Писати для дітей – радість!

Про художній твір іноді кажуть,що це розмова письменника зі своїм читачем. І якщо вона щира й відверта, вдумлива й цікава, у автора завжди буде багато захоплених і вдячних співбесідників.

Особлива дорогоцінним є письменник дар говорити художньою мовою з дітьми, знаходити потрібні слова, довірливий тон. Адже не тільки літературним критикам, а й нам, читачам не подобається, коли з нами розмовляють, як з маленькими. Не до смаку нам і нудні повчання, нотації, чи не так?

Хороша художня книжка - вірний друг і порадник,з нею завжди цікаво. Автори таких талановитих книжок по-справжньому люблять і розуміють свого читача – неспокійних,кмітливих,веселих і серйозних водночас хлопчаків та дівчаток. І тих,хто вчиться на «відмінно» і старанно поводиться в школі, і тих, хто незабаром стане таким. Таких українських поетів досить багато. Але хочу звернути вашу увагу на чудову людину, творця українського народу, дитячого письменника та мого земляка – Вадима Петровича Скомароовського!

Більше тридцяти років пише вірші, поеми, казки для дітей Вадим Петрович Скомаровський. Присвячені вони рідному краю, природі, героїці воєнної пори, працьовитим людям і, звичайно, дівчаткам і хлопчикам — допитливим і непосидючим, яким був і сам поет в пору дитинства.

Народився Вадим Скомаровський 1 червня 1937 року. Його рідне село Балико-Щучинка (Кагарлицький район на Київщині) лежить на покраяному ярами правому березі Дніпра, довкола ліси, а в лісах — озера. А які багатозначні і загадкові там назви місцевостей — Криничний яр, Воронів ліс, Боброве озеро, Чаїний острів. Ця багата природа розвивала творчу уяву майбутнього поета, дещо скрашувала його дитинство, яке припало на роки Вітчизняної війни. На фронті загинув батько Вадима Скомаровського. Мати все життя працювала вчителькою. І Вадим після закінчення семирічки, а потім Ржищівського педучилища (сучасна назва Ржищівський гуманітарний коледж) працював учителем у Бородянській школі на Київщині. Згодом В. Скомаровський закінчив Ізмаїльський педінститут. І подальша його журналістська, комсомольська, партійна робота та робота головним редактором і директором видавництва «Молодь» була тісно пов'язана зі школою, з дітворою та молоддю.

1956 року Вадим Скомаровський надрукував у журналі «Піонерія» свій перший вірш для дітей і, можливо, сам того не знаючи, зробив свій вибір: став на літературний шлях і назавжди залишився вірним юним читачам. Уже перші книжечки Вадима Скомаровського «У сестрички радість» (1959) та «Зірочка» (1961) засвідчили, що в автора є природний дар розповідати про дітей і для дітей, поетично змальовувати природу.

З роками тематика творів Вадима Скомаровського розширилась. До образів земляків, до чарівних пейзажів рідного краю додалися нові герої — діти й дорослі, нові краєвиди. У 1963 році вийшла в світ книжка Вадима Скомаровського «На Тарасовій горі». Це вірші, присвячені геніальному українському поетові Тарасові Григоровичу Шевченку. Відтоді поет не. раз звертався до образу Великого Кобзаря. У 1973 році він видав збірку «Тарасова криниця», а в 1979 — створив поему «Тарасові птиці». Це одні з найбільш яскравих, натхненних сторінок у творчості Вадима Скомаровського.

У дитинстві майбутній поет зачитувався чудовими книжками Аркадія Гайдара і Миколи Трублаїні, наскрізь пронизаними романтикою подвигів. Шана до відомих письменників залишилася у Вадима Скомаровського на все життя. І поет захотів розповісти сучасним школярам про їхнє незвичайне життя. Так появилися талановиті поеми «Зошит у лінійку», «Багряний листок», «Вітер мандрів».

Серед творів Вадима Скомаровського є і казки: «Де поділися зірки?», «Чому в морі вода солона», «Чому Лютий короткий» та інші. Вони цікаві та повчальні.

Більшість віршів В. Скомаровського — це невимушені оповідки про ту чи іншу (в повному розумінні екстремальну подію), пригоду і обов'язково з несподіваною розв'язкою. Цікаво, наприклад, прочитати, як моряки врятували напівзамерзлих солов'їв, що заблукавши у пітьмі, прибилися на корабель («Солов'ї»). Люди по черзі зігрівали «дві безпорадні грудочки малі» своїм диханням, годували крихтами хліба. І сили повернулися до солов'їв.

Незвичайна подія відбулася в лісі («Погоня»). Там дуб захистив бідолашного зайчика від лисиці: скинув, наче з рукава, снігу на його сліди: спробуй тепер, лисице, заячу стежку віднайти! Справжня біда трапилася з окунцями: «опинились окунці в лузі після повені», а вода почала спадати («Окунці-стрибунці»). Проте біди не сталося — діти виловили окунців і кинули у Дніпро. Читаючи такі вірші, постійно ловиш себе на думці, що треба берегти все живе, любити й плекати красу довкола нас.

Новою, цікавою гранню творчості Вадима Скомаровського стали гумористичні, сатиричні поезії, мініатюри, шаржі. Про це свідчить нова збірка поета «Комп'ютер з характером», що вийшла друком у 2002 році.

Твори В. П. Скомаровського перекладено російською, білоруською, молдавською, казахською, киргизькою, туркменською, башкирською мовами. Відомі вони читачам у Болгарії, Польщі, Чехії, Канаді. Поет також відомий як перекладач з російської, білоруської і туркменської мов.

В. Скомаровський — лауреат чотирьох літературних премій: імені Миколи Трублаїні (1978), імені Олександра Копиленка (1986), імені Лесі Українки (1989), імені Наталі Забіли (2003).

Враження дитинства - найсильніші. Щучинка розташована на правому березі Дніпра, на горбах; довкола яри й зелені хвилі лісів, у лісах – озера; на дні яруг, мов блакитні свічада, виблискують прохолодні криниці-копанки; посеред ріки - Чаїний острів; білий пісок, верболіз, мілководдя,лагідне сонце, безліч чайок. Рідні місця, як і гарних людей-трударів, що живуть і працюють серед цієї розкішної краси,не раз згадуватиме у своїх віршах В.Скомаровський. Сам він про це писав у вступному слові до книжки «Ореховый дождь» (1981),яка російською мовою видана в Москві: « Ці чудові куточки Придніпров’я здаються мені живою, чарівною казкою. Ось чому у нього багато віршів про звірів і птахів, про тінисті ліси й дібров, про духмяні луки,врожайні колгоспні ниви і, звичайно ж, про найменших мешканців цього дивовижного краю - хлопчиків і дівчаток».

Уже в перших тоненьких книжечках В.Скомаровського «У сестрички радість» (1959) ,»Зірочка»(1961) відчувається любов до рідної природи, уміння розповідати саме про дітей і для дітей. Ковбані з окунцями на дні, що залишилися після повені, «високі лози на лужку», під якими косарі клепають коси, чи осінній вітер,який сумовито повіває з Дніпра, - скупі малюнки природи. Але в них постійно звучить думка: треба берегти живе, любити й плекати красу, яка довкола нас. Окунців, які позалишалися ковбанях,хлопчики відносять у Дніпро - «хай зростають у ріці невеличкі окунці»; герої В.Скомаровського розуміють,чому кигиче й нервує чайка: не слід зачіпати гнізда з чаєнятами; знають, що порізане дерево слід полікувати глиною…

Відколи з’явилися друком перші збірки В.Скомаровського, минуло чверть віку. За цей час поет написав ряд нових книжок: «На Тарасовій горі» (1963), «Весняний поїзд» (1971), «Лісова колиска» (1975), «Червоний бант» (1978) та інші. Творчість його багатшала,ставала художньо різноманітнішою.

Що звертає увагу у віршах В.Скомаровського?

Більшість його творів - це невимушені оповідки про ту чи іншу подію, пригоду, факт, з несподіваною розв’язкою і неодмінним натяком на щось важливе, або, як кажуть критики, з підтекстом. Цікаво, наприклад, прочитати, як моряки врятували напівзамерзлих солов’їв, що, заблукавши у пітьмі, прибилися на корабель («Солов’ї»); чи про те ,як захистив бідолашного зайчика від лисиці нелинь-дуб,скинувши,наче з рукава,снігу на його сліди: спробуй тепер,лисице,заячу стежку віднайти!(«Погоня»).

Вірші, поезія допомагають усім читачам - і дошкільнятам, і молодшим та старшим школярам, і нам, дорослим, - виробляти вміння дивитися на речі в світі й сприймати їх по-особливому – поетично. І від цього тільки багатшає наше розуміння життя і краси в ньому.

В.Скомаровський полюбляє казкові сюжети,і цілий ряд його віршів – «Чому лютий короткий» - це й справді казкові розповіді,цікаві і повчальні. Казкою або своєрідним народним переказом можна назвати і вірш «Сонячні зернята» - висіяні Іллічем мудрі думки – проросли у людських серцях, «сяяли вогнями в темряві сліпій», і тепер заколосились по нашій рідній країні вже «тисячі, мільйони сонячних зернят».

Особливо В.Скомаровському вдаються біографічні поеми,і саме їх з найбільшим інтересом читають також і юні читачі. Біографічна поема – це розповідь про життя видатної людини, про пам’ятні й важливі епізоди з її біографії.

Вадим Скомаровський пише про тих історичних осіб,життя яких тісно пов’язане з дітьми: про популярних дитячих письменників Аркадія Гайдара, Миколу Трублаїнію…А перша його увага – Леніну і Шевченку.

У 1963 році побачила світ книжка В.Скомаровського «На Тарасовій горі» - вірші,присвячені Великому Кобзареві. Відтоді поет не раз звертався до полюбленої ним теми,писав нові вірші про Шевченка,видав збірку «Тарасова криниця» (1973) , створив поему «Тарасові птиці» (1979). Все це – яскрава,натхненна сторінка у творчості Вадима Скомаровського.

Певна,що з інтересом ви прочитаєте поему В.Скомаровського «Тарасові птиці». Вона складається з окремих розділків-віршів,які щільно поєднанні між собою і розкривають життя Шевченка в час заслання на півострові Мангишлак.

Шевченко тут – живий,привабливий. Він здебільшого в зажурі,в спогадах про Україну ,самозаглиблений,та серце його відкрите добрим людям і понад усе – дітям, зокрема малим,нужденним казахам, хлопчику Туманбаю, чиє дитинство нагадує поетові його власне, «Акин Тарази» - називали казахи Шевченка,що звучало і як «акин Тарас», тобто поет або співець Тарас, і співець справедливості,бо «тарази» - по-казахському справедливості.

Стримано, вдумливо ,але з внутрішнім хвилюванням розповідає В.Скомаровський також ,про героїку Великої Вітчизняної війни.

Поема В.Скомаровського – «Зозулин ліс» (1986), вона теж присвячена героїці Великої Вітчизняної війни, а втім ,зображуються в ній і наші мирні дні. З розповіді автора ви дізнаєтесь,як мужньо й відважно боролися радянські люди з ворогом понад 40 років тому і як хоробро діяв підліток з українського села Михайлик Самосват,допомагаючи солдатам-розвідникам росіянину Івану Петрову та білорусові Янці Грибу. Тепер вони зустрілися…

Коли їхатимете ракетою вниз по Дніпру або машиною чи автобусом дніпровським правобережжям,то за Ржищевом пильнуйте: побачите, як височить на кручі над рікою величезний пам’ятник тим,хто в 1943 році здійснив тут героїчну переправу. Це пам’ятник воїнам і військовим частинам, учасникам Букринського плацдарму,звідки починалася битва за Київ.

На крутій горі пам’ятник,а довкола – чепурні хати. То – Щучинка,рідне село поета Вадима Скомаровського. Тут шестирічним хлоп’яком він радісно вітав радянських солдатів-визволителів. Звідси,мабуть, оте непідробне хвилювання,серйозна задума,з якими зображуються картини Великої Вітчизняної війни у його творах.

Книжки В.Скомаровського виходили й російською мовою – «Весенний поїзд» (1977) та «Ореховий дождь» (1981). Сам він теж багато перекладає – особисто те,що близьке йому: розповіді про піонерів,героїку воєнної пори,про красу природи.

В.Скомаровський тривалий час перебував на відповідальній роботі в ЦК Компартії України,зараз директор провідного видавництва республіки «Радянський письменник». Це – велика,серйозна праця,вона потребує енергії,щоденного напруження.

Але разом з тим поет не перестає писати для своїх юних друзів,працює наполегливо,самовіддано. Він удостоєний премії імені М.Трублаїні.

Вірші. Яким би прагматичним не було наше сьогодення – існують речі, які здатні підняти нам настрій і викликати велику порцію позитивних емоцій. Наприклад, тільки усмішка з'являється на устах, коли бачиш дитину, яка розповідає вірші. Так склалося, на жаль, що зараз діти більше проводять часу за комп'ютером, ніж з книгою в руках, тому задача дорослих: закохати дітей у книгу! Тематика численних віршів, казок, поем В. Скомаровського різноманітна. Тут ідеться і про красу неозорої рідної Вітчизни, змальовується її чудова і багата природа. Розповідається про героїчних, відважних і працьовитих людей, що в буремні дні лихоліть вибороли народне щастя, а тепер невтомно трудяться над створенням матеріальних і духовних цінностей.
Ведучи мову про широкий діапазон тематики, варто надати слово й самому авторові. «...Багато моїх віршів, — пише він, — про звірів і птахів, про тінисті ліси і діброви, про запахущі луки, урожайні ниви і, звичайно ж, про найюніших жителів цього дивовижного краю — хлопчиків і дівчаток».

Чому лютий короткий?

Чи то жарт напівзабутий,

Чи одна із небилиць —

Тільки чув я, ніби Лютий

Довгий-довгий був колись.

Він у щапці-невидимці

Мандрував собі щодня

По дорозі, по стежинці,

Де не ступить — наче глиця

Стане вмить колючий сніг,

На льоту замерзне птиця

І впаде йому до ніг.

А дихне — ставки і ріки

Лід засклить аж до весни,

І поснуть, бува, навіки

Судаки, лящі, лини.

По горбах і кручах голих

Мерзнуть кози і зайці...

І забили тут на сполох

Побратими-місяці.

На узліссі просто неба

Раду скликали мерщій.

— Гріти землю швидше треба!


Загули навперебій.

Ну, а Лютий не зважає,

Все те байдуже йому,

Не припас, мовляв, тепла я,

Де ж тепер його візьму?

І сказали побратими:

— Це турбота не твоя,


Вахту Березень нестиме


Від сьогоднішнього дня.

... Чи то жарт напівзабутий,

А чи й вигадка, гляди,—

Тільки от говорять люди,

Що відтоді місяць Лютий

Став короткий назавжди.

ВІРНИЙ ДРУГ

Є у братика Іванка

Вірний друг - шкільний дзвінок.

Зійде сонце спозаранку -

Він дзвенить, немов струмок.

Вже пора, мовляв, до школи -

Дзень-дзелень та дзінь-дзілінь!

Ще ніколи, ще ніколи

Не запізнювався він.

І тому, коли, буває,

Брат загається на мить,

На порозі він стрічає

І докірливо дзвенить.

А перерва лиш наспіє -

Озивається дзвінок,

Дзеленчить, немов радіє,

Що закінчився урок.

Прийде осінь. Закурличе

Журавлями в ранній час,

І дзвінок мене покличе

Перший раз у перший клас.

ШКОЛЯРИК

Це не вигадка, не казка,

Що віднині я - школярик.

Ось портфелик мій, будь ласка,

А в портфелику - букварик.

А в портфелі акварелі

Грають барвами м’якими.

Є і зошити в портфелі,

І щоденник поряд ними.

Лиш оцінок ще немає,

Бо почав я вчитись тільки,

Хоч сестричка вже питає,

Чи носитиму п’ятірки.

ЗАВТРА В ШКОЛУ

- Завтра в школу! Завтра в школу! -

Тільки й чути у дворі.

Знову братика Миколу

Мама збудить на зорі.

А мене будить не треба

-Збудить сонечко мене.

Встану я, коли край неба

Перший промінь спалахне.

В школу стежечка знайома

Ген прослалась од воріт.

Я ж сидіти мушу вдома,

Бо мені ще мало літ.

І, звичайно, мама зранку

Знову скаже, як завжди:

- Не ходи на луг, Іванку,

І до лісу не ходи.

Що там в лісі? Темінь, хащі.

В лузі мокро від роси…

Ти в садок біжи-но краще,

Груш солодких натруси.

Мовчки встану я поволі,

Мовчки кошика візьму.

Груші смачно їсти в школі,

А не вдома, одному.

Найважча праця може бути легкою,якщо вона натхненна. Писати для дітей – відповідально,складно,потрібні особливий дар і вміння. Але це завжди і велика творча радість.

Додатки

«Завтра в школу»

я

« Горіховий дощ»

« Цілюще яблуко »

«Піонерія»

Садиба, в якій мешкає Вадим Петрович Скомаровський 2002р.

Використана література:

1.Скомаровський, В.П. Вітер мандрів : Поема / В. Скомаровський ; худ. В.Савадов. – К. : Веселка, 1984.

2.Скомаровський, В. П. Диво-камінь самоцвіт : Казки / В. Скомаровський ; худож. Н.Сосніна. – К. : Веселка, 1994. ілюстр.

3.Скомаровський, В. П. Завтра в школу : Вірші / В. Скомаровський ; худож. Н.Харлампієва. – К. : Веселка, 1988 ілюстр.

4.Скомаровський, В. П. Зозулин ліс : Поема / В.Скомаровський ; Мал. В.Савадова. – К. : Веселка, 1986. ілюстр.

5.Скомаровський, В. П. Свіжа борозна : Вибр. твори / В.Скомаровський ; перед. В.Дончика; мал. В.Савадова. – К. : Веселка, 1987.

6.Скомаровський, В. П. Тарасова криниця : Вірші / В.Скомаровський ; мал. В.Журавля. – К. : Веселка, 1973. ілюстр.

7.Скомаровський, В. П. Цілюще яблуко : За пол. нар. казкою / В. Скомаровський ; худож. І.Вишинський. – К. : Веселка, 1991.

Вадим Скомаровський

(1 червня 1937 р.н.)