Образ Григорія Многогрішного із роману Івана Багряного "Тигролови" — один із найяскравіших образів у всій сучасній українській літературі.
На початку роману Григорій Многогрішний — один із тисяч в'язнів, пригноблених, безправних, приречених, яких мчав до Колими поїзд-дракон — ешелон смерті. Він — каторжанин, нащадок першого каторжанина Сибіру, правнук гетьмана Дем'яна Многогрішного. Його мучили, а потім присудили до 25 років каторги. І все тільки за те, що він любив свій нещасливий край і свій народ.
Для тоталітарної системи Григорій Многогрішний був, мабуть, дуже небезпечним, бо наглядали за ним особливо пильно. Сам начальник етапу на кожній зупинці перевіряв його присутність у вагоні. Але на кінцевій зупинці виявилося, що небезпечний арештант утік, на ходу стрибнув з поїзда, з надлюдським терпінням і надзвичайною волею приготувавшись до втечі.
"Стрибнув у саму смерть, але не здався. 99 шансів проти одного за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув".
Своїм стрибком майже у смерть із черева скаженого дракона, цим відчайдушним протестом він відживлює у в'язнів почуття людської гідності, надії і переконання — "ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи". Став для них символом "непокірної і гордої молодості", символом "волелюбної і сплюндрованої за те Вітчизни".
Тяжким і небезпечним був шлях Григорія після втечі з ешелону смерті. Довгим, сповненим смертельних небезпек було блукання тайгою. Неймовірним зусиллям волі він долає відчай, зневіру, смертельну втому. І знаходить у собі сили кинутися на допомогу людині, яка кликала на Порятунок. Так Григорій познайомився з Наталкою та її родиною.
Наталка, яку покохав Григорій Многогрішний, сильна, горда особистість. Вона і в мисливській справі нічим не поступається чоловікам, і при цьому не втрачає жіночості. Автор твору називає її «лісовою дівчиною», у якої «кров бурхає так, як і в кожної тварини тут, як у пантери, чи в рисі, чи в тигра». Далі ми дізнаємось, що Наталка йде разом із Григорієм за кордон.
Хочеться запитати: чи є Наталка авторським ідеалом жінки? Так, безумовно, це улюблена героїня письменника, адже у творі вона постає в різноманітних ситуаціях. Відчувається, що письменник милується нею.
Ось вона орудує вінчестером, «як досвідчений вояк, — швидко розібрала до дрібничок, вправно все перевірила і вичистила, змазала...»
Під час Сіркової олімпіади героїня показує складну й оригінальну вправу. «Встромила свій мисливський ніж в пень лезом до себе. А тоді принесла з хати бердану, що стріляла кулями без оболонки, і, одмірявши 50 кроків, стріляла лежачи в лезо ножа. Вистрілила десять разів...» Кулі, попадаючи в лезо ножа, половинились. Це називалось «сікти локшину».
Коли Наталка ловила рибу, Григорій «милувався нею. Впивався, п'янів від того споглядання».
Наталка Сірко закохується в Григорія, приховуючи це. Під час прощання Григорія із Сірками ця сильна дівчина рішуче, без вагань, вирішує свою долю — бути з Григорієм, піти з ним за кордон.
Отже, Наталка Сірко — це авторський ідеал жінки, котра відстоює своє право на щастя. Ця героїня постає перед нами в різних ситуаціях: на зимовому полюванні рисі, на нічному «лучінні» риби, рятує від смерті свою собаку Заливая тощо.
Слід ще додати, що всі епічні твори Івана Багряного є автобіографічними. Сам письменник перебував на Далекому Сході трохи більше п'яти років. Коли писав роман «Тигролови», письменник згадував: «Мені не треба було нічого вигадувати. Країну, про яку я писав, я любив, як свою другу батьківщину... Я не просто писав, я — жив! І упивався тим життям, повтореним з такою страшною силою, що перевищує силу реальності на багато разів».
Отже, образи головного героя й героїні виписані, зображені в романі з любов'ю й ніжністю. Іван Багряний відбив у тексті всі свої мрії, порухи душі.
Якщо пошукати в українській літературі образи дівчат, схожих на Наталку з роману І. Багряного, то навряд чи можна знайти їх багато. Лише, мабуть, Мавка з "Лісової пісні" така ж дитина лісу, як і Наталка Сірко. Автор навіть порівнює свою героїню з Мавкою. Вони обоє живуть у лісі, не контактують з "цивілізованим" світом, обоє здатні принести себе в жертву заради коханого. Але героїня Багряного має свої відмінності. Вона життєлюбна, рішуча, смілива, вольова, вона — господар своєї волі.
Поряд із цими, на перший погляд, чоловічими рисами Наталка має і суто жіночі. Вона виросла серед природи, разом зі своїми братами, Михайлом та Грицем, і батьком, училась полювати на тигрів, влучно стріляти, швидко бігати та їздити верхи. А коли вона поруч із матір'ю — це вміла господиня, добра материна помічниця. Таке життя впливало на формування Наталки як особистості. Не втратити жіночості, не огрубіти дозволяло їй те, що батько і брати оберігали її, брали на себе основний тягар мисливського життя.
З метою глибше розкрити образ Наталки письменник показує її через сприйняття Григорія Многогрішного. Ось такою здалась вона йому на перший погляд: "Якесь дивне поєднання надзвичайної дівочої краси і суворості. Гнучка, як пантера, і така ж метка, мабуть, а строга, як царівна?" Наталка цінує і пишається своїм родом. "Сірківна, — вимовила дівчина з гордістю. — Мій батько — Сірко, і дід — теж Сірко, і прадід. Всі Сірки..." Григорій помітив, що дівчина говорить і поводить себе так, як справжня українка, а не як людина, відірвана від України.
Це безстрашна дівчина, яка полює на тигрів, а смерті сміється прямо у вічі. Ось як вона пояснює Григорію причину таких незвичних для українців занять: "І як же інакше?! Тут всюди однаково чигає смерть. Навіть на печі. Тож виходь перший. "Бог не без милості, козак не без щастя", — казав наш дідусь, а ми його онуки".
Для Григорія Наталка — ідеал людини, що наділена найкращими рисами його народу: "Ось вона — найвищий вияв не тільки жінки, а й взагалі людини її крові... Така юна й квітуча — і така сувора, гартована і гонориста". Уся ця гоноровистість не принижує, а навпаки прикрашає Наталку, бо вміє вона стримувати емоції, чемно поводити себе.