Педагогічні і соціальні особливості обдарованих учнів
Що ж таке обдарованість? Слово „дар” походить з давньоестонської мови. Спочатку воно означало – плата за дружину. Інше значення цього слова можна знайти в давньофранцузькій, де воно має значення – отрута. Лише в середині ХІХ ст.. цей термін було вжито А.Треєм (1839 р.) у поєднанні зі словом „геній”. Але немає жодного запису щодо часу, коли слово „обдарований” стало означати найрозумніший.
Часто слова „обдарований” і „талановитий” вживають як синоніми. Ці поняття не слід ототожнювати. Обдарованість – це сукупність здібностей, які допомагають індивіду досягти вагомих результатів в одному або кількох видах діяльності й давати суспільству користь. Ця риса формується й проявляється в процесі діяльності. Талановитий – це той, хто має дуже високий ступінь здібностей до якоїсь спеціальної діяльності (музичної, художньої, літературної, технічної, спортивної), при чому ці здібності вже значною мірою встигли реалізуватися в конкретних суспільно значущих процесах.
М.Лейтес визначає три категорії обдарованих дітей:
• учні з ранньою розумовою реалізацією;
• учні з прискореним розумовим розвитком;
• учні з окремими ознаками нестандартних здібностей.
Учні з ранньою розумовою реалізацією – це учні, в яких за звичайного рівня інтелекту спостерігається особливий інтерес до окремого навчального предмета. Він може випередити ровесників легкістю засвоєння специфіки матеріалу. Уроки з інших предметів можуть обтяжувати дитину.
Учні з прискореним розумовим розвитком – це учні, які за однакових умов надто вирізняються високим рівнем інтелекту. Особливо вони бувають помітні в молодших класах. За даними психолога прискорений розвиток інтелекту завжди пов’язаний з високою розумовою активністю та пізнавальною потребою.
Учні з окремими ознаками нестандартних здібностей – ці учні вирізняються розумовими особливостями, не випереджають однолітків у загальному розвитку інтелекту та не виявляють яскравих успіхів з того чи іншого навчального предмета. Але вирізняються особливостями окремих психологічних процесів (надзвичайна пам’ять на певні об’єкти, широта уяви, здатність до спостережень).
Серед таких школярів трапляються учні зі складним характером, незалежні, вперті, мало контактні.
Психолого-педагогічна наука розрізняє сім видів обдарованості дітей:
1. Художня обдарованість в свою чергу поділяються на обдарованість в галузі акторської майстерності, літератури, музики, мистецтва, скульптури.
2. Творча обдарованість виявляється у нестандартному баченні світу і у нешаблонному мисленні. Існує 4 ознаки творчої обдарованості:
1) оригінальність ідей та продуктів — це незвичне і нестандартне вирішення будь-яких проблем.
2) здатність знаходити ідеї в нових і складних ситуаціях – це нестандартне бачення предмета, використання його функцій у якійсь новій ситуації.
3) образна гнучкість мислення — здатність змінити форму об'єкта так, щоб побачити нові його можливості.
4) семантична або словесна гнучкість мислення виявляється в дитячому виці у формі підвищеної чутливості до мовлення. Дитина ставиться до нових форм слова і висловлювань як до живих об'єктів.
3. Соціальна (або лідерська) обдарованість — це виняткова здатність вибудовувати довготривалі, конструктивні взаємовідносини з іншими людьми.
4. Інтелектуальна та академічна обдарованість — це здатність аналізувати, мислити, співставляти факти. Дитина з даними здібностями може виявляти надзвичайні здатності до навчання.
5. Рухова (психомоторна) обдарованість — виключно спортивні здібності.
6. Духовна обдарованість пов’язана з моральними якостями, альтруїзмом.
7. „Практична обдарованість” проявляється в тому, що люди, які з великим успіхом користуються інтелектом в повсякденному житті, не обов’язково на роботі домінують у вирішенні проблем, де задіяне абстрактне мислення, та й академічні здібності не завжди вказують на інтелект.
Для педагогічних працівників важливою проблемою є виявлення та розпізнавання великих можливостей дитини. М.Босенко вважає, що вчитель повинен вміти бачити відмінності таких здібностей, а саме:
загальні здібності – це здатність кожної особистості до сприйняття, засвоєння та відображення інформації;
гуманітарні здібності – здатність особистості до літературно-філософської діяльності;
математичні здібності передбачають добре розвинену логіку;
здібності до академічного навчання – це комплекс здібностей, які сприяють успішному навчанню та підкріплені вольовими зусиллями;
спеціальна обдарованість – та, яка виявляється в тенденції досягнення успіху в одній чи декількох сферах діяльності;
загальна обдарованість – це рівень задатків, схильностей особистості, які свідчать про високий ступінь інтелектуального, моторного та сенсорного розвитку.
Завдяки проявам здібностей, певним особливостям поведінки, вміння абстрагувати, ставити цікаві запитання, робити висновки обдаровані діти привертають до себе увагу. Так. У результаті досліджень М. Лейтеса, визначено такі характерні особливості обдарованих дітей:
мають хорошу пам’ять, добре розвинене абстрактне мислення;
як правило, дуже активні й завжди чимось зайняті;
надто вимогливі до себе, болісно сприймають суспільну несправедливість;
наполегливі в досягненні результату;
хочуть учитись і досягають у навчанні успіхів;
здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю;
спостережливі;
уміють фантазувати, критично оцінюють навколишню дійсність;
ставлять багато запитань і зацікавлені у позитивних відповідях на них;
на уроці більше цікавляться дослідницькими методами; виявляють інтерес до читання, мають великий словниковий запас;
із задоволенням виконують складні завдання;
завдяки частому звертанню до засобів масової інформації здебільшого вміють швидко визначати найбільш важливі відомості, самостійно знайти інформацію;
краще за своїх однолітніх уміють розкривати взаємозв’язки між явищами та їхньою суттю;
їм притаманне почуття гумору, вони життєрадісні;
у них перебільшене почуття страху, емоційна залежність.
Питання виявлення й розвитку обдарованості нині перейшли на якісно новий рівень. Ці питання педагогічний колектив школи розглядає як виконання тривалої програми з урахуванням різноманітних методів і форм роботи. Повага до обдарованої особистості, сприяння її розвитку є головним імпульсом діяльності школи. Пошук і розвиток обдаровань потрібно починати якомога раніше.
Сучасна наука твердить, що виявити обдарованість можна завдяки застосуванню взаємодоповнюваних способів.
По-перше, це метод спостереження, як спосіб виявлення обдарованих дітей. За цим методом систематично і цілеспрямовано сприймають різноманітні вияви психологічних особливостей обдаровання. Його найбільше застосовують на уроках. Його якісні результати можуть бути доволі обґрунтованими лише за умови регулярності, тривалості та багаторазових спостережень.
По-друге, це констатація певного рівня досягнутих дитиною успіхів у тій чи іншій сфері діяльності. Констатація конкретних успіхів та способів дає змогу встановити, до якого саме типу обдарованості належить конкретна дитина.
Третій спосіб – виявлення обдарованих дітей з участю експертів. Так, за описовими характеристиками обдарованості М.Карне, учнів оцінюють: сам учень, батьки, педагоги. Психолог порівнює ці дані з результатами відповідних психодіагностичних методик.
Четвертий спосіб – здійснення відповідних тестових діагностувань, які мають стандартизований характер і забезпечують отримання результатів на основі єдиних критеріїв і норм.
На першому етапі виявлення обдарованих дітей ми враховуємо відомості від батьків, учителів про успіхи дитини. Також використовуємо групові тестування, соціологічні опитування.
Виявлення обдарувань залежить від багатьох чинників, тому ми прагнемо використати всі можливі джерела інформації про дитину. У стандартних життєвих ситуаціях педагоги використовують розповіді, зауваження, судження батьків, колег.
Виявлення обдарованих дітей повинне бути системним. Одним із видів пошуку та виявлення обдаровань є оптимальне поєднання єдиної й комплексної системи оцінювання обдарованості. Під системою єдиного оцінювання розуміють традиційну систему, за якою дитина має набрати певну кількість балів. В основу такої об’єктивної оцінки обдарованості обов’язково треба покласти дані, отримані за допомогою двох різновидів її вивчення – дискретного та неперервного. Передусім увагу слід приділити виявленню загальної обдарованості, оскільки вона є приоритетною в дітей цього вікового періоду.
На другому етапі здійснюється індивідуальна оцінка творчого потенціалу дитини. Завдання психолога – визначити рівень загального інтелектуального розвитку дитини, а також оцінити тип мислення.
Практичний психолог здійснює цілий комплекс вивчення особистості кожної дитини. Вивчає її темперамент, характер, виконує соціометричні дослідження, діагностуються між особистісні стосунки в класному колективі вивчає розвиток різних видів пам’яті, уваги, нахилів дитини, рівень її розумових здібностей.
Практичний психолог за допомогою тестів визначає особливості здібностей конкретної дитини. Крім тестів на визначення інтелекту він здійснює анкетування.
Надзвичайно актуальною проблемою у визначенні обдарованості дитини є роль і об’єктивність педагога. Виникає запитання: чому важливо знати, чи обдарована дитина? А тому, що всі діти заслуговують на щасливе життя. Обдаровані прагнуть знань, і справедливо, щоб ця потреба була визнана якомога раніше, щоб батьки й вчителі могли дати їм можливість розвинути таланти. Надто легко знищити впевненість у собі дитини, якщо вона здібна й талановита. Дуже важливо шукати показники, які б вказали, що складна і пригнічена дитина приховує талант.
На третьому етапі роботи з обдарованими дітьми основну роль виконують учителі. Вони розвивають та поглиблюють дитячі здібності. Крім уроків педагоги проводять індивідуальні заняття, консультації.
Для того щоб дитина цілком розкрила свої здібності, реалізувала їх у житті, ми створили всі необхідні умови. Адже саме в школі діти розвиваються і стають особистостями.
У вихованні дітей панує індивідуальний підхід. Спостереження за поведінкою учнів, аналіз результатів їхньої діяльності та пошук тих рис, які вирізняють учня, роблять його унікальним, потенціально здібним.
Маючи інтелектуальні здібності, значно вищі за розумові можливості однолітків, обдаровані діти також потребують підтримки дорослого. Бувають випадки. Коли обдарована дитина не може захистити себе за свою унікальність від глузувань однокласників. Трапляються поодинокі випадки, коли обдаровання дитини батьки сприймають як шлях до піднесення родинного авторитету і престижу. Щоб показати батькам свою досконалість, учні беруться до виконання непосильних завдань, будучи об’єктивно неспроможними впоратися з ними, вони приписують невдачі на свій рахунок, внаслідок чого глибоко переживають зневіру в своїх силах.
Дуже важливо, щоб батьки обдарованих дітей чітко усвідомлювали: правильне домашнє виховання є основою хорошої освіти. не слід вимагати від своєї дитини більшого, ніж вона може. Не завжди соціальні здібності є такими ж високими, як розумові. Не можна позбавляти дитину відпочинку, замінюючи його заняттями музикою, спортом, танцями, до того ж вимагати й тут високих результатів. Для дитини дуже складним є багаторічний процес постійного спілкування з батьками, оскільки „нормальна” сім'я, домівка відіграють важливу роль у формуванні стабільної, позитивної „Я”-концепції.
На жаль, деякі батьки не стримані в розмові з педагогом. Вони приймають критику дітей на свій рахунок. Почуття провини змінюється гнівом і цей гнів вони спрямовують на дитину: вона відповість за ті почуття, які пережили батьки.
Тому вчителі провадять відповідну роботу з учнями класу, бесіди з батьками. Вони також прагнуть не перевантажувати дітей ні у навчанні, ні у вихованні, допомагають батькам зрозуміти своїх дітей.
Дослідник Л.Холлінгоурт визначає такі проблеми обдарованих дітей:
Ворожість до школи.
Таке ставлення має місце, якщо навчальна програма нецікава дитині.
Ігрові інтереси.
Обдарованим дітям подобаються складні ігри, а не ті, в які грають однокласники.
Комфортність.
Мають свої стандарти комфорту.
Заглиблення у філософські проблеми.
Замислюються над такими явищами як космос, смерть, природа, філософія.
Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком.
Через те що вони спілкуються з дітьми старшого віку, важко стати лідерами.
Прагнення до досконалості.
Занижена самооцінка як результат прагнення до більшого.
Потреба в увазі дорослих.
Через прагнення до пізнання монополізують увагу батьків, вчителів та інших.
Обдаровані діти мають сприймати себе такими, якими вони є насправді, більше того, вони мають знати чим схожі, а чим відрізняються від інших. Інакше кажучи, такі діти завдяки правильному вихованню мають усвідомити, що кожна особистість унікальна по-своєму.
Одним із завдань є проектування очікуваних результатів та науково-методичне забезпечення школи.
З боку адміністрації школи це:
організація педагогічного досвіду з метою забезпечення розвитку здібностей обдарованих дітей;
визначення варіативної частини навчального плану;
розробка конкретних методичних рекомендацій;
добір педагогічних кадрів;
постійне вивчення педагогічної майстерності вчителів, забезпечення умов для їхньої самостійної діяльності, підвищення загальнокультурного та професійного рівня;
забезпечення участі обдарованих учнів у конкурсах, змаганнях, олімпіадах.
З боку психолога:
перманентна аналітична корекція результатів розвитку учня на основі вивчення рівня інтелектуального розвитку та коефіцієнта самореалізації, тестування;
робота з учителями щодо врахування результатів психологічних досліджень в їхній подальшій роботі.
З боку вчителя:
визначення мети, планування режиму роботи школяра;
впровадження в навчально-виховний процес нових гуманістичних підходів, які б ґрунтувалися на принципах педагогічної співпраці;
модернізація форм, методів навчання та виховання;
створення належних умов для розвитку особистості;
стимулювання постійного самоаналізу учнем своєї самостійної діяльності.
З боку сім'ї:
створення стимульної, духовної та морально-психологічної атмосфери;
побудова оптимального режиму життя, діяльності та розвитку учня;
пріоритет взаємин співробітництва;
забезпечення адекватної та матеріальної підтримки дитини.
Поняття обдарованості є багатогранним і тому можна визначити такі групи обдарованих дітей:
діти з високими показниками інтелекту;
діти з високим рівнем творчих здібностей;
діти, які досягли успіхів у будь-яких галузях (музика, спорт, окремі предмети тощо);
діти, які добре навчаються.
Така класифікація дала змогу створити банк даних, які використовують для подальшого планування та роботи з дітьми. Педагогічні працівники школи намагаються своєчасно створити умови для розвитку здібностей дітей, аби їхня обдарованість не втрачалася. Тому вчителі насамперед орієнтуються на розвиток природних здібностей дитини, а саме: інтелектуальних і академічних, творчих, лідерських, художніх, виконавських тощо.
Можна сформулювати загальні вимоги до норм, які, регулюючи діяльність учня, сприяли б розвиткові його здібностей:
врахувати ті здібності дитини, які вже зуміли розвинутися;
не чинити перешкод подальшому розвитку здібностей;
зорієнтувати на цілісний гармонійний розвиток особистості кожного індивіда.