ЛЕГЕНДИ УКРАЇНИ
ПРО РОСЛИНИ
З вікових глибин зринає перед нами фантастичний світ легенд, казок і міфів України. Збірка дарує своєму юному читачеві найкращі з них. Усі вони захоплюють своєю дотепністю, витонченістю, мовним багатством.
Адресується дітям молодшого шкільного віку.
Упорядник - Волкова Віта Валеріївна
Легенда – поетична оповідка, що пояснює походження певного природного явища, якусь історичну подію, або розповідає про якусь небувалу пригоду в житті історичної або породженої народною фантазією особистості.
Безумовно, в легендах історичні події знаходять лише дуже приблизне відображення, втім, як жанр фольклорної творчості легенда є більш реалістичною, ніж казка.
Дидактична функція легенд проявилася ще від початку існування людства: саме завдяки легендам із вуст у вуста, від батьків до дітей передавався цінний досвід та знання, набуті старшим поколінням. Легенди допомагали засвоювати етичні цінності, дозволяли юній людині відчути коріння свого роду, приналежність до своєї нації.
І досі легенда виконує важливу функцію у становленні світосприйняття людини. Легенди рідного народу – привід відчути гордість від того, що ти – українець; привід відчути пошану до предків та героїчного минулого, спосіб засвоїти національну ідею, врешті решт.
Читайте українські легенди! Вони можуть розважити і навчити народної мудрості не гірше за казки.
Безсмертник
Вороги повзучи через ліс підбиралися до маленького мирного містечка. Вони вже вважали містечко своїм, а жителів - рабами.
У лісі збирав гриби хлопчик. Він побачив ворогів, хотів було втекти, але подумав: "Я втечу, а вороги все одно прийдуть в містечко. Краще я їх зустріну тут". І він дуже голосно, так, щоб почули в містечку, заспівав пісеньку про те, що вороги, немов змії, повзуть через ліс до містечка.
Ватажок ворогів наказав схопити співака, змусити замовкнути і привести до нього. Хлопчика привели, і ватажок запитав, скільки в містечку солдатів.
- Усі жителі - солдати, - сказав хлопчик, - а якщо я брешу, нехай мене рідна земля не прийме.
І тут же увійшов в землю по коліна. Ватажок спохмурнів, а хлопчик зрадів. Вороги побояться напасти на містечко!
- Скільки в містечку гармат? - насупився ватажок.
- На кожного з вас по гарматі! - відповів хлопчик. - А якщо я брешу, нехай мене рідна земля не прийме!
І тут же увійшов в землю до пояса. Ватажок почорнів, а хлопчик зрадів. Вороги побояться напасти на містечко!
- Скільки до гармат ядер? - видавив ватажок.
- Скільки зірок на небі! - відповів хлопчик. - А якщо я брешу, нехай мене земля рідна не прийме!
І тут же з головою увійшовв в землю. Ватажок наказав війську повернути назад. Коли військо повернулося додому, ватажок сказав:
- В містечку не було солдатів і гармат, але якщо там живуть такі хлопчики, то як же захищатимуть містечко дорослі! Земля б у нас спалахнула під ногами!
Солдати здивувалися мудрості свого ватажка і були раді, що живими вибралися з чужої землі. А жителі містечка на тому місці, де стояв хлопчик, знайшли скромну квітку. Вони назвали її Безсмертником. Цією квіткою вони прикрасили герб містечка. Так хлопчик повернувся додому.
Верба
Жила в древні часи в Литві жінка. Звали її Блінда. Не була вона особливою красунею або розумницею, в дівчатах нічим не виділялася в рідному селі. Та і поводилася скромно. Від усіх подруг відрізняло її те, що після заміжжя вона напрочуд легко народжувала дітей - красивих, здорових. Багато дітей було у Блінди, для неї дитя народити - що яблучко з'їсти, так само легко і приємно. Шанували за це Блинду, адже головне завдання жінки - це народження дітей. До того дійшла її слава, що позаздрила їй сама Мати Сира Земля.
Одного разу Блинда ненавмисно зайшла в болото, а Земля міцно схопила її за ноги і перетворила на вербу.
Тому у верби така велика життєва сила: увіткни її прутик в землю - і він виросте в ціле дерево.
Легенда про дуб
Красивий парубок покохав молодицю. Хотіли вони одружитися та кляті вороги на Русь набігли. І пішов парубок землю рідну захищати. Просив він дівчину, щоб пам’ятала та чекала його. Проте, не витримала молодиця і віддала своє серце іншому. Повернувся парубок додому і заплакав з відчаю. Не став їй докоряти, а лише просив Бога зробити його дубом в її садочку. Щоб виходила вона в садочок і слухала, як він плаче, щоб кожного мандрівника міг він своїми гілками вкрити і розповісти про свою долю. І зробив його Бог дубом в тім садочку, і тепер, кожен раз коли відпочиваєш під дубом, чуєш розповідь про долю того парубка.
Легенда про мак
Сталося це в ті добрі старі часи, коли пророк Магомет був правовірним, наставляв людей на шлях істини та добра.
Мешкали в одній саклі в Кабарді брат та сестра. Брат жвавий та веселий, а сестра сумна, замислена. Закохався брат у дівчину з сусіднього аула, одружився і привіз додому. Та не зійшлися характерами сестра та дружина. Красуня цілими днями лила сльози і нарешті наказала вбити сестру. Довго думав брат над цим, але кохання перемогло. Однієї ночі розбудив брат сестру, повів у ліс та убив. Впала нещасна сестра, не промовивши й слова. І лише тоді уусвідомив чоловік свою помилку. Душу його охопив жах, він метався лісом, врешті упав на землю, не усвідомлюючи, день чи ніч надворі.
Раптом постав перед ним святий старець, якому брат висповідався і попросив допомоги. Старець подумав і сказав:
– Гріх твій великий, муки нестерпні, одне, що може спокутувати їх – це вогняне страждання. Іди і зроби так, як наказано тобі.
Нагріб брат сухого листя, уламків дерева, розклав багаття і згорів у ньому дотла...
Навесні виросло на цьому місці довге конопляне стебло з простертим до неба листям, а на лісовій галявині, на землі, зрошеній кров’ю сестри, – великий гарний мак.
Мати й мачуха
Жила собі сім’я. Та через деякий час тяжко захворіла мати й невдовзі померла. Залишилися дочка й батько вдвох, але батько дівчини швидко знайшов собі нову жінку, а для дочки мачуху. Мачуха була злою до чоловікової дочки: весь час карала її за різні дрібниці. Дівчина сумувала за своєю рідною ненькою і часто плакала.
Аж ось на її городі виросла дивна квітка, при якій не було листочків. Та квітка нагадувала дівчині матір, і вона часто плакала, над нею сидячи. Незабаром з’явилися листочки. Сльози образи капали на поверхню листка і робили її та холодною. А сльози суму за мамою котилися під низ, там була тепла поверхня, вкрита м’якими ніжними ворсинками.
З того часу й досі, коли візьмемо листок мати-й-мачухи і прикладемо до лиця, то відчуємо на дотик, що одна сторона листочка холодна й шершава (то мачуха), а інша — м’якенька й тепла. То мама…
Легенда про незабудку
Іванко та Марійка були найкращою парою серед пастухів і пастушок Карпат. І про їхнє кохання та вірність складалось навіть прислів'я. Та ось одного разу Іванкові передають суворий наказ батьків: «Негайно вернутися додому і прийняти спадок, що залишив йому померлий дядько».
Тоді у бідолашної Марійки зароджується сумнів: «Чи не зрадить її Іванко, розбагатівши і захопившись якоюсь красунею? Чи не покине він її? Але вона не наважується відкрити йому свої побоювання й застерегти, боїться, що недовіра образить Іванка. А тим часом серце розривається від горя. Настала хвилина розлуки. Іванко ніжно обіймає Марійку. Схвильована до глибини душі, не може стримати сліз, і кілька краплин з її чудесних синіх очей падають під ноги в траву. І диво! Кожна краплина перетворюється на таку ж синю квіточку. І Марійка мовчки зриває їх по одній, подає коханому і каже: «Не забудь мене». То були перші квіти-незабудки.
Легенда про ромашку
У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить.
Одного разу вона зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері, бабуся простягла ій квіти: "Зроби з них відвар і напої синочка”. "А як же звуться ці квіти?” - запитала жінка. "Як вилікується синок, то й назвеш їх ім'ям свого сина”.
Хлопчика звали Романом, тож мати, напуваючи його відваром, промовляла: "Пий, синочку,ромашку і будеш здоровим!”.
Легенда про барвінок
Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.
І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.
Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом...
А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.
Легенда про березу
Був час... Забули люди про доброту. Стали заздрити один одному. Обманювати один одного. Чорні думки в їх головах народились. Чорні почуття в їх серцях поселились. Земля застогнала. Кіркою заздрості, кіркою брехні покрилася. Великий стогін до неба дійшов... Здригнулася небесна діва від жаху. Великий біль пронизав її серце. Не витримало воно. Розсипалося. Шматочки по землі розвіялися. У людину потраплять - людина очищається. У дерево потраплять - дерево біліє.Так з'явилися на нашій землі берези. Говорять, що цешматочок небесного життя.
Легенда про волошку
Одного разу закохалася русалка в молодого красивого парубка Василя. Здалеку під прикриттям очерету невідривно слідкувала вона за красенем-юнаком.
Але одного разу, коли підійшов Василь до річки умитися, вона не витримала і постала перед ним у всій своїй красі. Вони покохали одне одного, і стала русалка кликати юнака у свою водну стихію, а Василь умовляв її залишитися на землі. У всьому в них було розуміння, не могли вони лише домовитись, де їм жити разом. І коли зрозуміла русалка, що не залишить Василь-хлібороб свою рідну землю, у відчаї перетворила його в скромну квітку, що росте на полях, але цвітом нагадує голубу стихію.
Люди ж співчуваючи молодому хлопцю і його матері, в якої він був один, в пам´ять про нього назвали цю квітку іменем юнака – Васильком. Може через те в багатьох районах України волошку називають саме так – "васильок”.
Калинонька
Колись дуже давно жили в нашому селі хлопець Клим та дівчина Лина. Підросли, покохали одне одного та й одружилися. Жили дружно, весело. Разом вранці сонечко зустрічали, а ввечері проводжали на спочинок. Незабаром у них народилася донечка. Така красуня! На згадку про народження доньки вирішили батьки посадити деревце. Звичай такий на Україні був. Климові хотілося посадити незвичайне деревце, таке ж гарне, як його донечка. Пішов чоловік на пошуки до лісу. Бродив, бродив — нічого знайти не може. Аж раптом побачив гарний кущ, вкритий пишним білим цвітом. Викопав Клим бережно кущик з рідною землею та й посадив біля двору.
Росте дівчинка, гарнішає. А кущик і собі росте, зеленіє. Навесні вкриваються білим цвітом, восени — радує всіх червоними ягідками. Хто не йде мимо двору, кущиком милується, ніби щастю Клима і Лини радіє.
З того часу почали люди і собі садити зеленого кущика біля двору, щоб щастя в домі поселилося. А кущ, що спочатку назви не мав, почали калиною називати, а донечку Клима і Лини назвали Килинкою.
І ось розцвіло село калиною та красою дівочою. Народився синочок — тато дуба саджає, а народилася донечка — калиноньку. На щастя, на долю. Кущ калини не тільки красу має, він здоров’я повертає. Ось яка наша калинонька!
Легенда про мальву
Давно те діялось. Важко жил ося людям на нашій славній Україні. Багато ворогів зазіхало на її багаті землі. То кримчаки налітали, то поляки, то турки. Грабували, забирали в рабство, полювали за красунями, котрих згодом продавали. Люди боронилися, чим могли, хто вилами, хто сокирою. А сотник Грицько Кандиба шаблею захищав свою сім’ю. Та сили були нерівні.
Порубали його вороги, накинули аркан на шию дружині і потягли за собою. Тільки доньці Мальві вдалося сховатися. Люди шанували дівчинку за те, що зналася на усякому зіллі і лікувала травами. Ту науку перейняла від матері, а батько її ще змалечку навчив вояцькому ремеслу. Не один бусурман зазнав смерті від дівочої руки. Вродлива, горда Мальва наводила жах на ворогів. П’ять корів обіцяли тому, хто видасть її.
Якось в осінню негоду прийшла обігрітися до козака Нагнибіди. Та запроданець виказав дівчину. Порубали її на шматки та й розкидали на всі боки. І розрослося чудове зілля, яке односельці називали Мальвою. А село, де росла і жила красуня, назвали Мальвині Граблі. Добре пам’ятали люди, як вона граблями вбивала бусурманів.
Біля кожної хати ростуть мальви. Це пам’ять про сміливу і безстрашну дівчину, яка любила свій рідний край, свій народ і віддала за нього своє життя.
Маргаритки - материнські сльози
Колись, дуже давно, на наш край нападали татари. В одному селі жила бідна вдова. Мала вона трьох синів-козаків, один від одного кращий. Вже повиростали вони, і думала мати, що невісток приведуть, поміч буде. Але не так сталося, як гадалося.
Чорною хмарою посунула на Україну татарська орда. Пішла та орда вгору по Дністру аж під Карпати грабувати народ і в ясир забирати: хлопців-молодців на галери, а дівчат - для гаремів ханських та султанських. 3ібралися три сини тієї вдовиці на татарву йти. Попросили в матері благословення, вклонилися громаді, взяли шаблі, осідлали коней вороних і поїхали з побратимами на рать.
Люта січ була, бо нерівними сили були. На одного козака по п'ять зайд сунуло. Та відступили таки татари, бо багато бусурманських голів лишилося над Дністром. Поверталися з перемогою козаки додому по білому снігу, що випав після битви. Радісно зустрічали їх. Але для матері-вдови принесли во ни сумну звістку: її два сини полягли у лютій сїчі, а третього, пору- баного, забрали татари з собою.
Боса і простоволоса бігла мати по білому снігу за третім сином і тяжко голосила. Гіркі сльози рясним дощем падали з очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозина, там розквітала маленька квіточка. Відтоді щойно сніг зійде, і на луках, на горбах, понад стежками з'являються маленькі білі квіточки. Люди назвали їх «материнськими сльозами» . А ще їх маргаритками називають.
