Я любив вас усіх, та найбільше любив
Україну...
Урок пам'яті Назарія Яремчука
Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Н. Яремчика ; викликати інтерес до творчості співака, до культури рідного краю; виховувати патріотизм, почуття гордості за наш талановитий народ.
Обладнання: портрет Н.Яремчука, виставка різних повідомлень про співака, записи його пісень, вірші та ін.
Епіграфи: «Не падати у відчай,
Знаходить завжди силу,
Не гаснути, як зорі,
А творить!» (Н,Яремчук);
«Назарієва зірка згоріла дочасно, та усім нам він залишив по собі пісні. І доки житиме пісня, доти житиме й пам'ять».
Учитель. Щедра й багата Буковина талантами. Плекалися вони шелестом букових та смерекових лісів, мелодійним плескотом Черемоша, дзюрчанням гірських потоків, співом трембіт, тремтливою мелодією дружби і, звичайно ж, піснею. Саме пісня розбудила даний Богом дар у Івана Миколайчука, Володимира Івасюка, Назарія Яремчука, голос якого заполонив увесь світ. І хоч зірка їх життя рано згасла, залишився нащадкам талант актора, поета і композитора, співака. Вони, за висловом Дмитра Гнатюка, метра української пісні, — наш біль, наша розмова, наша гордість.
Учениця. Трембіта стихла над верхами,
Ударив дзвін останній раз.
Тебе немає поміж нами,
Та пісня буде поміж нас.
(Звучить пісня у виконанні Н.Яремчука “Незрівняний світ краси” у запису,)
Учень. Я на світі прожив, наче
Спалах зорі на світанні,
Наче крапля роси, наче крик
Журавля — тільки мить.
Я не вірив ніяк, що й до мене
Прийде день останній.
І в жертовнім вогні моє серце
На попіл згорить.
Я ж так щедро кохав,
Я ж так вірив у зорі і очі,
І душею своєю я вас,
Як умів, причащав.
Але, видно, Господь мені
Краще життя напророчив,
І до себе забрав,
Щоб у райськім саду я співав.
На могилі моїй посадіть
Молоду яворину.
І не плачте за мною,
За мною заплаче рідня.
Я любив вас усіх,
Та найбільше любив Україну.
Певно, в цьому і є та
найважча Провина моя.
Хай душа переселиться
В дивний той рай потойбічний,
Де таких вже, як я,
Назліталася ціла сім'я.
Тільки нащо мені
Ті блаженства розкішні і вічні,
Як мені не всміхнеться
Донька-сиротинка моя.
У далеких світах
Якось раптом усе я покину,
Бо війне мені в душу
Сльозинкою і чебрецем,
І додому хоч вітром,
Хоч променем сонця полину,
І легенько війну
Над твоїм, Україно, лицем. (Степан Галябарда, “Тільки мить”)
Учениця. Незабутній буковинський соловейко, добрий, щирий, скромний, людяний Назарій Яремчук народився в передгір'ї Карпат на березі швидкоплинного Черемошу ЗО листопада 1951 року в с. Рівне Винницького р-ну в селянській родині четвертою дитиною. Ріс допитливим, кмітливим, життєрадісним. І завжди співав.
Учень. З дитинства Назар був закоханий у чарівну красу буковинського краю і народної пісні.
Учениця. В Карпати — природи писанку живу
Закоханий з дитинства був Назарій.
Боготворив красу цю неземну,
Був з нею, мов з коханою у парі.
Як пасували до його очей
Плай і потоки кришталево чисті,
І сяйво зір, і синява ночей,
1 Черемоша світло променисте.
1 оксамит смерекових лісів,
Й тумани сиві над ранковим містом,
Блакить озер і білизна снігів,
І горобине вогняне намисто.
Були йому всі пори до лиця,
Весна карпатська, буковинське літо,
Осінній дощ, зими хурделиця — усе,
Що Бог створив на білім світі.
(Звучить пісня у виконанні НЯремчука “Осінь багряна” у запису.)
Учень. У 1963 році Назарій Яремчук закінчив початкову школу в рідному селі. Потім навчався в школі-інтернаті м. Вижниця.
Учениця. У 1969 році Назарій закінчив Винницьку середню школу. Після невдалої спроби вступити на географічний факультет Чернівецького державного університету упродовж певного часу працював сейсмографом у західноукраїнській геологорозвідувальній партії, а згодом за направленням військкомату навчався на курсах водіїв. З осені цього року юнак пов'язав своє життя з вокально-інструментальним ансамблем «Смерічка» Винницького будинку культури.
(Звучить пісня у виконанні Н.Яремчука «Вікна” у запису.)
Учень. Співав, що без природи пропаде.
Без смерекових гір, без рути- м’яти
Він срібними росинками впаде
На синьоокому барвінку біля хати.
Учениця. У 1970 році Н.Яремчук вступає на географічний факультет ЧДУ.
Учень. Перше мистецьке визнання принесла «Горянка». За її виконання Н.Яремчук і В.Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти».
(Звучить пісня «Горянка” у запису.)
Учень. У 1971, році після зйомок фільму «Червона рута», Назарій Яремчук втрачає матір Марію Даріївну, любов до якої проніс через усе життя. І доньку в її честь назвав Марічкою.
(Звучить «Пісня про маму”.)
Учениця. Високу артистичну майстерність Назарій Яремчук разом зі «Смерічкою» підтвердив на Всесоюзних конкурсах «Пісня—71», «Пісня—72». У 1972 році співак разом зі «Смерічкою» виборов обласну комсомольську премію ім. Кузьми Галкіна.
Учень. У 1973 році ансамбль «Смерічка» був запрошений до Чернівецької філармонії, одержав професійний статус.
У тому ж таки 1973 році в ансамбль прийшла після закінчення муз училища Олена Шевченко, яка невдовзі стала дружиною Назарія. В сім'ї народився первісток Дмитро, а згодом і другий син, названий в честь батька Назарієм. Нині вони студенти Київської консерваторії, продовжують славні традиції батька.
Учень. У 1975 році Н. Яремчук закінчив навчання і розпочав фахову діяльність на кафедрі економічної географії вузу. Якийсь час працював старшим інженером. Проте згодом перемагає пісня, і молодий спеціаліст повертається до філармонії назавжди.
Учениця. У 1978 році Назарію було присвоєно звання заслуженого артиста України, нагороджено орденом Дружби народів.
Учень. У 1981 році Н.Яремчук став дипломантом міжнародного фестивалю естрадної пісні «Братиславська ліра» у Чехословаччині.
Учениця. У 1982 році митець разом зі «Смерічкою» здобув звання лауреата Республіканської комсомольської премії ім. Миколи Островського.
Учень. У 1985 році Н.Яремчук став дипломантом XII Всесоюзного фестивалю молоді і студентів у Москві.
Учитель. Після аварії на Чорнобильській атомній станції Назарій Яремчук тричі приїжджав у зону відчуження і виступав перед ліквідаторами наслідків того страшного лиха.
Учениця. І не думайте, що шлях артиста, зірки устелений трояндами, адже і в них є миті, коли буває боляче і сумно. Доводилося місяцями вдома не бувати. Олена вимагала покинути сценічне життя, а це рівносильне тому, щоб душу викинути з тіла. Не витримавши випробувань, вона покинула домівку. Сімейне життя обривається, як недоспівана пісня. Сини виховуються у бабусі на Закарпатті, а Назарій разом зі «Смерічкою» мандрує далекими дорогами. І всюди — теплі зустрічі, успіх, слава...
Учень. У 1988 р. артист закінчив факультет сценічної режисури Київського державного інституту ім. Карпенка-Карого. У цьому ж році йому присвоєно звання народного артиста України.
Учениця. Узимку 1991 р. в м. Косові на Івано-Франківшині Назарій одружується з медичною сестрою Дариною. Невдовзі в них народжується донька, якій Назарій дав ім'я своєї матері — Марічка.
Учитель. Будучи тяжко хворим, Назарій Яремчук не припиняє своєї діяльності.
Учень. У 1995 р. Назарій Яремчук виступав у столиці України:
• на пісенному вернісажі — 27 січня;
• на бенефісі Юрія Рибчинського — 24 травня;
• на співочому полі у День Києва — 28 травня;
• у національній опері ім. Т.Г.Шевченка — 7 червня.
Востаннє на Буковині співак дарував своє мистецтво в лютому 1995 р.
Учень. На сцену він зійде поволі.
Так — ніби на Говерлу йде.
Вже більше болю, аніж волі
Тримає тіло молоде.
1 хочеться лише в Карпати
Там стежка юна і гінка,
Та він повинен заспівати
Для брата, для Івасюка.
Хоч і стає хиткою сцена,
Як палуба у корабля,
Й тяжкі обтяжені рамена,
Немов на них — уся земля.
Беріг іще кришталь мелодій,
В собі шукав нових октав.
І заспівав так для Володі —
Немов для себе заспівав.
І востаннє
1 навіки
Країну зранив горя струм.
І затужили сиво ріки,
І понесло до моря сум.
Душа жила вже на руїні,
І він, співаючи, збагнув:
Одним крилом ще в Україні,
А другим — в занебессі був
.Так і зостався, так і буде,
Допоки літо і зима,
Одне крило тримають люди,
А іншим Всесвіт обійма. (Володимир Вознюк.)
Учитель. А ЗО червня 1995 р. після тривалої і важкої хвороби відійшов від нас видатний естрадний співак, народний артист України Назарій Назарович Яремчук.
Учень. І ніби застогнали рідні гори
— Пішов співак, ні, все-таки співець,
Бо поєднав і радощі, і горе
На голос свій поклав вогонь сердець
Яка коротка і стрімка дорога...
Як птах, зринає пам'ять кожен раз,
Твоя душа вже відійшла до Бога,
А пісня залишилась поміж нас. (Звучить пісня «Одинокий вожак» у запису,)
Учитель. Та не можна говорити про співака, не звернувшись до його поетичного зошита. І сьогодні на нашому уроці-пам'яті прозвучать поезії Назарія Яремчука, які він присвятив своїй дружині Дарині.
Учень 1 (з букетом квітів). Китицю квітів дарую тобі,
Кохана моя Дарино,
Китицю квітів від сонця краплини,
Китицю квітів від серця свого,
Тобі, моя дорога дружино.
Мій біль, і любов, і печаль,
З тобою я кожної днини.
Ти моє життя
І ти мій хрест.
Тож пронеси це щастя
До загину.
Учень 2 (підходить до них).
Якби ти знала, як тебе люблю я!
То я б не мав єдиного докору,
Якби ти знала, що в тобі
Весь світ мій.
Нема різниці, при якій погоді
Душа моя до тебе у одній мольбі
Віднині і сьогодні.
Люби, як я тебе люблю,
І іншого не треба.
Буває раз, лиш раз в житті,
Це знак Всевишнього від неба
І вдячність провидінню,
Що душу осяває. Дарусю, я тебе люблю,
Ім'я це серце в скруті зігріває.
Учитель. Прекрасні, щирі слова. Недарма Дарина Яремчук називала його лицарем і завжди повторювала: «З таким лицарем будь-яка жінка могла бути королевою».
(Звучить пісня «Посміхнулась ти» у запису.)
Учитель. Понад усе Назарій Яремчук любив свій край, свою Україну. Він завжди був зі своїм народом. Тому ми знову звертаємось до поетичного зошита Назарія Яремчука.
Учениця. Я разом зі своїм
народом
Душею і плоттю, і кров'ю,
Подихом, кожною клітинкою
І в радості, і в горі —
Це моє щастя до загину,
Я по житло, по бурях
Твердо лину.
Учень. Віття рідної калини
Шелестить на вітрі,
Листячко шепоче щемно,
Я горю вогнем досвітнім.
Віття трепетно шепоче,
Ніби хоче в вирій,
А насправді — то душа моя
У тривожнім нетерпінні.
Учитель. А цю поезію, присвячену Україні, Назарій Яремчук написав за два місяці до своєї смерті.
Учень. В тобі душа моя,
В тобі життя моє,
В тобі любов моя,
Тобі співаю я!
В тобі надій зоря,
В тобі життя моє,
В тобі мій світ сія,
Тобі співаю я,
Співаю я...
(Звучить пісня «Козаченьки» у запису.)
Учитель. Назарій Яремчук був глибоко національним співаком, він вірив у світле майбутнє України, радів, що Україна стала незалежною і самостійною державою.
Учень. Досить шукати “чужого Бога”,
Віками шукали, та не знайшли.
Але Бог є. Він біля власного порога,
В твоїй Батьківщині і в тобі.
Лише тоді нам зійде Боже
провидіння,
Як піднесеш ти голову,
Розправиш ремена.
Вдихнеш свободи чистого
повітря,
І правди смолоскип
Світитиме нам у світах.
(Н.Яремчук, «Фенікс».)
Учитель. Згасла життєва зоря Назарія Яремчука. Але він залишив нам усім сад своїх чарівних пісень. І сьогодні ми зібралися, щоб доторкнутися душею до крон цього саду, згадати його неповторний голос.
(Звучить пісня «Лелека з України» у запису.)
Учениця. Нехай завжди нам сяє з високості
Яскрава зірочка його душі!
Хай знов і знов, як довгождані
гості
Приходять в дім до нас його пісні.
(Звучить пісня «Мої пісні».)
Учениця. Несу твоє ім'я через життя,
Як найдорожчу, чарівну
перлину.
Тремчу, щоб сірий порох
забуття
Не залишив на ній ані пилини.
Несу твоє ім'я через розмай,
Мов келих той цілющого напою.
Боюсь,
Щоб не розлити через край
Бодай краплини пам'яті святої.
Несу твоє ім'я через грозу,
Мов невгасиму життєдайну іскру.
Від всіх дощів її убережу,
Не дам ніколи погасити вітру!
Несу твоє ім'я через роки,
Немов тендітну весняну стеблину,
А прийде час — з ослаблої руки
Віддам її в гарячі руки сину.
Несу твоє ім'я, немов кришталь,
Немов пшениці перестиглий колос,
Несу любов, журбу, несу й печаль...
А в серці лине твій чарівний голос.
Несу твоє ім'я «Назар».
Учитель. Хай в пам'ять про Назарія Яремчука на сьогоднішньому уроці прозвучить «Реквієм Назарію Яремчуку», а світло запалених свічок стане світлом його душі.
Вшануймо пам'ять артиста-патріота.
(Усі встають, запалюють свічки. Учениця підходить до портрета Н.Яремчука, запалює свічку, читає «Реквієм Назарію Яремчуку».)
Прости, Назарію, прости нам,
Що не змогли допомогти,
В молитві, в пісні і в любові
Між нами завжди будеш ти...
Тема : Розкриття трагічної долі героїв у піснях
Мета навчальна: прищеплювати інтерес до хорового співу, розширювати співочий діапазон, учити учнів розмірковувати про почуту музику, робити самостійні висновки й узагальнення.
Мета розвивальна: розвивати образне мислення, вміння співвідносити музичні образи з живописними, удосконалювати вокально-хорові навички та навички гри на металофонах.
Мета виховна: виховувати патріотичні почуття, національну гордість, глибоку повагу до історичного минулого свого народу.
Тип уроку: поглиблення знань та формування вмінь.
Прийоми та метод: метод здивування, бесіда, роздуми про музику.
Завдання, вкладені у зміст уроку:
• працювати над виразністю виконання пісень;
• музикувати на металофонах;
• розвивати музичну пам'ять і спостережливість;
• розвивати образне мислення;
• ознайомити учнів із творчістю І.Шамо;
• ознайомити учнів із репродукціями картини І Левітана «Володимирка».
Наочні посібники: плакат із записом теми уроку, репродукція картин І.Левітана «Володимирка», портрет Г.Шамо, картки зі слухання музики.
Музичний матеріал: І.Шамо “Володимирка», українські народні пісні «По діброві вітер виє», «їхав стрілець на війноньку», «Ой літає соколонько».
ТЗН: магнітофон, касета, інструмент, металофони.
Мистецька абетка:
П’єса — закінчений музичний твір невеликого розміру.
Хід уроку:
/. Організаційний момент
А. Музичне вітання
Б. Перевірка готовності учнів до уроку
2.Оголошення теми та мети уроку
3.Пропедевтична бесіда
Учитель. Які почуття у вас викликають пісні і репродукції картин, що були використані на попередніх уроках?
Учні Ці твори викликають глибокі естетичні переживання, змушують повертатися до історії, героїчного минулого України
Учитель. Чому саме героїчного?
Учні. Тому що в них передається неповторна краса подвигу.
Учитель. Якими постали перед нами герої у вивчених на попередніх уроках піснях?
Учні. Богдан Хмельницький — сміливий, мужній; Тарас Бульба — справедливий, суворий; гетьман Дорошенко — хоробрий, незламний; Морозенко — рішучий, сміливий.
Учитель. А поета Тараса Шевченка можна вважати героєм?
Учні. Так, Він теж герой історії. У його творах ми відчуваємо прагнення людини до свободи, бажання самому плекати свою долю.
Учитель. Отже, козацтво і свобода — майже слова-синоніми. Чи допомогли репродукції картин вам у вивченні і слуханні музики?
Учні. Допомогли. З їхньою допомогою ми ніби «побачили» музику.
Учитель. Оптимістична сила, енергія, бажання боротися, незважаючи на перешкоди, заслання, вбивства, не зламали волю українського народу.
4Слухання музики
Учитель. Розглянемо ще одну репродукцію — картини І Левітана«Володимирка». Що зображено на ній?
Учні. Дорога, вигляд якої викликає жах.
Учитель. Так, це дорога, якою пройшли на каторгу тисячі закутих у кайдани людей. Вона називається Володимирка. Однойменним є музичний твір І.Шамо. І.Шамо — український композитор. Він закінчив Київську консерваторію. Крім «Володимирки» у його творчому доробку три симфонії, кантати, ораторії, хори, романси на сл. Т.Шевченка, музика до кінофільмів і вистав. «Володимирка» — це фортепіанна п'єса. Послухаємо цей музичний твір і зіставимо його із репродукцією однойменної картини.
(Звучитьмузичний твір І.Шамо “ Володимира”.)
Учитель. Які почуття викликала у вас музика?
Учні. Похмурі, гнітючі, скорботні. Картина підсилює ці почуття.
Учитель. Так, але ні заслання, ні страти, ні полон не змогли зламати дух свободи.
5. Закріплення матеріалу
Учитель. Сьогодні ми виконаємо пісні, які написані в різних тональностях та відрізняються характером. їх ми вивчали на попередніх уроках. Але спочатку налаштуємося на поспівку, яка побудована на інтонаціях вивчених пісень.
6. Творче завдання (проведення гри “Луна”)
• Частина учнів грає на металофонах нескладну мелодію, решта — проспівують її на голосний звук.
• Учитель співає фрагмент мелодії, учні повторюють за ним
7. Виконання пісень
Учитель. Отож, працюємо над піснею «їхав стрілець на війноньку».
• Учні на металофонах виконують мелодію пісні.
• Учні на металофонах працюють над супроводом пісні
• Учні виконують пісню, супроводжуючи свій спів грою на металофонах.
• Учні виконують пісню на оцінку.
Учитель. Яка за характером ця пісня?
Учні. Енергійна, рішуча.
Учитель. Зараз виконаємо з вами пісню «По діброві вітер виє». Зверніть увагу, що ця пісня зовсім іншого характеру і викликає інші почуття.
• Частина учнів виконує фрази, де є двоголосся.
• Учні виконують пісню двоголосно.
• Учні виконують пісню в характері, на оцінку.
Учитель. Яку музику ви «побачили», виконуючи цю пісню?
Учні. Поетичну, оповідальну.
Учитель. Я пропоную вам виконати ще пісню «Ой літає соколонько». Але не просто виконати, а застосувати гру «Пантоміма».
8. Творче завдання (проведення гри «Пантоміма»)
• Учні передають музичний образ рухами та мімікою.
• Учні виконують пісню на оцінку.
9. Підсумок уроку
Учитель. Характер прослуханої музики, проспіваних пісень малює нам живі образи, які ми бачимо в своїй уяві і можемо знайти в репродукціях запропонованих картин.
Тема : Герої визвольних змагань у живописі та музиці
Мета навчальна: удосконалювати знання учнів у сольмізуванні, вивченні нотної грамоти; вчити слухати та аналізувати музику.
Мета розвивальна: розвивати вокально-хорові навички, музичний слух, уяву та творчі здібності учнів, уміння бачити певні живописні образи, зображені у музиці.
Мета виховна: формувати естетичний смак, виховувати національну свідомість
.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу та формування умінь.
Прийоми та методи: проблемно-пошуковий, словесний метод, розповідь, аналіз, узагальнення.
Завдання, вкладені у зміст уроку:
• ознайомити учнів із піснями «Їхав стрілець на війноньку», “Ой на горі та й женці жнуть”, вивчити їх;
• вчити учнів співвідносити живописні образи з музичними;
• ознайомити учнів із репродукціями картин «Їхав козак на
війноньку» М.Кривенка, «Тарас Бульба на чолі війська» М.Дерегуса.
Наочні посібники: репродукції картин «їхав козак на війноньку» М.Кривенка, «Тарас Бульба на чолі війська» М.Дерегуса, методичний посібник «Волею пісня жила», картки зі слухання музики.
Музичний матеріал: пісні «їхав стрілець на війноньку», «Ой на горі та й женці жнуть».
ТЗН: магнітофон, касета, інструмент.
Мистецька абетка:
Тональність — звуковисотне місце ладу.
Динаміка — сила звучання.
Тризвук — акорд із трьох звуків, що розмішений по терціях.
Тактування — рух руки, шо супроводжує при виконанні музики кожну долю такту.
Тривалість — одна з основних якостей музичного звуку.
Розмір — кількість долей певної тривалості, які утворюють такт.
Сольфеджування — інтонування нотами.
Хід уроку :
/. Організаційний момент
А. Музичне вітання.
Б. Перевірка готовності учнів до уроку.
2. Оголошення теми та мети уроку
Учитель. Перед вами репродукції картин. Хто є головним персонажем картин?
Учні. Козаки, Тарас Бульба...
Учитель. На уроці музики ми розглядаємо картини тому, що тема нашого уроку: «Образи героїв визвольних змагань в образотворчому мистецтві та музиці».
3. Вступна бесіда
Учитель. Упродовж століть український народ виборював свою незалежність. Запекла боротьба велася в XX ст., зокрема у 1917— 1919 рр. У листопаді 1917 року в Києві з колишніх полонених українців, що вийшли з австро-угорської армії, утворилась одна з найкращих формацій — січові стрільці. Сьогодні ми почнемо вивчати пісню «їхав стрілець на війноньку». Вона була створена у 1915 р., одразу набула популярності по обидва боки Збруча у війську та серед народу. Музику написав М.Гайворонський — український композитор, диригент (1892—1949 рр.) Диригував оркестром легіону січових стрільців. Один з організаторів музичної консерваторії в Нью-Йорку. Написав твори для симфонічного оркестру «На Чорному морі», рапсодію «Довбуш», хорові твори, обробки українських народних
пісень. Є автором стрілецької пісні «Слава, слава, отамане» та ін.
4. Розучування пісні (Учитель демонструє пісню“ Їїхав стрілець на війноньку”.)
Учитель. Настроїмося на тональність, у якій написана пісня. (Учитель грає тризвук соль-мі-нору, учні сольфеджують.)
Учитель. Тепер я просольфе-джую фрагмент пісні, а ви вкажете тональність, розмір, тривалість нот.
• Учні визначають тональність, тривалості.
• Учні визначають розмір, тактують.
• Учні сольфеджують із тактуванням.
• Учні виконують пісню з текстом.
• Учні виконують пісню із супроводом.
5. Проблемна ситуація
Учитель. Подивіться на репродукцію картини М.Кривенка «Їхав козак на війноньку» і зіставте її з піснею, яку ми розучили. Чи бачите ви зрілий образ у картині і пісні?
Учні. Так.
Учитель. Чи відчутна в живописі музична динаміка?
Учні. Так. Відтінки кольорів створюють відчуття динаміки.
6. Слухання музики
Учитель. Найкращий підручник історії — це народна творчість (художні твори, живопис, пісні). Послухайте оповідання про гетьмана Дорошенка.
Після того, як Москва і Польща розділили Україну між собою, настало там ще гірше життя, ніж було. Колотнеча не вгасала. На кожнім боці був свій гетьман, а кожен гетьман хотів прилучити до себе другобічну Україну. От тоді-то гетьман Дорошенко намагався віддати Україну під опіку туркам. Думав, що турки проженуть з України поляків і москалів і самі заберуться додому.
Султан погодився, але обманув Дорошенка. Турки поневолили багато людей. Це викликало невдоволення українців, а про Дорошенка склали пісню.
(Звучить пісня «Ой на горі та й женці жнуть».)
7. Емоційно - оцінювальна бесіда
Учитель. Який настрій викликає пісня?
Учні. Оптимістичний настрій, бажання боротися.
Учитель. Які музичні асоціації викликає репродукція картини «Тарас Бульба на чолі війська» М.Дерегуса?
Учні. Музика насичена, густа, темна.
Учитель. Яку ідею об'єднують пісня і картина?
Учні. Патріотизм, мужність.
8. Підсумок уроку
Учитель. Сьогодні ви ознайомилися з атмосферою, у якій створювалися вивчені і прослухані вами пісні. Хоча вони й були написані в різні часи, але об'єднані єдиною ідеєю. Ці лісні викликають певні живописні образи, які ви бачите на запропонованих репродукціях картин. Це образи героїв визвольних змагань за вільну Україну.
(Учні разом з учителем читають епіграф, записаний на дошці.)
Ми — вільні сини Вкраїни,
В нас дух козацький живе,
Ще з давніх пір, з часів Руїни.
«Можна все на світі , вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину...»
Позакласний захід
Мета: провести музично-історичну екскурсію сторінками становлення української армії; виховувати громадянина — патріота української держави, формувати активну громадянську позицію школярів.
(Звучить пісня “Ой у лузі червона калина”.)
Ой у лузі червона калина
Похилилася.
Чогось наша славна Україна
Зажурилася.
А ми тую червону калину
Підіймемо.
А ми нашу славну Україну
Гей, гей, розвеселимо!
Не хилися, червона калино
Маєш білий цвіт.
Не журися, славна Україно
Маєш вільний рід.
А ми тую червону калину
Підіймемо.
А ми нашу славну Україну
Гей, гей, розвеселимо.
Ой у полі ярої пшениці
Золотистий лан,
Розпочали стрільці січовії
З ворогами тан.
А ми тую ярую пшеницю
Ізберемо,
А ми нашу славну Україну
Гей, гей, розвеселимо.
Як повіє буйнесенький вітер
З широких степів,
То прославить по всій Україні
Січових стрільців.
А ми тую стрілецькую
Славу збережемо,
А ми нашу славну Україну
Гей, гей, розвеселимо.
Ведучий. «А ми тую стрілецькою славу збережемо»... Усе життя своє покладало стрілецтво на те, шоб боронити люд український од сваволі ворогів. 1 дбали лиш про те, щоб у цій боротьбі зажити лицарської слави, а про особисту користь і не думали...
Учень. Україно!
Сивий степ — моя колиска.
І спасибі, що його ти зберегла.
Я вклонюся цьому
Степу низько-низько,
Поцілую чисту воду джерела.
Я приляжу серед літа, серед віку,
Припаду чутливим серцем
до трави
І почую: десь підкова плаче гірко
1 тупоче тьма лихої татарви.
Я почую: розмовляють між собою
Скромний горбик і загострений курган.
Ох, чи мало костомахою-косою
Накосила тут розлючена карга!
Україно!
Чую голос недалеко:
— Ти могил не обмини,
не обмани! —
Я не знаю,
Джерело чи око предка
Пильно дивиться
На мене з глибини. (П.Перебийніс.)
Ведучий. 6 грудня 1240 року закінчилась історія старого княжого Києва, поховавши під руїнами Десятинної церкви останніх захисників свого міста. Могутня Київська Русь перестала існувати, а для її народу почалась епоха двохсотлітнього татарського рабства. З 1349 року український народ під подвійним ярмом — татарським і польсько-литовським. Хто тільки не зазіхав на українські землі! Страшна епоха Золотої орди, Кримської орди. У 1482 році Менглігерей спустошив Київщину, знищив околиці Києва. Кілька років татари шматували Поділля і Галичину.
Щороку з України забирали в орду кожного 10-го хлопця і кожну 10-ту дівчину...
Учень. За річкою вогні горять:
Там татари полон ділять.
Село наше запалили
І багатства розграбили,
Стару неньку зарубали,
А миленьку в полон взяли.
У долині бубни гудуть,
Бо на заріз людей ведуть.
Коло шиї аркан в'ється,
А по ногах ланцюг б'ється...
Ведучий. Од татарських нападів народ став утікати з пограничних місць углиб України, а на межі з татарщиною залишилося вільне порожнє Дике Поле, яке сягало аж по сучасну Київщину.
А коли в Україну прийшли польські закони та порядки, багато сміливців почали тікати на вільні землі Дикого Поля. Молоді українці вирушали ватагами зі зброєю, обирали отамана, будували курені та січі від можливого набігу татар.
Життя на «вольниці» без пана і холопа дедалі більше вабило молодих людей. А коли їм вдавалося відбити бранців і награбований товар — щастю не було меж. Отож поступово самоорганізовані козаки ставали захисниками рідного народу. Минали роки, десятиліття... Козацький рух настільки поширився, що став військовою політичною силою. У XVI столітті Д.Вишневецький своїм коштом разом із козаками збудував на Хортиці фортецю — перший козацький бастіон захисту від завойовників. Для змученого віками народу України Хортиця стала символом боротьби за незалежність.
Учень. Над Хортицею хмари, як віки...
Дніпро біжить за ними у погоню.
Сивіючі, обпалені боки,
Як на дніпровській
Переправі — коні...
Давай уяву пустим до води.
Які вона таїни перекаже?
Іди на клич, козацький кінь, іди!
Ти не придуманий, ти —
справжній.
Я виріс тут і знаю, що трава,
Коріння переплівши, вкрила тайну —
Гетьманський скарб —
Де мерзне булава,
Де царгородський
Меч мовчить причайно.
Не руште тайну, хай в землі
живе!
Козацький кінь з сучасною
підковою,
Згадавши про сідло, нас позове
Іржанням над дідизною
Дніпровою.
Хмаринки множаться і гаснуть на льоту.
1 кінь на вечоровім водопої
Губами вип'є хмару золоту,
Не зрушивши гармонії земної. (Ю. Сердюк.)
(Звучить пісня “Гей, там на горі Січ іде”.)
Гей, там на горі Січ іде,
Гей, малиновий стяг несе.
Гей, малиновий — наше
славне товариство,
Гей, марширує, раз, два, три.
Гей, попереду — кошовий,
Гей, як той орел степовий.
Гей, як той орел — наше
славне товариство,
Гей, марширує, раз, два, три.
Гей, а позаду осавул,
Гей, твердий хлопець, як той мур.
Гей, твердий хлопець — наше славне товариство,
Гей, марширує, раз, два, три.
Гей, отамане, батьку наш,
Гей, веди, батьку, вперед нас,
Гей, веди, батьку — наше
славне товариство,
Гей, маршируєм, раз, два, три.
Гей, повій, вітре, із степів,
Гей, дай нам силу козаків,
Гей, дай нам силу — наше
славне товариство,
Гей, маршируєм, раз, два, три.
Гей, дай нам силу і відвагу,
Гей, Україні на славу,
Гей, Україні — наше славне товариство,
Гей, маршируєм, раз, два, три. (К. Трильовський.)
Ведучий. Козацьке військо упродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям, яка боронила свою землю і український народ від завойовників. Запорізька Січ уславилась іменами Байди Вишневецького, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Сірка, Виговського...
Найбільшу славу здобув Богдан Хмельницький. Ціла доба в історії України зветься Хмельниччиною.
Служити в козацькому війську вважалося в народі найпочеснішою справою.
Навіть матері, що у звичайний час благали синів не ходити на Запорожжя, під час великого походу самі виряджали дітей у військо.
Учень. З суботи на неділю
Заказали на війну.
Заказали на війну: хто сина має,
А хто не має, нехай не мас.
Мала ненька одного синка
Іванка,
Та й та вислала, та научала:
«Ой їдь, сину, та на війноньку,
Боронити рідну сторононьку».
Ведучий. Запорізька Січ, українське військо перестало існувати після приєднання України до Московщини... Важко було Б.Хмельницькому побороти самому ляхів. У 1654 році він уклав угоду з московським царем Олексієм Михайловичем, за якою Україна мала бути вільною, правитися гетьманами, мати своє військо. Угодою передбачалося, що в Україні не буде жодного московського полку. Але московський цар зрадив. Україну розшматували між Московщиною і Польщею. Ця доба в Україні називається Руїною.
За часів Катерини II було скасовано Запорозьку Січ, а останнього отамана, Петра Калнишевського, заарештовано і відправлено у Соловецький монастир. Це сталося 1775 року.
Учень. Чорна хмара наступає,
Либонь, дощик буде.
Вже ж нашого Запорожжя
Довіку не буде.
Бо цариця, наша мати,
Напуст напустила:
Славне військо запорозьке
Та й занапастила...
Ой із-за гори, з-за лиману
Вітер повіває:
Кругом Січі Запорозької
Москаль облягає...
Ведучим. Український народ залишився без власного війська, отже — втратив свободу. Бо народ не може бути вільним, якщо він не має ким і чим себе захистити.
Але поки жива в народу пам'ять і пісня, він прагне волі, і хоч через століття, але все ж здобуває її.
Учень. Мій предок пісню з поля бою виніс
Крізь випуклі щити ворожих
лав.
Дорогу із неволі Перебийніс
Булатом блискавиці прокладав.
Живе мій рід нескорений,
невбитий,
І наша рідна пісня не вмира.
Підводиться прапрадід
знаменитий
На світовому обрії Дніпра... (П. Перебийніс.)
(Звучить пісня “Засвіт встали козаченьки”.)
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька свої
ясні очі.
«Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися,
Та за свого миленького
Богу помолися!».
Стоїть місяць над горою,
А сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Слізно проводжає:
«Іди, іди, мій синочку,
Та не забаряйся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!».
Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой, Бог знає, коли вернусь,
В якую годину,
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину».
«Ой рада б я Марусеньку
За рідну прийняти,
Та чи ж буде вона мене,
Сину, шанувати?».
Ой не плачте, не журіться,
В тугу не вдавайтесь,
Заграв мій кінь вороненький,
Назад сподівайтесь!».
Ведучий. Українська армія може по праву пишатися своєю історією, своїми традиціями. Ніколи наші війська не загарбували чужих територій, не посягали на чуже добро, чужі землі, ніколи не були агресорами.
Багато тисячоліть Україна входила до складу Російської імперії. І до 1917 року, і після нього Україна була «окраиной России» без власної армії, а отже — без права і свободи. Росія наказувала синам України, де вони мають служити, посилала на війни. У 1918 році війська Української Центральної Ради були знищені разом зі спробою побудувати Українську державу.
У 1919 році українці вели боротьбу на два фронти: проти поляків і московців. Держава, що тільки народилася, не повинна була й не могла воювати на два фронти. Армія виявила незвичайний героїзм, але вибороти незалежність своїй Батьківщині не змогла.
(Звучить пісня ”Гей ви, стрільці січовії”.)
Гей ви, стрільці січовії,
Раз, два, три,
В ваших дівчат серце мліє,
Раз, два, три.
Ви вперед все поступайте,
Ні на що не оглядайтесь,
Раз, два, раз, два,
Раз, два, три.
Попереду сотник їде,
Раз, два, три,
Він до пекла з вами піде,
Раз, два, три.
Сам із себе хлопець бравий,
Під ним коник дуже жвавий,
Раз, два, раз, два,
Раз, два, три.
Пане сотник, що то сталось,
Раз, два, три,
Що в нас грошей дуже мало,
Раз, два, три,
Три дні хліба вже не їли,
Лиш холодну воду пили.
Раз, два, раз, два,
Раз, два, три.
Пам'ятайте, командири,
Раз, два, три,
Щоб не злетіли ковніри,
Раз, два, три,
Бо стрільці все добре знають,
Але вас ще поважають,
Раз, два, раз, два,
Раз, два, три.
Ведучий. Історично недовгий період сини України служили в Радянській армії. Цей час позначений і славою, і ганьбою. Славу українські солдати й офіцери здобули на фронтах Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років.
Учень. Пам'ятаєш, земле,
Сорок п'ятий,
Стихле небо, підняте салютом?..
Пам'ятаєш
Перший крик дитяти —
Як салют на вічне щастя людям
А сьогодні
Днів отих малята
Дочок і синів своїх ведуть...
Пам'ятаєш, земле,
Сорок п'ятий?
Земле!..
Сорок перший не забудь
(Звучить пісня “Степом, степом...”.)
Ведучий. Кожне молоде серце сьогодні і завжди повинно берегти пам'ять про всіх, хто відстояв державу в тій страшній війні. Берегти, шанувати і стояти на варті, щоб не повторилася та біда, яку пережив народ у 1941—1945 роках.
Учень. І моя дорога у зеніті. Не лякає зрілого зеніт. Ти мені озвався із граніту — Я поклав долоню на граніт. І немає прірви між роками. Ти тепло з долоні ізніми, Бо коли серця диктують, камінь, Не німій, холодний, не німій... Тут, посеред поля, де вітряно Навіть золотому кураю, І мені твоя занила рана На краю могили, на краю. На краю дороги, де завії Піднімають предковічний пил, Ми — доби одної дві надії, Ми — одної долі двоє крил... Кулю ти не розділив надвоє, Сам прийняв і серце розтопив, І якраз тому — живий — собою Я тебе от вітру заступив. Але чуєш, як прохлипла пісня, Під стопою репнула трава? Два життя мені на плечі тисне, Дві любові душу розрива! (М.Шевченко.)
(Звучить пісня «0 спіть ви, сини України”.)
0 спіть ви, сини України,
В холодній і вогкій землі.
Хай слава далеко полине,
1 стихнуть за вами жалі.
Ви стали до бою, як герої,
.За правду та святість змагань.
Своїй ви не зрадили зброї
І смерть прийняли без вагань.
Ви впали, та чин під Базаром,
Як сонце, світив і не згас.
Запалить він край наш пожаром,
До помсти покличе всіх нас.
І встане Вкраїна до бою,
Згадає і Крути, й Базар,
І кров'ю ворожою злою
Окрасить повстання пожар.
Гуляє вітрець на могилі,
Берізка самітня дрижить,
Тут кості поховані милі,
Тут слава Вкраїни лежить! (Х.Блонський.)
Ведучий. Якби наприкінці 70-х років Україна мала власні збройні сили, то ніхто не посилав би наших синів до Афганістану, не лишилися б осиротілими сотні матерів і коханих, не було б українців на радянських танках в тих
країнах, де люд хотів сам будувати своє життя, а не керуватися волею «старшого брата».
Нашим солдатам казали, що вони виконують інтернаціональний обов'язок, тобто захищають братній народ. І вони вірили, шо продовжують подвиги й славу батьків і дідів. Афган плював їм кулями в обличчя. Брудна підступна війна... За що, за які ідеали, за чию Батьківщину, в ім'я якої мети загинули десятки тисяч юнаків?..
Учень. Він лежить під небом темно-синім,
1 кров під ним загусла молода.
Йому не боляче уже, як
і калині,
Якій коріння підмива вода.
Це нам болить за мертвих,
а хто вижив —
Про біль ще скажуть правду, хай гірку,
Й здригнуться ще серця
щонайсухіші,
Й солдат підніметься
в терновому вінку.
Ведучий. Україна сьогодні — незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти незалежність рідної землі. І служать наші хлопці сьогодні на Батьківщині. Ми любимо свою армію. Служити в ній — справа честі та обов'язку...
У традиціях українського народу проводи в армію — велике свято... Особливо в селі. Люди всім селом проводжають юнака до війська. Перед тим, як вирушити до військкомату, новобранець повинен зайти в кожну хату і сказати всім: «До побачення». Односельці бажають юнакові щасливо відслужити, повернутись і відгуляти весілля. Новобранцеві прощають усі колишні гріхи, кожна жінка по-материнськи поплаче, ніби розділить долю матері юнака.
Учень. Співає вулиця святково,
В солдати проводжає хлопця.
Великий сміх, $сива розмова
У бризках вранішнього сонця.
Луна на всі лади співучі
Дзвінка мелодія баяна,
І поруч мати, і присмучена
Із хлопцем дівчина кохана.
Ще буде зустріч, наче спалах
Нової радісної зірки.
І губи солодко підпалить
Весільне веселите «Гірко!».
А зараз вулиця святково
В солдати проводжає хлопця,
Веселий сміх, жива розмова У бризках вранішнього сонця. В душі схвильованій юначій Кружля земля і небо синє, А мати схлипне — та й заплаче І не надивиться на сина. (В. Цілий.)
Учень. Прищем — долюбим. А ні — докохають без нас. Свою аскетичну долю
не нав'яжем нікому. Біжить по перону за мною
заплаканий вальс З прощального балу у білому платті легкому. Я скрипнув зубами, аж іскри
сяйнули в очах. Про Лїоди — сміюся і хвацько беруся у боки. Я міг би вернутися —
дивитися в очі й мовчать... Допоки? Допоки? Однак опівночі настане
ця суджена мить: Я вас поцілую,
Прощально постою над вами... Та що розкажу я Своїми німими словами?! Як серцю бентежно Й воно нерозумно щемить? Сурмить на дорогу, Тривожно гукає у даль. Куди воно рветься, Чому йому сумно удома? На обрії світить Якась нерозумна звізда — І манить, і кличе мене
в далечінь невідому. Я знаю: колись доживу
до такої межі,
Що стану в дорозі, оглянусь, А сльози — на очі... Я стільки побачив, я цілі
світи пережив,
А так, як сьогодні — в дорогу, Додому захочу. Це буде колись — як зів'яне
на сонці рука,
Як втомиться серце гукати в Дорогу далеку... Іти без спочинку на поклик — їй — право, нелегко, Та важче стократ, коли серце уже не гука. (М.Шевченко.) Ведучий. З ім'ям мужчини
мало — народитись, Залізом стати — мало будь рудою. Ти маєш переплавитись.
Розбитись
І, як руда, пожертвувать собою. Які борвії душу сколихнули! Але солдат ти, все зумій
прийнять: Від поцілунку матері й до кулі,
І ще навчись в бою
не відступать. Готовність вмерти — зброя
це у тебе. Мужчини помирають, коли
треба,
І через те вони завжди живуть. Учень. І поки на Землі існують гарячі точки і порушується біблійна заповідь «Не вбивай», ми не повинні заспокоюватися. Там, де пролилася кров, виростає ненависть. Де виростає ненависть — сіється смерть.
Спить у гільзах патронів Чорне горе мільйонів, Сплять повішених очі, Сплять прокльони жіночі, Сплять уста спопелілі, Сплять усмішки зітлілі, Сплять гіркоти вдовині, Бухенвальди, Афгани, Хатині... Сплять розстріляні крики, — Людське горе велике, Що палило нам груди... Не будіть його, люди.
Ведучий. Зараз я хочу звернутися до наших хлопців. Незабаром і ви станете солдатами. І не дай Боже, щоб вам випала така доля.
Учень. Іменем жінки,
що овдовіла, Іменем матері, що з печалі
сивіла,
Іменем сина, що батька не знав; Іменем батька, що в січі
смертельній упав, Я проклинаю війну жорстоку, — Вона відібрала у людства спокій. Іменем тих, хто в колисці
сьогодні, Іменем тих, хто над краєм
безодні,
Іменем ще не народжених, Сном немовлят не стривожених, Кличу з війною вийти на бій, Мир відстоять на планеті моїй! (Звучить пісня “За Україну”.)
За Україну з вогнем завзяття
Рушаймо, браття, всі вперед!
Слушний час кличе нас,
Ну ж бо, враз
Сповняй святий наказ.
Приспів,
За Україну, за її волю
За честь і славу, за народ