«Корисні прибульці»

(Овочі в українському борщі)

Мета: Ознайомити учнів із різноманітністю овочів, які використовують українці в їжу, з історією появи овочів на городах і столі українців.

Розвивати цікавість, допитливість, інтерес до біології.

Виховувати патріотизм, любов і повагу до свого українського, до народу України та його традицій.

Обладнання: Зразки овочів, про які йтиме мова у розповідях (буряки столові, картопля, морква, цибуля, часник, помідори, перець солодкий, перець гіркий. Насіння соняшника і олія, капуста, петрушка, кріп, приправи), слайди, мультимедійне обладнання, посудини із завданнями ігор – сумішшю різного насіння та зразками нарізаних овочів і приправ, листки для відповідей.

План заходу

1. Вступне слово ведучого « Борщ і каша – їжа наша»

2. Виступ кухаря їдальні «Українські страви»

3. Виступи учнів: Історичні довідки «Овочі – складова частина борщу. Звідки прийшли до нас?»

4. Виступ історика – краєзнавця. « З усіх куточків України».

а)Буряки – основа українського борщу

б) Морква – кладова каротинів

в) Без капусти – борщ не густий

г) Картопля – другий хліб

д) Квасоля з родини Бобових

е) Помідори – не тільки червоні та жовті.

є) Квітка сонця багата жирами.

ж) Цибуля – фітонцидний чемпіон

з) Цибульчин брат – часник

и) Кріп та петрушка в букетах

і) Приправи

4. Ігри з теми «Овочі»

Сценарій заходу.

Вступне слово ведучого:

Настала осінь. Традиційно у нашій школі о цій порі відбувається свято Врожаю. В цьому році воно пройде відмінно від минулих свят. Ми пропонуємо Вам здійснити мандрівку в минуле разом із дуже знайомими нам овочевими рослинами. Пропонуємо разом з нами «зварити» віртуальний борщ та випробувати свої сили та знання при проведенні веселих і пізнавальних конкурсів.

Виступ кухаря їдальні «Українські страви»

Важливою складовою частиною мате­ріальної культури кожного народу є його їжа. її характер залежить від багатьох факторів: соціально-еконо-мічного становища людини, історич­них умов, природно-географічного середовища, напрямку господарської діяльності тощо.

Провідними галузями господарства українців у XIX — на початку XX ст. були хліборобство і тваринництво. Селяни займалися також бджіль­ництвом, рибальством, збираль­ництвом.

Харчувалися українці продуктами, отриманими із власного господарства. Селяни вирощували злаки: жито, пше­ницю, ячмінь, овес, гречку. Морозо­стійкі овес та ячмінь переважали у господарствах гірських місцевостей. У південних районах України, на По­дністров'ї та у східних Карпатах по­ширювалася кукурудза. Велику роль у харчуванні українців відігравали овочі (картопля, капуста, буряк, цибуля, часник, огірки) та бобові (горох, квасоля, а в карпатських селах — також біб). З насіння льону, конопель чи ріпака, подекуди — соняшника, відтискали олію. Важливу галузь селянського господарства складало тварин­ництво — доглядання корів, овець, кіз та свиней. Адже важливим харчовим продуктом було молоко, в той час як м'ясо вживали лише у свята. Споживання птиці (курей, гусей, качок) та яєць було також обмеженим: їх здебільшого продавали.

Продукти, які швидко псувалися, селяни консервували: сушили, солили, квасили чи вудили. До найдавніших способів заготівлі продуктів на зиму належало сушіння грибів, лісових ягід (чорниць, терену) і фруктів (яблук, груш, вишень, слив), а в поліських селах — риби. В усій Україні було поширене соління сала і м'яса. Посолене внутрішнє сало («здір») скручували, обв'язували шнурком та підвішували в коморі або зберігали у діжці із хребтовим салом. У карпатських селах посолене сало та м'ясо вудили( коптили) на горищі в диму. '

На зиму селяни солили огірки, квасили капусту та буряки. У діжку із шаткованою капустою клали цілі головки капусти («крижівки», «качани») або половинки качанів («пелюстки»). Із «крижівок» готували голубці, а «пелюстки» використову­вали для борщу.

Їжа українців за часом уживання та престижністю поділяється на дві великі групи: щоденна і святкова. За вмістом основного продукту — на борошняну, овочеву, молочну, круп'яну, м'ясну, фруктову та ком­біновану.

З давніх – давен українські страви відомі своєю різноманітністю та високими смаковими властивостями. Вони створювались не тільки великою кількістю використовуваних продуктів, а й всілякими їх комбінуваннями.

Українці жартують з приводу своєї кухні: У нас просто: борщ, каша та на третє – кваша».

« Їжте і вмочайте, та вибачайте!» - припрошувала господиня гостей. Для кожного у неї знаходилося жартівливе застільне слово, « їж, доки рот свіж, а як зав'яне, то ніщо не загляне», - попереджала вона одного, « їж, та хвали, щоб ще дали», - радила другому. «На живіт не вважай, куме, аби шкура витримала», - улещувала третього. До їжі примусу не треба - гості, як правило, дружно працювали ложками: їли, пили, веселилися і про завтра не журилися. А на столі тим часом з'являлися все нові і нові страви. Подібну сценку можна було спостерігати не в одній селянській оселі під час, скажімо, родинних свят - в усі часи українці пов'язували свій добробут зі смачною ситною їжею, столом, що прогинався від ваги паляниць, повних мисок, і глечиків.

Загалом, наш далекий предок до їжі був невибагливий - що викопував, знаходив, ловив, те і споживав. Про козаків, приміром, так писали чужинці: «Запорожці як малі діти: дай багато - все з'їдять, дай мало - будуть задоволені». Січовики, які чимало часу проводили у походах, готували дуже прості страви. Саламахи (від слова « смачний»), тетері, щерби - це козацькі каші і юшки різної густоти, які готувалися нашвидкуруч і заправлялися гречаними, пшеничними, житнім борошном або тістом. До речі, колись м'ясні і рибні відвари називалися «юхою», з часом же вони перетворилися на « юшки».

Повсюди на Україні, де користувалися варистою піччю, готували «вариво із зіллям», в яке додавали овочі і приправи. Пізніше ця рідка страва стала називатися борщем. До неї могло входити близько дванадцяти продуктів, але основним компонентом вважався буряк, який у давнину мав назву «борщ»(бьрщь).

По самісінькі боки може набратися українець борщу, і все йому буде мало, бо це його улюблена перша ( а часом і друга, і навіть третя!) страва. Борщ готували у кожній родині, він був універсальною стравою будь-якої пори, в будні і свята. В залежності від достатку, наявності тих чи інших продуктів, досвіду господині борщ міг бути густим: «аж хвилі встають, такий що за туманом дітей не видно»; рідким: «хрущі в борщі, а жаба в юшці, на нозі сап'ян рипить, а в казані трясця кипить». Борщі були «Зі свищами» - майже зовсім порожні, «жонаті» - з кашею, «перелякані» - бліді.

Найбільш розповсюджений на Україні є червоний борщ з капустою «Борщ та капуста, в хаті не пусто», - стверджували господині. Для червоного зимового борщу заготовляли «кваснину» - заквашували в діжках буряки, капусту. Український борщ, як правило, заправляли («затирали» підсмаженим салом, цибулею, часником, борошном. У зв'язку з цим треба сказати, що на відміну від російської, в українській кухні частіше зустрічається комбінована теплова обробка продуктів, які, скажімо, спочатку смажили, а потім варили або тушкували. Німецький лікар Самуель Гмелін писав про українців, що на відміну від росіян « страва їхня також делікатніша». У зелений борщ («зеленець») різали щавель, лободу, кропиву, петрушку. Заправляли його яйцем і сметаною. Холодний борщ («холодник») готували влітку.

Виступ історика – краєзнавця.

Одна із найулюбленіших перших страв в Україні – борщ. В народній творчості про нього говориться, як про основного, головного.

1. «Борщ – всьому голова».

2. «Борщ та каша – їжа наша».

3. «Нема страви кращої борщу».

До борщу часто подають каші, а тому в народі є поняття « борщ жонатий, а не холостий». Ось як описує обід І.Котляревський у творі «Енеїда»:

«П’ять казанів стояло юшки ,

А в чотирьох були галушки,

Борщу було трохи не з шість»…

Навіть у давній українській дитячій пісенці – заклику дощу співається:

«Іди, іди дощику,

Зварю тобі борщику» . . .

Назва «борщ» походить від старослов’янського «борщ» - буряк, яки й є обов’язковим складником всіх борщів.

В різних регіонах є особливості своєї місцевої кухні. Способів приготування борщів налічують 30. Назви страви носять назви міст чи місцевостей, де їх готують. Це борщ київський, чернігівський, полтавський і т.д.

До складу всіх борщів поряд із м’ясом входить багато овочів та приправ.

Наприклад: до складу українського і київського борщів входить 20 найменувань продуктів, селянського, полтавського та зеленого українського – 18, борщу з карасями – 17, чернігівського – 16.

Ось рецепт борщу українського:

Варили в Україні і пісний борщ, тобто борщ без м’яса і сала. За жир використовували соняшникову олію. Такі борщі споживали у піст, коли тваринні продукти були заборонені для вживання.

Ведучий І:

Але , як бачите, і в м’ясному і, тим більше, в пісному борщах у рецептурі основної української страви переважають овочі та приправи.

Де брали овочі українські селяни? Чи росли вони на селянських городах? Коли почали використовувати овочі для виготовлення страв? Звідки пришельці прибули в Україну і потрапили до нашої кухні - основне питання нашої розмови.

План бесіди

1. Буряки столові – основа борщу.

2. Другий хліб у першій страві.

3. Без капусти і борщ не густий.

4. З пір’ям, та не птиця.

5. Цибульчин брат.

6. Звідки Ви, синьйор-помідор?

7. Сидить дівчина в коморі …

8. Кріп та петрушка в букеті.

9. Квасоля – сестра гороху.

10. Дорогий як перець.

11. Квітка сонця.

12. Ігри та розваги з теми «Овочі та приправи». Змагання юних знавців овочевих рослин.

Свою бесіду ми поведемо згідно плану, який ви всі бачили на стенді оголошень. Після кожного виступу учнів чи етапу варіння борщу будуть проводитися конкурси. Бажаючі взяти участь у змаганні записувались у вчителя біології. Їх було багато, а тому провели жеребкування. Змагатись випала честь ось цим десятьом особам. Будь ласка, розкажіть глядачам про себе, отримайте номер, під яким ви будете змагатися.

Ведучий ІІ.

В давнину в Україні борщ варили так. «Покласти в рондель чи казан покришеного коріння, 4 – 5 буряків невеликих, м'ясо, налить водою і поставить варить. Окремо поставити варити квасолю.»

От і ми послідуємо цій вказівці, але поки все це буде варитися ми ознайомимося із історією і складом буряків. Під збірною назвою «коріння» мають на увазі моркву, петрушку. Поговоримо і про них.

Наша перша розповідь про буряки та моркву.

Матеріали для виступів.

Буряки – основа українського борщу.

Про основний і обов’язків компонент борщу відомо дуже мало. Столові буряки належать до родини лободових. Цей рід представлений 10 видами. З них лише буряк звичайний має культурні форми. До них належать буряки цукрові, буряки кормові, буряки столов, буряк листовий або мангольд.

Буряки звичайні у дикому стані – однорічна рослина із розгалуженим коренем та добре розвиненими механічними тканинами.

Походження буряків із дворічним циклом розвитку мало досліджено. У дикому стані форми цього виду із дворічним циклом розвитку невідомі. Вважають, що буряки введені в культуру як листова овочева рослина за 3000 років до нашої ери. Отже, наші предки варили борщ із листям буряків. Навіть у наш час деякі господині додають у борщ молоде листя з бурякових висадків. Така форма буряків зветься мангольд.

За совєю біологією ця рослина найбільш близька до столових буряків. Виникнення столових форм відносять до 18 століття. Вважають, що вони виникли в результаті природного схрещування листяних форм із коренеплідними.

Морква
Вже чотири тисячі років використовують цей коренеплід в їжу. Соковиту і солодку моркву людина створювала наполегливою працею протягом багатьох століть. За формою і кольором вона буває найрізноманітніша. В Африці та Малій Азії зростає темно-фіолетова, майже чорна, в Середній Азії-жовта.Є навіть біла. В Японії та Китаї вирощують моркву довжиною до одного метра і шириною з великого буряка.Грунт для такої величезної моркви обробляють на глибину 1,5 м.

Ну а нам всім відома яскраво-помаранчева морква. І найбільш смачна-каротель (Нантська). Це невелика морква, дуже соковита.
Всі сучасні культурні види моркви походять з однорічної дикої з тонким і жорстким корінням. Батьківщиною жовтих сортів вважають Афганістан, а оранжево-червоних – Середземномор’я.

В середні віки моркву вважали ласощами гномів - зберігачів підземних скарбів. Навіть існувало повір'я: якщо увечері віднесеш до лісу варену моркву, то вранці на цьому місці знайдеш злиток золота - в знак подяки гномів за ласе частування.

Здавна люди повірили в цілющі властивості цього овочу. У Росії в XVI столітті морквяним соком в народі лікували від хвороб носоглотки, серця, печінки. Ще не знаючи складу моркви, лікарі стародавньої Русі рекомендували хворим масло з морквяним соком, моркви, що пролежала всю зиму в меду.

Древній селянський звичай заготовляти моркву з медом на випадок хвороби у Франції та Німеччині перетворився в новорічну традицію. У цих країнах за святковим столом подають одну таку морквину.
Це нібито забезпечує хороше здоров'я в наступаючому році.
Ведучий І. Поки вариться борщ, проведемо перший конкурс нашого змагання. На нашій традиційній виставці експонатами стали найбільший столовий буряк та морквина. Зараз ми перевіримо точність вашого окоміру. Кожен з вас на листку своїх відповідей запише вагу цих двох овочів, визначену вами «на око», як кажуть в народі. Прошу подивитись на наші експонати і дати відповідь. Вагу овочів ми визначили точним зажуванням на терезах, готуючись до цього конкурсу. Місця в цьому конкурсі розподіляться за точністю відповіді. Найбільший бал (10) отримає найточніша відповідь. Далі ваші бали відповідатимуть точності ваших відповідей.

Для зачитування результатів конкурсу слово надаю журі.

Ведучий ІІ: Продовжуємо варити наш борщ. Читаємо рецепт виготовлення борщу далі: «Скоро буряки зваряться, до казана додають крупно покришену капусту. Борщ посолити.» Іще один овоч необхідний для варіння борщу. Послухаймо і ми розповідь про капусту.

Без капусти борщ не густий

Важко сказати, коли на Русі з'явилася капуста, коли саме її почали обробляти. У всякому разі, найдавніші наші письмові пам'ятки "Ізборник Святослава" (XI століття), "Усна грамота Ростислава Мстиславовича Смоленського" (XII століття) - уже згадують цю рослину. А в "Домострої" (XVI століття) дані докладні настанови, як квасити капусту. Вважається, що капуста і ріпа - найбільш давні на нашій території овочі. І до появи картоплі капуста і ріпа були незмінними і шанованими в харчуванні російського і українського народу. Здавна на Русі славилися наваристі щі та пиріг з капустою.
А народилася капуста на берегах Середземного моря. З незапам'ятних часів її любили стародавні греки, римляни, єгиптяни. Один з персонажів комедії Арістофана, написаної в 425 році до нашої ери, просить: "Принесіть капустяне листя з свининою!" Відварну капусту єгиптяни подавали в незвичному для нас вигляді - в кінці обіду на солодке. З різними приправами її можна було побачити на бенкетах як найкращу страву.
У стародавньому світі не лише споживали велику кількість капусти в їжу, а й приписували їй цілющі властивості. Знаменитий філософ і математик стародавньої Греції Піфагор писав, що капуста "являє з себе овоч, яка підтримує постійно бадьорість і веселий, спокійний настрій духу".Стародавні лікарі настійно рекомендували годувати капустою маленьких дітей, щоб вони росли міцними і здоровими. Лікарі античного світу вірили, що з'їдена на ніч капуста проганяє безсоння.

Але стародавня капуста не схожа на сьогоднішню. То була невелика рослина з розчепіреними листям на тонких черешках. Багатовіковий відбір і гібридизація зробили капусту такою, якою ми її знаємо - круглі тугі качани з хрусткими біло-зеленими листками. Та й цілющі властивості цієї листової капусти перебільшувались. Правда, і сьогодні її рекомендують при зайвій повноті, щоб налагодити обмін речовин, свіжий сік застосовують для лікування виразкової хвороби. Але основна цінність капусти - мінеральні солі і вітамін С, який зберігається навіть у квашеній капусті і розсолі. При правильному зберіганні овоч не втрачає своїх цінних якостей протягом всієї зими.
У білоголової капусти є близькі "родичі". Червоно-фіолетового кольору, дуже щільна капуста-червонокачанна. Вона прекрасно зберігається взимку, йде на приготування салатів, хороша солоною і маринованою.
Капуста з подовженим (іноді до 1 м) стеблом, усипаним дрібними, завбільшки з волоський горіх качанчики,- брюссельська. Це ціла комора аскорбінової кислоти. Ніжного смаку качанчики подають вареними на гарнір або запікають в сметані.

Капуста з потовщеним, ріпопдібним стеблом - кольрабі. Вона ще багатша вітаміном С, ніж білокачанна. У ній містяться рідкісні вітаміни Р і К. Її кладуть у супи, смажать в сухарях.

Всім відома кольорова капуста. Це біла головка недорозвинутих суцвіть, що сидять на квітконіжках. Чим щільніше суцвіття, тим кращої якості капуста. "Кращі з квітів - квіти капусти",- кажуть англійці. Довго цей сорт не приживався в Європі, так як не давав насіння. Насіння довгий час возили зі Сходу, де кольорова капуста росте в дикому вигляді, і коштували вони великих грошей. Тільки в XIX столітті французький садівник-любитель зміг отримати насіння. З тих пір кольорова капуста стала доступнішою. У Росії з цим різновидом познайомилися при Катерині П.

Кольорова капуста багата вітамінами, білком, корисними кислотами. Вона дуже ніжна і легко засвоюється. Тому її рекомендують для дитячого і дієтичного харчування.

Ведучий 1. Проведемо другий конкурс нашого змагання. На нашій традиційній виставці експонатом стала і найбільша капустина. Зараз ми продовжимо перевіряти точність вашого окоміру та вашу інтуїцію. Всі присутні знають, що головка білокачанної капусти складена із листків.Просимо гравців записати передбачуване ними число листків, які пішли на утворення головки найбільшого екземпляра нашої виставки.Готуючись до конкурсу ми трішки приварили капустину і розділили головку на листки, порахували їх і спробували скласти все як було раніше. Це в нас вийшло не зовім точно, але це той самий експонат з виставки. Наше журі слідкувало за підрахунками листків. Місця в цьому конкурсі розподіляться за точністю відповіді. Найбільший бал (10) отримає найточніша відповідь. Далі ваші бали відповідатимуть точності ваших відповідей. Запишіть свої відповіді.

Для зачитування результатів конкурсу слово надаю журі.

Ведучий ІІ: І знову звертаємося до рецепту варіння борщу. Ось і наступний етап роботи по варінню борщу: «Коли капуста звариться, додати окремо відварену квасолю з юшкою і кілька картоплин». Ми виконаємо теж такі дії – послухаємо розповіді про квасолю та картоплю.

Картопля
Мабуть, жодна городня рослина не обросла стількома легендами, чутками, пригодами, як картопля. В народі її нерідко тепер називають другим хлібом. Але пробивала вона собі дорогу на нашому континенті з великими труднощами.
У себе на батьківщині в Перу картопля відома з незапам'ятних часів. Вчені встановили, що ще 14 000 років тому індіанці Південної Америки стали використовувати її дикі зарості. У древніх похованнях індіанців знайдені вази, по вигляду нагадують великі картоплини. Там же знайдені залишки рослин і «чуніо» («чуньо»). Так індіанці називали особливим способом заготовлену про запас картоплю.

Кажуть, коли іспанці в 1531 році вступили на землю Перу, їх вразило, що все місцеве населення харчувалося дивними підземними плодами . Індіанці цю рослину називали "папа". "Папа - особливий рід земляних горіхів. Будучи зварені, вони стають м'якими, як печений каштан. Вони покриті шкіркою, не товщою шкірки трюфеля", - так висловив своє враження про нову для Європи рослину іспанський мореплавець, автор книги "Хроніка Перу", що вийшла в 1553 році. Цього року європейці вперше дізналися про картоплю
Кажуть, іспанці пробували її їсти сирим, намагалися готувати з листя салат, англійці вирішили приготувати суп на зразок індіанського. Все було не те. Тому й не визнавали картоплю, вважали лише кормом для свиней.
З Іспанії картопля потрапляє в інші країни Європи. В Італії її за схожість з трюфелями називають "тартуфоль", у Франції "пом де Террі" (земляне яблуко). У Франції всім сподобалися квіти, особливо після того, як королева Марія Антуанетта з'явилася на балу, прикрасивши своє вбрання квітами картоплі. У Німеччині курфюрсти насолоджувалися їх ароматом. Але картоплю визнавали тільки як лікарську рослину.Кажуть, в кінці XVI століття в польському місті Вроцлаві майже кожен аптекар вирощував її в своєму городі.

Особлива слава випала в XVIII столітті на долю паризького аптекаря Антуана Пармантье. Він зрозумів справжню цінність картоплі. "Серед незліченної кількості рослин, які покривають поверхню суші та водну поверхню земної кулі, немає, можливо, жодного, яка з великим правом заслуговувала б уваги добрих громадян, ніж картопля". Він мріяв розселити по всій Франції нову рослину, яка дасть народу їжу. Кажуть, одного разу Пармантье запропонував королю скуштувати одну з страв, приготовану з картоплі. Страва сподобалося, і король розпорядився щодня подавати до столу картоплю. А ще кажуть, що Пармантье пішов на маленьку хитрість. Вдень біля посадженої на ділянці картоплі виставлялася сторожа, а вночі її не було. Зацікавлені жителі, думаючи, що охороняється щось цінне, не пропустили нагоди і вкрали кілька кущів з бульбами. Спробували варену картоплю, потім і у себе посадили. А дивак Пармантье радів, що його обікрали. Адже тепер картоплю садять його співвітчизники. Французи досі зберегли добру пам'ять про дивака-аптекаря. Щороку в знак подяки на його могилі на кладовищі Пер ля Шез цвітуть кущі тепер усіма визнаної картоплі.
Про те, як потрапила картопля в Росію, існують різні версії. Кажуть, коли Петро I був у Голландії, він у 1700 році прислав мішок картоплі графу Шереметьєву з наказом розводити її в Росії. З того часу нібито і живе у нас картопля. А інша думка говорить, що цей овоч відомий в Росії набагато раніше.
Російські селяни неохоче поставилися до нової рослини.  Називали її "чортовим яблуком", "проклятим зіллям", йшли на каторгу, але відмовлялися розводити, так як ходили чутки, ніби й без хліба залишишся, і землю запоганиш. Але поступово нова культура набуває популярності, все більше витісняє ріпу і брукву. Спочатку подавали картоплю як ласе блюдо на балах і банкетах. Причому, посипали не сіллю, а цукром (може, тут позначилася деяка схожість з печеними каштанами).

Довгий час картоплю в Росії називали на зразок слова "трюфелі". В "Кулінарному календарі" (1828 р.) зустрічаємо: "Яловичину з картоплею", "розріж картоплі", "зніми шкіру з картоплі".

Кажуть, якийсь російський пан, бажаючи здивувати своїх гостей незвичайним блюдом, розпорядився подати до столу підсмажені зелені кульки, що з'являються на кущах після цвітіння, а коли незадоволені гості висловили своє обурення огидним присмаком поданого, господар в гніві наказав знищити всі рослини. Вирвані кущі спалили. І яке ж було здивування, коли в золі виявили смачні печені бульби.
Як би там не було, але картопля з часом міцно влаштувався на нашому столі. Зараз навіть неможливо уявити собі нашу їжу без неї. Кажуть, з картоплею і з картоплі можна приготувати 999 блюд, тобто майже необмежену кількість.

Квасоля

Квасоля - дуже давня культура. Відомості про неї йдуть до третього-четвертого тисячоліть до нашої ери. Вчені вважають, що Центральна і Південна Америка, Мексика - батьківщина квасолі. До наших днів дійшли малюнки древніх мексиканців, на яких можна побачити процес приготування їжі з квасолі і навіть сплату контрибуції її насінням. До нас дійшли і відомості, що в стародавній Греції юшка з квасолі була
їжею тільки для людей з простолюддя. При розкопках древніх поселень ацтеків та інків археологи знайшли насіння білої квасолі. Але золотиста квасоля мант з Індії ще більш давня. Вчені вважають, що вона старша квасолі індіанців на кілька тисяч років. Значить, квасоля потрапила до нас не тільки з американського континенту, а й з Азії.

В Європі квасоля, як і інші заморські рослини, не відразу прижилася на столі. Довгий час вона була лише декоративним рослиною. Ніжно-рожеві, бузкові, кремові, білі квіти квасолі в XVI столітті прикрашали вікна будинків у багатьох містах Італії, Франції. Її гнучкі повзучі стебла обвивали високий ганок або альтанку. Тільки з початку XVII століття стали вирощувати квасолю як городню культуру.

До нас у Росію квасоля потрапила ще в XVI столітті, коли разом з іншими заморськими товарами була завезена через Архангельський порт, але увійшла у вжиток лише через два століття. В цей час вона прийшла з Польщі в Україну і Молдавію. І назву її росіяни запозичили з польської мови (квасоля), поляки - з німецької (квасоля), німці - з латинської (фасеолус), а ще раніше це назва прийшла з грецького (фаселос). Так переходила рослина з країни в країну, скрізь залишаючи своє ім'я.

Квасоля налічує до 230 різновидів. Буває біла і кольорова, жовта і майже чорна, з дрібними і великими зернами. З нею найчастіше варять супи й борщі. Її готують з томатом і часником, роблять паштети, подають на гарнір. У деяких районах нашої країни з квасолі готують солодкувату начинку для пиріжків. Але вважається, що квасоля найсмачніша з копченою свининою.
В їжу використовують не тільки зрілі зерна. Стручкова квасоля з недорозвиненими зернами молочної стиглості - смачна літня страва. Після відварювання у підсоленій воді її подають з молочним соусом, з маслом, з підсмаженими у вершковому маслі товченими сухарями.
Але це ще не все, що можна робити з квасолі. В Японії, Китаї і Кореї сіють квасолю адзукі. Це дрібна незграбна квасоля. Її подрібнюють на борошно, печуть з такого борошна пиріжки, заправляють юшки, борошно додають до варення з желатину морських водоростей і отримують цукерки "Йокаї". З цієї квасолі японські парфумери навіть роблять пудру - адзукі і шампунь-адзукі. Ось, виявляється, які можливості у звичайної квасолі.

Ведучий І. Проведемо третій конкурси нашого змагання.

Конкурс 3. «Наряд – на кухню»

Ваше завдання – почистити картоплю для нашого борщу. Час на виконання роботи 3 хвилини, але є дві вимоги. Перша вимога – перемагає той, у кого рукавички будуть чистіші. Друга умова – у кого будуть тонші зрізані відходи. Чистять гравці однакову кількість і масу картоплі ( вона зважена до початку роботи - 5 шт масою 300г), та зважуємо масу відходів після роботи. Прошу не забувати про правила безпеки користування гострими предметами. Приготувалися до роботи і по моїй команді приступаємо до виконання завдання.

Ведучий І. Поки журі зважує отримані результати вашої роботи, ми проведемо конкурс №4 «У ролі Попелюшки». Вам видадуть змішані зерна різних рослин. Потрібно серед усіх відібрати білу квасолю. У кожній посудині їх однакова кількість. Час для роботи обмежений двома хвилинами. Розпочинаємо за моєю командою. Розпочали…Стоп. Порахуйте кількість білих квасолин і відповідь передайте журі.

Прошу журі оголосити результати обох конкурсів.
Ведучий: Читаємо рецепт далі. «Кілька свіжих чи консервованих томатів одтушкувать із маслом, протерти на сито і влить у борщ» Отже, наступні розповіді про томати і масло, на якому їх одтушковують.

Помідори
Ще двісті років тому помідор вважали неїстівним і навіть отруйним. Існувала думка, що варто з'їсти трохи таких овочів - і смерть неминуча.
Коли Джорджу Вашингтону, майбутньому першому президентові Сполучених Штатів Америки, одного разу подали апетитну печеню, густо присмачену помідорами, він і не підозрював, що його намагаються отруїти. Сталося це в 1776 році, в розпал боротьби північноамериканських колоній Англії за свободу і незалежність. Головнокомандуючим військами колоністів був Джордж Вашінггон. Кухар Джеймс Бейлі вирішив убити його, щоб обезголовити армію повстанців. Для своєї мети кухар обрав таку незвичайну "зброю". Він ні хвилини не сумнівався, що підступний задум вдався. Старанно виконавши його, Джеймс Бейлі написав донесення командувачеві англійськими королівськими військами.
За збігом обставин донесення не було знайдено, і воно пролежало в схованці - трубі одного будинку - більше сорока років. Тільки в 1820 році дізналися, яка роль була відведена невинному помідору.

Рослину з гарними різьбленими листками темно-зеленого кольору і яскравими круглими плодами привезли до Європи іспанці і португальці ще в XVI столітті. У себе на батьківщині, на території теперішньої Мексики, на мові індіанського племені вони називалися "томатль" (що означає "велика ягода). Ось звідки інша назва цього овоча - томат. І хоча томати були відомі тут древнім жителям, їх не вживали в їжу, вважаючи неїстівними.
З Іспанії та Португалії томати потрапили до Франції. Палкі французи, мабуть, за яскраве забарвлення і форму, що нагадує серце, назвтлі ці плоди по-своєму: яблуко любові, любовні яблука (пом д'амур - так звучало назва по-французьки).
Італійцям нові плоди теж сподобалися. Але перші помідори були тут жовтого кольору і тому називалися «золоті яблука» (помо ді оро). Шведський натураліст Карл Лінней, що дав назву багатьом рослинам, назвав їх чомусь вовчими персиками.

І коли томати з'явилися в Росії, їх теж нарекли не дуже люб'язно: псинки, скаженими ягодами, гріховними плодами.

Помідори в Європі довгий час були тільки декоративними рослинами, їх розводили виключно заради яскравої пишної зелені і барвистих плодів. Ще сто років тому помідори в горщиках можна було побачити на підвіконнях серед інших кімнатних рослин. А в голландських книгах XVI століття про них згадується як про прикрасу садів Антверпена. У Франції їх висаджували навкруги альтанок. В Англії вирощували в оранжереях.
Дуже повільно розвіювалася погана слава цього корисного овочу. Навіть у XVII столітті французькі садівники стверджували, що їсти помідори небезпечно, бо покуштувавши їх, відчуваєш нудоту. Але вже в 1811 році в Ботанічному словнику пишуть: "... хоча томат і вважається отруйною рослиною, але в Італії його їдять з перцем, часником та олією, а в Португалії і Богемії вже роблять з нього соуси, що відрізняються вкрай приємним, кислуватим смаком ".

У Росії помідори стали популярними і їх навіть полюбили завдяки чудовому агроному катерининських часів А.Т.Болотову. Він був і видавцем одного з перших російських агрономічних журналів.

У селі Дворяніново Тульської губернії почав Болотов розводити томати , що його зацікавили. Він теж визнавав їх декоративність, але в той же час стверджував, що думка про отруйність томатів безпідставна. Він справедливо припускав, що їх можна вживати в їжу, що томати не тільки смачні, але і корисні. Було це наприкінці XVIII століття.

І лише в середині XIX століття помідори завоювали в Росії міцне місце.

Квітка сонця

Соняшникова олія – золотисто-бурштинова, ароматна, смачна і недорога – зараз знайома всім. ЇЇ зустрінеш у кожному домі. На ній смажать овочі і рибу, пиріжки і пончики, заправляють салати і вінегрети, кладуть в тісто. Майже щодня ми вживаємо її в їжу. Корисна вона для хворих, корисна і для здорових. У тих, хто вживає рослинну олію, менше можливостей нажити хвороби судин.

Одержують таку олію із усім відомого соняшника. Але в ролі годувальника ця рослина виступає зовсім недавно. Яких-ось всього 160 років видавлюють жир із насіння. А до цього було ось що.

В Південній Америці матроси Колумба побачили диковинну рослину – високу як дерево, з великими шерстистими листками, з плоскою яскраво- жовтою квіткою небачених розмірів. Здивувало мореплавців і те, що це дерево весь час поверталось за сонцем. Називали його «перуанською хризантемою», «мексиканською квіткою сонця», «індіанською золотою квіткою».

Дякуючи своїм квітам потрапила ця рослина в 17 столітті у Європу.

На новому континенті соняшник вперше зацвів на клумбі ботанічного саду міста Мадрида. Звідси починається подорож його із саду в сад, із країни в країну.

Більше 100 років любувалися цією квіткою в Європі. Селекціонери покращували колір пелюсток, Ніхто не підозрював, що з цієї рослини може бути користь, всі насолоджувались красо. Квітів.

Вперше соняшник побачив ПетроІ у Голландії. На початку 18 століття потрапив він у Росію.Поступово він розселився у барських та селянських городах. Смажене насіння всім сподобалось.

І раптом у 1835 році сенсаційне сповіщення облетіло всю Європу. Декілька відер небаченого масла зумів отримати на російській олійниці кріпак Данило Семенович Бокарєв. Жив він у Воронежській губернії у слободі Алексєєвка.

Назабаром у слободі виріс завод мо отриманню олії.За 2 – 3 роки масло завоювало популярність у Поволжі, на Кубані, в Україні. Скрізь появлялись олійні заводи і сировина для них з полів поступала безперебійно.

Ведучий І: Проводимо шостий конкурс «Скільки їх». На нашій виставці є помідори найбільші та найменші – черрі. Ваше завдання – поглянути на них і записати свою відповідь на запитання: Скільки томатів може поміститись у склянку об’ємом 200мл.

Журі оцінює результати за наближеністю вашої відповіді до точної. Перед конкурсом кількість плодів томату в склянці була підрахована членами журі.

Ведучий ІІ: Продовжуємо готувати нашу страву. Далі рецепт рекомендує: «Заправляємо борщ підсмаженою цибулею і даємо закипіти 2 – 3 хвилини: Слухаємо розповідь про цибулю.

Цибуля

У землі - щільно притиснуті одна до одної світлі соковиті лусочки, над землею - зелені пір'я-листя.  Це цибуля - одна з найбільш популярних і дуже древніх овочевих рослин. Її вирощують п'ять тисячоліть. Обробіток цієї культури почався в стародавньому Китаї, потім перейшов в Індію і Єгипет. На китайській мові цибуля позначають одним ієрогліфом "дзунг , що вважається доказом її найдавнішого походження. Залишки цибулі археологи знаходили в єгипетських пірамідах, а на саркофагах і стінах будинків - різноманітні її зображення. За часів фараонів цибулю так шанували, що навіть приносили її в жертву богам.

В арміях стародавньої Греції та Риму вживали цибулю у великій кількості, так як були впевнені, що велика кількість її в їжі надає воїнам силу і хоробрість. В середні віки люди вірили в чудодійності цибулі, в її здатність захистити від стріл і мечів. Одягнений в сталеві лати середньовічний лицар просту цибулину носив на грудях як талісман.

У всі часи цибулі приписували цілющі властивості. В античний період лікар і письменник стародавньої Греції Діоскорид рекомендував цей овоч для збудження апетиту і як «очищає засіб». Стародавні слов'яни застосовували його при багатьох захворюваннях, а в роки страшних епідемій в хатах розвішували зв'язки цибулі. " Цибуля від семи недуг "- говорило прислів'я. А на Сході був аналогічний вираз: "Цибуле, в твоїх обіймах проходить всяка хвороба". Знавець лікарських рослин В.Н.Нікольскій писав: "У Росії простий народ їсть сиру цибулю з хлібом, сіллю та квасом; це додає здоров'я, надає свіжість кольору обличчя і зберігає зуби.

Дійсно, цибуля - прекрасний протицинговий засіб, про що знали ще мандрівники Кука, збираючи її в досталь на океанських островах. Уже в наш час, всього кілька десятиріч тому, радянський вчений професор Б.П.Токін з групою науковців виявив, чю леткі речовини лука - фітонциди - згубні для багатьох хвороботворних і гнильних бактерій. Деякий час можна навіть зберігати м'ясо без холодильника, якщо покласти в посудину, в якому воно знаходиться, розрізану цибулину. Досить протягом трьох хвилин пожувати цибулю, щоб убити в роті всі бактерії. Рекомендують цибулю при авітамінозах і для профілактики грипу. Так що не марні були народні спостереження.
Різновиди дикогї цибулі ростуть у нас на полях і в лісах. Здавна на Русі цибулю вирощували в багатьох районах.  Століттями відбиралися на насіння кращі цибулини. І до нас дійшло 75 народних сортів цієї городньої рослини.
У нашій країні цибулю вирощують скрізь - від південних до північних районів. Різкий, гострий запах надає цибулі ефірне масло що міститься в ній і добре розчиняється в жирі. У гострих сортах цибулі ефірного масла більше. Цим і пояснюється те, що така цибуля краще зберігається при лежанні.

Ведучий І: Проводимо сьомий конкурс «Я не заплачу». На нашій виставці є і цибуля. Вона сама про себе говорить: «Маю шкір сім та витискаю сльозо всім». Ваше завдання – обчистити за 1 хвилину якомога більше цибулин. Після команди «Стоп» рахуєте цибулини і записуєте свій результат. Журі підводить результати конкурсу.

Ведучий: Читаємо припис варіння борщу далі: «Для надання страві смаку у борщ додають роздавлений часник та притрушують дрібно нарізаною зеленню кропу і петрушки». Даємо борщу іще кипіти всього 1 – 2 хвилини.

Цибульчин брат

Часник заслужено називають королем приправ. Він належить до роду цибулі, але відрізняється від неї смаком та ароматом і використовують його інакше, ніж цибулю.

Часник – одна з найдавніших овочевих культур. Перші згадки про нього належать до часів Давнього Єгипту (5 тис. років до н.е.)З давніх-давен його вирощують на території Китаю. У давньому Єгипті вважали, що часник не тільки смачний, а й має чудодійні лікувальні властивості. Його обожнювали і забороняли споживати простим смертним. У візантійців часник вважали не замінимим овочем, який високо цінували навіть за царським столом. В Афганістані часник вирощували у великій кількості, вважали не замінимим засобом проти втоми і часто брали з собою у гори. Римляни цінували його за те, що він збуджує апетит і сприяє оздоровленню організму.

На територію Давньої Русі часник потрапив або караванним шляхом з Китаю у Європу, або був завезений з Візантії. У давньоруських письмових пам’ятках згадуються міста, де вирощували часник: Київ, Ярославль, Муром, Суздаль. У давньої Русі слов’яни клали часник у чашу з вином. Селяни їли його з хлібом, а у свята варили часничний холодець із свинячих голів.

У дикому вигляді часник зустрічається в горах Середньої Азії, на півдні Казахстану, на Кавказі. Слов’яни могли вводити часник в культуру безпосередньо з місцевих дикорослих форм, що ростуть у Карпатських горах.

Часник буває гострих і солодких сортів. На півдні вирощують в основному солодкі (слабкі) сорти з ніжним ароматом, позбавлені пекучості. Тому часник більше застосовують у східних кухні. Такий часник не тільки кладуть у великих кількостях у гарячі страви, а й багато споживають у свіжому вигляді. Пекучий гострий часник використовують економніше, зубками.

Кріп і петрушка в букеті

Посипана свіжою зеленню страва завжди смачніша, пахучіша, нарядніша. Пряна зелень підвищує апетит, з нею їжа краще засвоюється. Особливо широко застосовується ароматна зелень на Кавказі і в республіках Середньої Азії. В Україні здавна в пошані кріп та петрушка.

Частіше за інших ароматних добавок ми використовуємо кріп, петрушку, селеру. Вони багаті вітамінами, мінеральними солями, мікроелементами. У них є вітаміни Р, К, Е, але особливо багато вітаміну С, дуже важливого для нашого організму. Він оберігає нас від інфекційних і застудних захворювань, підвищує працездатність, регулює обмін речовин. Ось чому важливо якомога частіше додавати ці зелені овочі в їжу, причому робити це незадовго до подачі.
Кріп - дуже стародавня культура. Ще давньоєгипетські папіруси згадують його як лікарський засіб від головного болю, а яскраво-зелені пухнасті гілки прикрашали букети. Кріп можна було бачити поряд з трояндами. Але в їжу кріп не вживали.

Ми використовуємо його повсюдно. Дуже поширена рослина в різних видах. Свіжою зеленню кропу приправляють перші і другі страви, кладуть в багато салатів, вінегрети. Без кропу не посолити огірки і помідори. Його насіння можна додавати в капусту при квашенні. Зеленими плодами віддушють хлібні вироби, солоне печиво, оцет, маринад.   Зелень кропу добре поєднується з чебрецем, фенхелем і, звичайно ж, з петрушкою.
Ця рослина теж дуже давня. Прийшла до нас петрушка з Греції. Там, в горах, люди називали її дику попередницю «петроселіной» - «кам'яне селера». У Греції і в стародавньому Єгипті петрушка була символом горя. Сплетені з неї вінки одягали в знак печалі. Стебла петрушки вплітали в гірлянди з троянд і лілій, що означало: веселощі не вічне. Для нас петрушка - весела весняна зелень, багата корисними речовинами. Її кладуть у супи, салати, другі страви. Особливо добре вона поєднується з рибними виробами. У петрушці використовують всі її частини - корінь (у бульйони), стебла (у бульйони й соління), листя (в супи і салати), насіння (для рибних страв). І петрушка і кріп в Європі стали відомі тільки в XVI столі.

Ведучий І: Проводимо восьмий конкурс «Я знаю зелені приправи». У проведенні конкурсу нам допоможуть члени журі, ведучі та кілька учнів. Прошу гравцям одягнути на очі світлонепроникні повязки. Помічники обережно по черзі піднесуть вам до носа дві посудини із приправою. Запамятайте їх назви, та знявши повязку, запишіть свої відповіді.

Ведучий: Продовжуємо заправляти борщ. Читаємо приписку до рецепту: «При наявності різних приправ, як от лаврового листя чи перцю запашного і чилі додати до борщу та іще проварити 2 – 3 хвилин». Ми маємо приправи і додамо їх до нашої розповіді.

Приправи

Чимала таємниця смачної і апетитної їжі закладена в прянощах. Звичне і набридле блюдо значно перетворюється під дією екзотичних добавок. Особливий аромат і смак страви, прянощів дуже урізноманітнюють, сприяють кращому її засвоєнню.

Протягом багатьох тисячоліть прянощі вірно служать людині. Ще п'ять тисяч років тому в Китаї, Індії, Єгипті знали і використовували багато прянощі, які цінуються й понині.

Індія і Цейлон були головними постачальниками прянощів. Основна їх кількість зосереджувалося в древньому Римі, звідки прянощі продавалися в інші держави. Протягом кількох століть Римська імперія вела посередницьку торгівлю цим заморським товаром і накопичила колосальні багатства.
Пізніше всесвітній центр з торгівлі прянощами перемістився до Візантії. Доставляли їх сюди араби. Вони відчували себе повноправними господарями на ближніх і далеких дорогах до Індії. Араби вступали в торгові відносини і з європейцями, зокрема, з іспанцями. Так від арабів через іспанців прянощі потрапили до Європи десь в ІХ столітті.
З часом потреба в прянощах все зростає. Їх не тільки споживають, але і використовують у релігійних обрядах, в курінні пахощів, під час коронацій, при бальзамуванні і в якості лікарського зілля. У середні століття ціни на прянощі піднялися непомірно. За фунт мускатних горіхів давали три-чотири вівці або корову.

Перець, шафран і кориця вважалися найдорожчими і незамінними. Корицю підносили царям і імператорам як дорогоцінний подарунок. Перець цінувався на вагу золота. Горошинами перцю можна було розплачуватися, як грошима. У Франції навіть побутувала приказка: "Дорогий, як перець". У XIII столітті у Франції за вбивство віконта городяни одного міста повинні були виплатити штраф у три фунти перцю. А в XII столітті генуезці найманим солдатам поряд з грошима платили ще й два фунти перцю.
Все зростаючий інтерес до прянощів вимагав безперебійної, поставки їх на європейський ринок, для чого потрібні були свої шляхи до тропічних островів. В ім'я цього в кінці XV - початку XVI століття і роблять перші подорожі Васко да Гама, Колумб, Магеллан. А в результаті сенсаційні відкриття нових земель. Америка, Філіппіни, Великі Зондські і Молуккські острови стали доступними іспанським та португальським мореплавцям. Васко да Гама в 1501 році привіз на свою батьківщину 2000 тонн прянощів! Після відвідин Америки у іспанців з'явилися невідомі до того часу ваніль, ямайський (запашний) перець, червоний стручковий перець. Нові прянощі нескоро потрапили в інші країни. Так, ваніль була привезена до Іспанії в 1510 році, а в Англії потрапила лише в 1807 році.
Торгівля прянощами, зосереджена в руках іспанців і португальців, приносила колосальні прибутки - 2000 - 2500%. Експедиція Магеллана за три роки подорожі втратила чотири кораблі з п'яти і весь обладнання.
Але привезені на одному лише кораблі прянощі змогли окупити всі витрати, борги і навіть дати прибуток мандрівникам що залишилися в живих.
Країни, що володіють островами з прянощами, ревниво оберігали свою монополію. Часом силою зброї відбивали загарбників, суворо карали за таємний вивіз насіння і саджанців.

У Росію прянощі поступали в основному не через західноєвропейські країни, а через Шемаханске ханство і по Каспію з Ірану, Індії (перець, кардамон, шафран). Через Монголію і Сибір з Китаю йдуть бадьян, китайська кориця, імбир.
У XX столітті розвинена консервна промисловість потребує великої кількості прянощів. Світове виробництво їх зараз досягає майже 100 000 т.

Ведучий І: А зараз ми станемо свідками дальших змагань Конкурс девятий. « Смаковий»

До цього конкурсу наші помічники підготували посудини із однаково нарізаними овочами. Виконувати завдання будемо з уже відомими пов’язками на очі. Ви можете взяти їх в руки, понюхати, попробувати на смак і назвати, який це овоч. За правильністю відповідей слідкують члени журі. До столу журі підходити по дві особи. Пізнати потрібно три овочі та сказати, чи входять вони до складу борщу чи ні. Відповіді фіксує журі.

Ведучий ІІ. Отже наш борщ зварився Добрі господині рекомендують його, залишити укутаним у щось тепле, на 1 – 2 години мліти. Тоді борщ розкриє свій смак іще краще. За цей час і ми нагуляємо апетит, позмагаємося далі.

Ведучий І. Останній десятий конкурс «Загадковий». Ви на листочках швидко пишете відповідь на загадку та поряд ставите відмітку так, якщо цей овоч можна додавати в борщ.

Загадки:

1. Має шкір сім, витискає сльози всім. (Цибуля)

2. Сидить пані на ґанку,

У червонім каптанку,

А хто її рушить,

Той плакати мусить. (Цибуля)

3. Що то за голова,

Що лише зуби і борода? (Часник)

4. Я кругленька, червоненька,

З хвостиком тоненьким.

На городі мене рвуть

І до столу подають. (Редиска)

5. Довгий, зелений,

Добрий солоний,

Добрий і сирий.

Хто він такий? (Огірок)

6. Без очей, без рук,

А лізе на дрюк. (Квасоля, горох)

7. Коса надворі,

А панна в коморі. (Морква)

8. Я росла в темній темниці,

Як зросла — взяли в світлиці.

З мене шкуру всі деруть,

Мене варять, мене труть,

Пироги з мене печуть. (Картопля)

9. Сорок сорочок,

Сорок торочок,

Всі одягає —

Не застібає. (Капуста)

10. Товстий Гнат,

При землі не знать.

Сам червоний,

А чуб зелений. (Буряк)

11. Червоний Макар

По полю скакав,

А в борщ плигнув. (Перець)

12. Де зсапано, де сполото,

По вибалках, по пагорбках

Цвіте воно, мов золото.

Плоди на нім, мов яблука. (Помідор)

Ведучий ІІ. В той час поки журі працює над визначенням переможця ми пропонуємо глядачам гру – підсумок свята про овочі.

Гра - Вікторина. «Чи уважними ви були на нашому святі?»

1. Яка країна є батьківщиною картоплі? (Перу)

2. Звідки до нас прийшла квасоля? ( З Центральної Америки)

3. Звідки родом помідор? ( З Мексики)

4. Хто першим почав вирощувати цибулю? (китайці)

5. Яка країна є батьківщиною петрушки? (Греція)

6. Яку рослину називали кам’яною селерою? (Петрушку)

7. В яких країнах новорічною традицією стало подавати на святковий стіл морквину з медом? (Франція, Німеччина)

8. Яка найбільша довжина моркви, що її вирощують у Китаї? ( 1 метр)

9. Назви «чортове яблуко» та «золоте яблуко» стосуються яких рослин? (перше – картоплі, друге – помідорів).

10. Де народилась капуста? ( береги Середземного моря).

11. Чи є різновид буряків, з яких в їжу використовують листя та черешки? (Так, це мангольд. листовий буряк)

12. Де росте лаврове листя? (Кавказ і Крим).

13. Що являє собою перець чорний? (Це недозрілі плоди ліани із Південної Індії).

14. Назва рослини, що в перекладі означає «той, що росте на камені». (Петрушка)

15. Яку відому городню фітонцидну рослину називають «зміїною травою»? (Часник)

16. Цю рослину привезли в Європу під назвою «квітка сонця». Яка це рослина? (Соняшник)

17. Яку рослину називають «ліками від 100 недуг»? (Цибулю)

18. Що привіз Колумб для іспанського короля під назвою «червона сіль» (гіркий перець)

19. З яких країн прийшла до нас найпоширеніша пряна рослина – кріп? ( З країн Середземномор’я)

20. У якій країніЄвропи вперше отримали соняшникову олію? (у Росії)

Ведучий І: Слово має голова журі для підведення підсумків змагань та нагородження переможців.

Бібліографія

1. Алешко Е.Н. Хрестоматия по ботанике.- М.: Просвещение, 1967. - 295с.

2. Бромлей Ю.В., Подольный Р.Г. Создано человечеством.- М.: Издат. полит. литературы. 1984. – 272с. ил.

3. Бібліотека ж. «Біологія». Навчальні ігри на уроках біології. Науменко Г.С., Загубинога О.О. Дидактичні ігри як один із методичних прийомів інтерактивного навчання на уроках біології. – Х.: Видав. Группа «Основа». 2006. – С. 78 – 223.

4. Бібліотека ж. «Біологія». Позакласні біологічні заходи. Випуск 6. Науменко Г.С., Загубинога О.О.Інтелектуальні ігри для учнів 7 – 8 класів. – Х.: Видав. Группа «Основа». 2009. – С. 58 – 87.

5. О. О. Загубинога, Г. С. Науменко. Використання інтерактивних технологій під час вивчення екології.Х.: вид.група «Основа» 2008

6. Оксана Загубинога, Ганна Науменко. Інтелектуальні розваги та дидактичні ігри з екології. К.: Шкільний світ 2007

7. Бугай С.М. Рослинництво. – К,: Урожай. 1969. – 412с., іл.

8. Губа М.И. Тайны щедрого стола. – Днепр.: Проминь. 1978. – 225с.

9. Георгієвський М.І., Мельман М.Є., Шадура О.І.Шемякінський О.С. Українська кухня. – К.: «Техніка». 1970. – 305с.

10. Українське народознавство під ред..С.П.Павлюка, Г.Й.Горинь, Р.Ф.Кирчіва. – Львів. Вид.центр «Феніко». 1994