Розлади голосу та методи їх усунення
Через постійні голосові навантаження педагогам добре знайомі проблеми розладів голосу. Та трапляються вони і в дітей – найчастіше як ускладнення хвороб органів дихання або внаслідок перенапруження голосу, сильного стресу. Варто пам’ятати, що наслідки таких порушень можуть бути надзвичайно серйозними. Втрата голосу виключає педагога з навчально-виховного процесу, створює труднощі у повсякденному спілкуванні. Розлади голосу в дітей знижують розбірливість їхнього мовлення, а згодом можуть спричинити затримки та відхилення у мовленнєвому розвитку. Про основні причини голосових розладів у дорослих та дітей, їх профілактику та загальні рекомендації щодо усунення йдеться у поданій статті.
Голос – це сукупність звуків, що виходять з гортані людини – від крику, стогону, кашлю, гучного позіхання до добре поставленої дикції професійного оратора чи співака. Голос – важлива складова мовлення, яка забезпечує його інтонаційну виразність, чіткість та гучність.
Голосовий апарат людини складається з трьох відділів: дихального (легені, діафрагма, бронхи, трахея), голосового (гортань з голосовими складками) та артикуляційного (м’язи язика, піднебіння, губ, щік, щелепи, надставна труба – порожнини рота і носоглотки). Захворювання органів будь-якого з цих відділів призводять до голосових розладів.
Порушення голосу – це відсутність фонації (афонія) або її розлади через патологічні зміни голосового апарату (дисфонія).
Порушення голосу можуть бути як ознакою інших захворювань (дизартрії, ДЦП, ринолалії), так і самостійними розладами.
ПРИЧИНИ ГОЛОСОВИХ РОЗЛАДІВ
Найчастіше виникнення голосових розладів зумовлюють такі чинники.
Запальні захворювання і травматичні ушкодження гортані та голосових зв’язок.
Порушення системи резонатора.
Хвороби органів дихання (легенів, бронхів, трахеї).
Захворювання серця і судинної системи.
Ендокринні розлади (захворювання щітоподібної залози, статевих залоз).
Порушення слуху (ускладнюють загальне «налаштування» голосу через відсутність або недостатність слухового контролю).
Зловживання алкоголем та тютюном.
Вплив отрутохімікатів.
Часте перебування в сухих запорошених приміщеннях.
Систематичне напруження голосу, особливо при неправильному користуванню ним.
Різкі температурні коливання (спричиненні питтям холодної води, гарячого молока тощо).
Психічні травми.
При тимчасовому розладі голосової функції, що настав унаслідок застуди, перевтоми, перебування в запорошеному, задимленому приміщенні, необхідно створити щадні умови – припинити або звести до мінімуму голосові навантаження. Через недотримння цієї вимоги втрата голосу або неправильне голосоутворення можуть закріпитися у вигляді патологічного умовного рефлексу і стати основою для розвитку функціонального порушення голосу.
ОСНОВНІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ РОЗЛАДИ ГОЛОСУ
Фонастенія – професіональне порушення голосу в осіб, професії яких вимагають значних голосових навантажень (військові, артисти, педагоги, співаки). Це – дискоординація між диханням, звуковидобуттям т артикуляцією, неможливість посилювати й послаблювати звучання голосу. Фонастенія виражається у швидкій стомлюваності голосу, його перериванні («осічках») і супроводжується неприємними відчуттями в горлі (дряпанням, печінням, лоскотом, сухістю, болем). Може супроводжуватися порушеннями сну, здавленням у гортані, люфтпаузою (додатковим набиранням повітря під час мовлення).
Афонія – відсутність звучного голосу за наявності шепітної мов (можливий звучний кашель). Характеризується сенсорними розладами: відчуттям сухості, тяжкості або стороннього предмета у горлі, іноді больовими відчуттями. Завжди супроводжується загальноневрологічними симптомами: дратівливсть, недовірливість, нестійкість настрою, порушення сну тощо.
Дисфонія – розлад голосу, що виражається у порушеннях його основних акустичних характеристик: висоти, сили, тембру. При дисфонії голос утворюється, але звучить неповноцінно. Він може зриватися, тремтіти, «бубоніти», «квакати», бути слабким, сиплим, хрипким, монотонним, здавленим, глухим, звучати фальцетом, з назальним відтінком тощо.
Гіпотонусна дисфонія виникає через двосторонні парези м’язів гортані (при голосовій напрузі у поєднанні з ГРВЗ, грипом, дифтерією, ангіною, стресом). Лікування спрямовують на підвищення тонусу м’язів (тонізуючий масаж на ділянці гортані), при постановці голосу проводять вправи на твердій атаці.
При гіпертонусній (спастичній) дисфонії підвищується тонус горлових м’язів, з’являється тонічний спазм у момент фонації. Причини – форсування голосу (не свій діапазон), невротичні реакції, недотримання мовленнєвого режиму в період мутації. При говорінні відзначається напруга м’язів шиї, грудей, живота, млявість артикуляційної моторики, труднощі при перемиканні з одного руху на інший. У лікуванні використовують розслаблювальний масаж, вправи на м’якій атаці голосу.
ЛІКУВАННЯ РОЗЛАДІВ ГОЛОСУ
Основним напрямом у фоніатрії (методиці лікування і профілактики захворювань голосу) є медикаментозне лікування, та психологічним і педагогічним впливам відводиться важлива допоміжна роль. Найефективнішим методом реабілітації голосової функції вважається комплексний підхід, що базується на ортофонічному методі. Застосовують його після ретельного обстеження і за потреби проведеного лікування у невропатолога, отоларинголога. Робота з хворими проводиться лише індивідуально.
Основні складові ортофонічного методу
І. Психотерапевтичний вплив – бесіди, аутогенні тренування. Прослуховування записів мовлення хворого на різних стадіях лікування. Іноді може виникнути необхідність у медикаментозному лікуванні, призначеному психіатром (при роботі з дитиною – дитячим психіатром).
ІІ. Вироблення носового дихання. Правильне носове дихання сприяє покращенню звучання мовлення. Повітря, проходячи через носову порожнину, нагрівається, зволожується і очищується, що знижує ризик захворювання органів дихальної системи.
Комплекс вправ для вироблення носового дихання
Притиснувши праву ніздрю пальцем, зробити вдих через ліву ніздрю. На видиху поміняти затиснуту ніздрю. Повторити 4-6 разів, стільки ж разів виконати вправу навпаки – вдихаючи через праву ніздрю, видихаючи через ліву.
Поглаждуючи ніс середніми пальцями з обох боків від кінчика до перенісся, робити вдих. На видиху вказівними і середніми пальцями обох рук постукувати по ніздрях. Повторити 4-6 разів.
На вдиху коротким швидким рухом провести вказівним пальцем по нижній частив носової перегородки від жолобка під носом до кінчика носа, трохи піднімаючи його вгору. Під час видиху прикривати на секунду ніздрі великим і вказівним пальцем правої руки, перериваючи видих (6-8 рухів). Повторити 4-6 разів.
Відкрити рот. Зробити вдих і видих носом 10-12 разів.
Зробити різкий вдих, розширивши ніздрі. На видиху ніздрі приймають положення спокою. Повторити 4-6 разів.
Після засвоєння техніки носового дихання у вправи можна додавати елементи самомасажу, лікувальної фізкультури.
ІІІ. Вироблення діафрагмального дихання. Цей тип дихання притаманний більше чоловікам на противагу «жіночому» грудному типу дихання. Діафрагмальне дихання здійснюється внаслідок скорочення діафрагми і роботи межреберних дихальних м’язів. Це здорове дихання сприяє, зокрема, зміцненню голосу.
Комплекс вправ для вироблення діафрагмального дихання
Увага! Ці вправи слід виконувати поетапно, дотримуючись строгої послідовності.
Вихідне положення – лежачи на спині, одна рука лежить на животі, друга – на грудях. Зробити глибокий вдих носом, «надуваючи» живіт (при цьому контролюючи рукою, щоб грудна клітка не рухалася). Видих робимо повільно, поступово збільшуючи його тривалість. Час роботи – не менше тижня, при чому видих спочатку беззвучний, потім додають фонацію: один голосний звук, звукосполучення, 1-2 слова, коротка фраза.
Вихідне положення – сидячи на жорсткому стільці, ступні стоять на підлозі. Діафрагму і грудну клітку слід контролювати руками; фрази, що вимовляються на видиху, збільшувати. Час роботи – тиждень.
Вихідне положення – стоячи. Виконуються попередні вправи, але без контролю руками. Час роботи – тиждень.
Фонація додається до вправ на діафрагмальне дихання під час ходьби, розпочинаючи з трьох кроків. Поступово кількість кроків і довжина фрази, що вимовляється, збільшуються.
Під час проведення всіх дихальних вправ необхідно контролювати, щоб вдих виконувався носом, а видих – ротом.
Під час роботи з дорослими результативною є вправа «Три рядки дихання». Під ритмічний стук або плескання логопеда хворий робить вдихи і видихи точно за схемою. Починається і закінчується вправа фізіологічним ритмом дихання: вдих на 4 рахунки – видих на 4 рахунки – пауза. Показником правильності виконання вправи буде спокійний, без пауз і розривів перехід до звичайного фізіологічного дихання. Вправа проводиться за такою схемою:
4/4 4/5 4/6 4/7 4/8 4/9 4/10
5/10 6/10 7/10 8/10 9/10 10/10
9/10 8/9 7/8 6/7 5/6 4/5 4/4
( У кожному дробі чисельник – тривалість вдиху, знаменник – тривалість видиху; між видихом і вдихом – пауза).
ІV. Масаж – гігієнічний, вібраційний, самомасаж. Дуже важливо правильно підібрати вид масажу – поверхневий (заспокійливий, розслаблюючий) або глибокий (тонізуючий).
V. Лікувальна фізкультура – вправи для розвитку загальної і спеціальної моторики.
VІ. Гартування всього організму, ротоглоткової області (полоскання водою, сольовим розчином, ароматерапія).
VІІ. Викликання голосу слід розпочинати зі звуку [м] із закритим ротом. Потім можна переходити до складів, слів, фраз. Останній етап – діалогічне і монологічне мовлення. Паралельно проводиться робота над відновленням сили голосу, його висоти, поліпшенням тембру. Додаються вокальні вправи.
VІІІ. Функціональні тренування. Логопед (педагог, хтось із рідних) йде з тим, хто вилікувався, у магазин (на пошту, у банк тощо) і слухає, як той сам ставить запитання, спілкується з незнайомими людьми.
Насамкінець нагадаю: виконання наведених вправ не виключає візит до лікаря.