П’єса «Язиката Хвеська»

(за мотивами української народної казки)

Мета: популяризувати серед учнівської молоді усну народну творчість, формувати стійкий читацький інтерес, за допомогою кращих зразків українського фольклору прищеплювати дітям любов до рідного слова, захоплення красою та багатством української мови.

Обладнання: костюми, аудіозаписи українських народних пісень.

Декорація сцени:

• на передньому плані розташовані кущі, дерево, імітація річки та риби, за ними тин;

• на другому плані світлиці, лава, вишиті рушники, речі домашнього ужитку.

Дійові особи:

Параска, Палажка - Чорна Таня і Анастасія Блажченко.

Хвеська – дружина Петра – Дорош Аліна.

Петро - селянин – Мотрук Денис.

Куми, сусідоньки - Надія Блажченко, Аліна Антонюк, Процик Світлана.

Панський економ - Тригуб Андрій

Ведучі - Вікторія Николишин, Ангеліна Костевко.

Ведуча. 1

«Весь світ театр, а люди в нім - актори»,-

Цю фразу кожен чув із вас не раз.

В житті ми граємо усякі ролі,

Події різні, різний час.

Сюжети п'єс саме життя складає,

Бувають і комедії, і драми...

І не завжди добро перемагає.

Пригоди різні відбуваються із нами.

Та істину ви маєте збагнути:

Тут випадкового нічого не буває,

І будь-який спектакль життєвий

обов'язково нас чогось навчає.

От і сьогодні дійство вас чекає,

Чи то бувальщина, чи вигадка? Хто знає?

Не будем змушувати вас чекати -

До вашої уваги «Хвеська Язиката»!

^{Ведуча 2.}

Кажуть різнії пригоди й прикрості трапляються,

Якщо в когось за зубами язик не тримається.

Саме тому чоловік зайвого не скаже,

А коли вже щось і знає - виду не покаже.

Щось питаєш, він мовчить, скрегоче зубами,

Не витягнеш з нього слова жодними кліщами.

I ведуча.

Інша справа ми - жінки, ніде правди діти,

Ти нам їсти не давай - дай поговорити.

«Ой, кумасю ріднесенька, що я вчора чула!»

А вже потім те і се - ніщо не забула.

ІІ ведуча.

А кума - другій кумі,а та - третій, п'яті

Сьомій, восьмій, а вже та розкаже й десятій.

Незабаром все село гуде, наче вулик:

Те, чого не треба знать, усі-всі почули.

І ведуча.

Що ж поробиш, як таку ми натуру маєм
І секрети в таємниці довго не тримаєм.
А ось іноді, бува, зайве слово скажеш -

І на голову свою справжній клопіт маєш.

От жив собі чоловік, Петром величали.

Господаря такого усі в селі знали.

Хвеська ж, то жона його, гарная на вроду,

Як ягідка рум'яненька, хоч пий з лиця воду.

II ведуча.

I жили вони нівроку,господарство мали,

Про добробут і достаток спільно, дружно дбали.

Та в дружини, як на зло, була одна вада,

Лихові цьому Петро не міг дати раду.

І ведуча.

Тільки Хвеська щось почує - розплеще повсюду,

І найменших подробиць вона не забуде.

То Петро її вмовляє, наказує, просить.

Та дарма, вона ж плітки по селу розносить.

Чоловіку це набридло, вже махнув рукою,

Може, з часом утрясеться все само собою.

Виходить Хвеська

Хвеська Явдохо, Явдохо! Та виходь,те, щось вам скажу! Та швидше, Явдошенько, голубонько, та де ж ви? Та виходь же скоріш, бо мене нетерплячка бере.

Явдоха. Та я усе, корови подоїла, молоко процідила, горшки помила та й бігом до вас. Та що там у вас трапилось?

Хвеська. Та у мене ні, в мене все гаразд. А у селі гомонять. Нікому не кажіть, бо я це тільки вам. А у селі гомонять. Що Параска знову свариться з Палажкою.

Явдоха. Та тьху на них, ніяк не вгомоняться. А що цього разу вони між собою не поділили?

Хвеська. Точно не скажу, але люди кажуть, що Парасчин підсвинок та поїв Палажчину цибулю. А знаєш, що, а давай побіжимо і подивимось.

Явдоха. Хоча б не побились! ( Побігли дивитись. Ще одну куму кличе.) Кумонько ходіть з нами, але нікому не кажіть, бо я це тільки вам.

Вихід Параски та Палажки

Параска. Люди добрі! Скажіть же ви мені, що на світі божому робити? Ніхто мені так не допік аж до живих печінок, як та капосна баба Палажка? Хіба ж ви її не знаєте?Свята вона та божа! До церкви ходить, Богу молиться, ще й других навчає...! А тутечки – одні плітки. І як то ваш язик не болить сплітати?

Палажка. Згляньтеся люди добрі, на мої руки і пожалійте, бо не можна мені не те, що на селі вдержатись - а й на світі жити, набріхує на мене, судить мене по селі і хуторах. Що я сяка й така, і носата, і чубата, і горлата, і задрипанка, і лиса, ще й до того відьма. Боже мій!. Якби я справді була відьма, я б перш за все показала тобі, Парасю, свої чари коло твоїх воріт. Пліткуєш про мене.

Параска. То я пліткарка?

Палажка. А ти забула, як торік мого підсвинка повісила?

Параска. Коли?

Палажка. Ой, людоньки добрі, ви й уявити собі не можете, що ця клята Параска мені накоїла! Раз мій рябий підсвинок вліз у її бур’яни на городі, та заблудився, а мене тоді не було вдома. Приходжу я, як оце тепер - з ярмарку, дивлюся, а мій підсвинок безталанний висить на тину прикручений за задні ноги. І що їй ця Божа твар могла поганого зробити в городі, га? Я до нього, - а сусідка вже вибігла з хати на поріг – тут як тут. Та як роз’явить рота, як покаже залізні зуби. Ич, бур’янів їй шкода стало.

Параска. Ах ти клята Палажко! Та твій негідний підсвинок заліз у мій город, капусту витовк, моркву носом виорав, картоплю вим’яв, кабачки потрощив, в буряках вивалявся. Та бодай твоє порося вовки з'їли, як твій підсвинок поїв мою цибулю.

Палажка.. Людоньки, не дайте збрехати, де це бачено, щоб свині та цибулю їли?!

Параска.. Бачено. У мене в городі!

Палажка.. Та ти сама, як та цибулина!..

Параска. А-а-а… Зате в тебе ніс, як бараболя!...( Тікають зі сцени).

Хвеська. Ой сусідоньки, та невже Палажка відьма?

Кума. Ой кумоньки, треба бігти, це ж я пиріжки в піч поставила, не дай Боже, такого лиха, щоб пиріжки згоріли.

Явдоха. Ой сусідонько, і я піду, корову прижену, щоб бува не зурочила.

Хвеська. А я біжу до Одарки, ще їй розкажу.

(Розходяться)

ІІ дія

I ведуча.

Ось поїхав наш Петро у поле орати,

Бо ж весна, і час настав нивку засівати.

Закотив він рукава, вола підганяє,

Діло добре йде йому - пісня помагає.

Петро з'являється на сцені, поганяючи вола. Він починає орати і співати (звучить укр. народна пісня «Якби мені сивий кінь»)

Петро: (монолог)

Розкажу я вам, добрі люди, про свою Хвеську. Жінка вона в мене гожа.

То правда. І в господі, і на огороді вправна. Усьому толк знає. Та до пори, та до часу, такеє добро, як-то кажуть. Бува раптом моїй Хвесьці з раночку перехилитися через тин та привітатися з кумою, все! Крапка. До пізнього вечора нема моєї жінки вдома – знай, з кумою ляси точить. На те воно вам жіноча порода. І марно з жінчиним ґанджем боротися. Їй-бо, ліпше язиком вулицю замести.

ІІ ведуча.

Усміхається Петро, до снаги робота.

Саме час зерно кидати, приємні турботи.

Але що це? Воли стали, що там заважає?

Із землі Петро якийсь клуночок виймає.

Петро.. Не віру! Горнятко! Повне грошей! Ну як же такою радістю з Хвеською не поділитися?.. (Йде додому до Хвеськи)

Петро. - Хвесько, чула?

- Чого тобі?

-Петро. Ти собі намисто хочеш? Коралі?

- Хочу!

-Петро. А нову хустку?

- Та за що ти купиш? Де гроші візьмеш?

Петро.- Ти тільки нікому не говори… Горнятко плугом виорав. Повне грошей. Тепер заживемо! Тин полагоджу, нові чоботи куплю…

(чоловік пішов)

Ведуча 1. Думав, думав бідолаха та й надумав: «Треба одучити її од такої поганої звички. Та й гроші, щоб не пропали». Ото взяв Петро і пішов на базар; купив там трохи бубликів та зайця застреленого, а вертаючись з базару, привернув до річки та витяг з ятерів рибу, а туди зайця положив. Тоді рибу ту одніс у ліс і порозкидав попід кущами, а ті бублики взяв та й почіпляв на одній груші, що на краю лісу стояла. Вертається додому.

Петро. Жінко, а ходімо в ліс, пошукаємо, чи немає там риби, то позбираємо!

Хвеська. Що це ти, чоловіче, здурів, чи що? Хіба ж таки буває у лісі риба?

Петро. Авжеж, буває, здається, сьогодні ми й назбираємо риби. Ось ходім лиш!

(Приходить у ліс, коли так: то під тим, то під тим кущем лежить риба.)

Петро. А що, Хвесько? Не казав я тобі?

Хвеська. Оце диво і родилася, і хрестилася, а такого дива не бачила.

Петро.Ну, добре, ходім лишень до річки, чи не піймався часом заєць у ятір.

Хвеська. Тю на тебе, чоловіче! Чи ти не здурів? Де ж таки видано, щоб зайці у річці ловились?

Петро. Не видано! Отже, ти й риби в лісі не бачила, але ж є! Ходім лиш! — каже він.

(Пішли... Виходять на узлісся, аж стоїть груша, і на ній бубликів рясно — аж віти гнуться.)

Хвеська.Чоловіче, чоловіче! Чи бачиш? Бублики нагруші!

Петро.Та бачу то що?

Хвеська.Та як же таки: бублики на груші! Хіба ж таки бублики ростуть на груші?

Петро. Звісно, не ростуть, А то, мабуть, бублейна хмара йшла та й зачепила ліс, оце й зосталися бублики.

Хвеська.Ну же, чоловіче, давай нарвемо.

Петро. Йдем жінко на річку, може зайця спіймаємо.

(Нарвали ідуть до річки. Витяг чоловік ятір аж у ній заєць.)Х веська. Ох ти ж моя ненько! Заєць зловився! І родилась, і хрестилась, такого не бачила.

(Приходить додому)

Хвеська. І що то, чоловіче, за день такий: риба в лісі, заєць в річці, бублики на груші!

(Ото вже надвечір чути галас, гомін на селі.)

Фон «Гавкання собаки»

Петро. Я піду подивлюся!

Хвеська. Та ну-бо, Петрику, голубчику, ріднесенький, скажи!

Петро. Та то наш пан економ та покрав у пана ковбаси, то тепер його по селу водять та ковбасами б'ють, щоб більше не крав!

Хвеська. Ох, лишенько! Побіжу я до куми Меланки та розкажу!

Петро. От не ходи краще та сиди дома! Хіба ти не знаєш нашого економа? Він як довідається, що ти про його таке розказувала, то й тебе й мене з'їсть.

Петро. Ти тільки нікому нічого не говори,а найбільше мовчи, що я горнятко повне грошей плугом виорав.

Хвеська. Добре, нікому в світі не скажу.

Ведуча ІІ. Хвеська, аж два дні мовчала,

В роті язика кусала.

Була хмура, мовчазна,

Так неначе й не вона.

Та тільки-но Петро

Подався працювати,

Як Хвеська до Одарки

В хату.

Хвеська. Ох, кумочко, чи ви чули?..

Одарка. Ой, кумасенько моя,

Мила, дорогенька,

Насварить тебе Петро

За язик довгенький.

Явдоха. Ой, ти кумцю, ой т рідна,

Та в чім же ти винна,

Що язик у тебе гарний,

Як довга лозина.

Хвеська виходить. А Одарка до Маланки.

Одарка. Маланко! Маланко!

Маланка. Чого вам, сусідонько?

Одарка. Хрест святий, на нашому кутку завелися багачі?

Маланка. Та це хто?

Одарка. Петро з Хвеською!

Маланка. Петро? У нього живіт до спини прилип! Більше Хвеську слухайте!

Одарка. Баняк! Повний баняк грошей! Срібла! Петро волами виорав. Хвесьці купить коралі, спідницю. Ви тільки мовчіть, то під великим секретом…

І ведуча.

Ось пішла ця новина по селу гуляти,

Дуже скоро докотилась і в панські палати.

Економ на другий день вже Петра чекає,

В нетерпінні походжа, руки потирає.

ІІІ дія

На сцені в нетерпінні походжає економ, потирає руки, радий, що скоро отримає гроші. Заходять Петро й Хвеська.

Петро.

Добрий день, поважний пане! Як здоров'я ваше?

На такеє привітання економ наш каже:

Економ.

Та здоров'я непогане, ще й настрій хороший.

Ану швидко зізнавайся, де заховав гроші.

Петро.

Змилуйтеся, добрий пане! Які в нас доходи?

І день і ніч працюємо до сьомого поту.

Економ.

Годі тут мені брехать. Скарб он відкопав ти

І, як чесний чоловік, мав мені віддати.

Петро.

Боронь, Боже! Який скарб? Нічого не знаю.

Економ.

Почекай, в твоєї жінки зараз запитаю.

А ти, Хвесько, не мовчи, кажи все відверто,

Бо Петро в тебе, як віл, он який упертий.

А попробуєш збрехати, покараю строго!

Знайшов твій чоловік гроші?

Хвеська. Знайшов, паночку, знайшов!

Усю правду розкажу, усю-всю, їй Богу!

Справді, мій Петро у полі гроші відшукав
І вдома під припічком горщик заховав.

Петро. Та чого вона не наплете! А ви краще спитайте її, пане, коли се було?

Економ. А коли се було?

Хвеська. Еге! Коли! Саме тоді, як в лісі під кожним кущем рибу збирали, і бублейна хмара йшла, і в лісі бубликів ми натрусили, і в річці у заєць піймався.

Петро. Ото слухайте, пане,що вона плете?

Хвеська. Саме тоді це було, як увечері вас, милостивий пане, по селу водили...

Економ. А чого мене водили по селу?

Хвеська: Вибачайте, пане... А було це тоді,

Як вас, пане економ,

Водили усім селом,

По всіх вулицям водили,

Ковбасою били, били.

Пан економ: І чого б це мене водили та били?

Хвеська: Бо ковбаси ви ті взяли,

В пана нашого покрали.

Пан економ: Ах ти ж баба язиката,

Язичище, як лопата.

Треба нам тебе провчити,

Гарно різками набити.

Хвеська: За що різки? Я ж правду казала. (Плаче.)

Петро: Годі, Хвесю, годі, люба,

Будеш тепер знати,

Не годиться гарній жінці

Язиком плескати.

Хвеська: Вибачайте, пане.

Вибачайте, люди.

Петро: Пожалійте, Хвесю, люди, вона більше так не буде.