Як пояснити дітям, що таке гендер?
Якщо проаналізувати, що мається на увазі під гендерними питаннями в Україні, можна побачити широке розмаїття підходів та інтерпретацій. Явно помилковим, не-гендерним
(анти-гендерним) є намагання пояснити дівчатам, як мають поводитися хороші дівчатка, майбутні матері і дружини, а хлопчикам — як стати справжніми чоловіками, мужніми во-
їнами і успішними бізнесменами. Цікаво, що такі уроки теж часто називають «гендерними», хоча очевидно, що вони аж ніяк не відповідають гендерній теорії, а суперечать їй. Серед більш-менш коректних гендерних підходів, що використовуються при підготовці гендерних уроків, можна виділити два.
Підхід перший. Найбільш типовою, поширеною є тенденція повсякчас акцентувати на двох чітко визначених статях («жінки» та «чоловіки»), й наполягати на необхідності рівності їхніх прав та можливостей у публічній сфері. Коротко цей підхід може бути виражений через вислів «різні, АЛЕ рівні», і саме він лежить в основі української державної гендерної політики. Не маючи змоги зараз детально схарактеризувати особливості цього підходу коротко зазначимо основні його риси:
уявлення про стать як біологічно зумовлену й незмінну (є лише дві чітко визначені статі);
гендер є соціальною надбудовою до біологічної статі, а отже більш гнучким і розмаїтим, ніж стать;
гендер — це набір соціальних ролей, розмаїття і гнучкість яких залежить від загальної культури та індивідуального виховання; причина гендерної нерівності полягає в пануванні гендерних стереотипів (жорстких, застарілих гендерних ролей та сценаріїв).
Окреслені вище ідеї є надзвичайно поширеними, саме вони пропагуються в підручниках та навчальних посібниках з гендерної теорії, особливо в тих, що призначені для учительської спільноти або для учнівства. Доказом цього є той факт, що коли Програма рівних можливостей оголосила конкурс сценаріїв шкільних гендерних уроків, то основний масив матеріалів, що надійшли на конкурс, містили саме описаний вище гендерний підхід.
Наприклад, сценарій, що став одним із переможців конкурсу, пропонував розглянути роль жінок у Великій Вітчизняній війні й показати, що жінки долучилися до перемоги у цій війні не меншою мірою, ніж чоловіки. З одного боку, це певне відновлення історичної справедливості, актуалізація іншого боку історичної науки — маловідомої «жіночої історії» («her-story» — як альтернативи згадані у першій частині книги «his-story»). Іншими словами, основна ідея цього уроку може бути передана як «жінки не гірші за чоловіків».
Проте якщо проаналізувати теоретичне підґрунтя такої постановки питання, стає очевидним, що тут жінки мисляться як соціальна група, що протиставляється однорідній групі чоловіків. Стать тут сприймається природною й самоочевидною, а розмаїття гендерних ролей всередині статі не розглядається: жінки тут представлені виключно як матері й берегині. Також цей урок не дозволяє отримати відповідь на запитання, чому «жіноча історія» є невідомою (і, фактично, неіснуючою), чому жінки й чоловіки розподілені за видами діяльності саме таким чином, а не іншим. Ніяк не проблематизуються (і в цьо-
му теоретичному полі не можуть бути підняті) інші «незручні» гендерні теми: сексуальна експлуатація жінок в армії, масові зґвалтування під час війни, дії вояків усіх армій на окупованих територіях та багато інших.
Другий підхід відрізняється від попереднього, і почасти протистоїть йому. В історії гендерної теорії цей підхід виник пізніше, коли наведені вище «білі плями» в поясненні гендерного режиму стали очевидними. Цей підхід називається соціально-конструкціоністським, і за ним і стать, і гендер вважають соціально сконструйованими. Більше того: власне поділ усіх людей на дві статі і їх поляризація (тобто усвідомлення їх діаметрально протилежними) в культурі є наслідком вже наявної нерівності. Тобто наголошування статевих відмінностей необхідне для пояснення і виправдання нерівності; девіз такого підходу звучатиме як «різні, БО нерівні».
Пояснювати дітям основні ідеї гендерної теорії, спираючись на конструкціоністський підхід, важче, ніж у попередньому випадку, бо відбувається глибша реконструкція усталених переконань, звичної картини світу. Вочевидь, такі уроки можуть пропонуватися у старших класах та / або для «просунутіших» учениць і учнів, добре освічених з соціогуманітарних дисциплін, здатних до критичного мислення й аргументованого дискутування. Проте це також реально: можна усвідомлено поставити і послідовно дотримуватися методологічної установки про те, що значення статі в соціальному житті людини невиправдано перебільшене.
У той же час усі соціальні інститути працюють на те, щоб гендерувати людей, повсякчас розділяти їх за статтю, поляризувати як протилежних, неначе вони походять з різних планет. Відомий американський соціолог Майкл Кіммел жартома назвав ці уявлення «теорією міжпланетарної відмінності». Якраз переклад книги М. Кіммела «Гендероване суспільство» є одним з найкращих україномовних джерел для підготовки уроку за конструкціоністським підходом.
Методичні прийоми для гендерного уроку за другим типом також можуть залучати поширене поняття «гендерний стереотип». Зазвичай неважко пояснити дітям його зміст, а
потім деконструювати, показуючи обмежувальну роль стереотипів у повноцінному розкритті людини і комунікуванні з нею. Разом з дітьми можна аналізувати різноманітні ситуації і з’ясовувати, як гендерні стереотипи перешкоджають порозумінню між людьми і між групами людей, стають перепонами для залагодження конфліктів, бар’єрами для щирих взаємин і продуктивного спілкування.
Можна запропонувати дітям ідею множинності можливих гендерних презентацій себе, показувати, як важливо оминати оманливі «прості» й «очевидні» відповіді: мовляв, усі дівчатка охайні, а всі хлопчики — розбишаки й нечепури. Натомість варто запропонувати орієнтуватися на конкретних хлопчиків та дівчаток, і вибудувати розуміння того, як гендерні стереотипи насправді перешкоджають вирішенню актуальних питань
для класу чи окремих особистостей.
Щодо більш тактичних міркувань, то, звичайно було б добре зробити урок цікавим,максимально візуалізувати розмову, щоб утримувати дитячу увагу: використати комп’ютерну презентацію, відеоролики тощо. Також діти зазвичай з ентузіазмом аналізують і обговорюють привабливі для них речі —книжки або журнали, каталоги «Лего» тощо.
«Поговорити при нагоді»:
як використати різні ситуації для «гендерної» розмови з дітьми
Час від часу на уроці чи в позаурочній діяльності виникають ситуації, що можуть бути використані як підстава для обговорення з дітьми різних аспектів гендерної проблематики.
Наведемо приклад.
Шостий клас, урок російської літератури, день поезії.
Діти самі обирали вірші й учили їх напам’ять. Один хлоп-
чик продекламував знаменитий вірш М. Заболоцького
«Меркнут знаки Зодиака», а вже під час обміну вражен-
нями стався досить цікавий епізод.
Якщо пам’ятаєте, у цьому вірші є такі рядки:
Толстозадые русалки
Улетают прямо в небо,
Руки крепкие, как палки,
Груди круглые, как репа.
Під час обговорення одна дівчинка сказала, що вибір
вірша видався їй невдалим, бо там йдеться про «товсто-
задих русалок» та їхні груди, а це негарно, некрасиво...
На жаль, саме в цей момент пролунав дзвінок, а для
шестикласників і шестикласниць ніякі розмови після
дзвінка вже неможливі...
Щодо наведеної історії: у цій ситуації, на нашу думку, вчительці варто було би повернутися до обговорення пізніше, і «вирулювати» на тему ідеалу жіночої тілесності, як він конструюється сучасною культурою та індустрією моди і краси, формуючи наші уявлення про «гарне» й «негарне»... Шкільні підручники та навчальні програми щедро продукують сексизм. Як можуть використати це гендерно чутливі учителі? Звісно, звертати дитячу увагу на певні моменти, і обговорювати, обговорювати, обговорювати....
Дітям підліткового віку програма з літератури пропонує вчити напам’ять знаменитий вірш угорського поета початку ХІХ століття Шандора Петефі:
Коли ти муж, — будь мужній
Вмій правду боронить,
Хоча б і довелося
За неї кров пролить.
Зумій заради правди
Зламать життя своє.
Честь в боротьбі — найвище,
Що в тебе в світі є.
Зазвичай діти вчать напам’ять всі 8 великих строф цього вірша, але культурний контекст ситуації, коли писався вірш, як правило, не обговорюється. За замовчуванням цей вірш сприймається як приклад взірцевої чоловічої вдачі. У той же час саме ця поезія може стати чудовим приводом до «гендерної» розмови. Можна поміркувати про доцільність «проливати кров» і «ламати життя», обговорити можливості інших способів виходу з конфліктів і криз. У класі було б цікаво подискутувати, чому «правду боронить» повинен «муж», і чому сааме мужність призначається найважливішою і такою чільною його характеристикою, а не, скажімо, ніжність або турботливість.
Наступна історія теж є прикладом того, як повсякденна шкільна ситуація може бути використана для гендерної розмови з дітьми. Насправді цього не сталося, а відбувся лише такий обмін думками серед дорослих.
Блог учителя в інтернеті, запис:
«Я тут читаю дитячі твори про «1984». Майже всі ді-
вчатка пишуть, що раз вдалося вибити з Уїнстона лю-
бов до Джулії, то любов ця була несправжньою. От як, ви-
являється... Юнаки? Вони роздумують про те, як можна
протистояти режиму, що описав Оруел».
Коментар першої вчительки:
«За моїми спостереженнями, у дівчаток 17-19 років
любов — це така мегацінність, на рівні Абсолюту... тіль-
ки цим голова і забита... справжня, велика, і обов’язково
— Принц на білому коні / лімузині... А ось що робити з
цією мегацінністю — філософське питання. З одного
боку, це може бути небезпечна штука, що приводить
дівчаток до неприємностей і бід. З іншої — увесь ма-
сив людської культури (масова культура) побудова-
ний на експлуатації теми любові як мегацінності —
і вони (діти) це «вбирають», звичайно. Особливо дівчат-
ка — гендерно нерівноважна культура саме дівчаток
«підсаджує» на любов… І це проблема!».
Коментар другої вчительки:
«Мені здається, гендерно нерівноважна культура від-
повідає гендерно нерівноважному життю. Ох, знева-
жать мене феміністки, але хіба роль жінки і чоловіка на
світі однакова? І нехай собі дівчатка «підсаджуються»
на любов. Можливо, з часом це їм допоможе стати ніж-
ними і дбайливими дружинами і мамами. Якщо вже з чи-
мось щось робити, так із стереотипами поведінки. На
кшталт — справжня любов одна на все життя, якщо
він мене любить, він повинен...».
Фактично, майже на кожному шкільному уроці можна віднайти зручну ситуацію для бодай коротенької «гендерної розмови».