Ця методика дозволяє виявити різноманітні особистісні особливості дітей.
Інструкція. Перед дитиною кладуть аркуш паперу (горизонтально) і кажуть: «Я хочу подивитися, як ти вмієш вигадувати, уявляти. Придумай і намалюй тварину, якої насправді не існує, ніколи не було та яку ще ніхто ніколи не вигадував — якої немає ані в книжках, ані в казках, ані в мультиках».
Коли дитина закінчить малювати, їй пропонують вига-дати назву тварині. Назву тварини записують. Після цього психолог говорить: «А тепер розкажи про те, як ця тварина живе». Розповідь дитини фіксують (по можливості дослівно). Потім, якщо в розповіді відсутні відповідні відомості, дитині ставлять такі додаткові запитання:
« Що вона їсть?
« Де живе?
« Чим вона зазвичай займається?
« Що полюбляє робити найбільше?
« Що вона найдужче не любить?
« Вона живе сама чи разом із кимось?
« Чи є в неї друзі? Хто вони?
« Чи є в неї вороги? Хто? Чому вони її вороги? ‘ o Чи є щось таке, чого вона боїться, чи вона взагалі нічого не боїться?
« Якого вона розміру?
Після цього дитині пропонують уявити, що ця тварина зустріла чарівника, який готовий виконати будь-які три її бажання, та запитують, якими могли б бути ці бажання.
Усі відповіді дитини записують до протоколу, по можли-вості дослівно.
ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ
Передусім, корисно оцінити спосіб побудови образу, який характеризує тип уявлення та мислення дитини, її підхід до творчого завдання. При низькому рівні зображувальної техніки спосіб побудови образу більше відображається в назві тварини, ніж у її зовнішньому вигляді.
СПОСІБ ПОБУДОВИ ОБРАЗУ
Найбільш низький («нульовий») рівень — це зображення реальної тварини (зайця, собаки, крокодила, людини тощо), ля дітей шестирічного віку такий спосіб зображення є свідченням низького рівня розвитку уяви, але не ознакою відхилення від норми. Для дітей більш старшого віку це є показником відхилень або в розумовому, або в емоційному розвитку, р подібного способу побудови образу призводить підвищення рівня тривоги: дитина боїться відійти від реальності та дозволити собі фантазування.
Дещо вищий варіант, який так само належить до цього таки рівня, — це зображення тварин, які існували колись бо запозичені з літератури чи кіно (динозавр, дракон, Змій Горинич). Цей варіант свідчить про бідну уяву та є типовим ля дітей з низьким загальнокультурним рівнем.
Перший рівень — конструювання, збирання нової істоти деталей реальних тварин (наприклад, голова людини, тіло ведмедя, вуха зайця, пташиний хвіст). Найчастіше конструкція відображається також у назві: «людино-ведме-заєць», «слоно-корова».
Такий спосіб характерний для раціоналістичного підходу до завдання. Це не є ознакою психічних відхилень, а лише свідчить про низьку творчу спрямованість, про «виконавчу», є творчу настанову. У молодшому шкільному віці (приблизно до 8 років) така настанова є найбільш типовою. При цьому підході до створення образу подальше оцінювання визначається кількістю прототипів та ступенем їхньої різноманітності.
Другий рівень — створення цілісного образу нової неіснуючої тварини згідно із загальною схемою тварини, але без застосування деталей конкретних тварин (хоча результат може нагадувати дракона, слонопотама або ще когось). Така тварина має голову з очима та ротом, тулуб, кінцівки (ноги, руки, крила, щупальця). Назва в цьому випадку не має вказівок на прототипи, але іноді може бути утворена так, як утворені назви реальних тварин («бубозавр», «шапкоїд»).
Цей тип образу характерний для художньо-емоційного під ходу до творчого завдання. Чим менше створена істота схожа на щось реально існуюче (в природі чи культурі), тим вище оцінюється рівець уяви.
Третій рівень — створення абсолютно оригінальної істоти (яка не нагадує звичайних тварин та не створена за стандартною схемою: голова, з очима й ротом, тулуб, кінцівки). Цей спосіб характеризує творчий склад особистості. Він можливий у дитини як з переважно раціоналістичним, так і з переважно художнім підходом до дійсності, якщо тільки вона має реальні творчі можливості. У дітей, яким іще не виповнилося 9-10 років, такий спосіб створення образу зустрічається доволі рідко. При творчому підході до завдання рівень уяви оцінюють за ступенем природності створеної істоти, за ступенем відповідності між її зовнішнім виглядом та описом способу життя.
Якщо зображення занадто химерне, зазвичай це є озна-кою не стільки творчості та оригінальності, скільки прагнен-ня продемонструвати оточенню свою несхожість на інших.
Опис способу життя неіснуючої тварини дає додаткову інформацію про інтелектуальний розвиток дитини. Головним показником є логічність опису малюнка. Усі зображені органи мають виконувати якісь функції. Проте іноді невідповідність між малюнком та описом способу життя пояснюється не порушеннями логіки, а емоційними причинами (див. нижче).
ПОКАЗНИКИ ТРИВОЖНОСТІ, СТРАХІВ, БОЯЗНІ АГРЕСІЇ
Проявом тривоги є занадто велика кількість очей, вух та інших органів чуття (наприклад локатори чи антени), які по-винні слідкувати за світом, щоб не проґавити небезпеку чи загрозу. Відповідна тематика відображається також в описі способу життя. Ознакою тривожності є опис різних способів запобігання можливій небезпеці (напад хижаків, стихійне лихо, холод, спека, нестача їжі).
Страхи проявляються у затемненні очей. На виявлення страхів спрямоване запитання про те, чи боїться тварина чо-го-небудь. Вказівка на боязнь того, чого дійсно бояться тва-рини (хижаків, вогню, людини), не є ознакою страхів.
Такими ознаками є:
« опис страхів, нетипових для тварин, але характерних для дітей (темряви, висоти, змій, комах);
« занадто довгий список страхів тварини (навіть якщо кожний із них є звичайним у тваринному житті);
« ствердження про повну безбоязність тварини не є ознакою наявності страхів або їхньої відсутності (але найчастіше зустрічається в дітей, які мають страхи).
Особливу групу становлять ознаки, які характеризують боязнь агресії, що є притаманною при підвищеному рівні тривожності. Др таких ознак належать будь-які захисні ак-сесуари: панцир, щит, голки (як у їжака), луска, броня, ду-:е товста шкіра (описується у розповіді). Для боязні агресії уже характерний гігантський розмір тварини. Якщо дитина намагається зробити свою тварину якнайбільшою, щоб вона нікого не боялася, але разом із цим головне в її житті — за-хищатися від хижаків, то це є ознакою боязні агресії.
При боязні агресії в описі способу життя часто відзна-чається складнодоступність помешкання («живе в печері, ку-ди ніхто не може пробратися»). На виявлення боязні агресії спрямоване запитання про те, чи має тварина ворогів. Нор-мальною є невелика кількість ворогів. Повне заперечення на-явності ворогів, так само як і їхній довгий розгорнутий перелік, — ознаки боязні агресії.
ПОКАЗНИКИ ДЕМОНСТРАТИВНОСТІ
Демонстративність у малюнку виявляється у прикрасах, вишуканості.
Це може бути якийсь візерунок на шкірі тварини, очі з довгими віями, стрічечки. У розповіді про тварину часто підкреслюється її краса (особливо у дівчаток) або її незвичайність та перевага над іншими істотами.
При низькій соціалізованості дитини (особливо при наближенні до підліткового віку) демонстративність незрідка проявляється у формах негативізму, протесту (наприклад тварина палить або взагалі зображена у формі пляшки чи чарки). У таких випадках асоціальна тематика зазвичай є в розповіді про спосіб життя тварини.
ПОКАЗНИКИ АГРЕСИВНОСТІ
Тест «Неіснуюча тварина» якнайкраще віддзеркалює прояви агресивності. Це будь-які знаряддя нападу — роги, кігті, ікла, жало. Зображення зубів відображає схильність до вербальної агресії. Іноді тварина має людську зброю — гармату, лазер, спис, лук. Будь-які гострі нарости, які сама дитина не визначає як зброю нападу, але які створюють відповідне враження у глядача, також є показниками агресивності. Навпаки, зброя, непридатна для бійки (наприклад загнуті всередину або тупі роги), є проявом не власної агресивності, а боязні агресії та спроби захиститися від неї (як правило, невдалої).
Для виявлення агресивності та визначення її форм важ-ливий зовнішній вигляд тварини, безпосереднє враження від малюнка: яка вона на малюнку — страшна, зла чи зовсім не страшна; лякає чи холоднокровно вбиває; нападає та з’їдає чи лякає.
Іноді буває досить складно розрізнити за малюнком про-яв власної агресивності дитини та дуже вираженої боязні аг-ресії. Часто ця відмінність проявляється у розповіді, за якою можна визначити, чи ідентифікується дитина із зображеною нею істотою, кого проектує вона в розповіді — себе чи образ ворога. В останньому випадку діти часто виказують себе, якою після розповіді про страшну силу тварини раптово проявляється реальне «Я»: «А я її зовсім не боюся! Я її все одно долаю!».
У ряді випадків боязнь агресії викликає появу власної агесивності, яку сама дитина сприймає як захисну, але яка є завжди є такою в реальному житті та поведінці. Буває так, що дитина починає захищатися превентивно, не дочекавшись нападу (який, можливо, взагалі не входив у наміри того, кого вона вважає своїм супротивником).
ПОКАЗНИКИ ПОБУТОВОЇ ЗОРЇЄНТОВАНОСТІ
Зорієнтованість дитини в реальності проявляється в тому, чи є у тварини все, що необхідно для життя (передусім мож-ливість харчуватися та пересуватися). У розповіді про спосіб життя тварини слабке побутове орієнтування проявляється у відсутності відомостей про харчування та про місце прожи-вання (коли ці відомості повідомляються тільки у відповідь на пряме запитання).
ПОКАЗНИКИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ САМООЦІНКУ ТА СИСТЕМУ ЦІННОСТЕЙ
Для характеристики самооцінки та системи цінностей найбільш інформативними є відповіді на запитання про бажан-ня, які загадала б неіснуюча тварина. У більшості випадків у відповідях на це запитання проявляється пряма проекція, тобто їх можна розглядати як такі, що стосуються самої дитини. Якщо дитина відчуває себе дещо неповноцінною, то ха-рактерними будуть відповіді на зразок «стати гарнішим», «щоб було багато друзів», «стати людиною». Будь-які згадки про «матеріальне становище» тварини (мати багато їжі, добротний будинок, купу грошей) є показником значущості матеріальних цінностей. Відповіді на зразок «щоб на землі був мир», «щоб ніхто не хворів» свідчать тільки про прагнення дитини справити хороше враження на того, хто перевіряє (це прагнення типове для добре соціалізованих дітей).
ПОКАЗНИКИ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ СФЕРУ СПІЛКУВАННЯ
Про високу (зазвичай, недостатньо задоволену) потребує у спілкуванні свідчить людиноподібність зображеної тварини. Для підлітків це нормальне явище: цьому віковому періоду притаманна надзвичайно висока потреба в спілкуванні. У молодшому шкільному віці подібне підвищення потреби в спілкуванні — відносно рідка індивідуальна особливість. Іноді це є показником «дострокового» вступу в підліткову кризу.
Якщо фігура нагадує швидше робота, ніж людину, це — більш яскравий прояв того, що потреба в спілкуванні не за-доволена.
Механістичність або машиноподібність тварини є показ-ником інтровертності, а у випадках особливої вираженості — аутизації та тенденції до уникання соціальних контактів. У нормі тварина не має коліс, підставки чи прямокутного корпуса.
Особливості спілкування може виявити розповідь про спосіб життя тварини. Велике значення має опис місця, де вона мешкає. При цьому часто прямо проявляється відчуття самотності. Про нього свідчать такі вказівки місця про-живання, як «під землею», «у печері», «у космосі», «на іншій планеті» (якщо не описуються інші істоти, які живуть на цій планеті). На виявлення особливостей сфери спілкуваня спрямовані запитання про те, з ким живе вигадана тварина та чи є у неї друзі. Як правило, у відповідях на ці запитання виявляється пряма проекція, тобто дитина прямо розкриває своє уявлення про себе. Це правило має два винятки. По-перше, його не застосовують у тому разі, коли в розповіді взагалі відсутня ідентифікація із зображуваною твариною (див. вище, в описі ознак агресивності). По-друге, не слід розглядати як пряму проекцію ствердження про те, що тварина «товаришує з усіма» або що «у неї дуже багато друзів», але без конкретизації того, що це за друзі. Такі ствердження зазвичай свідчать про високу, але незадоволену потребу в спілкуванні.
ПОКАЗНИКИ ЗАЦІКАВЛЕНОСТІ СЕКСУАЛЬНОЮ СФЕРОЮ
Про зацікавленість сексуальною сферою свідчить зоб-раження статевих органів, жіночих грудей, незалежно від того, як вони називаються та чи називаються взагалі (наприклад якщо про зображення, яке за формою та місцем розташування відповідає жіночим грудям, сказано, що це «випуклі очі на тілі», то це не змінює його значення як сексуального символу; однак у цьому разі важливо, щоб психолог не нав’язував дитині свої власні проекції). Як сексуальну символіку розглядають також хвіст (особливо коли він має — відповідну форму), вим’я, надмірну волохатість тварини. Підвищений інтерес до сексуальної сфери може проявлятися також у докладній розповіді про народження дитинчат та взагалі в підкресленні теми розмноження (особливо якщо в розповіді про тварину ця тема передує темі харчування та місця проживання). Вказівка на безстатеві форми розмноження (поділ), як правило, свідчить про напружене та внутрішньо конфліктне ставлення до сексуальної сфери.
Інтерес до сексуальної сфери природний для підлітків. Тим часом, коли він у вираженій формі проявляється в мо-лодшому шкільному віці, бажано з’ясувати його джерело. Наприклад, якщо на проблемі дітонародження зосереджується увага дитини, у якої нещодавно народилися (або невдовзі повинні народитися) брат чи сестра, то таке зосередження є нормальним і не повинне викликати занепокоєння. Однак навіть у цьому разі занадто груба сексуальна символіка свід-чить про напруженість даної сфери для дитини.
Дуже важливо зрозуміти причини високого сексуального інтересу тоді, коли вони не мають біографічної основи.
«Неіснуюче тварина». Ця методика, розроблена М. З. Дукаревіч, дуже інформативна. Нами були розроблені додаткові завдання: «Зле тварина», «Нещасна тварина», «Щасливе тварина», ще більш підвищують її інформативність. Завдання «Зле тварина» дозволяє виявити приховані агресивні тенденції, реакцію на загрозу. Завдання «Нещасна тварина» добре виявляє приховані депресивні тенденції, характер наявних побоювань, усвідомлювати і неусвідомлені уявлення обстежуваного про його найбільш гострих проблемах. Завдання «Щасливе тварина» спрямоване на виявлення цінностей і прагнень обстежуваного. Крім цього, завдання «Зле тварина» і «Нещасна тварина» добре виявляють ступінь стійкості дитини до стресів різного роду. Всі зазначені завдання можуть проводитися, починаючи зі старшого дошкільного віку (з п'яти - шести років).
Інструкція до вихідного завданням: «Я хочу подивитися, наскільки в тебе розвинені уява, фантазія (варіант для маленьких дітей: як ти вмієш придумувати, уявляти). Придумай і намалюй тварину, якої насправді не буває, ніколи не було і якого до тебе ніхто не придумував - якого немає ні в казках, ні в комп'ютерних іграх, ні в мультфільмах ». Коли дитина закінчує малювати, його просять придумати тварині назву. Воно записується в протоколі. Якщо придумування назви викликає дуже великі труднощі, то ця частина завдання опускається. При необхідності з'ясовується, якій частині тіла (або якому органу) відповідають ті чи інші деталі зображення.
З'ясувавши назва тварини, перевіряючий говорить: «Тепер розкажи про нього, про його спосіб життя. Як воно живе? »Розповідь записується по можливості дослівно. Проводячи обстеження підлітка або дорослої людини, можна запропонувати йому написати розповідь про спосіб життя придуманого тваринного самостійно. Якщо в оповіданні немає відповідних відомостей, то після його закінчення можуть бути задані додаткові питання:
Чим воно харчується? Де живе?
Чим воно зазвичай займається? Що воно любить робити більше всього? А чого воно найбільше не любить?
Воно живе одне або з ким-небудь ще? Є в нього друзі? хто? А вороги у нього є? хто? чому вони його вороги?
Є що-небудь, чого воно боїться, або воно нічого не боїться?
Якого воно розміру?
Потім обстежуваному пропонують уявити собі, що ця тварина зустріло чарівника, який готовий виконати будь-які три його бажання, і запитують, якими могли б бути ці бажання. Всі відповіді записуються в протоколі.
Інструкція до завдання «Зле тварина»: «Тепер придумай і намалюй ще одне неіснуюче тварина. На цей раз - не будь, а саме зле і страшне, яке тобі вдасться придумати ». Після закінчення малювання задається питання: «У чому проявляється те, що ця тварина - саме зле і страшне?». Можуть бути задані і ще які-небудь питання про його спосіб життя.
Для завдання «Нещасна тварина» дається наступна інструкція: «Тепер намалюй саме нещасне неіснуюче тварина, яке тобі вдасться придумати», а для завдання «Щасливе тварина» - інструкція: «Намалюй найщасливіший неіснуюче тварина, яке тобі вдасться придумати». По завершенні малюнка з'ясовується, чому намальоване тварина - саме нещасне (щасливе), що саме робить його нещасним (щасливим).
«Малюнок сім'ї». Ця методика пропонувалася різними авторами для виявлення особливостей сімейних взаємин у сприйнятті дитини. Методика може бути з успіхом застосована і для з'ясування ставлення до сімейного сфері у дорослої людини.
Інструкція: «Намалюй на цьому аркуші всю свою сім'ю». По завершенні малюнка обов'язково треба з'ясувати, якого з членів сім'ї зображує кожен з намальованих персонажів. При цьому психолог не повинен висловлювати власних гіпотез. Так, не слід, вказуючи на коголібо з персонажів, запитувати: «Це хто, тато?». Питання повинні звучати нейтрально: «Хто це? А це? ». Можна задати також додаткові питання типу: «Де все це відбувається?», «Що ви робите?» (Або «Що робить кожен з тих, кого ти намалював?») І т.п. Така бесіда проводиться у вільній формі.
Р.Бернсом і С.Кауфманом розроблений дещо інший варіант проведення методики - «Динамічний малюнок сім'ї» («Kinetic Family Drawing»; на російську мову назва іноді не цілком точно перекладають як «Кінетичний малюнок сім'ї»). Проведення тесту відрізняється від класичного варіанта тим, що вводиться додаткова інструкція: «Потрібно, щоб кожен член сім'ї щось робив, був чимось зайнятий». В іншому проведення збігається з вихідним варіантом методики «Малюнок сім'ї».