиний).
Помилки на рівні речення і словосполучення
а) Відсутність позначення кінця речення, або довільне його позначення.
Це пояснюється тим, що увага дитини-дисграфіка не може продуктивно розподілятися між багатьма завданнями письма: графічним, логічним, фонематичним і т.д. Має значення і несформованість вміння сприймати інтонаційне оформлення фраз і співвідносити його з основними правилами пунктуації.
б) Неузгодженість членів речення в роді, числі та відмінку. Звуження об’єму пам’яті у дітей-дисграфіків призводить до помилок узгодження і керування під час операції складання повідомлень зі слів (гратися лялькам.
в) Труднощі у вживанні прийменників - опускання їх або заміна.
Отже, аналіз помилок у письмі учнів показує, що дисграфія є одним із виявлень системного порушення мовлення, що охоплює всі сторони мовного розвитку дитини, а також стан ряду її немовленнєвих функцій, що утруднює засвоєння мовленнєвих знань і вмінь не тільки в початковій школі, але й на наступних ступенях навчання.
Помилки на рівні букви і складу свідчать про наявність у дитини фонетико-фонематичного недорозвитку мовлення, а на рівні слова і речення - про загальний недорозвиток мовлення. Але остаточний діагноз можливо поставити лише після поглибленого вивчення дитини.
При дисграфії варто взяти до уваги цю проблему і не ставити хрест на дитині. Слід намагатися їй допомогти. Відвідати з дитиною логопеда? Так, необхідно. Але зробіть це правильно. Якщо просто сказати: «Ти погано пишеш - відвідуй заняття з логопедом», - у дитини одразу виникне відчуття неповноцінності («Всі гуляти, а я - на заняття. Отже, я найгірший»). І в такому пригніченому настрої дитина прийде до логопеда. Вона займатиметься? Ні. Дитину не слід принижувати. Вона не винна, що така. Необхідно просто пояснити, що вона - не поганий учень, а особливий. Скажіть, що ви хочете їй допомогти мати високу оцінку з мови.
Логопедична допомога для дітей-дисграфіків проводиться за спеціальним планом роботи.
Роботу над подоланням недоліків письма слід спрямовувати на активізацію функцій різних аналізаторів (мовнослухового, мовнорухового, зорового, тактильних відчуттів тощо).
Основні напрямки корекційної роботи логопеда
Робота над звуковимовою. Насамперед необхідно усунути всі недоліки у вимові фонем. У дітей, звуковимова яких збережена, слід відпрацьовувати більш чітку артикуляцію, щоб працював мовноруховий аналізатор.
Розвиток фонематичного сприймання. Диференціація опозиційних звуків і складів проводиться не тільки на слух, але й закріплюється в писемному мовленні. Формування фонематичного сприймання проводиться з обов’язковою участю мовнорухового аналізатора.
Розвиток навичок звукового аналізу і синтезу. Робота з розвитку фонематичного сприймання переходить в роботу з розвитку навичок звукового аналізу. Остання проводиться завжди на матеріалі звуків, які вимовляються правильно.
Збагачення словникового запасу і розвиток практичного вміння користуватися ним. Практично цей напрямок здійснюється шляхом навчання дітей різним способам творення слів. Протягом усіх занять розширюється, уточнюється, закріплюється словниковий запас дітей. Головна мета - поєднувати вправи зі звукового аналізу кожного слова з уточненням його значення і вправами з письма і читання.
Розвиток граматичних навичок. Основне завдання цього етапу - робота над розумінням і вживанням прийменників, складанням речень, поширенням і скороченням речень тощо.
Розвиток зв’язного мовлення - як усного, так і писемного. Напрямки корекції для всіх однакові, але, в залежності від виду порушення письма, робота планується так, щоб більше уваги приділяти корекції найбільш порушених функцій.
Рекомендації вчителям по роботі з дітьми - дисграфіками
Дітям із дисграфією доведеться багато працювати на заняттях із логопедом. Комусь знадобиться рік, а комусь і три. Шкільна програма чекати не може - це зрозуміло.Тому дисграфіки повинні мати невеликі пільги, яких інші діти не помітять.
Не викликайте таку дитину до дошки для письмової роботи, щоб однокласники не сміялися з її помилок. Знайдіть альтернативу - дайте індивідуальне завдання, нехай виконає його на окремому аркуші, за першою партою.
Не примушуйте переписувати безліч разів домашнє завдання. Це спричинить виникнення невпевненості та збільшить кількість помилок.
Не давайте вправи на виправлення попередньо допущених помилок. Оскільки дисграфіки мають гарну зорову пам'ять і мимовільно запам'ятовують неправильне написання слів.
Не виправляйте помилки червоною пастою! Червоний диктант - це психологічна травма для дитини. Замініть на простий олівець, чорну або зелену пасту.
А що робити з диктантами? Звісно ж писати, але повільно! На написання диктантів зі 150 слів слід витрачати не менше ніж годину. Чому так довго?
По-перше, текст читаємо повністю. Запитуємо, які орфограми є в цьому
диктанті. Якщо дитина не може відповісти, підказуємо.
По-друге, читаємо перше речення. Запитуємо про наявність розділових знауів, просимо їх пояснити.
По-треттє, нехай дитина промовить по звуках одне-два складні слова. І лише потім, після дво-чотириразового прочитання речення записується частинами з промовлянням уголос усіх особливостей вимови і розділових знаків.
Зважаючи на все це, доходимо висновку, що написання диктанту повинно бути індивідуальним.
У дітей з порушеннями на письмі є шанс подолати дисграфію і наше завдання - допомогти їм у цьому!
Список використаної літератури:
Барищук Г. С. Усунення вад письма 1-4 класи. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2007. - 40 с.
Даниленко Н. Це страшне слово «дисграфія» // «Зростаємо разом», 2009. - № 2. - С. 8 - 11.
Заєць С. Корекція фонематичної дисграфії в учнів початкових класів // «Дефектолог», 2009 . - № 4. - С.11 - 20.