1. Визначте предмет та завдання юридичної психології.

Юридична психологія— наука, яка досліджує закономірності психіки людини, що виявляються у сфері суспільних відносин, які регулюються правом.

Об'єктом вивчення юридичної психології є конкретні типи людей і їх спільності як суб'єкти правової активності в межах існуючих процесів правового регулювання.

Предметом юридичної психології є дослідження і виявлення психологічних фактів, закономірностей та механізмів реалізації людьми активності в області правотворчості і право реалізації, а також психологічне забезпечення праці юристів у різних сферах правової реальності.

Завдання Ю.П.

1)вивчення психології особистості юриста (слідчого, прокурора, судді, адвоката й ін.) і його діяльності, психологічних особливостей юридичної процедури;

2) розгляд психологічної ефективності дії норм права, правотворчого процесу;

3) дослідження психологічної структури злочину й особи правопорушника, формування антисоціальної настанови і методів попереджувальної діяльності;

4) вивчення шляхів формування психічної діяльності учасників судочинства з метою найбільш оптимального виконання завдань правосуддя;

5) розгляд психологічних основ проведення окремих процесуальних дій з метою найефективнішого здійснення пізнавальної діяльності та її організації;

6) дослідження психологічних закономірностей пенітенціарної діяльності з метою розробки системи заходів, що сприяють корекції поведінки засуджених;

7) створення рекомендацій щодо навчання і виховання працівників правозастосовчих органів, спрямованих на формування професійно необхідних якостей;

8) розробка практичних рекомендацій для юристів щодо здійснення правотворчої, правозастосовчої та правоохоронної функцій;

9) забезпечення правозастосовчої практики психологічним знанням, розробка методик психологічної діагностики й судово-психологічної експертизи;

10) аналіз психологічних характеристик правового виховання громадян з метою розробки методів профілактичної діяльності щодо окремих осіб і груп населення.

2. Сформулюйте етапи формування юридичної психології, основні напрямки її розвитку.

В історичній ретроспективі можна виділити такі основні етапи розвитку юридичної психології:

I - описовий (з давнини до початку XIX ст.);

II - порівняльно-аналітичний (XIX ст.);

III - природничо-науковий (з початку XX ст. до теперішнього часу).

У Європі почала інтенсивно розвиватися судова психологія. У 1792 р. виходить робота К. Вкартсгаузена"Про необхідність психологічного аналізу кримінально-правових понять"; у першій половині XIX ст. побачили світ роботи І. Гофбауера "Психологія та її застосування до судового життя".

Свідомість звинувачуваного" (1902 р.), М. Ворста "Експериментальні дослідження достовірності свідчень" (1907 р.). Г. Райха "Про напрями психології" (1912 р.), К. Марбе "Принципи судової психології" (1913 р.), О. Ліпмана "Основи психології для юристів" (1914 р.), в яких розглядалися теоретичні І практичні питання використання психології в юриспруденції. З 1907 р. відомий учений Е. Клапаред читав у Женеві "Курс лекцій з юридичної психології"

Історія юридичної психології в нашій країні нараховує понад три століття. Можна виділити три етапи її розвитку:

1) кінець XVII ст. - перша половина XVIII ст. (епоха Просвіти) - перші спроби проникнути впсихологію (душу) злочинця, критично осмислити психологію людей, що вершать правосуддя;

2) кінець XVIII ст. - остання чверть XIX ст. - характеризується початком читання курсів із юридичній психології;

3) XX ст - початок XXI ст. - оформлення юридичної психології як галузі психологічної науки і становлення її як експериментальної дисципліни.

Юридична психологія в Україні сьогодні представлена такими основними напрямами:

1) кримінальна психологія - психологічні закономірності формування антисуспільної спрямованості особистості, мотивів вчинення злочинів, особливості виникнення і динаміки протиправних установок поведінки; психологія формування та розвитку злочинних груп (натовпу) тощо;

2) психологія процесуальної (слідчої, судової, адвокатської та ін.) і непроцесуальної (оперативно-розшукової. управлінської та ін.) діяльності - психологічні засади розкриття і розслідування злочинів;

3) пенітенціарна психологія - психологічні закономірності динаміки особистості у процесі відбування покарання, у тому числі - у місцях позбавлення волі, особливості формування і функціонування мікрогруп засуджених;

4) правова психологія - психологічні аспекти правотворчості і змісту права, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовідносин;

5) психологія юридичної праці - психологічні аспекти професійного психологічного відбору, психологічного супроводження оперативно-службових заходів, психологічної підготовки фахівців для здійснення юридичної діяльності;

6) судово-психологічна експертиза та інші форми використання спеціальних психологічних знань в юрисдикційному процесі (кримінальному, цивільному, адміністративному).

3. Опишіть місце юридичної психології в системі психологічних наук. Принципи юридичної психології.

Виходячи з двоєдиного характеру юридичної психології, вона включається в систему як юридичних, так і психологічних наук водночас. Загальна психологія є для юридичної психології теоретичною базою, оскільки використовується її понятійний та категоріальний апарат, знання про загальні закономірності психічної діяльності людини. Соціальна психологія вивчає психологічні особливості виникнення та функціонування малих і великих соціальних груп, витоки формування суспільної думки, проблеми лідерства та конформізму. Педагогічна психологія досліджує психологічні засади навчання та виховання і забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на правопорушника з метою перевиховання, підготовки курсантів, слухачів і студентів до специфіки майбутньої професійної діяльності. Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини на різних вікових етапах її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормальної психічної діяльності людей, отже-може забезпечувати юридичну психологію даними про психологічні особливості правопорушників із психічними аномаліями. Методологічною базою для юридичної психології, як і для всіх інших наук, є філософія.

Основними принципами юридичної психології визначено:

1) принцип розвитку - безупинних кількісних та якісних змін психічних явищ;

2) принцип детермінізму (причинної обумовленості) - залежності розвитку психіки відспособужиття (подій, життєвих ситуацій) людини;

3) принцип єдності свідомості і діяльності - свідомість є внутрішнім змістом діяльності, а діяльність її зовнішнім відображенням

4. Визначте теоретичні та методологічні проблеми юридичної психології.

5. Дайте характеристику та класифікацію методам юридичної психології, особливості їх використання в юридичній сфері.

Методи юридичної психології:

1) методи наукового дослідження;

2) методи психологічного впливу на особистість.

1. Методи наукового дослідження. За допомогою цих методів вивчаються психологічні закономірності суб'єктивних відносин у сфері права, розробляються науково обгрунтовані рекомендації для оптимізації професійної діяльності. До них належать, зокрема, психодіагностичні методики визначення рівня розвитку професійно важливих якостей працівників, встановлення психологічних характеристик особистості правопорушника та ін.

2. Методи психологічного впливу на особистість.

Деякі з цих методів реалізуються працівниками правоохоронних органів при боротьбі зі злочинністю. У цьому контексті вони орієнтовані на цілі розкриття і розслідування злочинів, встановлення їх причин, ресоціалізації засуджених, адаптації їх до відповідного соціального середовища. Цим методам притаманна обмеженість діапазону застосування рамками законодавства та професійної етики. Методи психологічного впливу можуть також застосовуватись для формування, розвитку і тренінгу відповідних професійно важливих якостей працівників правоохоронних органів.

Основними методами наукового вивчення психіки є спостереження, експеримент, вивчення продуктів (результатів) діяльності, тестування (анкетування) та експертне оцінювання.

Спостереження -- цілеспрямоване вивчення особистості на основі сприймання її дій та вчинків за різних умов життєдіяльності. Дуже важливо, щоб люди, за якими здійснюється спостереження, не знали цього, тому що інакше може зникнути природність їх поведінки. Наприклад, при проведенні допиту слідчий чи дізнавач, окрім з'ясування фактів у справі, фіксує особливості поведінки та проявів психіки допитуваного.

Експеримент -- метод збирання фактів за спеціально створених умов, які забезпечують активний прояв психічних явищ, що вивчаються. Створюючи певні умови, юрист чи психолог дістає можливість чітко окреслити ті фактори, які діяли в момент виникнення та перебігу психічного явища; установити причини психічних явищ за рахунок розкриття впливу тієї чи іншої умови; повторювати дослід і, таким чином, накопичувати кількісні показники, на основі чого можна дійти висновку про випадковість або типовість явища. Зокрема, при допиті експериментальною умовою є повідомлення допитуваному невідомих йому слідчих матеріалів, варіювання тактики допиту.

Вивчення продуктів (результатів) діяльності -- накопичення фактів при аналізі матеріальних результатів психічної діяльності. Використовуючи цей метод, юрист чи психолог має справу не з самою людиною, а з матеріалізованими продуктами її психічної діяльності, що дозволяє неодноразово до них повертатись, порівнювати результати, отримані у різний час або за різних умов діяльності.

Тестування (анкетування) -- це метод, за якого на основі виконання людиною певних завдань або відповідей на конкретні запитання робиться висновок про її психіку. Наприклад, перевірка можливості здійснювати ті чи інші вчинки -- це синтез методу тестування та експерименту. Тактично спрямовані запитання слідчого на допиті також дають уяву про метод анкетування.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні відомостей про особисті (психічні) якості людини від осіб, які можуть досить повно змалювати ці якості та особистість взагалі. Наприклад, реалізацією експертного оцінювання є одержання відомостей про способи вчинення злочину, ймовірного злочинця, ознаки його поведінки за допомогою опитування потерпілого, свідків, співробітників, рідних

6. Визначте структуру юридичної психології.

Враховуючи найновіші досягнення в галузі юридичної психології, можна стверджувати, що її структура складається з п´яти частин, кожна з яких включає різноманітні розділи (напрями) юридико-психологічного знання та дослідження Частина I. «Основи юридичної психології» включає питання про предмет, об´єкт, систему, завдання, значення, методологію та методи юридичної психології, її місце в системі наукового знання, історію її виникнення, розвитку, юридичну психологію в зарубіжних державах. 

Частина II. «Психологія законності і правопорядку» включає правову психологію (вивчає психологічні проблеми основ правотворчості та правозастосування, процеси правової соціалізації особи, правосвідомості, основи саморегуляції поведінки), кримінальну психологію (досліджує психологію злочинної діяльності, психологію особи злочинця, психологічні аспекти вини, відповідальності, формування девіантної поведінки, загальну теорію мотивації поведінки), психологію слідчої та судової діяльності (займається вивченням психології та діяльності слідчого, судді, психології слідчих і судових дій, психології учасників судочинства, психології свідоцьких показань, психології розслідування та судового розгляду окремих видів злочинів), судово-психологічну експертизу (досліджує предмет, об´єкт і компетенцію судово-психологічної експертизи, її види), кримінально-виконавчу або пенітенціарну психологію (вивчає соціально-психологічні заходи впливу на засуджених, проблеми ресоціалізації (виправлення) засуджених, ціннісної переорієнтації засуджених, формування їх соціально позитивної поведінки), психологію оперативно-розшукової діяльності (досліджує психологічні особливості оперативно-розшукової діяльності та її складові, психологію суб´єктів оперативно-розшукової діяльності, психологію оперативно-розшукових заходів, психологію легендування та конспірації, психологічні особливості вирішення різних оперативно-розшукових завдань). 

Частина III. «Психологічні основи правоохоронної діяльності» включає психологію суб´єктів правозастосовчої діяльності, психологічні особливості правоохоронної діяльності, психологію професійно-психологічної та морально-психологічної підготовки, психологію підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників правоохоронних органів, психологію роботи з працівниками правоохоронних органів, профілактику професійної деформації працівників правоохоронних органів, психодіагностику в правоохоронних органах, психологію професійних дій, психологічну службу в правоохоронних органах, юридичну конфліктологію. 

Частина IV. «Психологічні особливості вирішення завдань правоохоронної діяльності» включає психологію управління правоохоронними органами, психологію забезпечення безпеки, психологію протидії різним видам злочинної діяльності, психологію боротьби з тероризмом, екстремально-юридину психологію Частина V. «Психологічні особливості діяльності правоохоронних органів» включає психологію діяльності суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, митних і податкових органів, адвокатури, нотаріату, органів охорони державного кордону, приватних детективних та охоронних служб. 

7. Сформулюйте основні властивості та функції соціальних норм, механізми засвоєння особистістю соціальних норм.

Соціальні норми - це зумовлені об’єктивними закономірностямиправила поведінки людей в суспільстві, які носять загальний характер, виражають волю певної частини населення або всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу (юридичними, моральними, корпоративними, звичаєвими).

Основними властивостямисоціальної норми є її корисність, обов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей.

Можна виділити три функціїсоціальних норм:

1) Регулятивна - соціальні норми встановлюють правила поведінки людей в суспільстві, підтримуючи тим самим умови існування суспільства як єдиного організму;

2) Оціночна функція - соціальні норми виступають в суспільній практиці критеріями відношення до тих чи інших дій і підставою оцінки поведінки конкретних суб’єктів (моральне - аморальне, правомірне - протиправне);

3) Трансляційна - в соціальних нормах сконцентровані досягнення людства в організації суспільного життя, створена поколіннями культура відносин.

Механізми засвоєння:

Пристосування.

Наслідування.

Імпрінтинг -фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей життєво важливих об'єктів, що впливають на неї.

Наслідування — дотримування якогось прикладу, взірця.

Екзистенціальний натиск — опановування мови і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки в процесі взаємодії зі значущими особами.

Ідентифікація (ототожнення) — процес неусвідомлюваного ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, взірцем.

Рефлексія — внутрішній діалог, в якому людина роздивляється, оцінює, приймає або відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім'ї, товариству ровесників, значущим особам і т. ін.

8. Визначте поняття та основні різновиди девіантної поведінки особистості.

Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров’я, права, культури, моралі тощо). Девіантна поведінка є агресивною, при цьому агресія може бути спрямована як на інших людей, так і на самого себе

Можна виділити такі різновиди девіантної поведінки:

Злочинність - найбільш небезпечне відхилення від соціальних норм, набуває особливого поширення в молодіжному середовищі.

Пияцтво та алкоголізм набули значного поширення серед молоді.

Самогубства, рівень вчинення яких, як показують дослідження, підвищується в період економічних і соціальних криз. Різкі зміни в суспільстві призводять до зниження адаптивних можливостей людини.

Наркоманія- це захворювання, яке виявляється у фізичної абопсихологічноїзалежності від наркотиків, непереборному потяг до них, що поступово приводить організм до фізичного і психологічного виснаження.

Токсикоманія- захворювання, викликане споживанням токсичних речовин, тобтотаблеток транквілізаторів,кофеїну, отриманого від міцного чаю.

Проституція-систематичний промисел у формі статевих зв'язків з різними особами, без чуттєвого потягу і спрямований на задоволення статевої пристрасті клієнтів у будь-якій форм за певну плату.

9. Визначте психологічні ознаки та чинники формування правосвідомості особистості.

Правосвідомість — це система відображення правової дійсності в поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль у забезпеченні свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.

Ознаки правосвідомості:

1) є однією з форм суспільної свідомості; перебуває у взаємозв'язку з усіма її формами (політичною, етичною, філософською, релігійною та іншими свідомостями), які є предметом її відображення: випробовує їх вплив і здійснює на них свій вплив;

2) є системою почуттєвих (психологічних) і мислених (ідеологічних) образів, що мають комунікативно-вольову спрямованість;

3) пов'язана зі знанням права, слугує підставою для розвитку права і праворозуміння;

4) сприймає правове середовище, право минуле, нинішнє, майбутнє безпосереднім і опосередкованим шляхом;

5) виступає передумовою і регулятором (саморегулятором) юридично значущої поведінки людини;

6) надає цілеспрямованого характеру діяльності посадових і службових осіб у межах права;

7) є однією з форм вираження правової культури і компонентом (загальним засобом) правової системи.

Чинники, що впливають на формування правосвідомості особистості, утворюють дві великі групи, що відрізняються на прямому впливу на свідомість: внутрішні – індивідуальні особливості кожної людини; зовнішні – діяльність інших суб’єктів, спрямована на формування правосвідомостіособистості

10. Дайте психологічну характеристику правоохоронної діяльності.

Правоохоронна діяльність маж таку характеристику:

1) наявність правової регламентації діяльності-суворе правове регулювання процесу розкриття та розслідування злочинів, піднесене до норми закону і обов'язкове для виконання. Виконання робіт у інших сферах людської діяльності регламентується загальними планами та інструкціями, які дозволяють досить вільно тлумачити уявлення про найбільш ефективну організацію праці. Діяльність фахівця - юриста підпорядковується суворо встановленим нормам. Звичайно, з цього не випливає, що її суб'єкт обмежений у своїх волевиявленнях щодо вибору методів і засобів досягнення мети, раціональної організації діяльності, тощо;

2) наявність владних повноважень, тобто права та обов'язку застосування влади від імені закону. Психологічний стан підвищеної відповідальності, поряд із необхідністю винесення обгрунтованих та виважених рішень, надає юридичній діяльності напруженого характеру і може призвести до появи негативних тенденцій. Перша з них полягає в надмірному застосуванні владних повноважень, зловживанні службовим становищем, друга - в нерішучості, пов'язаній із сумнівами, побоюваннями щодо можливої відповідальності;

3) наявність елементів психологічного ризику, у тому числі й при прийнятті рішень, що можуть мати небажані службові та особистісні наслідки. Практика свідчить, що "вдалий* ризик заохочується керівництвом, а "невдалий" визнається невиправданим і спричиняє до відповідальності;

4) багатоплановість службових ситуацій, неможливість чіткого планування й прогнозування результатів-у кожній ситуації можна виділити декілька аспектів (правовий, психологічний, моральний, соціально-економічний та Ін.), кожен із яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне ставлення до конкретного об'єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не завжди просто. Неочевидність ситуацій (те, що "лежить на поверхні", часто не відображає суті) потребує складних інтелектуальних зусиль, а малопрогнозована зміна видів діяльності, одночасне вирішення декількох професійних завдань, у тому числі й таких, що формально є поза межами компетенції (працевлаштування звільненого з місць позбавлення волі, внутрісімейна адаптація наркомана, що пройшов лікування, оздоровлення дітей із неблагополучних сімей тощо) може створювати передумови для розвитку у працівника стану фрустрації;

5) високі вимоги до умінь і навичок професійного спілкування - в тому числі прогнозування можливих варіантів поведінки співбесідника, наявність індивідуальних "технік" спілкування, вміння "дистанціюватися від ситуації", "не вийти з ролі", хоч би яким складним не було завдання. У цих умовах психологічні вимоги до особистості не тільки високі, але й неоднорідні, бо передбачають наявність у фахівця сукупності якостей, що рідко сполучаються в одній особі (швидкість реагування та аналітичний склад розуму, розвинена просторова уява та здібності до лінгвістики тощо). Звичайно, відсутність деяких із них може компенсуватися за рахунок індивідуального стилю діяльності, але не завжди і не повною мірою (наприклад, професійна компетентність не може врівноважити моральну нестійкість);

6) "усічений" характер діяльності - з позицій психології управління будь-яка діяльність вважається повною, коли наявні такі її етапи, як пошук і перевірка Інформації, прийняття рішення та його реалізація. Працівники правоохоронних органів, як правило, або ж не здійснюють самостійно пошук інформації та її перевірку, або ж не приймають рішення по конкретному факту, або ж не реалізують отриману інформацію - кожен виконавець діє наодному, максимум на двох зазначених етапах. Це може викликати стан невдоволеності своєю працею, який пізніше трансформується в негативне ставлення до діяльності в цілому.

11. Опишіть основні напрями використання психологічних знань в правоохоронній діяльності.

Перший напрямок - це безпосереднє використання психологічних знань у вигляді методу експертних психологічних оцінок. У цьому випадку психолог виступає в ролі експерта, консультанта або фахівця в карному, цивільному, адміністративному процесі або в ході виконання покарання або інших заходів правового впливу на особистість.

Другий напрямок - це уточнення, розширення, удосконалювання юридичних понять й інститутів за рахунок залучення психологічних категорій і понять, а також застосування юристами психологічних методів у наукових дослідженнях або правозастосовній, правоохоронній й інший юридичній практиці, використання даних психології в організаційній і процесуальній діяльності, професійному відборі, розслідуванні правопорушень, виправленні й перевихованні засуджених. Застосовують психологічні знання й при встановленні професійної придатності до роботи в правоохоронних органах, профорієнтації й ін.

Третій напрямок взаємодії психології і юриспруденції має більше виражений, чим два попередніх, двосторонній характер. Потреби юриспруденції в психологічному знанні визначають виникнення юридичної психології, що є двоєдиною наукою, одночасно й психологічної і юридичної, що аналізує психологічні особливості в сфері застосування права. Безумовно, виникнення такий інтегративної науки одночасно стимулює розвиток й удосконалювання знання як психологічного, так й юридичного.

12. Визначте професійно-важливі якості психолога юридичної сфери, обгрунтуйте свою думку.

Психолог юридичної діяльності для успішної та продуктивної праці у юридичній сфері має ряд важливиї якостей, а саме:

Розвинений інтелект, аналітико-синтетичний склад розуму, здатності до абстрагування, рефлексії;

Глибина, оперативність, широта, самостійність, продуктивність, гнучкість, критичність, прогностичність мислення;

Широкий кругозір, ерудованість; розвинену уяву, спостережливість, проникливість, інтуїція;

Ємна пам'ять, здатність до швидкої актуалізації необхідної інформації;

Здатності до зосередження, високої концентрації уваги і його швидкому переключенню з одного об'єкта на інший;

Розвинене смислове сприйняття;

Висока розумова працездатність, здатність до навчання, сприйнятливість до нового.

Підвищена працездатність;

Самостійність, ініціативність, підприємливість;

Наполегливість, цілеспрямованість, впевненість в собі; в мотиваційній сфері - домінування мотивів досягнення;

Висока стресостійкість;

Почуття відповідальності за свої дії;

13. Визначте особливості професійного спілкування в юридичній галузі, базові комунікативні навички.

Особлисості проф.спілк.

Нормативна регламентація. Діяльність юриста досить чітко регламентована різними нормативними документами (Кримінально-процесуальний кодекс, Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність”, відомчі нормативні акти тощо). Нормативні рамки, в яких юрист здійснює свою професійну діяльність, сприяють формуванню прагнення суворо дотримуватись правових норм, визначають відповідні стереотипи поведінки і спілкування. З одного боку, нормативна регламентация полегшує процес спіклування, його структуру, визначає соціальні ролі, права й обов'язки учасників.

Часові обмеження. Ця характеристика професійного спілкування пов'язана з його цільовою спрямованістю і нормативною регламентованістю.Ситуаціїпрофесійногоспілкуванняорієнтовані на досягнення конкретних професійнозначущихцілей ізавдань, час на вирішенняякихвизначенонормативними актами. Часові і нормативні рамки обмежують свободуманевру успілкуванні, підвищуютьйого інтенсивність. Це можепризвести до того, що юрист буде ставитися до актів професійного спілкування формально. Спілкуючись у такому режимі, правник не враховує особливості особистості співрозмовника, контролює процесспілкуваннятількив межах, необхідних для забезпечення формальноїсторони справи. .

Владний характер професійних повноважень. Дана характеристика випливає з попередньої, оскільки Закон наділяє юриста (особливо представника державної служби) досить широкими владними повноваженнями. Реалізація владних повноважень нерідко може приймати конфліктний характер. Прийняття рішень у ситуаціях конфліктної взаємодії вимагає від юриста здатності аналізувати і прогнозувати наслідки своїх дій; емоційної урівноваженості і разом із тим рішучості; за необхідності – твердості в діях і поважного ставлення до людей.

Вимушений характер спілкування. Ситуації професійного спілкування юриста мають переважно вимушений характер для його співрозмовників. Як правило, ціситуації пов'язані з юридичними проблемами як у сфері карного, так і цивильного законодавства. У процесі вирішення таких проблемних ситуацій передбачаються непросто потенційно конфліктні відносини, але і досить жорсткі форми конфліктної взаємодії, аж до відкритої протидії. 

Рольовий характер спілкування. Юрист є носієм цілком визначеної соціальної ролі, що припускає наявність широкого кола прав і обов'язків. Наприклад, соціальна роль представника державної служби накладає на професійне спілкування юриста вже розглянуті нами характеристики (регламентованість, вимушений характер, відповідальність тощо).Однак у даному випадку нас цікавить не соціальна роль юриста, а його психологічні ролі, котрі він повинен приймати, щоб досягти цілей професійного спілкування. Мова йде про ситуативні рольові позиції, про ролі „тут і тепер”, господаря становища і підлеглої сторони. Очевидно, що залежно відпартнера по спілкуванню і ситуації юрист повинен уміти грати різні психологічні ролі.

Підвищена стресогенність. Професійна діяльність юриста в ряді випадків носить дуже напружений, відповідальний характер. Це може бути пов'язано, головним чином, з протидією зацікавлених осіб. Форми такої протидії можуть виражатися в неправомірному впливі на юриста і носити як явний, так і замаскований характер. Крім того, самостійну стресову ситуацію створює і сам по собі конфліктний характер юридичної діяльності. Нерідко нервово-психічні перевантаження призводять до розвитку стійких станів психічної напруженості, емоційної нестійкості, появі невротичних реакцій, психосоматичних функціональних розладів і різних захворювань на цьому ґрунті

Таким чином, за родом своєї діяльності юрист повинен не просто контролювати процес спілкування, а ще й аналізувати його, враховуючи виділені специфічні характеристики професійного спілкування у сфері юридичної діяльності. Це припускає прораховування цілей співрозмовника (як явних, так і замаскованих), його психологічних ролей, виходячи з чого, юрист визначає тактику і керує ходом спілкування.

14. Сформулюйте загальні принципи застосування методів психодіагностики в практичній діяльності психолога юридичної сфери.

Принцип дотримання таємниці  припускає нерозголошення її результатівбез персональної згоди на це тієї особи, на якому проводилася психодіагностика. Цей принцип насамперед стосується повнолітніх людей. Виключення становлять лише випадки, коли психодіагностика проводиться в наукових цілях як частина експериментального дослідження, але й у цьому випадку, як правило, не рекомендується вказувати в публікаціях точні імена й прізвища випробуваних.

Принцип наукової обґрунтованості психодіагностичної методики вимагає того, щоб вона, як мінімум, була валідної інадійної, тобто давала такі результати, яким цілком можна довіряти.

Принцип ненанесення збитку припускає, що результати психодіагностики в жодному разі не можна використати на шкоду тій людині, що піддається психодіагностиці.

Принцип об'єктивності висновків з результатів тестування вимагає, щоб вони були науково обґрунтованими, тобто випливали з результатів тестування, проведеного за допомогою валідних і надійних методик, а не визначалися й ніяк не залежали від суб'єктивних установок тих, хто проводить тестування або користується його підсумками.

Принцип ефективності пропонованих рекомендацій припускає, що такі рекомендації обов'язково повинні бути корисними для тієї людини, якому даються. Не дозволяється, наприклад, пропонувати людині такі практичні рекомендації з результатів тестування, які для нього марні або можуть привести до небажаних, непередбачених наслідків.

15. Визначте особливості особистісного підходу в системі «людина- право».

Одним з основних теоретичних підходів в юридичній психології є особистісний підхід, тому як юридична психологія завжди має об'єктом дослідження особистість, оскільки саме до неї адресована вся система правових норм. Це дозволяє побудувати структуру особистості і виділити такі її елементи, які є значущими у криміногенних ситуаціях, у різних сторонах правоохоронної діяльності, а також при розробці стратегії ресоціалізації правопорушників і т.д.

Особистісний підхід у юридичній психології реалізує формулу "людина є міра всіх речей", в тому числі й правових. Особистість-адже це не тільки об'єкт правового впливу, а й джерело, що формує саме право, сила, що творить і перетворює за допомогою права соціальну дійсність. Пріоритет людської особистості, її інтересів і потреб, соціальних груп у всіх правових рішеннях і діях повинен бути беззаперечний, бо така гуманістична природа всієї галузі права. 
Слід зазначити, що справді особистісний підхід з позицій справедливості в ідеалі вимагає вивчення досить великого обсягу властивостей особистості, зокремаобвинуваченого, і включає в себе дослідження його внутрішнього світу: потреб, спонукань, що лежать в основі вчинків (мотивів поведінки), загальної структури і окремих рис характеру, емоційно-вольової сфери, здібностей, індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності (сприйняття, мислення, пам'яті та інших пізнавальних процесів). Зрозуміло, в рамках кримінального процесу можуть і повинні вивчатися не всі психологічні особливості обвинуваченого, але тільки що мають значення для кримінальної справи. У більшості ж випадків буває необхідно і достатньо дослідити ті властивості особистості обвинуваченого, які: 
а) вказують на закономірність чи випадковість прийняття та реалізації рішення про злочин; 
б) впливають на здатність керувати поведінкою в конкретній ситуації; 
в) значимі для прогнозу небезпеки рецидиву і визначення програми корекційного впливу.

16. Опишіть систему психічних процесів в юридичній психології.

З фізіологічної точки зору внутрішній світ людини, що називається психікою, включає в себе три групи психічних явищ:

психічні пізнавальні процеси — найдинамічніші психічні акти, що є вихідними в душевній діяльності людини. Вони забезпечують відображення нею діяльності, служать первинними регуляторами людської поведінки. До цієї групи належать відчуття, сприйняття, увага, уява, пам´ять, мислення і мова, а також емоційні та вольові процеси.

психічні стани — відносно стійкі явища душевної діяльності, що характеризують психіку в цілому на більш тривалих відрізках часу. Психічні стани являють собою єдність психічних процесів, їх своєрідний підсумок, що зворотно діє на хід психічних процесів.

психічні властивості — найстійкіші психічні явища. Окремі психічні властивості утворюють складні структури: темперамент, характер, спрямованість (інтереси, потреби, світогляд) та здібності (обдарованість, талант, геніальність, задатки). Психічні властивості визначають особливості психічних процесів та своєрідність психічних станів.

Систему психічних процесів складають:

сенсорні (з лат. sensus — відчуття) процеси, які відображають окремі властивості предметів та явищ. Психічним результатом їхньої дії є відчуття;

перцептивні (з лат. percipere — сприймати) процеси, що відображають предмети і явища у їх цілісному виді. Їх психічні образи називаються сприйняттям;

мнемічні (з лат. — mneme) процеси, які зберігають образи об´єктів і подій;

інтелектуальні (з лат. intellectus — розум) процеси відображають істотні зв´язки між явищами.

Психічні процеси, стани і властивості не залишаються незмінними, вони розвиваються і змінюються протягом життя та діяльності людини. Як і все в природі, ці зміни відбуваються за певними законами.

17.Визначте значення пам’яті та технік маніпулювання увагою в юридичній психології.

Пам'ять - це психічний процес фіксації, збереження, відтворення, впізнавання і, нарешті, втрати минулого досвіду, набутих раніше знань. Вона проявляє себе в будь-якому психічному процесі, оскільки в діяльності людини актуалізуються його досвід і знання. Пам'ять пов'язана із сприйняттям, мисленням, орієнтуванням людини в часі та навколишньому середовищі.

Велика роль пам'яті у професійній діяльності юриста. Його пам'ять повинна відрізнятися достатнім об'ємом, міцністю запам'ятовування, точністю відтворення отриманої інформації, високою мобілізаційною готовністю пригадувати потрібні відомості і факти в потрібний момент. Велике значення має пам'ять у формуванні показань свідків. Уміння витягувати з пам'яті свідків, потерпілих, обвинувачених інформацію, користуючись знаннями про її закономірності, є професійно важливою якістю юриста.

Види пам'яті:

образна пам'ять. Даний вид пам'яті ґрунтується на різних уявленнях, зорових, слухових, смакових та інших образах. Особливою різновидністю образної пам'яті є рухова пам'ять, в основі якої лежать процеси запам'ятовування, збереження у свідомості рухових актів, сукупності рухів, переміщення людини в просторі. Так, іноді свідки, вагаючись визначити час якої-небудь події, згадуючи характер і послідовність своїх дій, дають по них дуже важливі свідчення, в тому числі і про саму подію, яка цікавить слідчого;

емоційна пам'ять полягає в збереження у свідомості емоцій, переживань і почуттів, є необхідною передумовою у розвиток здатності до співчуття і співпереживання;

вербально-логічна пам'ять - це вид пам'яті, заснований на наших думках, виражених у словесній формі; поняттях, наповнених смисловим змістом; узагальнених відомостей. Особливо велика її роль в процесі навчання, професійної діяльності юриста.

мимовільна пам'ять - вона найчастіше супроводжує діяльність, яка не переслідує мети запам'ятати і зберегти супутні їй обставини. Зокрема, даний вид пам'яті зазвичай проявляє себе у свідків, що випадково опинилися очевидцями якого-небудь події;

довільна пам'ять - вона опосередкована метою і завданням закарбувати, зберегти у свідомості, а іноді і відтворити якісь факти, знання. Це найбільш продуктивний вид пам'яті.

короткочасна пам'ять характеризується дуже недовгим періодом збереження слідів впливу подразника.

довготривалої пам'яті властиво тривале збереження отриманих знань, набутих навичок. У довготривалій пам'яті інформація семантично обробляється і організовується: відбувається її смислове структурування.

оперативна пам'ять забезпечує зберігання і відтворення тієї інформації, яка необхідна для досягнення цілі певної дії, з виконанням якої вона перестає функціонувати.

У професійній діяльності юриста має значення діяльність пам’яті , що складається з процесів:

Запам'ятовування (відображення) - це процес, в результаті якого відбувається закріплення і збереження у свідомості нової інформації. Запам'ятовування починається з фіксації різних сенсорних ознак, образів, в ході якого відбувається їх відбір, кодування і включення в систему вже засвоєних знань.

Відтворення - це процес пам'яті, в результаті якого актуалізується раніше засвоєний матеріал. Прикладом відтворення може служити перевірка показань обвинуваченого, свідка, потерпілого на місці, пов'язаному з досліджуваною подією.

Забування - це процес пам'яті, протилежний запам'ятовуванню і зберіганню.

Особливого значення для юриста мають навики маніпулювання увагою, оскільки це дає можливість «дістати» потрібну інформацію при допиті свідків, потерпілих та правопорушників.

18. Дайте характеристику психолого-правовій оцінці мнестичних процесів.

В КК і КПК у цілому ряді статей міститься вимога законодавця до правозастосовчих органів оцінювати свідомість осіб, винна чи невинна скоїли ті чи інші правопорушення («не міг повною мірою усвідомлювати", "не могла усвідомлювати", "особа... не усвідомлювала").

З прийняттям нового КК особливу актуальність набули питання використання психологічних критеріїв (зрозуміло, поряд з медичними) при визначенні обмеженої здатності суб'єкта до довільної регуляції нею своєї поведінки, коли виникають сумніви щодо того, чи міг він "у повній мірі усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій", тобто коли виникає правова проблема обмеженої осудності. В даний час розроблені психологічні експертні критерії оцінки здатності суб'єктів до усвідомлення ними своїх дій і їх довільної регуляції в момент правопорушення шляхом дослідження особливостей пізнавальної сфери (уваги, смислового сприйняття, мислення, мнестичних можливостей), мотиваційно-смислових утворень, емоційно-вольової сфери і т. д. На думку авторів, психологічні критерії дозволяють визначати ступінь обмеження можливості особи з психологічними розладами до усвідомлення значення своїх дій та їх довільної регуляції в залежності від впливу ситуаційних факторів, особистісних особливостей, емоційного стану та особливостей формування психіки в онтогенезі".

Вченими було описано три найбільш типових варіанти порушень довільної регуляції поведінки у правопорушників, нездатних "повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій":

При першому варіанті у таких осіб провідними ставали порушення емоційно-вольової сфери по збудливому типу. Особи цієї групи відрізнялися агресивно-насильницькою спрямованістю своїх дій в умовах фруструющих ситуацій при низькому рівні інтелектуального, вольового самоконтролю, емоційної стійкості, знижених прогностичних можливостях.

При другому варіанті відзначена особистісна дисгармонія при активній демонстративності, залежності від зовнішніх оцінок, потреби в самоствердженні. В структурі їх особистості були виявлені "своєрідність сприйняття і мислення, орієнтація на суб'єктивні критерії, егоцентричність із зосередженістю на власних проблемах, схильність до фантазування.

При третьому варіанті визначальним чинником поведінки виступала сама конфліктна фруструюща ситуація, що перешкоджає таким особам адекватно реагувати на неї, з "застряганням" на негативних переживаннях при невисокому рівні інтелектуально-вольового самоконтролю, звуженим сприйняттям ситуації, зниженою здатністю її осмислення.

Всі ці та близькі до них особливості обстежених осіб, на думку вчених, визначають недостатність адекватного особистісного функціонування... інфантильний характер поведінки і нестійкість мотивації" правопорушників, що нерідко у всіх трьох варіантах є чинником, що знижує їх здатність усвідомлювати повною мірою фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними.

У тих же випадках, коли має місце хворобливий розлад психіки, ми можемо зіткнутися з потьмаренням, сутінковим станом свідомості (як це, наприклад, буває при патологічному афекті), що виключає всяку здатність суб'єкта усвідомлювати фактичний характер своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, що дозволяє суду визнати його неосудним.

19. Визначте роль мислення, інтуіції, уяви у рішенні поставлених завдань працівниками юридичної сфери.

Мисленням називається процес відображення у свідомості людини суті, закономірних зв'язків і відносин між речами і явищами природи і суспільства. Мислення виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і далеко виходить за його межі. Воно дає можливість юристу пізнати такі сторони об'єктивної дійсності, які приховані від його очей. 

Процес мислення - це перш за все аналіз, синтез і узагальнення:

Аналіз - це виділення в об'єкті тих чи інших його сторін, елементів, властивостей, зв'язків, відносин і т. д. Наприклад, аналізуючи поведінку обвинуваченого у кримінальній справі, слідчий подумки ділить це поведінка по якимись критеріями на окремі частини. Об'єднання виділених аналізом компонентів цілого є синтез.

У процесі синтезу відбувається з'єднання, співвіднесення тих елементів, на які був розчленований пізнаваний об'єкт. Аналіз і синтез завжди взаємопов'язані. Нерозривну єдність між ними чітко виступає вже в пізнавальному процесі.

Порівняння полягає у зіставленні між собою предметів, явищ, їх властивостей і відносин. Так, щоб вирішити питання про те, є чи не є ця особа підозрюваним у конкретній кримінальній справі, потрібно розчленувати поведінка індивіда на окремі ознаки - дії і звірити їх по можливості з еталонними ознаками цього злочину. Виявлене збіг або розбіжність ознак є основою для прийняття рішення. Уході узагальнення в порівнюваних предметах - в результаті їх аналізу - виділяється щось спільне.

Специфічною особливістю творчих процесів вирішення завдань є присутність у них інтуїції. 
Інтуїцію зазвичай розглядають як специфічний метод пізнання, при якому виникає ілюзія прямого розсуду шуканого висновку. З допомогою інтуїції істина відкривається розуму людини шляхом прямого розсуду без використання логічних визначень та доказів як проміжних ланок пізнання. Ефективність прийняття інтуїтивних рішень залежить від багатьох факторів. Тут особливо важливим є досвід судді і слідчого, їх знання, вміння, навички. Велику роль відіграє також їх психічний стан. Стан бадьорості, підйому позначається позитивно на генеруванні інтуїтивних рішень, і, навпаки, страх, пригніченість, розгубленість зводять інтуїцію рівня безпредметного ворожіння. Інтуїція, крім того, пов'язана з індивідуально-психологічними особливостями людини. Одні люди схильні діяти в багатьох випадках з логіки фактів, інші дуже часто покладаються на інтуїцію. Однак у всіх випадках основою інтуїції є досвід, і її сила або слабість кореняться в минулому досвіді. 

Уява - форма психічного відображення, що складається в створенні образів на основі раніше сформованих уявлень. Воно є відображенням дійсності і слугує засобом її пізнання.Завдяки уяві юрист творить, розумно планує свою діяльність і керує нею.Особливість уяви як процесу полягає у формуванні наочних образів об'єктів, які раніше не сприймалися суб'єктом. Уява породжує щось нове, змінює, перетворює те, що дано сприймалося. Ці зміни і перетворення можуть виразитися в тому, що юрист, виходячи зі знань і спираючись на досвід, уявить, тобто створить, собі картину того, чого в дійсності ніколи сам не бачив , н-д. при розслідувані злочину.  Фактором, що стимулює діяльність уяви, виступають різні зв'язки явищ, подій, предметів. Вони здатні викликати вільну гру асоціацій. При вирішення професійних завдань юристові допомагає уява.

20. Визначте роль та місце емоцій і почуттів в юридичній діяльності.

Емоції і почуття, як і інші психічні явища, це різні форми відображення реального світу. На відміну від пізнавальних процесів, що відображають навколишню дійсність у відчуттях, образах, уявленнях поняттях, думках, емоції і почуття відображають об'єктивну реальність в переживаннях. У них виражається суб'єктивне відношення людини до предметів і явищ окруж-й дійсності.

Діяльність працівників юридичної сфери нерідко протікає в умовах високого нервового напруження. Тому юристу необхідно уміти управляти своїми емоціями і почуттями з метою збереження працездатності в будь-яких умовах. Емоція (від лати. «хвилювати», «збуджувати») - це переживання людиною свого особистого відношення до реальної діяльності. Емоції і почуття поділяються на 2 групи: що активізують діяльність – стенічні та знижують - астенічні. Однак одне і те ж почуття або емоція можуть в залежності від обставин активізувати або придушувати діяльність юриста. Якщо професійна діяльність протікає успішно, в емоційній сфері працівника створюється стан ейфорії (підвищена оживленність, балакучість), починають переважати позитивні емоції. І навпаки, у разі невдачі у нього з'являються невпевненість, боязнь, тривога і іноді навіть страх. Все це дезорганізує поведінку молодого фахівця-юриста. Надзвичайні і досить складні ситуації, гострі конфлікти, в ході яких здійснюються правопорушення, в ряді випадків сприяють розвитку у людини таких психічних станів гнів, афект, страх. 

Юридична діяльність відрізняється надзвичайно високою відповідальністю. У руках юриста (наприклад, прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника та ін.) зосереджені особливі владні повноваження, право і обов’язок застосовувати владу від імені держави. Як відзначає Ю. Чуфаровський, у багатьох юридичних працівників розвивається “професійне почуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій”. З психологічного погляду складність розв’язання практичних завдань юристом полягає в тому, щоб почуття відповідальності не придушувало його активності, не спонукувало до надмірної обережності й не сковувало його мислення.

21. Визначте роль та місце темпераменту, характеру, здібностей особистості в юридичній психології.

Темперамент — це сукупність індивідуальних, відносно стійких психодинамічних властивостей психіки людини, що проявляються в її поведінці та діяльності.

Властивості темпераменту нерідко проявляються в способах вчинення злочину, в тих імпульсивних діях, які в екстремальній обстановці вчинення протиправних дій гірше піддаються свідомій вольовій регуляції. Більш помітні властивості темпераменту в злочинах, що мають гостроконфліктний характер (вбивства, нанесення тілесних ушкоджень і т. п.), що супроводжуються яскравими проявами афективно забарвлених емоцій, які буває важко приховати від оточуючих.

У ході проведення слідчих дій доцільно враховувати властивості темпераменту свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, щоб найпродуктивніше розвивати з ними в необхідному напрямі діалог. У даний час встановлено, що властивості темпераменту здійснюють істотний вплив на успішність діяльності, особливо в професіях, що ставлять підвищені вимоги до нервової системи. Правоохоронна діяльність також визначає певні вимоги дотемпераменту юриста. Так, для професій слідчого, прокурора, судді слабка нервова система розглядається як професійне протипоказання.

Керівнику прокуратури, начальнику слідчого підрозділу варто правильно оцінювати властивості темпераменту своїх підлеглих, наприклад, при груповому методі слідства, для того, щоб властивості темпераменту різних слідчих доповнювали один одного, взаємно компенсували свої негативні особливості у складних слідчих ситуаціях.

Характер— це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей, що проявляються в життєдіяльності, поведінці людини у виді її ставлення до інших людей, до самого себе, до справи та інших обставин буття.Характер проявляється в діяльності, спілкуванні, манері поведінки людини. 

Знаючи характер індивіда, легше прогнозувати його поведінку в будь-яких ситуаціях. І навпаки, по тому, як веде себе суб´єкт, яким способом, наприклад, обвинувачений вчинив злочин, можна певною мірою судити про його характер і в залежності від цього вибирати тактичні прийоми допиту, більш цілеспрямовано вести розшук злочинця. для юристів значний професійний інтерес становлятьакцентуйовані властивості характеру, оскільки деякі види акцентуацій лежать в основі дезадаптивного типу особистості, близького до кола осіб, наділених психопатіями різного ступеня виразу. Звідси випливає, що кожен тип акцентуації характеру має своє слабке місце, свою «ахіллесову п´яту». Тож діагностика певного виду акцентуації характеру людини дозволяє спрогнозувати її поведінку, особливо у соціально несприятливих, складних ситуаціях. Та й сам суб´єкт, знаючи особливості свого характеру, може при бажанні свідомо здійснювати вольовий самоконтроль за своєю поведінкою, вчасно стримуючи ті чи інші небажані для себе та оточуючих форми реагування.

Здібність— це динамічна функціональна структура особистості, що визначає якість засвоєння знань та виконання людиною відповідної діяльності.

В юриста здібності тісно пов´язані з такими якостями, як специфічні особливості пам´яті, емоційні властивості, рівень інтелекту. Стосовно знань, навиківта вмінь юриста здібності виступають як умова, що забезпечує їх набуття.

Іноді про здібності юристів говорять лише тоді, коли вони виняткові, або проявляються як обдарованість чи наближаються до таланту.Обдарованість— це сукупність ряду здібностей, що зумовлює особливо успішну діяльність людини в певній сфері та виділяє її серед інших осіб, які навчаються чи виконують таку ж діяльність за тих же умов. Обдарованість зазвичай проявляється в наявності різносторонніх здібностей.

Рівень та ступінь здібностей в особистості виражають поняття таланту і геніальності.Талантомназивають таку сукупність здібностей, які дозволяють одержувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю та новизною, високою досконалістю та суспільною значимістю. Особливістю таланту є високий рівень творчості при виконанні діяльності.

Геніальність— це вищий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципово нове в тій чи іншій сфері діяльності. Творчість геніальної людини має для суспільства історичне та позитивне значення. 

22. Дайте характеристику напрямкам профілактичної роботи з неповнолітніми злочинцями.

Проблему профілактики правопорушень серед дітей розглядають переважно як частину педагогічної діяльності, зокрема, у межах навчальних закладів. Заходи правового виховання, спрямовані на профілактику правопорушень, можна розподілити на такі напрями:

надання правових знань педагогами під час викладання певних предметів;

проведення вікторин, тематичних уроків (для молодших школярів);

зустрічі з працівниками правоохоронних органів, які можуть відбуватися за місцем навчання дітей або за місцем роботи правоохоронців (екскурсії до відділів міліції, постів ДАІ, організацій).

Існує напрям профілактики, спрямований на організацію дозвілля. Однією з можливостей організації профілактики протиправних дій неповнолітніх у вільний від навчання час може бути робота в літніх таборах. Часто спеціальні програми відпочинку розробляються для дітей із девіантною поведінкою. Методи, що застосовуються для профілактики протиправних дій неповнолітніх у рамках напряму організації дозвілля, частково збігаються з методами правового виховання в навчальних закладах. Діти краще сприймають інформацію, коли вона надається в активній формі (ігри, тренінги тощо). А лекції та інші вербальні методи є традиційними для інформування різних вікових категорій. У цьому напрямі застосовуються також консультації, які дають змогу проводити індивідуальну роботу з дитиною, здійснювати психологічну корекцію, надавати правову допомогу тощо.

Ще одним напрямом профілактики правопорушень є профілактика вживання підлітками наркотиків та алкоголю. У роботі використовують такі методи, як акції, конкурси, вистави, поширення інформаційно-рекламного матеріалу, виступи на радіо, телебаченні. Групова робота відбувається у вигляді лекцій, дискусій, диспутів, рольових ігор, тренінгів. Індивідуальна робота проводиться методами консультацій.

Отже, профілактична діяльність щодо попередження правопорушень серед неповнолітніх може проводитись як у рамках навчального процесу, так і в позашкільний час. Форми та методи роботи мають відповідати віку дітей, викликати в них зацікавлення та спонукати до роздумів. Найефективнішими методами роботи з попередження правопорушень серед неповнолітніх вважаються тренінги та індивідуальні методи.

Отже, головними напрямами профілактики правопорушень серед неповнолітніх можна вважати: правове виховання, організація дозвілля, профілактика вживання алкоголю та наркотиків.

23. Дайте характеристику механізмам психологічного захисту та опанування у стресових ситуаціях.

Психологічний захист - це зазвичай неусвідомлюваний процес усунення або послаблення психікою людини негативних, травмуючих або неприйнятних емоційних переживань. Важливо, що психологічний захист поєднує в собі протилежні наслідки для психіки людини: позитивні, так як усуває або послаблює напруження від негативних емоційних переживань, але і негативні,бо не вирішує самої проблеми, а часто ще й ускладнює її.

Механізми психологічного захисту:

Компенсація-досягнення людиною альтернативних успіхів у іншій сфері для збереження позитивної оцінки себе ("... Не везе в навчанні, повезе в коханні").

Сублімація - переведення неприйнятних емоцій і енергії у прийнятне, можливе русло (написання віршів через нещасливе кохання, прибирання квартири при агресії тощо).

Витіснення - штучне забування людиною травмуючих спогадів через їх перехід у несвідоме.

Проекція - приписування своїх негативних якостей іншим людям для самозаспокоєння (якщо людина переконує, що навколо всі - брехуни, то вона сама часто говорить неправду).

Заміщення - перенесення агресивних імпульсів на менш загрозливого об'єкта (начальник посварив підлеглого, той, не маючи змоги відповісти тим же керівнику, сварить вдома дружину, та - дітей, вони лупцюють домашніх тварин).

Регресія - повернення до дитячих форм поведінки, "впадання в дитинство" (при сварці дорослих вони "надуваються" і не розмовляють, пияцтво чоловіків чи гонки на великій швидкості тощо),

Формування реакції - захист від заборонених, неприйнятних імпульсівчерез думки чи поведінку зворотного характеру (при надмірній показовій люб'язності людина приховує неприязнь і навпаки),

Раціоналізація - наведення длясебе псевдорозумної аргументації у випадку поразки (байка про лисицю, яка, не зумівши дотягнутись до винограду, вирішила, що він зелений і несмачний),

Втеча - уникання неприємних ситуацій, що асоціюються з попередніми невдачами.

Опанування — це така поведінка, яка використовується людиною для керування власним передбаченням і переживанням кризової ситуації. Процес опанування спрямований на подолання стресогенних впливів і підпорядковується головній меті діяльності.

Механізми опанування:

активно-вчинковий, коли людина швидко приймає рішення і здійснює певний вчинок, який допомагає їй полегшити кризовий характер ситуації.

опанування шляхом уникання, коли краще не діяти, а ігнорувати обставини, які склалися, просто перечекати неприємності.

активно-когнітивне опанування відбувається шляхом пояснення собі всіх можливих причин ускладнень і знаходження виправдання для того, що відбувається.

проблемно-сфокусоване опанування, коли взаємозв'язок людини із середовищем змінюється завдяки діям подолання;

емоційно-сфокусоване опанування, коли змінюється лише спосіб інтерпретації того, що відбувається;

дистракція – це подолання напруження, зняття зайвої тривоги, полегшення страждання шляхом відволікання, переключення своєї уваги на щось інше.

стратегія релаксації – це розслаблення, що допомагає переключити увагу,змінити масштаби у власному життєвому світі.

перевизначення ситуації - нове її тлумачення. Людина робить спробу побачити свої проблеми в іншому світлі, щоб зробити ситуацію суб'єктивно тер­пимішою, не такою гострою.

стратегія прийняття —погодження з тим, що проблема дійсно є, хоча поки що нічого не можна зробити для її розв'язання.

стратегія емоційного відреагування - прояв почуттів у відповідь на ускладнення. Можливо, людині треба посумувати, поскаржитися, заглибитись в образу, вихлюпнути свій гнів, щоб пережити катарсис і мати змогу раціональніше розв'язувати складну колізію.

пошук під­тримки - людина самостійно звертається до рідних, друзів, знайомих, щоб поділитися своїми проблемами, хоча б трохи заспокоїтись, емоційно розрядитись.

пряма дія - спрямована на вирішення болючої проблеми або хоча б збирання конкретної інформації про можливості її вирішення.

24. Дайте характеристику індивідуально-психологічним відмінностям особистості та їх урахування в практичній діяльності психолога юридичної сфери.(+ № 21)

До основних індивідуально-психологічних відмінностей особистості відносять такі параметри як темперамент, характер і здібності.

Темперамент – це властивість особи, яка характеризує динаміку (швидкість) протікання психічних процесів, поведінки та діяльності особи. Типи темпераменту:

Сангвінік – сильний, урівноважений, рухомий.

Холерик – сильний, неврівноважений (нестримний). Рецептори збудження привалюють над рецепторами гальмування.

Флегматик – сильний, урівноважений, інертний. Процес зміни психічних процесів і станів відбувається значно повільніше.

Меланхолік – слабкий.

Характер – це система відносин особи до суспільства, до праці, до інших людей, до самої себе, що проявляються у типі її поведінки. Характер на відміну від темпераменту не природжена, а сформована властивість особи. Процес формування характеру відбувається протягом всього життя людини.

Здібності – це придатність особи до виконання тієї чи іншої діяльності. Вони як і характер формуються у людини і завжди поєднані із знаннями, вміннями і навичками. Здібності, індивідуальні особливості особистості, що є суб'єктивними умовами успішного здійснення певного роду діяльності. Не зводяться до знань, умінь і навиків; виявляються в швидкості, глибині і міцності оволодіння способами і прийомами діяльності. Високий рівень розвитку здібностей виражається поняттями таланту і геніальності.

Урахування індивідуально-психологічних відмінностей особистості в практичній діяльності психолога юридичної сфери мають особливе значення, оскільки від правильного їх аналізу залежить успішність виконання завдання, налагодження контакту та ін..

25. Визначте предмет та завдання кримінальної психології.

Кримінальна психологія як складова частина юридичної психології, що виникла на межі психології та кримінології, кримінального права, криміналістики, вивчає, пояснює та прогнозує психологічні аспекти, пов'язані зі злочинністю. Коротко —це психологія злочинності як явища, окремої дії, діяльності.

Узагальнюючи окремі поглядина зміст кримінальної психології, можна запропонувати таке стисле визначення предмета. Предмет кримінальної психології утворюють:

з одного боку —психологічні аспекти (або психологія) злочинної активності, злочину, його суб'єкта та жертви;

з іншого —психологічні аспекти (або психологія) попередження та припинення злочинів, а також виконавців цієї діяльності.

Відповідно до предмета пріоритетними завданнями кримінальної психології є:

вивчення психологічних (соціально-психологічних, індивідуально-психологічних, психофізіологічних) детермінант злочинної активності;

аналіз психологічної структури злочину, окремих його стадій і видів;

з'ясування психологічних характеристик та особливостей суб'єкта злочину (особистості й групи), його жертви;

психологічне забезпечення діяльності із загальної профілактики та припинення злочинності; психологічне забезпечення діяльності із професійної (спеціальної) профілактики та припинення злочинності;

професійно-психологічна підготовка правоохоронців до діяльності із профілактики та припинення злочинності.

Отже, кримінальна психологія у рамках загального предмета та завдань юридичної психології має власні, більш конкретні предмет і завдання.

26. Дайте характеристику особистості правопорушника та основним чинникам її формування.

Особистість правопорушника (злочинця) — свідомий суб'єкт, наділений сукупністю біологічно зумовлених і соціальне детермінованих властивостей та якостей, поведінка якого визначається антисуспільною спрямованістю, що виникає під впливом дії певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов.Для злочинців властиве низький рівень соціальної адаптованості, і, навпаки, високий рівень відчуженості важливих малих соціальних груп /сім'я, професійним колективом, друзі тощо. Необхідно також відзначити деформацію правосвідомості у правопорушників. Серед характерологічних якостей правопорушників часто називають недисциплінованість, неорганізованість, недовірливість, замкнутість, лінь та ін.

Деформації в ціннісно-мотиваційній сфері відбивають, з одного боку, відсутність інтересу до навчання чи продуктивної праці, з іншого боку, демонструє гіперпотяг до відпочинку, проведенню дозвілля, володіння модним одягом тощо. Скоєння злочинів має за мету задоволення гіпертрофованих потреб та інтересів. Проведення дозвілля правопорушниками пов'язані з вживанням алкогольних напоїв, наркотиків, вступом до сексуальні зв'язку та ін.

В багатьох правопорушників значно деформована емоційна сфера, спостерігається емоційна "тупість", нечутливість страждань інших, агресивність. Одночасно відзначається емоційна неврівноваженість, аффективність, схильність до неадекватним ситуації реакцій. Часто відзначаються негативні зміни волі.

Незрілість їх мотиваційної сфери часто залежить від вузької тимчасової орієнтації мотивації, яке виражається із метою "жити сьогоденням", "плисти за течією", користуватися тим, що "потрапляє до рук" тощо. Така орієнтація демобілізує особистість, не створює установок подолання життєвих труднощів, довгострокових життєвих планів, а веде до ситуативності, імпульсивності у діях та вчинках.

Властивості, що характеризують пізнавальну сферу правопорушника, приймають часом різновид неадекватних пізнавальних стереотипів і ригідних стандартів сприйняття іншим людям, соціальних ситуацій. Передусім це проявляється у ригідності, малорухомості сприйняття, його негнучкості, в приписуванні іншій людині властивостей, яких він не має чи, навпаки, "збіднення" змісту особистості іншої людини.

Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного як чинників формування злочинності: 

Соціологічний (полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина); 

Біологічний (полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами);

Соціально-біологічний (полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини). 

27. Визначте роль та місце соціального і біологічного чинників у формуванні делінквентної поведінки.

Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного як чинників формування злочинності: 

Соціологічний полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина.(Уотсон, Лебон); 

Біологічний полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами. (Фрейд, Ламброзо, Шелдон);

Соціально-біологічний (полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності.

Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини). Але при встановленні причин конкретної соціальне значимої дії, у тому числі і правопорушення, визначальним є соціальне. Воно активно впливає на індивідуальні особливості людини, детермінуючи зміст, сутність поведінки. Біологічне - лише її динамічна, функціональна сторона, тобто біологічні чинники є умовою дії соціальних причин.

28. Опишіть психологічні особливості правопорушників з різною спрямованістю поведінки.

Достатньо однорідною групою з вираженими характерними ознаками є корисливо-насильницькі злочинці. Їм притаманна підвищена ворожість щодо оточення, тому постійною лінією поведінки стають мало контрольовані асоціальні та антисоціальні вчинки. Якщо поведінка вбивць спрямовується восновному афективно зарядженими ідеями, то поведінка корисливо-насильницьких злочинців тяжіє до безпосереднього задоволення виникаючих бажань і потреб.

У осіб, що вчинили зґвалтування, характерними рисами є імпульсивність, зниження чутливості та емпатії щодо інших людей, схильність до домінування заради самоствердження в чоловічій ролі (власне сексуальні мотиви досить часто є другорядними).

Особистісний профіль злодіїввідрізняється від попередніх вищим рівнем соціальної адаптованості, меншою імпульсивністю, агресивністю та тривожністю. Для них характерне те, що при внутрішньому несприйнятті та свідомому порушенні соціальних норм, вони добре в них орієнтуються.

Особливе місце серед злочинців за своїми психологічними особливостями обіймають розкрадачі державного і приватного майна. Вони характеризуються високим рівнем пристосованості до різноманітних соціальних ситуацій та їх змін, краще орієнтуються в соціальних нормах і вимогах, добре контролюють свою поведінку. Розкрадачам не властива агресивність та імпульсивність поведінки, вони комунікабельні, здатні ефективно встановлювати соціальні контакти, у багатьох із них зустрічаються такі риси як прагнення до лідерства, потреба у суспільному визнанні, їх особистісний профіль суттєво не відрізняється від законослухняних громадян.

Особи, які вчинили злочини через необережність, за своїми психологічними особливостями мають принципові відмінності від умисних злочинців. Їм не притаманний певний тип особистості, але існує фундаментальна психологічна властивість, що зустрічається майже у всіх, а саме - схильність до утворення реакції тривоги на різноманітні ситуації. Характерною є не мотивація досягнення мети, як в умисних злочинців, а мотивація уникнення невдачі, коли небезпека розглядається як особиста катастрофа, а вина завчасно покладається на себе. Такі особи схильні до емоційної, а не раціональної реакції на ситуацію, у ситуаціях з непередбачуваним закінченням вони затрудняються у прийнятті правильного рішення і схильні до стереотипної поведінки.

Види спрямованості правопорушника за Єнікеєвим М Л.:

асоціальний - коли особа до кінця не сприйняла соціальні цінності І через це будує свою поведінку, нехтуючи ними. Автор називає таких злочинців "ситуативними", "менш злісними";

антисоціальний - коли особа "постійно готова вчинити злочин", це "злісні, професійні злочинці":

корисливий - злочинці (правопорушники), які зазіхають на розподіл матеріальних благу суспільстві;

насильницький - злочинці (правопорушники) з агресивною, антигуманною спрямованістю, з украй зневажливим ставленням до життя, здоров'я та особистої гідності інших людей;

корисливо-насильницький - злочинці (правопорушники), які поєднують в собі риси двох попередніх;

"випадковий" тип-такий, що характеризується дефектами психічної саморегуляції. Сюди належать особи, які вчинили злочин вперше внаслідок збігу обставин, не змогли протистояти криміногенній ситуації тощо.

29. Визначте особливості формування різновидів злочинної спрямованості (насильницька, корислива).

Фактори, що детермінують групову корисливо-насильницьку злочинність молоді, поділені на дві основні групи:

а) чинники, які формують особу молодого злочинця (сімейне неблагополуччя, асоціальне оточення, недоліки шкільного, трудового виховання тощо);

б) обставини, що сприяють скоєнню групових злочинів (погана охорона матеріальних цінностей, недоліки організаційного характеру, які допомагають особам зі сформованою антисуспільною орієнтацією реалізувати злочинні наміри, віктимна поведінка жертви злочину і т.інш.).

Загальними детермінантами групової корисливо-насильницької злочинності молоді нині є:

низький матеріальний і духовний рівень життя переважної частини населення України;

труднощі в оволодінні професією та працевлаштуванні молоді;

відсутність налагодженої системи культурного дозвілля;

десоціалізація особи в процесі негативного сімейного виховання;

криміногенний вплив на підлітків неформальних груп молоді;

втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорослими особами з кримінальним досвідом;

віктимна поведінка жертв корисливо-насильницьких злочинів, скоюваних молодіжними угрупованнями.

Механізм умисного злочину корисливо-насильницької спрямованості, що вчинюється угрупованням молоді, включає чотири основні елементи: 1) мотивацію злочину; 2) планування злочинних дій; 3) виконання злочинів та настання суспільно-небезпечних наслідків; 4) посткримінальну поведінку. Кожний з елементів являє собою утворення, яке включає різноманітні психічні стани та процеси, вплив зовнішнього середовища, прийняття рішення та зворотні зв’язки.

30. Дайте характеристику проблемі антисоціальної поведінки неповнолітніх правопорушників.

Злочинність неповнолітніх обумовлена взаємним впливом негативних фактів зовнішнього середовища і особистості самого неповнолітнього. Найчастіше злочин здійснюють так звані «важкі», педагогічно «запущені» підлітки. У ряді досліджень відзначається, що для підлітків-правопорушників характерний низький рівень розвитку пізнавальних і суспільних інтересів. На формування ідеалів такого підлітка надмірний вплив надають однолітки, особливо старші за віком, які мають досвід антисоціальної поведінки. У більшості таких підлітків в структурі особистості домінують негативні якості: лінь, брак волі, безвідповідальність, конформізм, нечутливість, агресивність.

Для всіх або майже всіх неповнолітніх, що стали на шлях вчинення злочинів, вибір такого варіанта поведінки безпосередньо або, в кінцевому рахунку, пов'язаний з особистісними деформаціями.

Особистість підлітка-правопорушника характеризується крайнім індивідуалізмом, прагненням виконувати свої бажання всупереч вимогам оточуючих, суспільства, а інтереси його зосереджені на видовищах, відео, ігрові клуби та комп'ютерні ігри, в меншій мірі телебачення, спортивних іграх. Ця гіпертрофія інтересу до видовищ, до їх розважальної стороні відбувається за рахунок ослаблення естетичних інтересів до читання книг, до музики, театру. Низька культура дозвілля, інтерес до безцільному проведення часу, часті переходи від одного заняття до іншого при загальній бездіяльності і відсутності працьовитості - є типовими для підлітка-правопорушника.

Особливості інтересів, потреб, відносин у сфері провідної діяльності, характерні для неповнолітніх злочинців, включають стійку втрату зв'язків з навчальним чи трудовим колективом, повне ігнорування їх правових та моральних оцінок. 

До характерних особистісних особливостей неповнолітніх, що скоюють злочини, відносяться й істотні деформації їхніх моральних і правових ціннісних орієнтації.В емоційно-вольовій сфері підлітків, які вчинили злочини, найчастіше фіксуються ослаблення почуття сорому, байдуже ставлення до переживань інших, нестриманість, грубість, брехливість, відсутність самокритики.

31. Визначте основні чинники виникнення та розвитку злочинної спрямованності у неповнолітніх.

Вплив соціальних умов життя та його суперечностей на характер морального формування особи молодої людини є визначальним, тому саме в цьому треба шукати детермінанти злочинності взагалі і неповнолітньої - зокрема.

Детермінанти, що зумовлюють злочинність дітей, пропонуємо поділити на групи:

1. Фактори, які формують особу молодого правопорушника (негативний вплив родини, безпосереднього оточення, засобів масової інформації, недоліки шкільного, побутового виховання тощо).

2. Умови, що сприяють скоєнню злочинів (недоліки організаційного характеру, які допомагають особам із уже сформованою антисуспільною орієнтацією "технічно" здійснити злочинні наміри.

3. Обставини, пов'язані з поведінкою жертв злочинів. Формування особи відбувається під впливом усього комплексу відносин, в які вона вступає з іншими людьми. У свідомості людини немає таких явищ, які були б "первинними", а не результатом її життєдіяльності. Внутрішній зміст людини визначається його відносинами, в які він вступає з іншими особами, особливостями його життя та діяльності.

Фактори, які сприяють формуванню протиправної поведінки неповнолітнього, потрібно шукати насамперед в конкретному соціальному середовищі, яке його оточує. Важливе місце у визначенні детермінант, що сприяють злочинності неповнолітніх, займають недоліки сімейного виховання. Формування особи неповнолітнього починається у соціальній групі - сім'ї. Виховання включає в себе комплекс різноманітних заходів із профілактики правопорушень як аспект, що забезпечує ефективність виховної діяльності. Це дозволяє розглядати детермінанти, що зумовлюють протиправну поведінку неповнолітніх, у плані вияву негативних сторін взаємодії соціального середовища та особистості, маючи на увазі необхідність детального аналізу процесів, що відбуваються в суспільстві.

Стійкі негативні характеристики сім'ї створюють реальну загрозу для морального формування підлітків, якщо недоліки сімейного виховання не заповнюються іншими інститутами соціалізації.

31. Дайте характеристику механізмам формування злочинної поведінки неповнолітніх.

Механізм індивідуальної злочинної поведінки неповнолітніх має наступні особливості:

- як правило, він є згорнутим, тобто за структурою не містить чітко усвідомлених, раціонально обумовлених мотивів та цілей; для кримінальних дій дитини характерна раптовість, імпульсивність, необдуманість;

- потреби та інтереси неповнолітніх, як правило, є базовими (зумовленими задоволенням мінімальних життєвих потреб, у тому числі й захисту/самозахисту) або пов`язаними зі самоствердження; відповідно до цього ствердження через насильство або через отримання певних речей (предметів) – один з розповсюджених мотивів вчинення неповнолітніми злочинів, який втілюється в корисливих та насильницьких делінквентних проявах. У вчиненні злочинів неповнолітніми спостерігається політимотивність, але в будь-якому разі можливе встановлення провідного спонукання до вчинення злочину;

- для неповнолітніх у силу соціально-психологічних особливостей часто зустрічається неусвідомлення (повне/часткове) мотивів власної поведінки, особливого значення це набуває під час вчинення злочинів у групах. Однак ця обставина не є підставою для визнання таких злочинів безмотивними. У цей же час можна вважати значну кількість злочинів неповнолітніх безцільними (з огляду на цілі, як вони визначаються в кримінально-правовій доктрині);

- посткримінальна поведінка відбиває уявлення неповнолітніх про «дорослість», відповідно до чого може виникати утруднення у встановленні наявності дорослих підбурювачів та інших співучасників злочину (ст.485 КПК України).

Можна говорити про три психологічні механізми відтворення підліткової злочинності. Перший - коли рецидивіст з числа дорослих бере “шефство” над конкретним підлітком, знайомлячи його з “законами” злочинного світу. Другий механізм – через криміналізацію всього населення, залучаючи його до кримінальної мови, привчаючи мислити кримінальними категоріями. Третій механізм – через кримінальну групу. Ці групи стають школами первинної підготовки молодих злочинців і носіями традицій злочинного способу життя

31. Дайте характеристику вікової динаміки злочинності.

Динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).

На динаміку злочинності як соціально-правове явище впливають дві групи факторів. Перша - це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга - зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.

Серед осіб, що вчиняють необережні злочини, переважають особи віком від 20 до 40 років. Це пов´язано з тим, що перш ніж приступити до роботи у певній сфері діяльності, потрібно мати спеціальну або вищу освіту, відповідну кваліфікацію, а інколи ще й стаж роботи у відповідній галузі. Вікова характеристика осіб, що вчиняють злочини у сфері дорожнього руху, в зв´язку з тим, що керування мототранспортними засобами дозволяється з 16-річного віку, а автомобільним транспортом - з 18-річного віку, більш низька - 18-24 роки. Далі з віком спостерігається різке зменшення вчинення водіями транспорту необережних злочинів, що пов´язано з придбанням достатньої кваліфікації для керування транспортом і більш відповідальним ставленням до виконання своїх обов´язків.

31. Опишіть кримінальну субкультуру та делінквентну поведінку неповнолітніх.

Основним чинником взаємної криміналізації в кримінальних групах підлітків є кримінальна субкультура.Вважається, що спочатку кримінальна субкультура виникла в закритих виховних і виправних установах, а потім розповсюдилася за їх межами, захопивши велику частину підлітків, перш за все – складних і педагогічно запущених.

Носіями кримінальної субкультури є – рецидивісти. Вони акумулюють, пройшовши через в’язниці і колонії, стійкий злочинний досвід, “злодійські закони і поняття”, а потім передають його підростаючому поколінню.

Під кримінальною субкультурою розуміється сукупність духовних і матеріальних цінностей, що регламентують спосіб життя, упорядковують діяльність кримінальних співтовариств, що сприяє їх живучості, згуртованості, кримінальній активності і мобільності, спадкоємності поколінь правопорушників. Основу кримінальної субкультури складають чужі суспільству цінності, традиції, різні, ритуали молодих злочинців, що об’єдналися в групи. Її соціальна шкода полягає в тому, що вона потворно соціалізує особу підлітка, стимулює переростання вікової опозиції в кримінальну, саме тому і є механізмом “відтворення” злочинності в молодіжному середовищі.

Кримінальній субкультурі неповнолітніх властиві наступні особливості:

знехтування прав особистості, що виражаються в агресивному, жорстокому і цинічному відношенні до “чужих”, слабких і беззахисних;

відсутність співчуття до людей, у тому числі і до “своїх”;

нечесність і лукавство до “чужих”;

паразитизм, експлуатація “низів”, знущання над ними;

знецінення результатів людської праці, що виражається у вандалізмі;

неповага прав співбесідників, що виражається в крадіжках і розкраданнях;

заохочення цинічного відношення до жінки і статевої розбещеності;

заохочення низовинних інстинктів і будь-яких форм асоціальної поведінки.

31. Визначте особливості психологічної роботи з неповнолітніми злочинцями.Дослідження проведені правоохоронними органами показують, що злочинність неповнолітніх “чутливіша”, ніж доросла злочинність.

До заходів боротьби з нею відносяться:

Це перш за все – реалізація на рівні регіону – загальносоціальних, економічних, організаційних заходів, здійснюваних місцевими органами влади. Вона має включати як загальні заходи, так і спеціально цілеспрямовані психолого-педагогічні, соціально – педагогічні заходи попередження групових і індивідуальних злочинів неповнолітніх.

Загальні заходи включають підвищення якості всього навчального процесу, вдосконалення його організації, методичного рівня. Це – чітке виконання навчального плану, попередження пропусків занять без поважних причин і прогулів, забезпечення повсякденної зайнятості що вчаться після занять, проведення культурних заходів (“святкових вогників”, дискотек, концертів, походів, міжшкільних спортивних змагань і так далі).

Загальні заходи включають також заходи виховні. Сюди відноситься не тільки “підвищення виховної ролі навчання”, але і гуманізація міжособових відносин педагогів з учнями. Одним з інструментів виховного процесу повинні стати стихійно відроджувані громадські організації підлітків і молоді (спортклуби, драмгуртки, активізація органів учнівського самоврядування, проведення учнівських конференцій і ін.).

До спеціальних психолого-педагогічних заходів відносяться:

1) психодіагностичні: вивчення контингенту, що поступає на навчання, і виявлення осіб з підвищеним кримінальним ризиком;

2) психокорекційні: систематична правовиховна робота з цими учнями з використанням індивідуальних і колективних форм роботи, спостереження за їх міжособовими відносинами;

3) психопрофілактичні: використання широкого діапазону мерів ранньої профілактики групових правопорушень з боку підлітків, “витіснених” з неблагополучних сімей, а також з учбових груп; забезпечення систематичного контролю за їх поведінкою усередині школи, училища і за їх межами.

31. Дайте психологічну характеристику етапів формування злочинної поведінки особистості.

Злочин, як правило, не вчиняється спонтанно, стихійно, він практично завжди підготований досить тривалим процесом формування особи. Йому передує низка етапів життєдіяльності суб'єкта, що поступово формують його антисуспільну спрямованість. Оскільки злочинний результат є своєрідною формою взаємодії особистості з середовищем, то й етапи формування злочинної поведінки слід розглядати на тлі соціальної дійсності. Вони виглядають наступним чином:

1) формування особистості з антисуспільною спрямованістю;

2) мотивація антисуспільного вчинку (мотиваційний етап);

3) прийняття конкретного рішення про його здійснення (етап цілепокладання);

4) реалізація цього рішення, включаючи сам вчинок та настання його наслідків (операціональний етап).

На кожному з етапів взаємодія особи з середовищем відбувається по-різному, суб'єкт може бути більш чи менш активним, причому на останньому етапі він стає найбільш активно діючим началом: впливає на соціальну дійсність у негативному напрямі, що викликає відповідні соціальні санкції (позбавлення свободи чи застосування інших заходів покарання).Різні й часові параметри етапів злочинної поведінки: антисуспільна спрямованість формується протягом досить тривалого часу, мотивація й прийняття рішення потребує кількох ДНІВ чи годин, реалізація рішення може відбутися протягом декількох хвилин.

Звичайно, наведена схема досить умовна. Так, етап прийняття рішення може бути зовсім відсутнім (злочин із необережності), тривати роками чи протягом лічених секунд (злочин у стані фізіологічного афекту).

31. Дайте психологічну характеристику злочинної групи.

У кримінальному праві поняття співучасті визначається як спільна умисна участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України), що спричиняє відповідальність за вчинення злочинів групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією (ст. 28 КК).

Кожен із названих видів групових злочинів та групової злочинної діяльності має не тільки правовий, але й відповідний психологічний зміст. З позицій психології, злочинна група - це неформальне антисуспільне об'єднання осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом діяльності. Саме спільність вчинення злочинів певного виду (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких)-головне, заради чого існує злочинна група.

У цьому визначенні наявні такі кваліфікаційні ознаки:

1) мала неформальна група, тобто нечисленна за складом спільність людей, стосунки у якій нормативно, офіційно не регулюються, підтримується безпосередній особистий контакт між учасниками:

2) об'єднання учасників відбувається завдяки спільній злочинній діяльності:

3) взаємодія учасників групи певним чином організована[від ситуативних груп, де групові структури ледве визначені, до складно структурованих, де існують багатоманітні та багатопланові функціональні та психологічні взаємозв'язки);

4) група є єдиним особливим суб'єктом діяльності, тобто кожен учасник робить свій внесок відповідно до координації та розподілу ролей - з одного боку, до кожного пред'являються певні вимоги-з іншого. Такі вимоги можна умовно поділити на загальні й часткові. Загальними є вимоги здійснювати протизаконні дії, беззастережно дотримуватись норм, що склалися в групі, та внутрігрупової субординації; частковими-обачливість у поведінці, здібності та досвід вчинення злочинів, наявність певних особистісних властивостей (рішучість, сміливість, відсутність жалю до потерпілих та Ін.).

31. Опишіть поведінку потерпілого, звинувачуваного, підозрюваного та свідка з розладами особистості та делінквентною поведінкою.

Поведінка (характеристика поведынки) :

- пе реважаючий настрій (рівний, при піднятий, пригнічений);

- реакція на труднощі (розгубленість, енергійність, байдужість);

- особливості прояву емоцій і почуттів (легко збуджується, середньо, важко; пригнічує роздратування легко, важко; переживає невдачі помітно – непомітно, довго – недовго; пам’ятає образи довго – недовго; засмучується через дрібниці – через дрібниці не засмучується і т. д.);

- прояв волі (самостійний – несамостійний, дисциплінований – недисциплінований, рішучий – нерішучий, сміливий – боягузливий і т. д.);

- поведінка у складній ситуації (зберігає спокій, губиться, зберігає логічність та розсудливість мови і вчинків – втрачає їх і т. д.); - поведінка у стані сп’яніння (спокійний, агресивний, втрачає контроль, зам икається в собі, стає говірким, усамітнюється; п’є багато , середньо, багато і не п’яніє);

- моральна поведінка (дотримання моральних норм, чесність, правдивість, прояв мужності; у складних стосунках із старшими і рівними)

Психологічні особливості підозрюваних та обвинувачених:

 Притягнення особи як підозрюваної або обвинуваченої пов’язане з різ кими змінами у її житті, у соціальному статусі, із значним звуженням соціально - рольових функцій, із зсувами у психіці, що поглиблюються в умовах ізоляції.

 Арешт викликає в одних людей підвищений рівень тривожності, почуття приреченості, відчаю, безвиході, повної залежності від осіб, які здійснюють правосуддя, в інших – почуття озлобленості, агресивності, активну протидію правосуддю.

 Особливо драматичний психічний стан притягненої до кримінальної відповідальності невинуватої особи. Нещастя, що раптово звалил ось на неї, різко дезорганізує її психіку, породжує неадекватні вчинки, які можуть бути інтерпретовані малодосвідченим слідчим як „докази поведінки”. Різке зниження захисних можливостей значно підвищує неадекватність дій обвинуваченого із самозахисту. Праг нучи покласти край такому гнітючому стану, невинуватий може вдатись до самонаклепу.

Психологічні особливості обвинувачених:

 с тан пригніченості, депресії, викли каний страхом перед покаранням ;

 велика зацікавленість у результаті справи, переважання захисної домінанти, активно - оборонна позиція;

 відсутність у низці випадків наміру до добровільного зізнання, переконаність, що правдиві покази можуть принести лише шкоду ; недовіра до осіб, які ведуть слідство;

 негативне ставлення до свідків обвинувачення;

 підвищена психічна напруженість, афективний стан у критичних моментах розслідування;

 підвищений самоконтроль, загострена увага до найбільш „небезпечних” обставин.

Медичний критерій неосудності у ст.21 КК є узагальнений перелік психічних розладів, що включають чотири їх види:

1) хронічний психічний розлад;

2) тимчасовий психічний розлад;

3) слабоумство;

4) інший хворобливий стан психіки.

Цими категоріями охоплюються всі відомі науці хворобливі розлади психіки. Зі змісту медичного критерію слід, що неболючі розлади психічної діяльності не повинні виключати осудність. Прикладом такого тимчасового нехворобливу зміни психіки може служити стан фізіологічного афекту (сильного душевного хвилювання). Сильна, бурхливо розвивається емоція гніву, люті, страху може з'явитися внутрішньої спонукальною силою злочину. У людини в такому стані звужене свідомість і обмежені можливості керувати своїми діями. Однак фізіологічний афект не є болючим розладом психіки, тому не служить критерієм неосудності. Вчинення злочину в стані афекту враховується лише як ознака привілейованих складів вбивства і заподіяння тяжкого або середньої тяжкості шкоди здоров'ю (ст. 107, 113 КК).

Для наявності медичного критерію достатньо одного із згаданих видів психічних розладів.

Поняттям хронічного психічного розладу охоплюється група захворювань, які носять тривалий характер, які важко піддаються лікуванню, що протікають безперервно або приступообразно, що мають тенденцію до прогресування. До них відносяться, наприклад, шизофренія, епілепсія, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз, передстаречому і старечі психози, деякі органічні захворювання центральної нервової системи та інші психічні хвороби. У судово-психіатричній практиці хронічні психічні розлади найбільш часто виступають у якості медичного критерію неосудності. Це стосується в першу чергу шизофренії.

До тимчасового розладупсихіки ставляться психічні захворювання, які швидко розвиваються, тривають недовго і закінчуються повним одужанням. Це гострі психози при загальних інфекційних захворюваннях (наприклад, при тифі), реактивний стан (тимчасові розлади психічної діяльності під впливом важких душевних потрясінь) і так звані виняткові стани, що викликають затьмарення свідомості на короткий термін (патологічне сп'яніння, сутінковий стан свідомості, патологічні просоночное стану , патологічнийафект тощо).

Тимчасові розлади психіки в судово-психіатричній практиці зустрічаються рідше, ніж хронічні. Особливо рідко доводиться стикатися з винятковими станами.

Слабоумство - хворобливий стан психіки, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності. Самостійне судово-психіатричне значення має вроджене слабоумство (олігофренія). За ступенем ураження розумової діяльності розрізняються три форми олігофренії: легка (дебільність), середня (імбецильність) і важка (ідіотія). Придбане слабоумство (деменція), яке характеризується зниженням або повним розпадом перш нормальної розумової діяльності, оцінюється в основному у зв'язку з викликав його основним психічним захворюванням.

Інший хворобливий стан психіки - це такий розлад психічної діяльності хворобливого характеру, яка не підпадає під ознаки названих трьох категорій. Сюди можуть бути віднесені найбільш важкі форми психопатії, аномалії психіки у глухонімих, наслідки черепно-мозкової травми (травматична енцефалопатія) і ін

Віднесення психічного розладу до тієї чи іншої категорії з числа названих не має самостійного значення для висновку про неосудність суб'єкта. Відповідний висновок може бути зроблений тільки за умови, що дане хворобливе змінапсихіки призвело до неможливості усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними. Оскільки цей висновок має юридичне значення, останній критерій і називають юридичним.

31. Сформулюйте причини та умови формування злочинних груп.

Причини об'єднання декількох осіб у злочинну групу:

а) неможливість вчинити злочин самому чи складність його одноосібної реалізації;

б) особисті неформальні зв'язки і стосунки учасників у минулому за наявності антисуспільної спрямованості одного чи декількох із них;

в) спільність інтересів та соціальних установок учасників групи;

г) цілеспрямований вплив осіб, які мають анти суспільну спрямованість та/чи злочинний досвід.

Злочинні групи достатньо часто формуються на основі неформальних об'єднань у сфері побутового спілкування (замісцем проживання), що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливості, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Відомо, що неформальна група функціонує лише за умови позитивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкування стає безпредметним і втрачає сенс. Це стосується і даного виду злочинних груп: участь у них зумовлюється попередньою деформацією соціальних властивостей особистості, а групова злочинна діяльність стає її результатом. Але елементи звичайного неформального спілкування зберігаються ще досить тривалий час, поступово змінюючись на суто "ділові", злочинні. Єдність та цілісність групи при цьому забезпечується такими чинниками, як внутрішня ізоляція та страх викриття, протиставлення суспільству і зростання ймовірності кримінального покарання, кругова порука і острах розправи при недотриманні взятих зобов'язань.

Злочинна група може також спеціально створюватися особами, які мають антисуспільну спрямованість та/чи злочинний досвід. Довірливі стосунки у таких групах базуються на спільному відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку мають місце прояви антисуспільної установки та готовності до злочинної діяльності всіх учасників.

31. Дайте характеристику соціально-психологічним закономірностям формування та розвитку злочинних груп.

Існують певні закономірності формування і розвитку злочинних груп. Вони

полягають у наступному:

1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи залучаються за допомогою психологічного тиску, втягуються в групу проти їх волі, оскільки рішення про свою участь чи неучасть, в результаті, приймається людиною свідомо і самостійно.

Аналіз мотивів об'єднання у злочинні групи свідчить, що свідомість кожного учасника формується під впливом сукупності чинників макросередовища (соціально-економічних, політичних, соціокультурних та Ін.) та мікросередовища (найближчого оточення). Неможливість прилучення до соціально схвалюваних цінностей суспільства, нездатність їх засвоєння, а звідси - відсутність адекватного рівня самоствердження і актуалізації особистості, призводить до спілкування з таким соціальним оточенням, де рівень домагань реалізується за рахунок соціально засуджуваної поведінки. Згуртуванню злочинної групи сприяє також однакова чи подібна антисуспільна спрямованість інтересів учасників, що формується в результаті групового впливу завдяки переконанню, навіюванню, наслідуванню (переконуючий вплив - розповіді про злочинну діяльність, вимоги дотримуватися правил і традицій; навіювання - приклад поведінки досвідчених злочинців, демонстрація "цінностей" злочинного способу життя, формування почуття впевненості в своїх силах та підтримці з боку групи; наслідування - переймання загальногрупового настрою та емоційного фону);

2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних І організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою. При тривалому успішному функціонуванні тенденція посилення організованості та набуття соціально небезпечних форм стає невідворотною; лише в окремих випадках розвиток групи може призупинитися чи зупинитися зовсім (наприклад, при арешті лідера, втраті незамінних учасників, прийнятті деякими учасниками рішення про припинення злочинної діяльності). Ймовірність саморозпуску злочинної групи слід оцінювати як дуже низьку, оскільки розрив із групою завжди утруднюється негативним ставленням інших учасників, острахом помсти, розправи та ін.;

3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань). Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встановлюється жорстка внутрішня організація та система взаємних зобов'язань; чітко розподіляються функції і ролі, причому останні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами.

На певному етапі розвитку в організаційній структурі групи з'являється лідер, який очолює ієрархію "домінування - підлеглість". У ситуативних групах функції лідера і організатора реалізуються однією особою; в групах, що діють протягом тривалого часу, лідер стає емоційним центром, вирізняючись своїми особистісними якостями, а організатор - інтелектуальним, перебираючи на себе власне управління груповою злочинною діяльністю.

Нижче в груповій структурі знаходяться відповідальні виконавці - керівники окремих підгруп чи при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності. Підлегле становище в групі обіймають виконавці, які спеціалізуються на окремих діях та операціях, реалізую чи лише частину загального групового плану.

Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані "опозиціонери" - ті, що претендують на роль лідера за своїми особистісними якостями та рівнем домагань, або ж такі, що мали і втратили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп і т. ін. Незважаючи на це, при вчиненні злочинів "опозиціонери" демонструють конформізм та повну групову ідентифікацію.

Загалом можна стверджувати, що в кожній злочинній групі наявні два різноспрямовані вектори групової динаміки: доцентровий - прагнення до підвищення рівня організованості й згуртованості; відцентровий - породжуваний внутрішньогруповими конфліктами та конкуруючими стосунками між її учасниками;

4) поступова заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-ділови що базуються на спільній злочинній діяльності. Значення відносин симпатії, дружніх і навіть родинних стосунків поступово зменшується, а інколи - повністю відсутнє. Це забезпечує упорядкування, жорсткість функціональних зв'язків, сприяє консолідації групи та узгодженості дій П учасників;

5) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виникнення) є вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища. Це проявляється різною мірою, але чим вищий рівень її організованості та більш небезпечна групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлення та ізоляції. Відповідно оптимізується (мінімізується) кількість учасників до обсягу, необхідного для вчинення злочинів. Так, за статистичними даними групи, з корисливою спрямованістю складаються Із двох-трьох осіб, корисливо-насильницькі - більш численні, що зумовлюється необхідністю застосування психічного І фізичного насильства для подолання опору потенційного потерпілого.

Відособленість диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної діяльності, у зв'язку з чим лідерами злочинної групи починає проводитися негласне спостереження за певними її членами (перевірка "лояльності") та визначаються перестороги для включення у групу нових учасників (перевірка "надійності", утому числі-шляхом ініціювання вчинення ними злочину). З часом функція внутрішньої розвідки та контррозвідки стає невід'ємною частиною групової злочинної життєдіяльності. Організовані злочинні групи визначають внутрішньогрупові норми безпечної поведінки, що передбачають жорсткі санкції (в граничних випадках - фізичне знищення) за їх порушення, що підсилює ізоляцію та відособленість учасників від суспільства.

Це не означає, що інтенсивність контактів між учасниками автоматично знижується. Безпосередні виконавці підтримують досить тісні стосунки, бо для них важлива "надійність" напарників, подільників. Але особисті контакти між ними і "верхівкою" виключені повністю, керівництво реалізується через відповідальних виконавців, а рядові учасники, вчиняючи певні дії, можуть і не усвідомлювати наявності злочинної "піраміди" і загального обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що "верхи" забезпечують збереження групи та їх захист у разі небезпеки.

Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних органів певним орієнтиром щодо наявності в її учасників антисуспільної спрямованості, група може також стати об'єктом уваги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності "форму". Але частіше учасники зловживають спиртним та наркотиками, ведуть розбещений спосіб життя тощо, тобто прагнення до відособленості в період підготовки до злочину та його вчинення змінюються на бажання "розслабитися", продемонструвати оточуючим своє благополуччя, яке приводить до нехтування правилами конспірації;

6) розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням злочинної діяльності, розширенням сфер впливу (мікрорайон - район - місто - область - регіон) та виникненням суперництва з іншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.

31. Сформулюйте поняття та соціально-психологічна характеристика організованої злочинності.

Організована злочинність є найбільш руйнівним для держави і суспільства елементом злочинності. Вона здійснює керівний вплив на розвиток інших її структурних елементів, істотний — не тільки на економічні, ай на соціальні, морально-психологічні, соціокультурні процеси в суспільстві. До організованої злочинності залучені різні соціальні верстви населення.

Організована злочинність має величезні фінансові й економічні можливості, не контрольовані ні державою, ні суспільством, а також власну систему внутрішнього управління і протидії державі, яка спрямована на отримання надприбутків за рахунок пограбування як держави, так і суспільства. Створені бойові формування, специфічні силові структури, які оснащені сучасними матеріально-технічними засобами, забезпечують безпеку злочинних угруповань. Злочинні формування здатні утримувати фахівців різних сфер економічної та наукової діяльності, консультантів із правових та інших питань. Сьогодні організована злочинність має у своєму розпорядженні досить міцні та впливові позиції в державних органах, включаючи правоохоронні, могутній апарат лобіювання власних інтересів у представницьких структурах.

Перша спроба дати визначення організованої злочинності була зроблена американськими фахівцями у 1971 р. Так, видатний американський кримінолог Альфред Ландсміт визначив організовану злочинність як “особливу форму співпраці декількох осіб або груп для забезпечення успішності їх злочинної діяльності”.

Відомий німецький кримінолог Г.Й. Шнайдер у фундаментальній праці “Кримінологія” (1994 р.) у розділі “Дослідження проблем організованої злочинності” виокремлює сім ознак, властивих такому виду злочинів.

1. Організована злочинність задовольняє потреби населення в нелегальних товарах (наприклад у наркотиках) і послугах (наприклад у проституції).

2. Організована злочинність діє раціонально і планомірно. Злочинні дії визначаються з міркувань малого ризику і великої виручки.

3. Для фабрикації, транспортування і розподілу нелегальних послуг організовуються групи, які будуються на чіткому розподілі ролей. Кожен її учасник спеціалізується на певних діях, які належать або до планування, або до виконання злочину.

4. Усі організовані злочинці — професіонали, тобто люди, які отримують кошти на життя своєю злочинною діяльністю тривалий час, досконало освоїли техніку здійснення протиправних дій, іноді навіть складні спеціальні прийоми, і мають високий рейтинг у злочинному світі. Вони розвивають у своєму колі кримінальну систему цінностей, прагнуть максимально ускладнити розкриття вчинених ними злочинів і не допустити втручання у власну діяльність офіційних інстанцій контролю, наприклад, кримінальної міліції.

5. Кожна злочинна група, будь-який синдикат перебувають у суворо централізованому підпорядкуванні у невеликої плануючої групи, яка шукає можливості для кримінальних дій, зважує ризик, вартість і вигідність злочинних проектів, контролює їх виконання. У такої групи є обширні міжнародні зв’язки з іншими синдикатами, легальними фірмами і владою, внаслідок того, що організована злочинність має досить великі прибутки, група планування може не поспішати у виборі цілей і проведенні операцій. Вона лише тоді “натискає курок”, коли злочинні дії пов’язані з мінімальним ризиком.

6. Організована злочинність має свої керівні принципи. Так, неписаний закон вимагає від кожного члена синдикату безумовної лояльності. Не можна вчиняти протиправних дій без отримання заздалегідь наказу від керівництва організації тощо.

7. Нейтралізація, тобто “відключення”, державного кримінального переслідування досягається шляхом ізолювання керівної групи і групи планування від виконавців за допомогою суворої дисципліни в межах синдикату і за рахунок систематичного підкупу влади. Для цього керівництво синдикату відсторонюється від протиправних дій з виконання запланованих операцій. Керівництво синдикату уникає будь-яких прямих контактів з простими членами злочинної групи, які здійснюють злочинні акції. Проте, щоб спостерігати за точністю виконання злочинних планів, через важливі буферні зони прокладаються спеціальні лінії зв’язку. Водночас між групою планування і групою виконавців створюється “ізолюючий прошарок”, який складається з осіб легальних професій, що лише передають накази від групи планування до виконавчої і навпаки. Це робиться для того, щоб у випадку допиту органами кримінального переслідування вони ні про що не могли розповісти.

Використовуючи описані вище найістотніші ознаки організованої злочинності, можемо визначити її як вид злочинності, сукупність злочинів, які здійснюють учасники стійких, ієрархізованих, планомірних злочинних об’єднань (груп, угруповань, асоціацій), діяльність котрих прямо або опосередковано взаємопідкріплюєтся й узгоджується та спрямована на отримання максимального прибутку зі злочинного бізнесу на певній території або в певній сфері, взятій під контроль.

31. Дайте характеристику злочинним групам та організованій злочинності.

Дивись питання 37 та 41.

31. Сформулюйте поняття та умови встановлення психологічного контакту із співрозмовником у прфесійному спілкуванні працівників юридичної галузі.

Уроботі юридичного працівника спілкування займає особливе місце. Воно відбувається в рамках різноманітних професійних дій, таких як спілкування з громадянином, який звернувся за юридичною консультацією, профілактична бесіда, адміністративний розбір правопорушень, у ході допиту, очної ставки, інших слідчих дій, в процесі судового розбору і т.п. У кожній дії відображені особливості професійного спілкування.

Значення досягнення психологічного контакту юриста з громадянами, з якими йому доводиться спілкуватися, у взаємостосунках і взаємодії з якими він вирішує професійні завдання, важко переоцінити. Справа в тому, що слова того, хто говорить належать не лише йому, але й тому, хто його слухає. І якщо думки і почуття однієї людини не викликають відповідних думок і почуттів у співрозмовника, то ні про який психологічний контакт говорити неможна. Наступає невидимий розрив між співрозмовниками і, цілком природно, ефективність спілкування буде вкрай низькою.

Вивчення і дослідження теми встановлення психологічного контакту в юридичній діяльності має дуже велике значення в процесі розкриття правопорушень, в профілактичній роботі з потенційними злочинцями, у вирішенні інших соціально-психологічних проблем.

Психологічний контакт встановлений у тому випадку, коли наявне спільне співміркування, з'явилося спільне співпереживання, виникло взаєморозуміння між співрозмовниками. Основа психологічного контакту — загальна зацікавленість в предметі розмови, близькість в оціночних судженнях. Психологічний контакт не означає, що інтереси, потреби, оцінки людей, які спілкуються, повністю співпадають. Але єдиний зацікавлений підхід до обговорення того чи іншого питання обов'язковий.

Психологічний контакт в юридичній діяльності — це прояв юристом і громадянином взаєморозуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, які приводять до взаємного довір'я і сприяння один одному.

Суттєві психологічні фактори, які зумовлюють встановлення психологічного контакту:

— психологічна складність, об’єктивна чи суб’єктивна оцінка небезпеки тих справ, з приводу яких юрист чинить спробу встановити психологічний контакт;

— психологія співрозмовника (потерпілого, підозрюваного, звинуваченого, свідка, який бажає отримати юридичну консультацію та ін.), зайнята ним позиція, вибрана тактика поведінки;

— психологічні особливості обстановки, в якій здійснюється спілкування;

— психологія особистості юриста;

— психологічна ефективність прийомів спілкування і встановлення контакту, які застосовуються юридичним працівником.

Прийняття до уваги цих факторів, встановлення сприятливих дляпсихологічного контакту характеристик, виключення негативних моментів виступають основними психологічними умовами успіху в установленні контакту.

31. Визначте предмет, методичні засади, мету та завдання проведення судово-психологічної експертизи.

Судова експертиза – це оцінка експертом у межах своєї компетенції виявлених фактів; результатом діяльності є висновок експерта, що служить засобом доказування по справі на рівні з іншими видами доказів.

Предметом експертизи може бути будь-яке питання, на яке та чи інша наука, мистецтво чи ремесло взмозі дати відповідь, якщо суд визнав, що ці питання мають безпосередній причинний зв’язок з основними обставинами, які підлягають доказуванню.

Необхідно знати методологію, володіння сучасними високоефективними методами дослідження. Спостереження і експеримент – це головні методи, які застосовують у психології і в експертному дослідженні зокрема. Всі інші методи, такі як тести чи анкетування, є лише певними їх доповненням.Методи судово-психологічної експертизи – При проведенні судово-психологічних експертиз завжди використовується комплекс методів. Судово-психологічна експертиза передбачає дослідження психіки людини, психологічних механізмів її поведінки. Саме цим зумовлена специфіка методів, що обираються. У кожному конкретному випадку обрання методів дослідження залежить від завдань експертизи і тих питань, що поставлені на вирішення судового експерта.

Судово-психологічне дослідження починається з вивчення матеріалів кримінальної справи. Ретельне вивчення таких матеріалів складає основу для ретроспективного психологічного аналізу діяльності учасників події. Піддаються вивченню відомості, які містяться у протоколах слідчих дій, аналізуються показання різних осіб (свідків, потерпілих, обвинувачених). Особливу увагу необхідно звертати на документи, в яких є інформація про соціально-психологічні особливості особистості підекспертного, його поведінку в момент вчинення злочину, ставлення до вчиненого. Необхідно проаналізувати результати судово-психіатричної експертизи.

Проведення судово-психологічної експертизи передбачає використання біографічного методу. При даному методі підекспертний вивчається з погляду минулих етапів його життя, виявлення фактів, які мають психологічне значення. Під час застосування біографічного методу передбачається отримання даних про батьків підекспертного, його стосунки у родинному колі (з батьками, братами, сестрами), найважливіші етапи його життя (характеристика дошкільного, шкільного періоду і дорослості).

Судово-психологічне дослідження передбачає використання методу незалежних характеристик з метою одержання об’єктивного уявлення про психологічні особливості особи, яку випробовують. Вивчаються за матеріалами кримінальної справи характеристики з місця роботи, місця проживання або навчання. Аналізуються відомості про підекспертного, які містяться у протоколах допиту батьків, друзів, знайомих, колег по роботі та ін.

Майже кожна судово-психологічна експертиза передбачає використання методу бесіди. Йдеться про безпосереднє спілкування судового експерта з особою, яку випробовують. Така бесіда має проводитися за заздалегідь розробленою програмою, відповідно до вивчених матеріалів кримінальної справи. Бесіда здійснюється за допомогою постановки запитань підекспертному. Безпосередність спілкування передбачає встановлення психологічного контакту з випробовуваним. У цьому аспекті важливе значення має повага до прав особи підекспертного, повага до його честі й гідності, незалежність від інших учасників процесу. Експерт-психолог завжди повинен пам’ятати про презумпцію невинуватості (обвинувачений у злочині — ще не злочинець).

У процесі бесіди з випробовуваним важливого значення набуває метод спостереження. Спостереження дає змогу реєструвати реакції на подразники, зміну поведінки у процесі постановки запитань, ставлення до тих чи інших подій, осіб, обставин. За допомогою цього методу можуть бути продіагностовані певні психологічні особливості підекспертного.

Судово-психологічна експертиза — це психодіагностичне обстеження, кінцевим результатом якого є діагноз психологічний (встановлення індивідуально-психологічних особливостей особи). У цьому аспекті важливе значення мають психодіагностичні методики (тести). Тести класифікуються за різними підставами: за особливостями використовуваних завдань (тести вербальні і тести практичні), за формами процедури обстеження (тести групові й індивідуальні), за спрямованістю (тести інтелекту і тести особистості).

При провадженні судово-психологічних експертиз використовуються методики дослідження особистості (тест MMPI — Міннесотський багатоаспектний особистісний опитувальник; тематичної апперцепції тест — ТАТ; тест Роршаха тощо); методики дослідження мислення (розповідь за малюнком; метод піктограм; метод виключення й ін.); методики дослідження пам’яті (завчання слів; метод опосередкованого запам’ятовування; запам’ятовування десяти чисел та ін.); методика дослідження сприйняття й уваги (дослідження сприйняття форми предметів; дослідження обсягу уваги й ін.)⁴⁶ .

Тести, використовувані у практиці судово-психологічної експертизи, мають бути валідними. Валідність — один із основних критеріїв тесту, який означає його придатність для цілей дослідження; це комплексна характеристика тесту, яка охоплює відомості про галузь досліджуваних явищ і репрезентативність діагностики. Крім того, тест повинен бути надійним — відображати точність виміру, а також стійкість результатів тесту до дії сторонніх випадкових чинників.

Метою експертного дослідження є не лише констатація явищ, що встановлені з допомогою спеціальних знань. Експерт у межах своєї компетенції у більшості випадків повинен давати оцінку виявленим фактам.

Основне завдання судово-психологічної експертизи полягає у визначенні у підекспертного індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру; основних властивостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій і станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їх розвитку та специфічних ознак.  

Отже, судова експертиза – це регламентована законом діяльність спеціаліста, чиї знання у відповідній галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла на підставі процесуальних документів слідчого чи суду застосовуються в процесі дослідження обставин, що торкаються справи, з метою встановлення об’єктивної істини. Оцінка виявлених фактів у межах компетенції експерта за допомогою ефективних методів дослідження формулюється у висновку експерта, що є результатом його діяльності і служить доказом по справі.

31. Визначте загальні підстави призначення судово-психологічної експертизи у справах, пов’язаних з інтересами дорослих та неповнолітніх.

Судово-психологічна експертиза з питання відповідності віку психічного розвитку хронологічно досягнутому.Питання про відповідність віку психічного розвитку хронологічно досягнутому віком виникає при розслідуванні правопорушень неповнолітніх в період від 14 до 15 років для рішення про правоответственності особи.У більшості випадків це буває співучасть у крадіжці.Як правило підлітки, які відрізняються поганою успішністю, виховуються в обстановці сімейно-педагогічної занедбаності, займають серед однолітків положення підпорядковується.Приводом для призначення СПЕ служить або їх неадекватна поведінка при вдосконаленні правопорушення (знаряддя в руках більш розвинених підлітків, переважання мотивів дитячої витівки, бездумне ставлення до приховування слідів правопорушення і т.п.), або нерозуміння ситуації розслідування.

Відповідне питання психолога-експерта, при проведенні даного виду СПЕ, може бути сформульовано таким чином: чи є в неповнолітнього ознаки відставання в психічному розвитку, якщо так то в чому вони виражаються і з чим пов `язані?Якщо такі ознаки є, то чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними з урахуванням конкретної ситуації!

До підстав призначення судово-психологічної експертизи належать такі:

   - наявність особливостей, що свідчать про надмірну неврівноваженість, емоційність, жорстокість, агресивність, покірність, навіюваність, нерішучість тощо;
   - тривале перебування у стані тривоги, емоційного напруження, фрустрації;
   - відставання рівня психічного розвитку від вікової норми;
   - наявність хронічних або невиліковних соматичних захворювань;
   - наявність конфліктних відносин з рідними і оточенням перед вчиненням самогубства;
   - наявність ситуації або окремих ознак поведінки, що може свідчити про можливість вчинення злочину у стані фізіологічного афекту;
   - невідповідність встановлених мотивів злочину характеру вчиненого;
   - невідповідність поведінки меті й мотивам вчиненого діяння;
   - відмінність поведінки обвинуваченого, свідка, потерпілого від традиційної, властивої для відповідної вікової або статевої групи людей;
   - суперечності у свідченнях потерпілого, свідка, що не збігаються з характером ситуації та іншими даними.
  Важливим моментом при призначенні судово-психологічної експертизи є чітке визначення її компетенції, можливостей і меж. До питань, які не можуть бути вирішені психологічною експертизою, оскільки не входять до її компетенції, належать:
   - питання права (винність або невинність обвинуваченого, визначення форми провини, мотиву, мети і наміру злочину);
   - загальна моральна оцінка особистості та діянь обвинувачених, підозрюваних, потерпілих;
   - висновок щодо достовірності чи недостовірності показань обвинувачених, підозрюваних, свідків, потерпілих;
   - питання, які неможливо вирішити на сучасному рівні розвитку психологічної науки (телепатія, ясновидіння, психокінез, пара-діагностика тощо).

46. Опишіть психологічні особливості поведінки учасників кримінального процесу.

Прокурор.Прокурор не стоїть над судом, а покликаний сприяти його успішній роботі. Головне завдання прокурора в обвинувальній промові на суді — кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати інших учасників судового розгляду вдоброякісності та достовірності цих доказів. При призначенні покарання він повинен враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнтації, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси характеру та ін.). Судова практика показує, що найбільш складна частина обвинувальної промови прокурора — характеристика особистості підсудного. Досить часто спостерігається тенденція надмірного “згущення барв” аж до неприпустимого приниження людської гідності. 

Адвокат.Діяльність захисника в кримінальному судочинстві спрямована на спростування обвинувачення (підозри), на пошук обставин, які виправдовують або пом’якшують провину. Окрім професіоналізму, захист вимагає високої принциповості, самовіддачі, мужності, а часом і сміливості. Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті. Особливе значення сумісність набуває в складних умовах, у важкому стані, коли досягнення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників.

Головними характеристиками особистості судді слід зазначити терплячість, скромність, розсудливість, повага до закону, знання життя, ерудицію, високий рівень культури, людяність.

Поведінка, вигляд судді повинні бути такими, щоб він відразу вселяв до себе повагу. Головне в комунікативні властивості особистості судді це вміння своїм виглядом показати здатність, бажання досконально розібратися у всіх обставинах даної справи. Суддя при сприйнятті фактів і обставин повинен залишатися безпристрасним.

Екстремальним фактором у професійній діяльності судді є підвищена відповідальність при ухваленні рішення і винесенні вироку.

Обвинувачений. Підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності служить наявність достатніх для звинувачення доказів.

Особливості психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) значною мірою визначаються його відношенням до події злочину і правосуддю. Істотне значення мають соціально-ціннісні особистісні позиції, а також рефлексія обвинуваченим (підозрюваним) ступеня доведеності злочину, стану його розслідування.

Залежно від цих обставин можуть виникнути дві різні стратегії поведінки обвинуваченого (підозрюваного), пов'язані або з прагненням уникнути суду і справедливого покарання, або з усвідомленням неминучості суду (і навіть його необхідності в разі глибокого каяття).

Перша із зазначених стратегій поведінки веде до вироблення відповідної захисної тактики, формуванню у свідомості обвинуваченого (підозрюваного) так званої "захисної домінанти". Ця захисна тактика може бути активною - дача неправдивих свідчень, знищення речових доказів, створення помилкових доказів, вплив на свідків, і пасивної - відмова від співпраці зі слідчим без використання активних засобів протидії.

Злочинці йдуть від визнання своєї вини. Вбивці, розбійники, грабіжники, ґвалтівники, злодії, розкрадачі в своїй масі внутрішньо не засуджують себе. Їх самооцінки відрізняються низькою самокритичністю, неадекватністю.

Насильницькі типи злочинців, як правило, схильні до обвинувальної трактуванні дій інших осіб. Більшість злочинців перебільшують провокуючий характер злочинної ситуації, суб'єктивно "підсилюють" сприяють злочину обставини.

Потерпілий. Дії злочинця, наслідки злочинних дій часто викликають у потерпілого стан сильного душевного потрясіння, збудження, страху, важкої депресії, гніву, розгубленості, відчаю, обурення. Без врахування цих особливостей, їх правильного психологічного аналізу, зняття стресового стану потерпілого, досить важко розраховувати на повноту і правильність його показів.

При фізіологічному афекті у потерпілого порушується самоконтроль, правильна оцінка своїх дій, погіршується сприйняття реальної обстановки. В таких станах потерпілий може помилитись, оцінюючи фізичні дані злочинця, кількість правопорушників, характер дій тих що нападали. Проте сильні переживання, які виникають у потерпілих під час скоєння злочину, часто роблять їх сприймання більш глибшим, яскравим, дають можливість надовго запам’ятати навіть незначні деталі, події.

Свідки. Особливістю поведінки свідків у попередньому слідстві (і на суді) є їх процесуально регламентований обов'язок давати показання, що мають значення для розкриття і розслідування злочинів.

При взаємодії зі слідчим свідок дотримується певної лінії поведінки, дає свої оцінки повідомляються фактам, про щось замовчує, допускає недомовки. Вони можуть бути обумовлені різними спонуканнями - боязню помсти, жалістю, прагненням позбутися свідків обов'язків та ін.

47. Дайте характеристику психологічним аспектам професійної діяльності психолога-практика юридичної сфери.

Юридичну діяльність можна також віднести до професій, що передбачають виконання службових обов'язків у напружених, екстремальних, стресогенних умовах. Тому їй притаманні всі особливості, характерні для інших "критичних" видів діяльності:

- дефіцит часу;

- вплив на особистість особливо сильних подразниківта домінування негативних емоцій при недоліку позитивних;

- підвищена відповідальність за прийняття рішень та необхідність невідкладного вжиття заходів.

Всі вони набувають особистої значимості та призводять, як кожен окремо, так і в сукупності, до виникнення стану психологічної напруженості.

Дефіцит часу породжується такими чинниками: 1) неможливість повного й точного прогнозування змін оперативної обстановки та стану злочинності, що призводить до нерівномірного навантаження фахівців у різні періоди часу: 2) наявність правової (процесуальної) регламентації термінів виконання переліку дій; 3) значні відволікання фахівців на виконання непритаманних їм функцій чи на участь у загальних заходах; 4) наявність проблем кадрового забезпечення діяльності, особливо на найбільш складних її ділянках (слідча та оперативно-розшукова діяльність), у тому числі й через відсутність відповідної професійної підготовки та досвіду роботи, неналежне матеріально-технічне забезпечення.

Вплив на особистість особливо сильних подразників із переважанням негативних емоцій - похідна від екстремального характеру та високого ступеню конфліктності діяльності. Вчинення правопорушення (злочину) не тільки об'єктивно призводить до конфлікту конкретної людини з законом і суспільством у цілому, а й усвідомлюється нею як протиборство і породжує конфліктні стосунки з оточуючими. Такий конфлікт може існувати протягом досить тривалого часу і має властивість проектуватися на іншу особу - представника правоохоронних органів, як свідчення раніше існуючої у правопорушника негативної установки на взаємодію.

Підвищена відповідальність та необхідність невідкладного вжиття заходів є похідними від екстремального характеру діяльності, що містить у собі (у разі несприятливого перебігу подій) не просто елементи небезпеки, але й загрози для життя та здоров'я.

Психологічний аналіз особливостей юридичної діяльності свідчить, що вона здатна викликати у суб'єкта специфічний стан напруженості. Цей стан зумовлюється чинниками, що їх умовно можна поділити на постійні, діючі періодично та короткочасні.

Серед постійно діючих найважливішим є стресогенний характер самої діяльності. Як відомо, екстремальних видів діяльності досить багато (наприклад, професія пілота, хірурга, машиніста поїзда). Але напруженість психіки у першого зникає після успішного завершення польоту, у другого -після закінчення операції, у третього - після прибуття до місця призначення. У оперативного працівника чи слідчого повної розрядки не наступає ніколи через нестабільність оперативної обстановки, постійне зростання її криміногенності, відсутність впевненості у тому, що навіть успішно завершена справа у майбутньому не призведе до негативних наслідків.

Постійно діючим чинником є також необхідність постійного самоконтролю при спілкування з людьми, що викликають негативні емоції.

До чинників, що діють періодично, можна віднести негативні зміни оперативної обстановки та зростання рівня злочинності, недостатню нормативну врегульованість діяльності (що робить ризик невід'ємною частиною виконання професійних обов'язків), кадрові та матеріально-технічні проблеми: в сукупності це призводить до зростання рівня психічної навантаженості окремого працівника, загострення морально-психологічного клімату в колективі та ін. Суб'єктивно зазначені обставини викликають відчуття втоми, неадекватні ситуації хвилювання чи недбалість, загострення боротьби мотивів, а отже - знижують ефективність роботи.

Чинником, що діє короткочасно, є циклічний характер діяльності. Психологічна напруженість різко зростає (до максимуму) перед здійсненням вирішального завдання (з'являється тривога, неспокій), а після його завершення вона може зменшуватись.

48. Визначте обов’язки психолога в якості спеціаліста на попередньому слідстві.

Основний процесуальної обов'язком експерта-психолога є дача об'єктивного висновку на основі проведених досліджень відповідно до його спеціальними знаннями з питань, поставлених перед ним органом, провідним провадження у справі. При цьому кожен член експертної комісії несе особисту відповідальність за дане їм висновок. Крім того, експерт-психолог зобов'язаний:

• з'явитися за викликом органу, який призначив експертизу, і зокрема на допит, і дати правдиві показання з приводу проведеного дослідження та даного висновку. Відповідно до чинного законодавства, при допиті експерт-психолог зобов'язаний відповідати лише на ті питання, які відносяться до предмету судово-психологічної експертизи. На допиті у слідчого експерт має право викласти свої відповіді власноручно;

• заявити самовідвід за наявності низки підстав, зазначених у законі. Експерт не може брати участь у розгляді справи, якщо:

• він є потерпілим, свідком, ким-небудь з учасників справи або їх представником;

• він є родичем потерпілого, обвинуваченого або їх законних представників, а також родичем обвинувача, захисника чи особи, яка провадила дізнання;

• він знаходиться або знаходився у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача або відповідача;

• він брав участь у справі в якості спеціаліста;

• є інші обставини, які дають підставу вважати, що експерт особисто зацікавлений у кримінальній справі;

• не розголошувати дані попереднього розслідування без дозволу органу дізнання, слідчого, прокурора;

• повідомити письмово про неможливість дати висновок, якщо поставлені питання виходять за межі спеціальних психологічних знань або надані матеріали недостатні для дачі висновку. Якщо питання, внесений до визначення слідчого або постанову суду, не входить до компетенції експерта-психолога, то він не повинен його ігнорувати, а зобов'язаний аргументування обгрунтувати у своєму висновку, чому на дане питання неможливо дати відповідь.

Експерт-психолог має право:

• знайомитися з матеріалами справи, що відносяться до предмета експертизи;

• клопотати про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку. Як підкреслювалося вище, експерт повинен вказувати, які саме конкретні матеріали йому необхідні;

• бути присутнім при провадженні слідчих (судових) дій, а також задавати допитуваним питання, які стосуються предмета експертизи з дозволу слідчого або суду;

• експерти мають право радитися між собою перед дачею ув'язнення. Експерт, не згодний з думкою інших членів комісії, складає окремий висновок. Таким чином, якщо думки експертів-психологів розділилися, то з приводу одного і того ж підекспертного складаються два (або більше) укладення;

• вказати в ув'язненні обставини, з приводу яких органом, який призначив експертизу, були поставлені питання, за умови, що вони мають значення для справи та їх встановлення входить у компетенцію експерта-психолога. Якщо питання сформульоване неправильно і експерт, вивчивши надані йому матеріали і обстеживши випробуваного, вирішує, що при переформуліровке питання його висновок буде мати значення для справи, то він може відповідати на те питання, яке, на його думку, повинен був поставити слідчий або суд;

• оскаржити такі дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду, які обмежують права експерта-психолога;

• якщо експерт-психолог не є співробітником експертної установи, він має право на винагороду за проведене ним експертне дослідження.

49. Визначте психологічні фактори підвищення ефективності професійної діяльності психолога-практика юридичної сфери.

Головним фактором, що знижує ефективність професійної діяльності юридичного психолога є професійне вигорання, тому головним шляхом до підвищення її ефективності є профілактика даного професійного порушення. Психологічна профілактика - сприяння повноцінному соціально-професійному розвитку особистості, попередження можливих криз, особистісних та міжособистісних конфліктів, включаючи вироблення рекомендацій щодо поліпшення соціально-професійних умов самореалізації особистості з урахуванням формуються соціально-економічних відносин.

Істотна роль у боротьбі з вигорянням відводиться, насамперед, самому працівнику. Нижче перераховані рекомендації, запропоновані Сидоровим П., дотримуючись яких, працівник не тільки зможе запобігти виникненню вигоряння, а й досягти зниження ступеня його виразності:

• визначення короткострокових і довгострокових цілей (це не тільки забезпечує зворотний зв'язок, що свідчить про те, що пацієнт знаходиться на вірному шляху, а й підвищує довгострокову мотивацію; досягнення короткострокових цілей - успіх, який підвищує ступінь самовиховання);

• використання "тайм-аутів", що необхідно для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);

• оволодіння вміннями та навичками саморегуляції (релаксація, ідеомоторні акти, визначення цілей і позитивна внутрішня мова сприяють зниженню рівня стресу, ведучого до вигорання);

• професійний розвиток і самовдосконалення (обмін професійною інформацією з представниками інших служб - курси підвищення кваліфікації, конференції);

• емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, ймовірність вигоряння значно знижується або процес цей виявляється не настільки вираженим);

• підтримання гарної фізичної форми [24; 7].

Існує також чимало конкретних способів перешкоджання синдрому вигоряння:

• культивування інших інтересів;

• відкритість новому досвіду;

• внесення різноманітності в свою роботу, створення нових проектів та їх реалізація без очікування санкціонування з боку офіційних інстанцій;

• підтримання свого здоров'я, дотримання режиму сну і харчування, оволодіння технікою медитації;

• задовольняюче соціальне життя;

• наявність кількох друзів (бажано інших професій);

• прагнення до бажаного, без надії стати переможцем у всіх випадках, а також уміння програвати без самознищення і агресії;

• здатність до самооцінки без надії тільки на повагу оточуючих;

• уміння не поспішати і давати собі достатньо часу для досягнення позитивних результатів у роботі і в житті;

• обдумані зобов'язання (наприклад, не слід брати на себе велику відповідальність за клієнта, ніж робить він сам);

• читання не тільки професійної, а й іншої літератури;

• участь у семінарах, конференціях, де надається можливість зустрітися з новими людьми і обмінятися досвідом;

• періодична спільна робота з колегами, значно відрізняються професійно і особистісно;

• участь у роботі професійної групи, що дає можливість обговорити виниклі особисті проблеми, пов'язані з консультативною роботою;

• хобі, що доставляє задоволення

49. Сформулюйте зміст і завдання професійної діяльності психолога в юридичній галузі.

Специфіка виконуваної психологами роботи за напрямками:

- Обстеження кандидатів на службу в органи внутрішніх справ.

- Проведення індивідуальних заходів з співробітниками і членами їх сімей.

- Виконання соціально-психологічних досліджень колективів.

- Проведення занять з професійно-психологічної підготовки.

- Здійснення консультацій з питань оперативно-службової діяльності.

- Відновлення працездатності співробітників.

- Здійснення виїздів для роботи в екстремальних ситуаціях, включаючи Північно-Кавказький регіон.

- Підготовка методичних матеріалів та рекомендацій.

Основні напрямки діяльності психологів-юристів:

1. Здійснення психологічного супроводу та підтримки співробітників (психокорекція стресу, зниження бойових психічних травм, стресових розладів, суїцидів, соціально-психологічна реабілітація, консультування, психологічна підтримка членів сімей та ін.)

2. Організація та проведення професійного психологічного відбору (психодіагностика, вивчення прихованих мотивів та ін.)

3. Організація і проведення соціально-психологічної роботи в службових колективах (соціально-психологічний клімат, раз рішення конфліктів, комплектування груп, відстеження соціально-психологічних процесів, консультативна допомога керівникам з психологічнимаспектам та ін.)

4. Здійснення професійно-психологічної підготовки (службова і індивідуальна підготовка до особливостей професійної діяльності).

5. Психологічне забезпечення оперативно-службової діяльності (консультування з питань оперативно-службової діяльності, участь у виробленні стратегії ведення переговорів, експертиза кримінальних справ, поліграфні дослідження та ін.)

51. Опишіть вплив темпераменту на суб’єктів правозастосовчої діяльності та психолого-правові характеристики аакцентуйованих особистостей.

Темперамент - це сукупність індивідуальних, відносно стійких психодинамічних властивостей особистості, що виявляються в поведінці, діяльності людини.

Існує чотири типи темпераменту:

Сангвінік характеризується трохи зниженою сенситивності, високою реактивністю й активністю, врівноваженістю, емоційної рухливістю, пластичністю, лабільністю, екстравертірованность. Володарі цих властивостей темпераменту зазвичай дуже діяльні, продуктивні в роботі, особливо якщо вона викликає у них жвавий інтерес. Вони рухливі, легко пристосовуються до нових умов, вміють легко вступати в контакти з людьми, проте відчувають труднощі при виконанні тривалих, монотонних операцій.

Холерик відрізняється підвищеною збудливістю, високою реактивністю, активністю, підвищеною емоційною збудливістю, екстравертірованность, прискореним темпом реакцій. Холерики нерідко демонструють підвищену збудливість, неврівноваженість поведінки, певну циклічність у роботі - від пристрасного захоплення справою до повної апатії, що супроводжується тимчасової бездіяльністю. При негативному виховний вплив у поведінці холерика частіше можуть проявлятися нестриманість, знижений самоконтроль, надлишкова агресивність в емоційно напружених, конфліктних ситуаціях.

Флегматик характеризується зниженою сенситивності, низькою реактивністю, ригідністю, зниженої емоційної збудливістю, уповільненим темпом реакцій, інтровертірованностью. Люди з рисами флегматичного темпераменту більш урівноважені, грунтовні в роботі, успішно трудяться там, де потрібна методичність, завзятість, копітка відношення до справи. У числі недоліків флегматика слід зазначити деяку інертність, малорухливість, необхідність додаткового часу для перемикання від одного виду занять до іншого.

Меланхолік відрізняється підвищеною сенситивністю, невисокою реактивністю і зниженою активністю, ригідністю, зниженої емоційної збудливістю, негативною забарвленням емоцій, емоційної ранимою, інтровертірованностью. В силу того, що процеси гальмування у меланхоліка переважають над процесами збудження, сильні негативні подразники можуть впливати деструктивним чином на його поведінку і діяльність в цілому. Тому люди, наділені значною мірою властивостями меланхолійного темпераменту, частіше відчувають підвищену тривожність, більш схильні до стресу, частіше переоцінюють характер загрози, легше стають жертвами правопорушень насильницького характеру.

Слід мати на увазі, що властивості темпераменту нерідко виявляються у способах вчинення злочинів, адміністративних правопорушень, в тих імпульсивних діях, які в екстремальній обстановці вчинення протиправних дій гірше піддаються свідомої вольової регуляції. Більш помітні властивості темпераменту в правопорушеннях, що носять гостроконфліктна характер (вбивства, заподіяння шкоди здоров'ю і т.п.), що супроводжуються яскравими проявами афективно забарвлених емоцій.

У ході різних слідчих, судових дій необхідно враховувати властивості темпераменту свідків, потерпілих, обвинувачених (підсудних), щоб найбільш продуктивно розвивати з ними в потрібному напрямку діалог, краще розуміти причини психологічного характеру їх поведінки в процесі судочинства.

К.Леонгард виділяє десять типів акцентуації. До акцентуацій темпераменту він відносить гіпертимну, дистимну, циклотимну, афективно-екзальтовану, емотивну і тривожну. До акцентуацій характеру відносяться демонстративна, педантична, застрягаюча і збуджувальна.

Гіпертимний. Активний, енергійний, оптимістичний з високим життєвим тонусом. Через нестійку увагу та недостатню наполегливість інтереси поверхові. Не терпить обмеження свободи. Винахідливий, вміє пристосовуватися до труднощів, бурхливо переживає невдачі, проте вони його не вибивають із сідла. До правил і законів ставиться легковажно. Не переносить самотності. В групі прагне бути лідером. Товарський, нерозбірливий у виборі знайомств. Піднесений радісний настрій лише іноді порушуються спалахами дратівливостями, що зумовлене протидією оточуючих.

Дистимний.Понижений фон настрою, схильність до депресивних станів. Песимізм, зосередженість на похмурих сторонах життя. Понижена активність, загальмованість рухів і мислення. Почуття провини, недооцінка себе, серйозна етична позиція.

Циклотимний. Періоди рівного настрою змінюються періодами підйому з високою розумовою активністю і спаду з мінорним настроєм, млявістю, розсіяністю, невпевненістю в собі. Не передбачувана зміна гіпертимний і дистимних фаз. Зміну настрою не є адекватною реакцією на ситуацію.

Від переважаючого настрою залежить багато чого в поведінці та психіці такої людини. В залежності від нього теперішнє й майбутнє змальовується або яскравими, або темними фарбами. Радісний настрій супроводжується всіма ознаками гіпертимії: жага діяльності, підвищена рухливість, бурхлива енергія, балакучість. У дистимній фазі людину ніби підмінили: реакції й мислення уповільнюється, виникає пригніченість. У такому стані циклотиміки потребують допомоги та підтримки.

Афективно-екзальтований.Тип “тривоги і щастя”. Відзначається дуже бурхливим переживанням почуттів: дуже високим темпом та інтенсивністю емоційної реакції на впливи. Він дуже легко приходить у захват від радісних подій та у відчай від - печальних. Любов до мистецтва, музики, релігійні переживання, стосунки з близькими, друзями - все це може захопити екзальтовану людину до глибини душі. Екзальтованість пов`язана з гуманними емоціями та почуттями, тому цей тип часто властивий артистичним натурам: художникам, поетам.

Емотивний.Споріднений з афективно-екзальтованим, але емотивна людина не впадає у такі крайнощі як екзальтована. Її емоції розвиваються з меншою швидкістю та інтенсивністю. Якщо афективно-екзальтований тип - це бурхлива, поривчаста, збудлива людина, то емотивна людина - ніжна, чутлива, м`якосердна, вразлива, задушевна. Характерною особливістю емотивних натур є сльозливість. Надзвичайна мінливість настрою, приводом може слугувати будь-які дрібні неприємності. Шукає емоційних контактів, майже безпомилково визначає ставлення до себе інших. На відміну від циклотиміка, реакції емотивної людини завжди обумовлені об’єктивними причинами. Така людина не може без причини стати веселою, щасливою або, навпаки, впасти в депресію.

Тривожний.Постійно відчуває внутрішню напруженість. Схильний до очікування неприємностей. Виявляє підвищену увагу до негативних сигналів. Стурбований можливими наслідками своїх дій. Лякливий, сором`язливий.

З віком тривожність зменшується і страх не повністю захоплює людину, але залишається деяка невпевненість, нездатність відстоювати свою позицію. Вона постійно очікує неприемності, хвилювання без особливої причини. Тривожність може вилитися в іпохондрію - нав`язливу ідею хвороби.

Демонстративний.Істеричні риси характеру. Прагне демонструвати оточенню себе, свої якості, емоційні стани. Театральність, прагнення до позування. Головна риса - егоцентризм, потреба постійної уваги до власної особи. Не терпить, коли в її присутності хтось хвалить інших, коли на інших звертають більше уваги, ніж на неї. У такої людини існують претензії на виключне становище. Щоб справити враження на оточення, вона часто виступає в групах в ролі лідера, героя, проте часто зазнає поразки.

За К.Леонгардом, характерною особливістю демонстративної акцентуації є здатність до витіснення. Оцінка подій такою людиною завжди перекручується у бажаному для неї напрямку. Не відчуває відповідальності за свої вчинки.

Педантичний.Виражена схильність до дотримування певного порядку. Підвищена ригідність, труднощі у переключенні з однієї задачі на іншу, нерішучість, хитання у прийнятті рішення, надмірна добросовісність та акуратність. Високий контроль поведінки, часто сором`язливий. Така людина по декілька разів перевіряє вже виконану роботу, повертається знову до зробленого завдання. Характерне почуття тривоги і страх зробити що-небудь не так.

Застрягаючий.Схильність до затримування, “застрягання” аффекту, надмірна стійкость переживань. Наполегливий, впертий, цілеспрямований. Невдачі лише ще більше розпалюють прагнення досягти бажаного, ще більше мобілізують сили такої людини. Інтереси постійні та однобічні. Підвищена думка про себе, себелюбство, честолюбність. Незадоволений визнанням соїх заслуг. Злопам`ятність, підозрілість, хвороблива образливість, ревнощі, мстивість. Образа особистих інтересів, зазвичай, ніколи не забувається такою людиною.

Збуджувальний.Агресивний, впертий, себелюбний та образливий. Постійне внутрішнє напруження, дратівливість, причому інтенсивність реакції не відповідає силі подразника. Підвищена імпульсивність, слабкий контроль над інстинктами, потягами, спонуками.Владний, виявляє підвищену вимогливість до оточуючих, часто не хоче рахуватися з думкою інших. Схильний до конфліктів.

52. З’ясуйте важливість встановлення контакту та довірливих стосунків з опонентом, техніки переконання та навіювання в процесі комунікації психолога юридичної сфери.

Психологічний контакт у правоохоронній діяльності - це прояв працівником правоохорони і громадянином взаємного розуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, що приводить до взаємної довіри та сприянню один одному при вирішенні професійної завдання юристом. Інакше кажучи, це професійно-психологічний контакт.

Правило самопрезентації особистості юристом і справедливого доброзичливого ставлення до громадянина. Ніхто добровільно не буде щирий і відвертий з людиною, яка виглядає не заслуговує цього. Для цього потрібні: зовні виражене увагу, розуміння, співчуття до громадянина, ясно виражена готовність допомогти; нагадування про те, що тільки він, юрист, може допомогти громадянину; вперто виражати переконання, що тільки довірившись юристу, громадянин зможе вирішити свої проблеми, і іншого виходу немає.

Демонстрація спільності поглядів, оцінок, інтересів. Психологічному зближенню сприяє відшукування і підкреслення всього спільного між громадянином і юристом, що тільки може бути, і протягування особистісних «ниток зв'язку» між ними, що приводять їх до тимчасового зближенню і відокремлення від усього навколишнього світу (до утворення діади «ми»). Вони можуть знайтися в єдності, схожості, подібності, порівнянності: віку, статі, місця проживання, земляцтва, елементів біографії (виховання в сім'ї без батька, служба в армії або на флоті, відсутність батьків, виховання в дитячому будинку, тимчасове проживання в минулому в якомусь місті, районі, області, трагічних, неприємних подій, або навпаки, - удач та ін.); захоплень, способів проведення дозвілля, культурних інтересів, планів на майбутнє, занять на садовій ділянці, відносин до спорту, захоплень автомобілями, думок про прочитаних книгах, переглянутих фільмах і телепередачах та ін .; розумінні і ставленні до різних подій, що відбуваються в країні, тим чи іншим повідомленнями засобів масової інформації; оцінках людей, цінують їх якостях, наявності спільних знайомих, зустрічах в різний час з кимось і відносинах до нього.

Психологічне «погладжування» представляє собою визнання розуміються юристом позитивних моментів у поведінці та особистості партнера по спілкуванню, наявності правоти в його позиції і словах, вираз розуміння його. Це трохи заспокоює, підвищує почуття впевненості, формує уявлення, що юрист справедливий, і не налаштований огульно негативно і доброзичливий.

Остаточне відокремлення в діаду «ми» завершує процес наростаючої близькості: «Ви і я», «Ми з Вами», «Ми удвох», «Ми одні», «Нас ніхто не чує», «Нас ніхто не бачить». Цьому сприяють бесіда віч-на-віч, відсутність сторонніх, інтимна обстановка, скорочення дистанції розмовляють до 30-50 см. На слово «ми» не скупитися, підкреслюючи близькість і інтимний, довірчий характер спілкування.

Складним, але дієвим є метод переконання як спосіб словесного впливу, який включає в себе систему доведень, побудованих по законах логіки і обґрунтовуючий, висунутий юридичними працівниками, тезис. Успішне переконання веде до прийняття і наступного включення нових аргументів в систему поглядів, яка склалася у правопорушника, до певної трансформації світогляду в цілому і оцінки конкретної ситуації, а тому, і зміни мотиваційної основи поведінки. Прикладами використання переконання по відношенню до правопорушників є не поодинокі випадки добровільної здачі в руки правоохоронних органів осіб, які захопили повітряне судно з заручниками на борту чи банк.

Умовами успішного впливу механізму переконання є апеляція до почуттів людини для збудження у неї відповідних емоцій, ясність і доступність думок юридичного працівника, його вміння привернути правопорушника, потерпілого чи свідка до себе і завоювати його довіру, настійливість і тактовність.

Навіювання — це цілеспрямований, неаргументований вплив однієї людини на іншу чи групу людей. При навіюванні відбувається некритичне сприйняття інформації, чужого погляду чи позиції, прийняття її як своєї власної. Навіювання безпосереднє може здійснюватися у вербальній і невербальній формі (суворий оклик, тихий шепіт, наказ і т.п.). Побічне навіювання досягається за допомогою передачі інформації і відомостей про життєдіяльність правопорушника, які створюють у нього уявлення про повну, вичерпну інформованість працівника правоохоронних органів (нейтральні за формою висловлювання, наприклад, слідчого про деталі взаємовідносин правопорушника з його співучасниками, деякі нюанси про його роботу чи захоплення і т.п.). Навіювання як метод психологічного впливу на особистість (до речі, навіювання може бути використане і по відношенню до потерпілого, свідка) розраховане на придушення волі людини, підпорядкування її вимогам особи, що здійснює навіювання.

53. Дайте характеристику перцептивних процесів та їх урахування в практичній діяльності психолога-юриста.

Перцепція (сприйняття) - це психічний процес цілісного відображення предметів і явищ у всій сукупності їх властивостей і ознак при безпосередньому впливі цих об'єктів на органи чуття.

Основними властивостями сприйняття є:

а) предметність, цілісність, структурність сприйняття. В силу цієї закономірності людина зазвичай при нестачі інформації прагне сам заповнити відсутні елементи сприйнятого явища, що іноді призводить до помилкових суджень. Тому при допиті свідків, потерпілих та ін. Потрібно з'ясовувати не тільки те, що вони бачили, чули, але і на чому грунтуються їхні твердження про тих чи інших особливостях сприйнятого ними об'єкта, явища.

б) активність сприйняття. Зазвичай процес відбору, синтезу ознак предмета носить виборчий, цілеспрямований пошуковий характер. У цьому процесі діє активне організуючий початок, підкоряє собі весь хід пізнання.

в) осмисленість сприйняття. Це однна з його найважливіших властивостей, в якій виявляється "синтез перцептивних і розумових компонентів". Осмислений, виборчий перцептивний процес приводить нас до того, що образ сприйняття в результаті активної інтелектуальної, смислової переробки переходить в образ свідомості (в тому числі, як нерідко трапляється, і в помилковий образ). Під впливом цього образу ми і опиняємося в подальшому, на жаль, і тоді, коли під впливом помилки здійснюємо прикрі промахи і помилки у пізнавальній діяльності (у тому числі й у сфері цивільно-правових відносин, наприклад при здійсненні угод).

г) організація поля сприйняття. завдяки їй окремі елементи об'єднуються в єдине ціле і в результаті виникає цілісний образ досліджуваного об'єкта. Так, наприклад, тенденція до уявної організації зорового нуля покладена в основу розробленої в криміналістиці методики використання ідентифікаційного комплекту малюнків для отримання збірних мальованих портретів розшукуваних осіб за свідченнями свідків з використанням різних фрагментів людського обличчя;

д) апперцепція. Ця властивість проявляється в особливій залежності сприйняття від змісту нашого досвіду, знань, інтересів. Перцептивні гіпотези можуть набувати чуттєву форму, і тоді ми бачимо не стільки об'єкт, скільки саму перцептивну гіпотезу у вигляді того чи іншого образу-уявлення. Чи не цим психологічним феноменом пояснюються ті очевидні помилки, коли слідчий, наприклад, "бачить" на місці події не вбивство, а самогубство, хоча фактично матеріальна обстановка суперечить такому "баченню"? Або коли свідок, помиляючись, стверджує те, що не могло бути насправді;

е) константність сприйняття. Руйнівний вплив на константність може надавати стан психічної напруженості. Тому, допитуючи свідка, доцільно з'ясувати не тільки особливості сприйнятого ним об'єкта, а й умови, в яких протікала його перцептивна діяльність, і тільки після цього слід давати оцінку його твердженнями про форму, величину, кольорі та інших властивостях того чи іншого предмета;

ж) ілюзії. значна кількість інформації учасники кримінального судочинства отримують за допомогою зорового аналізатора, найбільшу актуальність набувають оптичні, або зорові, ілюзії.

54. Опишіть психологічні наслідки здійсненого злочину на особистість злочинця.

Скоєний злочин в більшості випадків пов'язане з досягненням заздалегідь запланованого результату. Він оцінюється злочинцем з позицій його вихідних спонукань. Задоволення результатом закріплює образ даного акту злочинної поведінки, полегшує його поведінку в подальшому. Можливо і негативне ставлення до результату, якого хотів досягти і досяг злочинець. Досягнутий результат може викликати негативні почуття, і в зв'язку з цим каяття у скоєному.

Однією зі специфічних особливостей психіки особи після вчинення злочину, є те, що психічне напруження не спадає, а як правило, навпаки посилюється.

Під впливом сприйняття результатів злочинних дії, сильного емоційного впливу наслідків досить часто настає різка зміна в розумінні соціальної цінності тих чи інших обставин або об'єктів, які зазнали злочину. Під враженням від цього злочину людина починає розуміти, що він недооцінював, принижував соціальну цінність дій, об'єктів, обставин, які змінилися в результаті вчиненого ним злочинного діяння. Таке змінене ставлення до соціальних цінностей сприяє появі стану винності, посилює загальний стан психічної напруженості, відчуття своєї неповноцінності в порівнянні з іншими людьми.

Свідомість протиправності і суспільної небезпеки, вчинених дій, поява негативних емоцій при вчиненні злочину і сприйнятті його результатів посилюється боязню викриття і страхом перед відповідальністю. Цей страх перед викриттям, а потім перед майбутнім покаранням, і пов'язана з цим втрата планів на майбутнє в справжніх умовах життя дуже часто призводить до появи та інших психічних змін особистості: знижується самокритичність своїх дій, самоконтроль, збільшується сугестивність, істотно ускладнюється логічна розумова діяльність.

Слід зазначити, що наявність напруги, пов'язаного з вчиненим злочином, в більшості своїй усвідомлюється злочинцями. Це, безумовно, призводить до того, що злочинці прагнуть приховати свій стан від оточуючих, що в свою чергу пов'язано з ще більшим ускладненням планів поведінки, з посиленням напруги, а це призводить до постійних зривів у поведінці та спілкуванні.

У окремих категорій професійних злочинців, особливо у рецидивістів, свідомість протиправності своїх дій, негативного ставлення суспільства до їх діяльності призводить до прагнення внутрішньо компенсувати це негативне ставлення до себе спробою навіювання до оточуючих власної винятковості, що дає їм право порушувати загальні норми поведінки і закони.

55.Дайте психологічну характеристику потерпілому.

Останнім часом важливе місце в криміналістичних дослідженнях відводиться ролі жертви в генезисі самого злочину, її міжособистісним зв’язкам і стосункам із злочинцем. Понад 65% жертв в момент вбивства були в сп'янілому стані, а більше половини з них вживали спиртні напої разом із засудженими безпосередньо перед скоєнням злочину.

Дослідження показують, що кожен восьмий потерпілий не працював, в 40% випадків поведінка потерпілих перед злочином була аморальною або протиправною у тому числі і провокаційною. Такі особливості особистості та поведінки потерпілих могли сприяти збільшенню ризику скоєння стосовно них важких протиправних дій.

Домінуючими за стійкістю та значенням в структурі морально-психологічного образу потерпілих були такі якості як агресивність, деспотизм в стосунках з близькими, неуживчивість, схильність до вживання алкоголю, статева розпущеність, нерозбірливість у виборі знайомих, зокрема внаслідок схильності до веселого проведення часу при невиправданій обставинами довірливості. Більшість з них зумовлюють скоєння різних за характером злочинів.

Досить важливий фактор в розслідуванні злочину це - правосвідомість потерпілого. Від того, наскільки нестерпно ставиться потерпілий до правопорушень, хоче допомогти слідству та правосуддю, часто залежить достовірність і точність його показів.

Дії злочинця, наслідки злочинних дій часто викликають у потерпілого стан сильного душевного потрясіння, збудження, страху, важкої депресії, гніву, розгубленості, відчаю, обурення. Без врахування цих особливостей, їх правильного психологічного аналізу, зняття стресового стану потерпілого, досить важко розраховувати на повноту і правильність його показів.

При фізіологічному афекті у потерпілого порушується самоконтроль, правильна оцінка своїх дій, погіршується сприйняття реальної обстановки. В таких станах потерпілий може помилитись, оцінюючи фізичні дані злочинця, кількість правопорушників, характер дій тих що нападали. Проте сильні переживання, які виникають у потерпілих під час скоєння злочину, часто роблять їх сприймання більш глибшим, яскравим, дають можливість надовго запам’ятати навіть незначні деталі, події.

Оскільки злочин наносить душевну травму потерпілому, він подумки багаторазово повертається до нього, потерпілому часто вдається згадати якісь суттєві обставини, про які він не повідомляв при першому допиті. Тому, якщо це потрібно, варто провести повторний допит і необхідно досить детально перевіряти їх покази. Бо вони не завжди є об’єктивними. Причин для цього багато. Потерпілий наприклад, прагне помститись злочинцеві за свої страждання, біль, образу, бажає одержати максимальну матеріальну компенсацію у випадку засудження правопорушника. При цьому потерпілий може переслідувати і корисливу ціль, перебільшуючи розміри нанесеної йому шкоди, має наміри пом’якшити участь звинувачуваного під впливом умовлянь родичів і друзів злочинця, жалістю до нього; хоче приховати свою власну поведінку.

Поведінка потерпілого під час слідства в значній мірі залежить і від того на які цінності він орієнтується, і що для нього є домінуючим: дотримання суспільно значимих ідеалів боротьби зі злочинністю чи покарання злочинця, або тільки цінності, які мають особистий характер, наприклад бажання врятувати свою репутацію будь-якою ціною, навіть шляхом згоди з особою, що скоїла злочин.

56. Визначте психологічні аспекти впливу злочину на формування свідчень потерпілого.

Психічні переживання потерпілих, особливо коли злочинний вплив у тій чи іншій мірі спрямований проти життя, здоров'я та перемоги гідності особистості, характеризуються емоційної глибиною, особливої гостротою.

Страх внаслідок особливо грубого злочинного впливу можуть вилитися й у афективні форми - жаху, що з різким зміною психічної діяльності, порушенням логічного мислення, розладом орієнтування у навколишній обстановці. При заподіянні побоїв, жорстокому, носить характер катування побиття, придушенні, збочених діях злочинців і пораненнях до психічному стану страху приєднується почуття болю.

Психологами психічний стан у важкій чи екстремальній ситуації позначається як нервово-психічна напруга чи стрес. У стресі виділяються емоційна, фізична, операційна напруженості, яким відповідають певні фізіологічні зміни у організмі (почастішання серцебиття, подиху і т.д.). Так, під впливом емоційної напруги потерпілі часто-густо на перших допитах що неспроможні згадати про обставини, що передували події злочину. Усе це й пояснює, чому на повторних допитах показання потерпілих виявляються, зазвичай, більш повними, ніж у початку розслідування.

У показаннях потерпілих відзначаються такі найхарактерніші дефекти:

• перебільшене уявлення про деякі моменти пережитого події (наприклад, перебільшені свідчення щодо числі злочинців і предметах, що вони використовували);

• узагальненість, особливо у початкових поясненнях і показаннях про дії винних осіб («все тримали», «все брали участь у скоєнні злочину»);

• прогалини, пропуски в описах деякі важливі елементів події;

• помилки щодо послідовності розвитку події - плутанина, перестановка при відтворенні його окремих деталей і безкомпромісність дій конкретних учасників злочину.

56. Дайте характеристику дослідженню особистості потерпілого.

Потерпілий - це одна з центральних фігур попереднього слідства і розгляду справи в суді, якщо мова йдеться про злочин проти особистості. Конкретні обставини, причини і умови злочину не можуть бути розкриті повністю, якщо до уваги не береться особистість потерпілого, тому що дуже часто справжні дії звинувачуваного викликаються неправомірними, необачними або просто легковажними діями потерпілого. Його поведінка, яка стосується об’єктивних ознак складу злочину, може впливати на провину звинувачуваного, а іноді (необхідний захист) і виключати її. Від структури особистості потерпілого і від його поведінки, яка і є її функцією, залежить здійснення злочинних намірів, активний захист від злочинних посягань, захист суспільних інтересів.

Психологічне дослідження особистості потерпілого можна розглядати в 2-х аспектах.

1) „статична сфера” - це вік, стать, національність, службове становище; ряд цих ознак потрібно з’ясувати за безпосередньою вимогою закону, причому деякі з них можуть прямо впливати на кваліфікацію злочину (наприклад, вік при статевих злочинах).

2) „ динамічна сфера” - тобто поведінка потерпілого в період, який безпосередньо передував події злочину та під час злочину, і зв’язок цієї поведінки з поведінкою злочинця (наприклад, втеча від потерпілого).

До спеціальних методів дослідження особистості і поведінки потерпілого відноситься аналіз слідчої і судової статистики, слідчої і судової практики, вивчення матеріалів судово-психологічні дослідження конфліктних ситуацій.

Поведінка потерпілого в момент скоєння злочину залежить від:

1) впливу зовнішнього середовища, в даному випадку, злочинного нападу або іншого впливу;

2) індивідуальних особливостей особистості, які забезпечують різну гаму реакцій на зовнішній злочинний вплив (від втрати свідомості до самооборони або активного нападу на злочинця).

Ці особливості особистості характеризуються типом вищої нервової діяльності потерпілого, рисами його характеру. Життєвий досвід має велике значення в поведінці потерпілого у справах про статеві злочини, злочинах на транспорті, в сфері порушення правил техніки безпеки. На поведінку потерпілого має суттєвий вплив правосвідомість: знання закону, своїх прав дає додаткові можливості при відображенні злочинного нападу, створює переконаність в правильності дій, які перешкоджають злочинному посяганню.

56. Визначте предмет та завдання психології юридичної праці.

Психологія юридичної праці досліджує психологічні закономірності правозастосовчої діяльності і вивчає психологічні основи: професіограми юридичних професій; індивідуального стилю і майстерності; виховання професійних навичок і умінь; підбору і розстановки кадрів; стилю і керівництва правоохоронною діяльністю; професійної орієнтації , професійного відбору, професійного виховання і формування особистості працівників правоохоронних органів; професійної деформації та її попередження; організації робочого місця, робочого часу та ін

Основне завдання психології юридичної праці - виявлення раціональних співвідношень між особистістю і вимогами, які їй пред'являються професією. У пізнанні цих закономірностей психологія праці спирається на методи, теоретичні положення та експериментальні дані різних наук: загальної та диференціальної психології, психології праці, юридичної соціології, кримінального права, процесу, криміналістики та інших.

59.Визначте особливості етики та психології правозастосовчої діяльності.

Професійна етика - так прийнято називати кодекс поведінки - забезпечує моральний характер тих взаємовідносин між людьми, які випливають з їх професійної діяльності.

Моральна культура - це якісна характеристика етичного розвитку і моральної зрілості особистості, що виявляється на трьох рівнях.

По-перше, це знання моральних вимог суспільства, здатності людини свідомо обгрунтовувати цілі і засоби діяльності. Цей рівень залежить від світогляду особистості, етичних знань і переконань.

По-друге, культура моральних почуттів - не тільки розрізнення «добра» і «зла», а й багатство емоційної сфери, здатність до морального резонансу, до співчуття і співпереживання.

І, нарешті, рівень, на якому реалізуються поставлені і прийняті моральні цілі, а правила перетворюються на активну життєву позицію, - це культура поведінки. Культура поведінки характеризує здатність до вибору і до практичної діяльності.

Незалежно від виду юридичної діяльності стрижневим принципом професійної моралі юриста є справедливість. Без цього морального якості діяльність у правовій області втрачає свій сенс. Від юристів вимагаються поряд з цим: об'єктивність, неупередженість, незалежність, дотримання прав людини і презумпції невинності.

Чим вище професійна майстерність, тим вище етичні норми, а чим вище етичні норми, тим вище професійна майстерність юриста.

Від представника права професійна етика вимагає непідкупності, вірності духу і букві закону, дотримання рівності всіх перед законом. Одним з гуманних принципів права є презумпція невинності - вимога вважати обвинувачуваного невинним доти, поки провина його не доведена судом. Із законністю несумісні порушуючі норми юридичної етики методи дізнання - використання анонімних доносів у якості доказу проти обвинуваченого, примус до визнання провини погрозами, силою і провокацією, використання вимушеного «визнання» для доведення винуватості. Від працівника правоохоронних органів професійна етика вимагає гуманного ставлення до правопорушника, надання йому максимальних можливостей захисту, використання сили закону не тільки для покарання, але і для перевиховання злочинця.

Судова етика вимагає від юриста чесності, справедливості, безкорисливості, уважності.Ці якості є першорядним умовою професійного спілкування працівників даної сфери. На жаль, ще нерідко спостерігається порушення моральних норм, що вимагає посилення соціального контролю, посилення зовнішніх санкцій.

60. Опишіть професіограми юридичних професій.

За класифікацією професій діяльність юриста відноситься до гуманітарних видів професій типу «людина - людина» («людина - група» і «людина - суспільство»), оскільки вона пов'язана з постійною взаємодією з людьми. У своїй діяльності юрист стикається з необхідністю оцінювати вчинки людей з позицій норм права і закону. При цьому він спостерігає найрізноманітніші прояви активності людей в самих кризових ситуаціях їх життя і повинен вирішувати їх долю на основі норм правосуддя. Тому дана професія несе в собі найвищу соціальну значущість і відповідальність. 

У структурі мотивації юриста особливу роль відіграють такі спонукання, як прагнення до справедливості, любов до істини, почуття обов'язку, патріотизм, ціннісні орієнтації. Мотивація особистості фахівця дуже динамічна, вона змінюється під впливом різних зовнішніх соціальних і суб'єктивно-психологічних факторів, тому в конкретних умовах професійної діяльності мотивація або закріплюється і розширюється, або починає деградувати, проявляючи тенденцію до професійної деформації. 

Система практичних дій юриста служить для реального здійснення його стратегічних і тактичних професійних цілей і проявляється у вигляді рішення конкретних правозастосовних завдань: складання документації, проведення допиту, огляд місця події, слідчий експеримент, підготовка судової промови, складання вироку. 

Три основні категорії психічних функцій: когнітивні, комунікативні та регулятивні. 

До когнітивних (пізнавальних) функцій ми відносимо мислення, мова, мнемічні процеси, сенсорні процеси (сприйняття), увагу, уяву. Так, у діяльності адвоката особливу роль набуває мовна активність, розподілення уваги, володіння способами докази і спростування, оперативність пам'яті і т.п. 

До регуляторної сфери діяльності юриста слід віднести емоційні характеристики: гуманність, чесність, патріотизм, відповідальність; до вольової сфері - принциповість, організованість, наполегливість, лідерство.

До комунікативної сфери особистості юриста слід віднести такі властивості, як інформативність (соціальна активність, здатність до прийому і передачі вербальної та образної інформації), інтерактивність (здатність до взаємодії, товариськість, колективізм). 

60. Опишіть професіограми юридичних процесів

Розробка професіогрампредставляє проведення докладного опису найбільш поширених, основних юридичних професій із зазначенням їх характерних функцій.Складовою частиною профессиограмм є психограмма. Мета розробки професіограм – орієнтація на вивчення відносно стійких (стабільних) властивостей, що характеризують юриста-спеціаліста в його практичній діяльності.

У діяльності юриста-спеціаліста виділяється такі аспекти:

1) пошуковий (пізнавальний), який полягає у зборі інформації, необхідної для вирішення юридичних питань;

2) комунікативний означає вміння спілкуватися з колегами, клієнтами, учасниками справи і всіма тими. хто має відношення до справи;

3) організаційний полягає у вольових діях з перевірки робочих версій та їх реалізації;

4) реконструктивний (конструкційний) являє собою завершальний аналіз зібраної інформації у юридичній справі, висунення робочих гіпотез, розробку плану діяльності з його подальшому розгляду та завершенню;

5) соціальний підкреслює соціальну значимість професії юриста як організатора боротьби з правопорушеннями, захисника прав і законних інтересів громадян;

6) засвідчувальний полягає в умінні наділяти отриману інформацію по юридичній справі в передбачені законом форми письмових актів-документів (постанов, протоколів, вироків тощо).

61. Дайте характеристику видам судово-психологічної експертизи

Судово-психологічна експертиза – це експертне дослідження, предметом якого є факти, що належать до психічної діяльності людини і мають значення для органів правосуддя.

До основних напрямів (видів) судово-психологічної експертизи належать: 1) встановлення індивідуально-психологічних особливостей підекспертної особи, які істотно вплинули на її поведінку під час вчинення нею протиправних дій; 2) встановлення принципової здатності підекспертної особи правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них правильні показання; 3) встановлення того, чи перебувала підекспертна особа у момент вчинення злочину в стані фізіологічного афекту; 4) встановлення того, чи перебувала підекспертна особа у період, який передував учиненню злочину, або в момент вчинення злочину, в емоційному стані, який історично впливав на здатність правильно усвідомлювати явища дійсності, зміст конкретної ситуації; 5) встановлення здатності підекспертної особи розуміти характер дій, які застосовано до неї, і чинити опір; 6) встановлення принципової можливості виникнення у суб’єкта в конкретній ситуації психічних станів, які роблять неможливим або істотно ускладнюють виконання професійних функцій; 7) встановлення того, чи перебував померлий у період, який передував смерті, у психічному стані, що схилив до самогубства, і якщо перебував у цьому стані, чим він міг бути викликаний. Наведений перелік не є вичерпним.

Афект – це відносно короткочасні та сильні емоційні переживання (яскрава короткочасна емоційна реакція). У психології та психіатрії розрізняють фізіологічні та патологічні афекти. Патологічний афект – це емоційний вибух, при якому людина не може керувати своїми діями і усвідомлювати власні вчинки. Фізіологічний афект – це стан, що знижує здатність особи розуміти значення своїх дій та керувати ними. Розрізняють три стадії розвитку афекту: підготовча, афективний вибух та післяемоційний період.

62. Дайте загальну характеристику психологічних особливостей слідчої діяльності

При вивченні психологічних характеристик слідчої діяльності необхідно враховувати її специфіку, зумовлену пізнавальними цілями. Пізнавальний характер правозастосовної діяльності в психологічному аспекті є надзвичайно складним. Це пояснюється головним чином тим, що діяльність вимагає не лише вирішення розумових завдань різного характеру і складності, а й такої її організації, яка спрямована на практичну реалізацію розв’язуваних завдань.

До психологічних характеристик процесуальної діяльності належать й інші характеристики: 1) докладна правова регламентація означає чітке регулювання процесуальної діяльності, піднесене до норми закону, а відтак, обов’язковість виконання. Саме це відрізняє її від численних видів людської діяльності, де виконання робіт визначається загальними планами чи інструкціями; 2) наявність владних повноважень відрізняє службові функції юриста від функцій осіб, які здійснюють свою діяльність в інших галузях. Психологічний стан особи, яка наділена владою, зумовлюється насамперед високим ступенем відповідальності, пов’язаної з її повноваженнями та їхнім застосуванням у кожному конкретному випадку; 3) дефіциту часу виражається в суворому часовому режимі не тільки загальних строків розслідування чи судового розгляду, а й строків, пов’язаних із процесуальними етапами руху кримінального провадження. До психологічних характеристик він може належати тому, що саме час визначає суворий режим, який психологічно впливає на людину, роблячи її працю більш напруженою; 4) комунікабельність – це здатність особи до спілкування із широким за діапазоном соціальним середовищем. Юрист спілкується на різних рівнях з різними категоріями осіб; 5) різноманіття розумових завдань: завдань, пов’язаних з виявленням доказової інформації, з висування слідчих та судових версій, з оцінювання доказової інформації, з прийняття найважливіших рішень; 6) наявність негативних емоцій.

63. Психологія огляду місця злочину

Сутність огляду місця події полягає в безпосередньому вивченні (сприйнятті) слідчим приміщення чи місцевості, де вчинено злочин або виявлені його сліди. Специфіка огляду місця злочину полягає в такому: 1) кримінальна ситуація характеризується невизначеністю; 2) огляд спрямований на виявлення доказів, характер яких диктується особливостями події злочину, способом його вчинення і приховування; 3) при одержанні тієї чи іншої інформації слідчий повинен вирішити питання про її відношення до розслідування злочину і доказове значення.

Місце злочину є фрагментом об’єктивно існуючої події, де відображені окремі сторони, моменти. Вони містять об’єктивну інформацію про подію злочину, виражену в зміні обстановки, слідах перебування злочинця, слідах його дій, їх наслідків, намірів злочинця та інших відомостей, що дають змогу побудувати уявну або частково матеріальну модель злочину, його обставин.

Інформація, що є на місці події, має різнобічний характер і різну доказову значущість. В її комплексі важливо знайти саме те, що стосується події злочину. Для цього необхідно роз’яснити розумові завдання, пов’язані з відносністю виявленого до розслідуваної події. У складному формуванні цього процесу психологія постає в декількох аспектах, а саме: а) сприйнятті обстановки місця злочину; б) уявному аналізі виявлених слідів і речових доказів; в) установленні причинного відношення виявленого до події злочину; г) створенні уявної моделі події, що сталася.

Процес огляду місця злочину вимагає вирішення значної кількості розумових завдань, які розподіляються на дві групи. До першої групи можна віднести завдання виявлення інформації, її оцінки, висунення загальних і окремих версій, до другої – завдання щодо організації дій, пов’язаних із проведенням огляду місця злочину.

64. Психологія обшуку та затримання

Обшук – це слідча дія, змістом якої єпримусове обстеження приміщень і споруд, ділянок місцевості, окремих осіб з метою відшукування і вилучення об’єктів, що мають значення у справі.Пізнавальна роль психології при обшуку полягає у двох основних напрямках: 1) установленні психологічних закономірностей, що складають основу приховування тих чи інших об’єктів; 2) розробленні тактичних прийомів, спрямованих на оптимальне проведення цієї слідчої дії.

При обшуку слідчий застосовує подразники, які мають словесне вираження і за своїм характером можуть бути різноманітними. Одні з них указують на знання слідчого про приховування обшукуваним певних речей чи цінностей, інші – на упевненість слідчого у відшуканні прихованого, треті – містять відомості, що побічно свідчать про поінформованість слідчого про перебування у обшукуваного того, що шукають, четверті – містять елементи переконання щодо необхідності для обшукуваного видати приховане тощо.

Запорукою успішного обшуку є ретельна підготовка до його проведення, що охоплює два періоди – інформаційний та інтелектуальний. Перший передбачає збирання інформації про обшукуваного, причому інформації найширшого плану; другий – висування версій, які містять у своїй основі рефлексивне управління. Рефлексивне мислення визначається як імітація мислення іншої особи і обрання індивідом у зв’язку з цим певного напряму власних дій трапляється в багатьох галузях діяльності людини, у тому числі тієї, що пов’язана із вчиненням злочинів.

Затримання– це акт просторово-часового обмеження діяльностісуб'єкта, стосовно якого є пряма або опосередкована інформація пропричетність до події злочину. Затриманню притаманна велика кількість стрес-факторів: а) реальна небезпека для життя і здоров'я правоохоронців, затримуваних та оточення; б) можливість малопрогнозованого розвитку подій; в) високий ступінь відповідальності за прийняття управлінських рішень тощо.

65. Психологія допиту свідків, потерпілих, підозрюваних за обвинувачених

Допит – це процес передавання слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію чи пов’язані з нею обставини та осіб. У цьому процесі слідчий має зберігати ініціативу. Функції психології пов’язані з трьома процесами, що зумовлюють зрештою обсяг і рівень пізнання при допити. До них належать: а) діагностика особи допитуваного; б) система психологічних прийомів, що сприяють одержанню інформації; в) оцінка інформації, одержаної під час допиту, з позиції її вірогідності та доказового значення.

Основними методами, що сприяють психологічній діагностиці особи під час допиту, є методи спостереження, бесіди, незалежних характеристик. Метод спостереження спрямовано на виявлення певних рис характеру та ознак темпераменту, що свідчать про психологічні особливості допитуваного. Метод бесіди передбачає взаємне передавання інформації, що не стосується предмета допиту, а спрямована лише на встановлення психологічного контакту, визначення типу темпераменту і рис характеру допитуваного. Вказаний метод, зазвичай, застосовується найбільш активно на початку допиту, коли з’ясовуються демографічні дані про особу та обставини, що передують власне допиту по суті. Метод незалежних характеристик має на меті збирання відомостей про допитуваного серед осіб, які контактували з ним і мали різні зв’язки (родич, друг, товариш по службі, сусід тощо).

Тактико-психологічні прийоми, що сприяють одержанню інформації в процесі допиту, класифікують на декілька типів відповідно до тих завдань, що ставляться перед ним: а) такі, що усувають конфліктні ситуації і сприяють встановленню психологічного контакту; б) спрямовані на встановлення мотивації показань; в) такі, що сприяють викриттю винного; г) такі, що сприяють виявленню неправди; д) такі, що актуалізують у пам’яті забуте. Процес формування показань поділяється на три стадії: сприйняття, запам’ятовування та відтворення.

66. Дайте характеристику психопрофілактиці та психологічній допомозі свідкам та потерпілим

Потерпілий – це особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Тому його психологічні стани можутьвизначатися «обвинувальним» ухилом, перебільшенням збитку і вини обвинуваченого. Почуття потерпілого можуть бути пов’язані з депресією, соромом, образою тощо. У переважній більшості випадків потерпілі відчувають тривогу, страх перед можливою помстою злочинця.

Віктимологія – це вчення про жертву злочину. Вирізняють такі види віктимності: 1) віктимогенна деформація – сукупність соціально-психологічних особливостей особи, пов’язана із особливостями її соціалізації; 2) професійна віктимність обумовлена виконанням деяких соціальних функцій (інкасатор, таксист, міліціонер тощо); 3) вікова віктимність (як біологічна властивість); 4) віктимність «патологія» (як наслідок патологічного стану особи – тяжкий соматичний розлад, фізична недуга чи психічне захворювання).

Свідком є особа, котрій можуть бути відомі буд-які обставини, що підлягають встановленню у певній справі. Свідок як процесуальна фігура «породжений» самим фактом злочину і тому є незамінним. Тому особа свідка має бути надійно захищена. Психологічна характеристика свідка як особистості охоплює інтелектуальні, вольові, моральні та інші якості. Свідки відрізняються за обсягом сприйнятої ними інформації і можуть характеризуватися повідомленням неправдивих відомостей із різних мотивів.

67. Сформулюйте загальні принципи проведення судово-психологічної експертизи

Оскільки експертне дослідження – це цілісний об’єктивний процес, а нелише встановлення фактів, у процесі застосування судової експертизи сліддотримуватися принципів (основних правил) проведення такого дослідження.Деякі з цих положень закріплені в законодавстві, частинасформувалася в процесі практичної роботи як експертів, так і працівниківсудово-слідчих органів.

Усі принципи умовно можна поділити на загальні і спеціальні.

Дозагальнихвідноситься: 1) принцип законності – призначення і проведення експертногодослідженнярегулюється чинним законодавством; 2) принцип незалежності – незалежністьсудового експерта та правильностійого висновку забезпечується: процесуальним порядком призначення та проведення судової експертизи, а також передбачена кримінальним законодавством відповідальність судового експерта за неправдиві висновки; 3)принципоб’єктивності – дані, одержані в процесі дослідження, фіксуютьсяу висновку експерта і не повинні ґрунтуватися на очікуваних чи бажанихрезультатах; 4) принцип повнотидослідження – для забезпечення виконання цього принципузаконодавець виділяє такі види експертиз, як: нова, додаткова, повторна,комплексна, що дають змогу повно іоб’єктивно дослідити об’єкт чиобставину, що має значення по справі; 5) принципнауковості – методи дослідження повинні відповідати рівнюдосягнення сучасної науки.

Серед спеціальних принципів можна виділити: 1) принцип методичності – вибір експертів, постановка завдань, узагальнення їх суджень повинні базуватися на певній методиці; 2) принцип спрямованості – дослідник зобов’язаний дотримуватися чітко встановленої мети, сформульованої в ухвалі чи постанові про призначення експертизи; 3) принцип плановості – у переліку запитань, поставлених перед експертом, визначається категорія фактів, на яких дослідник повинен зосередити свою увагу; 4) принцип етичного ставлення до піддослідного – у процесі експерименту піддослідній особі гарантується збереження її прав, зокрема волі, недоторканості й гідності; 5) принцип конфіденційності – експерт зобов’язаний дотримуватися професійної таємниці і не прагнути дізнаватися про піддослідного більше того, що йому доручено судом; 6) принцип максимального збереження об’єктів дослідження – під час проведення судових експертиз об’єкти дослідження можуть бути пошкоджені або втрачені лише тією мірою, в якій це необхідно для дослідження.

68. Дайте характеристику факторам кримінальної субкультури молодіжного середовища

Серед численних субкультур, що мають місце в сучасному молодіжному середовищі, особливої уваги заслуговує субкультура кримінальна. Чіткого визначення кримінальної субкультури в кримінології та серед науковців немає, відсутнє воно також у законодавстві.

Більшість субкультур них груп носить стійкий характер – її члени часом не знають кінцевих цілей і завдань діяльності групи, про діяльність лідера та інших осіб, які входять у групу. Особливо це характерно для нестійких асоціальних груп – «компаній».

В основі поведінки молоді, яка вступає в кримінальні угрупування, лежить її прагнення до «маргінальності» як до відповіді на те незначне становище в суспільстві, що вона займає в силу віку, будучи залежною від батьків, навчальних закладів, не сприймаючи серйозно і не реалізуючи свої можливості. Це стає одним з важливих психологічних стимулів для того, щоб створити або піти в угрупування.

Кримінальна субкультура забезпечує стійку криміналізацію особистості, яка закріплює кримінальні переконання та цінності. Особливо сприятливі до неї підлітки, тому що в цьому віці людина звільняється від батьківської залежності, шукає моделі ефективної адаптації до суспільства. Тому підлітку з дефектами соціалізації здається більш ефективним шлях адаптації до суспільства, самоствердження, самовираження в рамках кримінальної субкультури.

У примітивній формі агресія серед молоді може носити наслідувальний характер. Значне оточення може вплинути на вчинення правопорушень. Прикладом такого наслідування є дрібне хуліганство, крадіжки, бійки. Останнім часом через низьку культуру статевого виховання, нав’язування масовою культурою сексуальної вседозволеності, поширенням проституції зросла кількість злочинів на сексуальному ґрунті серед молоді.

69. З’ясуйте особливості використання методів юридичної психології психологом-практиком

Юридична психологія вирішує значну частину поставлених перед нею завдань Шляхом розроблення спеціальних психологічних методів для застосування їх у практичній діяльності по здійсненню правосуддя. Методи юридичної психології забезпечують застосування теорії в практичній діяльності для вирішення процесуальних завдань, реалізуються в процесуальній формі, застосовуються безпосередньо особами, уповноваженими здійснювати цю діяльність.

Методи не тільки реалізуються в процесуальній формі, у процесуальній діяльності, але завдяки цьому самі стають деякою мірою носіями й процесуальних методів установлення, пізнання істини; вони ніби сполучають у собі психологічні й процесуальні методи: вони обумовлені й психологічно і юридичною наукою, що й визначає їх специфічність як юридично-психологічних.

При використанні та розробленні методів юридичної психології використовуються досягнення: а) загальної психології – її методологічних основ, конкретних методів і встановлених закономірностей; б) прикладних психологічних наук, які розробляють спеціальні методи (вивчення особистості, установлення контакту тощо), визначають психічні закономірності в конкретних сферах діяльності, полегшують здійснення діяльності; в) юридичної науки, насамперед процесуальних її галузей: закріплені у процесуальній формі прийоми й способи спілкування між людьми, установлення об'єктивної істини; г) вивчення (аналіз та узагальнення) слідчої й судової практики.Діяльність людей в будь-якій її формі (наука, практика тощо)визначається цілим рядом чинників. Кінцевий її результат залежить від того, як здійснюється даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються.

70. Опишіть види антисоціальної спрямованості особистості та види мотиваційної сфери особистості

Психологія правопорушника характеризується антисуспільною спрямованістю, і виділяє такі її типи: 1) асоціальна, коли поведінка не збігається з інтересами суспільства, але не має чітко вираженого негативного ставлення до нього і не завдає суттєвої шкоди; 2) антисоціальна – поведінка суперечить інтересам суспільства і шкідлива для нього, але не є небезпечною для засад суспільного буття; 3) суспільно-небезпечна – свідомо спрямована проти основних засад суспільства, коли поведінка становить значну, серйозну небезпеку. Суспільно небезпечна спрямованість поділяється на три підтипи: а) некримінальний – при антисуспільній, але не злочинній поведінці і відсутності ймовірності криміналізації в майбутньому; б) передкримінальний – при такій же поведінці і високій ймовірності того, що в майбутньому особа криміналізується і стане злочинцем; в) кримінальний – після вчинення злочину і ймовірності його повторення в майбутньому.

Встановити мотив злочину – це значить встановити, що спонукає суб'єкта вчинити суспільно небезпечне діяння, яка психологічна підстава злочину, що внутрішньо спрямовує особистість на його вчинення. Мотив – це те, що уявляється самому суб'єктові безпосередньою основою для злочинного діяння.

Виділяють наступні мотиви антисоціальної діяльності: 1) мотиви самоствердження – прагнення до завоювання соціального статусу, тобто до досягнення певного соціально-рольового становища, пов'язаного з визнанням особи у сфері професійної або громадської діяльності; 2) захисна мотивація. Значне число вбивств має суб'єктивний, як правило, неусвідомлюваний, зміст захисту від зовнішньої загрози, якою насправді може і не бути; 3) ігрові мотиви. До представників злочинців-«гравців» належать ті, хто скоює злочини не стільки заради матеріальної вигоди, скільки заради гри, яка приносить гострі відчуття; 4) мотиви самовиправдання: заперечення провини і, як наслідок, відсутність каяття за скоєне.

71. Дайте характеристику психологічних особливостей різних видів злочинних груп

Виникнення та реалізація мотивів злочинної діяльності значною мірою залежить від того, скоєно злочин поодинці чи групою. Ця обставина накладає істотний відбиток не лише на спонукання суб'єкта, а й на прояв соціальних детермінантів злочинності, на оцінку конфліктної ситуації, на рішучість вчинити злочин, на сам злочин і його наслідки. Такі групи є не соціальними асоціаціями або колективами. а специфічними малими неформальними групами.

Мала група – це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих індивідів, об'єднаних загальними цілями або завданнями. Психологічна наука щодо дослідження міжособистісних взаємин у групах та особливостей їх функціонування дає змогу виділити три їх види залежно від рівнів згуртованості: 1) перший рівень згуртованості – це дифузна група, за іншою термінологією — конгломерат. Майже не згуртована, існує, найчастіше, короткий час, склад членів – випадковий, домінують найпростіші взаємини за типом симпатій — антипатій. Мета функціонування такої групи є не спільною, а однаковою, бо для її досягнення не вимагається тісної інтеграції та взаємодії; 2) другий рівень згуртованості – це асоціація, за іншою термінологією — кооперація. Група згуртована, має постійний основний склад, існує протягом відносно тривалого часу. Мають місце як відносини типу симпатій — антипатій, так і ділові; практично завжди існує міжособистісний рольовий розподіл, який допомагає ефективніше здійснювати спільну діяльність; 3) третій рівень згуртованості (найвищий). У такій групі міжособистісні взаємини опосередковуються особистісно-значущим і суспільно цінним змістом групової діяльності. Має всі ті ознаки, що й асоціація, але найвищий рівень згуртованості забезпечується домінуванням збігу мотивації членів групи з основного виду діяльності. До таких можна віднести мафіозні об'єднання, секти з антигуманною, антилюдяною спрямованістю тощо.

72. Дайте характеристику організаційно-психологічній структурі слідчої діяльності

Дослідження організаційно-психологічної сторони діяльності слідчого виділяє такі його властивості: 1) творче мислення характеризується пошуком нестандартних шляхів встановлення істини та окремих обставин в умовах, коли інформація відсутня чи обмежена. Таке мислення пов’язане з виявленням доказів, їхнього причинного зв’язку зі злочином, висування слідчих версій – моделей подій, що відбувалися; 2) комунікабельність – це здатність людини встановлювати психологічний контакт при спілкуванні з різними віковими і соціальними групами осіб. Установлення психологічного контакту, або емоційного контакту – важлива умова будь-якого спілкування і тим більше такого, метою якого є одержання інформації, необхідної для прийняття рішень у конкретних ситуаціях; 3) наявність вольових якостей. Екстремальні ситуації, в яких необхідно прийняти єдино важливе рішення, протидія, що чиниться слідству заінтересованими особами, вимагають від працівника правоохоронних органів вольових якостей, аби забезпечити ефективну організацію діяльності і негайне прийняття рішень. Вольові якості особистості виражаються у готовності долати труднощі, вмінні приймати оптимальні рішення в складних ситуаціях, виявляти твердість в обстановці, пов’язаній із сильним емоційним, негативним за своїм характером впливом; 4) організаторські здібності слідчого виявляються в декількох напрямах діяльності: а) самоорганізації, що виражається в дисциплінованості, правильному розподілі часу, чіткому виконанні різних обов’язків; б) організації діяльності інших осіб, які здійснюють однорідні або різні функції; в) організації і координації діяльності установ, які виконують правоохоронні обов’язки стосовно ситуації, що виникла; 5) здатність протистояти негативним емоціям, які зводяться до мінімуму.

Здійснення слідчої діяльності призводить до одного із двох результатів: а) удосконалення психологічних якостей особистості; б) виникнення професійної деформації.

73. Визначте основні напрями психологічної юридичної праці, її особливості

Юридична праця належить до тих видів діяльності, що визначаються, насамперед, системою взаємозв'язків «людина – людина». Зміст такої діяльності зумовлюється багатоваріантністю професійних завдань та їх значною інтелектуальною й емоційною насиченістю.Юридичну діяльність можна також віднести до професій, що передбачають виконання службових обов'язків у напружених, екстремальних, стресогенних умовах.

 Юридичній діяльності притаманні такі особливості: 1) дефіцит часу, який породжується такими чинниками: а) неможливість повного й точного прогнозування змін оперативної обстановки та стану злочинності, що призводить до нерівномірного навантаження фахівців у різні періоди часу; б) наявність правової (процесуальної) регламентації термінів виконання переліку дій; в) значні відволікання фахівців на виконання непритаманних їм функцій чи на участь у загальних заходах; г) наявність проблем кадрового забезпечення діяльності, особливо на найбільш складних її ділянках, у тому числі й через відсутність відповідної професійної підготовки та досвіду роботи, неналежне матеріально-технічне забезпечення; 2) вплив на особистість особливо сильних подразників із переважанням негативних емоцій – похідна від екстремального характеру та високого ступеню конфліктності діяльності. Вчинення злочину не тільки об'єктивно призводить до конфлікту конкретної людини з законом і суспільством у цілому, а й усвідомлюється нею як протиборство і породжує конфліктні стосунки з оточуючими. Такий конфлікт може існувати протягом досить тривалого часу і має властивість проектуватися на іншу особу – представника правоохоронних органів, як свідчення раніше існуючої у правопорушника негативної установки на взаємодію; 3) підвищена відповідальність та необхідність невідкладного вжиття заходів є похідними від екстремального характеру діяльності, що містить у собі (у разі несприятливого перебігу подій) не просто елементи небезпеки, але й загрози для життя та здоров'я.

74. Опишіть структуру діяльності фахівця юридичної сфери

Структура юридичної діяльності – це така її конструк­ція, її основні елементи та їх зв'язки, що забезпечують її цілісність, збереження її властивостей при впливі на неї різноманітних чинників суспільного життя. Елементами юридичної діяльності є суб'єкти і учасники, об'єкти, юридичні дії і операції, способи і засоби їх здій­снення, мета і результати тощо.

Суб'єкт юридичної діяльності розглядається в двох аспектах: 1) в організаційно-структурному аспекті (суб'єкт являє собою утворені та діючі у встановленому порядку компетентні органи, організації і установи з їх внутрішніми підрозділами (відділами, управліннями) і зв'язками) і 2) персонально-особистісному аспекті (цей підхід дозволяє показати, що якість юридичної діяльності будь-якого органу, організації, установи залежить від здібностей їх працівників, дає змогу глибше осмислити професій­ні, соціально-психологічні, моральні якості їх працівників та інших суб'єктів юридичної діяльності).

Наступним елементом структури є об'єкт юридичної діяльності. Так як її головна мета полягає в перетворенні, регулюванні, забез­печенні, закріпленні, охороні, відновленні відносин між людьми, то ці відносини і являються її первинним, безпосереднім об'єктом. 

 Юридичні дії являють собою виражені ззовні, соціально-перетворюючі, такі, що спричиняють певні юридичні наслідки, акти суб'єктів. 

Сукупність взаємозалежних дій, об'єднаних загальною метою і спрямованих на вирішення більш-менш відокремленого завдан­ня, становить юридичну операцію.

Предмети, за допомогою яких забезпечується досягнення мети, необхідного результату юридичної діяльності, ста­новлять її засоби. Виділяються спеціально-юридичні і технічні, мате­ріальні і інтелектуальні, прості і складні, нормативні та інші засоби.

Починаючи з ідеального (формального) передбачення результату, юридична діяльність закінчується одержанням фактичного результа­ту. 

75. З’ясуйте психологію та етику правовідносин у сфері підприємницької діяльності та у бізнесі

Підприємницька діяльність є одним із найпоширеніших видів дрібного бізнесу, особливостями якого є висока конкуренція, відсутність або мінімальна кількість найманих працівників, безпосередній контакт із клієнтом, важливість утримання постійних клієнтів та приваблення нових. Успішне виконання підприємницької діяльності залежить від низки соціально-психологічних чинників, серед яких можна виділити сприятливі зовнішні умови, наявність певних психологічних характеристик особистості підприємця, володіння знаннями та уявленнями про особливості підприємницької діяльності тощо.

Основними підходами у психології підприємницької діяльності є такі: 1) особистісний, який вивчає особисті характеристики чи риси підприємця, що дозволяють зрозуміти та пояснити підприємницьку діяльність; 2) поведінковий розглядає підприємництво як поведінковий феномен. Підприємництво – це послідовність вчинків, що можуть змінюватися з часом; 3) когнітивний підхід, за яким підприємці розглядаються як такі, що шукають та створюють нові продукти, уявляють майбутнє, оцінюють ризик та шляхи отримання вигоди, сприймають та впізнають можливості, тобто використовують ті властивості, що називаються мисленням.

Мислення підприємця – це розуміння самої сутності його особистості, його діяльності, як вона виникає та розвивається.

Евристика – це спеціальна стратегія для прийняття рішень і яка розподіляється на види: 1) евристика можливості, коли люди схильні оцінювати можливість за тією інформацією, що була отримана нещодавно і яку легше пригадати; 2) евристика репрезентативності, коли люди схильні оцінювати можливість певної події через пошук схожої події і припущення, що наслідки також будуть схожими; 3) евристика якоря, коли люди схильні оцінювати нову ситуацію на основі базових або першопочаткових підходів, що створюють певний фундамент