Компетентнісний підхід
до організації
читацької діяльності другокласників
 Доповідь
на засіданні керівників
шкільних МО
вчителів початкових класів





Підготувала
керівник МО
вчителів початкових класів
Золотівської ЗОШ І – ІІ ступенів №14,
вчитель 2 – А класу
Долгова Ольга Володимирівна






2014 – 2015



Що є ґрунтом якісної освіти? Безумовно, її зміст. Зміст початкової освіти вперше в історії вітчизняної освіти є багатокомпонентним і дитиноцентричним. Він суттєво збагачений творчим, діяльнісним компо­нентом.

Чи цікавим буде навчання? Чи комфортно буде маленькому школяреві? Ці та інші питання турбують кожного, хто пов'язаний зі школою як державним інститутом.

Щоб навчальна діяльність приносила радість, слід організувати її таким чином, щоб дитина стала актив­ним учасником процесу засвоєння знань. Це забезпе­чить і пізнавальний інтерес, і задоволення від процесу та результату навчання, і моральний, психологічний комфорт, і відчуття особистісного успіху. На досягнен­ня цієї мети спрямована робота з модернізації змісту початкової освіти, яку розпочало Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.11 № 462 було затверджено новий Державний стандарт початкової загальної освіти.

Новий Державний стандарт початкової загальної освіти, розроблений відповідно до мети початкової школи з урахуванням пізнавальних можливостей і потреб учнів початкових класів, визначає зміст по­чаткової загальної освіти, який ґрунтується на за­гальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і вихо­вання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Учитель сьогоднішньої школи 1 ступеня повинен «озброїти» дитину високим рівнем грамотності, навич­ками оперування числами та критичного мислення; сприяти розвитку її здоров'я і благополуччя; створи­ти умови для розкриття потенціалу кожної дитини завдяки переживанню широкого спектру цікавих, добре спланованих досвідів, які допомогли б сформу­вати такі риси, як, скажімо, активна громадянськість, ініціативність, творчість.

Тільки спільні зусилля всіх працівників освіти створять умови для реалізації першочергових завдань початкової школи, які прописані в новому Державному стандарті початкової загальної освіти, і нададуть дітям можливість стати:

  • успішними учнями, які отримують задоволення від навчання та досягають у ньому успіхів;

  • упевненими людьми, які здатні жити безпечним, здоровим та повноцінним життям;

  • відповідальними громадянами, які роблять по­зитивний внесок у суспільне життя.

«Людина, для якої книжка уже в дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музикан­та, як пензель для художника, ніколи не відчує себе обділеною, збіднілою і спустошеною»,— ці слова видатного педагога і письменника Василя Олександровича Сухомлинського надихають учи­телів початкових класів навчити дитину читати, любити читання, використовувати його безмежні можливості.

Новий курс «Літературне читання», який на­вчальною програмою 2012 року вводиться з 2-го класу, має не лише навчити молодшого школяра методів і прийомів оптимального читання, а й зба­гати духовно шляхом ознайомлення з творами українських та зарубіжних письменників, з фоль­клорними здобутками.

«Літературне читання» — органічна скла­дова освітньої галузі «Мови і літератури». Його основною метою є розвиток дитячої особи­стості засобами читацької діяльності, формування читацької компетентності молодших школярів, що є базовою складовою комунікативної та пізнаваль­ної компетентностей, ознайомлення учнів з дитя­чою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного вивчення курсу літератури в основній школі.

Читацька компетентність є особистісно - діяльнісним інтегрованим результатом взаємодії знань, умінь, навичок та ціннісних став­лень учнів, що набувається у процесі реалізації усіх змістових ліній предмета «Читання».

Під час навчання відбувається становлення і розвиток якостей дитини-читача, здатної до само­стійної читацької, творчої діяльності; здійснюєть­ся її мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток; формуються морально-естетичні уявлен­ня і поняття; збагачуються почуття; виховується любов до мистецтва слова, потреба в систематич­ному читанні.

Для досягнення мети виконують такі завдання:

  • формування в учнів повноцінної навички читання як базової у системі початкового навчання;

  • ознайомлення учнів з дитячою літературою різної тематики і жанрів; формування у дітей соціальних, морально-етичних цінностей через художні образи літературних творів;

  • формування у школярів умінь сприймати, розуміти, аналізувати й інтерпретувати літе­ратурні тексти різних видів з використанням початкових літературознавчих понять;

  • розвиток мовлення учнів; формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного(прослуханого);

  • розвиток творчої літературної діяльності шко­лярів;

  • формування у школярів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок, довідковим матеріалом, умінь здій­снювати пошук, добирання інформації для розв'язання навчально-пізнавальних завдань;

  • виховання потреби в систематичному читан­ні як засобові пізнання світу, самопізнання, загальнокультурного розвитку).

Навчальний предмет «Літературне читання» — багатофункціональний. Уміння і навички — скла­дова читацької компетентності. Вони формуються на уроках літературного читання, є предметними й загальнонавчальними, а також засобом опану­вання практично всіх навчальних предметів, за­безпечують їх подальше засвоєння у наступних ланках загальноосвітньої школи.

Зміст літературного читання визначено на основі таких принципів: тематично-жанровий, естетичний, літе­ратурознавчий, комунікативно-мовленнєвий.

Перші два принципи є визначальними у ви­борі творів для читання. Коло читання охоплює доступні цій віковій групі учнів художні твори різних родів і жанрів, науково-художні, науково- пізнавальні, фольклорні твори української та за­рубіжної літератури, періодику, довідкову літера­туру.

Визначальним у мовленнєвому розвитку уч­нів, формуванні у них досвіду міжособистісного спілкування є комунікативно-мовленнєвий принцип, пов'язаний із джерелом інформації.

Упровадження комунікативно-мовленнєвого принципу передбачає діалогову взаємодію читача з текстом, автором, героями його твору, застосування технологій кооперативного навчання, створення спеціальних навчальних ситуацій (робота в парах, малих групах, колективне обговорення змісту прочитаного, прослуханого, участь у літературній бесіді, рольових літературних іграх, декламація, драматизація тощо), у процесі яких формується культура спілкування.

Формування читацьких умінь здійснюєте в нерозривній єдності з мовленнєвими. Якщо система читацьких умінь відображає процес сприймання осмислення твору, то мовленнєві уміння — процес створення власного висловлювання за прочитаним (прослуханим). При цьому діти не копіюють текст-зразок, а використовують для побудови власних висловлювань засоби, аналогічні тим, з якими ознайомились на уроках читання.

Цілеспрямоване формування читацької діяльності молодших школярів знаходить своє продовження й розвиток в організації самостійної роботи з дитячою книжкою, роботи з інформацією як на спеціально відведених заняттях у класі, так і в позаурочний час.

Для формування читацької компетентності учнів використовують міжпредметні зв'язки.

Основою структурування програми є змістовні лінії Державного стандарту з читання:

  • «Коло читання»;

  • «Формування й розвиток навички читання.

  • «Літературознавча пропедевтика»;

  • «Досвід читацької діяльності» (Усвідомлення жанрової специфіки творів — впізнавання і називання жанру твору. Смисловий і структурний аналіз тексту. Засоби художньої виразності, емоційного ставлення до змісту твору)

  • «Робота з дитячою книжкою;

  • «Розвиток літературно-творчої діяльності учнів на основі прочитаного».

Навчальному предмету «Читання», який є важливою складовою освітньої галузі «Мови і літератури» Державного стандарту початкової загальної освіти, належить особлива роль у розвитку і вихованні особистості молодшого школяра.
Читацька діяльність зумовлена навчальними і суто особистісними потребами людини, має свої завдання і мотиви, засоби і способи, спрямована на певний предмет і результат.

Необхідність у читанні формується поступово і пов’язана з емоційним, естетичним впливом літератури як виду мистецтва, з її інформаційним потенціалом (можливість відкриття нової інформації для читача).

Мотивами читацької діяльності є: соціальні, обумовлені запитами суспільства (тобто отримання інформації, необхідної для діяльності, спрямованої на розвиток суспільства), і особистісні – власний розвиток, естетичне переживання. Наукові мотиви (отримання нових знань) можуть бути як соціальними, обумовлені запитами суспільства, так і особистісними (підтвердження своєї компетентності, прагнення до саморозвитку та самовдосконалення).
Предметом читання є книга, писемне мовлення у вигляді тексту.

Засобами досягнення мети – навичка читання (технічний аспект процесу читання), система умінь, необхідних для повноцінного сприймання й осмислення прочитаного.

Процес читацької діяльності – це прийоми, якими користується читач для сприймання, усвідомлення і розуміння тексту, здатності до рефлексії на основі прочитаного.
Читання – це не тільки вид діяльності особистості, а й складний психологічний процес, який характеризується двома взаємопов’язаними сторонами: технічною (рух очей і мовленнєва діяльність) і мислительною (сприймання і розуміння прочитаного, тобто взаємодія почуттів і думок читача) .


Аналіз змісту, мети і завдань літературної освіти молодших школярів дозволяє зробити такі висновки.

Літературний розвиток трактується в сучасній методиці як віковий і одночасно навчальний тристоронній процес, який охоплює:

1) формування читача (навчання сприймати, осмислювати й інтерпретувати художній твір у єдності його форми і змісту, оцінювати його з естетичних позицій і висловлювати власну оцінку);

2) розвиток літературної творчості школярів, здатність адекватно висловлюватися і виражати себе в слові;

3) розширення культурного поля школяра, його розвиток як носія і творця культури.
Сутність літературної освіти молодшого школяра полягає в розвитку інтелектуальної та емоційної сфери кожного учня, повноцінних навичок читання, мовлення, ознайомленні школярів з дитячою літературою в поєднанні жанрових форм, авторської і тематичної розмаїтості, у художньо-естетичному освоєнні тексту і дитячої книжки, у формуванні творчих здібностей .
Таким чином, у процесі літературної освіти:

  • відбувається становлення дитини-читача, здатної до самостійної читацької, творчої діяльності;


  • здійснюється її мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток;


  • формуються морально-естетичні уявлення і поняття, збагачуються почуття, виховується потреба в систематичному читанні.


Для досягнення мети виконуються такі завдання:


  • формування в учнів повноцінної навички читання як базової у системі початкового навчання;


  • ознайомлення учнів з дитячою літературою в авторській, жанровій, тематичній різноманітності;


  • формування у дітей соціальних, морально-етичних цінностей через художні образи літературних творів;


  • формування у школярів умінь сприймати, розуміти, аналізувати літературні і навчальні тексти різних видів; з використанням елементарних літературознавчих понять;


  • розвиток мовлення учнів; формування умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного (прослуханого);


  • розвиток творчої літературної діяльності школярів;


  • формування у школярів прийомів самостійної роботи з різними типами і видами дитячих книжок; умінь здійснювати пошук, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань;


  • виховання потреби в систематичному читанні як засобові пізнання світу, самопізнання, загальнокультурного розвитку.

Досягнення зазначеної мети сприятиме формуванню у молодших школярів читацької компетентності.
У методичному аспекті читацька компетентність молодшого школяра – це володіння комплексом читацьких знань, умінь і навичок, ціннісних ставлень учнів, які надають можливість учневі свідомо здійснювати пошук книг, відбір інформації для вирішення навчально-пізнавальних завдань і виявляються у процесі сформованості повноцінної навички читання, розуміння текстів різних жанрів, обізнаності з колом читання (доступного дітям цього віку), сформованості особистісних ціннісних суджень щодо прочитаного.
У широкому значенні – читацьку компетентність молодшого школяра можна розглядати як комплексну характеристику особистості, яка вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку, володіє достатньо сформованою навичкою читання, читацькими вміннями та навичками; має здатність до читацької самостійності, самооцінки, самоконтролю, творчого розв’язання літературних завдань; сформованість інтелектуальних операцій для повноцінного сприймання й осмислення твору, творчих літературних здібностей

Можна зробити висновок, що читацька компетентність інтегрує в собі такі компоненти:
когнітивний (знання);

  • комунікативний (слухання, читання, говоріння, письмо);


  • ціннісний (оцінні судження і ставлення учня до прочитаного);


  • діяльнісний (уміння, навички, способи діяльності);
    особистісно-творчий (мотиваційно-ціннісні ставлення, прагнення особистості до навчання, пізнання і діяльності)

Курс літературного читання є початковим у цілісній неперервній системі шкільної літературної освіти. Він ґрунтується на засадах компететнісного підходу і спрямований на досягнення молодшими школярами предметних, метапредметних і особистісних результатів.

Компетентнісний підхід у шкільному навчанні є інноваційним засобом його модернізації. Це зумовлено проблемами досягнення більш якісної освіти не загалом для системи, а для кожного учня. Компетентнісна освіта — спроба вийти за межі традиційної парадигми навчання, коли результатом вважається система знань, умінь і навичок учня, а не його здатність діяти. Тому коротко можна визначити, що компетентнісна освіта — особистісно-діяльнісна. Звичний результат навчання: «знаю що…», змінюється у напрямі «знаю як…».

Компетентнісний підхід вченими визначається як спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових) і предметних компетентностей. Результатом такого процесу має бути формування загальної компетентності, що є інтегрованою характеристикою досягнень учня. Вона набувається в результаті навчання, особистого пізнавального і життєвого досвіду.

У дидактичному вимірі результат компетентнісної освіти можна підкреслити таким виявом індивідуальності учня:


Знання «Я знаю що…»

Діяльність « Я вмію це зробити… Я можу… Я роблю…»

Творчість «Я створюю… Я придумую…»

Емоційно-ціннісна сфера «Я прагну… Я хочу…»

Компетентнісний підхід дозволяє системно осучаснити всі складові навчального процесу, починаючи з його мети і змісту. Це сприяє зосередженості вчителя і учнів на результативній складовій навчання, підвищує можливості для практико зорієнтованої освіти, мотивації дітей до навчання.
Сучасне суспільство потребує сьогодні гармонійної, самостійної, ініціативної особистості, здатної ефективно функціонувати в сучасних постійно змінюваних умовах. Очікування суспільства пов’язані насамперед з формуванням особистості, яка здатна гнучко та оперативно адаптуватися до нових вимог, адекватно реагувати на нові виклики, оперувати й управляти інформацією, активно діяти, навчатися упродовж життя, компетентно застосовувати здобуті знання, розвиватися та творити.

Тому важливим завданням реформування змісту сучасної української освіти є створення умов для особистісного зростання і творчого самовираження кожного громадянина нашої держави. Одним із шляхів оновлення змісту освіти та узгодження його з сучасними потребами є створення нової редакції Державного стандарту початкової загальної освіти, оновлення навчальних програм, змісту навчально-дидактичних матеріалів, підручників, форм та методів навчання, орієнтованих на набуття учнями ключових і предметних компетентностей та на створення ефективних механізмів їх реалізації.
Реалізація компетентісного підходу в процесі навчання читати молодших школярів зумовлює необхідність з’ясування сутності читацької компетентності, її структури, складових, визначення ролі й місця у системі інших компетентностей.

Оновлення змісту літературного читання у початковій школі продиктоване також змінами у сучасному інформаційному освітньому просторі (широкий доступ учнів і користування ними мережею Інтернет, електронними, аудіовізуальними засобами, у т. ч. дитячими електронними бібліотеками, які містять тексти сучасної, класичної художньої, науково-пізнавальної літератури).

Оновлений зміст літературного матеріалу, який різнобічно охоплює сферу інтересів молодших школярів, його емоціогенність, новизна, художнє оформлення, цікаві форми і методи роботи з текстами творів і дитячими книжками з наданням переваги проблемним, творчим завданням мають переконати учнів у тому, що художня література – це особливий вид мистецтва, а читання – особливий, унікальний засіб задоволення пізнавальних інтересів, пізнання світу і самопізнання, який не можуть замінити ніякі інші засоби масової культури.

У контексті компетентнісного підходу до змісту літературного читання посилюється увага до формування умінь, способів діяльності, які мають метапредметний характер. Йдеться, зокрема, про оволодіння школярами повноцінною навичкою читання вголос і мовчки, різними видами читання, продуктивними, технологічними способами самостійного опрацювання текстів різних видів (художніх, науково-пізнавальних, навчальних); способами пошуку, обробки, аналізу організації інформації з навчально-пізнавальною метою; розвитку умінь усвідомлено будувати зв’язні усні й письмові висловлювання відповідно до завдань комунікації. Оволодіння учнями цими уміннями і способами діяльності сприятиме формуванню ключової компетентності шкільної освіти – умінню вчитися.

Оскільки читання здійснюється з різною метою, то застосовуються і різні види читання.
Аналітичне (поглиблене) читання передбачає детальне ознайомлення із змістом тексту.
Пошукове читання має на меті знайти у тексті відповідь на те чи інше питання, ознайомлювальне − передбачає ознайомлення із змістом тексту загалом, не вдаючись у деталі. 

Остаточно ці види читання відпрацьовуються в основній і старшій ланках школи. У початковій школі учні глибше опановують аналітичне читання, оволодівають початковими уміннями інших його видів.

Під час опрацювання текстів різних видів, учні, відповідно до своїх вікових можливостей, освоюють прийоми повноцінного сприймання прочитаних і прослуханих художніх, науково-пізнавальних, навчальних творів, спираючись не тільки на текстову інформацію, але і на формальні елементи тексту (жанр, структура, мова); прийоми їх аналізу (розуміння фактичного змісту, основної думки твору, структурний аналіз, встановлення причиново-наслідкових зв’язків між подіями героями, фактами; усвідомлення основних понять, ознак, явищ природничого, суспільствознавчого змісту; формулювання запитань до тексту, простих висновків тощо).

Цей блок метапредметних умінь сприяє вихованню й розвитку якостей особистості школяра, які відповідають вимогам інформаційного суспільства. 

Літературне читання у початковій школі має важливе значення у вирішенні не лише навчальних завдань, а й виховних. Виховний потенціал курсу реалізується у доборі літературного матеріалу, системі завдань, в організації змістовного спілкування учнів.

Під час навчання школярі ознайомлюються з доступними їхньому віку високохудожніми творами, духовно-моральний та естетичний зміст яких сприяє розвитку емоційно-чуттєвої сфери, вихованню ціннісного ставлення до прекрасного, формуванню особистісних якостей, що відповідають національним і загальнокультурним цінностям. Традиції українського народу, його звичаї, культуру учні усвідомлюють під час освоєння змісту фольклорних творів. Орієнтування учнів на високодуховні, моральні цінності розвиває у них уміння співвідносити свої вчинки з етичними принципами поведінки людини, формує навички спілкування в колективі, стимулює діалогізм, толерантність.

Для реалізації Державного стандарту початко­вої загальної освіти, розроблені нові підручники для 2-го класу з усіх предметів інваріантної складової.

Зміст навчального предмета «Літературне чи­тання» спрямований на розв'язання завдань, ви­значених у програмі; моделює систему навчання учнів читати і повноцінно сприймати художній твір як мистецтво слова, яке включає розвиток спостережливості, творчої уяви, чуття поетичного слова, здатності сприймати звукові, словесні об­рази. емоційно реагувати на художнє слово, спів­переживати, творити.

Для загальноосвітніх навчальних закладів із навчанням українською мовою пропонуються два підручника – « Літературне читання. 2 клас» (автор О. Я. Савченко) і « Літературне читання. 2 клас» (автор В. О. Науменко).

Я працюю за підручником В. О. Науменко
Підручник вміщує два розділи: «З народного джерела» і «З літературної скарбниці». Входжен­ня дітей у світ літератури починається з фоль­клорних творів: дитячих пісень (пісні-небилиці, забавлянки, заклички, інсценівки, ігри); зага­док, прислів'їв, приказок, скоромовок, лічилок. Кожен жанр усної народної творчості вивчається окремими блоками («скринька пісень-небилиць», «скринька загадок» тощо), що дає можливість ді­тям усвідомити жанрові особливості кожного тво­ру, сприйняти їх як самостійні художні твори.

Діти навчаються правильно читати кожен вид усної народної творчості: вибирати тон (таємни­чий, бадьорий, лагідний), темп (повільний, при­швидшений, швидкий), силу голосу, витримувати паузи, виділяти голосом логічні центри.

Особливістю підручника є наявність у ньому схем, які використовуються з метою формуван­ня в учнів уявлення про повтор у казці, розвитку вмінь створювати казки за аналогією, навчання різних видів переказу, формування умінь порів­нювати складену казку з оригіналом, розвитку швидкості і правильності читання.

У змісті підручника пропонуються завдання з урахуванням індивідуальних здібностей дітей (скласти початок казки за серією сюжетних ма­люнків), для роботи в парі, групі, на вибір завдан­ня. Зміст не переобтяжує дітей зайвою інформаці­єю. Він спонукає дитину думати, уявляти.


Уроки читання дають простір для вироблення в учнів різних якостей читання. Робота над цими якостями вкраплюється у весь хід уроку як допоміжний засіб розкриття змісту прочитаного, його усвідомлення. Її питома вага на уроці залежить від матеріалу, від жанру твору, нарешті, від загальної підготовки й успішності учнів.

Виробленню такої якості, як свідоме читання, підкорена вся структура уроку, кожна його частина. Підготовка і організація уроку спрямована на формування в учнів усвідомленого читання, яке ґрунтується на основному методів проведення цих уроків - читанні, перечитуванні і бесіді за змістом тексту.

Свідомість читання передбачає розуміння молодшими школярами фактичного змісту твору, його ідейної спрямованості, образів і значення художніх засобів. В свою чергу це залежить від наявності в учнів необхідного життєвого досвіду, від розуміння лексичного значення слів, їх поєднання в структурі речення і від інших методичних умов. Таке трактування свідомого читання є в методиці традиційним. У встановлення даного підходу значний внесок зробив К.Д. Ушинський.

Для того, щоб учні прочитали текст свідомо, проводиться його аналіз зі сторони змісту та художніх засобів. Виділяють три рівні засвоєння школярами практичного змісту твору:

1-й рівень - сприймання дітьми сюжетної лінії;

2-й рівень - розуміння причинно-наслідкових відношень між подіями (розуміння підтексту);

3-й рівень - усвідомлення основної думки твору, загального настрою, авторської оцінки описаних подій і власного ставлення до прочитаного.

Отже, головною умовою свідомості читання є розуміння структури та змісту твору.

Щоб формувати навичку свідомого читання потрібно навчити молодших школярів:

  • З’ясовувати значення незнайомих слів та виразів, що є основою розуміння фактичного змісту тексту.
    Зіставлення фактів, вчинків для встановлення причинно-наслідкових зв’язків між ними.

  • Сприймання різних відтінків значень і синтаксичних конструкцій.

  • Розуміння авторської позиції стосовно подій.

  • Визначення власного ставлення до героїв, їх вчинків та твору в цілому.

  • Усвідомлення фактів описаних в тексті.

Свідомість читання залежить від умінь і навичок, які формуються у дітей у процесі використання вчителем таких видів навчальної роботи як логічний аналіз, лінгвістичний розбір та з’ясування ідейної сторони тексту, що опрацьовується.

Свідомість читання базується на оглядовому, ознайомлюючому та вивчаючому читанні, які в свою чергу ґрунтуються на таких прийомах:

  • виділення заголовків і рубрик з метою отримання загального уявлення про тему, зміст, структуру тексту;

  • перегляд першого і останнього абзаців з метою загального уявлення про зміст;

  • побіжний перегляд вказаного вчителем фрагменту тексту;

  • постановка запитань самими учнями;

  • використання опорних схем для визначення тематичної спрямованості або для повторення змісту тексту;

  • знаходження частин тексту для підтвердження власних міркувань;

  • спонукання учнів до висловлювання власних припущень та залучення до аналізу протилежних думок.

У початковий класах найбільш поширеними прийомами роботи щодо удосконалення свідомості читання є:

  • поділ тексту на частини;

  • складання плану;

  • графічне малювання;

  • використання картинного плану;

  • складання на основі змісту сценарію (4 клас);

  • переказ прочитаного, аранжування (детальний, стислий, вибірковий, творчий);

  • читання в особах;

  • визначення теми та ідеї твору за опорними питаннями (про що розповідається в тексті - тема; що хотів сказати автор - ідея);

  • називання дійових осіб;

  • добір прислів’їв, приказок до тексту;

  • робота над образними словами і виразами;

  • зіставлення частин тексту з книжковою ілюстрацією;

  • добір інших заголовків;

  • підбір уривків текстів до малюнка;

  • встановлення фактологічного ланцюжка подій;

  • робота з методичним апаратом підручника (відповіді на запитання в підручнику, виконання інших завдань);

  • добір назв словами з тексту до серії сюжетних малюнків.

Для досягнення кінцевого результату уроків читання застосовуються різні види робіт, що формують усвідомлене читання.

Методика виділяє такі види опрацювання тексту, які водночас визначають послідовні дії вчителя на цих уроках:

а) підготовка учнів до сприймання твору;

б) перше читання твору;

в) бесіда після першого читання твору з метою перевірки враження і усвідомлення змісту прочитаного;

г) повторне читання для поглибленого осмислення тексту і читання за частинами;

ґ) аналіз зображувальних засобів з виявленням мотивів поведінки героїв і оцінкою їх дій;

д) складання плану прочитаного;

е) переказування прочитаного;

є) узагальнююча (підсумкова) бесіда, що ставить за мету - закріпити розуміння теми, ідеї твору, його значення в пізнаванні оточуючої дійсності.

Види дій добираються залежно від класу, особливостей тексту і мети уроку. Це означає, що не обов’язково на кожному уроці запроваджувати весь обсяг робіт. Методика не визнає стабільності у послідовному розміщенні їх протягом уроку. Незмінними залишаються лише дві дидактичні вимоги.

Перша: пояснення нового матеріалу повинно йти:
а) від цілісного сприймання тексту,
б) через осмислення його,
в) до формулювання свого ставлення до описуваного.

Ці три етапи уроку читання, як вже було сказано, вводять у своєрідну формулу:

первинний синтез (ознайомлення учнів із змістом твору);

аналіз (встановлення причинно-наслідкових зв’язків у розвитку сюжету твору, аналіз його художніх засобів);

вторинний синтез (узагальнення, оцінка твору, визначення його ідейного змісту).

Друга: застосовуючи різноманітні види робіт, добирати найбільш результативні для досягнення мети уроку.

Надзвичайно важливе значення для усвідомленого сприйняття твору має проведення підготовчої роботи. Діти не зрозуміють змісту твору, якщо їм не відомі історичні обставини, в яких відбувалися описувані події. Зміст твору не дійде до свідомості учнів і через нерозуміння слів, що трапляються в ході опису відповідних подій. Це можуть бути історизми, архаїзми, наукові терміни, рідковживані фразеологічні звороти. Усе це змушує включити до плану уроку підготовку дітей до сприймання відповідного тексту.

Однак потреба підготовчої роботи перед читанням твору викликається не тільки переліченими практичними вимогами - підготувати їх до розуміння описуваного. У її проведенні вчитель виходить з необхідності відповідно налаштувати учнів на слухання - зацікавити зображуваним, створити ґрунт для емоційного сприймання подій.

Щоб готувати учнів до усвідомлення тексту, можна застосовувати різні види роботи, в тому числі розповідь учителя, вільне висловлювання учнів з приводу розглядуваної теми на основі власного досвіду, спогади про побачене в музеї, під час екскурсії в ліс, лінгвістичні ігри.

Розповідь учителя необхідна тоді, коли у дітей немає знань, які б дозволили їм зрозуміти прочитане. Найчастіше учительське слово потрібне, якщо оповідь у творі пов’язана з історичними подіями.

Щодо бесіди, то її інколи доцільно поєднувати з розповіддю.

Вільне висловлювання учнів доречно застосовувати, коли предмети чи явища, про які йдеться, відомі дітям. Як відомо, діти запам’ятовують те, що викликає у них сильні емоції. Їх треба певною мірою програмувати.

У підготовці до читання словникова робота здійснюється лише в одній формі - поясненні нових для дітей слів.

Виходячи із завдань словникової роботи, можна запропонувати учням такі вправи:

  • Прочитайте колонки слів, знайдіть пари слів, близьких за значенням.

  • Прочитайте слово. Як можна сказати по-іншому?

  • Прочитайте словосполучення. Утворіть із його слів нове слово.

  • Прочитайте слова. Чи є серед них слова з різною кількістю звуків.

  • Замініть вислови словами з тексту.

  • Серед словосполучень знайдіть ті, що вжиті в переносному значенні.

  • Прочитайте слова, які звучать ласкаво, сумно, тривожно тощо.

  • Читання деформованих слів, словосполучень, речень, текстів та їх відновлення.

Під час опрацювання тексту слід навчати дітей ділити його на логічно завершені частини. Учні працюють окремо над кожною частиною, знаходять головне, ставлять запитання за змістом, складають діалоги, плани тощо.

З метою вдосконалення свідомого читання на уроках доцільно використовувати тести, в яких необхідно вибрати правильну відповідь або коротко відповісти ("так" чи "ні"), а також кольорові тести (робота з фарбами, кольоровими олівцями).

Вправи на прогнозування, здогадку, уявлення передбачають висловлювання учнями припущень щодо розгортання подій, процесів, наслідків, почуттів в уявних ситуаціях. Доцільно запропонувати учням змінити частину тексту, придумати свою кінцівку.

Правильне читання формується завдяки використанню таких прийомів:

Застосування техніки "Вчись читати правильно" (наприклад, очі рухаються по рядку, не повторюючи двічі слово, якщо зрозумів його, і будь уважним до кожного слова, намагайся зрозуміти те, що читаєш, читай щоденно мовчки і вголос).

Вправи на чіткість вимови і відпрацювання вимови приголосних на матеріалі скоромовок, чистомовок.

Використання вправ, що активізують увагу до слова або його частини:

  • читання за відведений проміжок часу;

  • читання сполучень іменника з прикметником, іменника з дієсловом, дієслова з прислівником;

  • читання лексики із тексту у деформованому вигляді на дошці, на картках, таблицях.

Обов’язково слід використовувати на уроках читання вправи на вироблення техніки читання. Внутрішній механізм читання являє собою складне явище з розгорнутою системою орієнтування зорового, мовленнєво-слухового, розумового характеру.

Наступні вправи розвивають вміння артикулювати, вчать правильно дихати, запобігають регресіям (частому поверненню очей до вже прочитаного), формують уміння передбачати наступні літери, слова.

  • Знаходження за даним початком чи кінцем усього речення (або логічно закінченої частини).

  • Читання "вище норми" (читання опрацьованого тексту на швидкість).

  • Читання деформованих речень.

  • Читання незакінчених речень, їх доповнення і знаходження в тексті з метою перевірки, чи правильно закінчили.

  • Читання-гудіння (напівголосне) зі зміною темпу читання.

  • Читання наввипередки знайомого тексту.

  • Читання за обмежений час. Самоконтроль кількості прочитаного або взаємоперевірка.

  • Напівголосне читання сусідові.

Для кращого розвитку швидкочитання необхідно розвивати пам’ять, пильність, увагу. Це досягається такими вправами.



Таблиця Шульте

Гра "Знайди пеньок". Використовую таблиці:

Дуб ліс день нічка

Діб ліс день нічка

Дуб ліс пень нічка

Зуб ліс день пічка

Вправа "Оченята"

Діти читають текст вголос швидко хором. Звучить команда "Оченята!". Діти закривають очі, розслабляються. Через декілька секунд: "Блискавка!". Учні відкривають очі і починають швидко читати далі (не стежачи пальчиком).

Повторне читання

Текст читається в нормальному темпі (2-3 абзаци). Діти стежать. Звучить команда: "Повторити!". Діти перечитують хором на великій швидкості.

Читання-естафета

Читання "ланцюжком" по рядах, в парах, хором.

Вправа "Казка"

Робота проводиться в парах. Діти згадують будь-яку казку. Перший починає переказувати за сигналом вчителя, далі другий продовжує переказ. Потім одразу ставляться запитання.

Гра "Утвори слово"

Даються будь-які два слова. Завдання: придумати ситуацію. Наприклад:

Коза, космос; ліс, злива; вечір, інопланетянин.

Дитина, яка не вміє швидко читати, зазнає великих труднощів, перевантаження під час виконання домашніх завдань. Внаслідок того, що читання книг за низької швидкості - читання - не задоволення, а виснажлива праця, дитина, яка погано читає, не відвідує бібліотеку, не читає газет та книжок.

Професором І.Т. Федоренком, який керував лабораторією експериментальної дидактики у Харківському державному педінституті, і вчителями творчої групи лабораторії Донецького державного університету було розроблено цілу низку ефективних рекомендацій, які дозволяють формувати оптимальну швидкість читання в учнів початкових класів. Зупинимося на деяких з них.

Поурочні п’ятихвилинки "читання-дзижчання" з використанням складових таблиць (ПГ, ППГ, ПППГ, де П - приголосний; Г - голосний; ПГ -приголосний + голосний), таблиць слів, пірамідок слів.

"Читання-дзижчання" було одним з основних прийомів під час навчання читання учнів молодших класів у Павлиській школі. У наш час цей прийом застосовується у багатьох школах - він дуже ефективний. Адже при звичайній методиці на уроках читання у класі з наповненням 30-35 осіб учитель має можливість спитати кожного учня тільки раз на тиждень, приділивши йому біля 2 хвилин. Тобто кожен учень матиме усього 2 хвилини на тиждень для тренування, що для навчання нормального читання катастрофічно недостатньо.

Що таке "читання-дзижчання"? Це читання напівголосно, щоб не заважати тому, хто сидить поруч. Читають усі учні класу разом, одночасно, кожен зі своєю швидкістю.

Якщо ми хочемо опанувати якісь уміння, довести їх до рівня навички, треба проводити нетривалі вправи, але якомога частіше. Не варто примушувати дитину, що погано читає, читати вдома 1,5-2 години підряд. Така тривала, дуже тяжка робота формує у неї негативне ставлення до читання.

Гарні результати дає читання перед сном. Це пояснюється тим, що остання подія дня найкраще фіксується емоційною пам’яттю, тому під час нічного сну людина знаходиться під її впливом, звикає до цього стану. Внаслідок цього у неї формується певна установка, певне ставлення до того чи іншого виду діяльності.

Тому рекомендація вчити вірші напам’ять перед сном має дуже глибоку психологічну підставу.

Дуже ефективно тренувати оперативну пам’ять за допомогою зорових диктантів. Тексти цих диктантів та методика їх впровадження були розроблені професором І.Т. Федоренком (Харківський державний педінститут, лабораторія експериментальної дидактики).

Було розроблено 18 наборів речень, по шість речень у кожному наборі. Кожне наступне речення на одну дві букви довше за попереднє, тобто речення подовжуються поступово. Якщо перше речення "Іде дощ" містить 6 букв, то останнє речення вісімнадцятого набору - 47 букв. На роботу з усіма вісімнадцятьма наборами вчитель витрачає не більше двох місяців. Отже, за два місяці оперативна пам’ять дитини розвивається настільки, що вона легко може прочитати, запам’ятати і без помилок записати речення з 47 букв (або 8-9 слів). Оскільки дитина легко розуміє зміст речення, то й читати їй стає цікаво, отже, й процес навчання читання відбувається набагато швидше. Зорові диктанти треба писати щодня - написання їх через день дає незначний ефект.

Дуже ефективним є й багаторазове читання. Проводиться воно у режимі "читання-дзижчання" упродовж однієї хвилини на незнайомому тексті. Після того, як учитель прочитає початок якогось оповідання, діти продовжують читати напівголосно кожен у своєму темпі. Через хвилину кожен позначає, до якого слова він дочитав. Потім відбувається повторне читання того самого тексту і знову кожен позначає, до якого слова він дочитав. Природно, що вдруге кожна дитина прочитає на кілька слів більше. Це викликає позитивні емоції і бажання читати ще. Але не слід читати один і той самий текст більше трьох разів.

Читання у темпі скоромовки призначене для тренування і розвитку артикуляційного апарату. Проводити його можна на знайомому тексті, причому вимоги до виразності читання в даному випадку знижені, але підвищені вимоги до чіткого вимовляння закінчень слів. (Виразність читання і чіткість прочитання - це завдання, які виключають одне одного) Ця вправа триває не більше 30 секунд.

Потім дітям пропонують знову прочитати той самий текст трохи повільніше, але чітко, виразно. Діти читають знайому частину тексту і переходять до незнайомої. При цьому підвищений темп читання у них зберігається, хоч і недовго (пів рядка, рядок). Однак тривалість читання у підвищеному темпі за умови регулярного тренування поступово збільшується, і через два-три тижні швидкість та виразність читання стають значно кращими.

Наприкінці кожного уроку читання можна залишити чотири хвилини, щоб провести самозамірювання швидкості читання. Упродовж однієї хвилини діти читають незнайомий текст у режимі "читання-дзижчання" кожен у своєму темпі. Потім підраховують кількість прочитаних слів і записують результат у щоденник. Порівняння результатів за тиждень завжди показує збільшення швидкості читання, що створює позитивний емоційний ефект.

Найважливіше завдання початкової школи - навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книжкою. Як зробити урок читання цікавим для кожного учня? Основними правилами при плануванні уроків читання є: логічне поєднання всіх видів роботи; неможливість виконання наступного завдання без опрацьованої попередньої вправи; чітка установка щодо роботи: Для чого? Як робити? Скільки часу витратити?

В.О. Сухомлинський радив учителям початкових класів: "Навчіть усіх дітей читати так, щоб вони вміли читаючи думати і думаючи читати" .

Щоб досягти такого рівня читання, треба учнів навчити аналізувати текст, тобто осмислювати його тему, ідею, ставлення автора до того, що він пише, висловлювати свою оцінку щодо прочитаного, бачити в тексті художньо-виражальні засоби мови, запам’ятовувати їх з метою збагачення власної мовної культури. Крім цього, аналіз має сприяти і вдосконаленню навичок читання.
Тому основним прийомом роботи над художнім твором є багаторазове звертання до тексту, перечитування його кожного разу після одержання нового завдання. Вибіркове читання застосовується на всіх етапах уроку: і під час бесіди за змістом, і в ході складання характеристики дійових осіб, словесних малюнків, порівняння фактів на початку твору і в кінці, під час обговорення ілюстрацій, прислів’їв до тексту, підготовки переказу, озвучування кадрів складеного за змістом прочитаного діафільму. Така організація роботи над текстом вчить дітей свідомо сприймати прочитане, вдосконалює навички швидкого інтонаційного читання, розвиває мову учнів.

Аналіз художнього твору можливий після емоційного первинного сприйняття тексту. Спираючись на безпосереднє розуміння змісту, подальша робота має поглиблювати і коригувати думки дітей щодо прочитаного. Після першого читання, залежно від літературного твору, його жанру, теми, складності, які розкривають емоційний вплив твору на учнів, слід поставити такі запитання:

  • Які почуття виникли у вас під час слухання оповідання?

  • Що вас вразило? Чому?

  • Що найбільше сподобалось? Чому?

  • До яких дій, вчинків спонукає це оповідання?

Відомо, що аналіз твору потребує багаторазового перечитування. Як зацікавити дитину, щоб для неї це було захоплюючою справою? Для цього перед кожним читанням треба ставити нове завдання, причому таке, щоб, шукаючи відповідь на нього, дитина відкривала для себе щось нове, чого не помітила раніше. Краще підбирати такі запитання, на які, звертаючись до тексту, відповісти неможливо. Отже, кожному учневі текст необхідно прочитати насамперед осмислено. Даючи запитання, які вимагають роздумів, учитель створює мовну ситуацію, спонукає учня до висловлення. У процесі аналізу діти проходять довгий шлях пошуку, сперечаються, відстоюють свою точку зору, вчаться розуміти інших людей. Учні вчаться висловлювати своє ставлення до прочитаного, оцінювати вчинки дійових осіб, виявляти мотиви їхньої поведінки, зіставляти вчинки персонажів, вибирають правильний вихід з тієї чи іншої ситуації. Оцінюючи інших, діти вчаться оцінювати й себе, а отже, у них виробляється уміння жити серед людей, удосконалюються навички спілкування. Такі завдання формують моральну свідомість особистості.
Наприклад:

  • зіставлення й порівняння вчинків дійових осіб;

  • складання характеристики дійової особи за допомогою опорних слів і без них;

  • знаходження слів, словосполучень для змалювання усного портрета, змалювання усного портрета;

  • складання порівняльної характеристики дійових осіб;

  • знаходження і читання речень, які передають хвилювання, тривожність, радість, злість;

  • читання найкрасивішого місця в оповіданні чи вірші (найсмішнішого, найнапруженішого моментів).

Одночасно з аналізом змісту тексту йде робота над образним значенням слова, яка спрямована на вироблення уміння сприймати слово в контексті і вчить інтонувати його. Діти працюють і над виразністю читання, вчаться дотримуватись пауз між реченнями, інтонації кінця речень, пауз, підвищення і зниження тону голосу в середині речення, вчаться володіти силою голосу, користуватися логічним наголосом, емоційно забарвлювати своє читання відповідно до змісту того, що читає учень.

Наприклад:

  • Читання з орієнтацією на розділові знаки.

  • Читання одного й того самого речення з різною інтонацією.

  • Інтонаційне читання скоромовок, речень із різними варіантами логічного наголосу в них.

  • Читання за особами.

  • Інсценування.

  • Читання за особами діалогу, випускаючи слова автора.

  • Знаходження і читання уривка, який можна прочитати презирливо, суворо, з проханням, з насмішкою, радісно, весело, сумно.

  • Читання пошепки, тихо, голосно.

  • Складання плану тексту. Читання з логічним наголосом.

Творчість вчителя породжує творчість учня. Якщо на кожний урок намагатися підбирати такі види навчальної діяльності, які дають матеріал для роздумів, можливість виявити ініціативу і самостійність, потребують розумового напруження, винахідливості, творчості, це зацікавить дітей, викликає позитивні емоції, сприятиме діяльності, пошуку, формуванню школяра як читача.

Важливо правильно організувати дитяче читання, спрямувати його так, щоб дитина не розгубилась у книжковому морі, щоб до її рук потрапляли найнеобхідніші твори, щоб спілкування з ними стало звичним, щоденним і, що дуже важливо, приємним заняттям. Саме дорослі мають свідомо й цілеспрямовано виховувати в дитині читача, починаючи з сім’ї, дитячого садка, молодших класів.

Організацію позакласного читання в школі важливо почати з виявлення читацьких інтересів, початкових умінь та навичок користування книжкою.

Отже, учителеві слід приступити до важливого етапу керівництва читанням - добору літератури для позакласного читання. Адже для того, щоб кожного разу дізнаватись про щось нове, щоб кожна прочитана книжка ставала новою сходинкою в пізнанні світу, випадкове читання не годиться. Тут потрібна продумана система, певний порядок.

Методика має достатньо різноманітних видів творчих робіт, які використовуються на уроках читання.

Це ілюстрування (словесне, графічне, музичне); складання мовленнєвої партитури виразного читання (розстановка і дотримання під час читання наголосів, пауз інтонаційних, граматичних, логічних, змістових, психологічних), читання різним тоном: золотим (з пафосом), срібним (легко, ясно, прозоро), мідним (глухо, з використанням низьких звуків мовлення), оксамитовим (задушевно, правдиво, щиро, передаючи почуття суму, журби, радості, мрії); постановка живих картинок; продукування діалогів протилежного змісту; складання монологічного висловлювання за твором від імені головного героя або одного з них; складання опису з елементами міркування, або розповіді з елементами опису; робота з ілюстрованими прислів’ями; тлумачне читання; читання-перефразування; трансформативні вправи (складання за змістом вірша оповідання, на основі змісту оповідання - казки, за сюжетом казки - оповідання, за абзацом оповідання - прислів’я, приказки, за змістом байки - казки і т. ін); складання плану, анотації; запис у зошитах нової для себе думки словами автора чи своїми; читання-драматизація як ефективний засіб підготовки до виразного читання; читання-інсценізація; робота над лексико-семантичними групами. Наприклад: які слова в тексті підкреслюють переживання людини? За допомогою яких слів автору вдалося показати бідне життя? тощо.

Слід ознайомити дітей зі світом книг, з бібліотечними видами пошуку потрібної книги, сформувати у них інтерес до книги. З цієї метою, починаючи з вересня, можна з’ясувати, у кого з дітей є які книги і про що вони, запропонувати принести книги на урок і уважно розглянути їх, практикувати читання вголос окремих книжок, показуючи зразок виразного читання, організовувати переказування прочитаного, давати завдання вдома переказувати рідним зміст прочитаного, придбати нові книги. У другому півріччі можна показати, як вибрати книгу, організовувати самостійне читання мовчки, виявляти, хто з дітей читає вдома цікаву книжку і про що вона.

Усі вище визначені напрямки та аспекти проблеми повинні бути враховані кожним вчителем, що прагне сформувати справжнього читача, готового до здійснення самостійної читацької діяльності, всебічно розвиненої особистості, що вміє цінувати та насолоджуватись красою слова у його подальшій науково-професійній діяльності.

Читання має стати стежиною, що веде до вершин розумового, морального й естетичного виховання.











‹
›