Словникова робота на уроках в початковій школі
Вступ
Початкова школа пережила складний і водночас цікавий період реформування. Одним із найважливіших напрямів удосконалення навчання учнів у початкових класів є пошуки впровадження у навчально-виховний процес новітніх технологій навчання. Сьогодні вже неможливо навчати традиційно: у центрі навчально-виховного процесу має бути учень.
Від його творчої активності на уроці, вміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки і не боятись помилитись, вміння спілкуватись з учителем, учнями класу залежить успіх у свідомому опануванні шкільної програми.
Упродовж кількох останніх років я працюю над проблемою «Словникова робота на уроках в початковій школі".
Суть проблеми полягає в ефективному підвищенні орфографічної грамотності при вивченні словникових слів та роботі над збагаченням словникового запасу молодших школярів.
Засвоєння лексичного багатства мови та його графічне відтворення на письмі молодшими школярами не повинно проходити стихійно. Одним із найважливіших завдань вчителя на уроках є розвиток мовлення учнів, керування процесом збагачення словника дітей, упорядкування словникової роботи, нарешті, активізація словника учнів.
Як відомо, методика словникової роботи передбачає чотири основні напрями:
збагачення словника учнів новими словами і розширення його за рахунок нових значень уже відомих лексем;
уточнення словника, яке передбачає пояснення значень слів ─ паронімів, слів ─ синонімів, антонімів; засвоєння багатозначності, лексичної сполучуваності слів, засвоєння слів ─ омонімів;
активізація словника, тобто переведення слів із пасивного словникового запасу учнів у активний;
витіснення із вживання не літературних слів, переведення їх із активу в пасив.
З перших днів навчання в школі вчитель повинен працювати над розвитком активного словника учнів та формуванням орфографічної грамотності, бо це дуже знадобиться у майбутньому житті, допоможе їм правильно та впевнено викладати свої думки, вільно спілкуватися з однолітками та дорослими. Коли дитина не шукає слів для висловлювання своєї думки, вона позбавлена багатьох комплексів, а тому завжди активна в розмові, оперуючи потрібними словами і мовними зворотами. А такий результат досягається тоді, коли дитина не тільки чує і бачить слово, а відчуває і розуміє його значення, знає, коли і як це слово треба вжити.
Кінцевою метою словникової роботи є активізація максимальної кількості засвоюваних слів, уміння учнів використовувати їх правильно, доречно, вибираючи найбільш необхідні слова для висловлення думок. Цю роботу необхідно планувати, проводячи її на уроках читання, мови і розвитку мовлення.
Основна частина
Актуальність досвіду
В традиційних програмах з української мови та читання, як і у програмах за за науково-педагогічним проектом «Інтелект України» приділено велику увагу словниковій роботі, результатом якої є розвиток мовлення дітей, підвищення їхньої грамотності.
Також важливу роль у збагаченні словника дітей має мова вчителя. Вона завжди є зразком для учнів, а тому й повинна бути не лише правильною щодо побудови, а й багатою, змістовною, різноманітною за своїм словниковим складом. Таким чином, мова вчителя ─ важливе джерело збагачення словника учня початкових класів.
Тому, як вчитель початкових класів, я чітко усвідомлюю відповідальність за уміння школярів грамотно використовувати слова в усному та писемному мовленні. Це стосується і розуміння значення слів, якими їм доводиться оперувати, і правильної вимови їх, зокрема наголошування, і орфографічної зіркості, і доречної словосполучуваності та слововживання.
У Державному стандарті загальної початкової освіти одним із основних завдань вивчення української мови передбачено вироблення в учнів мотивації навчання рідної мови, що підпорядковується вихованню мовної особистості, як свідомо володіє усною й писемною формами мовлення. Підкреслюється також, що на уроках не повинно мати місце зайве теоретизування, вербальне заучування граматичних положень і правил.
Процес навчання має здійснюватися в певній системі на основі комунікативно-діяльнісного підходу.
Творча новизна досвіду
У своїй роботі користуюся методиками, які формують творчу, мислячу особистість дитини, її самобутність і самоцінність, організовую радісне життя дітей без примусу, розвиваю в них стійкий інтерес до знань, потребу їх самостійного пошуку.
Головним об'єктом у вчительській роботі є учень. Тому і діяльність має бути спрямована на нього. Для цього намагаюсь урізноманітнювати навчальний процес.
Серед своїх завдань, визначаю ключовими такі:
1. Постійно удосконалювати свій професійний рівень, упроваджувати у навчальний процес новітні технології.
2. Постійно підтримувати інтерес до школи у дітей.
3. Постійно вивчати своїх вихованців (за допомогою і завдяки тісній співпраці з батьками).
4. Вчити дітей вчитися.
5. Позбавлення учнів механічного зубріння правил і формулювань.
6. Зосередження не на помилках, а на успіхах і перемогах учнів, навіть незначних.
7. Планувати уроки за схемою «менше вчителя - більше учня».
Навчання, як і виховання - доброзичлива, творча взаємодія вчителя і учня.
Провідна ідея досвіду
Звертаючись до вчителів початкових класів В.О.Сухомлинський писав: «Ваше найважливіше завдання закласти міцний фундамент знань. Настільки міцний, щоб учителям, які працюватимуть після вас, взагалі не треба було думати про фундамент».
Мета - показати, як ефективно організувати роботу з молодшими школярами над засвоєнням правопису слів, написання яких ґрунтується на історичному (традиційному) принципі правопису, і водночас розвинути інтерес до вивчення української мови із використанням інтерактивних технологій навчання.
Зробити процес засвоєння словникових слів більш ефективним - завдання складне, яке потребує натхнення та сил учителя.
Засвоєння написання словникових слів потребує численних систематичних вправ, що пов'язані з усіма видами письмових робіт учнів.
Відійшло в минуле зубріння і пасивне відсиджування уроків.
Сьогодні саме учень є центральною фігурою на уроці. Від його творчої активності, уміння доказово міркувати, обґрунтовувати свої думки, вміння спілкуватися з однокласниками, з учителем залежить результативність уроку. Вплинути на традиційний процес засвоєння словникових слів, підвищити його ефективність може використання інтерактивних технологій.
Так, на уроках української мови варто використовувати інтерактивні технології навчання під час вивчення словникових слів.
Застосування інтерактивного навчання здійснюється шляхом використання групової співпраці, бо вона має переваги над іншими формами роботи, а саме:
діти вчаться співробітництва (слухати, підтримувати розмову, досягати згоди, домовлятися);
однокласники стають друзями (піклуються один про одного, допомагають, довіряють);
учні аналізують взаємозв'язки між явищами, шукають альтернативне вирішення проблемної ситуації: «Спробую переконати тебе (Вас)...», «Це має бути інакше, оскільки...».
Використовуються ще такі форми роботи як:
1) індивідуальні завдання (картки, схеми і т. д.);
2) робота в парах («Обличчя до обличчя», «Один-удвох-усі разом»);
3) робота в малих групах: «Пошук інформації», «Коло ідей»;
4) інтерактивні ігри: «Рольова гра», «Драматизація», «Спрощене судове слухання», «Інтерв'ю», «Мозковий штурм», «Передбачення»;
5) стратегії, які значною мірою стимулюють розвиток інтелектуально-творчих здібностей дітей. Зокрема, літературні ігри, кросворди, шаради, анаграми, вікторини, творчі завдання.
6) різноманітні нестандартні форми уроків: урок-гра, урок-змагання, урок-казка, урок-подорож, урок-вікторина, урок-свято та інші;
7) технології навчання у дискусії: метод «Прес», «Обери позицію», що дає можливість учням висловити свою думку з даної проблеми стисло, за конкретною схемою.
Діти різні за своїми здібностями, спонукають шукати нові методи і прийоми навчання, використовувати диференційований індивідуально-особистісний підхі, завдяки чому форми і методи навчання пристосовувати до здібностей кожного вихованця, що сприяє їхньому розвитку.
Заохочення, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчально-пізнавальна гра, створення ситуації успіху, проблемної ситуації, спонукання до пошуку альтернативних рішень, виконання творчих завдань, створення ситуації взаємодопомоги - це прийоми, якими я користуюсь на своїх уроках. Добираючи завдання до уроку, я завжди пам'ятаю про те, що вони мають бути цікавими, різноманітними, посильними, а головне - у дитини має бути вибір, тому я не даю «завдання», а пропоную його.
Однак потрібно розуміти, що процес навчання - це не безперервна радість. Не все може бути цікавим у навчанні. Наслідуючи К. Д. Ушинського, вважаю за потрібне «привчити дитину робити не тільки те, що її цікавить, а й те, що не цікавить, робити заради приємності виконати свій обов'язок».
Крім цього, варто використати позитивний досвід роботи інших учителів над засвоєнням учнями програмових слів. Зокрема, цінним у роботі з молодшими школярами є досвіди описані у фахових журналах.
На уроках прагніть впроваджувати ідеї гуманної педагогіки Амонашвілі. Інколи досить покласти руку на плече дитині, і очі малюка засвітяться довірливими іскорками, вірою в свої сили. Часто роль оцінювачів відводжу учням. Це допомагає виховувати у дітей почуття радості за успіхи товаришів, доброзичливий тон спілкування.
Технологія ейдетики
Значення деяких можна пояснювати, застосовуючи технологію ейдетики.
Ейдетика - наука, яка вчить запам'ятовувати інформацію через світ образів. Учні завдяки своїй яскравій дитячій уяві можуть швидко і надовго запам'ятовувати потрібну інформацію.
А головне таке навчання, яке ґрунтується на грі та фантазії, зовсім не обтяжує учня, навпаки - переключає його на діяльність іншої півкулі головного мозку, а отже дитина відпочиває. До того ж, застосовуючи методи ейдетики, підключаються інші відчуття: слухові, рухові, нюхові і навіть смакові! Таким чином, відбувається розвиток усіх видів пам'яті і, як наслідок, ефективність навчання покращується.
Технологія досвіду
Важливою частиною роботи з орфографії в початкових класах є засвоєння слів, вимову і написання яких школярі відповідно до програмових вимог повинні запам'ятати. Це досить об'ємний список, поданий у навчальній програмі по класах.
Списки слів за класами (за традиційною програмою) складають:
1-й клас - 39 слів, 2-й - 34 слів, 3-й - 49 слів, 4-й - 60 слів. Усього - 182 слова.
Написання таких слів переважно не можна пояснити правилами сучасного правопису, оскільки воно склалося історично. Відповідні вправи і завдання мають бути різноманітними, у змісті і меті яких слід звернути увагу передусім на лексичне значення слова.
Якщо учень бачить слово вперше, не знає, що воно означає, не вміє його правильно вимовляти, то й на письмі він не зможе передати його правильно. Тому в основі роботи над правописом таких слів, крім традиційних вправ, належне місце повинні посісти творчі вправи, які б активізували роботу учнів на уроці. Відповідно до психологічної їх природи традиційних написань основою засвоєння правопису словникових слів є запам'ятовування, отже, в роботі над ними необхідно розвивати в учнів усі види пам'яті: слухову, зорову, емоційну. Водночас актуальною залишається дидактична проблема, як зробити цей процес цікавим і пізнавальним.
Щоб отримати позитивний результат у роботі над словниковими словами, потрібно творчо підходити до формування вміння відтворювати правильний графічний образ слова, застосовуючи різні види роботи, добирати мовні ситуації, які б спонукали і давали можливість учням ще й ще раз повернутися до слова, вимову і правопис якого треба запам'ятати.
Сучасна система навчання дає можливість підвищити результативність уроку через організацію діяльності як усього колективу, так і кожного учня окремо. Готуючись до уроку будуйте його так, щоб збільшити час самостійної роботи школярів, адже самостійність учнів є важливою передумовою свідомого і міцного оволодіння знаннями: вона розвиває зосередженість, цілеспрямованість, уміння міркувати, формує індивідуальний спосіб мислення. За цієї умови навчання стає переважно активною самостійною діяльністю. Це дає мені змогу в цей час працювати з окремими дітьми індивідуально, спрямовуючи свою роботу на формування в учнів уміння працювати самостійно, здійснювати взаємоконтроль, допомагати товаришам.
У 1-4 можна ділити словникові слова на умовно-смислові блоки. Поділ словникових слів на смислові групи в 1 класі варто вводити у післябукварний період, але така робота здебільшого спрямована на закріплення, оскільки більшість словникових слів першокласники вже вивчили і засвоїли у букварний період навчання грамоти:
тваринний світ: дзьоб, зозуля, бджола, олень, лелека, їжак, джміль;
рослинний світ: влітку, грунт;
Україна, навколишній світ: Київ, українська, ім'я, бабуся, дідусь, подруга, якір, посередині;
навчальний процес: виразно, гумка, загадка (і загадка), лінійка, олівець, папір;
у магазині: дзиґа, ґудзик, цукерка, цукор, парасолька, новий, фартух, лялька;
будинок: ворота, Ґанок, кватирка.
Система роботи над словниковими словами
Роботу на словниковими словами кожного блоку варто проводити в системі:
1. Урок.
ознайомлення з блоком, орфографічне промовляння слів, виділення орфограм, пояснення значення кожного слова (з допомогою учителя або за словником), назва блоку;
запис слова в зошитах по складах, для переносу;
складання словосполучень, добір спільнокореневих слів, введення їх у речення;
зміст домашнього завдання: дібрати до словникових слів ілюстрації, загадки, прислів'я, скоромовки, уривки з текстів дитячих книжок;
2. Урок.
звіт про виконання домашнього завдання;
3. Урок.
робота в групах: складання учнями колективної тематичної зв'язної розповіді з максимальним використанням у ній словникових слів певної групи;
4. Урок.
словниковий перевірний диктант;
зоровий перевірний диктант.
Якщо у блоці було більше чотирьох слів, то часу для роботи над ним варто відводити удвічі більше.
Така організація роботи дає змогу розглянути слово з усіх аспектів:
1) щодо джерела його походження;
2) лексичного значення слова;
3) поєднання з іншими словами;
4) місця слова серед інших спільнокореневих слів;
5) синонімічні, антонімічні, омонімічні зв'язки;
6) введення слова в речення, тексти, фразеологізми, прислів'я, приказки, скоромовки.
Сучасні технології навчання називають такий вид роботи кубуванням. Уся інформація, яка стосується певного слова, повинна пропонуватися з урахуванням психолого-педагогічних і вікових особливостей учнів молодшого шкільного віку.
У процесі роботи над словниковими словами варто поєднувати творчий і традиційний підходи до навчання орфографії. Це простежується під час введення слова в речення, аналізу змісту слова у дібраних віршах, загадках, прислів'ях, коротких оповіданнях.
Важливою умовою успішного засвоєння школярами правопису словникових слів є прищеплення їм навички користуватися орфографічним словником. Багаторічні спостереження за навчальним процесом і практика контролю навчальних досягнень молодших школярів з рідної мови свідчать, що цілеспрямований вибір, виписування зі словника і наступний, передусім смисловий, потім орфоепічний і орфографічний аналіз таких слів сприяє виробленню в учнів орфографічної пильності, привчає їх розв'язувати без сторонньої допомоги проблеми, які найчастіше виникають у них саме в процесі самостійної роботи. Із навчального орфографічного словника учень, за відповідного спрямування з боку вчителя, має змогу отримати кілька видів важливої лінгвістичної інформації:
орфографічну (як правильно пишеться слово);
орфоепічну (як слово вимовляється, на який склад падає наголос);
семантичну (що означає слово, які має антоніми, синоніми, в яких фразеологічних сполученнях уживається);
морфемно-словотворчу (до групи яких спільнокореневих слів входить дане слово);
синтаксичну (як це слово "живе" в словосполученні, в реченні).
Варто пропонувати учням відшукати програмове слово в тлумачному словнику, визначити, що воно означає, а потім ввести це слово у словосполучення або в речення.
Вивчати українську мову із застосуванням навчальних словників - означає дати дитині можливість самостійно оволодівати знаннями, оперувати ними, що, в свою чергу, є основою набуття учнями мовної і мовленнєвої компетентності, якій у сучасній системі шкільної мовної освіти надається особливої уваги.
Зорові диктанти
В основу роботи над правописом словникових слів я стараюсь закладати орфографічну пильність, тобто вміння фіксувати увагу на графічній формі слова, порівнювати написане зі зразком. З цією метою застосовуємо зорові диктанти.
Робота організовується таким чином:
1. Набір речень записаний на дошці або висвітлений на екрані.
2. Діти читають весь набір тричі "орфографічно".
3. Закриваємо написане.
4. Записуємо прочитане в зошиті.
5. Перевіряємо.
До кожного слова, вимову і правопис якого слід запам'ятати, варто мати малюнок і картку. Щонайперше показуємо малюнок і називаємо зображене, пояснюємо лексичне значення цього слова, повторюємо його хором, двом-трьом учням - окремо, вимову запам'ятовуємо. На дошці фіксуємо малюнок, під ним робимо напис (або картку з друкованим словом), ставимо знак наголосу.
Інтерактивні вправи
Розвивати у дітей навички розрізнення звукової форми слова, аналізу звуків, їх диференціації, формувати вміння аналізу звуків мови, розвивати уважність, здібність сприймати слова з голосу і визначати їх фонетичні особливості допомагають інтерактивні вправи.
Цікаві вправи та ігри з мови можна використовувати на всіх етапах уроку. За їх допомогою можна перевірити, як учні виконали домашнє завдання, полегшити розуміння нового матеріалу, його закріплення, особливо при вивченні фонетики, частин мови та елементів синтаксису.
Сенкан
(складання за правилами коротких «віршів»)
1-рядок - словникове слово (іменник): Айстра.
2-й рядок - прикметники (опис): Червона, біла, фіолетова.
3-й рядок - дієслово (дія): Росте, розцвітає, в'яне.
4-рядок – речення: Восени розпустилась красива айстра.
5-рядок – висновок:. Квітка.
«Тлумачний словничок для кмітливих діточок» для учнів 1-4 класів, зібраний протягом чотирьох років, до якого увійшли всі словникові слова шкільної програми. Він допомагає у підготовці до уроків, а учням - глибше і краще зрозуміти словникові слова.
Словникова робота на уроках читання
Словникова робота на уроках читання сприяс глибокому усвідомленню змісту навчального тексту, його ідейної спрямованості, є важливим видом роботи з розвитку мовлення учнів. У процесі читання діти відчувають багатство української мови, її силу, красу, точність, виразність, усвідомлюють відтінки слів, але все це можливе лише тоді, коли вони добре розуміють усі слова в тексті.
Кожна людина знає значну кількість слів, які вона розуміє, але не вживає у своєму мовленні, це — пасивний словник. Слова, які людина використовує в своєму мовленні — активний словник.
Процес засвоєння слів проходить два етапи:
1) пасивного засвоєння;
2) активного.
Завдання вчителя на уроці читання полягає в тому, щоб сприяти переходу них слів з пасивного словника в активний. Це відбувається насамперед через засвоєння значення слів. Засвоєння значення слів — необхідна умова для розвитку навички слововживання.
Перш ніж розпочати словникову роботу на уроці в зв'язку з читанням нового тексту, вчитель аналізує лексичний склад тексту для виявлення:
1) які слова складні за значенням для учнів (використовуємо спеціальні способи семантизації);
2) розуміння яких слів треба уточнювати, щоб полегшити сприймання тексту;
3) тлумачення яких слів треба ввести, бо діти зовсім не знають їх. Після того вчитель складає словник для засвоєння і опрацьовує методику його ведення.
Аналіз досвіду роботи вчителів та вивчення методичної літератури свідчать, що ознайомлення учнів із значенням незрозумілих слів і виразів можна здійснювати такими способами (семантизація слів):
включити слово в словосполучення або речення (— скажи це слово з іншим або склади невелике речення: конвалія — біла конвалія; прилавок — Біля прилавка стоїть продавець)
розібрати слово за будовою (нагрудні кишені, припічок — при печі);
наочна семантизація (демонструються предмети, явища, дії, які можна показати на малюнку або в натурі);
дати тлумачення слова (кореспондент — автор повідомлення в газеті, журналі);
добір синонімів (синонімічних рядів).
Якщо дитина може вжити слово в словосполученні або в реченні, цього досить, щоб вона користувалась цим словом у потрібних випадках. Під час застосування малюнків важливо, щоб зазначені предмети, явища, дії були чітко вираженими. Тлумачення слів мають бути невеликими, чіткими. До них треба звертатися якомога рідше, бо словесне тлумачення гірше за інші тримається в пам'яті учнів.
Іноді значення слів добре запам'ятовуються за допомогою розповіді вчителя, яку він будує на основі словникової статгі, що в тлумачному словнику (хура — Л.Глібов. «Лебідь, Щука і Рак»).
Найбільш поширеним способом пояснення слів є добір синонімів. Саме ньому завданню відповідає «тлумачне» читання (вид словникової роботи) у наступній методиці. На етапі повторного читання нового тексту вчитель ще раз перечитує його за реченнями. Читаючи речення, зупиняється на слові (якщо воно входить в той список, який вчитель визначив на основі тексту заздалегідь для опрацювання значення) і вирішує з учнями проблему — «а як інакше можна сказати?» (уточнюється розуміння слова) і продовжує з ними далі роботу над реченнями. «Тлумачне» читання полегшує учням переказ тексту, допомагає уникнути повторення одного й того ж слова в мовленні.
Іноді можна знаходити синонімічні пари в тексті, синонімічні ряди (записуємо на дошці). Ці слова пізніше учні використовують у мовленні на уроці («розповісти, вживаючи зазначені слова»).
Однак заміна вжитих у тексті слів відомими, стилістично нейтральними, знижує сприйняття образної картини. Щоб уникнути цієї помилки в поясненні значення слова, необхідно добирати декілька синонімів, аналізувати їх значення. Чим більший у дитини активний запас слів, тим скоріше вона відшуковує потрібні синоніми.
Доцільною є робота над контекстуальними синонімами. Термін «контекстуальні синоніми» не повідомляємо, а відшуковуємо слова в тексті, які б відносились до одного й того ж предмета чи явища і які допомагають уникнути повторень однакових слів. Контекстуальні синоніми — це слова, що зближуються своїм значенням в умовах контексту, їх діти записують на дошці і в зошитах, далі ці слова стають опорними для стислого переказу, творчої роботи. Засвоєння контекстуальних синонімів допомагає дітям урізноманітнювати мовлення. Враховуючи це, частіше звергаємося до знаходження контекстуальних синонімів у додаткових текстах, що діти читають вдома та на уроці (виписують їх).
Нерідко діти знають лише одне значення слова і не розуміють його в іншому значенні, тому дуже потрібна робота над багатозначністю слів, які зустрічаються в тексті. Корисні вправи на порівняння значень: байка — м'яка ворсиста бавовняна тканина, байка — коротке алегоричне повчальне оповідання.
У ряді випадків словникова робота проводиться заздалегідь, якщо слова з тексту важкі за значенням (навіть на уроках мови).
Розширенню та збагаченню словникового запасу учнів сприяє складання тематичних словників на основі тексту або після закінчення вивчення теми: «Зимовий словник» — чарівниця зима, мороз, сніжинки, сніговик сніжний, пороша, наст, завірюха тощо. Далі складають оповідання з цими словами (опорні).
Усвідомленню значення слів і розвиткові навичок слововживання сприяє лексико-стилістичний аналіз. Мовні засоби (епітети, порівняння, метафори) мають значення в тексті не самі по собі, а як засіб характеристики героїв, описів природи, процесу праці. Увага учнів до мовних засобів тексту привертається такими питаннями: Якими словами автор називає ...? Якими словами описується дія або стан героя? Чому автор вживає дане слово? і т.
Поєднання логічного і мовного аналізів забезпечує засвоєння емоційного та образного змісту тексту. В.О. Сухомлинський писав: «Найважливішим засобом впливу на дитину, що облагороджує почуття, душу, думку, переживання, є краса і велич, сила і виразність рідного слова».
Одне із головних завдань під час читання художніх творів у початкових класах є виховання в учнів культури сприймання твору. Це означає, що треба працювати над розвитком образного мислення, тобто вмінь бачити внутрішнім зором той образ, який дає словесний опис. Такі вміння формуються під час читання пейзажних описів.
Діти сприймають завжди описи природи тільки зором. Перші враження їх поверхові. Тому під час аналізу описів важливо давати завдання, які викликали б у дітей живі уявлення про дійсність, яка стоїть за словами тексту: визначити, що можна бачити, чути, відчувати через запах, на дотик і т.п. Такий підхід сприяє розвитку спостережливості, накопиченню емоційного досвіду дитини, розширенню образних уявлень, збагаченню бачення світу. Це важливо і для формування словника в учнів. Якщо слово пройняте емоційним ставленням до описаного, то воно скоріше входить в активній словник дитини.
Глибока, змістовна словникова робота с засобом усвідомлення головної думки тексту (маючи на увазі неусвідомленість злочину хлопчиком автор вживає слова Івась, Івасик, хлопчик. — А.Бортняк. «Зламана гілка»).
Словникова робота може проводитися на різних етапах опрацювання тексту:
на етапі підготовки до вивчення новою тексту (пояснюємо те, що ускладнює сприймання змісту);
на етапі повторення матеріалу (пізніший етап у вивченні тексту)
під час первинного читання (уточнюємо розуміння деяких слів, з'ясовуємо їх значення);
в аналізі фактичного змісту тексту (за ходом роботи).
Значення правильно організованої словникової роботи велике як в усвідомленні ідейно-образного і фактичного змісту навчального тексту, так і в розвитку навичок зв'язного висловлювання.
Висновок
Отже, у роботі над словниковими словами доцільно застосовувати словниково-орфографічну роботу, яка інтегрує ефективні прийоми традиційного навчання з елементами педагогічних інновацій.
Неодмінною умовою ефективного засвоєння цих слів є постійна, гнучка робота над словом, яка планується у системі уроків. Міцність засвоєння правопису таких слів досягається шляхом частотного вживання їх у різних завданнях і вправах. Поєднання різноманітних форм і методів роботи на уроках української мови під час опрацювання словникових слів є важливим засобом стимулювання активної пізнавальної діяльності молодших школярів, формування і закріплення у них інтелектуальних умінь, підвищення їхньої комунікативної компетенції.
Навчання і виховання учнів - це дві невід'ємних частини одного цілого. Кожен мій урок разом з навчальними та розвиваючими цілями містить у собі найосновнішу мету - виховати справжню людину, яка з гідністю носила б почесне ім'я «громадянин України».
Таким чином, використання різних засобів навчання під час роботи над словниковими словами сприяє розвитку фонематичного слуху та орфографічної зіркості молодших школярів.
На моє переконання, позитивних результатів можна досягти лише за наступних умов:
застосування інновацій у навчально-виховному процесі;
індивідуальний вибір оптимального об'єму розумового і фізичного навантаження;
комплексне використання індивідуальних і групових форм впливу на особистість учня.
Практично доведено, що систематична робота на уроках над словниковими словами сприяє:
Збагачуванню словника учнів, тобто учні засвоюють нові слова та нові значення слів, які раніше їм були невідомі;
Поглибленню розуміння вже відомих слів, відбувається зв’язування відтінків у значенні між синонімами, аналіз багатозначності, тощо.
Активізації словника, тобто використання якомога більшої кількості слів у мовленні кожного учня, введення слів у словосполучення, речення, текст.
Засвоєнню сполучуваності слів з іншими словами, доцільність їх використання в конкретному випадку.
Вилученню нелітературних слів, що вживаються іноді молодшими школярами.
Виправленню помилок у наголошуванні та вимові слів.
Отже, впровадження різних типів завдань для розвитку знань про словникові слова на уроках в початкових класах, сприяє підвищенню розумового рівня учнів, сприяє їх інтелектуальному розвитку, вживання образних висловів у мовленні учнів, дають змогу осмислено засвоювати нову інформацію та грамотно висловлювати свої думко на письмі.