Дистанційний тренінг
«Типи аналізу художнього тексту, адаптовані до шкільної практики»
Стилістичний аналіз художнього твору
Заняття №7
Все, що є в мене, – це мій стиль.
В.Набоков
Теоретична частина
Шановні колеги, це заняття я хочу розпочати дещо несподівано для вас. Я пропоную вам перевірити і свої знання з предмету, і наявність філологічної інтуїції. Прочитайте, будь ласка, наступний вірш і спробуйте визначити, на яке літературне явище він є пародією.
«На небесах горят паникадила,/ А снизу – тьма./ Ходила ты к нему иль не ходила? / Скажи сама! / Но не дразни гиену подозренья, / Мышей тоски! / Не то смотри, как леопарды мщенья / Острят клыки! /И не зови сову благоразумья / Ты в эту ночь! / Ослы терпенья и слоны раздумья / Бежали прочь. / Своей судьбы родила крокодила / Ты здесь сама. / Пусть в небесах горят паникадила. / В могиле – тьма».
Ну, що здогадалися? Так, це пародія на вірші російських символістів. Гадаю, вам не важко було це визначити за окремими стилістичними ознаками, характерними для модерністської течії символізму. У вірші присутня таємничість, недосказаність («Ходила ты к нему иль не ходила?» - хто і до кого ходив, залишається за завісою таємничості); тяжіння до символів ( «гиена подозренья», «мыши тоски», «леопарды мщенья» та ін.); використання ірраціональних метафор («Своей судьбы родила крокодила / Ты здесь сама”); містичність («Пусть в небесах горят паникадила»); мотиви смерті («В могиле – тьма»).
Переконана, неважким буде і наступне завдання. Спробуйте назвати автора самоіронічного вірша: «Но – носящему котомки / И капуста – ананас;/ Как с прекрасной незнакомки,/ Он с нее не сводит глаз».
Є у цьому вірші рядок, який, гадаю, дозволив вам припустити, що це Олександр Блок. Так, поет присвятив своїм побутовим випробовуванням після 1917-го року декілька іронічних віршів. Образ прекрасної незнайомки та зачарування нею ліричного героя – стилістична ознака поезії Блока. Її важко не помітити, а за нею не складає особливих труднощів і визначити автора вірша.
Що ж таке стиль? Відкриваємо "Літературознавчий словник-довідник" і читаємо, що стиль – це "сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму та індивідуальну манеру письменника».
Але виникає питання, про яку сукупність ознак ідеться?
У вірші, яким ми розпочали заняття, ознаки стилю ми шукали у мовних засобах, тобто пов’язували поняття стилю із формою твору. А ось у рядках Блока стильовою підказкою став образ прекрасної незнайомки. А, як відомо, образна система належать до змістової складової твору. То які все ж ознаки можна віднести до поняття стилю? Мовні, образно -тематичні чи якісь інші?
Як часто ми це спостерігаємо, думки вчених розділилися. Одні відносять поняття стилю до категорії передусім мовної. Інші схильні пов’язувати стиль з ідейно-образним змістом твору.
Не будемо заглиблюватися в наукові дискусії. Гадаю, доцільно дослухатися до думки вченого В. Жирмунського, котрий у поняття стиль літературного твору включає мовні засоби, теми, образи, композицію твору, його художній зміст, ідею та проблематику, особливості світогляду письменника, тобто пропонує розглядати стиль як широке поняття, яке поєднує формальні та ідейно-змістові особливості творів.
У сучасному літературознавстві поняття стиль розглядається на двох рівнях:
1) окремого, індивідуального – це індивідуальний стиль письменника (ІЄ.Васильєв: "творче обличчя письменника");
2) загального – стиль літературних угруповань, шкіл, течій, напрямів, культурних епох ( їх називають «великими епохами»).
Нагадаю, що пародійний вірш дозволив нам пригадати стилістичні ознаки модерністської течії - символізму, а поетична мініатюра про капусту і прекрасну незнайомку допомогла почати розмову про індивідуальний стиль митця.
Це той мінімум інформації про стиль, який дозволить нам розглянути можливості використання поняття стилю під час аналізу художнього твору.
Стиль «великої епохи»
Скажу відразу, що якогось єдиного алгоритму проведення стилістичного аналізу (як, наприклад, проблемно-тематичного) не існує. Треба відштовхуватися від твору, який вивчається, навчальної ситуації, мети, яку ставить учитель, і керуватися, звичайно логікою. Отже, міркуємо разом.
Абсолютно логічно розглядати художній твір у зв’язку із особливостями національного стилю, стилів «великих епох», літературних напрямів, течій, шкіл, мистецьким явищем яких він є.
Розглянемо особливості стилістичного аналізу твору в контексті стильових особливостей «великої епохи».
Стиль «великої епохи» враховує особливості певного етапу розвитку літератури; це мистецький художній «код», що розкриває спільність філософських та релігійних ідей, наукових уявлень, психологічних особливостей, світосприйняття, етичних норм, естетичних критеріїв тощо певної епохи.
Існують різні класифікації поділу історії людства. Розглянемо стильові особливості «великих епох» за однією із них.
Стильові особливості «великох епох» як мистецький художній «код»
№ з/п | Хронологічні межі | Найвідоміші представники | Стильові особливості |
Античність | |||
1. | І тис. до н.е – V ст. н.е. Стародавня Греція і Стародавній Рим | Гомер, Алкей, Сапфо, Анакреонт,Тіртей, Архілох, Езоп, Есхіл, Софокл, Еврідіп, Арістофан, Вергілій, Горацій, Овідій |
|
Середньовіччя | |||
2. | V ст. – середина ХІV ст.
| |
|
Відродження | |||
3. | ХІV – ХVІ ст. Перший етап «Раннє Відродження». Італія. (ХІV-ХVст) Другий етап «Високе Відродження» ХVІст Третій етап «Пізнє Відродження» (рубіж ХVІ –ХVІІ ст.) | Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Джованні Боккаччо
Франсуа Рабле, П’єр Ронсар (Франція), Еразм Роттердамський (Нідерланди) Себастьян Брант (Німеччина), Як Кохановський (Польща) та ін.
Вільям Шекспір (Англія), Мігель Сервантес (Іспанія), Ян Амос Коменський (Чехія) |
|
Бароко | |||
4. | ХVІІ ст Найбільшого розквіту досягнув в Італії, Польщі, Австрії, Іспанії, Україні, Росії, Латинській Америці. | Педро Кальдерон, дон Луїс де Гонгора-і-Арготе (Іспанія); С. Полоцький, Ф. Прокопович, М. Ломоносов (Росія) Іван Вишенський,Лазар Баранович, Іоанн Максимович, Іван Величковський, Стефан Яворський, Григорій Сковорода Лазарь Баранович (Україна) |
|
Класицизм | |||
5. | ХVІІ ст Найбільшого розквіту досягнув у Франції | Жан Лафонтен (байкар) Жан-Батіст Мольєр (драматург, комедіограф) П’єр Корнель (драматург, трагік), Жан Расін (драматург, трагік), Шарль Перро (казкар) |
|
Просвітництво | |||
6. | ХVІІІ | Даніель Дефо, Джонатан Свіфт, Генрі Філдінг, Роберт Бернс (Англія); Вольтер, Дені Дідро, Жан-Жак Руссо, Огюст Бомарше (Франція); Йоганн Вольфганг Гете, Фрідріх Шиллер (Німеччина) |
|
Романтизм | |||
7. | Перша половина ХІХст | Перша хвиля романтизму (доба наполеонівських воєн та період Реставрації) Дж.- Г. Байрон, П. Б. Шеллі, Дж. Кітс, В. Скотт (Англія); Е.Т.А. Гофман, Г.Гейне (Німеччина) Друга хвиля романтизму (після Липневої революції у Франції 1830 р) Віктор Гюго, Жорж Санд, Александр Дюма (Франція); Адам Міцкевич, Юліуш Словацький (Польща); Шандор Петеффі (Угорщина); Джеймс Фенімор Купер, Едгар По (США) В.Жуковський, О.Пушкін, М.Лєрмонтов, М.Гоголь (Росія) Представники України: Т.Г.Шевченко (ранній), М. Максимович, П.Гулак-Артемовський. О.Павловський, Л. Боровиковський, М. Костомаров
|
|
Реалізм | |||
8. | Друга половина ХІХст | Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак, Г. Флобер (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Ш. Бронте (Англія); О. Пушкін, М. Гоголь, М. Некрасов, І. Гончаров, І. Тургенєв, Φ. Достоєвський, 0. Островський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія); Г. Гайне, Т. Фонтане (Німеччина); Б. Прус, Е. Ожешко (Польща); Я. Неруда (Чехія); І. Вазов (Болгарія); В. Вітмен, М. Твен (США). Пізній Т.Г. Шевченко, Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, С. Руданський, І. Франко, М. Коцюбинський, О.Кобилянська, Б.Грінченко (Україна)
|
|
Модернізм | |||
9. | Кінець ХІХ – перша половина ХХ ст. | Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, С. Маларме (Франція), Райнер Марія Рільке (Австрія), Оскар Вайльд (Англія), Моріс Метерлінк (Бельгія), Генрік Ібсен (Норвегія), Олександр Блок, Андрій Бєлий, Анна Ахматова, В.Маяковський, Борис Пастернак (Росія). Марсель Пруст (Франція), Кнут Гамсун (Норвегія), Джозеф Конрад (Англія), Юліан Тувім (Польща), Іван Бунін, |
|
Постмодернізм | |||
10. | Друга половина ХХ століття | Милорад Павич (Сербія), Умберто Еко (Італія), Патрік Зюскінд (Німеччина), Д.Апдайк, Томас Пінчон (США)
Ю.Андрухович, Ю.Іздрик, Л.Дереш,, О. Ульяненко, О.Забужко (Україна) |
|
Знаходимо у художніх творах стильові особливості «великої епохи»
Використання вчителем стильових ознак «великих епох» як мистецького коду (своєрідного ключа до розуміння ідеї твору) допомагає виокремити щось важливе у творі, навколо чого і розгортається його ідейно-художній аналіз.
Наведу декілька прикладів.
Гомер. «Іліада». Вивчаючи твори античності, звертаємо увагу дітей на втілення в них ідеї гуманізму, характерної стильової ознаки «великої епохи». З цієї точки зору прослідкуємо зображення Гомером своїх героїв. У поемі «Іліада» Поет звеличує відвагу, мужність, героїзм, внутрішню і зовнішню красу як своїх співвітчизників ахейців, так і троянців. Він висловлює віру в Людину, її доброту і милосердя. Попри те, що предметом зображення в «Іліаді» є Троянська війна, Гомер засуджує війну як протиприродне явище, яке руйнує гармонію світобудови й прекрасну духовну сутність Людини.
Цю ідею він майстерно втілює в розвитку образу Ахілла – улюбленого свого героя. Поет зображує руйнівний вплив війни на серце уславленого ватажка ахейців, яке стає «залізним». Читаючи «Іліаду», ми стаємо свідками жорстокості Ахілла по відношенню до Гектора, уславленого ватажка троянців. Проте Гомер відповідно античним ідеалам гуманізму показує метаморфозу моральної сфери героя – «оживлення» його серця. Останню пісню поеми Гомер присвячує зображенню Ахілла, який здатний плакати, співчувати, прощати. Одинадцятиденним перемир’ям завершується поема Гомера. І такий фінал твору, погодьтесь, символічний. У ньому Гомер відобразив гуманістичний ідеал епохи –- віру в Людину, її красу, довершеність і внутрішню гармонію і гармонію зі світом, прагнення Людини до миру і щастя на землі.
Вільям Шекспір «Гамлет». Для правильного розуміння трагедії В.Шекспіра слід звернути увагу на одну із стильових особливостей епохи Відродження. В центрі зображення митців цієї епохи – Людина з її здібностями і обдаруваннями, розумом та волею. Людина епохи Відродження дієва. Прагнучи земного щастя, вона ставить мету і досягає її, часто всупереч моралі. Старший сучасник В.Шекспіра М.Монтень стверджував: «Людина – це її мета», тобто за метою можна судити, якою є людина.
Тож, аналізуючи трагедію «Гамлет», варто розглянути, яку мету ставлять герої і яким шляхом її досягають. До своєї мети – стати королем Данії - Клавдій іде через страшний злочин - підступне вбивство рідного брата. А щоб утриматися на престолі та приховати свій злочин, здійснює підлі і злочинні дії: одружується з вдовою вбитого короля Гертрудою, налаштовує її проти сина; використовує Офелію проти Гамлета, чим руйнує їхні стосунки; доручає Полонію (батьку Офелії) втертися в довіру до принца і слідкувати за ним; вербує Гільденстерна і Розенкранца та доручає їм убити свого студентського друга.
Як бачимо, до своєї мети Клавдій іде аморальним злочинним шляхом. При цьому він здійснює чи не найбільший злочин – руйнує гармонію ренесансного світу, в якому перебував принц Гамлет.
Зненацька мислячий, мрійливий юнак, для якого Земля – «прекрасний храм», людина – «творіння Боже», розумом подібне до янгола, а обличчям – до Бога, втрачає все, що було сенсом його життя: батьків, кохану дівчину, друзів, віру в досконалість Людини та світової будови (“Звихнувся час наш”). У Гамлета вперше в житті з’являється мета, висока і страшна – він має помститися Клавдію за руйнування світової гармонії і вбити його.
Шекспір як поет Пізнього Відродження зображує трагедію гуманіста, який боляче переживає крах ренесансних уявлень про велич Людини, загибель понять честі, любові, дружби, усвідомлення злочинності світу і необхідність жити у ньому і за його законами.
Під час стилістичного аналізу трагедії «Гамлет» можна включити до кола питань для обговорення наступні:
Що в постаті Гамлета, принца Данського, відображає ідеал людини епохи Відродження?
Чому трагедія «Гамлет» була незрозумілою глядачам епохи Класицизму й Просвітництва? Що в цьому художньому творі не відповідає нормам указаних епох?
Що змінилося в сприйнятті образу Гамлета в епоху європейського романтизму?
Що означає в літературі поняття «доба Шекспіра»? Які стильові домінанти його творчості впливали на формування даного поняття?
Джордж Гордон Байрон «Паломництво Чайльд Гарольда». Аналізуючи поему «Паломництво Чайльд Гарольда», варто зосередити увагу на особливостях романтичного героя Байрона, які відповідають стильовим ознакам епохи романтизму.
Незадоволеність дійсністю, песимістичне світосприйняття, розчарування і смуток, прагнення пізнати людей, намагання випробувати свої духовні можливості та сили – ось цілі і причини паломництва Чайльд Гарольда, які близькі самому Байрону. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу – його незавершеність, герой покликаний відобразити момент пробудження самосвідомості людини нового часу, яка починає відчувати на собі й у світі, що її оточує, наслідки історичних змін і усвідомлювати трагічні суперечності, які були характерною рисою сучасності.
Джордж Гордон Байрон «Мазепа». Аналіз поеми Байрона «Мазепа» можна розпочати з проблемного питання: Чому саме Івану Мазепі присвятили свої твори найвідоміші митці ХІХ століття: поети Байрон і Віктор Гюго, художники Верне, Буланже, композитор Ліст та багато інших? Чим приваблював романтиків український гетьман? У ході роботи з твором учні з’ясовують, що романтиків Мазепа цікавив у першу чергу як легендарна романтична особа, а не державний діяч.
За легендою, молодий Мазепа, перебуваючи на службі у польського короля Яна Казимира, мав коханкою дружину визначного польського магната. Коли ошуканий чоловік дізнався про це, наказав своїй службі зловити винуватця, прив'язати його нагого до дикого коня і пустити степом, що аж із Польщі помчав із ним в Україну, де Мазепу знайшла дівчина, що згодом стала його дружиною.
Така легенда була надзвичайно привабливою для митців-романтиків. Вона давала можливість зобразити в художній тканині твору винятковий характер за виняткових обставин, втілити романтичну ідею пристрасного і трагічного кохання. Цікавим був романтикам Мазепа і як герой-сильна особистість, здатна, подібно Наполеону, ствердитися в житті завдяки власному винятковому характеру. Висока освіченість, залізна воля, тверезий розум, палкі почуття мужність і рішучість допомогли Мазепі піднятися на саму вершину українського суспільства і стати гетьманом.
М.Павич «Хозарський словник». Аналіз «Хозарського словника» М.Павича відбувається через знаходження в ньому стильових ознак постмодернізму. Почати роботу з твором можна із розгляду його як ідеального гіпертексту постмодерністської літератури.
«Хозарський словник» – це роман-лексикон на 100 000 слів. Художній текст складається з трьох книг: Червоної (християнські джерела), Зеленої (ісламські джерела), Жовтої (єврейські джерела) та окремих доповнень: Appendix І, Appendix ІІ. Кожна книга має свій символічний знак: Червона – хрест, Зелена – напівмісяць, Жовта – зірка Давида. У кожній книзі автор у алфавітному порядку розташовує статті, які висвітлюють хозарське питання з позицій різних релігій. У «Червоній книзі» їх 14, у «Зеленій книзі» - 16, у «Жовтій книзі» - 17. Три книги цього словника – жовту, червону, зелену – можна читати в довільному порядку, починаючи з тої, на якій розкриється словник.
Така «розбитість» тексту на формальні рівні частини, фрагментарність, хаотичність у побудові сюжету відображає хаос абсурдного теперішнього світу, в якому панує непорозуміння і роз’єднаність між людьми різних релігій, різних національностей, свідчить про розпад цілісності самої дійсності. Проте всі ці мікросюжети об’єднуються волею і почуттями оповідача. Творче начало з’єднує те, що розпалося в світі. І творчості читача в даному випадку відведена надзвичайно важлива роль. «… тільки той, хто може прочитати книгу в правильному порядку, знає, як заново створити світ», – стверджує автор. Оскільки постмодерністський роман-лексикон М.Павича – це гіпертекст, а значить нелінійне письмо, способів його прочитання безліч. Письменник стверджує, що читач може «з’єднати слова в єдине ціле» 2 млн.500 тис. способами.
Роман «Хозарський словник» є не лише гіпертекстом, а гіпертекстом підкреслено інтерактивним. «Не я змішую фарби, а твій погляд…, я лиш кладу їх на стіну одну за одною в природному порядку, а той, хто дивиться, сам змішує у своєму оці, наче кашу», – так М.Павич запрошує своїх читачів до співпраці - творення художнього тексту: дописування фіналу, початку, фрагменту, розвиток ліній персонажів тощо.
Активне залучення читачів до співтворчості є проявом постмодерністського прийому гри з читачем. Гра в романі розпочинається з першої ж сторінки: «На цьому місці лежить той читач, який ніколи не відкриє цієї книги. Тут він мертвий назавжди». Прийнявши це звернення на свою адресу, мало хто з читачів відмовиться продовжити читання, аби не потрапити до «мертвих назавжди»…
Індивідуальний стиль письменника
В індивідуальному стилі письменника поєднуються стильові особливості «великої епохи», літературного напряму, течії, до яких відноситься творчість митця, та його особистий художній простір стилістичних засобів, конструкцій, тем, образів, який властивий лише йому, є його своєрідним творчим почерком. Головним показником індивідуального стилю є стильові домінанти. В інтерпретації О.Лосєва це поняття містить у собі те, «що є «родзинкою» даного стилю, його «душею», його формоутворюючим принципом.
Гадаю, вам буде не складно назвати автора наступного вірша, виділивши в ньому стильові домінанти: заперечення класичних традицій, ідеалізація ідей руху, прагнення відобразити прискорений ритм життя; реальність викривлена, механізована, технізована; декларативність.
Сразу –
Люди,
Лошади,
Фонари,
Дома
И моя казарма
Толпами
По сто
Ринулись на улицу.
Шагами ломаемая, звенит мостовая.
Уши крушит невероятная поступь.
Гадаю, ви упізнали автора і, мабуть, ще за однією стильовою домінантою – віршами у формі сходинок. Так, це уривок із вірша В.Маяковського, найяскравішого представника російського футуризму.
Літературні традиції і новаторства
З індивідуальним стилем письменника та стилем художнього твору пов’язані такі поняття, як традиції і новаторство. Літературна традиція – це творче використання новими поколіннями письменників художнього досвіду та ідейно-естетичних надбань і творчих досягнень минулих літературних епох, художніх напрямів, жанрів. Новаторське, тісно поєднуючись із традиційним, відкидає старі естетичні принципи, провідні жанри, стилі, і таким чином оновлює, збагачує і розвиває літературу.
Особливо чітко прослідковуються традиції та новаторства в індивідуальних стилях митців, творчість яких припадає на перехідний період. Наприклад, Данте Аліг’єрі називають останнім поетом Середньовіччя та першим поетом епохи Відродження. Тож, пропоную в індивідуальному стилі Данте Аліг’єрі розглянути ознаки, традиційні для європейського Середньовіччя, та знайти особливості, характерні для нового часу – епохи Відродження.
«Нове життя». В «Новому житті» Данте розповідає історію свого кохання до Беатріче.
Традиції. У дусі традицій Середньовіччя його любов до прекрасної дами втілена у формі поклоніння Мадонні. Данте майже не змальовує зовнішнього вигляду Беатріче. Адже в середні віки тіло вважалося гріховною оболонкою, в яку вміщена божественна душа.
Новаторство. Данте дає читачеві змогу уявити незвичайну зовнішню красу дівчини, коли описує вплив цієї вроди на людей: «В своїх очах вона несе кохання, – / На кого гляне, всі блаженні вмить; / Як десь іде, за нею всяк спішить, / Тріпоче серце від її вітання… / Коли ж іще всміхається вона, / Марніє розум і мовчать уста, –/ Таке-бо це нове й прекрасне диво».
Новаторство Данте в тому, що він наділив небесною красою земну жінку. Цим він підніс людину, людське і земне. Уже в цьому ранньому творі ми спостерігаємо зародження гуманістичного світогляду Данте Аліг’єрі..
«Божественна комедія».
Традиції. Тема поеми – зображення уявної мандрівки поета у потойбічний світ. Він подорожує трьома світами: Пеклом, Чистилищем і Раєм. У цьому виявляється вертикальний світогляд середньовічної людини. Данте не вигадує своїх персонажів, а розповідає про реальних людей, відомих в Італії своїм трагічним життям. Це прикметна риса літератури доби Середньовіччя – налаштування автора на вірогідність, істинність розповіді. «Божественна комеді» у дусі Середньовіччя мала на меті цілком конкретне завдання: відвернути людину від гріха, показавши страждання грішників, і навернути душі до праведного життя, показавши блаженство праведників у раю.
Новаторство. Данте виступає проти однозначної, категоричної оцінки людської долі лише з погляду середньовічної церковної моралі. Наприклад, вислухавши у пеклі від Паоло та Франчески історію їхнього забороненого кохання, Данте від переповнення почуттями непритомніє. Він не промовляє жодного слова осуду в бік закоханих. Поет хоче сказати, що нехай з погляду церкви Франческа та Паоло заслуговують на кару, але з позицій людських почуттів вони гідні співчуття. Так у поемі виникає новий погляд на людську долю – з точки зору земного, людського. Цей погляд став панівним у добу Відродження. Він дістав назву гуманізм.
«Стиль – це сама людина»
Так вважав французький філософ Ж.Бюффон, очевидно, маючи на увазі, що індивідуальний стиль письменника безпосередньо пов’язаний із його світоглядною позицією. Тому її з’ясування через різні літературно-художні джерела (художні твори, записи у щоденниках, записниках, епістолярні, біографічні та автобіографічні матеріали, поетичні декларації, статті і рецензії, виступи та інтерв’ю, відгуки сучасників, критичні статті тощо) – перший крок до розуміння індивідуального стилю письменника. Іншими словами, потрібно прислухатися до того, як сам митець пояснює особливості своєї творчості.
Так щойно розглянуті нами гуманістичні погляди Данте можна пояснити особливостями його світоглядної позиції, які поет висловив у своїх записах та творах: «Людина народжена для щастя»; «Тож пригадайте, ви чиї сини: / Бо ви народжені не животіти, / А знання і честь нести у світ ясний». («Пекло», ХХVІ. 118-120)
Отже, можна стверджувати, що індивідуальний стиль письменника пов’язаний з його власною “моделлю світу». Тому, гадаю, здійснення стилістичного аналізу має комбінуватися з біографічним методом, який дозволить уявити та осягнути «модель світу» митця.
Наведу декілька прикладів.
Джордж Гордон Байрон. Розглядаючи індивідуальний стиль Байрона, варто звернутися до його мемуарів.
«Люди чимало дивувалися тій меланхолії, що звучить у моїй поезії. Інші дивувалися моїм веселощам у житті. Пригадую, що якось, коли я від душі веселився в доброму товаристві, це було помічено моєю дружиною. Я відповів їй: «Ось бачиш, а мене ж таки часто звуть Меланхоліком – і часто цілком даремно!» На це вона відповіла: «Ні, Байрон, це не так. В глибині душі ви залишаєтесь найсумнішим меланхоліком і часто саме тоді, коли зовні найбільше тішитесь».
Франц Кафка. Письменницький стиль Ф.Кафки завжди дивував і вражав читачів незрозумілістю, дивністю, абсурдністю, трагічністю і песимізмом. У критиці з’явилися спеціальні терміни для позначення загадкового стилю письменника: “кафкіанська ситуація”, “кафкіанський абсурд”, “кафкіанський світ”.
Осягнути «модель світу» Кафки, із якої народився його загадковий стиль, допомогли щоденники письменника та його відомий “Лист до батька” (1919 рік). Ось лише деякі записи, які дають уявлення про витоки трагічного світовідчуття письменника.
“Лист до батька”. “Між мною і Тобою не було справжньої боротьби; Ти швидко справився зі мною, і мені залишалася лише втеча, гіркота, сум, внутрішня боротьба”. “Все недобре, що я вважаю побічним наслідком Твого виховання – слабкість, відсутність упевненості в своїх силах, почуття провини…». “Мені було страшно, наприклад, коли Ти кричав: “Я розірву тебе на шматки!”… Страшно було і тоді, коли Ти з криком бігав навколо столу, щоб схопити когось».“Твоя погроза: “Не заперечувати!” – і піднята при цьому рука супроводжують мене з незапам’ятних часів”.“Я втратив віру в себе, зате придбав безмежне почуття провини”. "Я... постійно стою перед своєю сім’єю, і широко размахую ножем, намагаючись одночасно їх і поранити і захистити".
Уся творчість Кафки, по суті, коли не розповідь про себе, то глибоко суб’єктивне переживання зовнішнього світу. Оповідання “Вирок” – це відтворення стосунків з батьком, “Сільський лікар” – перенесена на мову символів історія горлової кровотечі й другого розриву з Феліцією; “Голодомайстер” – криве дзеркало кафківських взаємин з мистецтвом і водночас щось трагічно особисте (через болі в горлі він не міг ковтати й достоту помирав з голоду). Можливо, не було на світі письменника, у творчості якого власне життя й власна доля відігравали б таку вирішальну роль, як у Кафки. Його твори часто залишалися незакінченими не тому, що талант митця (так він сам вважав) “незначний”, і не тому, що він не знаходив істини. Будь-який його твір – це він сам, і по-справжньому поставити крапку була спроможна лише його смерть.
Кафка-письменник до себе був нещадним. Він писав і постійно був незадоволеним написаним, ганив свої твори. Так, про “Перевтілення” він говорив, що це “мерзенне оповідання”. Але водночас літературна творчість мала для нього колосальне значення. Художник висував до себе надлюдські вимоги: “…щасливий я був би тільки тоді, коли зміг би привести світ до чистоти, правди, сталості”. Недосконалості світопорядку він хотів протиставити бездоганність своєї творчості. За такі високі вимоги до своєї творчості Кафка заплатив прокляттям довічної незадоволеності собою.
Все пізнається у порівнянні
Дійсно, надзвичайно багато можливостей для стилістичного аналізу дає порівняння творів, які належать до різних періодів творчості одного письменника, різних течій, літературних напрямків, «великих епох». У порівнянні можна побачити все найсуттєвіше.
Так, наприклад, стильові особливості модерністських течій символізму та акмеїзму можна розглядати у порівнянні. Як відомо, останнє десятиліття ХІХ ст. та перше ХХ ст. позначилися розквітом у Росії символізму. «В 1910 році явно визначилася криза символізму, і поети-початківці вже не приєднувалися до цієї течії…» (Із «Автобіографії» Анни Ахматової). Як альтернатива символізму виникає нова модерністська течія – акмеїзм. Назва цієї літературної течії походить від грецького слова, що означає «розквіт», «вища ступінь чогось».
Учням можна запропонувати послухати два вірші, наприклад, символіста О.Блока «Вхожу я в темные храмы» та акмеїста М.Гумільова «Жираф», визначити протилежні стильові особливості обох течій і записати їх у відповідні колонки таблиці.
***
Вхожу я в темные храмы,
Совершаю бедный обряд.
Там жду я Прекрасной Дамы
В мерцаньи красных лампад.
В тени у высокой колонны
Дрожу от скрипа дверей.
А в лицо мне глядит, озаренный,
Только образ, лишь сон о Ней.
О, я привык к этим ризам
Величавой Вечной Жены!
Высоко бегут по карнизам
Улыбки, сказки и сны.
О, Святая, как ласковы свечи,
Как отрадны Твои черты!
Мне не слышны ни вздохи, ни речи,
Но я верю: Милая - Ты.
О.Блок
Жираф
Сегодня, я вижу, особенно грустен твой взгляд
И руки особенно тонки, колени обняв.
Послушай: далёко, далёко, на озере Чад
Изысканный бродит жираф.
Ему грациозная стройность и нега дана,
И шкуру его украшает волшебный узор,
С которым равняться осмелится только луна,
Дробясь и качаясь на влаге широких озер.
Вдали он подобен цветным парусам корабля,
И бег его плавен, как радостный птичий полет.
Я знаю, что много чудесного видит земля,
Когда на закате он прячется в мраморный грот.
Я знаю веселые сказки таинственных стран
Про чёрную деву, про страсть молодого вождя,
Но ты слишком долго вдыхала тяжелый туман,
Ты верить не хочешь во что-нибудь кроме дождя.
И как я тебе расскажу про тропический сад,
Про стройные пальмы, про запах немыслимых трав.
Ты плачешь? Послушай... далёко, на озере Чад
Изысканный бродит жираф.
М.Гумільов
Символізм | Акмеїзм
|
Використання таємничих символів, ірраціональних метафор, натяків і недомовок, незрозумілість; Містичність, мотиви сну, тіней; Складні асоціації, Спрямованість на підсвідоме сприйняття Уживання великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення
| Ясність і легкість, простота стилю, зрозумілість; Утвердження реальності життя; Заперечення містики символістів; Яскравість, картинність, декоративність стилю.
|
На закінчення
Учений-енциклопедист П.Флоренський писав своїй доньці: «Коли читаєш художній твір, не задовольняйся однією фабулою, а розбирайся в побудові твору, в особливостях мови… Треба розуміти, як зроблений твір, у його цілих і окремих елементах, і для чого воно зроблено саме так, а не інакше. Тоді ти побачиш, що різноманітні особливості твору, навіть такі, які спочатку можуть здатися недоліками, прорахунками, примхами автора, насправді мають цільове призначення загалом».
Гадаю, привчаючи своїх учнів уважно ставитися до стильових особливостей творів, ми виховаємо у них філологічні почуття, необхідні для компетентного і радісного спілкування з книгою
Практична частина
Опрацюйте теоретичний матеріал, коротко сформулюйте своє враження від цього заняття.
Наведіть приклад (фрагмент уроку) аналізу художнього твору в контексті стильових особливостей «великої епохи», літературного напряму, течії, національного стилю (на вибір).
Наведіть приклад роботи над визначенням індивідуального стилю письменника.
Список літератури
Літературознавчий словник-довідник. — К., 1997.- с.656
Таранік-Ткачук К.В. Стилістичний аналіз художнього твору на уроках зарубіжної літератури в старших класах: Метод.посібник. – К.: Грамота, 2008. – 128 с.
Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література: Західна Європа від античності до початку ХІХ ст.: Проб. Підруч. для 9 кл. серед. Шк. – К.: Вежа. 1997. – 304 с.
Ірина Хроменко,
керівник консультативно-тренінгового центру «Педагог»
Додаток
Колнспект уроку
вчителя української мови та літератури Смілянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №6 Черкаської обл. Цьоми Л.О.
Т 
ема. Психологічно переконливе розкриття внутрішнього стану людини в новелі М.Коцюбинського “Intermezzo”.
Символічні образи. Поетика імпресіонізму
Мета.
вчити школярів аналізувати стильові особливості імпресіоністичного твору, визначати роль пейзажу, звукових образів, світлотіні, знаходити та пояснювати символічні образи, ускладнені метафори; пояснювати роль внутрішнього монологу, прийомів контрасту.
розвивати літературно-аналітичні навички учнів, вміння аналізувати та інтерпретувати твір;
виховувати естетичні почуття, культуру читача.
Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор
Епіграф до уроку. Бачити, відчувати, виражати.
Брати Гонкури
Хід уроку
І. Вступне слово вчителя
Учитель. На минулому уроці ви ділилися своїми читацькими враженнями про те, що новела М.Коцюбинскького «Intermezzo» складна й незрозуміла, адже сюжет твору зводиться до розповіді про героя, який втомився, виїхав на природу, поспостерігав за сонцем, нивами, жайворонком, собаками, зустрів людину, чомусь страшенно зрадів і знову повернувся до міста. Зрозуміло, що такий сюжет твору потребує «ключа», який би розшифрував глибокий підтекст новели.
На минулому уроці ми шукали цей «ключ» в особливостях жанру психологічної новели. На цьому уроці ми шукатимемо «ключ» до розуміння новели в імпресіоністичній поетиці, адже “Intermezzo” називають взірцем імпресіонізму.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності
Розповідь учителя (у супроводі комп'ютерної презентації «Імпресіонізм у малярстві та літературі») (Презентацію до уроку дивись на сайті журналу)
Імпресіоні́зм (від фр. impression – враження) – художній напрям у живопису, літературі та музиці, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень та спостережень. Імпресіонізм виник та остаточно сформувався в другій половині ХІХ століття у Франції. Засновники імпресіонізму діяли на противагу реалізму. Імпресіоністи намагалися у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, картин природи, схопити мінливі ефекти світла. Вони не прагнули об'єктивно відображати реальність, вони зображували власні почуття від цієї реальності. Термін «імпресіонізм» уперше використав Клод Моне, назвавши свою картину «Імпресія (враження), схід сонця» (1872).
В цьому стилі творили французькі художники: Клод Моне, Едуар Мане, Едгар Дега, Каміль Піссаро, Огюст Ренуар.
Представниками імпресіонізму в літературі були Альфонсо Доде, Гі де Мопассан, Стефан Цвейг, Кнут Гамсун. З-поміж українських прозаїків у цій стильовій манері працювали М.Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Г.Косинка, М.Винниченко, М. Хвильовий, Андрій Головко
Актуалізація опорних знань
Пригадайте представників імпресіонізму в світовій літературі. З творами якого із цих письменників ви знайомі? Поділіться враженнями від прочитаних творів.
Завдання. Проілюструйте окремі визначальні риси імпресіонізму на прикладі новели М.Коцюбинського “Intermezzo”.
ІІІ.Оголошення теми та мети уроку
ІV. Вивчення нового матеріалу
Учитель. Для “Intermezzo” як імпресіоністичного твору характерна багатожанровість. Твір можна розглядати і як психологічну новелу, і як лірико-психологічну поему в прозі, написану в імпресіоністичній манері.
Пропоную продовжити пошук «ключа» до розуміння новели “Intermezzo” у її жанрових особливостях. На минулому уроці ми розглянули “Intermezzo” як психологічну новелу та визначили її основні риси. (Робота з першою колонкою таблиці «Жанрові особливості “Intermezzo”). Ми знайшли той «ключ», який допоміг нам усвідомити, що сюжет твору будується не на зовнішніх подіях, а на внутрішніх психологічних станах героя.
Поміркуйте, що дає підстави визначати жанр «Intermezzo» як лірико-психологічної поеми в прозі, написаної в імпресіоністичній манері? (У творі зображується внутрішній стан ліричного героя, світ його почуттів і настроїв, який перебуває у тісному зв’язку з природою. Твір пронизаний особливим ліризмом у зображенні картин природи. (Заповнення другої колонки таблиці).
Учитель. Так, дійсно, у творі “Intermezzo” зображення природи наближене до пейзажної лірики. Картини природи захоплюють своєю красою.
Які відчуття у вас викликали пейзажі М.Коцюбинського? Зачитайте опис природи, який вас найбільше вразив.
Яку особливість пейзажних зображень у творі «Intermezzo» ви помітили? (Опис природи дається через сприйняття героя).
Учитель. Ми знаємо, що зображення природи через сприйняття героя – це особливість імпресіоністичного стилю М.Коцюбинського.
Ще одна особливість у тому, що природа (квіти, рослини, птахи, тварини) у художньому світі “Intermezzo” – це символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя.
Наше з’ясування символів твору “Intermezzo” пропоную розпочати із з’ясування наступного питання.
Вправа «Займи позицію»
Запитання
Чи можна розглядати “Intermezzo” як драматичний твір? Для того, щоб дати відповідь на це запитання, пригадайте особливості драматичного твору. Отже, хто вважає, що “Intermezzo” не можна вважати драматичним твором?
Перша позиція. “Intermezzo” – не драматичний твір. Учні наводять аргументи, що драматичний твір створюється для постановки на сцені, а тому герой зображується в конфлікті і розмові з іншими героями. Цього в творі Intermezzo” немає.
Друга позиція. “Intermezzo” можна вважати драматичним твором. Учні аргументують це тим, що автор розпочинає твір переліком незвичайних дійових осіб: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города. Людське горе. Це ознака драматичного твору).
Учитель. Так, питання непросте. Якщо автор розпочинає твір із переліку дійових осіб, то, очевидно, він бачить його все ж драматичним. Але тоді виникає три запитання. Спробуйте на них дати відповіді. (Колективне заповнення третьої колонки таблиці).
Якщо є дійові особи, то, очевидно, має бути сцена, на якій ці дійові особи мають грати. Де знаходиться сцена у творі? (Сцена – це душа ліричного героя з її болями та радощами, з утомою та надією, вірою в перемогу світлих ідеалів).
Якщо твір драматичний, то герой зображується через розмову (діалоги та монологи). Чи спостерігається це в “Intermezzo”? (Так, характер героя розкривається через його внутрішні монологи, через слово).
Драматичний твір, як правило, побудований на конфлікті. Про який конфлікт можна говорити у творі “Intermezzo”? (Дійові особи, які є символами душевних переживань, вступають у конфлікт один з одним).
Учитель. Отже, “Intermezzo” можна розглядати і як психологічну новелу, і як лірико-психологічну поему в прозі, і як драматичний твір (за визначенням окремих літературознавців, лірична драма в прозі).
Таблиця «Жанрові особливості “Intermezzo”
Психологічна новела | Лірико-психологічна поема в прозі | Драма (лірична драма в прозі) |
Описуються та аналізуються:
все подається через суб’єктивне сприйняття героя |
|
|
Конфлікт дійових осіб – символів душевних переживань
Назвіть дійових осіб, перелік яких подає автор. (Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города. Людське горе).
Доведіть, що дійові особи створені за принципом контрасту. Поясніть, чому.
Висловіть припущення, які дві дійові особи складають ядро образного конфлікту «Intermezzo»? (Сонце та Моя утома). Початок створення семантичної карти «Образний конфлікт у поемі «Intermezzo».
Що символізують Сонце і Моя утома? (Сонце - символ вічності, життя, світла громадського обов'язку; Моя утома – втома, зневіра в людину, відхід від громадських обов’язків письменника).
Семантична карта «Образний конфлікт у поемі «Intermezzo».
(І етап створення)
Учитель. Отже, в душі героя відбувається зіткнення світла і темряви, морального здоров’я і хвороби; життєвого оптимізму і депресії; бажання писати про людей і для людей та зневіра і відраза до людей; прагнення виконувати громадянські обов’язки і відхід від них. Це символізують дійові особи твору – Сонце та Моя утома. Що переможе у цьому конфлікті двох сил в людині? Про це ми поговоримо трішки пізніше.
Завдання. Закінчіть створення семантичної карти. Сгрупуйте дійових осіб: ті, які сприяють фізичному й моральному оздоровленню митця (біля Сонця); ті, які породжують хворобливі відчуття (біля дійової особи Моя утома).
Залізна рука города
Робота з текстом
З’ясування та перевірка символічного значення окремих «дійових осіб».
Жайворонок вважається символом творчої наснаги митця.
Робота в парах
Завдання
Об’єднайтеся в пари. Прочитайте запропонований уривок від слів «Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне» до слів «Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля. Се було прекрасно».
Знайдіть у ньому та підкресліть художні засоби імпресіоністичної поетики: зорові, звукові образи, світлотіні, ускладнені метафори, прийоми контрасту.
Зробіть висновок, чи справді жайворонок є символом творчої наснаги митця.
Перевірка виконання завдання
Завдання. Прослухайте уривок із твору. Знайдіть у ньому два символічних образи, поясніть їх. Поміркуйте, до якої групи дійових осіб ви їх віднесете (Сонце – Моя утома).
“Intermezzo”( уривок)
А другий раз звістку про ряд білих мішків заїв стиглою сливою. Так взяв, знаєте, в пальці чудову сочисту сливу... і почув в роті приємний солодкий смак... Ви бачите, я навіть не червонію, лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров. Я не маю вже краплі гарячої крові й для тих живих мертвяків, серед яких ви йдете, як кривава мара. Проходьте! Я утомився. (Білі мішки – символ страчених повішених революціонерів; слива символізує байдужість).
Розв’язання конфлікту «Сонце – Моя утома»
Завдання.
Прочитайте запропонований уривок від слів «Повернутись до нього спиною - крий боже! Яка невдячність!» до слів «Спочивай тихо під сонцем, ти така ж втомлена, земле, як я. Я теж пустив свою душу під чорний пар...»
Знайдіть у ньому та підкресліть ті художні засоби імпресіоністичної поетики (зорові, звукові образи, світлотіні, ускладнені метафори, прийоми контрасту), за допомогою яких автор зображує перемогу Сонця у внутрішньому психологічному конфлікті свого героя.
Доведіть, що у конфлікті «Моя утома – Сонце» перемагає Сонце.
Вправа «Коментар». Прокоментуйте думку літературознавця Л. Новиченка: «В «Intermezzo» письменник з усією рішучістю і послідовністю виступив проти реакційних буржуазних теорій про «незалежність» митця від суспільства. Для чесного митця неможлива втеча від суспільних справ, від визвольної боротьби, — говорив кожним рядком свого твору великий народний письменник».
Метод «Мікрофон»
Чому М. Коцюбинського називали «Великим Сонцепоклонником»?
Які «ключі» ви відкрили для себе, які в майбутньому допомагатимуть вам розуміти імпресіоністичні твори?
VІ. Домашнє завдання. Прочитати повість «Тіні забутих предків», переглянути фільм за мотивами твору. Порівняти, зробити висновки.