1. «Сосновий ліс. Гриби»,

2. «Агроценоз – штучна екосистема»,

3. «Кар’єр. Охорона грунтів»,

4. «Український степ»,

5. «Лікарські рослини»,

6. «Рослини – символи України»,

7. «Лучна екосистема»,

8. «Сторінками Червоної книги»,

9. «Екосистема водойми

Історичні відомості про навколишнє середовище: село Вірнопілля було засноване на початку 18 сторіччя. Першими поселенцями були козаки, розвивалося скотарство і землеробство. Землі Вірнопілля перед реформою 1861 року належали поміщиці Вірі Індюковій. До революції в селі було 70 подвір’їв, сім’ї великі, по 17 – 18 чоловік. Було з’ясовано, що в 2010 році в селі проживає 571 чоловік дорослого населення, близько 74 школярів, 15 дітей дошкільного віку.

Тип поселення людей чорноземний, хліборобський, власне долинний, він найпоширеніший у степу, склався ще в епоху дрібних селянських господарств та великих поміщицьких подвір’їв.

Лісостепова зона, клімат помірно континентальний, чітко виражені пори року, рельєф рівнинний.

Довжина стежки: 3 км.

Класифікація стежки: навчальна.

Правила поведінки на стежці:

• Не ламайте кущів та гілки дерев

• Не рвіть квітів

• Не знищувати представників фауни – комах, метеликів, павуків.

• Не ловіть диких тварин і не забирайте їх додому

• Не руйнуйте гнізда і не чіпайте їх

• Не галасуйте

• Не палити вогнищ

• Не збирати сувеніри

• Не смітити

• Не пошкоджуйте кору дерев

• Дотримуватись правил поведінки у природі

Стан екологічної стежки: добрий.

Режим користування: забороняється їздити велосипедом, скутером, мотозасобами, дозволяється ходити пішки.

Організації – шефи: сільська рада.

Маршрут розроблений: Шевцова Галина Миколаївна – вчитель біології Вірнопільської ЗОШ І – ІІІ ступенів

Консультант: Чорнобай Ніна Дмитрівна – керівник шкільного краєзнавчого музею.

Додаток: картосхема маршруту, опис екскурсійних об’єктів, приклади екскурсій.

Анотація.

Шлях до високої культури суспільства лежить крізь екологічну освіту, яка на порозі третього тисячоліття стала необхідною складовою гармонійного, екологічно-безпечного розвитку школярів. Мета моєї роботи, як вчителя природничих дисциплін – біології та хімії –формування екологічної культури учнів, яка виступає новим змістом суспільної культури третього тисячоліття. Зміст екологічної культури містить взаємопов’язані компоненти: екологічний стиль мислення; аксиологічний (емоційний резонанс); нормативний (етичні норми, правила); творчо-діяльнісний (проектна екологічна діяльність); поведінковий (добрі вчинки у стосунках з природою). Екологічна культура особистості є цілісна система, функціонування якої базується на гармонійній взаємодії всіх сфер свідомості особистості.

Своєю працею вчителя намагаюся розвивати інтерес і любов до природи, навколишнього середовища, предметів, які викладаю – біології та хімії. Адже без любові, без зацікавленості неможливо якісно оволодіти складним навчальним матеріалом. Як би не проводився урок, потік інформації, термінів, визначень, формул створює перевантаження для учнів. Зняти втому, емоційно направити учнів на подальше сприйняття навчального матеріалу допомагає музичне, художнє, літературне оформлення уроків хімії та біології.

Для підсилення емоційного сприйняття складного наукового матеріалу я постійно використовую на уроках вірші, висловлювання видатних людей, загадки, ребуси, кросворди, народні прикмети, прислів’я, елементи інтерактивних технологій, рольові ігри, роботу в парах, в малих групах, евристичні бесіди, мозковий штурм, мікрофон. Ці прийоми мають екологічну направленість і забезпечують зворотній зв’язок з учнем.

Вивчення природи рідного краю заохочує учнів до невичерпного джерела світу знань про довкілля. Завдяки емоційному спілкуванні дитини з природою формується позитивне ставлення до неї, інтерес до дослідження. Перспективною формою природоохоронної роботи є екологічні стежки. Залежно від мети наукової спрямованості уроки на екологічних стежках можуть бути присвячені вивченню рослин, тварин, грунтів, ландшафтів, клімату, рельєфу або мати комплексних характер. Така стежка створена і діє в нашій школі і виконує роль природної лабораторії, діти об’єднані у групи, кожна з яких отримує окреме завдання. Інтерес учнів до екологічної стежки зростає, коли я пропоную їм цікаві завдання, конкурси, ігрові моменти.

Важливим завданням навчально – виховного процесу є екологізація освіти, усвідомлення учнями своєї відповідальності за природу, універсальності закономірних зв’язків і взаємозалежності у системі «Природа – людина – суспільство». Актуальність цього напрямку роботи викликано складною екологічною ситуацією на планеті. У своїй роботі педагога майже на кожному уроці я намагаюся формувати екологічну свідомість школярів, екологічний інтелект, екологічну культуру, практичні навички у спілкуванні з природним середовищем. Безпосереднє спілкування з природою є невичерпним джерелом спостережливості, високих моральних почуттів учнів. В цьому мені допомагає екологічна стежка. Відвідавши стежку, у дітей виникає бажання зберегти і захистити природу рідного краю, краще пізнати її. На базі екологічної стежки виник учнівський екологічний проект по дослідженню навколишнього середовища. Розроблені методики проведення екскурсій на стежці. В процесі роботи над проектом було зібрали великий природоохоронний матеріал, який я використовую на уроках і при проведенні різноманітних природничих свят, конкурсів, тижнів біології.

Зупинка № 1

Сосновий ліс

• Історична довідка.

На території нашого села зустрічаються і невеликі лісові масиви: соснові – переважно рукотворні, насаджені людиною і листяні – лісонасадження та лісосмуги.

«Ліс – це особливий, безконечно добрий і безконечно щедрий організм, який не просить нічого для підтримки свого існування й великодушно розсипає продукти власної життєдіяльності; він бере під захист всі живі істоти і пропонує тінь навіть лісорубові, що губить його.» БУДДА.

Ліс – надзвичайно важлива складова частина біосфери. Це один із основних поглиначів вуглекислого газу й виробників кисню, постачальник дуже цінних матеріалів – деревини, сировини для хімічної промисловості, паперу, продукти харчування., поглинач пилових й газових забруднень атмосфери, охоронець поверхні землі від водної ерозії та суховіїв. Ліс – місце проживання багатьох звірів, птахів, комах. Він має величезне оздоровче значення, оскільки деякі дерева, такі, як біла береза, смерека, сосна , ялина продукують особливі леткі речовини , так звані фітонциди, що вбивають хвороботворні мікроорганізми і роблять повітря цілющим. Недаремно санаторії та лікарні – тубдиспансер у місті Ізюм – розташовують у соснових лісах. Не менш цікавим є і сосновий ліс, у нашому селі це дві штучні екосистеми, насаджені в різні часи, 1972 року та 1995 року, між екосистемами 23 роки різниці. Були посаджені сосни звичайні, ми маємо унікальну можливість вивчити і порівняти дві екосистеми різного віку. Так за школою підростає молодша, а на схилі балки біля дороги на початку села уже зріла екосистема – це міні модель екологічної сукцесії – старіння лісу.

Сосни 1972 року Сосни 1995 року за школою.

• Результати досліджень

І. Опис сосни звичайної.

Сосна звичайна. Pinus sylvestris. Родина Соснові. Pinaceae

Відділ Голонасінні. Pinophyta Gymnospermae

Сосна звичайна поширена повсюди, добре росте в горах, пустелях, степах, у тропіках, у всіх кліматичних зонах, немає їх лише в Антарктиді. Голонасінні становлять близько 90% лісів на планеті. Високе дерево, 30 – 40 метрів заввишки з конусовидною або пірамідальною кроною, галуження гілок кільчасте. За цими кільцями можна визначити вік дерева. Рослина морозостійка, світлолюбна, смолоносна. Кора червонувато-бура, лускувата. Молоді пагони спочатку зеленуваті, потім жовтувато-сірі, голі, часто смолисті. Стебло прямостояче. Корінь може проникати глибоко в грунт, надійно закріплюючи рослину. Листки у хвойних рослин пристосувалися до існування в умовах нестачі вологи, вони видозмінені в лусочки – хвою, вона вузька, має малу площу поверхні, вкрита воском і тому дуже мало випаровує вологи. Це дає змогу рослині не скидати листя на зиму. Хвоя 4,5 – 7 см завдовжки, по 2 хвоїнки в пучку на вкорочених пагонах, колюча, зверху випукла, знизу жолобчаста, темно-зелена, не опадає 3-5 років. Опадає хвоя не одночасно. Така зміна листків майже не помітна, тому хвойні рослини називають вічнозеленими. Рослина однодомна. Чоловічі шишки 3-7 мм завдовжки жовті або червонуваті, яйцевидні, зібрані колосовидно біля основи молодих видовжених пагонів. У кожній шишці багато лусочок, на кожній з них по 2 пиляка. Жіночі шишки одиночні або зібрані по 2-3.

Запилюється сосна вітром у травні. Запліднення відбувається через рік після запилення. Дозрілі шишки 3-7 см завдовжки, 2-3 см завширшки, яйцевидні, сірувато-бурі, матові, на зігнутих ніжках. Під час дозрівання шишок луски дерев’яніють, розсуваються і насіння висипається.

Насіння довгастояйцевидне, з крильцями, які у 2-3 рази довші за насінину.

• Довідкове бюро.

Сосна має велике значення, використовують її як смолоносну, жиро- і ефіроолійну рослину, вітамінозна, лікарська, дубильна, пилконосна, фітонцидна, декоративна і фіто меліоративна. Деревину використовують як будівельний матеріал, з неї виготовляють музичні інструменти, фанеру, меблі. Відходи деревини застосовують у целюлозно – паперовій і хімічній промисловості. З живиці добувають скипидар і каніфоль. У народній та науковій медицині використовують бруньки, хвою, живицю, смолу і продукти сухої перегонки деревини – дьоготь та вугілля активоване. Сосна має велике санітарно – гігієнічне значення.

У нашому селі сосни мають ще і естетичне значення – вони прикрашають село. Багато свят люди проводять у цьому ліску, залишаючи купи сміття На превеликий жаль є люди – вандали, які зрубують верхівки сосон і молодняк під Новий рік, щоб прикрасити своє житло на свято. Рослина стоїть два тижні, а потім її викидають, а вона могла б рости і радувати нас щороку. Я закликаю людей берегти природу, не завдавати їй шкоди, не залишати сміття, а охороняти її багатства і примножувати. Природа не дана нам у довічне користування, ми її позичили у майбутніх поколінь, і ми зобов’язані залишити їм її у спадок у хорошому стані.

• Результати досліджень.

ІІ. Відповідно до норм лісового законодавства, прийнятих більшістю країн, ліси поділяються на три групи:

А. Ліси з захисною функцією – такою, як охорона водних ресурсів, протиерозійні ліси, державні лісозахисні смуги, ліси заповідників і національних парків, що мають санітарно-гігієнічне та оздоровче значення. У нашому селі це лісосмуги навколо полів, дерева на схилах ярів та балок Лісосмуги у Вірнопіллі були насаджені лісгоспом по методу Докучаєва в період з 1950 по 1955 роки, використовувались такі дерева, як дуб, акація, абрикоси, клен, липа, берест т

1. Нас зацікавили біологічні особливості 55 – 60 річних дерев, тому було детально вивчено склад і різноманітність рослин у лісополосах. Зараз це типові зрілі лісові екосистеми з ярусною рослинністю: І ярус деревний – дуб, акація, ясень, тополі, липа, берест, ІІ ярус підросту – клен,береза, абрикоси, яблуні, ІІІ ярус чагарники – терен, глід, ліщина, шипшина, ІУ ярус різнотрав’я – кропива, підсніжник, чистотіл, гравілат, мятлик, тимофіївка, материнка.

2.Ці лісопосадки стали середовищем життя грибів, тварин, мікроорганізмів, у кроні дерев та в лісовій підстилці гніздяться птахи: можна побачити дятла,сову, пугача, сорок, ворон, забрідають лосі, кабани, козулі, єнотовидний собака, іноді вовки, лисиці, зайці, багато здичавілих собак і котів бродять у пошуках здобичі.

3.Вивчивши видовий склад грибів, можна створити ГРИБНИЙ КАЛЕНДАР ПРИРОДИ Індикаторами появи грибів є сигнали живої природи. Цвіте осика – кінець березня–травня – з’являються зморшки, біліє черемха – червень-жовтень – шукайте підберезовики, заколосилося жито – кінець травня–листопад – прийшла пора білих грибів. Плодоносить осика – червень-жовтень – час збирати підосичники, цвіте липа – другий шар білих грибів. Жнива – пішли підберезовики. Рожевіють пелюстки вересу – липень-жовтень – час шукати рижиків, овес у восковій стиглості – з’явилися опеньки осінні справжні – вересень-листопад. А ще було з’ясовано, які їстівні та отруйні гриби ростуть у посадках та біля них.

Отруйні та неїстівні гриби	Основні їстівні гриби
Строчок звичайний	Трюфель їстівний
Жовчний гриб	Лисичка їстівна
Гірчак	Дощовик
Чортів гриб	Боровик
Сироїжка блювотна	Білий гриб
Рядівка тигриста	Маслюк звичайний
Опеньок сірчано-жовтий	Підосичник
Бліда поганка	Підберезовик
Мухомор зелений	Сироїжка їстівна
Мухомор білий	Рижик смачний
Мухомор червоний	Хрящ-молочник
Печериця радіюча отруйна	Опеньок справжній
Мухомор пантерний	Печериця двуспорова
	Зморшок їстівний

Б.Ліси захисного і обмеженого експлуатаційного значення – лісові масиви в густонаселених районах і місцевостях з обмеженими лісовими ресурсами.

В.Ліси експлуатаційні – тайга, тропічні ліси. Нажаль у нашому селі такі ліси відсутні, адже ми живемо у степовій зоні.

У лісах першої та другої групи, а саме такі ліси на території України, забороняється проводити заготівлю деревини, тут допускаються лише санітарні рубки, коли вирубуються лише хворі та всохлі дерева. А взагалі у лісорубів є старовинне добре правило: «Зрубав дерево – посади два нових!» Той, хто рубає дерево лише тому, що йому подобається рубати, скорочує власне життя - старовинне прислів’я індіанців майя.

ІІІ. Грунти в лісових масивах села переважно сірі лісові: світлі, типові, містами трапляються темно – лісові, їх характеристика наведена в таблиці.

Показники	Світло-сірі	Темно-сірі	Типові
Потужність горизонту А 1	13 -18 см	22 – 28 см	15 – 25 см
Забарвлення горизонту А 1	Світло-сіре	Темно-сіре	Сіре
Потужність горизонту А 2	20 – 27 см	Відсутній	10 - 20 см
Структура горизонтів А 1 і А 2	Горіхувата	Горіхувата	Горіхувата
Структура горизонту В	Горіхово- призматична	Призматична	Дрібно-призматична

Зупинка № 2

Агроценоз –

штучна екосистема.

• Історична довідка.

В усіх куточках нашої планети, на всіх материках промисловість, сільське господарство, зростання міст і населених пунктів перетворили природні зони або їх окремі ділянки на комплекси нового типу – антропогенні, тобто ті, які людина змінила або штучно створила на природній основі. Нині такі штучні екосистеми є невід’ємною частиною земної кулі, і, звісно ж, нашого села Вірнопілля.

Найчастіше людина змінює склад рослинності, застосовує осушення чи додаткове зрошення земель, вирівнює схили чи закладає на них тераси, садить сади і парки, забудовує поверхню чи риє кар’єри, шахти, заповнює водою заглибини, змінює русла річок, розорює землі і вирощує на них сільськогосподарські культури. Все це не лише змінює тип природного комплексу, а й порушує природні процеси.

• Довідкове бюро.

За особливостями й ступенем змін природи сучасні антропогенні комплекси поділяють на:

• Слабо змінені – ті, в яких природні зв’язки майже не порушені. Це території, які охороняються – національні парки, заповідники, природні луки, ліси, схили балок.

• Змінені – виникають внаслідок тривалого нераціонального використання природних комплексів. Це вторинні збіднені ліси й чагарники, що з’явилися в районах підсічно-вогняного господарства, напівпустелі – унаслідок пере випасання худоби, покинуті гірничі шахти та кар’єри в місцях видобутку корисних копалин, занедбані ділянки місцевості.

• Перетворені – це поля, сади, плантації культурних рослин, сіяні луки, лісосмуги, парки для відпочинку, в яких природні зв’язки змінені цілеспрямовано і які постійно підтримує людина.

• Штучні комплекси людина створює на природній основі, до них належать міста, села, транспортні шляхи, греблі, наземні комунікації.

Людина освоїла, експлуатує і змінила тією чи іншою мірою природні комплекси майже на 60% території нашої планети, а на 1/5 частині суходолу змінила їх докорінно. Помічено, що у формуванні сучасних антропогенних комплексів існує ланцюжок: промислово-міські комплекси тиснуть на сільські, а вони, у свою чергу, розширюються за рахунок лісів, степів і природних луків. Так як ми живемо на відстані 25 км від найближчого промислового міста Ізюм, то міські комплекси не впливають на природу нашого села. Зате розширення полів відбувається за рахунок степів, лісів. Вірнопілля розташоване у степовій і лісостеповій зонах.

За останні 60 років розораність суходолу зросла вдвічі, площа зрошуваних земель за останні 200 років збільшилася в 25 разів. Щорічно забудови, комунікації, споруди забирають 30 млн га сільськогосподарських земель в Україні, особливо в степу.

• Результати досліджень.

1. У селі Вірнопілля 95% земель під сільськогосподарськими угіддями – це становить 9024 га із загальної площі 9660,8 га. На полях приватної або колективної форми власності господарі вирощують злакові культури – озиму пшеницю, яру пшеницю, ячмінь, жито, кукурудзу, а також технічні культури – цукровий буряк, соняшник, дуже рідко – огірки, часник, кормові – еспарцет, люцерну, віку з горохом вирощувати перестали, так як в селі практично зникла така важлива і необхідна галузь сільського господарства – як тваринництво.

2. Зникло і садівництво та виноградарство. Сад був у селі – великий і доглянутий, його посадили у 1962 році весною, в кінці села, вірніше вулиці Петровського, до цього культурних садів у селі не було. Саджанці яблунь, груш, абрикос, вишень, слив завозили з Довгоярського питомнику під керівництвом агронома С.М.Пархоменка. Покинутий напризволяще сад , на превеликий жаль, повільно дичавіє без людської турботи за селом, заростаючи бур’яном та дикорослими злаками, культурні сорти дерев повільно дичавіють і майже не дають урожаю. Були спроби його окультурити у 1996 – 1997 роках, але марні.

3. На території села Вірнопілля зустрічаються сучасні антропогенні комплекси:

• Слабо змінені – таких природних комплексів у нашому селі не знайшлося, за винятком схилів балки, які не охороняються, там іде випасання свійських тварин – телят, корів, вівців, кіз.

• Змінені – на території села таких ділянок дуже багато – це ділянки над ставком, де випасають корів, це покинуті поля і сади, які заросли спочатку бур’яном, а потім степовими рослинами, це схили балок і ярів, це два кар’єри, де добували глину, а зараз сміттєзвалище.

• Перетворені - такі комплекси були виявлені і вивчені учнями, це лісосмуги навколо полів, це насадження сосон 1972 року поблизу дороги і перехрестя на село Дмитрівку і 1995 року біля школи, це насаджений липовий парк 1972 року за будинком культури і алея каштанів, насаджена 1978 року вздовж центральної дороги села, навпроти будинку, де розташовувалась контора радгоспу ім.. Петровського, це всі поля з сільськогосподарськими угіддями.

• Штучні - у нашому селі це будинки, дороги, греблі, дамба

Використання земель на території с Вірнопілля у 2010 – 2017 роках .

Загальна площа земель по сільській раді с Вірнопілля	9660,8 га
Сільськогосподарські угіддя (рілля, сіножаті)	9024га
Лісові площі	337 га
Площа населених пунктів села Вірнопілля, Дмитрівка, Карнаухівка	267га
Ярки	80 га
Болота	44 га
Водойми – річки, ставки	83 га
Незаймані ділянки	12 га

4. Учні Вірнопільської школи дбайливо ставляться до природи, вивчають її , охороняють, насаджують дерева та кущі. Так весною цього 2011 року учні посадили біля школи на пустирі вишневий сад у кількості 59 дерев, кожний учень від 5 до 9 класу принесли по одному саджанцю і заклали свої алеї , присвятивши цю акцію 30 річниці трагедії на Чорнобильській АЕС, а також посадили біля школи 14 кущів жасмину, 23 кущів бузку .

Зупинка № 3

Кар’єр. Охорона ґрунтів.

• Історична довідка

1. Почнемо знайомство з історії виникнення села. Наше село Вірнопілля було засноване на початку 18 сторіччя. Першими поселенцями були козаки, розвивалося скотарство і землеробство. Землі Вірнопілля перед реформою 1861 року належали поміщиці Вірі Індюковій. В книзі «Харьковская губерния» у 1864 році було записано: «В Изюмском уезде владельческая деревня Вернополье, расположенная при колодцах по правую сторону Харьковского постового тракта (из города Изюма в город Харьков), от Изюма на расстоянии 25 верст. В деревне 37 дворов, жителей 192, из них 92 мужского и 107 женского пола» , село ще називалося Індюківка. До революції в селі було 70 подвір’їв, сім’ї великі, по 17 – 18 чоловік. Було з’ясовано, що в 2010 році в селі проживає 571 чоловік дорослого населення, близько 74 школярів, 15 дітей дошкільного віку. Тип поселення людей чорноземний, хліборобський, власне долинний, він найпоширеніший у степу, склався ще в епоху дрібних селянських господарств та великих поміщицьких подвір’їв.

З 1970 по 1979 роки , це вже був радгосп імені Петровського, було 10 тисяч гектарів землі, з них орної 6676 га. В 1973 році урожай зернових становив 37, 1 центнерів з гектару, а пшениці 42, 3 ц/га. У 2011році площа обробленої землі 9024 га із загальної площі 9660,8 га.

2. «Зрозуміти свій край можна, тільки знаючи його історію, знаючи всі ті складні процеси, які, починаючи з першої твердої земної кори, так багато разів перетворювали її поверхню і на фоні яких поступово розвивалося життя», - писав О.Є.Ферсман. Щоб прочитати геологічну історію свого краю, ми вивчили своєрідні «документи» геологічної історії - це геологічні відслонення, які добре видно вздовж крутих берегів річки і на схилах ярів, у кар’єрах, де добувають глину для будівництва. Таких кар’єрів у нашому селі аж п’ять.

• Результати досліджень

Опис геологічного відслонення в селі Вірнопілля – кар’єр поблизу школи.

особливості	характеристика	малюнок
1.Місцеположення 2.Залягання порід 3. Органічні рештки 4.Походження 5. Межа з іншими пластами	1.Кар’єр за школою 2.Горизонтальне: *А Грунт потужністю 30 см * Б Глина коричневого кольору, шар товщиною 50 см *В Пісок дрібнозернистий білого і жовтого кольору, пласт товщиною 5 метрів. *Г Глина, пласт товщиною 7,5 – 8 м 3. У верхньому шарі в грунті помітні рештки коренів рослин (трав’янисті, степові рослини) 4. Гірські породи осадового характеру 5. Межа нечітка.	А Б В Г

Найбільш поширеними серед гірських порід на території села є глина і пісок, вони являються цінною сировиною для різних галузей народного господарства, а в нашому селі їх використовують для будівництва, як наповнювач для бетону. Розмір зерен піску від 0, 15 до 2 мм, глиняних домішок не більше 15 – 20%, будова зерен піску не однорідна, відсутні органічні рештки, такий пісок не придатний для скловаріння, у ливарній справі, для фільтрів очищення води, для шляхового будівництва.

Велике значення для відтворення геологічного минулого мають викопні рештки організмів, вони можуть повідомити багато цікавого. На території нашого села була знайдена закам’яніла гріфея та панцир іноцнрамусу – це представник крейдового періоду (Сr). Під час будівництва доріг у селі на початку 80-х років із села Топальське, що неподалік, було завезено будівельний камінь, в якому було знайдено відбитки представників неогенового періоду (N) – кардіуму. Ці скам’янілості нині зберігаються у шкільному музеї .

• Довідкове бюро

• 1см гумусу формується за 100 – 200 років

• Вік чорноземів 8-10 тисяч років

• Вік каштанових – 5-6 тисяч років

• Земельний фонд України 60 млн га

• 70% - землі сільськогосподарського призначення

• 0,55га – площа ріллі на душу населення в Україні - найбільша в світі.

• За 30 років вміст гумусу зменшився на 9%

• Державний запас земельних ресурсів 13,7%

За результатами дослідження в нашому селі на рівнинах переважають типові, мало гумусові та звичайні чорноземи, трапляються опідзолені чорноземи, на підвищеннях суглинисті та сірі лісові (в сосновому лісі) , в листяних лісах, в лісополосах – дерново-підзолисті грунти, а в річковій долині, по берегах ставка – болотні, дернові. Поблизу ставка на людських городах зустрічається солонець, як результат створення штучної водойми. Ступінь розмиву грунту на території села, в полях – середньо-змитий. Характерною ознакою є те, що грунт поля має буруватий відтінок, змито талими і дощовими водами більшу половину горизонту А, розорюється або підорюється горизонт В, струмки утворюють яри. Для охорони грунтів необхідна активна боротьба з яроутворенням. На сьогоднішній день дуже актуальне питання охорони грунтів. В гонитві за врожаєм грунти почали орати глибше й частіше, вносити в них величезні кількості пестицидів та мінеральних добрив, грунти перенасичені шкідливими хімічними сполуками.Охорона й раціональне використання земельних ресурсів – одна з найактуальніших проблем людства і мешканців села Вірнопілля. Вивчено ерозійний стан грунтів у полі (чорнозем), в лісополосі (сірі й бурі лісові) та на ділянці степу на схилі балки села Вірнопілля, результати наведено в таблиці.

• . Результати досліджень

Ступінь розмиву грунту	Ознаки виявлення ерозії за зовнішнім виглядом	чорнозем	Сірі й бурі лісові	Дерново - підзолисті
Слабо змитий	На поверхні грунту дрібні струмкові розмиви	Змито не більше половини гумусового горизонту	-	Змито частково гумусовий горизонт Підорюється підзолистий горизонт
Середньо змитий	Поле має буруватий відтінок	Змито більш як половину горизонт А. Розорюється і підорюється горизонт В	Розорюється верхня частина горизонту В	Змито частково, подекуди повністю підзолистий горизонт

Зупинка № 4

Український степ

• Історична довідка

Український степ оспівували багато видатних письменників, поетів, мандрівників. Цієї теми торкався і Микола Гоголь, який писав, що «..ніколи плуг не проходив хвилями диких степових рослин. Одні лише коні, що ховалися в них, як у лісі, витоптували їх. Увесь степ був ніби зелено-золотим океаном, по якому наче бризками розкидані мільйони квітів». Сьогодні про такий степ можна лише прочитати. Степову зону людина змінила найбільше

Рельєф степів рівнинний, але неоднорідний. Поверхня майже плоска, подекуди ускладнена ярами, балками, западинами, які підняті по краях і називаються степові блюдця, на південних схилах височин виступають кристалічні породи – «могили».

Більша частина степу складена лесами і лесоподібними суглинками, які є основою формування чорноземів, у межах річкових долин – пісками, на височинах – давніми гірськими породами: гранітами, вапняками. Чорноземи становлять 90% ґрунтів.

У степових ділянках поблизу Вірнопілля зустрічаються підтипи чорноземів: опідзолені , типові та звичайні, їх особливості вивчені і занесені до таблиці. Вивчалися ділянки степу, а не сільськогосподарські поля.

• Результати досліджень

Показники	Опідзолений чорнозем	Типовий чорнозем	Звичайний чорнозем
Потужність горизонту А, см	30 – 35	40 – 50	35 – 40
Потужність горизонту В, см	30	90 -100	70 – 75
Забарвлення горизонту А	Темно-сірий з білим нальотом	Чорний	Темно-сірий
Структура горизонту А	Грудкувато-зернистий	Зернистий	Грудкуватий
Глибина закипання з НСl	Нижче 130 см	80 – 90 см	65 – 75 см

Степова зона розміщена в континентальній кліматичній області, клімат помірно – континентальний. Річна кількість опадів незначна, 450 мм на півночі і до 300 мм на півдні. Випаровуваність перевищує опади вдвічі. Зволоження в зоні степів недостатнє. Річки, стік яких формується в зоні, маловодні і високо мінералізовані. Зустрічаються озера і болота, рукотворні ставки. Зона степу має найбільшу в Україні розораність – понад 80%, тут зосереджено 48% всіх орних земель України. Крім сільськогосподарського виробництва, у зоні степів розвиваються й інші галузі: видобуток корисних копалин, їхня обробка, транспорт, рекреація і туризм.

• Довідкове бюро

На степову зону припадає

• 50% виробництва продовольчого зерна * 60% кукурудзи

• 80% соняшнику * 60% овочів

• 40% фруктів і ягід * 100% рису

• 95% винограду * 45% яєць

• 40% м’яса.

Тривала експлуатація ресурсів зони призвела до серйозних змін її природних ландшафтів. На місці колись диких степів повсюдно поширилися антропогенні ландшафти: сільськогосподарські ниви, кар’єри, шахти, терикони, промислові споруди, канали, водосховища. Природний степ зберігається лише на природоохоронних територіях.

До них належать на території України:

• біосферні заповідники Асканія Нова, Чорноморський, Дунайський;

• природні заповідники – Луганський, Дніпровсько – Орільський;

• заказники – Молочний лиман, Чорноліський;

• пам’ятки природи.

Наше село має також унікальні степові ландшафти, це різнотравно-типчаково-ковилові степи, де ростуть ковила, полин, деревій, пастуша сумка, петрів батіг, чебрець, барвінок, молочай, тонконіг, ромашки, злаки, горицвіт, васильки. У нашому степу багато лікарських рослин – чебрець, барвінок, пижмо, даровій, звіробій, ромашка лікарська.

Проведено вивчення рослинності ділянки степу площею 90 м², дані занесені в таблицю.

• Результати досліджень

Трав’яниста рослинність степу.
Найхарактерніші рослини	Кількість	Висота, см	Фенофаза	Покриття %
Ковила	Багато	70 - 90	Цвітіння	75 – 85
Повій	Багато	25 – 30	Бутонізація	50 – 60
Деревій	Групами	10 - 13	Розпускання листя	40 – 50
Шавлія поникла	Рідко	50 - 60	Цвітінні	10 – 25
Молочай	Рідко	35 -40	Цвітіння	10 – 15
Костриця	Багато	13 - 17	Цвітіння	70 – 85
Ромашка лікарська	Порівняно мало	15 - 25	Цвітіння	35 – 45
Пижмо	Рідко	120 - 130	Бутонізація	10 - 15

Ковила українська. Stipa ucrainica. Родина Злакові. Poaceae Gramineae.

Клас Однодольні. Відділ Покритонасінні, або Квіткові.

Ковила росте по степах, на кам’янистих схилах і узліссях. Розсіяно в степовій і лісостеповій зонах, рідше на півночі степової зони. Багаторічна світлолюбна рослина 70 – 90 см заввишки, на 1 м² росте від 120 до 233 рослин, на території села її помірно багато, ступінь покриття 75 – 85% у різних місцях. Цвіте в травні - червні – липні. Рослина декоративна, потребує охорони, занесена до Червоної книги України. З неї роблять щітки. В степах України зустрічаються три види ковили: українська, ковила Лессинга, ковила волосиста. Рослини трав’янисті, ростуть групами. Стебла прямостоячі, голі, круглі в поперечному розрізі. Листки до 3 мм завширшки, вузько лінійні, зовні голі, гладенькі або шорсткі, всередині опушені.

Язичок верхніх стеблових листків до 2 мм завдовжки. Суцвіття – стиснута вузька багатоколоскова волоть 10 – 25 см завдовжки . Колоски одноквіткові. Колоскові луски 2,5 – 3,5 мм завдовжки майже однакові, лінійно-ланцетні, довгозагострені. Нижня квіткова луска 10 -13 мм завдовжки, шкіряста, щільно прилягає до верхньої, внизу – волосиста, вище – із 7 рядами волосків, з яких 2 крайніх майже доходять до основи остюка. Остюк нижньої квіткової луски довгий, 12 – 18 см, двоколінчастозігнутий, голий, гостро шорсткий, покручений. Коренева система мичкувата. Плоди – зернівка. Тварини її не їдять, на сіно її не косять і тому її багато.

Зупинка № 5

Лікарські рослини

• Історична довідка

У нашому селі є унікальний куточок природи – це парк із липових дерев, його посадили жителі села ще у 1972 році, а в 1978 - каштанову алею перед конторою. Зараз це могутні 38 річні дерева, липи ростуть майже у центрі села за будинком контори та будинком культури. Все село у липні місяці заготовляє собі на зиму липовий цвіт, адже всі знають про цілющі властивості липи. Нас липа зацікавила як красиве дерево і біологічний об’єкт для вивчення.

• Результати досліджень

Родина Липові. Tiliaceae Вид Липа серцелиста. Tilia cordata

Клас Дводольні. Відділ Покритонасінні або Квіткові.

Липа – дерево з густою розлогою кроною, до 25 метрів заввишки. Молоді гілки колінчастозігнуті, блискучі, голі, жовтувато-коричневі. Листки 5 – 10 см завдовжки , чергові, зверху яскраво-зелені, зісподу сизі, листкова пластинка округла, біля основи – серцевидна Квітки двостатеві, правильні, в пазушних 3 – 15 квіткових щитовидних півзонтиках, що сидять на довгих квітконіжках, до яких майже наполовину приростає великий 6 – 8 см завдовжки жовто-зелений перетинчастий приквіток. Оцвітина подвійна. Чашолистки яйцевидноланцетні 4-5 мм завдовжки. Пелюстки жовто-білі, обернено яйцевидні. Тичинок15 -18, вони біля основи зрослі в 5 пучків. Маточка одна, стовпчик один з 5 лопатевою приймочкою. Зав’язь верхня. Плід – кулястий невиразно гранчастий опушений горішок 5 – 7 мм завдовжки з крихким оплоднем.

Липа росте в другому ярусі листяних та мішаних лісів, по чагарниках. Рослину культивують у садах, парках, на вулицях. Цвіте липа в червні – липні, рослина тіньовитривала, морозостійка, медонос, лікарська, вітамінозна, ефіроолійна, декоративна. Суцвіття широко використовують у науковій та народній медицині, у лікеро-горілчаній і парфумерній промисловості, деревину – у токарній і різьбярській справі, для виготовлення меблів, фанери. Луб широко використовують для виготовлення рогожі, вірьовок, щіток, мочалок. Не менш вражаючі і історичні відомості.

• Довідкове бюро.

1. Загальновідомі властивості дерева – медоноса. Липовий мед високо ціниться

2. Від назви дерева пішла назва місяця, в якому вона цвіте – липень.

3. Найважливіше призначення дерева – медичне. Чай, настоянки на суцвіттях – улюблені народні ліки від різних хвороб – нежиті, хвороб шлунка, печінки, нирок, запалення легенів, бронхіт.

4. З кори липи – лика виготовляють мочалки, плетуть рогожі, кошики та постоли-личаки.

5. Липа стійко витримує загазованість, задимленість, запиленість повітря. Липу визнано кращим парковим і алейним деревом, тому її можна побачити у великих містах і селах.

6. На Далекому Сході та в Кореї з листків та бруньок готують смачні салати. Поживні плоди липи , вони нагадують лісові горіхи. В очищених плодах міститься близько 60% олії.

7. Липа має чудову деревину. Стовбур не поділяється на серцевину та деревину, вся деревина однорідна, біла, легко обробляється, добре колеться. Її використовують для виготовлення дерев’яного посуду, ложок, діжок.

8. Колись з липи потайки вирізували печатки замість мідних царських, державних. З того часу і народився вислів «липовий», що означає підробку.

На території села крім липи ростуть безліч різних лікарських рослин – це деревій, спориш, звіробій, пустирник, фіалки, хвощ польовий, череда, ромашки пижмо, полин та багато інших. Необхідно правильно і своєчасно збирати лікарські рослини.

Правила збору лікарських рослин:

1. Надземну частину всіх лікарських рослин збирають у світлу суху погоду

2. Збирати необхідно в період цвітіння.

3. Плоди збирають після їх повного достигання

4. Коріння заготовляють або рано навесні, або восени, після закінчення періоду розвитку рослини

5. Збирайте не всі рослини, залишайте на місці ¼ частину зростаючих рослин для їх подальшого розмноження.

6. Суху сировину зберігають у мішках із тканини в сухих приміщеннях.

Зупинка № 6

Рослини –

символи України.

• Історична довідка

«Без верби і калини нема України»

Майже в усіх народів є улюблені рослини – символи: у канадців – клен, у росіян – берізка, а в Україні – верба й калина, тополя й вишня. У нас у Вірнопіллі також ростуть верби. Верба. Гляньте на неї ранньої весни, коли ще всі дерева стоять голі. А вона вже вкрита ніжними, молоденькими листочками. А через кілька днів зацвіте запашним жовтим цвітом.

Красуня верба – корисна рослина, недарма народ здавна оспівував вербу, ввів її в легенди. Ми також не могли вивчати рідний край, не познайомившись з цією чудовою рослиною.

Вербова гілка в мене на столі,

Як символ сонця і тепла, ще схованих в імлі,

Як знак зеленої весни, котра ще вдалині.

Як знак, що щастя сад рясний даровано мені,

Вербова гілка на столі у мене розцвіла

Верба – то символ України, то ж не зміг розлучитися з нею і Великий Кобзар, привіз він із собою на заслання вербову гілочку, з якої розрослося велике дерево, назване вербою Тараса.

« Реве та стогне Дніпр широкий, І досі сниться: під горою

Сердитий вітер завива, Між вербами та над водою

Додолу верби гне високі, Біленька хаточка…»

Горами хвилі підійма. Т.Шевченко.

З вербою пов’язано багато народних звичаїв та обрядів. У Вербну Неділю освячують вербу у церкві, а потім несуть її додому і б’ють нею хатніх, промовляючи:

Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень,

Будь великий, як верба, а здоровий, як вода,

А багатий, як земля мати.

З 500 видів верб, які поширені на землі, 30 ростуть на Україні. Найпоширеніші види: біла, ламка, попеляста, козача, пурпурова. Найбільше верби прислужилися річкам та ставкам. У нашому селі верби також можна побачити біля ставка, на луках, біля кладки через річку, на греблі. Міцно пустивши коріння у землю, верби стримують зсуви, не допускаючи підмивання ґрунту водою, запобігають ерозійним процесам. Верби є природним фільтром усіляких домішок, що містяться у водах річок і озер. Недаремно люди завжди брали воду для пиття під вербою. Верба очищує не тільки воду, але ще й повітря. Квіти верби дають багато нектару й пилку рано весною в той час, коли ще нічого не цвіте. Високо цінують вулики із верби, у них бджоли не хворіють. Верба – дерево цілюще. Настій з кори знижує температуру, відвар вербової кори вживають при грипі, вірусних інфекціях, ревматизмі.

Верба була священною для наших предків, священною вона повинна залишатися і для нас. Оберегом для молодої дівчини на Україні завжди був віночок – це сплетене коло із квітів, листя, гілочок, він символізував молодість і кохання, це символ добра і надії, оспіваний у піснях. Оповитий легендами, переказами. Дівочий вінок має бути з живих квітів. Усі вони мають цілющі властивості, захищають від різних хвороб, недоброго духа. Рослини віддають нам свою енергію, свою силу. До складу вінка неодмінно входила верба, у народних піснях говориться:

Сплетімо вінок український сьогодні

Із мальв, чорнобривців, калини,

З барвінку та жита, із м’яти, нагідок,

З жоржин, чебрецю та вербиці.

• Результати досліджень

Були описані і біологічні особливості рослини , яка росте на греблі річки Веселка, верби.

Родина Вербові . Salicaceae . Рід Верба. Salix Вид Верба ламка. Salix fragilis

Клас Дводольні. Відділ Покритонасінні або Квіткові.

Верба – це кущ, рідше дерево. Листки чергові, короткочерешкові, з прилистками, які іноді рано опадають. Пластинки листків цілісні, іноді лопатеві, цілокраї. Квітки в суцвітті сережки, одностатеві, рослини додомні. Оцвітина чашовидна або 1-2 нектарники. Кожна квітка у пазусі волосистої при квіткової луски, маточкові квіти мають маточку з одним стовпчиком і двома приймочками. Зав’язь верхня, гола або опушена. У тичинкових квітах 2, 3, 5-12 не зрослих тичинок. Плід – коробочка, насіння волосисте. Росте верба на вологих луках, заплавах річок, у вологих лісах. Цвіте у квітні-травні одночасно з розпусканням листя. Рослина тіньовитривала, дубильна, медоносна, лікарська, декоративна. На Україні поширені види: верба розмаринолиста, тритичинкова, пурпурова, гостролиста, прутовидна, козяча, ламка. Верба дуже своєрідне і красиве дерево, гілки з верби ми даруємо мамам на свято 8 Березня, адже це перші весняні квіти. Про вербу також було зібрано цікавий матеріал. Ось що ми знайшли:

• Довідкове бюро

1 .Ще в сиву давнину українці шанували вербу. Її оспівували в піснях і легендах. Слов’яни вважали вербу символом родинного вогнища. З нею входили в життя, народжувалися, з нею веселилися, справляли весілля, з нею лягали в домовину.

2. Археологів, яким вперше довелося бачити гробницю Тутанхамона, вразило те, що поряд з маслиновими гілками, пелюстками лотоса й волошками на покривалі саркофага юного фараона лежали й гірлянди з гілочок і листя верби.

3. Під час заслання Тараса Григоровича Шевченка з Орської фортеці, він прихопив із собою в дорогу гілочку верби, як пам’ять про милу Україну. Там він посадив гілочку на солдатському городі. З невеличкої гілочки виросло велике дерево, яке уже друге сторіччя стоїть в місті форт Шевченка, на півострові Мангишлак. Коли відзначалася 110 річниця з дня смерті Кобзаря, від поетового дерева гілочку привезли на Україну і посадили в місті Львові, в Стрийському парку.

4. Ще в І столітті до нашої ери видатний вчений Діоскарид відзначив лікувальні властивості насіння, листя, кори та соку верби. Настойкою з подрібненої кори верби лікують застуду та лихоманку, збивають жар, високу температуру. Відваром і порошком кори очищають рани, нариви, чудово лікуються опіки.

5. Саліциліти - речовини, добуті з кори входять до складу таких ліків, як саліциловий спирт, салол, бесалол, аспірин. В листках міститься дуже цінна речовина – рутин – вітамін Р.

6. Здавна народні майстри робили музичні інструменти з гнучкої і легкої деревини верби.

7. Ложки, виготовлені з верби, були в Запорозькій Січі своєрідною посвідкою: той, хто не мав саме такої ложки, навіював підозру.

8. Невелика дощечка з верби, покладена в діжку чи у відро, поліпшує смак води, дезінфікує

9. З прутиків верби прадіди плели кошики, крісла, огорожі, рибальські снасті.

10. Верба поширена на всіх континентах. Немає її тільки в Австралії та Новій Гвінеї.

11. Гілки верби кидали під ноги Ісусу Христу, коли він в’їжджав в Єрусалим.

12. Гілки верби мали велике виховне значення у церковних школах, тому тоненькі прутики з верби заготовляли возами і зберігали їх в школах.

• Результати досліджень

Не менш зацікавила нас і калина, яка росте у дворах жителів села. Пропонуємо опис біологічних особливостей та історичних фактів про калину.

Родина Жимолостеві. Caprifoliaceae. Вид Калина звичайна. Viburnum opulus

Клас Дводольні. Відділ Покритонасінні або Квіткові.

Гей у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна засмутилася.

А ми тую червону калину та й піднімемо!

У калини китиці червоні, у калини білі-білі квіти,

Я тримаю гілочку червону, а здається – усміх України!

Не можна уявити собі двору на Україні, де б не ріс кущ калини. Калина – це символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати. В українській творчості калина символізує мужність і незламність духу в боротьбі за незалежність рідного краю, благородний порив виборювати, відстоювати свободу і гідність людини. А звідки ж пішла назва калини?

• Історична довідка

Було це дуже давно, коли на нашу землю хто тільки й не нападав. Налетіли одного разу турки, а за ними й греки. Розлетілась тоді чутка, що головного воєводу греків поранено. Тому, хто вилікує його, обіцяли таку нагороду, яку загадає. Тоді прийшла в табір дівчина дуже вродлива і горда, звалась Пелагея. Вона пообіцяла вилікувати грека при умові, що він не прийде більше ніколи на нашу землю. Грек забрав Пелагею у Грецію. У неї була сестра Килина. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: «Твоїм ім’ям, сестро, назву рослину, яку найбільше люблю. Коли цвіте вона, то соловей прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров’ю щедрої нашої землі, і ті ягоди повертають здоров’я людини. Буде вона зватися калина…»

Росте ця дивовижна рослина у лісах, чагарниках, на берегах річок, луках, майже в кожному дворі України. В нашому селі вона росте лише у дворах, в дикій природі відсутня. І тому для вивчення калини ми попросилися на подвір’я сім’ї Макогонів, колишнього керівника радгоспу імені Петровського. Ось що було з’ясовано. Калина – кущ або невелике дерево заввишки до 5 метрів. Молоді пагони зеленувато-сірі, голі, гладенькі з великими сочевичками. Рослина має трилопатеві листки, 5 – 10 см завдовжки, супротивні, з клиновидною основою, зісподу бархатисто опушені, з великими нирковидними прилистками, гілки голі. Квітки правильні, білі, мають 5 пелюстків, 5 чашолистиків, 5 тичинок, 1 маточку з три роздільною приймочкою, зав’язь нижня. Цвіте в травні – червні, плоди достигають у вересні. Суцвіття негусте – білі віночки, плоди ягодоподібні кістянки, овальні, яскраво-червоні з однією великою стиснутою з боків і круглою кісточкою. На смак плоди гіркі і терпкі, але це лише до перших морозів, після яких смак значно покращується. Кора має зеленувато-сірий колір. Це харчова, лікарська, медоносна , декоративна рослина. З її плодів готують варення, повидло, компоти, начинку для цукерок. Кора і ягоди рослини мають лікувальні властивості. Спиртовий екстракт калини та її відвар – добрі кровоспинні засоби. Люди вживають плоди як потогінний, послаблюючий засіб. Ягоди з медом їдять при гострих респіраторних хворобах, при хворобах печінки. Соком калини очищають обличчя, щоб було рум’яне.

Зупинка № 7

Лучна екосистема.

• Історична довідка

Лука - тип рослинності, що характеризується переважанням трав’янистих багаторічних рослин, їй властива відсутність літнього періоду спокою, пристосованість до умов середнього зволоження. За умовами зростання розрізняють різні типи лук:

1. Справжні – розташовані на грунтах середньої зволоженості й родючості.

2. Остепнені – з домішкою теплолюбних та посухостійких рослин на грунтах сухих і багатих на поживні речовини.

3. Пустиреві – з домішкою більш холодостійких, невибагливих рослин на вологих чи бідних грунтах.

4. Болотисті – вологолюбні трав’янисті рослини на грунтах, надмірно зволожених проточними водами.

5. Торфові – рослини, що ростуть на грунтах, надмірно зволожених застійними водами.

• Результати досліджень

1.На території села Вірнопілля зустрічаються переважно справжні та болотисті луки, за місцеположенням – це заливні, або заплавні луки, вони поширені в заплавах річки Веселки, що протікає на дні глибокої балки вздовж села.

2. Рельєф нашого села і прилягаючої території рівнинний, цікаво, що він сформувався за 1600 млн років, село розташоване у межах стійкої ділянки земної кори зі слабкою тектонічною активністю – Східноєвропейської платформи. Землетрусів чи вулканів жителям села боятися не варто. Невеликі нерівності поверхні утворюють яружно-балковий рельєф, а типовими природними формами являються западини, зсуви, вимоїни та яри, нерідкі для нашого краю і степові блюдця діаметром до 50 метрів, які заповнюються водою під час танення снігу чи дощу. Було з’ясовано, що і людина з її господарською діяльністю створювала багаточисленні рукотворні форми, які зустрічаються поблизу села – це стародавні степові кургани, кар’єри з видобутку глини(центр села, за школою), греблі (через річку Веселку в центрі села), котловани ставків (в’їзд до села і центр), дамби(за селом), насипи (під час будівництва доріг, школи), вали. У формуванні балок і ярів велику роль відіграє водна ерозія. Дощова вода, тала вода під час весняних повеней створює на незахищених рослинністю схилах вимоїни, якісний чорнозем змивається в болото. Так як село розташоване на дні великої балки, тягнеться вздовж річки Веселка , яка протікає по дні балки, то водна ерозія зносить чорнозем якраз у річку, заболочуючи її. Було вивчено і замальовано профіль балки у найглибшій її частині – це центральна частина села, навпроти будинку школи.(див. додаток)

3. Клімат. Територія села Вірнопілля розташована в континентальній кліматичній області, клімат помірно – континентальний з теплим літом і прохолодною зимою. Температура липня становить +20…+24 , а в січні вона сягає - 2..-19 градусів. Сніговий покрив не стійкий, зима з відлигами, іноді з сильними морозами до 28 – 30 градусів. Річна кількість опадів незначна, 450 – 650 мм/рік, переважно влітку, 450 – 650 мм на півночі і до 350 – 450 мм на півдні. Випаровуваність перевищує опади вдвічі. Зволоження в зоні степів та лісостепів недостатнє. Систематично ведеться календар спостереження за погодою, складаються графіки коливання температур. Так, наприклад, осінь 2010 року за спостереженнями була теплою. Навіть у листопаді переважала плюсова температура, вона сягала +17 і тільки 2 дні були від’ємні значення -10 градусів та -1. Більшу частину року дмуть вітри. Інша картина зимою, наприклад у лютому місяці.

Підсумки спостереження за погодою у лютому:

Ясні дні	22	Дні з температурою, вищою за 0 градусів	3
Хмарні дні	4	Дні з температурою, нижчою за 0 градусів	24
Похмурих днів	4	Дні з нульовою температурою	3
Дні з опадами	4	Вітряні дні	25

Зупинка № 8

Сторінками

Червоної книги

В Червону книгу ми занесли Не будуть квітнуть дивні квіти?

Світ неповторний і чудесний, Конвалії й фіалки ніжні,

Що поступово вимирає, І вісник березня – підсніжник?

Давно рятунок в нас благає Ми всі господарі природи,

Невже в майбутньому на світі То ж збережемо її вроду!

• Історична довідка

Червона книга України – це книга, що містить перелік і опис рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, що потребують особливої охорони. До неї заносять назви видів, які перебувають у природних умовах на території України і в межах її територіальних вод під загрозою зникнення. Підставою для занесення є дані про зміну кількості, районів поширення та умов існування, докази того, що вони без вживання термінових заходів щодо їх охорони не можуть існувати. Вперше її було видано 1980 року, вона містить опис 540 видів рослин, тварин і грибів. Види поділені на категорії:

• Зниклі – чорні сторінки, «Чорний список» * Зникаючі – червоні сторінки

• Рідкісні – білі сторінки * Невизначені – сірі сторінки

• Недостатньо відомі * Відновлені – зелені сторінки

• Чисельність яких скорочується – жовті сторінки ; «Янтарна книга»

Міжнародна Червона книга створена Міжнародним союзом охорони природи і природних ресурсів, почала видаватися у 1966 році, занесені до неї види повинні охоронятися на терені

усіх країн без винятку.

Зелена книга України – зібрання інформації про рідкісні і типові рослинні угруповання, які потребують охорони, до неї занесені 127 типових, рідкісних і зникаючих угруповань.

« Пам’ятайте!

1. Збирання рослин, занесених до Червоної книги, їхніх плодів та насіння заборонено.

2. Заборонено викопувати цибулини, кореневища, бульби для пересаджування у квітники.

3. Заборонено заготовляти лікарські рослини, що занесені до Червоної книги.

4. Невиконання цих умов можуть спричинити зникнення рослин не тільки з території нашого села, країни, а й з планети взагалі.»

Держава піклується про природу і тому створила природно – заповідний фонд України загальною площею 2,5 млн га, це – становить 4,07% території України, а точніше:

• 16 заповідників * 7 національних природних парків

• 260 заказників * 120 пам’яток природи

• 17 ботанічних садів * 24 дендрологічні парки

На території нашого села також ростуть рослини і живуть тварини, які потребують охорони, вони занесені до Червоної книги. Було вивчено видовий склад рослин і виявлено рідкісні та зникаючі види рослин та тварин , які зустрічаються в межах села та навколо села Вірнопілля.

Нам всім разом необхідно бережно ставитися до природи і не знищувати її багатства, а охороняти її, вона потребує цього, особливо у наш складний і нелегкий час.

• Довідкове бюро

Рідкісні та зникаючі види рослин України.

Анемона нарцисоцвіта Беладонна звичайна

Осока затінкова Білоцвіт весняний

Борщівник Первоцвіт звичайний

Будяк сизий Бузок східнокарпатський

Підсніжник звичайний Венерині черевички

Плаун – баранець Вовчі ягоди

Рододендрон жовтий Волошка несправжня

Горицвіт весняний Деревій голий

Дзвоники вузьколисті Тирлич весняний

Тис ягідний Тюльпан Шренка

Ковила українська Хвощ великий

Комиш прибережний Цибуля ведмежа

Косарики звичайні Чистотіл великий

Шафран весняний Лілія лісова

Любка двулиста Яловець козачий

Рідкісні та зникаючі види тварин України.

Беркут Лелека чорний

Бражник дубовий Бражник «мертва голова»

Орлан – білохвіст Орел-карлик

Вечірниця велетенська Орел степовий

Гадюка мідянка Гадюка звичайна

Гадюка степова Гриф чорний

Пугач Ропуха очеретяна

Жаба прудка Сокіл сапсан

Журавель сірий Земляний заєць

Сич білоголовий Стерв’ятник

Їжак вухатий Хрущ

Шуліка рудий Черепаха болотяна

Полоз лісовий Жовтопуз

Тхір степовий Вечірниця мала

Махаон

Зупинка № 9

Вода – найдивовижніша речовина у світі

• Історична довідка.

Артеріями життя називають річки. Така артерія, але маленька, невеличка, містами заболочена , перегороджена в двох містах в межах села греблями та однією дамбою далеко за селом, це річечка Весела. Вона протікає по дну великої балки. Саме вздовж цієї річки і розташоване село, воно тягнеться двома, іноді трьома пасмами будинків. Мабуть, якби не було цієї річечки, не існувало б і нашого села. Річка живиться джерельною водою, дощовими і талими водами. Вода є важливим фактором життя і коли її не вистачає, людина змінює природу. «Вода – найдивовижніша речовина у світі», говорили мудреці. Щоб забезпечити водою село, у 1964 – 1965 роках було створено дві штучні водойми – ставки – при в’їзді в село і в центрі села.

Ставок – це штучна водойма, споруджена для зберігання води, звідки воду беруть на різноманітні потреби людини. Усього на Україні споруджено понад 1100 водосховищ і близько 28000 ставків. Спорудження штучних водойм спричиняє серйозні небажані зміни в природі – затоплення родючих земель, зміна мікроклімату прилеглих до водойми територій, зникнення звичних рослин і тварин, утворення лук і боліт. Усі разом водні об’єкти вкривають понад 24 тисячі км², що становить 4% загальної площі України. У селі Вірнопілля площа всіх водойм – річок, ставків становить 83 га із 9660,8 га загальної площі.

• Довідкове бюро.

Вода має велике значення для живих організмів, наприклад, кров людини складається на 90% з води, м’язи – на 75%, кістки – 28%, вода є обов’язковим компонентом живої клітини, ні один організм не обходиться без води. Обезводнення організму на 12 – 15% веде до порушення обміну речовин, а на 25% - до загибелі. Народ склав багато приказок, висловлювань, поговірок про воду:

1. Вода – еліксир життя.

2. Вода багато дає, багато забирає.

3. Добра вода, бо не мутить ума.

4. Куди водиця тече, там травичка росте.

5. Де вода, там і верба.

6. Коли квітень з водою, травень з травою.

Вода – найпоширеніша речовина на Землі, але в той же час ми можемо сказати, що на Землі мало чистої води. Запаси прісної води у світі лише 0, 6% від загального об’єму води. Близько 60% площі суходолу припадає на зони, де немає достатньої кількості прісної води. Четверта частина людства відчуває нестачу води, а понад 600 млн жителів планети страждають від нестачі та поганої якості питної води, що спричинює різні захворювання в людей.

• Результати досліджень.

1. Що стосується води в селі Вірнопілля, то ми можемо із впевненість сказати – води в селі, та ще і у степовій зоні, не вистачає, особливо якісної питної. Колодязі на території села є, їх не більше 5 - 6, але вода в них зелена, має неприємний терпкий і солоний присмак і тому колодязну воду не п’ють навіть тварини. Для поливу городів є копанки на луках, їх значно більше, але вода в них тала снігова і дощова, на придатна для пиття. Було з’ясовано, що під селом на глибині до 60 метрів залягають солі, це пласт, який тягнеться з Донецької області, із Слав’яногорська, де знаходиться відомий курорт, де добувають сіль, є сольові шахти. Саме ці солі і роблять воду не смачною. На території села є артезіанські свердловини глибиною більше 80 метрів, з яких видобувають якісну воду і вона по водопроводу доставляється вірнопільчанам, часто з перебоями. В свердловині запасу води замало на все село і тому влітку, коли попит на воду збільшений, її не вистачає. Колодязі ж люди не в змозі викопати такої глибини, деякі сім’ї самі пробурили свердловини в себе на подвір’ях і користуються власною водою, але таких родин не багато, близько десяти.

2.Поблизу водойми ростуть вологолюбні рослини, лучне різнотрав’я: костриця лучна, костриця овеча, лепешняк великий, катаброза водяна, тонконіг лучний, тонконіг болотний, гребінник звичайний, грястиця збірна, куничник непомітний, мітлиця тонка, китник лучний, очеретянка звичайна.

В стоячих водах ставка можна зустріти ряску малу, спіроделу багатокореневу,аїр звичайний, рогіз широколистий, їжачу голівку просту, очерет звичайний, осока струнка, ситняг болотний, ситник жаб’ячий.

3. Різноманітний і тваринний світ ставка – це представники класу Кісткові риби: товстолоб, короп, карась, окунь річковий; не менш цікаві тварини класу Земноводні:жаба ставкова, зелені жаби, бурі жаби, кумки, ропухи, квакші, очеретяна ропуха. Серед представників класу Плазуни біля водойми серед зеленої рослинності можна зустріти ящірку зелену, живородну ящірку, вужа звичайного, гадюку звичайну, а також черепах зелену та болотяну.

Із життям водойми тісно пов’язане і життя водоплаваючих птахів – це гуси, качки, лелеки, журавлі. На берегах у глинистому грунті риють нори берегові ластівки.

4. Було проведено учнями школи ряд хімічних дослідів по вивченню стану забрудненості води в ставку. Вода в ставку дуже забруднена,запах має болотний, рибний, іноді землистий. Наявність у воді органічних речовин було визначено за допомогою дослідів та реактивів: до 25 см³ води із ставка додали 1см³ сірчаної кислоти і збовтали, потім у воду додавали по краплині децинормальний розчин перманганату калію до появи ледь помітного забарвлення, знадобилося 6 крапель, що свідчить про те, що вода дуже забруднена. За допомогою досліду з азотною кислотою, індикатором, нітратом ртуті , було виявлено, що у воді присутні хлориди, а отже вода забруднена ще і стічними водами, адже неподалік від берега розташовані селянські садиби, огороди, дощова і тала снігова вода несе у ставок отрутохімікати , пестициди, гербіциди та добрива з полів. Рівень води влітку знижується на 50 – 60 см. Цьому сприяє не лише клімат помірно – континентальний з теплим, навіть жарким літом, а і людська господарська діяльність.

5. Дослідження грунтів показало, що біля ставка на заболочених ділянках ґрунти лугово – болотні, на луках – лугово-чорноземний грунт, а на людських городах поблизу ставка солонець.

Було вивчено ці ґрунти, їх особливості занесені в таблицю.

Показники	Лугово-чорноземні	Лугово-болотні	Солонець
Колір	Профіль грунту нагадує чорнозем, майже чорний	Верхній горизонт коричнево-бурий з сизими та іржавими плямами	Попелясто-сірий, містами чорнувато-коричневий
Глибина залягання	30-35 см	Визначити важко	15 – 25 см
Структура	Зерниста	Безструктурний	Стовпчаста або призматична
Зволоженість	Завжди вологий	Дуже зволожений	Помірно вологий