Конфуціанство.

Конфуціанство виникає у VI ст. до н. е., його засновником став Кон-фуцій (це латинська версія імені Кун Фуцзи). Основним літературним дже­релом конфуціанства є книга «Лунь-юй» («Бесіди та висловлювання»).

Конфуціанство етико-політичне вчення, основна увага в ньому придіїясться мистецтву управління і вихованню людини в дусі поваги до предків, до держави, до інших людей.

Етика Конфуція заснована на розрізненні двох соціальних типів лю­дей, двох стилів поведінки у суспільстві «шляхетної людини» і «низької людини». «Шляхетна людина» той ідеал, до якого повинна прямувати людина. Основними рисами шляхетної людини є вимогливість до себе, прагнення до самовдосконалення, вміння володіти собою, поміркованість у словах і вчинках, гуманність. Гуманність, за Конфуцієм, включає у себе справедливість, повагу до старших, правдивість, шанобливість. У своїй етиці Конфуцій формулює вищу моральну заповідь: «Не чини іншим того, чого не бажаєш собі».

В основі конфуціанського ідеалу управління лежить принцип мораль­ного зразку, а не примусу. Але для того людина повинна виховати свої во­льові якості. Не можна навчитися управляти державою і людьми, якщо не вмієш управляти собою, своєю психікою, вважав Конфуцій. Спочатку лю­дина повинна навести порядок в собі, потім у своїй сім'ї і тільки після того у державі.

Усе конфуціанське вчення було спрямоване на підкорення особистих інтересів людини інтересам держави. Під контролем конфуціанства як дер­жавної ідеології був весь образ життя китайців від стилю поведінки і мо­ви, смаків і звичок до одягу і зачіски. Згідно з правилами конфуціанської етики між старими і молодими, між вчителем і учнем, між чоловіком і жін­кою повинна існувати субординація. Кожен має знати своє місце і не пре­тендувати на чуже. І навіть між рівними за станом людьми повинна збері­гатися певна відстань, дистанція. Саме тому у конфуціанстві велике зна­чення мали формальні правила спілкування церемонії, ритуали, етикет. У чималій мірі конфуціанство сприяло формуванню і утвердженню в Китаї системи деспотичної держави з суворою ієрархією її членів.

Серед послідовників і критиків конфуціанства виділяються школа моїстів і школа законників (легістів). Ці школи, в яких соціальна та ети­чна проблематика теж посідала центральне місце, разом з конфуціанством значним чином вплинули на культуру Китаю.

Так, моїсти внесли демократичні елементи у соціальне вчення, ідею пріоритету інтересів народу над інтересами держави, зробили першу спро­бу постановки проблеми соціальної рівності людей./Легісти, або законники, на відміну від конфуціанців і моїстів, відмовились від гуманістичних цін­ностей, від культивування доброго початку в людині. Легісти висунули ідею, згідно з якою в період «боротьби царств» (а історія Стародавнього Китаю була ареною такої боротьби) в державі повинні панувати не правила моралі, а закони. Але ці закони легісти розуміли як закони покарання. Як­що раніше, коли люди були прості, чесні та дурні, висловлювалися вони, ними можна було управляти мудрістю, але тепер, коли люди хитрі, нече­сні і розумні, управляти ними можна тільки силою. На думку законників гуманність лише ослаблює державу, а доброта є «матір'ю злочинів». Дер­жава повинна грунтуватися на примусі і насиллі, на жорстокості, на стра­тах і війні, на взаємних наглядах і доносах у суспільстві. Така концепція наведення порядку у суспільстві була реалізована, як відомо, не тільки у Стародавньому Китаї.