Індукційний струм — електричний струм, що виникає у провідному контурі при зміні магнітного потоку через цей контур внаслідок явища електромагнітної індукції.

Величина індукційного струму визначається швидкістю зміни магнітного потоку й опором провідника. , де I — сила струму, — магнітний потік, R — опір провідника. Індукційні струми перешкоджають раптовій зміні струму в провіднику при підключенні до джерела, або відключенні від нього. При підключенні до джерела струму електричний струм в провіднику починає зростати. Зростає також і магнітне поле, створюване цим струмом. Змінне магнітне поле індукує в провіднику струм, направлений протилежно тому електричному струму, який в ньому протікає. Як наслідок електричний струм в провіднику встановлюється поступово і лише з часом досягає максимального значення. Коли це значення встановилося, магнітне поле перестає змінюватися і індукційний струм зникає.

Зворотний процес відбувається при вимиканні струму. Його зменшення призводить до зменшення магнітного поля, яке в свою чергу створює в провіднику електрорушійну силу, яка підтримує протікання струму. Як наслідок, струм ще протікає певний час через провідник після відключення від джерела струму. Швидкість перехідного процесу залежить від індуктивності провідника.

Д ля провідника з індуктивністю L магнітний потік дорівнює Тоді зміна сили струму описується диференцйним рівнянням

Відповідно час релаксації, який описує цей процес дорівнює

Закон Фарадея, де електрорушійна сила (ЕРС), яка виникає в котушці, що перебуває у змінному магнітному полі, у вольтах. N — кількість витків у котушці. Φ — магнітний потік у веберах: t — час, за який струм проходить у провіднику.
Якщо в провіднику виникає електрорушійна сила, то відповідно, індукований в ньому струм буде визначатися за законом Ома формулою де R — опір провідника. Такий струм називається індукційним струмом.
Вектор електричної індукції — кількісна характеристика електричного поля у суцільному середовищі. де Р  — вектор поляризації. Здебільшого позначається латинською літерою D{\displaystyle \mathbf {D} }ВD.
Слово «індукція» походить від латинського кореня, який означає наведення.

На заряд у суцільному середовищі з боку інших зарядів діють сили відмінні від сил у вакуумі. Причиною цього є поляризація середовища. Будь-який матеріал складається із електронів і йонів, які під дією зовнішнього поля зміщуються. В результаті ці наведені заряди створюють свої поля, згідно з принципом Лешательє-Брауна, реакція будь-якої системи на зовнішній влив намагається зменшити ефект цього впливу. Електричне поле, яке діє на пробний заряд з боку інших зовнішніх зарядів менше, ніж у випадку відсутності середовища.

Напруженість електричного поля, розрахована без врахування наведених зарядів і поляризації, й називається вектором електричної індукції у системі СГС. В системі СІ вектор електричної індукції визначений із іншою розмірністю, ніж розмірність напруженості електричного поля, а тому результат розрахунку потрібно ще помножити на {\displaystyle \varepsilon _{0}}  — діелектричну проникність вакууму.
Поляризація середовища викликана прикладеним електричним полем і залежить від його значення. Враховуючи цю залежність у формулі для вектора електричної індукції, можна знайти співвідношення між вектором електричної індукції й напруженістю електричного поля, яке називається матеріальним співвідношенням.

У лінійному наближенні (при слабких полях) поляризація пропорційна прикладеному електричному полю, й тоді можна записати Коефіцієнт пропорційності {\displaystyle \varepsilon }  називається діелектричною сталою середовища.

У системі СІ, відповідно, {\displaystyle \varepsilon }  називають відносною діелектричною сталою, а величину — так звана діелектрична проникність вакууму, абсолютною діелектричною сталою середовища.

Такий зв'язок отримав назву матеріального співвідношення. Найпростіше з матеріальних співвідношень наведене вгорі.