Урок 1

Учень 1. Чоловік і жінка зайшли до затишного кафе. Пан обрав міцний еспрессо. Леді довго вагалася, обирала між шоколадним капучіно та вершковим латте. Врешті – решт, обрала солодке какао.

Учень 2. Чи усе тут правильно з точки зору мовознавців? Що кажуть правила?

Учень 1. О, тут є помилки щодо вживання слів іншомовного походження.

Учень 2. Саме тому потрібно застосувати правила, які стосуються слів іншомовного походження.

Учень 1. Спробуємо. Отож, правило перше.

У словах іншомовного походження потрібно писати букву и після д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р (за правилом «дев’ятки») перед приголосними кореня: дискета, таксист, цирк, методика, стимул, зигзаг, шифр, риф, чипси.

Після інших приголосних, на початку та в кінці слова, після голосного звука потрібно писати і.

(Виправлення помилки – капучіно )

Маємо писати КАПУЧИНО

Учень 2. Правило друге.

У загальних назвах іншомовного походження приголосні не подовжуються: хобі, бароко, піца, комісія, шасі. Подовження зберігається в окремих загальних назвах: аннали, білль, бонна, брутто, булла, ванна, вілла, дурра, манна, мадонна, мірра, мокко, мотто, мулла, нетто, панна, панно, пенні, тонна.

Отже, еспресо, лате – без подовження.

(виправлення помилок)

Учень 1.

Але це ще не все. Еспресо – міцний? Какао – солодке? Чи правильно визначено рід іменників?

Учень 2. Ні, тут також допущено помилку. Експресо та какао належать до неістот, тому є середнього роду.

Учень 1. Що ж робіть замовлення правильно як освічена людина.

Учень 2. І яка добре знає рідну мову.

Урок 2

Учень. Якийсь у мене сьогодні зовсім не цікавий день. Сестричко, мені нудно.

Учениця. Бодю, розваж себе якось сам. У мене ще стільки справ.

Учень. Але я зовсім не знаю, чим себе зайняти.

Учениця. Друже мій, якщо я не виконаю домашнього завдання з української мови, то отримаю погану оцінку.

Учень. Ганно, думаю, у твоєму випадку це не можливо.

Учениця. Ще й як можливо, Богданчику. Брате, займи себе якось.

Учень. А, може, зробиш уроки потім?

Учениця. Авжеж, а завтра скажу: « Маріє Андріївно, я не виконала вправи, бо Богдану було нудно».

Учень. Ганнусю, зробімо тоді разом.

Учениця. Гаразд, дивися, потрібно вивчити правила творення кличного відмінка.

Учень. Ого, скільки тут різних закінчень, сестро, так у них же заплутатися можна.

Учениця. Котику, ми ж їх використовуємо щодня. От навіть щойно.

Учень. Дійсно. Сестричко, сестро, Ганно, Ганнусю, Бодю, Богданчику, брате, друже.

Учениця. Маріє Андріївно.

Учень. Але ж в усіх цих словах різні закінчення в кличному відмінку. Ганнусю, як же в них розібратися?

Учениця. О, треба розпочати з визначення відміни іменників. Дивися: ось іменники І відміни, тверда група має закінчення о, мішана та м’яка – е.

Учень. А я тут бачу ще й ю.

Учениця. О, так – Ганнусю, Бодю.

Учень. Я зрозумів. Це коли ми звертаємося один до одного ласкаво.

Учениця. Так, пестливі назви.

Учень . Але ж є ще й інші відміни.

Учениця. Так, Бодю, є. У ІІ відміні ми маємо закінчення у, ю, е.

Учень. Починаю розуміти: м’яка група має ю.

Учениця. Так, окрім слів на ець. Тут є й інші варіанти: женче, хлопче.

Учень. А у твердій групі і е, і у. Чому?

Учениця. О, дивись: частіше пишемо е : вітре, друже. Хоча ті, що із суфіксами к, ок, ик – з у: синку, батьку.

Учень . А мішана з е?

Учениця. Власні назви так, а от загальні лише ті, які закінчуються на ж: стороже, Довбуше, але читачу, товаришу.

Учень. А у третій відміні так багато варіантів не буде, тут же немає поділу на групи.

Учениця . Абсолютно правильно: лише закінчення е – радосте, любове.

Учень. Це добре, а четверта відміна?

Учениця. Тут взагалі кличний відмінок такий самий, як і називний – дитя, кошеня.

Учень. Здається, усе зрозуміло.

Учениця. Що ж, Богданчику, можна й перепочити.

Учень. Чудово, Ганнусю. Як і те, що говорити правильно рідною мовою – круто.

Урок 3

Учениця 1. Дашо, виручай.

Учениця 2. Сашо, чому ти така схвильована? Що сталося?

Учениця 1. Дашо, пам’ятаєш, ти мені розповідала, що минулого літа їздила до родичів на Закарпаття?

Учениця 2. Ну. Так, їздила. Це так було цікаво. Такі смачні українські страви, захопливі звичаї, а трембіта у мене досі ще звучить у вухах.

Учениця 1. Так. Так, ти розповідала. Але справа не в тому. Як ти з ними спілкувалася?

Учениця 2. Українською, звісно.

Учениця 1. А чи не траплялися тобі якісь особливі слова чути?

Учениця 2. Особливі? А ти, мабуть, маєш на увазі діалектні?

Учениця 1. Так, так, саме їх.

Учениця 2. Спочатку, дійсно, були труднощі. Розумієш, діалектні слова вживаються людьми лише на певній території , тому мені , як жительці іншого регіону, потрібно було дізнатися, що вони означають.

Учениця 1. Сподіваюся, що у тебе все вийшло. Мені написав такий гарний хлопець із Закарпаття, але я не все розумію. Допоможи.

Учениця 2. А словники тобі навіщо? Та гаразд, спробуємо. Читай, а я буду перекладачем.

Учениця 1. Ну, ось дивися: Олександро, ти така файна кобіта, як чічка.

Учениця 2. Це ж комплімент: ти – гарна дівчина, як квітка.

Учениця 1. Це так поетично. А ще пише, що зі мною цікаво гуторити.

Учениця 2. Я з ним згодна, гуторити – розмовляти.

Учениця 1. А ще він хоче мене кудись запросити. Коли буде зимно, приїжджай до нас погостювати. У нас є гражда для гостей. Будемо ходити до кичер, кататися на ґринджолах. У нас банувати ніколи.

Учениця 2. Ой, візьми і мене із собою. Зимно - це холодно. Гражда – це хата, кичери – гори, гринджоли – сані.

Учениця 1. Гаразд, але там ніколи банувати, це слово мене насторожує.

Учениця 2. Не хвилюйся – це ніколи нудьгувати. Саме те, що треба на канікулах. Ох, Сашо, гостинець не близький, але легінь файний.

Учениця 1. Дашо, я тебе не розумію, гостинці – це подарунки? Ти почала гуторити, як він.

Учениця 2. Вибач, захопилася. Гостинець – це шлях, не близько, але це буде захоплива мандрівка, бо…

Учениця 1. Я знаю, бо нас запросив файний легінь – гарний хлопець.

Учениця 2. Цікаво мати друзів у різних куточках України.

Учениця 1. І завжди можна знайти з ними спільну мову – українську.