МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ГЛУХІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА

КАФЕДРА ТЕОРІЇ І МЕТОДИКИ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

Декоративно – прикладне мистецтво як засіб розвитку творчих здібностей учнів на уроках декоративного малювання в початкових класах

Курсова робота

з методики навчання образотворчого мистецтва в початкових класах

студентки 4 курсу 42 групи

напряму підготовки 6.010102

Початкова освіта

Лук’яненко І.В.

Науковий керівник: Ковальов О. Є.

Національна шкала _________________

Кількість балів: ____Оцінка: ECTS___

Члени комісії: _________ _________________________

_________ _________________________

_________ _________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

Глухів 2015

ПЛАН

Вступ………………………………………………………………………………3

Розділ І Розвиток творчих здібностей учнів 1-4 класів засобами декоративно-прикладного мистецтва в теорії і практиці навчання …….6

1. Психолого-педагогічне обгрунування поняття «творчі здібності»………..6

2. Особливості декоративно-прикладного мистецтва……………………….10

3. Значення декоративно-прикладного мистецтва у розвитку творчих здібностей учнів 1-4 класів…………………………....................................17

Розділ ІІ Розвиток творчих здібностей на уроках з декоративно-прикладного мистецтва у 1-4 класах ……………………………………....24

1. Зміст уроків з декоративного мистецтва у 1-4 класах……………….……24

2. Методика проведення уроків з декоративно-прикладного мистецтва у 1-4 класах………………………………………………………………………….32

3. План-конспект уроку «Писанка-витинанка» для 3 класу……………….36

Висновки………………………………………………………………………...43

Заключення……………………………..…………………………………..…...44

Список використаних джерел………………………………………………...46

Вступ

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку нашої держави актуальною залишається проблема збереження та примноження культурної спадщини українського народу. Пам’ятками народної культури, носіями традицій попередніх поколінь є твори декоративно-прикладного мистецтва.

Декоративно-прикладне мистецтво – складне і багатогранне явище культури. Поняття це досить широке, воно охоплює багато видів народного промислу, такі як зодчество, музика, танці, фольклор, побутове мистецтво. Це мистецтво можна назвати і глибоким, тому що воно живе разом з народом, йдучи корінням в далеке минуле, і в той же час розвивається в наші дні. Поза цієї сфери неможливо уявити собі життя людини, адже кожна річ, будь-то одяг, посуд, меблі, побутові предмети, займають певне місце не тільки в організованому людиною середовищі життєдіяльності, але насамперед у її духовному світі.

Декоративно-прикладне мистецтво впливає на різні особистісні якості дитини – естетичні, моральні, інтелектуальні, трудові. Розглядаючи твори декоративно-прикладного мистецтва, діти відчувають почуття задоволення від яскравих життєрадісних кольорів, багатства і різноманітності видів і мотивів, переймаються повагою до народного майстра, у них виникає прагнення самим навчитися створювати прекрасне. Широке включення всіх його видів в освітній процес сприятливо впливає на дітей, дає їм можливість пізнавати дійсність з різних сторін, викликає позитивний емоційний відгук, посилює позитивне ставлення до художньої діяльності.

На заняттях у школі дитина освоює різні види образотворчої діяльності і отримує свободу в оперуванні її виразними засобами. Так, в декоративній роботі вона вже здатна відходити від засвоєних стандартів побудови декоративних композицій, комбінувати їх елементи, використовуючи при побудові засоби художньої виразності даного виду мистецтва.

Проблема розвитку творчих здібностей у дітей – одна з ключових в педагогічній науці і декоративно-прикладне мистецтво (як вид художньої творчості) покликане займатися пошуками вирішення цієї проблеми. У цьому плані освоєння технологій, методик, технічних прийомів ремесла в декоративно-прикладному мистецтві йде в тісному взаємозв’язку з розвитком образного, просторового, асоціативного і творчого мислення дитини.

Багато філософів, психологів, педагогів вивчали питання творчості та його місця в системі формування особистості, теоретичні аспекти проблеми розвитку художньо-творчих здібностей знайшли відображення в їх роботах. Ми спиралися на дослідження А. Х. Алієвої [2], Я. А. Беляєвої [5], Є. А. Брюхової [5], І. Брякової [7], Л. Г. Григор’євої [11], О. Є. Ковальова [15], С. Є. Маслової [21], С. О. Мочалової [24], З. І. Пазнікової [28], О. М. Петренко [29], Л. В. Старовойт [35], Т. Я. Шпикалова [38, 39], та ін.

Протиріччя. Оскільки особистість найінтенсивніше формується у період шкільного віку, то саме школа покликана відіграти провідну роль у творчому розвитку школярів. Проте, в сучасній педагогіці загальної освіти існують певні прогалини щодо творчого розвитку учнів. Вони зумовлені репродуктивно-виконавчими видами робіт, практикою залучення до творчої діяльності здебільшого обдарованих дітей. Внаслідок цього переважна більшість школярів перебуває поза цією своєрідною і важливою сферою виховного впливу. Отже, виникає необхідність у глибшому вивченні сучасної вітчизняної і зарубіжної практики креативної педагогіки, теорії творчого розвитку школярів, педагогічного досвіду навчання, виховання і розвитку особистості школяра засобами декоративно-прикладного мистецтва. Це й зумовило вибір теми: «Декоративно-прикладне мистецтво, як засіб розвитку творчих здібностей учнів».

Мета дослідження – визначити вплив декоративно-прикладного мистецтва на розвиток творчих здібностей учнів.

Об’єкт дослідження – процес формування творчих здібностей учнів за допомогою декоративно-прикладного мистецтва.

Предмет дослідження – декоративно-прикладне мистецтво, як засіб розвитку творчих здібностей учнів.

Завдання дослідження:

1. Визначити зміст понять «творчі здібності» та «декоративно-прикладне мистецтво».

2. Охарактеризувати творчо-розвивальні можливості декоративно-прикладного мистецтва.

3. Розробити план-конспект заняття з декоративно-прикладного мистецтва для 3-го класу.

Методи дослідження: для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети використані загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення науково-теоретичних та емпіричних даних).

Розділ І Розвиток творчих здібностей учнів 1-4 класів засобами декоративно-прикладного мистецтва в теорії і практиці навчання

1.1 Психолого-педагогічне обгрунування

поняття «творчі здібності»

Проблема розвитку творчих здібностей особистості цікавила вчених завжди, про що свідчать наукові дослідження психологів, педагогів, методистів XIX-XX століть. У першій половині XXІ століття вивчення проблеми формування творчих здібностей особистості набуває ще більшу значимість і актуальність у зв’язку з вимогою часу, тому звернення методистів до цього питання носять системний, багатоаспектний характер і ведеться в декількох напрямках [7].

Термін «здібності», незважаючи на його давнє і широке застосування в психології, наявність досить точних визначень, до цього часу тлумачиться неоднозначно. У сучасній психології і протягом усієї історії її розвитку можна зустріти різні визначення поняття «здібності»:

1. Здібності – властивості душі людини, що розуміються як сукупність різноманітних психічних процесів і станів. Це найбільш широке та старе визначення.

2. Здібності являють собою високий рівень розвитку загальних та спеціальних знань, умінь та навичок, що забезпечують успішне виконання людиною різних видів діяльності. Таке визначення було поширене в психології XVIII - XIX століть.

3. Здібності – це те, що не зводиться до знань, умінь та навичок, але пояснює й забезпечує їх швидке засвоєння, закріплення та ефективне використання на практиці. Це визначення прийняте та найбільш поширене нині. Але разом з тим воно є найвужчим із усіх трьох [26, с. 212].

У вітчизняній і зарубіжній науці є різні тлумачення як видів, так і структури здібностей. Загальноприйнятим вважають поділ здібностей за видами діяльності (здатності до набуття знань, музичні, артистичні та інші).

Дослідники виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний і творчий. Творчий рівень розглянемо в контексті творчих здібностей, щодо яких в науці також існують значні різночитання.

У педагогічній енциклопедії поняття «творчі здібності» визначається як синтез властивостей і особливостей особистості, що характеризують ступінь їх відповідності вимогам певного виду творчої діяльності та обумовлюють рівень її результативності [30, с. 443].

На думку В. А. Рогозіної, творчі здібності – це особливий вид розумових здібностей, що виражаються в умінні продовжувати розумову діяльність за межами необхідного, відхилятися в мисленні від традиційних норм і генерувати різноманітні оригінальні ідеї, знаходити способи їх практичного вирішення. У школярів творчі здібності проявляються в нестандартності, нешаблонності рішення пропонованих їм завдань [31, с. 28].

С. Є. Маслова вважає, що творчі здібності – це такі психологічні особливості дитини, що підлягають розвитку, від яких залежить готовність особистості до творчої діяльності. До них відносяться: дивергентне мислення: швидкість, оригінальність, точність і гнучкість; уява; самостійність; мотивація різних етапів творчості [21, с. 59].

Творчі здібності дітей мають багато індивідуальних відмінностей. Зовнішні прояви творчого розвитку різноманітні – це і більш швидкий розвиток мовлення і мислення дитини, і рання захопленість, і допитливість. A. M. Матюшкін вважає, що найбільш загальною характеристикою і структурним компонентом творчого потенціалу дитини є пізнавальні потреби, які є складовими психологічної основи домінантності пізнавальної мотивації. Ця мотивація виражається в дослідницько-пошуковій активності, проявляється в більш високій сенситивності до новизни стимулу, новизні ситуації, виявленню нового в звичайному [40, с. 54].

Вікові періоди накладають значний відбиток на прояв творчих здібностей. Дослідження Є. І. Банзелюк довело, що всі показники креативності зростають при переході від дошкільного віку до 1-го класу школи. До 2-го класу школи значимо зростають показники швидкості, гнучкості, оригінальності та абстрактності мислення. При переході з 2-го в 3 клас показники швидкості, оригінальності та ретельності розробки перестають рости; на висоту показників можуть вплинути: специфічність одержуваної дитиною інформації, обрана випробуваним тактика роботи з матеріалом, обсяг знань зовнішнього (предметного) світу, досвід у малюванні і власне продуктивний процес. Високі показники креативності, а також їх позитивна динаміка в дошкільному і молодшому шкільному віці можуть мати не тільки психологічну, а й фізіологічну природу [4, с. 56].

Л. Г. Григор’єва зазначає, що розвиваючи творчі здібності молодших школярів, педагог зобов’язаний враховувати наступні закономірності виховного процесу:

- цілі, характер і зміст виховання визначаються об’єктивними потребами суспільства, інтересами держави, соціокультурними та етнічними нормами і традиціями;

- результати виховання обумовлені узгодженістю педагогічних впливів, впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів;

- позитивна реакція особистості на педагогічні дії обумовлена урахуванням її потреб, інтересів і можливостей, поважним і вимогливим ставленням, опорою на позитивне, створенням оптимістичних перспектив особистісного розвитку;

- ефективність виховання детермінована ступенем власної активності особистості, змістом і способом організації діяльності, в яку вона включена, мотивами участі в діяльності, характером педагогічного керівництва [11, с. 46].

Завдання розвитку творчих здібностей молодших школярів здійснюються в процесі:

- загальноосвітньої підготовки;

- позакласної та позашкільної роботи, що включає в себе просвітництво, різноманітну за змістом і формами групову діяльність і спілкування;

- участі в основних видах праці: навчальній, самообслуговуванні, домашній, суспільно корисній [37, c. 172].

Л. Г. Григор’єва вважає, що розвиток творчих здібностей молодшого школяра можливий, якщо педагог:

- підбирає зміст навчального матеріалу, що підштовхує школяра до виходу за рамки зразка;

- в процесі спілкування заохочує вільний прояв дитиною свого ставлення, допомагає долати труднощі;

- стимулює активність учня в навчальній і позанавчальній діяльності;

- усуває внутрішні перешкоди творчим проявам;

- приділяє увагу роботі підсвідомості молодшого школяра;

- утримується від оцінок;

- дає учням можливість розумової розминки;

- підтримує жвавість уяви дитини;

- вчить «дисциплінувати» уяву, фантазію, контролювати їх;

- розвиває сприйнятливість, підвищує чутливість, широту і насиченість сприйняття;

- розширює фонд знань дітей;

- допомагає учням виявити сенс, загальну спрямованість їх творчої діяльності [11, с. 47].

В. Г. Боброва пропонує 3 рівня диференціації завдань для розвитку творчих здібностей:

1) Рівень С – учнівський (учні виконують завдання на відтворення матеріалу).

2) Рівень В – алгоритмічний (учні виконують завдання на застосування знань у стандартних умовах).

3) Рівень А – творчий або напівтворчий (учні виконують завдання на застосування знань у нових умовах, на моделювання).

Відповідно до цього вчитель розробляє для кожної групи учнів свої домашні завдання, продумує питання для закріплення нової теми або прийоми роботи на уроці [6, c. 148].

Як зазначає А. Х. Алієва, ефективним засобом формування і реалізації творчих здібностей є художня діяльність. Невичерпним джерелом творчого натхнення, розвитку художнього мислення і навичок образотворчої діяльності є традиційне народне мистецтво. Вивчення історії та основ народного мистецтва сприяє вихованню у учнів патріотизму, почуття співпричетності з національною історією, стимулює ініціативу, творчу активність, спрямовану на збереження і відродження культурних традицій і народних промислів. Освоєння та збереження традицій, їх застосування у контексті сучасних вимог немислимо без творчого відношення до справи [2, c. 22].

Отже, ми можемо зробити висновок, що творчі здібності – це особливості особистості, що виражаються в умінні відходити від традиційних форм в мисленні, знаходити нестандартні вирішення та від яких залежить готовність до творчої діяльності. Одним із засобів розвитку творчих здібностей молодшого школяра є художня діяльність, особливе місце в цьому процесі займає декоративно-прикладне мистецтво.

2. Особливості декоративно-прикладного мистецтва

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративно-прикладне мистецтво – широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною.

Декоративно-прикладне мистецтво поділяється на багато видів, наприклад: монументально-декоративне мистецтво, що безпосередньо пов’язане з архітектурою, – це декоративні розписи, вітражі, мозаїка, скульптура й ін.; оформлювальне мистецтво – це художнє оформлення міст, сіл, експозицій виставок, стендів, вітрин тощо [1, c. 134].

Найчастіше для визначення суті декоративно-прикладного мистецтва використовується назва – народне мистецтво, адже декоративно-прикладне мистецтво – це мистецтво широких мас, що виникло у процесі трудової діяльності народу і нерозривно пов’язане з його життям та побутом. Археологічні дослідження свідчать про високий рівень культури народів, які етнічно були предками українців і залишили своїм нащадкам вироби народних умільців з глини, металу, каменю [20].

Г. О. Лозко зазначає, що народне декоративно-прикладне мистецтво має багатовікові традиції. Кожен з його видів відрізняється своєрідністю художньо-стилістичних рис, заснованих на особливостях історичних, економічних, природних умов розвитку. Різьба по дереву, глиняні іграшки, ремесло розпису по дереву є народним мистецтвом, частиною фольклору. Не випадково термін «фольклор» трактується і як народна творчість, і як народна мудрість, і як народні знання, досвід. Народне мистецтво, як унікальний світ духовних цінностей – це коренева система, яка живить дерево сучасної культури. Чим більше втрачає сучасна людина зв’язок з народними корінням і культурою, тим виразніше стає її духовне зубожіння. Не випадково в даний час так гостро виникла необхідність звернення до народного мистецтва. Відродження цього мистецтва є невід’ємною частиною знань з традиційної культури. При цьому розвиток творчих здібностей у дітей, які освоюють ці види художньої діяльності, повинен здійснюватися в єдності з формуванням духовно-моральних якостей особистості і ціннісних орієнтацій [18, c. 223].

Виникнення народного прикладного мистецтва відноситься до початкових періодів розвитку матеріального виробництва. Мистецтво це народжене самим життям народу, в процесі праці, з природного прагнення до краси і творчості. Людина оточувала себе гарними речами, які супроводжували її протягом всього життя, в будні і в свята. Знаряддя праці, одяг, всіляке начиння, обстановка житла – все служило об’єктом творчості. Будь-яка річ могла стати художнім твором. Це мистецтво має здатність вносити в життя радість, яскраві фарби, бадьорі ритми, стверджувати позитивні ідеали [22, c. 78].

Протягом всієї історії людства народне мистецтво було невід’ємною частиною національної культури. Народне мистецтво зберігає традиції спадкоємності поколінь, впливає на формування художніх смаків, також відіграє велику роль у формуванні та розвитку творчих здібностей дітей. На заняттях діти, підключаючи свою фантазію, притаманну їх творчому потенціалу, створюють не тільки корисні, але й красиві речі, отримують навик технічного виконання предмета в матеріалі. Декоративно-прикладна

діяльність виховує почуття патріотизму, інтерес до суспільно корисної діяльності, підвищує відповідальність за збереження та розвиток традицій народного мистецтва, викликає бажання долучитися до творчості, створюючи щось подібне [5, c. 17].

Характер образів і мотивів народного декоративного мистецтва нерозривно пов’язаний з властивими йому завданнями перетворення середовища, що оточує людину, і його самого відповідно до подання про добро і красу. Це мистецтво має здатність вносити в життя радість, яскраві фарби, бадьорі ритми, стверджувати позитивні ідеали. Народне декоративне мистецтво сприяє вихованню людей, що оптимістично сприймають життя, духовно багатих, наділених тонким поетичним почуттям, вчить любити і цінувати те, що визнане народом [9, с. 71].

Специфіка декоративно-прикладного мистецтва – в його соціальній, естетичній, пізнавальній, трудовій функціях. І такі «функції мистецтва, як пізнання, ставлення, спілкування, насолода, праця, а також виховна, ідеологічна, світоглядна функції, є функції людини, яка творить мистецтво, здійснюючи свою життєдіяльність практично і духовно» [33, с. 30]. У творах народної творчості закладено естетичне ставлення людини до праці, до життя, до світу в цілому. «Естетичне ставлення можна охарактеризувати як діяльність, що чуттєво переживається, практику у вигляді безпосереднього (або опосередкованого) емоційно-чуттєвого сприйняття явищ дійсності, обумовленого станом людських потреб» [33, с. 41].

Типологія декоративно-прикладного мистецтва ґрунтується на різних принципах класифікації: за матеріалом – камінь, дерево, метал, скло та ін.; за технологічними особливостями – ткацтво, вишивка, плетіння, в’язання, розпис тощо; рідше за функціональними ознаками – меблі, посуд, прикраси, одяг, іграшки. У декоративно-прикладному мистецтві застосовується близько 20 матеріалів та ще більше різновидів. Крім цього, існує понад 100 головних технік і технологій художньої обробки. Усе це дає вагомі підстави стверджувати, що художні ремесла і промисли є найбільшою і найбагатшою галуззю художньої творчості. Для її повноцінного морфологічного аналізу ніяк не обійтися без диференціації на види, роди і жанри [10, c. 62].

Декоративне мистецтво (складається із монументально-декоративного, театрально-декораційного, оформлювального, декоративно-прикладного і художнього конструювання. Сусідами декоративних видів є також види архітектури і види образотворчого мистецтва. Вони певною мірою визначають межі декоративно-прикладного мистецтва. З одного боку, в його прикладній галузі виступають об’ємно-площинні принципи побудови форми, аналогічно художньому конструюванню й архітектурі, а з другого – у декоративній області мають місце зображальні принципи. У тематичних, фігуративних творах вони близькі до образотворчих видів [1, c. 43].

До прикладної галузі декоративно-прикладного мистецтва відносяться ужиткові твори об’ємно-просторової форми, виготовлені переважно з твердих і тривких матеріалів, в яких доцільність і виразність конструкції поєднані з декором: дерево, камінь, кістка і ріг. Їх обробляють технікою різьблення, точіння та ін.

Декоративна галузь ужитково-прикладного мистецтва має значну перевагу художніх засад оздоблення над утилітарними і складається із видів-технік. Для зручності останні групуємо за домінуючими виражальними ознаками:

1) Поліхромна група: ткацтво, килимарство, вишивка, батік, вибійка, бісер, писанкарство, емалі, розпис (дерево, кераміка, скло та ін.).

2) Монохромна група: інкрустація, випалювання, чернь, гравіювання.

3) Пластична: різьблення, тиснення, карбування, пластика малих форм.

4) Ажурно-силуетна група: кування і слюсарство, просічний метал, скань, мереживо, витинанки, ажурно-силуетна пластика.

Між групами немає чіткої межі. Тому твір-інкрустація, твір-вибійка можуть мати не лише монохромні, а й поліхромні особливості, твір-різьблення – монохромні, пластичні й ажурні, вишивка трапляється монохромна (біла по білому чи навпаки) й ажурна (мережка, вирізування, виколювання), а витинанки – барвисті і неажурні. У загальній масі таких творів з відхиленням небагато і вони не спростовують групування видів [1, c. 76].

Між прикладною і декоративною галузями є проміжна – декоративно-прикладна, що поєднує в собі ужиткові і функціональні якості об’ємно-просторової конструкції та художню експресію відповідного декору. Вона підпорядковується аналогічним морфологічним концепціям.

Таким чином, декоративно-прикладне мистецтво з його багатством матеріалів, декоруючих технік, помножених на функціональні типи побутових предметів утворює надзвичайно розгалужену морфологічну систему, для аналізу якої необхідно насамперед користатися низкою розроблених естетичних категорій: вид, рід, жанр, твір.

Види декоративно-прикладного мистецтва – головна структурна одиниця типології. Це – художнє деревообробництво, художня обробка каменю, художня обробка кістки й рогу, художня кераміка, художнє скло, художній метал, художня обробка шкіри, художнє плетіння, в’язання, художнє ткацтво, килимарство, вишивка, розпис, батік, писанкарство, фото-фільмодрук, вибійка, випалювання, гравіювання, різьблення, карбування, художнє ковальство, скань, просічний метал, витинанки, мереживо, виготовлення виробів з бісеру, емалі, а також меблів, посуду, хатніх прикрас, іграшок, одягу, ювелірних виробів. Усі вони відносяться до декоративно-прикладного мистецтва, як частина до цілого, мають відповідні спільні риси і своєрідні ознаки. Кожен з видів унікальний за специфікою матеріалів і технологічним процесом обробки, за художньо-композиційними закономірностями структури образів [22, c. 78].

Л. О. Буровкіна робить висновок, що одним із завдань сучасного навчання і виховання є збереження народної культури, залучення дітей до народної творчості. В єдиному освітньому та культурному просторі реалізується розвивальна функція народного та класичного мистецтва, дидактичні, методичні, мистецтвознавчі підходи до формування і розвитку особистості школяра на національній основі, інтеграція особистості в національну та світову культуру. Глибинне пізнання народної культури є найважливішим чинником усвідомлення людиною своєї колективної суті, робить його учасником історичної спадкоємності у розвитку культури народу [8, с. 32].

О. М. Петренко наголошує на тому, що специфіка шкільного навчання полягає в тому, що інтенсивніше навантажується ліва півкуля, що відповідає за логічне мислення, і зовсім мало права, що відповідає за образне мислення. А дослідження психологів показали, що у творчому пошуку нових рішень беруть участь обидві півкулі головного мозку. У зв’язку з цим велике значення для розвитку творчих здібностей людини, особливо в юному віці, набувають заняття різними видами декоративно-прикладного мистецтва [29, с. 106].

Б. К. Кравчунас в книзі «Дитяче малювання як художня творчість» пише: «Духовне багатство, висока змістовність, відсутність другорядних, малозначних смислових елементів, тобто сам характер інформації, укладений у творах народного мистецтва, обумовлюють такі суттєві якості прийнятої в ньому художньої системи, як поетичність, декоративність, незмінно підкреслюють дослідники образотворчого фольклору. Як повсякденні сюжети не можуть існувати в усній народній творчості поза їх поетичного осмислення, так і в образотворчому мистецтві народу «поетичний, магічний реалізм» служить непорушною основою, свого роду художнім методом» [17, с. 68].

Мова народного мистецтва не несе еклектики, вона лаконічна, у ній полягає досконалість композиції. Т. Я. Шпикалова відзначає і такі риси народного мистецтва, як святковість і мажорність, які відображають повнокровне і оптимістичне сприйняття світу [39, с. 37].

Дослідники переконливо доводять, що ознайомлення з творами народної творчості пробуджує в дітях перші яскраві ставлення Батьківщини, її культурі, сприяє вихованню моральних почуттів, долучає до світу прекрасного.

Декоративність, виразність кольору і пластики, узорчастість орнаменту, різноманітність фактур матеріалів – ось характерні особливості творів народного прикладного мистецтва, які співзвучні естетичному почуттю, сприйняттю і розумінню дітьми. Яскраве враження справляють на дітей барвисті розписи по дереву у творах народних майстрів розпису, візерунки з квітів, рослин у творах насичені за кольором. Образи, фантазії, навіяні творами декоративно-прикладного мистецтва, викликають реальні переживання, і чим вони яскравіше і виразніше, тим більше глибше почуття, а бажання відобразити накопичилися образи в практичній діяльності сильніше. Тому дуже важливо надати дітям можливість вільного вираження своїх почуттів на папері, за допомогою глини, важливо виявити увагу до їх творчості [27, c. 93].

Отже, народне декоративно-прикладне мистецтво виникло задовго до появи естетичної науки та професійного мистецтва. Основою будь-якого мистецтва є народна творчість та народне мистецтво. Більш за все естетичний смак зберігся в народному декоративно-прикладному мистецтві, в існуючих на сьогодні художніх промислах прослідковуються традиції народних умільців багатьох поколінь. Вивчення школярами народного декоративно-прикладного мистецтва сприятиме вирішенню важливих завдань у всіх сферах.

2. Значення декоративно-прикладного мистецтва у розвитку творчих здібностей учнів 1-4 класів

Проблема розвитку творчих здібностей у дітей – одна з ключових в педагогічній науці і народне декоративно-прикладне мистецтво (як вид художньої творчості) покликане займатися пошуками вирішення цієї проблеми. У цьому плані освоєння технологій, методик, технічних прийомів ремесла в декоративно-прикладному мистецтві йде в тісному взаємозв’язку з розвитком образного, просторового, асоціативного і творчого мислення дитини.

Актуальність декоративно-прикладного мистецтва для розвитку сучасної культури і створення творчо-мислячої людини, насамперед, в історичних коренях, досвіді поколінь. Знання його сприяє вирішенню найважчих завдань в області естетичного виховання підростаючого покоління – розширення і розвитку в учнів художніх уявлень, навичок оцінки творів мистецтва духовних потреб, уяви, становлення художнього смаку [5, c. 17].

Багато вчених філософів, психологів, педагогів вивчали питання творчості і її місця в системі формування особистості, теоретичні аспекти проблеми розвитку художньо-творчих здібностей знайшли відображення в їхніх роботах.

Опанування різними видами народних художніх промислів в загальноосвітній школі, на жаль, довгі роки мала досить обмежену увагу. Проте досить відомі психологи (В. М. Бехтерєв; Л. С. Витотський; Г. С. Костюк; С. Л. Рубінштейн та ін.) стверджують, що художня діяльність – це створення матеріальних духовних цінностей образотворчими, конструктивними засобами. Заняття народними художніми промислами в значній мірі відповідають потребам сьогодення і можливостям учнів. У процесі їх організації враховується зв’язок сфер художнього мислення і форм художньої діяльності. Саме заняття художніми промислами (при створенні педагогічних умов) сприяють успішному розвитку творчих здібностей. Але творчі здібності розвиваються на фундаменті розвинутих загальних і спеціальних (образотворчих, художніх тощо) здібностей [28, c. 116].

Б. М. Неменський зазначає, що основою творчої здатності людини є розвинене асоціативне мислення, розвинена фантазія. «В організованому, цілеспрямованому її формуванні найбільше, найприродніше може допомогти художня творчість. Навіть дошкільнятам можна ставити завдання діяти не по стереотипу, задачу наївних, але творчих, то не за зразком пошуків особистісних рішень» [25, с. 84].

Дослідники дитячої образотворчої творчості стверджують, що художня творчість формується в умовах спеціально організованого педагогічного процесу. «Щоб дитина проявила активність, творчість, самостійність, ініціативу, необхідно застосовувати методи, що сприяють цьому», – пише Є. Г. Казакова [14., с. 14].

Т. С. Комарова підкреслює: «Чим різноманітнішими будуть умови, в яких протікає образотворча діяльність, зміст, форми, методи і прийоми роботи з дітьми, а також матеріали, з якими вони діють, тим інтенсивніше стануть розвиватися дитячі художні здібності» [16, с. 56].

С. О. Мочалова пропонує методику здійснення педагогічних умов, що впливають на розвиток творчих здібностей дітей. Для ефективного розвитку творчих здібностей необхідні наступні умови:

• створення ситуації успіху;

• поєднання індивідуальних і колективних видів роботи;

• вибудовування на занятті ігрового сюжету;

• створення ситуації творчого пошуку;

• стимулювання дитячої творчості цікавим змістом;

• застосування різноманітних матеріалів і технік;

• наявність творчих завдань;

• проведення спостережень перед роботою з натури;

• ознайомлення з творчістю художників;

• інтеграція різних видів мистецтва;

• забезпечення позитивного ставлення сім’ї до творчості дитини [24, c. 167].

Уже в молодшому шкільному віці діти здатні не тільки сприймати твори декоративно-прикладного мистецтва, а й створювати власні за мотивами розписів того чи іншого промислу. У процесі навчання декоративного малювання, ліплення, аплікації педагогами використовуються прийоми, розроблені Т. С. Комаровою, Т. Я. Шпикаловою, А. А. Грибовською.

1. Прийом створення ігрової ситуації (на початку заняття і під час аналізу дитячих робіт). Наприклад: знайомство з новим промислом, виробом цього промислу. Створення ігрової ситуації підвищує інтерес дітей до занять.

2. Прийом покрокового орієнтування. Дорослі та діти пов’язують розглядання візерунків з подальшим їх складанням, визначають ті завдання, які потім повинні бути вирішені в малюнку. Наприклад: діти розглядають в зразках розпису такі елементи візерунка, які потім вчаться малювати, – хвилясті лінії, кола, кільця.

3. Прийом порівняння. Порівнюються два елементи візерунка, композиції, для того щоб навчити розуміти закономірності художнього розпису. Прийом показує можливості варіювання окремих елементів візерунка при створенні нового мотиву. Наприклад: гжельська традиція – порівнюються два елементи «вусики» і «пружинки»; пропонуються варіанти їх розташування в тій чи іншій композиції.

4. Прийом акцентування. Наприклад: використовується рух руки –окреслювальний жест для виділення елементів візерунка на предметі, визначення розташування їх на аркуші паперу і послідовності заповнення робочого простору.

5. Прийом моделювання. Формується уміння розташувати елементи візерунка, відбувається пошук варіантів побудови композиції. Наприклад: перш ніж намалювати візерунок, діти викладають варіанти візерунків на площині, підбираючи композиційне і колірне сполучення.

6. Прийом коментування дій дітей в мові. Дорослі та діти проговорюють дії при відтворенні елемента в процесі малювання. Наприклад: «Завиток ведемо вгору, тепер вниз» [13, c. 138].

Величезну увагу розвитку творчих здібностей дітей через декоративно-прикладне мистецтво присвятила педагог і дослідник дитячої творчості Т. Я. Шпикалова, яка розробила програму навчання дітей образотворчої діяльності. Зміст програми спрямовано на реалізацію пріоритетних напрямків мистецької освіти: залучення до мистецтва як духовного досвіду поколінь, оволодіння способами художньої діяльності, розвиток індивідуальності, обдарування і творчих здібностей дитини.

Особливу увагу в програмі приділено естетичним знанням і художньо-творчого досвіду, спрямованим на формування уявлення про народне мистецтво як частини культури і розкриває народне мистецтво як етнічну культурну цілісність.

У програму включені наступні основні види художньо-творчої діяльності:

- ціннісно-орієнтаційна і комунікативна діяльність (діалоги про мистецтво);

- образотворча діяльність (основи художнього зображення) графіка, живопис, скульптура;

- декоративно-прикладна діяльність (основи народного та декоративно-прикладного мистецтва, елементи дизайну і архітектури);

- художньо-конструкторська діяльність;

- художньо-творча діяльність на основі синтезу мистецтв.

Одним із головних завдань програми є:

- формування художньої компетентності глядача на основі засвоєння учнями знань про елементарні положення теорії образотворчого, народного і декоративно-прикладного мистецтва, придбання вміння аналізувати твори різних видів і жанрів мистецтва, досвіду власної художньо-творчої діяльності;

- розвиток творчого потенціалу особистості в процесі освоєння образної мови пластичних мистецтв і прийомів художньої діяльності по створенню художнього образу в різних образотворчих матеріалах і техніках;

- розвиток уміння створювати мистецькі проекти-імпровізації з збереженням образної мови традиційних народних промислів при дотриманні принципів сучасного декоративно-прикладного мистецтва і прийомів художнього конструювання [38].

Дія процесу створення виробів декоративно-прикладного мистецтва починається від сприймання і продовжується в роботі над ескізами, кресленням, малюнками майбутнього виробу. Отже, декоративно-прикладне мистецтво – це процес цілеспрямованої дії на інтелектуальні здібності учня. Воно включає школяра в творчу діяльність, яка стимулює формування стійкого інтересу до праці; формує естетичне розуміння навколишнього середовища; можливість набуття спеціальних художніх вмінь та навичок; розвиває власні особистісні якості.

У системі естетичного та художнього виховання важливе місце належить народному декоративно-прикладному мистецтву, яке входить у світ людини з перших її днів і супроводжує все життя. Перші іграшки, колискові пісні, казки, легенди, найпростіші рухи в танці вводять дитину до чарівного світу народної творчості. Дитячі малюнки «повторюють» багатовіковий цикл накопичення декоративно-зображувального фону народного мистецтва: починаючи від найпростішої лінії до умовного зображення зірки, квітки, птаха, риби, звіра і далі – до конкретних предметів та людської постаті [23, c. 12].

Неможливо переоцінити цей момент залучення маленької людини до вічного і прекрасного світу фольклору – усного й образотворчого, тому в нашій державі зараз великого значення надається художньо-естетичному вихованню підростаючого покоління на зразках «комплексного» народного мистецтва; тут і малювання, і робота з глиною чи пластиліном, деревом, і аплікація, – поки що у формі кубиків і найпростіших конструкторських наборів.

Народне декоративно-прикладне мистецтво в силу своєї специфіки покликане внести в життя момент гри, прикрасити, розважити, формувати світогляд через ті естетичні почуття, які народжуються в людей від практичного користування художніми речами, від їх як частини природи і навколишньої реальної дійсності. Тому вона є компонентом і етапом у формуванні внутрішнього світу дитини. Крім того, народна образність синтезує в собі духовну і матеріальну творчість як цілісну і нерозривну, яка склалася історично і вивірена віками [1, c. 112].

Світ декоративних образів, світ яскравих кольорів, простих і доступних форм творів народного мистецтва захоплює людей, викликає насолоду, одухотворяє, підносить до стану натхнення, створюючи тим самим психологічний комфорт. Це стан діалогу з красою. Подальше глибоке спілкування зі світом прекрасного активізує людські емоції, творчу уяву, стимулює фантазію, пробуджує художнє відчуття, формує елементи образного мислення [8, c. 32].

Таким чином, спілкування з творами декоративного мистецтва, що відображають дійсність, несе у собі не лише пізнавальне значення та забезпечує зростання естетичної свідомості дитини і удосконалення почуттів, а й сприяє творчому розвитку молодшого школяра. Причому, чим раніше і активніше здійснюється процес художнього і естетичного виховання, тим він є більш ефективним, тим глибше закладається в дитини інтерес і потреба в мистецтві, тим продуктивніше здійснюється процес її творчого розвитку. Тому важливість здійснення творчого розвитку молодших школярів засобами декоративно-ужиткового мистецтва є незаперечною.

Розділ ІІ Розвиток творчих здібностей на уроках з декоративно-прикладного мистецтва у 1-4 класах

2.1 Зміст уроків з декоративного мистецтва у 1-4 класах

Основною метою навчання в нашій школі є підготовка учнів до самостійної трудової діяльності, розвиток і виховання освіченої, культурної, творчої, ініціативної і заповзятливої особистості. Вони повинні отримати загальну, в тому числі і технологічну, основну або середню освіту, допрофесійну або професійну підготовку, оволодіти культурою праці та ділового спілкування, розвинути творчі здібності [29, c. 105].

На думку Л. Г. Григор’євої , заняття з декоративного мистецтва учнів молодших класів сьогодні здійснюється в наступних основних напрямках:

1) моральна підготовка, що включає в себе виховання позитивного ставлення до праці, інтересу і звички до неї, відповідальності за свою трудову діяльність, здатності творчо ставитися до вирішення завдань;

2) психологічна підготовка – розвиток інтересу до різних видів праці, емоційної готовності до праці; розвиток психічних властивостей, необхідних у цій діяльності;

3) практична підготовка – озброєння школяра знаннями, вміннями і навичками, необхідними у сучасній праці, а також прищеплення культури розумової та фізичної праці;

4) фізична підготовка – розвиток витривалості, волі і т. п.;

5) естетична підготовка – виховання у молодшого школяра потреби в якісному і красивому виконанні своєї роботи, з тим щоб результат приносив естетичне задоволення людям;

6) екологічна – виховання любові і дбайливого відношення до рідної природи;

7) правова – озброєння знаннями про права та обов’язки людини праці;

8) економічна – прищеплення елементів економічного мислення і т. п.

Всі ці напрямки взаємопов’язані і можуть успішно здійснюватися тільки в єдності [11, c. 45].

О. М. Петренко формулює наступні завдання виховання, які вирішуються на уроках з декоративно-прикладного мистецтва:

1. Естетичне виховання – виховання почуття прекрасного, загальної культури праці.

2. Виховання творчого начала особистості, ініціативного ставлення до справи, вільної імпровізації.

3. Формування звички до праці, практичних умінь і навичок, розуміння необхідності праці як для суспільства, так і для повноцінного, гідного життя самої людини.

4. Економічне виховання учнів – дбайливе ставлення до речей і навколишнього світу [29, c. 106].

На підставі теоретичного аналізу, Л. В. Старовойт до числа педагогічних умов творчого розвитку молодших школярів у процесі занять з декоративно-прикладного мистецтва відносить: установку на адекватне сприймання естетичного потенціалу декоративно-ужиткового мистецтва молодшими школярами; посилення мотивації творчої діяльності молодших школярів шляхом трансформації когнітивного змісту в емоційний; диференційоване використання творчих завдань; поліхудожній підхід до творчої діяльності учнів [35, c. 264].

З. І. Пазнікова зазначає, що організовуючи роботу по художньо-творчому розвитку дітей молодшого шкільного віку на основі декоративно-прикладного мистецтва, доцільно виділити наступні етапи:

- репродуктивний (ознайомлення зі знаками і їх значенням, розшифровка знаків в цілісній композиції; складання візерунків з окремих знаків за зразками та ін.);

- когнітивний (тематичні заняття, читання художньої літератури, розглядання творів народного і декоративно-прикладного мистецтва, ознайомлення з предметами декоративно-прикладного мистецтва, бесіди та ін.);

- практичний (заняття з малювання, ліплення, аплікації, художня праця, самостійна художня діяльність, спільна діяльність) [27, с. 116].

Однак навчання проходить ефективніше, якщо воно наповнюється новим розвиваючим змістом з урахуванням специфіки того чи іншого виду декоративно-прикладного мистецтва і забезпечується взаємозв’язок всіх видів занять – малювання, ліплення, аплікації.

І. І. Пацалюк зауважує, що знання про особливості українського візуального мистецтва школярі в основному набувають на уроках образотворчого мистецтва у загальноосвітній школі. Ці знання є однією із складових у формуванні етнічної культури особистості. Оволодіння ними сприяє стимулюванню пізнавальної активності, розвитку творчих здібностей, вдосконаленню навичок та умінь образотворчої діяльності тощо. Разом з тим школярі навчаються розуміти мову мистецтва як форму міжособистісного спілкування; розпізнавати почуття інших людей, різноманіття творчих проявів і бачень дійсності. У програмах, розроблених для загальноосвітньої школи, візуальне етнокультурне мистецтво в основному виражене у темах, які розкривають багатство декоративно-прикладного мистецтва України. З одного боку – це є своєрідною передумовою для усвідомлення в майбутньому особливостей національної самобутності творів інших видів мистецтв, з іншого – знайомство з творами народної творчості пробуджує у дітей перші яскраві уявлення про свою країну, її культуру, сприяє прилученню до світу прекрасного [35].

Охарактеризуємо, як саме сутність та особливості декоративного мистецтва доцільно розглядати у школі.

Знайомство учнів з декоративно-прикладним мистецтвом опирається на принцип загальної дидактики – зв’язку з життям, систематичності й послідовності, індивідуального підходу в навчанні й художнього розвитку дітей, наочності.

На думку І. В. Демченко, на уроках в початковій школі слід використовувати такі способи використання засобів декоративно-прикладного мистецтва: сприйняття творів декоративно-прикладного мистецтва та навчання декоративно-прикладній творчості [29, c. 105].

Основними напрямками роботи по декоративній діяльності на уроках декоративного мистецтва є:

• знайомство учнів з виробами декоративно-прикладного мистецтва;

• самостійне створення школярами декоративних виробів.

У роботі необхідно використовувати різні методи: метод спостереження, наочності, словесний, практичний, евристичний, частково-пошуковий, проблемно-мотиваційний, метод співтворчості, мотиваційний.

Основними видами декоративно-прикладної діяльності в початковій школі є декоративне малювання, декоративна аплікація та декоративне ліплення.

Уже самі назви деяких творчих завдань – «Квітучий сад», «Осіння комора», «Чарівний світ витинанки», «Коли оживає метал», «Таємниці писанкарства», «Чудо великого дня», «Казкові пташки» – показують, що в основі їх лежить образне поетичне начало, що сприяє розвитку емоцій, асоціативного мислення. Під час виконання творчих завдань діти набувають впевненості в тому, що вони можуть самостійно з початку і до кінця створювати гарні і необхідні у побуті речі. Адже формування в учнів уміння розбиратись в тому, що добре і що погано в художньому відношенні є основою для подальшого розвитку їх творчих здібностей, естетичного смаку і загальної художньої культури [35, c. 265].

Цікавою творчою діяльністю для дітей в молодшому шкільному віці є створення орнаментів на заняттях декоративним малюванням. У ній розвиваються здібності до уяви, довільної регуляції дій і почуттів, набувається досвід взаємодії та взаєморозуміння [36, с. 172].

Особливе значення у розвитку творчої уяви дитини мають прості за формою, доступні сприйняттю і легко впізнаванні дітьми образи-символи народного декоративно-прикладного мистецтва (дерево життя, птахи, тварини і т. п.). Відомо, що в декоративно-прикладному мистецтві навколишній світ відображається умовно, символами, тут немає натуралістичного відтворення, майстер уникає зайвої деталізації, але зберігає цілісність, закінченість образу. Свідоме ставлення до обраного декоративного зображення впливає на розвиток творчої уяви дитини: вона стає більш цілеспрямованою, багатою, набуває все більш активний характер. У процесі створення орнаментальних образів діти здатні здійснювати різноманітні творчі пошуки, мобілізувати свої знання, враження, отримані з різних джерел [27, c. 116].

На заняттях при складанні візерунків, декоративного оформлення форми (хустки, тарілки, килимка, рушники, іграшки та ін.) дітям демонструються варіанти, як можна використовувати форми природи: листя і квіти різних рослин, тварин, птахів, як переробити ці форми у своїх композиціях. Засвоївши від педагога вміння створювати орнаменти за зразком, в подальшому діти вчаться перетворювати їх за заданими умовами (зафарбовувати в певний колір, змінити послідовність елементів і т. ін.). Поступово вони самі починають планувати свої дії для створення нових орнаментальних композицій, продукти їхньої уяви стають більш деталізованими і індивідуальними [28, c. 117].

У процесі декоративного зображення у дитини виникає інтерес до комбінування, активізується уява, формується готовність до здійснення різноманітних комбінацій, що призводять до новому результату. Завдяки барвистості, гармонійності форм, декоративна робота справляє позитивний вплив на розвиток у дітей почуття ритму та вміння вписувати геометричні фігури, рослинні, зооморфні елементи в орнаментально-творчі композиції, на художнє виховання в цілому [12].

Істотну роль в декоративній роботі відіграє момент художності, тобто наскільки дитина зуміє вловити красиве в природі і використовувати у своїй композиції. У зв’язку з цим велике виховне і розвиваюче значення має показ зразків народних орнаментів (вишивка, мереживо, килимарство і т. ін.), творів відомих народних художніх промислів.

Піднесена дітям в казково-цікавій формі розповідь про зміст, що закладено в кожному візерунку, допомагає пробудити інтерес до народного мистецтва, створити яскравий емоційний фон декоративної діяльності, наповнити розповідним сенсом загальну композицію, сформувати поняття про умовність і стилізованість декоративних елементів. Художньо-пізнавальна активність спрямована не тільки на поглиблення знань про предмети і явища, але й на особливе осмислення і вироблення особистісного ставлення до засвоюваних знань і самої образотворчої діяльності, тобто відбувається вироблення емоційно-оцінного ставлення до процесу і результатів діяльності [13, с. 138].

Створюючи орнаментальні композиції, діти експериментують, моделюють, перетворюють звичайне, встановлюють логічні зв’язки між реальним об’єктом і декоративним чином. В даному випадку творчість дитини проявляється в пошуку нового, в самостійності вибору задуму і його втіленні, у подоланні труднощів, в ступені переробки зразків, оригінальності композиції, у здатності здійснити «перенесення» знань і способів діяльності в нові умови.

Розвитку художньо-творчої активності молодших школярів в процесі ознайомлення з декоративно-прикладним мистецтвом сприяє організація їх самостійної художньої діяльності, проведення виставок дитячої творчості, де дитина проявляє свої почуття, думки, ставлення, образотворчі здібності.

У порівняльному аналізі діти пізнають образно-естетичну характеристику орнаментів народів як свого краю, так і інших регіонів, значеннєву значимість елементів, їх практичне застосування, символіку кольору. У евристичні діяльності вони осягають самобутність предметів народного декоративно-прикладної творчості, що зберігається у формі, конструкції, матеріалі, способах його обробки, образотворчої виразності (мотив, форма, ритм, колір і т. ін.), в назвах елементів орнаменту, колірній характеристиці. Таким чином, вони поступово підходять до усвідомлення народного мистецтва як частини духовної культури етносу, яка тісно пов’язана із середовищем проживання, побутом, звичаями, традиціями, віруваннями, відображення людиною розуміння природи і себе в ній, що в його образах проявляється моральний досвід поколінь, світорозуміння, єдність художньої та прикладної функцій [8, c. 32].

На основі придбаних знань молодші школярі виконують завдання по складанню декоративних композицій, ліпленню і розпису іграшок в народних костюмах, виготовленню предметів та ін. Практичне освоєння традиційних елементів орнаментального мистецтва, поширених прийомів художньої техніки (розпису по дереву, аплікації, карбування), принципів моделювання та прикраси народного костюма, зовнішнього і внутрішнього оздоблення традиційного житла, предметів утилітарного і декоративного призначення розширює кругозір художньо-краєзнавчих знань дітей, формує спеціальні уміння та навички.

Художньо-образна сторона виробів народних майстрів викликає у дитини морально-естетичне переживання переданих у них духовних цінностей, дозволяє їй побачити світ очима іншої людини, допомагає осмислити національну своєрідність і світорозуміння народу, стимулює творчу діяльність.

В організації роботи з розвитку образотворчої творчості дітей молодшого шкільного віку необхідно здійснювати інтеграцію роботи на основі ознайомлення з декоративно-прикладним мистецтвом з різними напрямами виховної праці та видами діяльностей (розвиток мови, ігри і т. ін.), активно включати дітей у різноманітні види художньої діяльності (музичну, анімаційну, театралізовану), враховувати індивідуальні переваги, схильності, інтереси, рівень розвитку образотворчої діяльності. Так, здійснюючи інтегративний підхід до організації художньо-практичної діяльності дітей, ми пропонуємо створення тематичних композицій, в яких відображаються краса і атмосфера народних свят, сюжети народних казок, билин, легенд [5, c. 17].

Художньо-творчий розвиток дітей в процесі ознайомлення з декоративно-прикладним мистецтвом проходить більш успішно, якщо здійснюється взаємозв’язок між видами образотворчої діяльності, орієнтація творчої діяльності дітей на естетичну і практичну значимість результату, використання комплексу ігрових вправ, спрямованих на формування образотворчих умінь і навичок, включення в зміст роботи відповідного матеріалу регіонального характеру, використання різноманітних творчих завдань в освоєнні традицій декоративно-прикладного мистецтва, активізація творчості дітей в самостійній художній діяльності.

Чим більш різноманітні умови, в яких проводиться робота з дітьми, чим різноманітніші зміст, форми, методи і прийоми її проведення, тим успішніше розвивається творча особистість дитини. В основу тематичного і поурочного планування необхідно закладати диференційований підхід до роботи учнів.

Отже, можемо зробити висновок, що в навчанні молодших школярів можна використовувати різні техніки декоративно-прикладної діяльності. Всі ці техніки сприяють розвитку естетичного смаку, спостережливості, художньому баченню навколишньої дійсності, конструкторському, творчому мисленню. Аналізуючи психолого-педагогічну літературу з цього питання ми бачимо, що декоративно-прикладне мистецтво є одним з видів творчої діяльності. Висока активність, особливо в дітей молодшого шкільного віку, проявляється в процесі виконання різних видів декоративно-прикладної роботи. Самостійність і творчість сприяють як інтелектуальному розвитку молодших школярів, так і духовному, зокрема естетичному розвитку. Викликати інтерес в школяра до декоративної творчості, до самостійної творчої діяльності – одне з основних завдань вчителя початкових класів.

2.2 Методика проведення уроків з декоративно-прикладного

мистецтва у 1-4 класах

Одне із завдань, що стоїть перед учителем, полягає у допомозі дітям зрозуміти художній задум твору, з’ясувати основні принципи декоративно-ужиткового мистецтва, що виражаються, по-перше, в необхідності взаємозв’язку форми предмета з його функціональним призначенням, по-друге, у співвідношенні форми і матеріалу і, по-третє, форми і прикраси. У творчості народних майстрів ми постійно зустрічаємось з глибоким розумінням органічного зв’язку естетичного сприймання форми предмета з його функціональним призначенням. Найбільш ефективною і діяльною формою ознайомлення дітей з народним мистецтвом є практична участь учнів у створенні виробів, які вони виготовляють із глини, вишивають, розписують пензликом чи вирізують з деревини. Творчі завдання сприяють виникненню в уяві дітей яскравих образів і дозволяють систематично підтримувати інтерес до декоративно-ужиткової діяльності та її результатів [9, c. 72].

Перший урок декоративного малювання починається з короткої бесіди про орнамент, про значення застосування узору для прикрашання різних предметів. При цьому необхідно продемонструвати кілька предметів побуту, прикрашених візерунками: чашку, тарілку, дерев’яну різьблену ложку, рушник, писанку і т. ін. Слід звернути увагу на окремі елементи узору.

Уроки декоративного малювання повинні наочно показати учням, що декоративний малюнок тісно пов’язаний з їхнім реальним життям і є його невід’ємною частиною. Доцільно звернутися до учнів із питанням, чи є в класі предмети, прикрашені якимось візерунком. Учні жваво починають озиратися навкруги, придивляючись до своїх речей, і швидко піднімають руки, щоб радісно сповістити, що є узор у когось на хустці, на альбомі для малювання, на одязі і т. п. [15, c. 24].

Демонструючи кілька предметів, названих учнями, треба разом розібрати характер, елементи та побудову узору. Учні дають оцінку узорам шляхом порівняння. Наступним може бути питання про те, які в них удома є предмети, при­крашені орнаментом. Прослухавши кілька відповідей, можна задати таке питання: «Чи варто взагалі робити на предметах узори? Адже від цього предмет не стає зручнішим або більш потрібним» [13, c 136].

Мета таких бесід – допомогти дітям більш активно сприймати декоративне мистецтво, привчити їх аналізувати, порівнювати, робити висновки, даючи свою оцінку.

Позитивним моментом цих бесід є також те, що учні починають розуміти, що прикраси, зроблені на предметах, – це не випадкове сполучення якихось форм, вони підпорядковуються законам композиції.

Усвідомлення, хоча б у загальних рисах, цих законів піднімає учнів на новий щабель розвитку особистості. Дитина починає по-новому, більш свідомо сприймати в навколишній дійсності елементи декоративного мистецтва.

У першій бесіді можна пояснити значення лінійної сторони узору, не торкаючись питань кольору, для того щоб не розсіювати увагу дітей, а допомогти їм яскраво сприймати лінійну композицію узору. Розглядаючи зразки, педагог разом з учнями виділяє елементи узору, а також доповнює його. Учитель на таблиці, а потім на дошці показує послідовний хід побудови нескладного узору, учні також можуть доповнювати композицію малюнка шляхом виконання елементів візерунка на дошці.

Учитель пропонує учням виконати узор для доріжки. На наступному уроці, переглядаючи малюнки та показуючи деякі з них класу, необхідно звернути увагу на такі особливості в роботах: 1) вдала за своєю композицією, але невдала в кольоровому відношенні; 2) вдалі в тому й іншому відношенні; 3) вдале декоративне вирішення, але невдала побудова форм і передача пропорцій [15, c. 25].

Плідність спілкування педагога з дітьми вже на першій стадії навчання визначається не стільки вихованням у них навичок користування найпростішими матеріалами для малювання, скільки вмінням педагога виявити творчі особливості дітей, продумати таку систему вправ, яка сприяла б розвитку їхньої творчої активності, фантазії, навчала основ художньої грамоти в доступній для цього віку формі. Важливо, щоб роботи дітей, стаючи все більш грамотними, не втрачали своєї індивідуальності.

Педагог має знати особливості художнього сприйняття маленьких дітей, які бачать світ більш яскравим, ніж дорослі, думають площинно, часто не бачать різниці між зображеним і справжнім, їхні зображення двовимірні. Знання цих особливостей допомагає педагогу визначити основні цілі навчання: оволодіння композицією колористичною та композицією на площині. Уточнюючи зміст опанування композицією колористичною, назвемо основні завдання: вихо­вання сприйняття кольору і свідоме використання його в художній практиці. При цьому треба, перш за все, вчити розрізняти і називати кольори, сприймати колір у природі, у навколишньому житті, у мистецтві, емоційно відгукуватися на колір, оцінювати його поєднання з іншими кольорами. Без цих основ неможливе виховання свідомого користування кольором у малюнках [14, c. 112].

Без турботи про виховання учня як особистості ми не одержимо від нього ні різноманітності тем, ні яскравого характерно-емоційного сприйняття та відображення його в малюнках, ні тієї високої образності, яка підносить малюнки до рівня художньої творчості. У методичній послідовності – зрізова вільна композиція, набір індивідуальних вправ, зрізова підсумкова робота – будуються й уроки з композиції на площині.

Площинне мислення дітей, двовимірність їхніх зображень є тими природними передумовами, які на даному віковому етапі збігаються з художніми особливостями декоративного малювання. Певна річ, кожна вільна композиція дітей – це цілий комплекс композиційних завдань, у тому числі й композиції на площині. Важливими в цьому плані є вправи з рухомими елементами заповнення площини, гри: скільки їх потрібно для того, щоб заповнити аркуш якоїсь форми (коло, квадрат, прямокутник), як співвіднести частини й ціле, фон і зображення, урівноважити асиметрію і т. ін.

Як свідчить досвід, уже в учнів 1-2 класів можна виховати достатньо гостре відчуття площини і в декоративних розписах аркушів, і в композиціях на вільну тему. Кожен педагог відповідно до умов та рівня підготовки учнів складає свої системи вправ, проводить і вивчає результати своїх «зрізових» завдань. Серед циклів вправ для третього і четвертого класу можуть бути такі: «Казкові сади і птахи», «Листя й трава», «Метелики і квіти», «Квіти і птахи», «Свято врожаю», «Подарунок мамі» [15, c. 27].

З учнями першого і другого класів найкраще розпочинати роботу з народної іграшки. Народна іграшка донесла до нас багатовіковий художній досвід, зустріч з яким при відповідному педагогічному керівництві може збагатити дитину, посилити пластичну, графічну і кольорову виразність її малюнків та ліплення. Образна побудова іграшки, незважаючи на її глибину і складність, відкрита для сприйняття дитиною, тому система вправ може бути добрим початком у вихованні навичок сприйняття взагалі, які пізніше будуть необхідними при зустрічі з мистецтвом професійним. Глибина і сила творчого сприйняття дитини, правдивого «входження в образ» залежить від учителя, якому постійно слід піклуватися про те, щоб, не нав’язуючи стереотипів, домагатися свіжих вражень і переведення їх дітьми в слова-образи, образи-малюнки. При цьому педагог повинен уміло поєднувати малювання з музикою, віршами. Це розвиватиме і сприйняття, і уміння передавати побачене в малюнку.

Учитель повинен побудувати навчальний процес так, щоб живе сприйняття твору передувало аналізу – розбору художніх засобів, який пізніше стане і більш свідомим, і більш емоційним.

Виконанню ілюстрацій до найулюбленіших казок, ескізів, тематичних композицій «Різдвяні свята», «Дерево життя», «Мій край», розпису для прикрашання предметів побуту, складання орнаментів повинна передувати система вправ, які розвивають у учнів відчуття композиції колористичної і композиції на площині; спілкування з оригіналами мистецтва прикладного, театрально-декоративного; прослуховування літературно-музичних композицій за казками. Часто, пропонуючи дітям малювати на тему казок («Котик та півник», «Колобок», «Заєць та їжак», «Попелюшка»), ми спонукаємо їх працювати за стереотипами. Таке малювання не завжди результативне, однак воно допомагає вчителю побачити, чи «відбулася» в дітей «зустріч» з поетом, чи не пригнічені їхні уявлення чужими, вже готовими образотворчими рішеннями [15, c. 28].

На кращих творах декоративного мистецтва України та інших країн слід навчати дітей бачити і відчувати колір, форму і самим створювати декоративні композиції, речі, розписи, складати казки, пісні, вірші, придумувати ігри.

3. План-конспект уроку «Писанка-витинанка» для 3 класу

Тема: Писанка-витинанка

Мета: продовжити ознайомлення учнів з народною творчістю; розширювати уявлення про народні традиції та звичаї; познайомити учнів з видами пасхальних яєць; розвивати навички роботи в техніці аплікації, декоруванні виробів; формувати естетичні почуття, смак, виховувати емоційно-естетичне сприйняття творів народних майстрів, дбайливе ставлення до матеріалів, стимулювати творчий потенціал учнів.

Обладнання: клей, ножиці, кольоровий папір та картон, зразки пасхальних яєць, схеми символів та орнаментів.

Тип уроку – комбінований.

Словничок художника: витинанка, орнамент, писанки, дряпанки, крашанки, крапанки.

Методи і прийоми використання на уроці: розповідь, бесіда, робота з наочністю, аналіз зразка, стимулювання творчої активності, спостереження.

Жанр: писанкарство, орнамент.

Види діяльності учнів на уроці: сприймання, пізнавальна, оцінна, аналіз, художньо-практична діяльність, практична робота.

Хід уроку:

І. Організаційний момент.

1. Привітання

Усі сідайте тихо, діти.

Домовляймось – не шуміти,

Руку гарно підіймати,

На уроці не дрімати,

А знання мерщій хапати –

Щоб не було нам мороки.

Всі готові до уроку?

Тож гаразд. Часу не гаймо

І урок наш починаймо.

2. Перевірка готовності до уроку.

3. Упорядкування робочих місць.

ІІ. Сприймання й усвідомлення нового матеріалу

1. Повідомлення теми та мети уроку

- Сьогодні ми продовжуємо ознайомлення з народною творчістю, звичаями і традиціями, поговоримо про декоративно-прикладне мистецтво; продовжимо працювати в техніці витинанки.

2. Розповідь учителя з елементами бесіди

Декоративно-прикладне мистецтво – складне і багатогранне явище культури. Поняття це досить широке, воно охоплює багато видів народного промислу, такі як, музика, танці, фольклор, побутове мистецтво. Це мистецтво можна назвати і глибоким, тому що воно живе разом з народом, йдучи корінням в далеке минуле, і в той же час розвивається в наші дні. Поза цієї сфери неможливо уявити собі життя людини, адже кожна річ, будь-то одяг, посуд, меблі, побутові предмети, займають певне місце не тільки в організованому людиною середовищі життєдіяльності, але насамперед у її духовному світі.

Одним з поширених способів декорування творів декоративно-прикладного мистецтва є орнамент.

Давайте пригадаємо, що ми вже знаємо про орнамент? (Відповіді дітей.)

Ми знайомі з основними видами орнаментів: тваринні, рослинні та геометричні.

Мультимедійна презентація

Яке головне для християн свято відмічають весною?

Як ви і ваші близькі готуються до свята?

Свято Пасхи недалечко,

Люди звичай бережуть, – 

Розмальовують яєчка,

Пишні пасочки печуть.

Святкування йде віками, –

Це такі чудові дні:

В гості йти, під рушниками

Страви нести запашні.

Доброзичливо, з любов’ю

Мати щирі почуття,

Людям зичити здоров’я

І щасливого життя.

Святість – це чарівне слово,

Тільки треба так зуміть,

Щоб життя своє святково

У труді й добрі прожить.
(Н.Б.Куфко)

Пасхальне яйце – один з головних компонентів святкового пасхального столу. У кожного народу склалися свої традиції в оздобленні та розпису яєць. Яйця прикрашали в Давньому Єгипті, Греції, Римі, Китаї, навколо них було складено безліч легенд і міфів.

У слов’янських повір’ях яйце служило символом Сонця і Життя.

Хто з вас здогадався, який предмет ви будете прикрашати?

Вірно, ми познайомимося з мистецтвом прикрашання пасхальних яєць.

Писанки 

Спекла мама на Великдень 

Біленькі паски, 

А я куплю собі краски. 

Спишу писанки.

Розпишу я на писанках 

Квітки,  ялички,

Розмалюю, роздарую 

Межи сестрички.

А братові маленькому

Дам писанки дві, 

Щоби ними карбулявся

В шовковій траві.
(М. Підгірянка)

Діти, раніше яйця прикрашали тільки жінки. Надівши, чистий одяг, з чистими думками, чистими руками починали вони роботу. Поки майстриня створює свою роботу, вона тримає в руці яйце довгий час і постійно думає про те, для кого воно призначається. Яйце ніби вбирає позитивну енергію цих добрих думок і побажань.

Кожне яйце має свою назву:

Крашанки – фарбували варені яйця і з’їдали. Спосіб фарбування яєць за допомогою цибулиння або сучасним барвником. Фарбували одним кольором.

Крапанки – яйце фарбують в один колір. Коли воно охолоне і висохне, на нього капають гарячим воском (наприклад, за допомогою палаючої свічки). Тепер яйце опускають у інший барвник, він повинен бути не гарячим, щоб віск не розплавився. Цю процедуру можна повторити ще раз, щоб отримати різнокольорові плями. Починати фарбувати краще зі світлих кольорів. Віск потім акуратно зіскоблюється. Щоб прибрати залишки воску, яйце підносять до полум’я свічки (збоку, але не зверху, інакше яйце закоптиться) і витирають серветкою.

Писанки – яйця, розфарбовані від руки сюжетними або орнаментальними візерунками. Це майстерно розписані пасхальні яйця, справжні твори народної творчості. Для малюнка писанки використовують елементи рослинного і тваринного світу, геометричні фігури. Писанку не малювали, чи не розписували, а писали на сирому курячому яйці. Ці яйця зберігали цілий рік, як оберіг.

Дряпанки — яйце фарбують у темно-коричневий колір, а малюнок наносять голкою або шилом.

Українська писанка є шедевром декоративно-ужиткового мистецтва. У радянський період писанкарство тривалий час було заборонене, але, незважаючи на це, воно продовжує свої традиції і нині. Виготовляють писанки окремі люди, оскільки ця праця копітка, вимагає терпіння, зосередженості, а також знань символів, які зображуються на пташиних яйцях.

• Розгляньте зразки на дошці.

Коло, зірка, триніг – знаки Сонця.

Хрести – знак бога Землі, чотири сторони світу, рух сонця по небу.

Кривулька – вода, вічність.

Безконечник – символ безмежності, безсмертя, хвилі життя.

Сосонка – знак земної рослинності.

Птахи, баранці, олені, коні – небесні посланці.

Колір, який використовується при оздобленні пасхального яйця, теж має своє значення.

Червоний – радість.

Синій – колір води, побажання гарного врожаю.

Зелений – життя, побажання здоров’я.

Коричневий – колір землі, дарує мудрість.

Сама писанка, за народним повір’ям, є символом весни та сонця, відродження природи, життя. Їх не їдять, а обережно зберігають та колекціонують. Навесні писанки дарують рідним та близьким людям з побажаннями на весь рік.

Фізкультхвилинка

3. Демонстрування та аналіз зразка

1) Інструктаж учителя.

1. За шаблоном або самостійно виріжте симетричну силуетну форму майбутньої писанки.

2. Складіть її навпіл кольором всередину.

3. Нанесіть олівцем візерунок від ліній згину. При цьому пам’ятайте, що згини ви можете робити в різних напрямках: по вертикалі, по горизонталі, по діагоналі.

4. Зробіть вирізи за наміченими лініями.

5. Ажурні вирізи можна робити лише від згинів, не торкаючись при цьому країв.

6. Доберіть контрастний до писанки картон-основу.

7. Змастіть писанку клеєм та приклейте на основу.

8. Готову аплікацію покладіть під прес.

2) Повторення правил безпеки під час роботи.

Етапи створення ескізу:

1 – Визначити ширину та довжину овалу, провести допоміжні лінії.

2 – Окреслити контур овала.

3 – Розробити орнамент.

4. Нанести візерунок.

ІІІ. Практична робота учнів

IV. Виставка та оцінювання робіт учнів

V. Підсумок уроку

- Чи сподобалась вам тема нашого уроку?

- Чи задоволені ви своїми результатами?

Висновки

1. Теоретичні основу розвитку творчих здібностей учнів засобами декоративно-прикладного мистецтва на уроках декоративного мистецтва у 1-4 класах заклали А. А. Грибовська (прийоми навчання), Л. Г. Григор’єва (напрямки здійснення занять з декоративного мистецтва), О. Є. Ковальов (методика проведення уроків з декоративного мистецтва), Т. С. Комарова (прийоми навчання), С. О. Мочалова (умови розвитку творчих здібностей), З. І. Пазнікова (етапи роботи по художньо-творчому розвитку дітей молодшого шкільного віку на основі декоративно-прикладного мистецтва), О. М. Петренко (завдання, що вирішуються на уроках х декоративно-прикладного мистецтва) Т. Я. Шпикалова (програма навчання дітей образотворчої діяльності).

2. Ключовими поняттями теми є: «здібності», «творчі здібності», «декоративно-прикладне мистецтво», «декоративне малювання», «декоративна аплікація» та «декоративне ліплення».

3. У роботі представлена розробка заняття з декоративного мистецтва для 3 класу «Писанка-витинанка», що спрямоване на розвиток творчих здібностей учнів засобами декоративно-прикладного мистецтва.

Заключення

Творчі здібності – це особливості особистості, що виражаються в умінні відходити від традиційних форм в мисленні, знаходити нестандартні вирішення і від яких залежить готовність до творчої діяльності. Одними із засобів розвитку творчих здібностей молодшого школяра є трудове виховання.

Проблема розвитку творчих здібностей у дітей – одна з ключових в педагогічній науці і народне декоративно-прикладне мистецтво (як вид художньої творчості) покликане займатися пошуками вирішення цієї проблеми.

Українське декоративно-прикладне мистецтво – це одна з складових національної культури, в якій надійно зберігається етнічна специфіка. У різних формах декоративного мистецтва – вишивках, прикрасах, розписах тощо, втілюються ідеї та естетичні смаки народу.

Декоративно-прикладне мистецтво включає учня в творчу діяльність, формує інтерес до праці, естетичне відношення до навколишнього середовища, можливість засвоєння спеціальних художніх навичок та вмінь, розвиває особистісні якості.

Спілкування з творами декоративного мистецтва, що відображають дійсність, несе у собі не лише пізнавальне значення та забезпечує зростання естетичної свідомості дитини і удосконалення почуттів, а й сприяє творчому розвитку молодшого школяра.

Залучаючи дітей до декоративно-прикладного мистецтва, ми сприяємо прояву у них ініціативності до самостійної діяльності, розвитку спостережливості, уваги, формуванню естетичного смаку, стійкого пізнавального інтересу, прагнення до спілкування з образотворчим мистецтвом, виховуємо художнє сприйняття цінностей культури, розширюємо світогляд.

У процесі навчання молодших школярів можна використовувати різні техніки декоративно-прикладної діяльності. Всі ці техніки сприяють розвитку естетичного смаку, спостережливості, художньому баченню навколишньої дійсності, конструкторському, творчому мисленню.

Основними напрямками роботи по декоративній діяльності на уроках декоративного мистецтва є: знайомство учнів з виробами декоративно-прикладного мистецтва та самостійне створення школярами декоративних виробів.

Основними видами декоративно-прикладної діяльності на уроках в початковій школі є декоративне малювання, декоративна аплікація та декоративне ліплення.

Список використаних джерел

1. Антонович Л. Ф. Декоративно-прикладне мистецтво / Л. Ф. Антонович, Р. В. Захарчук-Чугай. – Львів: Світ, 2002. – 270 с.

2. Алиева А. Х. К проблеме развития творческих способностей средствами изобразительного и декоративно-прикладного искусства / А. Х. Алиева / Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. – 2008. – № 74 – 2. – С. 20 – 23.

3. Бабаева А. Б. Современная философия как феномен культуры: исследовательские традиции и новации: материалы науч. конф. (сер. Symposium) / А. Б. Бабаева. – 2001. – Вып. 7. – с. 115 – 117.

4. Банзелюк Е. И. Возрастная динамика показателей креативности у детей 6-9 лет / Е. И. Банзелюк // Вопросы психологии. – 2008. – № 3. – С. 55 – 60.

5. Беляева Я. А. Народное декоративно-прикладное искусство как средство развития творческих способностей учащихся / Я. А. Беляева, Е. А. Брюхова //  Вестник Шадринского государственного педагогического института. – 2013. - № 4. – С. 16 – 19.

6. Боброва В. Г. Дифференцированный подход при обучении истории / В. Г. Боброва // Школьные технологии. – 2004. – № 2. – С. 147–158.

7. Брякова И. Методология формирования творческих способностей личности в отечественной педагогике [Електроний ресурс] / И. Брякова. – Режим доступа: http://www.ssc.smr.ru/media/journals/izvestia/2009/2009_4_14_17.pdf.

8. Буровкина Л. А. Народное декоративно-прикладное искусство – основа формирования духовно-нравственной культуры учащихся / Людмила Александровна Буровкина // Среднее профессиональное образование. – 2010. – № 4. – С. 31 – 33.

9. Васютина Е. Ю. Нравственно-эстетическое воспитание учащихся средствами декоративно-прикладного искусства / Елена Юрьевна Васютина // Эксперимент и инновации в школе. – 2011. – № 5. – С. 71 – 75.

10. Гончар К. Традиції і новації в сучасному декоративно-прикладному мистецтві України [Електронний ресурс] / К. Гончар // Мистецтвознавство України. – 2013. – Вип. 13. – С. 62 – 68. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Mysu_2013_13_11.pdf.

11. Григорьева Л. Г.  Развитие творческих способностей младшего школьника в процессе трудового воспитания [Электронный ресурс] / Л. Г. Григорьева // Вектор науки ТГУ. – 2011. – № 4. – С. 45 – 47. – Режим доступа: http://edu.tltsu.ru/sites/sites_content/site1238/html/media60299/11_Grigor_L.pdf.

12. Гризоглазова А. В. Умова етично-естетичного виховання молодших школярів засобами декоративно-прикладного мистецтва / А. В. Гризоглазова // Наукова скарбниця Донеччини. – 2013. – № 2. – С. 57 – 59.

13. Забельская Т. В. Влияние декоративно-прикладного искусства на развитие нравственной стороны личности ребенка / Татьяна Викторовна Забельская // Известия высших учебных заведений. Поволжский регион. Гуманитарные науки. – 2012. – № 3. – С. 136 – 141.

14. Казакова Т. Г. Теория и методика развития детского изобразительного творчества / Т. Г. Казакова. – Москва : ВЛАДОС, 2006. – 255 с.

15. Ковальов О. Є. Декоративно-прикладне мистецтво у школі, 1-7 класи. Навч. посібник для студ. вузів / О. Є. Ковальов. – Суми : Університетська книга, 2006. – 143 с.

16. Комарова Т. С. Детское художественное творчество / Т. С. Комарова. – Москва: Мозаика-Синтез, 2005. – 120 с.

17. Кравчунас Б. К. Детское рисование как художественное творчество / Б. К. Кравчунас. – Санкт-Петербург. : Аркада, 2002. – 188 с.

18. Лозко Г. Українське народознавство / Г. Лозко. – Харків, 2005. – 469 с.

19. Лотман Ю. М. Несколько мыслей о типологии культур / Ю. М. Лотман // Языки культуры и проблемы современности. – Москва, 1997. – С. 4 – 6.

20. Мамчур Н. С. Народне декоративно-прикладне мистецтво як засіб виховання естетичних смаків студентської молоді [Електронний ресурс] / Н. С. Мамчур. – Режим доступу: http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/915/1/NARODNE%20DEKORATYVNO-PRYKLADNE%20MYSTETsTVO%20YaK%20ZASIB%20VYKhOVANNIa%20ESTETYChNYKh%20SMAKIV%20STUDENTSKOI%20MOLODI.pdf.

21. Маслова С. Е. К вопросу о творческих качествах личности / С. Е. Маслова // Высшее образование сегодня. – 2007. – № 3. – С. 58 – 61.

22. Масловська М. В. Декоратво-прикладне мистецтво у полікультурному просторі України / М. В. Масловська // Українська полоністика. – 2007. – Випуск 3-4. – С. 77 – 82.

23. Мисковець Т.  Секція декоративно-прикладного мистецтва / Т. Мисковець // Образотворче мистецтво. – 2009–2010. – № 4–1. – С. 12–13.

24. Мочалова С. А. Развитие творческих способностей детей 5-10 лет на занятиях по изобразительному искусству / Светлана Александровна Мочалова // Известия Российского государственного педагогического университета им. А. И. Герцена. – 2009. – № 94. – С. 166 – 170.

25. Неменский Б. М. Педагогика искусства / Б. М. Неменский. – Москва: Просвещение, 2007. – 255 с.

26. Павелків Р. В. Загальна психологія : Підруч. для студ. вищ. закл. / Р. В. Павелків. – К., 2002. – 506 с.

27. Павлова О. Особливості розвитку українського декоративно-прикладного мистецтва в кінці XX–XXI ст. / О. Павлова // Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка. – 2011. – № 15 (226). – С. 91–96.

28. Пазникова З. И. Художественно-творческое развитие детей в процессе декоративно-прикладного искусства / Зоя Ивановна Пазникова // Вестник Бурятского Государственного Университета. – 2011. – № 1. – С. 115 – 119.

29. Петренко Е. М. Развитие творческих спосібностей учащихся на уроках технологи через виды декоративно-прикладного искусства / Елена Михайловна Петренко // Альманах современной науки и образования. – 2012. – № 12 (67). – С. 105 – 106.

30. Педагогика : Большая современная энциклопедия / сост. Е. С. Рапацевич. – Мн. : Соврем. слово, 2005. – 720 с.

31. Рогозина В. Педагогические условия paзвития творческих способностей школьников на уроке / Рогозина В. // Воспитание школьников. – 2007. – №4. – С. 28 – 30.

32. Рудницька Л. Українське мистецтво в полікультурному просторі / Л. Рудницька – К., 2000. – 208 с.

33. Рябов В. Ф. Социальная природа искусства. К вопросам о предмете искусства / В. Ф. Рябов. – Л., 1998. ­– 165 с.

34. Савченко О. Я. Урок у початкових класах / О. Я. Савченко // Початкова школа. – 1995. – № 3. – С. 1–12.

35. Старовойт Л. В. Педагогічні умови творчого розвитку молодших школярів у процесі трудового навчання / Л. В. Старовойт // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія : Педагогіка. – 2010. – № 1. – С. 261 – 266.

36. Українська культура: історія і сучасність. / За ред. С. О. Черепанової. – Львів: Світ, 1994. – 456 с.

37. Фічора І. Народне образотворче та декоративно-прикладне мистецтво як засіб естетичного виховання і розвитку молодших школярів / І. Фічора // Гірська школа українських Карпат. – 2014. – № 11. – С. 171 – 174.

38. Шпикалова Т. Я. Изобразительное искусство. Программы общеобразовательных учреждений. 5-9 классы / Т.Я. Шпикалова [и др.]. – Москва : Просвещение, 2010. – 72 с.

39. Шпикалова Т. Я. Народное искусство на уроках декоративного рисования / Т. Я. Шпикалова. – Москва : Просвещение, 1999 – 235 c.

40. Шрагина Л. И. Логика воображения / Л. И. Шрагина. – 2-е изд., дораб. – Москва : Народное образование, 2001. – 192 с.