ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ Й СТАНОВЛЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
МЕТА: Розглянути соціальні й наукові передумови виникнення екологічної психології. Розуміти особливості технологічного й аксіологічного підходів до вирішення екологічних проблем. Орієнтуватися в гуманітарних проблемах екології.
ХІД ЗАНЯТТЯ
Особливості технологічного й аксіологічного підходів до вирішення екологічної проблеми.
Основне протиріччя діяльності людини як біосоціальної істоти.
Екологія як гуманітарна наука. Комплекс гуманітарних проблем екології.
Наукові передумови виникнення екологічної психології.
1. Різні підходи до визначення галузі еколого-психологічного знання
Існують два основні підходи до вирішення екологічної проблеми.
Технологічний підхід у вирішенні екологічної проблеми базується на технічних і інженерних рішеннях. Навіть у ідеальному варіанті, при якому в навколишнє середовище не потрапляє нічого, окрім продукції, а енергія і сировина здобувається тільки з чистих джерел - екологічна проблема все одно повністю не вирішується. Будь-які інженерні і технологічні рішення приводять до підвищення в системі біосфери ентропійних процесів, що є мірою невпорядкованості, хаосу.
У зростанні ентропії і полягає, в узагальненому сенсі екологічна проблема.
Отже, за допомогою одного тільки технологічного підходу екологічну проблему вирішити неможливо.
Аксіологічним прийнято називати в екології підхід, що базується на формуванні екологічно орієнтованої системи потреб, цінностей, установок. У широкому сенсі аксіологічний підхід зачіпає всі сфери, що працюють з індивідуальною і суспільною свідомістю, зокрема систему освіти, засоби масової інформації, право, державне будівництво, політичну діяльність і тому подібне. У вужчому сенсі аксіологічний (особовий, ціннісний) підхід полягає в пошуку вирішення екологічної проблеми за допомогою дії на осіб, діяльність яких пов'язана з виникненням проблем і може вплинути на їх рішення. Він заснований на досягненнях гуманітарних наук, особливо таких, як екологічна психологія і соціальна екологія.
Основне протиріччя діяльності людини як біосоціальної істоти
Технологічний і аксіологічний підходи до подолання екокризисних явищ мають свої сильні і слабкі сторони. Проблеми охорони навколишнього середовища і її збереження в змозі придатному для життя людства не можуть бути вирішені в межах цих підходів.
Екологічна криза – це невідповідність між рівнем впливу на природу і тими межами, в яких повинні знаходитися впливи, щоб система життя могла адекватно регулювати навколишнє середовище.
Екологічна проблема полягає в тому, що, сутнісне ектропійний характер людської діяльності зараз перестав компенсувати природні процеси деградації біоти і природно–штучні процеси деградації в системі «техносфера+біосфера», що є наслідком природного походження деяких людських якостей.
Ектропійний процес - процес збільшення складності.
Екологічна проблема перш за все етична, релігійна, освітня, але тільки не технічна.
Екологічну проблему можна представити у вигляді системи конструктів, що відбиває різні її аспекти:
Онтологічний (проблема буття) - «хаос - порядок»;
Праксиологічний (проблема діяльності) - «ентропія - ектропия»;
Аксіологічний (проблема цінностей) - «зло – добро», «смерть - життя»;
Гносеологічний (проблема пізнання) - «розумове - розумне»;
Антропологічний (проблема людини) - «людське - звірине».
Дана система побудована за допомогою розкладання екологічної проблеми на основні (фундаментальні) проблеми філософії.
Екологія як гуманітарна наука. Комплекс гуманітарних проблем екології.
Класична екологія відноситься до галузі біології. Необхідність створення природоохоронних технологій сформувала розуміння екології як науки хіміко- фізико- технічної. З’явилася також медична екологія, географічна, економічна тощо. Екологію варто також розглядати і як науку про людину, тобто віднести її до області чисто гуманітарного знання.
Перелік основних гуманітарних проблем екології:
«Антропо – екологічна» - проблема виживання й адаптації людини в навколишнім середовищі, що характеризується низкою біологічних, хімічних і фізичних властивостей. Предмет дослідження екології людини.
«Соціо – екологічна» - проблема взаємодії соціуму і оточуючого природного середовища. Предмет дослідження в соціальній екології.
«Еколого – політологічна» - проблема політичних механізмів керування природоохоронною діяльністю. Предмет дослідження в еколого-орієнтованій політології.
«Економіко – екологічна» - проблема взаємовпливу господарської діяльності й стану природи. Предмет екологічної економіки.
«Эколого – юридична» - проблема правового статусу Природи або відносин Природи, Держави, Громадянина. Предмет екологічного Права.
«Педагогіко – екологічна» - проблема екологічної освіти. Предмет екологічної педагогіки.
«Эколого – культурологічна» - проблема впливу природи на культуру. У вузькому змісті - питання збереження культурного середовища. Предмет екології культури.
«Эколого– психологічна» - проблема взаємодії психіки (душі) людини й населеного світу (будинку).
Екологічна психологія потенційно здатна стати системогенеруючим фактором для екологічного знання в цілому й може бути представлена конструктом: «ПСИХІКА ЛЮДИНИ - НАСЕЛЕНИЙ СВІТ». Все це визначило народження «екологічної психології» як нової інтегративної області знання.
Наукові передумови виникнення екологічної психології.
Вперше поняття «екологія» було вжито німецьким вченим Е. Геккелем у 1870 році, а через сто років воно стало надзвичайно популярним як у науці, так і в масовій свідомості. Екологія — це наука про найбільш загальні закони й закономірності взаємодії живих організмів та їх стійких сукупностей з навколишнім природним середовищем. Отже, предметом екології є взаємовідносини живих організмів, вплив на них навколишнього середовища, зокрема людського, та його можливі наслідки. І оскільки людина — з одного боку, частина природи, а з іншого — найактивніша її частина, здатна впливати на природу як позитивно, так і негативно, виникло поняття «екологія людини», а з часом почала формуватися нова наука — екологічна психологія.
Екологічна психологія (від грецьк. оіЬов — оточення, середовище) — це наука про психологічні аспекти взаємовідносин людини та навколишнього середовища (природного, штучного, соціального, культурного), яке органічно включене у життєдіяльність людини і служить важливим фактором регуляції її поведінки та соціальної взаємодії.
Екологічна психологія перебуває на стику психології та соціальної екології як особливої дисципліни, що вивчає широке коло соціально-гуманітарних проблем взаємовідносин людини та навколишнього середовища. Екологічна психологія виникла на базі окремих досліджень психології людини, що зазнає певного впливу факторів середовища — архітектурного, виробничого (ергономіка), рекреаційного, природного тощо.
На початку 80-х років різноманітні дослідження психологічних аспектів взаємодії людини з середовищем було об'єднано в рамках одного напрямку, який одержав назву «психологія середовища». У 1982 році в Единбурзі було прийнято першу міжнародну програму досліджень у цій сфері. Основними сучасними напрямками досліджень, пов'язаних із психологією середовища, є:
вивчення процесу пізнання середовища;
дослідження поведінки у середовищі;
аналіз сприйняття якості середовища;
вивчення реакцій людини на дію факторів середовища,
зокрема виділення факторів середовища, які викликають стрес.
Водночас в екологічній проблематиці почала окреслюватися проблема людини та її роль в екології. Поступово формується предмет екологічної психології. Серед західних психологів, які зробили суттєвий внесок у розробку проблем екопсихології, були Р. Баркер, Дж. Гібсон, Дж. Гілфорд, Дж. Голд, М. Черно-ушек, Г. Фон Врігг, Г. Хефлінг, Г. Уоркер, Д. Кричер, Е. Голд-сміт, В. Дам'є.
Досить відомі також вчені-екопсихологи прибалтійської школи — Ю. Круусвал, М. Пупиньш, М. Хейдеметс, В. Хесле та російської — В. Ясвін, С. Дерябо, А. Калмиков, А. Калмикова, В. Панов, Л. Китаєв-Смик.
Література
12-ая Российская конференция по экологической психологии. Материалы. (Москва,12 –14 апреля 2000г.) / Под ред. В.И.Панова. М.-Самара: Изд-во МГППИ, 2001. – 201 с.
2. Дерябо С.Д. Экологическая психология: диагностика экологического сознания. М.:, 1999.
3. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Экологическая педагогика и психология. Ростов-на-Дону, 1996.
4. Линч К. Оскорблений города. К., 1961.
5. Льовочкіна А.М. Екологічна психологія: Навчальний посібник. – К: Міленіум 2003. – 120 с.
6. Панов В.И. О проблемах экологической психологии//Психологическое обозрение. 1997, №1(4).
7. Реймерс Н.Ф. Надежды на выживание человечества. Концептуальная экология. М.: ИЦ "Россия Молодая". Экология, 1992.
8. Рудоміно-Дусятська О.В. Екологічна психологія. Навчальний посібник. - К.: Інститут післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2001. - 71 с.
9. Хейдметс М. Психология среды: становление и поиски / Тенденции развития психологической науки. М., 1989, с.242-254.
10. Шкопоров Н. Психологическое пространство личности и гипотеза проникновения в среду // Социально-психологические основы средообразования: Тезисов. конф. в Локса. Таллинн, 1985, с.106-108.
2/ЕКОЛОГІЧНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК НАУКА. ПРЕДМЕТ І ЗАДАЧІ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
МЕТА: Розуміти актуальність екопсихологічних досліджень. Виділити об'єкт і предмет екопсихології. Розрізняти міждисциплінарні зв'язки й основні напрямки екологічної психології. Розуміти задачі екопсихології як науки.
ЛЕКЦІЯ №3
ТЕМА: ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ
МЕТА: Розуміти особливості онтологічного й гносеологічного підходів до психології екологічної свідомості. Давати загальну характеристику екологічній свідомості. Виділяти параметри й елементи екологічної свідомості. Розрізняти типи екологічної свідомості.
ХОД ЗАНЯТИЯ
1. Питання для самопідготовки
1.1. Екологічна свідомість, її сутність, форми прояву.
1.2. Типи екологічної свідомості.
1.3. Екологічна поведінка.
Екологічна свідомість, її сутність, форми прояву.
Екологічна свідомість — це вищий рівень психічного відображення природного, штучного, соціального середовища та свого внутрішнього світу; рефлексія місця та ролі людини в екологічному світі, а також саморегуляція цього відображення.
Для екологічній свідомості властиві усі ознаки свідомої діяльності людини з тією особливістю, що вона ініційована екологічним змістом.
Екологічна свідомість має трикомпонентну структуру:
• психічне відображення природного, соціального, штучного та внутрішнього середовища — когнітивний компонент;
ставлення до цього середовища — емотивний компонент;
саморефлексія та саморегуляція в навколишньому середовищі (стратегії та технології взаємодії) —конативный (поведінковий) компонент.
Екологічне мислення є основним структурним компонентом екологічної свідомості. Однак екологічна свідомість охоплює й інші психічні процеси. Так, Г. Акопов та О. Чердимова вважають, що екологічну свідомість утворюють такі компоненти:
екологічна увага, яка тісно пов'язана з екологічною перцепцією (відчуття, сприймання) та екологічним мисленням (уява, мовлення);
екологічна пам'ять, що супроводжується екологічним афектом (емоції, почуття) та екологічною волею (мотивація, дія).
Зазначені вище вчені також запропонували функціональну структуру екологічної свідомості, яку можна подати так:
екологічне цілепокладання;
екологічне знання;
екологічне планування;
екологічне програмування;
екологічне прогнозування;
екологічне ставлення;
екологічне самоусвідомлення;
екологічна оцінка;
екологічна самооцінка;
екологічний контроль.
Типи екологічної свідомості.
Антропоцентричний тип екологічної свідомості. Антропоцентризм, - зазначає І. Кряж, - як домінуюча установка в сприйнятті природи виявляється:
у залежності ставлення до екологічної проблематики від соціального контексту;
в ігноруванні потреб інших живих істот;
у залежності актуальності екологічно значущих дій від можливостей природи щодо задоволення людських потреб.
Отже, сутність антропоцентричної свідомості розкривається насамперед у таких світоглядних принципах:
Найвищою цінністю є людина. Усе інше в довкіллі цінне настільки, наскільки корисне людині. Довкілля - це власність людини і вона може розпоряджатися ним на власний розсуд.
Світ має ієрархічну будову. Вершину ієрархії займає людина, середину - речі, створені людиною, фундамент - об'єкти природи, які, у свою чергу, упорядковуються залежно від корисності для людини.
Метою взаємодії з довколишнім середовищем є використання його для задоволення тих чи інших потреб людини,для отримання нею «корисного продукту». Природа - це об'єкт впливу людини, а не самодостатній суб'єкт.
Розвиток довкілля має підпорядковуватися розвиткові людства (С. Дерябо, В. Ясвін, О. Рудоміно-Дусятська).
Антропоцентричні уявлення мають історичний характер. Вони сформувались як наслідок виокремлення людини з природи. Нині прояви антропоцентризму набули масового характеру. Екопсихологи наголошують, що установки антропоцентричної свідомості, пронизуючи всі сфери людської діяльності, є причиною сучасної екологічної кризи, яка загрожує переростанням в екологічну катастрофу.
Природоцентричний тип екологічної свідомості. Протилежним антропоцентричному типу екосвідомості є природоцентричний, або, як його ще називають, біоцентричний тип свідомості. Його установки досить поширені у найбільш розвинених країнах світу - Німеччині, Франції, Нідерландах. Для природоцентричної свідомості характерні такі установки:
Найвищу цінність має природа. Людство повинно підкоритися природі. Вся діяльність людини оцінюється лише з точки зору корисності для довкілля.
Ієрархічна картина світу має такий вигляд: на вершині піраміди - природа, а в її основі - людство, що спрямувало свій потенціал на службу природі.
Метою взаємодії з природою є збереження її недоторканною в усьому розмаїтті форм і видів, у тому числі й тих, які шкодять як людству загалом, так і окремій людині.
Розвиток природи мислиться як процес, якому має бути підпорядкований розвиток людства.
Отже, природоцентрична екологічна свідомість - це система уявлень про світ, що базується на ідеї підпорядкування соціуму природі. Як приклад природоцентричної екосвідомості часто наводять тип свідомості, що панує у східних релігійно-філософських системах, які зберегли свою архаїчність. У цих системах єдність з природою уявляється як повне злиття і зникнення межі між людиною та об'єктами довкілля.
Екоцентричний тип екологічної свідомості.
Ексцентричний тип екосвідомості є справжньою альтернативою двом крайнім типам свідомості. Цей тип свідомості характеризується тим, що у відносинах людини й довколишнього середовища наголос робиться на гармонії, взаємозв'язку, взаємодії та взаєморозвитку.
Екоцентрична свідомість характеризується такими особливостями:
Найвищою цінністю є гармонійний розвиток людини й природи. Людина - не власник природи, а один із членів природної спільноти.
Відмова від ієрархічної будови світу. Розум людини не дає їй привілеїв, а навпаки накладає на неї додаткові обов'язки щодо довкілля. Соціум не протистоїть світові природи, вони є елементами єдиної системи.
Мета взаємодії з природою — максимальне задоволення як потреб людини, так і всієї природної спільноти. Людині нема звідки брати засобів для існування, окрім як з навколишнього середовища. Але вона повинна не тільки брати, а й давати. Вплив на природу замінюється взаємодією з нею.
Розвиток природи й людства мислиться як процес коеволюції, взаємовигідної єдності.
Ідеї екоцентризму були розвинені й обґрунтовані В.І. Вернадським. Він уперше заговорив про ноосферу - єдину систему «людство — природа», що формується під впливом людського розуму та свідомих дій суспільства. Вчений одним із перших усвідомив величезний перетворюючий вплив людської діяльності на зовнішні оболонки Землі та взаємозалежність усіх форм життя.
Екологічні установки та поведінка.
Коливання інтересу суспільства до питань охорони довкілля ілюструють основну проблему щодо екологічних установок та поведінки. Широка спільнота починає турбуватися про збереження довкілля тоді, коли воно вже майже зруйноване. А коли зовнішні ознаки екологічної проблеми зникають, то відразу ж зникає й активність людей, що була спрямована на її вирішення, хоча всім добре відомо: проблема не вирішена.
Ця модель ставлення до екологічних проблем схожа на так званий ефект кризи (Ф. Зімбардо та М. Ляйппе). Під час стихійного лиха, кризи, катастрофи, а також одразу ж після них люди дуже стурбовані, виявляють високу активність. Проте минає час. Усі обмеження послаблюються, спогади про кризу згасають: настає так звана кризова амнезія. Люди поступово повертаються до звичного способу життя і живуть так, нібито жодних криз не існувало й існувати не може, навпаки, навколо них необмежена кількість чистих, доступних і дешевих ресурсів.
Основні принципи пропаганди екологічної поведінки.
Застосування методів пропаганди екологічної поведінки має свої закономірності.
Нагадування про екологічно доцільну поведінку має бути помітним, яскравим.
Необхідно робити акцент на втратах, а не на виграші, оскільки «перспектива» втратити те, що люди вже мають, породжує сильнішу мотивацію, ніж перспектива отримати щось додатково.
Потрібно пропагувати позитивний образ громадянина, який свідомо ставиться до проблем охорони та збереження довкілля.
Можна з користю для екології застосовувати такі маніпулятивні соціально-психологічні закони, як закони обов'язку та послідовності. Якщо людей вдасться переконати зробити незначні вчинки, спрямовані на охорону або
поліпшення довкілля, то процес, відомий під назвою «нога у дверях», може підштовхнути їх до вагоміших вчинків.
3. Література
2-ая Российская конференция по экологической психологии. Материалы. (Москва,12 –14 апреля 2000г.) / Под ред. В.И.Панова. М.-Самара: Изд-во МГППИ, 2001. – 201 с.
2. 4.Дерябо С.Д. Экологическая психология: диагностика экологического сознания. М.: 1999.
3. Льовочкіна А.М. Екологічна психологія: Навчальний посібник. – К: Міленіум 2003. – 120 с.
4..Маркович Д. Социальная экология. - М., 1991. Социальная экология. - М., 1998 г.
5. Кочеpгин А. Н. и др. Экологическое знание и сознание: Особенности фоpмиpования. – Новосибиpск: Наука, 1987.
6. Панов В.И. О проблемах экологической психологии // Психологическое обозрение. 1997, №1(4).
7. ПановВ.И. Экопсихология: сознание, развитие, детство // Вестник РПЧФ, 1997а, №3.
8 .Панов В.И. Психические состояния как объект и предмет психологического исследования // Мир психологии. 19986, №2.
9. Рудоміно-Дусятська О.В. Екологічна психологія. Навчальний посібник. - К.: Інститут післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2001. - 71 с.
ЗАНЯТТЯ № 4
ТЕМА: МАТЕРІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ ЯК ОБ'ЄКТ ПСИХОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
МЕТА: Розглянути необхідність вивчення матеріального середовища життя людини. Виявити типи взаємодії людини з середовищем. Розбиратися в структурі і рівнях матеріального середовища.
ХІД ЗАНЯТТЯ
1. Питання для самопідготовки
1.1 Визначення матеріального середовища.
1.2 Поняття структури і рівнів матеріального середовища в екопсихології.
1.3 Взаємодія людини і середовища.
Визначення матеріального середовища
Поняття матеріального середовища, навколишнього середовища, середовища життя людини широко використовуються і в науці, і в практиці регулювання відносин суспільства з природою, і в повсякденному житті. Проте єдиного визначення цих понять не існує. Найчастіше під середовищем розуміється сукупність всіх матеріальних умов життя і впливів на людину. Так, життєвим середовищем позначається все, з чим безпосередньо або опосередковано зв’язана людина, від чого залежить її життя і поведінка. У такому розумінні середовищем виступає планета Земля, все, чим вона заповнена, весь космічний простір. Такого широкого розуміння недостатньо для цілей наукового дослідження. У науковому визначенні середовища життя людини повинні бути чітко встановлені ознаки і критерії визначення середовища.
Природне середовище в чистому вигляді нині дуже обмежене, адже майже скрізь відчувається втручання людини у довкіллі.
Штучне середовище — це таке середовище, що було повністю створено людиною і яке, у зв'язку з цим, потребує зовнішньої підтримки й існує за законами, заданими людиною. До штучного середовища належать архітектурні споруди, різноманітні приміщення, інформаційне середовище, а також плоди мистецької діяльності - живопис, скульптура, музика, поезія тощо.
Але в реальності часто неможливо той чи інший тип середовища однозначно охарактеризувати як штучний або природний. Наприклад, виникає питання, до якого типу середовища належить канал або так зване штучне водосховище, адже вони містять елементи як штучного, так і природного середовища. Такими прикладами слугують також лісопосадки, здичавілі сади та занедбані парки. З огляду на це виникла необхідність введення таких понять, як «природно-штучне середовище» та «штучно-природне середовище».
До природно-штучного середовища належить такий тип природного середовища, що зазнало перетворюючого впливу людини. Наприклад, ліс, перетворений у лісопаркову зону, чи озеро й місцевість навколо нього, перетворені на зону відпочинку належать до природно-штучного середовища.
Природно-штучне середовище з часом може перетворитись на штучно-природне середовище, якщо його перестануть підтримувати ззовні. У цьому напрямку, наприклад, може змінитися штучне озеро або водосховище, сад або парк, за якими перестали доглядати і які з часом починають дичавіти й повертатися до природного стану. Отже, до штучно-природного середовища належить такий тип середовища, у яке припинено втручання людини і яке з часом починає повертатися до природного стану.
Поняття про мікросередовише, мезосередовише і макросередовише та їх роль у формуванні екологічного типу мислення
Останнім часом проблеми структури та рівнів матеріального середовища в екологічній психології набули значної актуальності. У зарубіжній психології їм присвятили свої праці такі вчені, як Р. Баркер, Д. Голд та М. Черноушек. У вітчизняній психології над цією проблемою працює О. Рудоміно-Дусятська, яка наголошує, що поведінка людини в довкіллі та її психічний стан значно залежатимуть від того, спроможеться вона перетворювати, змінювати своє оточення чи лише може пристосовуватися до нього, захищаючись від певних факторів цього середовища.
Отже, у зв'язку з рівнем контролю людини над середовищем та її впливом на нього можна вирізнити чотири рівня середовища: рівень матеріального мікросередовища, рівень мезосередовища, рівень природно-географічного макросередовища і рівень мегасередовища.
Рівень матеріального мікросередовища. Цей рівень характеризується тим, що всі його компоненти і фактори може реально або потенційно перетворювати окрема людина чи мала контактна група. Під потенційною можливістю йдеться про наявність у суб'єкта коштів, здібностей, знань і вмінь для вирішення такого завдання. До об’єктів матеріального мікросередовища належать житлові та службові приміщення, місця проведення дозвілля, які обслуговуються невеликими групами людей, присадибні ділянки, власні транспортні засоби та ін. До нього належить також частина природно-штучного середовища, яку здатна перетворювати одна людина або мала група, створюючи, наприклад, штучні озера для розведення риби або парниково-тепличні господарства. Отже, існують такі типи матеріального мікросередовища: житлове; побутове; мобільне; виробниче; навчальне; рекреаційне.
Раціональна організація матеріального мікросередовища має важливе значення не тільки для вирішення проблем екологічного виховання, а й для розвитку особистості загалом. Подібно до того, як особистість засвоює суспільні норми й цінності через своє соціальне мікросередовище, багатьох норм і стереотипів поведінки в матеріальному середовищі вона навчається у взаємодії із своїм найближчим природно-предметним середовищем. Разом із засвоєнням певної поведінки в мікросередовищі відбувається розвиток різноманітних психічних функцій людини. Так, розвиток людини починається з освоєння власної оселі, де вона перебуває під впливом різноманітних факторів фізичного та соціального середовища.
Мезосередовище - другий рівень довкілля, більшість його об’єктів і компонентів реально або потенційно здатні перетворювати великі офіційні групи - організації. Раніше вважалося, що окремі люди та малі групи можуть так чи інакше пристосовуватися до мезосередовища. Але сьогодні, через активізацію підприємницької діяльності, можемо бачити, як окремі люди чи невеличкі організації змінюють вигляд перших поверхів будинків, частини вулиці, що прилягає до будинку, вносять інші досить відчутні зміни до мезосередовища. Об’єктами мезосередовища є міські вулиці, квартали, райони, міста, великі підприємства, земельні угіддя, природні ландшафти, що охороняються й контролюються спеціально створеними з цією метою організаціями. Найактуальнішими проблемами екологічної психології, пов’язаними з мезосередовищем, є проблеми екології громадських територій, якими користується чимало окремих людей, що не відповідають за їх стан. Завданням екопсихології у цьому разі є вивчення механізмів деструктивної поведінки людини на громадських територіях та розробка шляхів і методів подолання такої поведінки.
Рівень природно-географічного макросередовища. Рівень природно-географічного макросередовища є третім рівнем матеріального середовища. Вважається, що його компоненти у змозі контролювати, оберігати і до певної міри перетворювати держави та державні органи, міжнародні організації, що представляють інтереси як окремих великих регіонів, так і всього людства (ЮНЕСКО, ООН, НАТО, ЄС).
Найважливішою функцією будь-якої держави у галузі охорони довкілля є формування відповідної екологічної політики. Екологічна політика — це система принципів охорони та формування навколишнього середовища, яка враховує його природні особливості.
Параметри функціонального включення індивіда в середовище
Середовище існує не само по собі, тільки у взаємозв’язку з окремою людиною та людством у цілому можуть складатися досить різноманітні й різнопланові відносини з середовищем.
Так, Ю. Швалб розглядає такі типи взаємодії людини з середовищем:
Середовище як фактор існування індивіда. За умов, коли середовище є фактором існування індивіда, воно здійснює вплив на людину, а людина на нього не може вплинути. Середовище не кероване й неконтрольоване може спричинити зміни у способі життя. Людина перебуває в ситуації, яка змушує її звикнути до ситуації або змінити своє ставлення до неї. Для дорослої людини це середовище, яке оточує її під час природних чи антропогенних катастроф та соціальних криз. Для дитини майже всі типи середовища є фактором існування, оскільки вона ще не здатна ні контролювати середовище, ні впливати на нього.
Середовище як умова існування індивіда. Цей тип середовища розглядається як сукупність умов, що піддаються контролю, але мають низький рівень керованості або й зовсім не піддаються регулюванню. На зазначеному рівні взаємовідносин людини й середовища вже можна спостерігати активне пристосування до середовища. Таким середовищем може бути подвір’я багатоповерхового будинку, шосейна дорога, інші місця загального користування, а також складні, але не катастрофічні природні умови.
Середовище як засіб існування індивіда. Засоби - це ті елементи середовища, якими людина може керувати. Якщо людина докладає зусиль для керування цим типом середовища, то воно розвиватиметься. Прикладом такого середовища може бути сім'я, власний будинок, дача, сад, город. На цьому рівні відносин людина оволодіває середовищем і створює способи впливу на нього.
Середовище як матеріал існування індивіда. Матеріальне «середовище - це те, що людина використовує для власних потреб, не враховуючи самоцінності того чи іншого середовища та його окремих об’єктів.
3. Література
1. . Андрейцев В.И. Экологическое право. К., 1996
2. 2-ая Российская конференция по экологической психологии. Материалы. (Москва,12 –14 апреля 2000г.) / Под ред. В.И.Панова. М.-Самара: Изд-во МГППИ, 2001. – 201 с.
3. Голд Д. Психология и география: Основы поведенческой географии. Г., 1990
4. Душков В.А. Психология и география. Г., 1987
5. Хейдметс М. Психология среда: становление и поиски // Тенденции развития психологической науки. Г., 1989, с. 242-254
6. Черноушек М. Психология жизненной среды. – М.: Мысль, 1989.
7. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. К., 1989
8. Шкопоров Н. Психологическое пространство личности и гипотеза проникновения в среду // Социально-психологические основы средообразования: Тезисов. конф. в Локса. Таллинн, 1985, с. 106-108
ЗАНЯТТЯ № 5
ТЕМА: ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ В МАТЕРІАЛЬНОМУ МІКРОСЕРЕДОВИЩІ
МЕТА: Визначити особливості матеріального мікросередовища і його значення для формування особистості людини, особливостей соціальної поведінки особистості і груп. Відрізняти постійні і тимчасові мікропростори особистості.
ХІД ЗАНЯТТЯ
1. Питання для самопідготовки
1.1 Загальна характеристика матеріального мікросередовища і його структура.
1.2 Постійні мікросередовища і території. Їх значення для особистості і групи.
1.3 Особистість і її тимчасові мікросередовища і території.
1.4 Особисте середовище.
Загальна характеристика матеріального мікросередовища і її структура
Матеріальне мікросередовище - це частина навколишнього середовища, суб’єктами збереження контролю й перетворення якої є окремі люди й малі групи. Воно саме по собі представляє складне утворення. Найчастіше матеріальне мікросередовище диференціюють за тимчасовим параметром, виділяючи в його складі три основних компоненти.
Першим параметром є постійні простори й території, які закріплені за людьми досить тривалий час, іноді все життя.
Другим компонентом є тимчасові простори й території, які мають хазяїна або хазяїв лише короткий час.
Третім компонентом є персональні простори, які завжди оточують людини, становлячи незриму територію навколо його тіла, границі якої порушуються лише в окремих випадках.
Компоненти мікросередовища поєднує те, що вони постійно або тимчасово належать окремим людям або невеликим групам, можуть перетворюватися й контролюватися ними. Крім цього вони мають ще одну важливу загальну ознаку - за суб’єктами, які їх перетворюють і контролюють, зізнається право на такі дії. Будинок людини, місце, що віна займає в бібліотеці або на зупинці суспільного транспорту закріплене за нею у свідомості інших людей на більш-менш тривалий час, і зазіхання на ці території розглядається як зазіхання на особистість.
Постійні мікросередовища й території і їхнє значення для особистості й групи.Головним компонентом матеріального мікросередовища людини є, так звані, постійні мікросередовища й території. Як і інші компоненти мікросередовища постійні мікросередовища можуть бути об'єктом перетворюючої діяльності людини або контактної групи. На відміну від інших типів мікросередовищ, постійні простори й території - це місця повсякденного, регулярного перебування людей, до яких вони ставляться як до своєї власності. Таке відношення далеко не завжди закріплене юридично, але завжди переживається психологічно.
За роллю в житті людини постійні мікросередовища поділяються на житлові (частина кімнати, квартира, будинок), виробничі (робоче місце, службові приміщення або ряд приміщень), мобільні (індивідуальні транспортні засоби), рекреаційні (місця й спорудження для індивідуального або групового відпочинку).
Відносини людини або групи до певного простору як до своєї власності реально проявляється в тім, що вони відчувають своє право здійснювати фізичний і соціальний контроль над даними територіями й просторами. Право на фізичний контроль означає, що суб’єкт за своїм розсудом може змінювати функціональні, просторові, естетичні й інші характеристики простору. Право на соціальний контроль означає, що суб’єкт може контролювати доступ на цю територію інших людей, допускати одних і не допускати інших.
Постійні мікросередовища поділяють на первинні й вторинні залежно від того, хто є суб’єктом фізичного й соціального контролю над ним - особистість або мала соціальна група. Первинними територіями, які контролює особистість, є її житлова кімната або частина кімнати, персональний службовий кабінет, автомобіль тощо. Вторинні території, які контролює мала група - спільна житлова кімната, квартира або будинок, службове приміщення, садиба. Рівень ідентифікації особистості із вторинними мікросередовищами нижче, ніж з первинними.
Особистість і її тимчасові мікросередовища й території.
Матеріальне мікросередовище людини становлять також такі місця, на які людина заявляє права фізичного й соціального контролю певне, більш-менш тривалий час (наприклад, готельний номер, місце в бібліотеці або їдальні).
Неповнота фізичного й соціального контролю за тимчасовою територією ведуть до того, що із цими територіями людина ідентифікується значно слабкіше, ніж з постійними. Якщо, перебуваючи на території, людина взагалі не має права на фізичний і соціальний контроль над нею, то таку територію, як би не були малі її розміри, потрібно відносити до суспільного й розглядати як компонент матеріального мезосередовища, до особливостей якого людина змушена пристосовуватися.
Регламентованість контролю над тимчасовими територіями веде до того, що вони менш доглянуті і індивідуалізовані, чим постійні, мають меншу цінність для їхніх суб'єктів. Розширення повноважень і прав їхніх тимчасових власників, іноді завдяки навіть випадковому збігу обставин, різко підвищує активність по благоустрої й розвитку тимчасових територій.
Виділяються й вторинні тимчасові території, на які має певні права та або інша мала група. До таких територій можна віднести, наприклад, шкільний кабінет і місце тимчасової стоянки туристів у лісі, автобус із екскурсантами й столик у ресторані, зайнятий родиною. Для всіх цих місць діє одне правило: чим повніше фізичний і соціальний контроль над ними, тим більше коштовними, за інших рівних умов, вони є для своїх власників.
2 Література
Голд Д. Психология и география: Основы поведенческой географии. Г., 1990.
Дольник В. Демографический взрыв - глазами биолога // Знание - сила, 1990,№ЗІ С. 16-23.
3. Рудоміно-Дусятська О.В. Екологічна психологія. Навчальний посібник. - К.: Інститут післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2001. - 71 с.
4. Хейдметс М. Социально-психологические проблемы жилой среды (аспект персонализации среды) // Человек. Среда. Общение. Таллинн, 1980, С. 26-49.
6. Черноушек М. Психология жизненной среды. Г., 1989.
ЛЕКЦІЯ № 6
ТЕМА: ПСИХОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПОВОДЖЕННЯ ЛЮДИНИ В МАТЕРІАЛЬНИХ МЕЗА- І МАКРО- СЕРЕДОВИЩАХ.
МЕТА: Знати особливості макро- і мезосередовища людського буття. Розуміти особливості адаптації й розвитку особистості в мезо- і макросередовищі. Визначати феномен екологічної культури і його роль у процесі адаптації до природно-географічного середовища.
ХІД ЗАНЯТТЯ
1. Питання для самопідготовки
1.1 Загальна характеристика матеріального мезосередовища, його структура.
1.2 Психологічні проблеми взаємного пристосування людини й мезосередовища.
1.3 Визначення й загальна характеристика макросередовища.
1.4 Соціальне середовище як екологічний фактор.
Загальна характеристика матеріального мезосередовища, його структура.
Матеріальне мезосередовище складається з безлічі об’єктів і явищ фізичного світу, які впливають на функції, стани, якості людини як біосоціальної істоти, але при цьому контролюються й змінюються великими офіційними групами – організаціями. Окремі особистості або малі групи не можуть перетворювати й контролювати мезосередовище, вони можуть або вписуватися в наявне мезосередовище, використовуючи її можливості й ресурси, або ж, якщо воно не відповідає їхнім запитам і характеристикам, пристосовуватися до неї.
Мезосередовище, досить умовно, може бути поділене на природне й штучне. До об’єктів природного мезосередовища відносяться поселення, виробнича інфраструктура, транспортні артерії. До об’єктів природного мезосередовища ставляться природні комплекси - сільськогосподарські, лісові вгіддя, водойми, землі на яких ведеться видобуток корисних копалин.
Д.Голд виділив два типи мезосередовища.
Перший тип - це, як правило, штучне середовище, що висуває тверді вимоги до людини. Воно створене організаціями для досягнення своїх цілей. Воно може бути заповненим одноманітними й при цьому численними стимулами, гнітити людину надмірно сильними подразниками. Людина може тільки пристосовуватися до такого середовища шляхом звикання, зниження чутливості. Прикладом такого середовища є ділянки автомобільних доріг з поганим покриттям і напруженим рухом транспорту й пішоходів; цеху промислових виробництв.
Другий тип - не пред’являє таких жорстких умов до адаптивних можливостей людини. Це середовище складається з різноманітних за змістом й функціональним призначенням об’єктів. Прикладом такого середовища є простір великого міста.
Визначення й загальна характеристика макросередовища.
Матеріальне макросередовище являє собою природно-географічне середовище життя людини, суб’єктами збереження, контролю, перетворення якої є держави й державні органи, міжнародні організації, які представляють інтереси окремих регіонів і людства взагалі.
Макросередовище поділяється на земну, надземну, підземну, водну, підводну частини. До його об’єктів відносяться території держав і континентів, водні, підводні, підземні, повітряні простори.
Розвиток і стан матеріального макросередовища життя людини визначається трьома групами факторів:
- процесами, які відбуваються у фізико-географічній оболонці Землі;
- космічними процесами;
- діяльністю суспільства, що, за вираженням В.І. Вернадського, виросло в нову геологічну силу, яка впливає на формування виду планети Земля.
Якість макросередовища, його здатність забезпечувати нормальне функціонування людської популяції залежить від того, наскільки повно зуміє людство взяти під контроль природні компоненти (процеси, які відбуваються в оболонці землі й у космічному просторі), а також управляти соціальною активністю, яка вносить зміни в нормальний хід природних процесів.
Значні розміри макросередовищних об’єктів, планетарний розмах процесів, які відбуваються в макросередовищі, роблять неможливим їхній контроль і перетворення окремими людьми, маленькими групами й більшістю організацій. До макросередовища вони можуть лише пристосовуватися.
Соціальне середовище як екологічний фактор
Досліджуючи навколишнє середовище та його вплив на людину, ми не можемо ігнорувати його соціального фактору. Адже людину оточують не тільки будівлі, природні ландшафти, а й інші люди. І хоча соціальне середовище є переважно об’єктом дослідження соціальної психологи, екологічна психологія теж має вивчати його як частину взаємовідносин людини та довкілля.
У цьому контексті екологічна психологія з’ясовує вплив соціального оточення як екологічного фактору на психіку окремої людини. Наприклад, психологи активно вивчають наслідки впливу на людську психіку натовпу, з одного боку, а з іншого — наслідки соціальної депривації.
Сусіди, які щоразу порушують спокій мешканців багатоквартирного будинку, компанія підлітків, що цілу ніч співає пісні біля під’їзду, натовп у міському транспорті й місцях загального користування можуть розглядатися не тільки як соціальний, а як і екологічний фактор. Як екологічний фактор може розглядатись окрема людина, яка своєю поведінкою позитивно або негативно впливає на іншу людину.
Проблема соціоекологічних систем - одна з найважливіших методологічних та практичних проблем екологічної психології. Розглядаючи цю проблему, слід нагадати, що екологія як наука досліджує взаємовідносини живих організмів, вплив на них навколишнього середовища та людини і можливі наслідки такого впливу. Але потрібно наголосити, що останнім часом людське суспільство, яке є частиною екології, стає рушієм і спрямовувачем розвитку біосфери. Людина, як зазначають вчені-екологи, стала найпотужнішою геологічною силою, що впливає на формування й розвиток довкілля. Детальне вивчення цього питання (особливості взаємодії окремої людини та соціуму загалом) розпочато у рамках екологічної психології. Отже, екологія вивчає екосистеми як такі, не наголошуючи окремо на антропогенному факторові, а екологічна психологія (як і соціальна екологія) робить наголос на людському факторі й аналізує соціоекологічні системи.
Соціоекологічні системи — це стійка сукупність зв’язків між людським суспільством або його окремими, відносно самостійними частинами та навколишнім середовищем. До соціоекосистем можна зарахувати ієрархію соціальних утворень у їх зв’язку із середовищем починаючи від сім'ї, що мешкає в будинку з присадибною ділянкою, до глобальної екосистеми «планетарне суспільство — навколишнє середовище». Між цими щаблями - такі соціоекосистеми, як ферма, виробничий колектив, хутір, місто, село, етнос, що проживає на певній території, держава.
Форми взаємозв’язку та взаємодії соціуму із середовищем. Найбільш згубно впливає на екологію промисловість. Отже, екологізація виробництва - єдино можливий шлях подальшого розвитку людської цивілізації.
Проте, зазначає В. Крисаченко, існують різні варіанти можливого розвитку відносин людини з довкіллям на цих теренах. Він називає три основні моделі такої взаємодії, які пропонуються різними фахівцями, що розробляють екологічні проблеми.
Перша модель, консерваційна, передбачає «заморожування» рівня розвитку виробничих сил на досягнутому рівні, оскільки подальше нарощування виробництва призведе до екологічної катастрофи і, як наслідок, до колапсу в розвитку людської цивілізації.
Друга модель, інволюційна, ґрунтується на гаслі: «Назад — до природи!». Такі гасла характерні для так званих концепцій золотої доби в історії людства, коли існували начебто достаток і злагода між людиною та довкіллям.
Утопічність таких закликів очевидна, оскільки «дика природа» може утримати лише 10-12 мільйонів чоловік. Отже, нинішні 5-6 мільярдів населення планети за переорієнтації на повернення до природи просто знищать її повністю.
Третя модель, коеволюційна, орієнтується на концепцію ко-еволюції людини та біосфери. Оскільки поступ цивілізації припинити неможливо, потрібно знайти такі форми взаємин із довкіллям, за яких воно включається у сферу людських інтересів, але зберігається як система, що розвивається. Таким чином, йдеться не про охорону чи збереження певних структур та елементів біосфери, а надання їй такої стратегії розвитку, за якої не втрачається її ідентичність і забезпечується сталість видового та кількісного складу.
3. Література
1. Голд Д. Психология и география: Основы поведенческой географии. М., 1990.
2. Линч К. Образ города. М., 1982
3. Маркович Д. Социальная экология. М., 1991.
4. Моисеев Н.Н. Человек, сpеда, общество: Пpоблемы фоpмализованного описания. – М.: Наука, 1982.
5. Крисаченко В.С. Екологічна культура. К., 1996.
6. Перцик Е.Н. Среда человека: Предвидимое будующее. М., 1990
7. Рудоміно-Дусятська О.В. Екологічна психологія. Навчальний посібник. - К.: Інститут післядипломної освіти Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 2001. - 71 с.