ОСОБЛИВОСТІ АРТ-ТЕРАПІЇ ЯК МЕТОДУ
// Психолог № 39, 2005
О.ВОЗНЕСЕНСЬКА
Арт-терапія — метод зцілення за допомогою творчості, що застосовується у психотерапії, психосоматичних клініках та в соціальній сфері.
Говорячи про арт-терапію, найчастіше мають на увазі терапію художньою творчістю. Хоча в наш час інтенсивно розвиваються й інші напрямки арт-терапії (танцювально-рухова, піскова терапія, музикотерапія тощо). У цій статті йтиметься саме про ту форму арт-терапії, у якій використовується художня творчість. В арт-терапевтичному процесі засобом терапії є різні форми взаємодії клієнта з образотворчими матеріалами: фарбами, папером, пастеллю, глиною, за допомогою яких клієнт створює візуальні образи та художні об'єкти. На відміну від вербальної терапії, в арт-терапії вербальна експресія використовується як допоміжний засіб комунікації і самовираження клієнта.
Символічна мова образотворчого мистецтва — найбільш адекватна для вираження змісту несвідомого. Арт-терапія пов'язана з розкриттям творчих здібностей і сутнісного потенціалу людини, мобілізацією внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Це — інструмент для дослідження і гармонізації тих сторін внутрішнього світу людини, для вираження яких слова не підходять:
Арт-терапія — це засіб вільного самовираження і самопізнання. Художня творчість допомагає зрозуміти й оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із собою. Спираючись на трансцендентні властивості символів і власний творчий потенціал, людина здатна досягти самозцілення. Символічні образи являють собою способи вирішення внутрішньопсихічних конфліктів.
У результаті арт-терапевтичної роботи з'являються додаткові можливості для внутріособистісної комунікації, перехід членів групи на глибші рівні взаємодії з виявом внутрішніх (зокрема неусвідомлюваних) механізмів організації поведінки, відбувається звільнення від упроваджених домінуючою культурою й ідеологією пат-тернів поведінки й освоєння тих ролей, що більше відповідають їхній глибинній природі, потребам і напрямкам розвитку.
У ході роботи за рахунок активізації уяви членів групи шляхом спрямованої візуалізації відбувається спонтанний перехід у драматичну реальність, розвивається міфотворчість групи і формується міфо-поетична модель світу.
Методи арт-терапії відповідають очікуванням, установкам, традиціям клієнтів в Україні, для яких характерна орієнтація на емоційно-образне переживання, ніж на раціональне розв'язання психологічних конфліктів.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ АРТ-ТЕРАШЇ
Арт-терапія існує як самостійний напрям у лікувально-корекційній і профілактичній роботі усього кілька десятиліть. Цей напрям почав формуватися як окремий і переважно емпіричний метод у середині XX століття.
Первинна основа арт-терапевтичних технологій — архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелом душевного здоров'я людей.
У розвитку арт-терапії величезну роль відіграв інтерес фахівців до дитячого, примітивного мистецтва. Наприклад, Маріон Річардсон використовувала техніку «заплющених очей». Вона помітила, що, малюючи із заплющеними очима, діти здатні краще налаштувалися на свій внутрішній світ. А коли очі відкриті і надходить візуальна інформація, несвідомі символи виявляються недоступними для усвідомлення.
Арт-терапевти часто виявляли цікавість до творчості душевнохворих, тому арт-терапія знайшла своє яскраве застосування в клінічній психотерапії і психіатрії. Сьогодні в багатьох країнах Європи існують клініки, що використовують арт-терапевтичні практики як форму лікування.
Карлу Ґуставу Юнгу належить величезна роль у становленні тих форм психотерапії, що використовують образотворчу роботу пацієнтів. Він вплинув на мислення і форми роботи багатьох арт-терапевтів. Юнг розглядав символічну мову образотворчого мистецтва як більш точнішу, ніж слова, а аналізу відводив другорядну роль. Його праці стали теоретичною основою і вплинули на форми роботи багатьох арт-терапевтів. К.Г.Юнг розробив моделі для опису психічного розвитку, що надають великі можливості на шляху до психічної цілісності — індивідуації.
У процесі розвитку арт-терапії як психотерапевтичної практики увага арт-терапевтів була спрямована на символізм продуктів образотворчої творчості, прояву перенесення і контрперенесення, комунікації з клієнтом обмежувалися психодинамічним підходом. Однак сьогодні спостерігаються долучення акціонального елемента до психотерапевтичного процесу, використання невербальних способів комунікації з клієнтом.
«Хрещені батьки» арт-терапії в Європі—Адріан ХШ і Герберт Рід. Нині ми можемо спостерігати в Європі й Америці інтеграцію арт-терапії в державну систему охорони здоров'я.
ПЕРЕВАГИ АРТ-ТЕРАПІЇ ПОРІВНЯНО З ІНШИМИ ФОРМАМИ ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНОЇ РОБОТИ
1. Майже кожна людина (незалежно від свого віку, культурного досвіду, соціального стану) може брати участь в арт-терапевтичній роботі. Арт-терапія не вимагає особливих здібностей до образотворчої діяльності або художніх навичок. Кожен, будучи дитиною, малював, ліпив і грав. Тому арт-терапія практично не має обмежень у використанні. Немає підстав і для протипоказань до участі певних людей в арт-терапевтичном у процесі.
2. Арт-терапія — засіб невербального спілкування. Це робить її особливо цінною для тих, кому складно словесно описати свої переживання, або, навпаки, хто надміру пов'язаний з мовним спілкуванням (що характерно, наприклад, для представників західної культури і слов'янської ментальності зокрема).
Символічна мова є однією з основ образотворчого мистецтва, допомагає людині точніше висловити свої переживання, по-новому поглянути на ситуацію і життєві проблеми та знайти завдяки цьому шлях до їх розв'язання.
3. Образотворча діяльність є потужним засобом зближення людей, своєрідним «мостом» між фахівцем і клієнтом, що необхідно при труднощах у контакті, у спілкуванні з приводу надто складного і делікатного предмета (наприклад: «Сексуальні взаємини у сімейній психотерапії»).
Образ стає інструментом спілкування, і заняття художньою творчістю, таким чином, активізують і збагачують комунікативні можливості людини, сприяють виробленню широкого спектра нових моделей спілкування, орієнтації на міжособистісну взаємодію.
Образотворча діяльність дає змогу обійти «цензуру свідомості», тому виникає унікальна можливість для дослідження своїх несвідомих процесів, вираження й актуалізації прихованих ідей і станів, тих соціальних ролей і форм поведінки, що знаходяться у «витісненому вигляді» або мало виявлені в повсякденному житті.
Арт-терапія — засіб вільного самовираження і самопізнання. Вона має інсайт-орієнтований характер; припускає атмосферу довіри, високої терпимості, уваги до внутрішнього світу людини. Долучення до мистецтва дає людині можливість відчути свободу вирішувати, створити. Художня творчість допомагає ідентифікувати й оцінювати свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із самим собою.
Результати образотворчої діяльності є об'єктивними свідченнями настроїв і думок людини, що допомагає використовувати їх для ретроспективної, динамічної оцінки стану, проведення досліджень і зіставлень.
Арт-терапевтична робота, надаючи можливість вираження думок, почуттів, емоцій, потреб, станів, як і будь-яка творчість, дає високий позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах, автономність і особисті межі.
Арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Вона відповідає фундаментальній потребі в самоактуалізації — розкритті широкого спектра можливостей і утвердження свого індивідуально-неповторного способу буття-у-світі.
Методи арт-терапії відповідають очікуванням, установкам, традиціям клієнтів в Україні, для яких характерна орієнтація на емоційно-образне переживання, а не на раціональне вирішення психологічних конфліктів.
Арт-терапевт — свідок внутрішніх конфліктів і переживань, що, відбиваючись у творчості, потім пояснюються в розмові. Через прийняття і визнання клієнтом відкинутих рис і проявів відбувається трансформація їхнього негативного характеру, і він знаходить у них джерела для самозцілення.
ОСОБЛИВОСТІ ОСНАЩЕННЯ АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНОГО КАБІНЕТУ
У кабінеті має бути кілька місць для самостійної індивідуальної роботи клієнтів:
мольберти, дошки;
місце для збереження різноманітних матеріалів і готових робіт;
доступ до води і раковини;
«чиста зона» для спілкування арт-терапевта з клієнтом;
психотерапевтичний простір, близький до ігрового: музичний центр, добірка записів медитативного характеру;
кататимні предмети (зухвалі яскраві емоції і й такі, що мають символічний зміст);
іграшки;
пісочниця.
Матеріали:
фарби (гуаш, акварель), пензлі, олівці, крейди;
для ліплення: глина, пластилін;
папір різного формату;
дошки для ліплення, стеки;
стекла для роботи з монотипією.
ФОРМИ АРТ-ТЕРАПІЇ
Арт-терапія існує в індивідуальному і груповому варіанті.
Індивідуальна арт-терапія може застосовуватися в психіатрії: для осіб, до яких не можна застосувати вербальну психотерапію (олігофрени, психотики, особи похилого віку з порушеннями пам'яті часто здатні виражати свої переживання в образотворчій формі), пацієнтів з неглибокими психічними розладами невротичного характеру; для дітей і дорослих з проблемами вербалізації (аутисти, мовні порушення — заїкуватість, малоконтактність), з невимовними переживаннями (з посттравматичними розладами).
Індивідуальний арт-терапевтичний процес відбувається, як правило, на основі психодинамічного підходу — дослідження несвідомого на продуктах образотворчої діяльності. Як інші форми психотерапії, арт-терапія припускає психотерапевтичний контракт, встановлення психотерапевтичних взаємин, феномени перенесення і контрперенесення.
На першому етапі відбувається створення простору довіри для клієнта: дитини або дорослого.
Арт-терапевт завжди поруч із клієнтом під час його творчості. Він не коментує, не робить зауваження, сприяє вираженню емоцій (зокрема негативних), з'ясовує за допомогою запитань усе, що робить клієнт. Але ніколи не оцінює роботу клієнта ні з естетичної, ні з іншої точки зору!
В арт-терапії переважно використовується недирективний характер роботи, тут немає готових рецептів. Арт-терапевт діє гнучко, підлаштовуючись під індивідуальний ритм і стильові особливості роботи клієнта, намагаючись діяти за динамікою його станів. Ступінь допустимості вираження своїх емоцій в арт-терапевтичній роботі високий — арт-терапевт не перешкоджає клієнтові.
При переході від захисної позиції клієнта до більш відкритої, арт-терапевт стає свідком внутрішніх конфліктів і переживань.
В арт-терапевтичному процесі конфлікти й переживання, відбиваючись у результатах образотворчої діяльності, виявляє в діалогічному дискурсі арт-терапевт. Клієнт приймає і визнає відкинуті властивості і вияви, негативні властивості трансформуються, клієнт знаходить у них джерела для самозцілення.
Динаміка арт-терапевтичного процесу така: від безглуздості до змісту, від фрагментарності — до єдності і зцілення.
В арт-терапевтичному процесі не обов'язкове естетичне наповнення.
Індивідуальна арт-терапія може тривати кілька місяців і навіть років.
Групові форми арт-терапевт використовуються в охороні здоров'я, освіти, соціальній сфері.
Групова арт-терапія допомагає:
розвивати соціальні й комунікативні навички;
надати взаємну підтримку членам групи і вирішити загальні проблеми;
спостерігати результати своїх дій і їхній вплив на інших;
засвоювати нові ролі і виявляти латентні (приховані) якості особистості, спостерігати, як модифікація рольової поведінки впливає на взаємини з іншими;
підвищувати самооцінку і веде до зміцнення особистої ідентичності;
розвивати навички прийняття рішень.
Арт-терапевтична група передбачає демократичну атмосферу, пов'язану з рівністю прав і відповідальності учасників групи, менший ступінь їхньої залежності від арт-терапевта.
У такій групі важлива не тільки взаємодія з іншими учасниками групи, а й індивідуальна творчість, образотворча робота, що впливає на динаміку загального процесу. У груповій арт-терапії поєднується прагнення учасників до злиття з групою і збереження групової ідентичності й потреби в незалежності, зміцненні індивідуальної ідентичності.
Внаслідок арт-терапевтичної роботи створюються додаткові можливості для внутрішньо-особистісної комунікації, перехід членів групи на глибші рівні взаємодії з виявом внутрішніх (зокрема неусвідомлюваних) механізмів організації поведінки, відбувається звільнення від упроваджених домінуючою культурою й ідеологією пат-тернів поведінки й засвоєння тих ролей, що більше відповідають їхній глибинній природі, потребам і напрямкам розвитку.
Список літератури
Арт-терапия в эпоху постмодерна / Под ред. А.И.Копытина. — СПб.: Речь, Семантика-С, 2002. — 224 с.
Копытин А.И. Основы арт-терапии. — СПб.: Изд-во «Лань», 1999. — 256 с.
Копытин А.И. Руководство по групповой арт-терапии. — СПб.: Речь, 2003. — 320 с.
Практикум по арт-терапии / Под ред. А.И.Копытина. — СПб.: Питер, 2000. — 448 с.
Простір арт-терапії: можливості та перспективи: Збірник наукових статей/ За науковою ред. А.П.Чуприкова, О.А.Бреусенка-Кузнєцова, О.Л.Вознесенської. — К.: КИТ, 2005. — 114 с.