Літературні терміни і художні засоби

Алегорія (з грецької - «інакомовлення») - термін на позначення основної ознаки байки - відтворення характерів людей та їхніх взаємин через художні образи тварин, рослин, предметів, явищ природи тощо.

Анафора (з грецької - «піднесення» або «єдинопочаток») - властивий для народної пісні художній прийом, при якому на початку віршованих рядків, строф, розділів поеми тощо відбувається повторення однакових слів чи фраз. Анафора може використовуватись автором не лише в поетичному, а й у прозовому творі.

Гіпербола (з грецької - «перебільшення») - один із тропів, що означає значне перебільшення рис і можливостей людини, ознак предметів, явищ з метою надання зображуваному виняткової виразності, значущості.

Епітет (з грецької - «прізвисько», «прикладка») - це художнє означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість предмета, явища, події, поняття. Епітет - найчастіше вживаний троп у мовленні. Епітет може бути виражений різними частинами мови, найчастіше - прикметником, прислівником, іменником, дієприкметником. Існує таке явище, як постійний епітет. Він часто вживається з певним іменником і поширений у фольклорі.

Інверсія (з латинської - «переставлення», «перегортання») - це зворот мови, засіб виразності художньої літератури. Використовується як у поетичних творах, так і в прозових. При інверсії порушується звичний прямий порядок слів: підмет може стояти після присудка, означення може вживатися після означуваного слова, а обставина - перед присудком.

Ліричний герой - це образ самого автора в його ліриці, а також один із способів розкриття його свідомості, немов би художній «двійник» поета. У багатьох випадках чітко окреслена фігура, особа, що наділена індивідуальністю, психологічною повнотою внутрішнього світу. Проте ліричний герой не може повністю ототожнюватися з автором, хоча й виражає його переживання, почуття, думки, пов'язані з тим, що стало предметом зображення у творі.

Метаморфоза (з грецької - «перетворення») - цей художній прийом передбачає перетворення однієї форми образу на іншу, його видозміну. Характерна ще для міфологічних творів, у яких явища, предмети й самі персонажі мали здатність до перевтілення, взаємопереходу; метаморфоза охоплює лише певний епізод сюжету (на відміну від метафори).

Метафора (з грецької - «переміщення», «перенесення») - поетичний вислів, що розкриває ознаки одного предмета чи явища шляхом перенесення на нього ознак іншого предмета чи явища. Видами метафори є персоніфікація та алегорія. Метафори бувають простими та розгорнутими.

Мотив (з латинської - «рухаю») - це неподільний смисловий елемент сюжету. їх сукупність, тісне переплетіння лежить в основі композиційної побудови ліричного твору. Вони рухають вчинками головних і другорядних героїв, відображають їхній внутрішній світ і спонукають їх до роздумів. Найбільш поширені в романтичній літературі мотиви самотності, жертовності, розлуки, туги за коханим. Але один і той же мотив може набувати різних змістовних відтінків залежно від того, який сюжет відображає.

Персоніфікація (з латини - «роблю» і «особа») - це особливий вид метафори, коли неістотам (явищам природи, предметам) надаються людські якості. Це своєрідне «олюднення» природи, навколишнього світу.

Порівняння - один із художніх засобів мови, образний вислів, у якому зіставляються схожі явища, події, предмети тощо. Порівняння будуються за допомогою сполучників як, ніби, наче, немов тощо або через заперечення.

Рима (з грецької - «такт», «ритм») - співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки. Це звукове явище, де збігаються звуки, а не букви. За допомогою рим рядки об'єднуються у строфи. За місцем наголосу рими бувають чоловічі (на останньому складі), жіночі (на передостанньому), дактилічні (на третьому з кінця) і гіпердактилічні (далі, ніж на третьому з кінця).

Ритм (з грецької - «розміреність», «такт») - це рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних). У віршуванні за одиницю ритму править віршовий рядок, підкреслений римою та паузою. В основу ритму у віршуванні покладено чергування наголошених і ненаголошених складів.

Символ (з грецької - «умовний знак», «натяк») - це умовне позначення предмета, поняття, явища іншим предметом, поняттям, явищем на основі подібності і з метою стисло і яскраво передати суть чогось або певну ідею. Певний образ стає символом, якщо він часто повторюється для означення того самого явища (наприклад, хліб і сіль у повісті М. Стельмаха стали символом гостинності, рідного дому).

Строфа (з грецької - «поворот», «зміна») - це група віршових рядків, що об'єднані спільною думкою, інтонацією та порядком римування. Це також ритмічно завершена частина поетичного твору, рядки в якій поєднані певною системою римування.

Сюжет (із французької - «предмет») - термін на позначення події чи низки подій, покладених в основу твору. Але це не лише перебіг зображуваних сцен і картин, а й віддзеркалення переживань, думок, емоцій автора. Сюжет також передбачає розкриття характерів героїв під час розвитку подій.

Сюжет складається з п'яти основних елементів:

1. Експозиція (від латинського слова «опис») - частина твору, яка передує розвиткові подій. У ній окреслюється загальна картина: фіксується час, місце дії, може відбуватись перше знайомство з учасниками подальшого конфлікту, з'ясовуються його умови, причини та обставини.

2. Зав'язка - точка відліку конфлікту протилежних сил, визначення проблеми, що впливатиме на хід подальших подій.

3. Розвиток подій - ще називається перипетіями сюжету. Це той компонент, що представляє власне перебіг подій, у яких розкриваються заявлені у творі проблеми й характери.

4. Кульмінація (з латинської - «вершина») - момент найвищого напруження в розвитку подій, найекстремальніша ситуація (випробування) для героїв твору, етап максимального виявлення протиріч між сторонами конфлікту.

5. Розв'язка - остаточне вирішення конфлікту, зображеного у творі, і завершення основних подій і сюжетних ліній.

Тема (з грецької - «основа») художнього твору - основне коло життєвих подій і явищ, висвітлених автором у художньому творі. Одна й та ж тема може висвітлюватися на прикладі різних життєвих явищ.

Алітерація – повторення у вірші, речення, строфі подібних за звучанням приголосних звуків, завдяки чому виокремлюються певні слова й рядки, які стають виразнішими.

Антитеза – зіставлення протилежних явищ, понять, почуттів, думок, образів для посилення враження.

Асонанс - повторення у віршованій мові однакових голосних звуків у рядку чи строфі, що надає їй музичності.

Літота - применшення якої-небудь ознаки предмета чи явища, на противагу гіпербулі ( сили як у комара, розум як макове зерно)

Метонімія – заміна одного слова іншим, суміжним за суттю ( « Читати І. Франка» замість « читати твори І. Франка»)