Тема: Україна-Русь в другій половині ХІ – ХІІІ ст.

Заняття 2. Україна-Русь за князювання Володимира Мономаха.

1. Посилення великокнязівської влади

Після смерті 16 квітня 1113 р. великого князя Святополка київський стіл, згідно з ухвалою Любецького з’їзду кня­зів, мав перейти до його сина Ярослава. Однак кияни, невдоволені політикою Святополка, який за допомогою лихварів нажи­вався на спекуляціях і відбирав майно у заможних людей, підняли повстання. В ньому взяли участь ремісники, торгівці, знедолені. Почали­ся грабунки й розправи. Бояри і міська верхівка і звернулися до Володимира Мономаха з проханням посісти київський стіл. 20 квітня він з’явився до столиці, де «з честю великою» був зустрінутий духовенством, боярами, міщанами. Повстання припинилося.

Володимир Мономах зійшов на престол у 60-річному віці (народився у 1053 р.). На цей час він мав досвід політичної боротьби, проявив себе вольовим і розсудливим державним діячем, талановитим полководцем, рішучим противни­ком князівських міжусобиць. Він усвідомлював небезпеку розпаду Русі і вбачав вихід із ситуації у зміцненні великокнязівської влади – влади монарха. Він прагнув утвердити отчинний принцип престолонаслідування, зосередити у своїх руках більшість руських земель, домогти­ся визнання своєї влади іншими князями і врешті-решт, спромігся стати всевладним мо­нархом. У своїх стосунках з підвладними князями Володимир Мономах дотримувався не принципу отчинності, а принципу сюзеренітету – васалітету, тому переміщував їх з одного столу на інший, а інколи відбирав їхні отчини. Перед смертю він поділив землі (волості) між синами.

У написаному ним «Повчанні дітям» він на­вчав синів піклуватися про рідну землю та під­даних, дотримуватися християнських чеснот, проявляти милосердя, цінувати людське життя, постійно збагачувати власні знання.

Правління Володимира Мономаха ознаме­нувалося зміцненням одноосібної влади великого князя й централізацією держави.

2. Внутрішня і зовнішня політика

Прийшовши до влади, Во­лодимир Мономах вирішив внести зміни до існуючих за­конів. У 1113 р. у с. Берестово­му зібралася рада знаті, що затвердила новий «Устав» – збірник правових норм, який уві­йшов до «Руської правди». Він підтверджував усі права землевласників щодо підданих, пе­редбачав поступки міській бідноті, обмежував лихварство. Заборонялося продавати купця у рабство, якщо той розорювався внаслідок війни, пожежі чи іншого лиха. Вперше визначалися права й обов’язки закупів², обмежувалися сва­вілля їхніх власників.

Володимир Мономах цілеспрямовано прово­див політику об’єднання під своєю владою земель імперії. Крім старих володінь – Перея­славщини, Північно-Східної Русі, Смоленська і Новгорода, він оволодів Києвом, Турово-Пінською землею, Волинню, Пінськом. На кінець життя князь зосередив у своїх руках 75% теренів Русі. Водночас він надзвичайно рішуче приду­шував прояви непокори князів. Так, у 1119 р. ув’язнив пінського князя Гліба Всеславича, усунув від влади волинського князя Ярослава Святополковича.

Помітно активізував Володимир Мономах зовнішню політику. На чільне місце в ній знову висувається південний напрямок, що зумовлювалося необхідністю захисту країни від половецьких нападів. Великий князь діяв активно, намагаючись завдати противнику випереджального удару. Так, у 1113 р., зустрівши половців під Виром, змусив їх відступити. Його сини в 1116 р. вчинили похід у Степ¹, зай­няли половецькі міста на Дону й захопили багату здобич. Складними були взаємини з Візантією. У 1116 р. ледь не дійшло до війни через протистояння у Подунав’ї. Непросто складалися відносини із західними сусідами. У 1018 – 1023 рр. велися воєнні дії з Польщею; спалахували конфлікти з Угорщиною.

Великий князь намагався розширити межі держави. Зокрема, його син Мстислав здійснив похід проти чуді й захопив їхнє місто Ведме­жа Голова. Інший син – Юрій – завдав удару по Волзькій Булгарїі.

Політика великого князя спрямовувалася на правове врегулю­вання суспільних відносин, зміцнення державної єдності Русі та захист її територіальної цілісності й безпеки.

3. Правління Мстислава Володимировича

У травні 1125 р. Володимир Мономах помер і великокнязівський стіл перейшов до його сина Мстислава. Як і батько, це був владний, рішучий і мудрий державний діяч. Він зумів зберегти за сім’єю Мономаха ключові позиції в імперії. Поза впливом Мономаховичів залишалися тільки Чернігівська земля, Полоцьк і дрібні волості в Галичині. Мстислав неухильно дбав про збереження одно­осібної влади й централізацію країни; у неслухняних князів відбирав уділи, а самих проганяв за межі Русі.

За князювання Мстислава на Русі запанував суспільний спокій, зумовлений припиненням кривавих міжусобиць. В одному з пізніших літописів зазначалося, що за його володарювання «всі князі руські жили в цілковитій тиші і не сміли один одного скривдити». Ця «тиша» тому так вражала нащадків, що невдовзі після смерті Мстислава у 1132 р. вибухнули небаченої сили усобиці, що згодом призвели до розпаду Русі на окремі князівства.

У зовнішній політиці великий князь відстоював державні інтереси Русі. Значну увагу він приділяв захисту її теренів від набігів половців. 1125 р. їх полчища зазнали розгрому на берегах р. Сули. Блискучою перемогою завершився й організований Мстиславом похід проти половців у 1129 р. За свідченням літопису, він «загнав половців за Дон і за Волгу, за [ріку] Яїк. І так ізбавив Бог Руську землю од поганих».

Великий князь прагнув розширити межі імперії у північно-західному напрямку. Зокрема, він підготував кілька походів проти литов­ців, а його сини завдали поразок чуді і «наклали на них данину». Князь підтримував союзницькі відносини з Візантією, шукав порозуміння з Польщею й Угорщиною.

Правління Мстислава було продовженням політики Володими­ра Мономаха, спрямованої на утвердження одноосібної влади монарха й запобігання міжусобицям. Не випадково Мстислава називали Великим

4. Утворення удільних князівств

Однак навіть титанічні зусилля таких таланови­тих правителів, як Володимир Мономах і Мстислав Великий, не змогли запобігти роздробленості України-Русі на окремі удільні князівства. До цього призвели як відносна слабкість центральної влади та відсутність усталеного порядку престолонаступництва, так і насамперед те, що в межах великої імперії були насильницьки об’єднані території, які різнилися за кліматичними умовами та рівнем економічного й суспільного розвитку, були населені різними етносами, які мали власні культурні й ментальні традиції.

Поширення приватної власності збільшувало прошарок заможних землевласників, інтереси яких дедалі менше збігалися з інтересами центральної влади.

Уже в 30-х роках XII ст. розпочався процес відособлення земель-князівств. З-під влади Києва вийшли, зокрема, Володимиро-Суздальське князівство і Новгород-Псковська земля. У 40 – 60-х роках фактично незалежною стає Полоцько-Мінська земля. На теренах сучасної України утворилося шість удільних князівств: Київське, Переяславське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Волинське й Галицьке. їхня знать створювала свої органи влади, військо, проводила само­стійну внутрішню й зовнішню політику, лише номінально визнаючи владу великого київського князя.

Утім, з утворенням удільних князівств існування Руської держави не припинилося. Відбулися лише зміни в управлінні нею. Так, за­мість одного великого князя тепер Руссю управляло об’єднання найсильніших князів. Такий порядок правління історики назвали колективним сюзеренітетом, коли князі – спільні сюзерени – зо­бов’язувалися захищати державу від ворогів і намагалися вирішува­ти найважливіші питання на князівських з’їздах.

Утворення удільних князівств і роздробленість Русі – законо­мірний наслідок її політичного й соціально-економічного роз­витку.

Роздробленості Русі на удільні князівства не змогла протидіяти централізаторська політика Володимира Мономаха і Мстислава Романовича.

Запам'ятаємо дати

1113 – 1125 рр. – князювання Володимира Мономаха.

1125 – 1132 рр. – князювання Мстислава Великого.

30 – 60-ті роки XII ст. – роздроблення Русі на удільні князівства.

Перевіримо знання

1. Які наслідки повстання киян 1113 р.?

2. Вставте в речення пропущені слова: «У ...р. у с. Берестовому зібралася рада ..., що затвердила новий ..., який увійшов до ... ».

3. Що таке Степ?

4. Яке твердження правильне: а) Володимир Мономах надав автономію окремим князівствам; б) Володимир Мономах управляв державою спільно з братами; в) Володимир Мономах дбав про зміцнення одноосібної влади.

5. Коли розпочалося відокремлення князівств: а) у X ст.; б) у 30-х роках XII ст.; в) у XIII ст.?

6. Назвіть заходи Володимира Мономаха, спрямовані на зміцнення великокнязівської влади.

7. У чому різниця між принципом отчинності й принципом сюзеренітету-васалітету?

8. Назвіть і віднайдіть на карті князівства і землі, які входили до воло­дінь Володимира Мономаха.

9. Чому в зовнішній політиці Володимира Мономаха знову на чільне міс­це вийшов південний напрямок?

10. Висвітліть зовнішню політику Мстислава.

11. Чому Мстислава називали Великим?

12. Які зміни відбулися в управлінні Русі у зв’язку з її роздробленістю?

13. На основі матеріалу підручника й опрацьованої додаткової літерату­ри складіть історичний портрет Володимира Мономаха.

14. На основі тексту підручника підготуйте доповідь «Повстання у Києві 1113 р.».

15. Чи була внутрішня політика Мстислава продовженням політики його батька? Свою відповідь аргументуйте.

Доведіть, що роздробленість Русі на удільні князівства не випадок, а результат закономірного розвитку держави

Лихварі – особи, котрі надають грошову позичку чи товар у борг під проценти.

Волость – область, округа. У Русі ХІ-ХІІІ ст. не мала чітко окресленої території, могла охоплювати місто з округою, кілька міст чи навіть невелику землю.

Закупи – селяни, котрі потрапляли в кабалу до землевласників через невідпрацьований борг – купу.

Степ – степові простори, що підступали до Русі з півдня й сходу. По них постійно перекочувалися хвилі кочових народів, які рухалися з Азії до Європи.

Домашнє завдання

1. Вивчити §14.Смолій В.А. Історія України. 7 кл., –К.: Генеза, 2007., С. 86 – 91.