Формування компетентностей учнів через запровадження емпауермент-педагогіки

ЗМІСТ

1. Поняття, мета застосування емпауермент- педагогіки

2. Основні принципи та функції.

3. Порівняння традиційної педагогіки з емпауермент-педагогікою

4. Форми і методи роботи.

5. Урок в емпауермент-педагогіці

ЕМПАУЕРМЕНТ – педагогічна система, побудована на стимулюванні та самостимулюванні суб’єкта навчання до дій в інтересах сталого розвитку і сталого стилю життя.

Педагогіка (з грец. παιδαγωγική — майстерність виховання) — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини

Емпауермент-педагогіка – це методологія навчання, за якої учням надаються повноваження і відповідальність за рішення та дії, які вони приймають і виконують.

Сталий розвиток (з англ. Sustainable development) — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь.

Освіта для сталого розвитку – це освіта життєзабезпечення та покращення якості життя, яка інтегрує в собі особистісно-дієвий, компетентнісний підходи, продуктивні, інтерактивні технології.

Мета застосування емпауермент- педагогіки:

• формування основних груп компетентностей учнів

• діяльнісне спрямування уроків

• підвищення інтересу і зацікавленості учнів процесом навчання

• надання допомоги учням у самопізнанні та проектуванні власного

майбутнього з метою самореалізації

• формування в учнів нових моделей поведінки та дій, що відповідають

потребам сталого розвитку нашої країни і планети в цілому

• розв’язання проблем, що виникають у житті

Основні принципи емпауермент-педагогіки

Реалізація виховного і розвивального потенціалу змісту освіти для сталого розвитку забезпечується виконанням педагогом особливих функцій:

лідера (долучає дітей і їхніх батьків до діяльності, мотивує, надихає, підтримує, заохочує, спрямовує до реалізації поставленої мети);

носія інформації (володіє знаннями та вміннями в кількох галузях, якими охоче ділиться з дітьми та їхніми батьками);

радника (допомагає знайти оптимальний напрям і спосіб діяльності відповідно до психологічних, пізнавальних потреб кожної дитини);

організатора (організовує діяльність дітей, створює для них відповідні умови, забезпечує необхідними ресурсами, підтримує контакт з батьками та іншими учасниками освітнього процесу);

наставника, помічника (допомагає дітям виконувати завдання за темою, сприяє налагодженню контактів між усіма учасниками, підтримує зворотний зв’язок);

експерта (аналізує процес і результати освітнього процесу).

Роль вчителя – підбадьорити і скерувати учня

Порівняння традиційної педагогіки з емпауермент-педагогікою

Традиційна педагогіка виходить з положення, що надання учневі певної порції інформації викликає зміну його ставлення (а отже, і цінностей) до того чи іншого явища. Наслідком (очікуваним результатом) зміни ставлення вважається поступова зміна діяльності чи моделей поведінки дитини. Такий підхід до освіти, що має на меті зміну суспільної поведінки, може бути представлений схемою: 

Проте спостереження показують, що відтворення у навчальному процесі такого ланцюжка не забезпечує на практиці ані формування цінностей, ані реальних змін поведінки. Усі знають, що палити шкідливо, але не всі кидають палити. Отже, ця модель не є вірогідною, тобто не відповідає реальності. У цій схемі працює лише компонент І, а компоненти ІІ, ІІІ, IV не задіяні.

Педагогіка empowerment передбачає, що у процесі навчання першим етапом стають дії (експериментування), що породжує занепокоєння і викликає потребу в інформації щодо проблеми та шляхів її розв’язання. Дуже важливо починати саме з дій. В процесі такого навчання роль вчителя змінюється. Він виступає організатором дій учнів. Він надихає учнів, підбадьорює і скеровує їхні зусилля. Процес навчання відбувається майже цілком самостійно. Учні самі обирають спосіб діяльності, виконують обрані дії, обговорюють їх, приймаючи самостійні рішення. Вчитель лише створює умови для безпечного і ефективного протікання процесу навчання.
Його завданням є також розвиток в учнів навичок критичного мислення. Постановка перед учнями питань спонукає їх до пошуку відповіді – здобування знань. Маючи знання, отримані самостійно, вони більш готові до нових викликів і наступних дій.
Вчитель має вміти слухати учня, чути його і не оцінювати його особисті зміни. Все, що робить вчитель – це запрошення. Важливим є також демонстрація вчителем моделей поведінки, орієнтованої на стійкий розвиток.
Таким чином підхід, заснований на педагогіці empowerment (надання внутрішньої сили, надихання) може бути представлений такою схемою:

ДІЯЛЬНІСТЬ

Початок: просте й цікаве завдання, що запрошує учня до діяльності

Участь у проектах, реалізація задумів

Позитивна зворотна інформація про результати діяльності

Занепокоєння (мотивація)

Пошук знань, постановка запитань

ЗНАННЯ

Емпауермент – педагогіка, пропускаючи етап «знання», запрошує учнів відразу експериментувати, тобто «діяти». Це дуже важливо: починати саме з діяльності.

тести

рольові ігри

літературне лото

дискусії

форми і методи роботи

створення картосхем

Моделю вання

ситуативні ігри

екскурсії

Урок в емпауермент-педагогіці

Етапи уроку	Зміст етапу	Мета	Методи, способи, прийоми
Мотиваційно-організаційний	Введення учнів в тему; формування стійкої мотивації – фокусування уваги учнів на проблемі чи наступній діяльності; актуалізація попередніх знань учнів, життєвих уявлень і досвіду, їхній аналіз і оцінювання; повідомлення теми уроку та очікуваних результатів; якщо це не перший урок в темі (блоці), що вивчається, слід нагадати учням, над яким розділом (блоком) працюємо та яких результатів очікуємо;	- Налаштування учня на ефективний процес пізнання, усвідомлення в ньому особистої зацікавленості, навчальних результатів своєї пізнавальної діяльності; - розвиток власних новоутворень учня в його свідомості, емоційно-ціннісній сфері тощо;	- Спеціальна форма навчального дослідження – кількісний та якісний аудит; - коротка розповідь вчителя, бесіда, наочний метод, що викликають у учнів здивування до змісту знань та способу їх отримання, підкреслюють парадоксальність явищ і подій; - нескладні інтерактивні методи: «мозковий штурм», «мікрофон», «вправа-криголам»; інформаційний (звернення до різних джерел інформації);
Діяльнісно-пракичний	інструктування – вчитель розповідає учасникам про мету вправи чи наступної діяльності, правила, послідовність дій і кількість часу на виконання завдань; запитує, чи все зрозуміло; якщо необхідно, об’єднання в групи, пари, розподіл ролей, інші технічні дії учнів (розташування меблів, підготовка обладнання тощо); виконання завдання. На цьому етапі вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання у співпраці один з одним; презентація результатів виконання вправи групами чи окремими учнями;	опанування учнями змісту предмета за допомогою різноманітних методів; обирання дій щодо власного способу життя;	- методи роботи з підручником; - метод виконання групових та індивідуальних вправ; - метод проектів;
Підсумковий	Перевагою підсумкової частини є акцент на порівнянні намічених цілей з остаточними результатами. Саме тут прояснюється зміст проробленого, підводиться риска під отриманими знаннями і встановлюється зв'язок між тим, що вже відомо, і тим, що знадобиться у майбутньому.	-Усвідомлення учнями, чого вони навчились, збагачен-ня власного досвіду; -визначення рівня розуміння та засвоєння навчального матеріалу, плану-вання реальних кроків для його подальшого опрацювання й застосування; - порівняння власного сприйняття з думками, поглядами, почуттями інших й інколи корегування певної позиції.	вербальні; метод рефлексії.

Ви – вчитель сталого стилю життя!

Навчити людину чогось, не будучи взірцем для наслідування у даному виді діяльності, неможливо. Намагайтеся глибше зрозуміти ідеї освіти для сталого розвитку і захопитись ними, а також ефективніше організовуйте діяльність учнів. Не забувайте наводити приклади з власного життя, причому не обов’язково ті, що характеризують вас з найкращого боку. У вас, як і в учнів, завжди є можливість самовдосконалення, помилки ж привертають нашу увагу до того, що потрібно в собі змінити.