Маруся Чурай — це голос України, її душа

Урок духовності за романом Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Мета уроку. Розкрити світ духовного буття народу середини XVII ст., духовну силу і красу Марусі Чурай, що органічно зливається з образом України; виховува­ти в дітей почуття любові до рідного народу, до Ук­раїни.

Обладнання. Портрет Марусі Чурай, ілюстрації до твору, запис пісень легендарної піснярки.

Епіграф.

Її пісні — як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних марнот.

Ліна Костенко

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми, мети, завдань уроку

1. Вступне слово вчителя про життя і творчість Ліни Костенко та її роман у віршах «Маруся Чурай».

2. Бесіда з учнями

Учитель. Про що цей твір і хто в ньому є головним героєм?

Учень. Це енциклопедія життя українського народу середини XVII століття, світ вічних мотивів духовного буття народу. Вихопивши один маленький острівець — драму окремої особистості, поетеса показала трагедію цілого народу, висвітлила болі сучасного покоління і його страх перед майбутнім. Головний образ роману — Вітчизна, рідна земля. Почуттям любові до неї перейня­тий увесь твір.

Учитель. Що поклала в основу свого роману Ліна Костенко?

Учениця. В основу роману поетеса поклала страд­ницьку Долю легендарної піснярки з Полтавщини Ма­русі Чурай, показала трагедію всього народу, що опла­чував право на життя смертю найкращих своїх синів, горем дітей.

Учитель. Хто така Маруся Чурай за переказами на­роду?

Учень. Маруся народилася 1625 року в родині урядника Полтавського добровільного козачого полку Гордія Чурая, людини хороброї, чесної, палкого патріота.

Легенда наділила Чураївну неабиякою вродою, по­етичним і музичним хистом, чарівним голосом і роман­тичною любов'ю: її обранець, козак Григорій Бобренко, піддавшись материним умовлянням, кидає Марусю і одружується з багачкою Галею Вишняківною. У розпачі дівчина хоче втопитись, але її рятує Іван Іскра, що пал­ко кохає дівчину. Маруся мстить за зраду, отруює Гриця настоєм із зілля. Її засуджують до страти, та Іскра встигає привезти від гетьмана помилування. Змучена докорами сумління, через півроку Маруся помирає від сухот.

Учитель. Розкрийте образ Вітчизни.

Учень. Рідна земля з її трагічною долею стоїть за спиною кожного з героїв. Недарма ж історія України тісно переплетена з сюжетною лінією життя Марусі. Весь твір перейнятий почуттям любові до рідної землі, яка постає перед нами не тільки малюнками пейзажів, а й картинами людських доль, що становлять історію народу. Болі і тривоги тогочасної доби ми вловлюємо у смутку вечірньої Полтави після суду над Чураївною на­передодні виходу полку в похід.

Вогненна зірка в небі пролітала,

Сичі кричали, вісники біди.

На сто думок замислена Полтава

Вербові гриви хилить до води.

Болить за вітчизну палке серце Івана Іскри, що мчить до гетьмана з вісткою про небезпеку, навислу над піснею рідного краю — над Марусею Чурай. Добре розуміє і Богдан Хмельницький, що важить для держави народна пісня.

Тим паче зараз, як така розруха,

тим паче зараз, при такій війні, —

Що помагає не вгашати духа,

Як не співцями створені пісні?

За словами Івана Іскри, Маруся - душа її. Захоплюється її піснями Хмельницький.

Ті пісні — як перло многоцінне,

Як дивен скарб серед земних марнот.

Учитель. Як змальовує Ліна Костенко образ Марусі Чурай?

Учениця. Образ Марусі органічно зливається з об­разом України. Постать дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом, виростає до символу. Справжній митець, Маруся наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людський радощами і стражданнями. Бентежить вона наші серця щирістю та глибиною почуттів уже понад три століття.

Нема її-могили,

Учень. Вперше вона звернулася до пісні маленькой) дівчинкою, коли загинув від ворожої руки її батько. Маруся побачила виставлену на острах його відсічену голову, і це незглибиме горе вилилось у співі. А остаточ­но дівчина відкрила душу пісні, коли почула, як батькову славу донесла до них кобзарева дума:

Усе ввижалось: «-Орлику Чураю,

Ой забили тебе ляхи у своєму краю!».

Особиста драма Марусі Чурай була тісно пов'язана із всенародною драмою. Вона звернулася до пісні, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха, яке спіткало її народ.

Учениця. Маруся добре бачить людські вади. Не може простити собі, що так пізно розгледіла Гриця, який виявився не тим,! кого вона любила. Той вродли­вий юнак, що «щирими очима дивився приязно на світ», лицар, що хоробро бився проти ворогів за сво­боду вітчизни, заступив перед її зором іншого Гриця — дрібного пристосуванця, лицеміра, зрадника. Своїм ви­соким благородством Маруся, навіть віддана на глум і осуд юрби, здатна викликати в людей шанобливий за­хват:

Злочинниця, — а так би й зняв би шапку

На смерть іде, — а так би й поклонивсь.

Ось переді мною висока і струнка,

пряма, як свічка,

чорні очі горять,

як вогонь у кришталевій лампаді,

об­личчя рум'яне, а голос...

Такого дзвінкого і солодкого співу не чула ніколи. Народилася Маруся для кохання щирого, але не зазна­ла його радощів. І всі сподівання свого люблячого сер­ця краплина за краплиною вилила в пісню бентежну.

Без милого долі нема,

Стане світ тюрмою,

Без милого щастя нема,

Нема і спокою...

Учень. Незабаром Іван Іскра та Грицько Бобренко пішли на війну. Маруся, тамуючи біль розлуки з коха­ним, склала чудову пісню, яка й сьогодні є однією з найулюбленіших в Україні.

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі..:

Повернувшись з походу, Грицько одружився з Га­лею Вишняк. Сум, безнадія оселилися в душі Марусі. Вона задумала страшну помсту — Маруся Гриця, от­руїла:

Нехай Гриценько нас двох не кохає,

Ой нехай не буде ні тій, ні мені,

Нехай достанеться та сирій землі...

Суд Полтавського полку засудив її до смертної ка­ри. Але Марусю не стратили. Був наказ Богдана Хмель­ницького звільнити її заради пам'яті героїчної загибелі її батька та за те, що вона складала пісні для народу. І остання її пісня була «Ой не ходи, Грицю, та й на ве­чорниці».

В образі Марусі Чурай, що зливається з образом України, уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети.

Залишилася Маруся вічно живою і в пам'яті на­родній — своєю правдою, незвичайною духовною цільністю, своєю щемливою прекрасною піснею.

Учень. Після смерті Грицька Маруся вирушає на прощу у Київ. Простуючи польовою дорогою від Пол­тави до Києва Маруся здригається від мук, коли бачить Україну-руїну, місця, де зрадник Ярема Вишневецький розпинав на полях її патріотів і обдирав люд, лишаючи навколо села удовині. І так хочеться хоч крихітку допомогти рідній землі в її відродженні. Спасибі тобі, поетесо, за те, що даєш причаститися з вічного джерела болю і краси нашої не­опалимої купини.

Учитель. З якою метою Ліна Костенко вводить об­раз мандрівного дяка?

Учениця. Мандрівний дяк у творі — борець за прав­ду, він ненавидить пристосовництво і компроміси у сфері духовності, таврує сучасних піїтів, що «убогі сло­вом, мислію порочні... складають віршики святочні...».

А хто напише, або написав велику книгу нашого народу?

ІІ. Підсумок уроку

Учитель. Торкаємось народних перлин, скарбів, що переходять від покоління до покоління, чаруючи людсь­ку душу, знаходимо золоті ключі мелодій.

До історії народу, його культури, його трагедій і прозрінь торкнулося перо поетеси. Вона пробуджує пам'ять, яку вбивали десятиліттями, історію, яка закла­дена в генах.

Діти слухають пісню «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці».

ІІІ. Домашнє завдання

Написати твір на тему: « Втілення в образі Марусі Чурай моральної краси і таланту»