Тема. “Мої історії – це я” Ф.Кафка

Урок 3

Мета: ознайомити учнів з життєвим та творчим шляхом Ф.Кафки, сприяти усвідомленню ними трагізму долі письменника, розумінню автобіографічності творів Ф.Кафки; розвивати вміння та навички аналізу художнього твору, творчі здібності; виховувати культуру читача.

Епіграф. “Він знає про цей світ у десять тисяч разів більше, ніж всі люди світу” Мілена Єсенська

Хід уроку

І. Вступне слово вчителя

Франц Кафка – письменник, якого одні вважають незрозумілим, навіть нудним, інших він приваблює своєю незрозумілістю. Саме незрозумілість стала ніби його лейтмотивом, а слово “чудний” – постійним епітетом. При цьому лексикон наш збагатився виразами на зразок: “кафкіанська ситуація”, “кафкіанський абсурд”, “кафкіанський світ”. І за ними стоїть не просто абсурдність ситуації, а якась потойбічність Сьогодні ми завершуємо подорож кафкіфським світом його новели “Перевтілення”.

ІІ. Заключний етап роботи з текстом оповідання.

Нам залишилося з’ясувати, у чому символічність фіналу оповідання і чому він здається найжахливішою частиною твору?

Завдання.

Доведіть, що фінал контрастує з усім оповіданням.

Заповнення таблиці

“Перевтілення”	Погода	Місце дії	Настрій	Надії і сподівання	У центрі зображення
Все оповідання	Похмура, сіра, йде дощ	Квартира	Тривожний, сумний	Безнадія	Грегор-потвора
Фінал оповідання	Сонячна	За містом	Радісний, Піднесений	“Добрі надії на майбутнє”	Струнка, вродлива, з “молодим тілом” Грета

Що ж жахливого у цій світлій картині сімейного благополуччя?(Страшно, що фінал проникнутий радісним, піднесеним настроєм. Жахливо, що сім’я, яка вбиває сина і брата, святкує його загибель)

Прокоментуйте дещо шокуючі слова В.Набокова про фінал оповідання: “З Грегором померла душа; узяла верх здорова молода тварина. Паразити від’їлися на Грегорові”.(Опис зовнішності Грети не випадкове. Її молоде тіло читачі підсвідомо порівнюють з потворним тілом Грегора. Зовнішньо приваблива дівчина має тваринну сутність(“молода тварина”), тоді, коли Грегор-комаха до останньої хвилини не втратив своєї людської душі)

Останні слова оповідання – “добрі надії”. З ким пов’язують свої “добрі надії” пан і пані Замзи?(Зі своєю донькою) Чому “батьки” перетворилися на “пан і пані”? (Стосунки “батьки-діти” після загибелі Грегора зруйновані)

Чи здійсняться їхні “добрі надії”?(З Гретою пов’язувати надії на щасливе майбутнє не можна, адже відомо, що вона може зрадити і засудити на смерть рідну людину, з батьками вона може вчинити те ж, що і з Грегором; до того ж родинні почуття втрачені) А чи має людське суспільство взагалі надії на щасливе майбутнє? (У читачів виникає відчуття безнадії, тому що “з Грегором померла душа”, а бездушний, жорстокий світ “молодої тварини” та “паразитів” не має шансів на майбутнє)

Так, фінал оповідання породжує жахливе відчуття того, що люди опинилися в глухому куту, з якого немає виходу.

Сьогодні ми перегорнули останню сторінку новели Ф.Кафки “Перевтілення”. Яким же відкрився нам “кафкіанський світ” на сторінках цього відомого твору? З чого він складається? (абсурду, самотності, відчуження, байдужості, жорстокості, відчаю, безнадії, жаху)

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку

“Кафкіанський світ” відчаю, жаху і безнадії виріс із особистої драми його творця – Франца Кафки. “Він знає про цей світ у десять тисяч разів більше, ніж всі люди світу”, - стверджувала Мілена Єсенська. Він, дійсно, знав про цей світ так багато, тому що перебував усередині нього і ввібрав у себе весь його жах.

Запишіть тему уроку: “Мої історії – це я” Ф.Кафка

Головного героя оповідання “Перевтілення” Грегора Замзу Кафка вважав своїм “автопортретом”. Про це свідчить і прізвище Замза, яке є криптограмою (тайнописом) прізвища Кафка: літера “З” у слові “Замза” розташована так само, як і літера “К” у слові “Кафка”. Наше завдання – дослідити, які обставини життя та особливості світоспрйняття примушували Ф.Кафку, як і його героя Грегора Замзу, “плазувати в людському середовищі”, відчувати себе комахою у ньому.

ІV. Вивчення нового матеріалу

Повідомлення учнів

1. Австрійський письменник Франц Кафка – “в’язень” Праги.

Народився Ф.Кафка 3 липня 1883р. у Празі, яка на той час належала Австро-Угорській імперії, в німецькомовній єврейській родині. Населення Праги наближалося до півмільйона. І лише для 30 тисяч її мешканців німецька мова була рідною. Ф.Кафка писав німецькою, перебуваючи у центрі чеської культури – культури давньої, всесвітньо відомої, яка боролася за національну самостійність народу. Це загострювало його відчуження, самотність, зосередженість на собі й замкнутість у собі.

Коли Кафці виповнилося 14 років, він став свідком шаленого сплеску антиєврейського насилля. Марк Твен так описував ситуацію у Празі: «Було три чи чотири дні шаленого безладу... євреїв та німців розоряли та грабували, руйнували їхні помешкання; в інших богемських містечках спалахували бунти - в деяких випадках зачинателями були німці, в інших -- чехи, але у всіх випадках на вогнище йшов єврей, яку б сторону він не приймав».

І в 1920 році, коли Кафці було уже 37 і жити йому залишилось три роки, у Празі знову спалахнули антиєврейські погроми. «Весь день я провів на вулицях, які купалися в антиєврейскій ненависті», -- повідомляв Кафка в листі, роздумуючи про необхідність утечі з міста. – “Prasive plemeno” -- погана кров -- так при мені називали євреїв. Чи не правда, природньо залишити місто, в якому тебе так люто ненавидять?.. Героїзм, який вимагається для того, щоб залишитися, незважаючи ні на що, - героїзм таргана, якого також нічим не вижити із ванної». Він бачив, що йому, єврею, в Центральній Європі притулку немає; і те, що, ні в чому не винний, він вважався таким, який заслуговує на покарання.

Взагалі, у Празі Кафка як німецькомовний єврей відчував потрійне відчуження – від єврейської колонії, німецькомовної меншості й чеського населення, але з “героїзмом таргана” фізично не полишав Праги. Його втеча була духовною. Це втеча у фантастику, символіку, вселенську метафору.

Можливі доповнення учнів

2. Франц Кафка - “в’язень сімейного вогнища”.

Прізвище Кафка чеського походження, означає “галка”. Галка була фірмовим гербом його батька, Германа Кафки – власника галантерейної крамниці. Сім’я Кафки у антиєврейських погромах не постраждала, так як батько, самовпевнений і сильний чоловік, добре говорив чеською, мав у своїй крамниці прцівників чехів. Мати письменника, Юлія, походила з патріархальної й побожної сім’ї Леві. Франц був первістком серед шістьох дітей, з яких двоє його братів померли в дитинстві.

Батько письменника, Герман Кафка, належав до типу “людей з народу”, які, маючи міцне здоров’я, добрячий апетит до життя й честолюбне прагнення “вибитися в люди”, успішно завойовували місце під сонцем. Він пройшов у своєму житті шлях від сина сільського різника до празького комерсанта середньої руки.У єдиному синові він хотів бачити спадкоємця своєї справи. Проте син, який не був наділений ані батьківським запасом енергії, ані батьківським ставленням до життя, сприймав виховання батька як деспотичне втручання в свою особистість і на всю міру своїх слабких сил чинив пасивний опір. У “Листі до батька” (1919 рік) Кафка писав: “Між мною і Тобою не було справжньої боротьби; Ти швидко справився зі мною, і мені залишалася лише втеча, гіркота, сум, внутрішня боротьба”.

У цьому ж листі, який, до речі, не дійшов до батька, так як, за однією версією, був знищений матір’ю, за іншою, залишився не відправленим, Франц згадував дитячі роки, наповнені страхом перед жорстокістю, гнівом, несправедливістю батька. Показовим є "балконний" епізод, який став чи не найжахливішим дитячим спогадом письменника. Одного разу вночі маленький Франц попрохав принести йому води. Батько прийшов, витягнув його з ліжка, повів у одній нічній сорочці на дерев’яний балкон і залишив його там, зачинивши двері. “Через роки я все ще страждав від болісної думки, що величезний чоловік, мій батько, вища інстанція, майже без всякої причини вночі може підійти до мене, витягти із ліжка і винести на балкон, - ось, значить, яким мізерним я був для нього” Пригадуючи дитинство, Кафка писав батькові: “Мені було страшно, наприклад, коли Ти кричав: “Я розірву тебе на шматки!”… Страшно було і тоді, коли Ти з криком бігав навколо столу, щоб схопити когось”( ці дитячі спогади ожили на сторінках “Перевтілення”). Батько був домашнім тираном, який придушував волю сина, позбавляв його віри в себе . “Твоя погроза: “Не заперечувати!” – і піднята при цьому рука супроводжують мене з незапам’ятних часів”. Почуття страху та провини перед батьком Кафка відчуватиме усе життя: “Я втратив віру в себе, зате придбав безмежне почуття провини”.

Любові і порозуміння він шукав у матері."Вірно, мати була безмежно доброю до мене, - писав Кафка в "Листі до батька", - але все це для мене знаходилося в зв’язку з Тобою, а значить, - у недоброму зв’язку". Все, що стосується батька, проклято, добрі почуття спотворені, все стає підозрілим, починаючи з материнської любові. Самотність навколо Кафки посилювалась. І навіть сестри не допомагали йому вийти із неї. Він залишався в’язнем сімейного вогнища, як залишався в’язнем Праги. Стосунки із сім’єю були важкі, але Кафка був хворобливо прив’язаний до рідного дому, переживаючи щемливі синівські почуття: "Я... постійно стою перед своєю сім’єю, і широко размахую ножем, намагаючись одночасно їх і поранити і захистити".

Можливі доповнення учнів

3. Франц Кафка. “Проблема шлюбу”.

З “проблемою батька” у житті Кафки була пов’язана “проблема шлюбу”. У «Листі до батька» він писав: “Все недобре, що я вважаю побічним наслідком Твого виховання – слабкість, відсутність упевненості в своїх силах, почуття провини, - вони буквально звели перепону між мною та одруженням». Кафка двічі заручався з Феліцією Бауер і кожного разу після виснажуючих вагань відмовлявся від перспективи подружнього життя. “Мені часто потрібно бути самому. Все, що я зробив, результат самотності… Чи не стане це на заваді писанню? Тільки не це, тільки не це!”Стосунки були розірвані. Заручини з Юлією Вохрищек мали той же фінал.

У 1920 році Франц Кафка познайомився з Міленою Єсенською, талановитою журналісткою і першою перекладачкою його творів чеською. Вона одна із небагатьох побачила в Кафці геніального письменника. Мілена стала найбільшим коханням Франца Кафки. Проте, відповідаючи йому взаємністю, вона не поспішала розлучитися з чоловіком, віденським банкіром. Життєрадісна та енергійна, вона зуміла розторсати похмурого й опасливого Кафку, який, призначаючи їй побачення, серйозно писав: “Прошу тебе, Мілена, не лякай мене – не з’являйся несподівано збоку або ззаді”. Лише надзвичайно сильне почуття могло змусити Кафку залишити свою “барлогу” у Празі і відправитись на запрошення Мілени до Відню, де вона жила. Чотири дні, які вони провели разом на природі, він вважав найбільшим щастям у своєму житті. “Я, звір лісовий, лежав десь у брудній барлозі (брудній лише через мою присутність) – і раптом побачив тебе там, на просторі, чудо із чудес… і все забув, себе самого забув… уткнувся обличчям у твої долоні і був таким щасливим, таким гордим, таким вільним, таким могутнім, ніби знайшов нарешті дім”, - писав він їй. Напружений любовний сюжет не переріс у шлюб: Мілена не залишила свого чоловіка. У одному із листів до Мілени Кафка писав:”У твоєму спільному житті з ним я насправді лише мишеня у “великому будинку”, якому у кращому випадку раз у рік дозволяється відкрито перебігти по килиму”.

У 1921 році Кафка передав Мілені свої щоденники і рукописи романів “Замок” і “Америка”. За участю Мілени вони були надруковані після смерті автора.

Можливі доповнення учнів

4.Служба, яка перетворилася на муку.

З волі батька Кафка здобув юридичну освіту в Празькому університеті, після чого розпочав життя дрібного службовця. Кафка служив у галузі страхування виробничих травм і щодня стикався з несправедливістю, з приниженням, що припадали на долю клієнтів відомства. Щоденні зустрічі з людським горем посилювали похмурі настрої і без того схильного до песимізму молодого чоловіка. Довгі роки Ф.Кафка жив подвійним життям: нудна служба і творчість. Ніч він присвячував літературній творчості, а вдень змушений був виконувати службові обов’язки. “Коли сьогодні я хотів підвестися з ліжка, я впав як підкошений. Причина цього дуже проста: я крайнє перевтомився. Не через службу, а через іншу мою роботу. Служба винна в цьому лише постільки, поскільки я, якби не було потреби ходити туди, міг би спокійно жити для своєї роботи і не витрачати там щоденно ці шість годин, які особливо тяжкі для мене в п’ятницю і суботу, тому що я сповнений моїми писаннями… Але для мене це страшне подвійне життя, вихід із якого, очевидно, один – божевілля”.

Буденність була сумною, він почувався самотнім, втомленим, беззахисним перед дійсністю. Єдиною відрадою від гнітючого убозтва стало мистецтво, яке він любив і цінував понад усе, яке було для нього і порятунком, і мукою, і щастям.

Можливі доповнення учнів

5. Літературна творчість - “прокляття довічної незадоволеності собою” (Д.Затонський).

І конфлікт з батьком, і любовні перипетії, і ставлення до служби як до тяжкого обов’язку - все це оберталося у внутрішньому світі Кафки навколо літературної творчості, котра усвідомлювалася як сенс і зміст буття.

Ф.Кафка був переконаний: письменник, “якщо хоче. уникнути божевілля, взагалі не має права віддалятися від письмового столу”. Писав Кафка багато, особливо плідним у його творчій біографії був 1912 рік: у вересні він за одну ніч написав оповідання “Вирок”, у листопаді – “Перевтілення”, водночас почав працювати над романом “Америка”. Проте видавався неохоче: за життя письменника вийшли друком лише три збірки, де вміщено найкращі новели – “Вирок”, “Перевтілення”, “У виправній колонії” та ін. Плодами двадцятилітньої праці Ф.Кафки стали три незавершені романи - “Процес”, “Замок”, “Америка”, новели, притчі, афоризми. Особливе місце у кафківській спадщині посідають листи й щоденники – вони стоять на межі документальної та художньої прози.

І все ж Кафка не вважав себе професійним письменником. Все, що він створював, він створював про себе і для себе. Література була для нього єдиною можливістю відчути себе самостійним, незалежним від батьківської волі: ”Письменництво і все з ним пов’язане – суть моєї невеличкої спроби стати самостійним, спроби втечі”. Хоча до кінця вільним від батька він ніколи себе не відчував. “Більш правий Ти був у своїй антипатії до мого письменництва… Тут я дійсно став самостійним і віддалився від Тебе, хоча це трохи і нагадує черв’яка, який, якщо наступити ногою на задню частину, відірветься і відповзе у бік… У моїх писаннях мова йшла про Тебе, я виливав у них свої скарги, які не міг вилити на Твоїх грудях”.

Уся творчість Кафки, по суті, коли не розповідь про себе, то глибоко суб’єктивне переживання зовнішнього світу. Оповідання “Вирок” – це відтворення стосунків з батьком, “Сільський лікар” – перенесена на мову символів історія горлової кровотечі й другого розриву з Феліцією; “Голодомайстер” – криве дзеркало кафківських взаємин з мистецтвом і водночас щось трагічно особисте (через болі в горлі він не міг ковтати й достоту помирав з голоду). Можливо, не було на світі письменника, у творчості якого власне життя й власна доля відігравали б таку вирішальну роль, як у Кафки. Його твори часто залишалися незакінченими не тому, що талант митця (так він сам вважав) “незначний”, і не тому, що він не знаходив істини. Будь-який його твір – це він сам, і по-справжньому поставити крапку була спроможна лише його смерть.

Кафка-письменник до себе був нещадним. Він писав і постійно був незадоволеним написаним, ганив свої твори. Так, про “Перевтілення” він говорив, що це “мерзенне оповідання”. Але водночас літературна творчість мала для нього колосальне значення. Художник висував до себе надлюдські вимоги: “…щасливий я був би тільки тоді, коли зміг би привести світ до чистоти, правди, сталості”. Недосконалості світопорядку він хотів протиставити бездоганність своєї творчості. За такі високі вимоги до своєї творчості Кафка заплатив прокляттям довічної незадоволеності собою.

Письменник залишив після себе чимало рукописів, які заповідав знищити, не читаючи. Але його приятель, Макс Брод, не виконав заповіту. По смерті Ф.Кафки він популяризував його творчість, написав біографію й опублікував дев’ять томів творів. Особливо зросла популярність письменника після Другої світової війни. Творчість Кафки стала справжньою сенсацією: про нього писали всі західні газети й журнали, широка публіка із захопленням читала його твори. Проте, мабуть, пройде ще багато часу, поки світ до кінця усвідомить глибину таланту митця, який у своїх творах зумів показати трагічність ХХ століття, яке втратило Бога і отримало взамін абсурд існування.

Можливі доповнення учнів

V. Підсумок уроку

Учитель.

Ми окреслили з вами основні моменти життя Франца Кафки. Як бачите, “зовнішня біографія” письменника не була багата на якісь яскраві події. Проте Кафка – людина з особливою “внутрішньою біографією”. Страшну реальність він перепускав через власну душу, зіставляв з власним досвідом, своїм внутрішнім станом. Він з невсипущою увагою та непідробною тривогою вдивлявся в себе, вчувався й вживався в себе.“Внутрішня біографія” і “зовнішня біографія” Франца Кафки дивовижним способом перепліталися з історіями життя його героїв.

Запитання. Як ви гадаєте, чому Кафка вважав Грегора Замзу своїм “автопортретом”?

Учитель.Ф.Кафка постійно звинувачував себе у “слабкості, відсутності упевненості в своїх силах», відчував «безмежне почуття провини», талант свій вважав незначним, а життя нікчемним. Можливо, тому так часто у щоденниках, листах він порівнює себе із тваринами. Сьогодні цитувалися такі порівняння.

Запитання уважним учням Хто може їх назвати? («з героїзмом таргана» не залишив Праги, бачив себе «мишеням у великому будинку» кохання, «черв’яком” у стосунках батьком).

Так, очевидно, письменник, як і його герой, відчував, що у людському абсурдному світі він “ плазує… не краще, ніж комаха”. З таким почуттям, як ми вже знаємо з історії Грегора, довго не живуть. Франц Кафка помер в 41 рік від туберкульозу. Його улюбленим філософом був К’єркегор, якому належить таке твердження:”Відчай – смертельна хвороба”. У своєму відчаї Франц Кафка був чесним, і це підтверджують його твори.

Твори Ф.Кафки алогічні, ірраціональні, песимістичні. В них панує відчуття безвиході, непоборності зла, загнаності у глухий кут. Художній світ письменника сповнений жахом, безнадією, мороком. Ці ознаки свідчать про те, що Кафка близький до експресіонізму з його ідеєю катастрофічності, безцільності буття, відчуття страху та самотності людини.

Та попри всю свою песимістичність Франц Кафка, завжди співчуваючи “маленькій людині”, приреченій на відчуження, самотність та загибель у жорстокому, бездушному світі, залишався великим гуманістом. Закінчуючи оповідання “Перевтілення”, він писав у листі до Феліції: “Отже, люба, моя маленька історія завершена, шкода тільки, що написаний сьогодні кінець мене зовсім не радує, він, безперечно, мав би бути кращим…”

Запитання. А яким, на вашу думку, мав би бути кінець цієї “маленької історії” про Грегора Замзу?

VІ. Домашнє завдання. Напишіть невеличкий твір-роздум “Кінець маленької історії, “безперечно, мав би бути кращим”, запропонувавши своє власне закінчення історії про Грегора Замзу.

Ірина Хроменко, вчитель зарубіжної літератури

Березняківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Смілянської районної ради Черкаської області