Семінар 1. Структура психології як системи знань (2 год.)
Предмет психології.
Предметом психології є психіка людини і тварини, її закономірності, механізми функціонування та факти.
Загальна психологія вивчає наступні психічні явища:
Психічні процеси, до яких належать відчуття, сприймання, запам’ятовування, мислення, уява, почуття тощо;
Психічні стани – уважність, байдужість, спокій, схвильованість, піднесення, зацікавленість тощо;
Психічні властивості – спостережливість, чутливість, розумові, емоційні, вольові якості людини, її здібності, риси характеру тощо.
Психічні явища (факти) проявляються об’єктивно (можуть бути зафіксованими зовнішньо у поведінці, психічних діях, діяльності, творчості) та суб’єктивно (відбувають внутрішньо у вигляді процесів відчуття, сприймання, пам’яті, уяві, почуттях). При цьому зміст психічних фактів може усвідомлюватися, або не усвідомлюватися людиною. Їх зміст і динаміка проявляються у потребах, мотивах, цілях, здібностях.
Предметом психології є психіка (від грец. psychikos - душевний) людини і тварини, тобто психічні явища, притаманні людині і тварині. Факти психології - це не предметні речі, а різні за змістом, інтенсивністю, тривалістю, пов'язані між собою процеси, що перебувають у розвитку та належать певній людині.
Психологія вивчає внутрішній світ людини, психічні процеси, стани, властивості, закони виникнення, розвитку й перебігу психічної діяльності, становлення психічних властивостей людини, життєве значення психіки.
Внутрішній психічний світ людини розглядається як живий, неперервний процес, що формується і розвивається, породжує деякі продукти чи результати.
Науковий закон у психології.
Теоретичні та експериментальні дослідження кожної науки спрямовані на розроблення її понятійного апарату і виявлення об'єктивних законів і закономірностей, яким підпорядковані всі процеси і явища. Закони розкривають об'єктивні, стійкі, суттєві зв'язки між явищами дійсності, їх сукупність становить зміст науки, дає змогу формулювати нові проблеми і здійснювати прогнози щодо її подальшого розвитку. Специфіка кожної науки, в тому числі й психології, відображається в характері її законів.
Виявлення і пізнання законів психології має свої особливості і труднощі, пов'язані з незвичною природою психічних явищ. Адже психічні стани суб'єкта недоступні сторонньому спостереженню. Завдання ж психології полягає в тому, щоб, користуючись об'єктивними методами, розкрити об'єктивні закони, яким підпорядковується психіка.
Психічним явищам властива динамічна мінливість. Досліджуючи багато разів той самий психічний процес, можна помітити, що завжди він залежить від певних умов і протікає по-іншому. Це не випадковість. Психічне як суб'єктивне відображення не може бути незмінним. Тому закони, які відкривають у психології, не визначають твердо і однозначно зв'язки між явищами. Це — закони — тенденції, в яких загальне виступає як тенденція.
У психології відомо багато законів. Деякі з них навіть виражені в строгій математичній формі. Вони відносяться до різних рівнів психічного, розкривають його різні виміри. На основі аналізу того, що в них відображено, Б. Ломов поділив їх на шість основних груп.
1. Закони, в яких відображаються відносно прості залежності, наприклад стійкі зв'язки між зовнішніми впливами і певними психічними явищами, а також між самими явищами. Зокрема, це основний психофізичний закон Вебера-Фехнера, згідно з яким інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника.
2. Закони, які розкривають динаміку психічних процесів у часі. Один із них — закон перцепції, відкритий М. Ланге. Він відображає закономірну послідовність фаз процесу сприймання: зоровий перцептивний образ розгортається фазами — від грубого розрізнення загальних пропорцій предмета і його положення до формування диференційованого і завершеного образу.
3. Закони, що характеризують структуру психічних явищ. Прикладом може бути сучасне уявлення про пам'ять. Спочатку її розглядали як просту однорідну функцію. Однак у процесі дослідження виявилося, що вона є складною системою, яка включає певну структуру сховищ інформації, їх реорганізацію, а також потоки інформації та процеси керування ним.
4. Закони, в яких фіксується залежність ефективності поведінки людини від рівня її регуляції. Наприклад, закон Йеркса-Додсона, що обґрунтовує залежність успішного розв'язування задач від рівня мотивації. Згідно з ним існує певний рівень мотивації, за якого продуктивність виконання завдань є найвищою. Подальше зростання мотивації не підвищує (а іноді знижує) продуктивність.
5. Закони, які стосуються психічного розвитку людини, що розглядається в масштабі її життя. Прикладом є закон про нерівномірність (гетерохронність) розвитку психічних функцій в окремі періоди і протягом усього життя людини.
6. Закони, в яких розкриваються основи різних психічних властивостей людини. Зокрема, залежність психічних якостей людини від її діяльності в системі суспільних відносин.
Ця класифікація не є остаточною і незмінною: психологія як наука перебуває в постійному розвитку, виявляючи раніше невідомі психічні факти, формулюючи нові закони, уточнюючи відомі. Закони кожної групи виявляють суттєві стійкі зв'язки лише в певній площині. Тому жоден із них не є універсальним — він є вузьким, неповним і наближеним і має свої межі застосування. Ось чому строгий науковий підхід до розвитку психології вимагає не тільки виявити об'єктивний закон, а й установити умови та межі його дії.
Методологія сучасного психологічного пошуку значною мірою визначена теперішнім станом і зв'язками психології з іншими науками. Сучасне дослідження характеризується комплексністю, тобто наявністю багатьох міждисциплінарних зв'язків. Філософія, соціологія, фізіологія та інші дисципліни привносять своєрідність у систему методів і результатів психологічних досліджень. Однак психічне не зводиться ні до соціального, ні до фізіологічного.
Класифікація психічних явищ.
Усі психічні явища нерозривно пов'язані, але традиційно вони поділяються на три групи: 1) психічні процеси; 2) психічні стани; 3) психічні властивості особистості. Психічні процеси слід розглядати як базові явища, а психічні стани і властивості особистості як тимчасову і типологічну модифікацію психічних процесів. У своїй сукупності всі психічні явища утворюють єдиний потік відбивної-регуляционно діяльності. Дамо коротку загальну характеристику цим трьом групам психічних явищ.
Психічні процеси - окремі цілісні акти відбивної-регуляционно діяльності. Кожен психічний процес має свій об'єкт відображення, свою регуляционную специфіку і свої закономірності. Психічні процеси представляють собою вихідну групу психічних явищ: на їх основі формуються психічні образи. Психічні процеси - активна взаємодія суб'єкта з об'єктом відображення, система специфічних дій, спрямованих на його пізнання і взаємодія з ним. Психічні процеси підрозділяються на: 1) пізнавальні (відчуття, сприйняття, мислення, уява і пам'ять), 2) вольові, 3) емоційні. Психічна діяльність людини - це сукупність пізнавальних, вольових і емоційних процесів.
II. Психічний стан - тимчасова своєрідність психічної діяльності, що визначається її змістом і ставленням людини до цього змісту. Психічний стан - поточна модифікація психіки людини. Воно являє собою відносно стійку інтеграцію всіх психічних проявів людини при певній його взаємодії з дійсністю. Психічний стан виявляється в спільному функціональному рівні психічної активності в залежності від спрямованості діяльності людини в даний момент і його особистісних особливостей. Усі психічні стани підрозділяються на: 1) мотиваційні - засновані на потребах установки, бажання, інтереси, потяги, пристрасті; 2) стану організованості свідомості (проявляються в різних рівнях уважності, працездатності); 3) емоційні (емоційний тон відчуттів, емоційний відгук на дійсність, настрій, конфліктні емоційні стани - стрес, афект, фрустрація); 4) вольові (стану ініціативності, цілеспрямованості, рішучості, наполегливості та ін; їх класифікація пов'язана зі структурою складної вольової дії). Відрізняються також прикордонні психічні стани особистості - психопатії, акцентуації характеру, неврози та стану затримання психічного розвитку.
III. Психічні властивості особистості - типові для даної людини особливості його психіки, особливості реалізації його психічних процесів. До психічних властивостей особистості відносяться: 1) темперамент; 2) спрямованість особистості (потреби, інтереси, світогляд, ідеали); 3) характер; 4) здібності Така традиційна, що йде від І. Канта, класифікація психічних явищ. Вона лежить в основі побудови традиційної психології. Однак ця класифікація страждає штучним відокремленням психічних процесів від психічних станів і типологічних властивостей особистості: пізнавальні, вольові та емоційні процеси - не що інше, як певні психічні можливості (здатності) особистості, а психічні стани - поточне своєрідність цих можливостей.
Детермінізм психічних проявів.
Поняття детермінізм походить від латинського слова determino – визначаю, і в найзагальнішому сенсі означає якусь закономірну обумовленість всіх подій і явищ, що відбуваються у природі та житті суспільства. Дана категорія широко застосовується при описі і аналізі різних явищ у широкому колі наук і в повсякденній свідомості людей. Саме тому, трактується й інтерпретується принцип детермінізму досить широко, залежно від сфери наукового знання, в якій він застосовується, а також від тієї методологічної основи, на якій будується пізнавально-аналітична діяльність дослідника.
Принцип детермінізму в психології проявляється, виходячи зі свого філософського тлумачення і розуміння, і представляє наукову парадигму, згідно з якою, всі явища не є випадковими і мають цілком конкретну причину. Стосовно психології це виражається в тому, що психічні явища опосередковані факторами, які їх породили і які впливають на їх існування. Тут принцип детермінізму розглядається як закономірність генезису психічних і психологічних явищ від будь-яких причин, що передують виникненню цих явищ.
При цьому вважається, що тимчасова послідовність у виникненні причини і наслідки не вичерпує всіх характеристик детермінізму. Принцип детермінізму може проявлятися як системний, тобто коли властивості окремих елементів системи опосередковані властивостями системи в цілому. Статистична форма передбачає, що при дії однакових причин, можуть спостерігатися відомі відхилення у виникненні наслідків та інші.
Раніше панівним методом у психології була орієнтація на механистическую форму прояву детермінізму, згідно з якою він розглядався як обумовленість психічних проявів матеріальними чинниками . Цей підхід сприяв розвитку знань про рефлекси, девіантну поведінку, афектах і т.д. Але в цілому такий підхід є обмеженим, оскільки розглядає тільки зовнішні обурення в якості причин психічних явищ.
Включення ідей природничо детермінізму в психологію сприяло, по-перше, перетворенню психології в самостійне наукове знання, а по-друге , вона орієнтувала методологію детермінізму на вивчення своїх внутрішніх закономірностей виникнення причинно-наслідкових зв’язків.
Основні категорії психологічної науки.
Крім принципів на розвиток психології як науки впливає і формування її категоріального ладу, тобто тих постійних проблем (інваріант), які складають її предмет і його зміст.
В даний час виділяють кілька основних категорій, які були основою психологічної науки протягом майже всієї її історії. Це категорії мотиву, образу, діяльності, особистості, спілкування, переживання. У різні періоди розвитку психології і в різних школах ці категорії мали неоднакове значення, проте завжди так чи інакше присутні в психологічних концепціях.
Однією з перших в психології з’явилася категорія образу, яка стала провідною при вивченні пізнання. Вже в античності вчені вивчали як формується у людини образ світу, згодом в центрі уваги психологів виявився образ себе, самосвідомість людини, її зміст і структура. Якщо в перших психологічних теоріях образ себе розглядався переважно як одна з областей свідомості, то в сучасній науці образ-Я став одним з провідних.
Образ предмета розглядався багатьма вченими як сигнал, на основі якого зароджується і починає функціонувати рефлекс, поведінку людини. Образ як сенсорна основа думки вважався непорушним постулатом вченими, які розглядали психіку як сенсорну мозаїку, що складається з відчуттів і уявлень. Потворний характер мислення став на початку XX ст. одним з найважливіших відкриттів Вюрцбургской школи. Образ як основа сприйняття, його цілісний і системний характер став провідною категорією в психологічній школі гештальтпсихології.
Розглядаючи розвиток образу, психологи прийшли до висновку про взаємозв’язок чуттєвого і розумового образів. Вивчення цієї зв’язку, так само як і поєднання розумового образу і слова, було і залишається однією з найважливіших проблем для психології. Досить сказати, що такі великі вчені, як А.А. Потебня, Виготський, Г.Г. Шпет, Ж. Піаже, Д. Брунер та інші присвятили свої найбільш значні праці дослідженню саме цієї проблеми.
І чуттєвий, і розумовий образи є змістом свідомості, тому сукупність образів може розглядатися як певний аналог цієї категорії. Однак для психології не менш важливим є і питання про ступінь усвідомленості образів, так як і несвідоме, і надсознательное грають не менш важливу роль, ніж свідомість.
Не менше значення має в психології і категорія мотиву. Уже в перших психологічних теоріях вчені розглядали джерело активності, прагнули знайти причину, яка спонукає людину до руху, тобто прагнули зрозуміти мотиви, які лежать в основі нашої поведінки. Були спроби знайти і матеріальне пояснення цим спонуканням, при цьому мотиви зв’язувалися і з рухомими атомами, і з «тваринами духами», були й теорії, які говорили про їх нематеріальності. Так, Платон говорив про пристрасної або жадає душах, які і є носіями мотивів, а Лейбніц вважав, що активність, спонукання до дії є властивістю душі-монади. Однак незалежно від тлумачення природи мотиву, він, як правило, зв’язувався з емоціями і був однією з головних проблем для всіх психологів. Тому природно, що і в сучасній психології поняття мотиву (потреба, потяг, прагнення) стало провідною категорією практично для всіх психологічних шкіл.
З категорією мотиву тісно пов’язана інша категорія – переживання, емоційного відгуку людини на явища зовнішнього світу і свої вчинки і думки. Ще Епікур стверджував, що саме переживання направляють і регулюють поведінку, як такі розглядають їх і сучасні психологи. Незважаючи на те що проблема природи і динаміки емоційних процесів не отримала ще в психології однозначного рішення, сам факт важливості емоцій і переживань не тільки в регуляції активності, а й у привласненні знань, ідентифікації з навколишнім світом, в тому числі і зі значимими людьми, що не викликає сумніву.
Говорячи про категорії діяльності, необхідно пам’ятати про те, що в психології розглядається і зовнішня діяльність (поведінка), і внутрішня (насамперед, розумова діяльність). На перших етапах розвитку психології вчені не піддавалася сумніву думка про те, що поведінка є таким же психологічним поняттям, як і мислення. Проте з часом психологи, як вже говорилося вище, ототожнювати психіку тільки зі свідомістю, а всі зовнішні прояви активності виходили, таким чином, за рамки власне психічного. Тому на частку психологічних досліджень залишалося вивчення лише внутрішньої, розумової діяльності. Це заважало розвитку об’єктивних методів дослідження психіки, зупиняло і розвиток експериментальної психології. У середині XIX в. англійський психолог і філософ Г. Спенсер вперше сказав про те, що предметом психології є асоціації між внутрішнім і зовнішнім, тобто між свідомістю і поведінкою. Таким чином, було не тільки зафіксовано унікальне положення психології, але і узаконено місце зовнішньої діяльності в якості психологічної категорії. У сучасній психології існує кілька шкіл, для яких категорія діяльності є провідною – це і біхевіоризм, і вітчизняна психологія, в якій теорія діяльності займає одне з центральних місць. У той же час вивчення внутрішньої і зовнішньої діяльності, їх взаємозв’язку і взаимопереходов – одна з центральних проблем вікової психології, так само як і багатьох інших психологічних напрямів і галузей.
Література:
Ковалев А.Г. Психология личности. – Л., 1963. – С.23-45.
Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. – М., 1984. – С.77-130.
Хрестоматия по психологии / Под ред. А.В. Петровского. – М., 1987. – С.25-38, 39-49.
Завдання для самостійної роботи (6 год.)
1. Підготувати аналітичну доповідь на тему “Основні етапи становлення та розвитку психологічного знання”.
2. Підготуватись до дискусії на тему “Проблема співвідношення психічного та фізіологічного”.
Контрольні запитання та завдання
Що є предметом психології?
Хто і коли вперше запропоновував термін “психологія”?
Хто із учених був одним із перших, що звернулися до вивчення підсвідомих процесів?
У чому полягає відмінність між житейською та науковою психологією?
Яка найхарактерніша особливість психічного відображення?
Охарактеризуйте функції психіки.
Назвіть види психічних явищ.
Назвіть види неусвідомлюваних психічних явищ.
Назвіть головні підходи до вирішення проблеми співвідношення психічного та фізіологічного.
Розкрийте зміст концепції психофізичної взаємодії.
Охарактеризуйте концепцію епіфеноменалізму.
Назвіть галузі психології та охарактеризуйте специфіку завдань кожної з них.
Проблемні теми для обговорення:
Основні форми прояву психіки та їх взаємозв’язок.
Буденні уявлення про психіку.
Художнє та наукове відображення психіки.
Психологія як природнича та гуманітарна наука.
Психологія як теоретична та експериментальна наука.
Основні етапи розвитку психології (міфологічний, філософський, науковий).
Головні теоретичні напрямки та методологічні школи у психології.
Галузі сучасної психології та її місце в системі наук.
Література
1. Волошина В.В., Долинська Л.В., Ставицька С.О., Темрук О.В. Загальна психологія: Практикум: Навчальний посібник.- К., «Каравелла» , 2009. – 280 с.
2.М’ясоїд П.А. Загальна психологія Навчальний посібник. К., «Вища школа», 199 – 276 с.
3.Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології./ За ред.. Т.І. Пашукової.К., «Знання», 2000.-204.
4.Практикум із загальної психології: для подвійних спеціальностей/ Укладачі Л.В.Долинська, Ставицька С.О., В.В. Волошина. К, 2010 -140 с.
5. Психологія. Підручник/ За ред.. Ю.Л.Трофімова. К., «Либідь», 1999 – 558с.