2016
На зміну авторитарно-імперативній педагогіці в сучасну школу, школу ХХІ століття, надходить і отримує широке визнання гуманно-особистісна педагогіка.
Гуманно-педагогічне мислення ґрунтується на духовно-моральних цінностях православ’я, світової філософії, психології і педагогіки. Воно покладає в основу ідеї виховання особистості через розвиток її духовного і морального потенціалу.
На основі гуманно-педагогічного мислення сформувалася й отримала розвиток і світове визнання гуманно-особистісна педагогіка. Біля її витоків поряд із корифеями світової педагогічної думки стоять такі видатні педагоги, як С.Т. Шацький, П.П. Блонський, А.І. Макаренко, В.О. Сухомлинський.
Протягом останніх років ідеї гуманно-особистісної педагогіки успішно розповсюджуються академіком РАО Ш.О. Амонашвілі. Його твори "Здравствуйте, дети!", "Как живете, дети?", "Единство цели", "Размышления о гуманной педагогике", "Школа Жизни" та інші розвивають ідеї гуманно-особистісного освітнього процесу. Він, за глибоким переконанням Ш.О. Амонашвілі, має спиратися на досконале розуміння цілісної природи дитини, її природних рушійних сил, що виявляються в прагненні дитини до розвитку, до дорослості, до свободи.
Суть гуманно-особистісного підходу до дитини Шалва Амонашвілі вбачає в тому, що вчитель, виступаючи творцем педагогічного процесу, засновує його на порухах природних особливостей Дитини, спрямовує її на повний розвиток сил і здібностей, які виявляються в багатогранній діяльності Дитини, націлює її на прояви і ствердження особистості Дитини, насичує її найвищими зразками прекрасного в людських взаєминах, у науковому пізнанні, у житті.
Ш. Амонашвілі наполягає: "Кожна дитина з’явилася на цей світ не випадково: вона народжується тому, що має народитися, вона прийшла начебто на поклик людей. У неї своя життєва місія, якої ми не знаємо, можливо, велика, і для того вона наділена величезною енергією духу. І наш обов’язок — допомогти їй виконати цю місію".
Головне переконання вчителя в школі Ш. Амонашвілі полягає в тому, що "дитина може все, а вчитель повинен сам вірити в цю формулу і навіювати її дитині".
У своєму трактаті "Школа Життя" Ш. Амонашвілі стверджує три постулати Віри Учителя в дитину:
Дитина є явищем у нашому земному житті, а не випадковістю.
Дитина несе в собі життєве завдання — місію.
Дитина несе в собі необмежену Енергію Духу.
Ш. Амонашвілі вважає, що треба постійно виявляти віру в можливості і перспективи кожного школяра. Педагог має справді вірити в можливості кожної дитини і будь-які відхилення в її розвитку розглядати в першу чергу як результат недиференційованого методичного підходу до неї. Сприйняття природних невдач школяра як його нездібності і засуджуюче реагування на них, навіть із глибоким співчуттям, але без орієнтування на їхнє обов’язкове подолання в майбутньому є негуманним щодо особистості дитини.
Позитивне вираження педагогом своїх засмучень через невдачі школяра знову ж таки має спиратися на віру в його майбутні успіхи. Воно має носити форму обнадійливого співчуття, в якому одночасно закладена думка про те, що педагог переживає біду учня як свою і готовий прийти йому на допомогу.
Багато вчителів у своїй практиці стикаються з проблемою необхідності гуманізації педагогічного процесу. Гуманізм - це система поглядів, визнає цінність людини як особистості, його право на свободу, щастя, розвиток і прояв усіх здібностей. Це система, яка вважає благо людини критерієм оцінки соціальних явищ, а принципи рівності, справедливості, людяності - бажаною нормою відносин у суспільстві. Безцінними посібниками для них є праці педагогів-новаторів Ш. А. Амонашвілі та В. О. Сухомлинського.
Ш.О.Амонашвілі – академік, видатний діяч сучасної педагогіки, науковий керівник Всеукраїнського Центру Гуманної Педагогіки. Розробив і втілив у своїй експериментальній школі педагогіку співробітництва, особистісний підхід, оригінальні методики навчання мові і математиці.
«Дітей треба любити всім сердцем і, щоб так їх любити, необхідно
вчитися у них, як слід проявляти цю любов. Кожен шкільний
день, кожен урок мають бути осмислені педагогом як подарунок
дітям. Кожне спілкування дитини з своїм учителем повинне вселяти
в нього радість та оптимізм».
Ш.А.Амонашвілі
Ефективне здійснення системи виховання і навчання дітей молодшого шкільного віку цілком залежить від особистості вчителя початкових класів – так вважає Ш.Амонашвілі. І з ним не можна не погодитись. Спостерігаючи за нвчанням і вихованням учнів середньої та старшої школи, переконуєшся у відповідності цього твердження не лише для молодших школярів. Він звертає увагу на наступні особистісні якості, які представляються йому найголовнішими.
По-перше, любити дітей такими, якими вони є. Треба однаково любити і пустуна, і слухняного, і кмітливого, і тугодума, і лінивого, і старанного. Доброта і любов до дітей не дозволять грубо поводитися з ними, ущемляти і самолюбство і гідність, не радіти успіхам кожного.
По-друге, вміти розуміти дітей, тобто стати на їх позицію, приймати їх турботи і справи як серйозні і рахуватися з ними. До цих турбот і справ потрібно виявляти не поблажливість, а повагу. Розуміти дітей - значить не підпорядковувати їм нашу волю, а, спираючись на їх сьогоднішнє життя, плекати паростки їх завтрашнього життя. Розуміючи порухи душі і переживання серця дитини, його почуття і прагнення, педагог зможе зайнятися глибинним вихованням, коли сама дитина стає його соратником у своєму ж вихованні.
По-третє, необхідно бути оптимістами, вірити в перетворюючу силу виховання. Мова йде не про філантропічний оптимізм, коли, склавши руки, педагог з надією чекає, коли дитина порозумнішає, проявить здатність міркувати, щоб потім зайнятися його вихованням, приступити до розвитку його свідомості. Мова йде про діяльний оптимізм, коли педагог глибоко вникає у внутрішній світ дитини - і залежно від цього шукає шляхи виховання, навчання та розвитку.
По-четверте, вчителю повинно бути притаманне все краще, що людям подобається в людині: і усмішка, і строгість, і стриманість, і скромність, і чуйність, і щирість, і інтелігентність, і товариськість, і любов до життя.
Прагнення бути саме таким для вчителя дуже важливо. Він - посередник між дитиною і духовними цінностями минулих і сучасних поколінь. Ці цінності, знання, морально-етичні норми не доходять до дітей у стерилізованому вигляді, а несуть у собі особистісні риси вчителя, його оцінки. Гуманний педагог, прилучаючи дітей до знань, одночасно передає їм свій характер, постає перед ними, як зразок людяності. Для дитини знання не існують без учителя, лише через любов до свого вчителя дитина входить у світ знань, освоює моральні цінності суспільства.
Виникла технологія зі створенням у 1964 році лабораторії експериментальної дидактики при НДІ педагогіки Грузії ім..Я.С.Гогебашвілі під керівництвом Б.І.Хачапурідзе. В основу покладені ідеї гуманної педагогіки, що базуються на творчій спадщині класиків світової педагогіки: Г.Сковороди, М.Пирогова, А.Макаренка, В.О.Сухомлинського, Я.А.Каменського, С.Гессена, Д.Узнадзе.
Навчання спрямовувалось на формування у школярів мотивів навчальної діяльності, пізнавальної активності і самостійності, на перетворення учня з об’єкту навчання на суб’єкт. Сутністю експериментального навчання була послідовна реалізація гуманістичного принципу, основою якого є навчання заради розвитку особистості учня.
За рівнем застосування технологія: загально педагогічна.
За філософською основою : гуманістична + релігійна.
За орієнтацією на особистісні структури: емоційно-моральна.
За характером навчання: навчально-виховна, гуманітарна, загальноосвітня, особистісно-орієнтована.
За організаційними формами: традиційна класно-урочна з елементами індивідуалізації та диференціації.
По підходу до дитини: гуманно-особистісна, педагогіка співробітництва.
За методом навчання: пояснювально-ілюстративна, ігрова з елементами проблемності, творчості.
За типом управління: система малих груп.
Цільові орієнтації:
- сприяти становленню, розвитку і вихованню в дитині благородної людини шляхом розкриття її особистісних якостей;
- облагороджувати душу і серце дитини;
- розвиток і становлення пізнавальних сил дитини;
- забезпечення умов для розширеного і поглибленого об’єму знань і вмінь;
- ідеал виховання – самовиховання.
Концептуальні положення.
1. Положення особистісного підходу педагогіки співробітництва.
2. Дитина як явище несе в собі життєву місію, якій вона повинна служити.
3. Дитина – вище створіння Природи і Космосу і несе в собі їх риси – могутність і безграничність.
4. Цілісна психіка дитини включає три пристрасті: до розвитку, до свободи і до дорослішання.
Особливості змісту.
Важливіші уміння і здібності і відповідні їм дисципліни чи уроки:
Пізнавальне читання, письмово-мовленнєва діяльність, лінгвістичне чуття, математична уява, осмислення високих понять ( вічність, нескінченність, світостворення), осягнення прекрасного ( уроки про природу), планування діяльності, сміливість і витривалість, спілкування, іноземна мова, шахи, духовне життя, осмислення високих духовних цінностей ( Дух, Душа, Серце, Благородство, Любов, Життя, Смерть та ін.), осягнення краси всього оточуючого за допомогою музики, образотворчого мистецтва, балету, театру.
Особливості методики.
- гуманізм: мистецтво любові до дітей, дитяче щастя, свобода вибору, радість пізнання;
- індивідуальний підхід: вивчення особистості, розвиток здібностей, заглиблення в себе, педагогіка успіху;
- майстерність спілкування: закон взаємності, гласність, його величність запитання, атмосфера романтики;
- резерви сімейної педагогіки: батьківські суботи, геронтогогіка, культ батьків;
- навчальна діяльність: квазічитання і квазіписьмо, прийоми матеріалізації процесів читання і письма, літературна творчість.
Особливості оцінювання.
Використання оцінки дуже обмежене, бо оцінки – це «костилі хромої педагогіки», замість кількісної оцінки – якісне оцінювання: пакети результатів, навчання самоаналізу, самооцінці.
У навчанні за технологією Ш.О.Амонашвілі управління шкільним життям учнів з їх позиції здійснюється за допомогою методичних прийомів, які ставлять учнів у ситуації вільного вибору і самостійного прийняття рішень.
Приклад з фрагменту уроку:
Учням пропонується вибрати собі домашнє завдання по предмету чи групі предметів. Вчитель: «Домашнє завдання я вам сьогодні не задаю, Якщо хтось бажає, нехай сам його собі задасть, а завтра нам покаже.» Наступного дня вчитель зацікавлено вияснює, хто яке завдання виконував і чому, схвалює вибір дітей.
Вчитель: «Пропоную вам такі теми. Давайте визначимо, яку з них ви підготуєте вдома.» Учитель записує теми, учні їх обговорюють, пояснюють свій вибір.
«За планом на вивчення цієї теми ми повинні витратити п’ять уроків, - каже вчитель, - може ми постараємось вивчити її за чотири уроки? Тоді у нас залишиться резервним ще один урок. А раніше ми вже зекономили шість уроків. У кінці року подумаємо, вивченню якого матеріалі ми присвятимо час, що залишився.» Наприкінці року цей час витрачається на проведення навчально-пізнавальних конференцій, готуються доповіді, проводяться конкурси.
За проханням педагога учні вдома складають тести, різнорівневі завдання, кросворди, ребуси, загадки з яких потім вибирається кілька варіантів для розв’язування у класі. Учитель: «Ми зараз будемо розв’язувати задачу, яку склав Дмитро. Ви не боїтесь її розв’язувати? Тоді працюємо, і нехай Дмитро перевіряє, чи правильно ми це робимо.»
Або: « На дошці поряд з умовою завдання ім’я її укладача. Якщо виникнуть труднощі, то спочатку звертайтесь до нього, а вже потім – до мене.»
На дошці записується декілька варіантів завдань для самостійного розв’язку, одночасно педагог повідомляє: «В мене на столі в пакетах лежать більш складні завдання. Якщо хтось бажає, то може вибрати»
Література:
1. Амонашвили Ш.А. Личностно-гуманная основа педагогического процесса./ Ш.А.Амонашвили. – Минск, Университетское, 1990.
2. Амонашвили Ш.А. Баллада о воспитании./ Ш.А.Амонашвили. – Артёмовск. 2008.
3. Амонашвили Ш.А. Истина школы./ Ш.А.Амонашвили. – Артёмовск. 2008.
4. Амонашвили Ш.А. Здравствуйте. Дети! / Ш.А.Амонашвили. – Москва. Просвещение. 1983.
5. Селевко Г.К. Педагогические технологии на основе личностной ориентации педагогического процесса. / Г.К.Селевко. – К, А.С.К., 1999.