УРОК № 29
Тема.         Індія.
Мета:         розглянути особливості національно-визвольного руху в країні після Першої світової війни, розкрити суть по­глядів М. Ґанді, їхній вплив на індійське суспільство; визначити складові елементи кампанії громадянської непокори, значення їх в історії Індії; формувати вміння аналізувати й узагальнювати історичний матеріал, пра­цювати з історичними документами, простежувати вплив історичної особистості на розвиток подій у країні.
Основні знання: активізація національно-визвольного руху; погля­ди М. Ґанді; ґандизм; суть і наслідки кампанії грома­дянської непокори.
Поняття і терміни: бойкот, сатьяграха, Індійський національний конгрес (ІНК), гандизм.
Основні дати й події: 1920—1922 рр. — перша кампанія непокори в Індії;
1930—1931 рр. — друга кампанія непокори в Ін­дії;
11 березня 1930 р. — початок «соляного походу» М. Ганді;
 серпень 1935 р. — прийняття Великою Бри­танією закону «Про управління Індією».
Особистість в історії: М. Ґанді.
Обладнання уроку: підручник, політична карта світу, атлас, розда­вальний матеріал.
Тип уроку:    засвоєння нових знань і вмінь.
Структура уроку
I.     Організаційний момент
II.    Актуалізація опорних знань учнів
III.  Мотивація навчальної діяльності учнів
IV.  Вивчення нового матеріалу
1.  Зростання національно-визвольного руху в Індії після Першої світової війни.
2.  Магатма Ґанді.
3.  Кампанія громадянської непокори.
4.  Політичні сили Індії, їхнє ставлення до деколонізації та майбутнього країни.
V.    Закріплення нових знань і вмінь учнів
VI.    Підсумки уроку
VII.   Домашнє завдання
ХІД УРОКУ  
I.   ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II.  АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1. Яка європейська країна володіла Індією?
2. Чи стала Індія самоврядною колонією після закінчення Першої світової війни?
III.  МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ
На цьому уроці буде розглянуто цікаву сторінку історії — бороть­бу народу Індії проти дуже потужної колоніальної держави — Вели­кої Британії.
В основі антиколоніальної боротьби була кампанія громадянської непокори. Вона мала відродити духовність народу Індії, а через неї і прагнення до політичної незалежності. На прикладі життя і діяль­ності М. Ґанді яскраво простежується новий шлях розв'язання по­літичних проблем — шлях ненасильства і боротьби за людину.
IV.   ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Проблемне запитання.
У чому суть кампаній громадянської непокори та їхнє значення для подальшої історії Індії?
1. Зростання національно-визвольного руху в Індії після Пер­шої світової війни.
Безпосереднім приводом до піднесення національно-визвольного руху 1918— 1921 рр. стали реформи британського уряду, спрямовані на зміцнення колоніаль­ного статусу Індії. Водночас англійська колоніальна адміністрація посилила кримінальні покарання за антиурядові дії та антиколоніальні виступи. У на­родів Індії така політика викликала гостре невдоволення, що переростало у відкритий бунт. На чолі антиколоніальної боротьби став Індійський націо­нальний конгрес (ІНК). Щоб не спровокувати зіткнень з колоніальними вій­ськами, Конгрес закликав індійський народ уникати будь-яких форм насиль­ницької боротьби. ІНК заперечував поділ суспільства на класи і розпалюван­ня класової ворожнечі. Такий політичний підхід консолідував національні сили і давав можливість протистояти традиційній політиці колонізаторів, що виражалася словами «поділяй і владарюй».
У 1918-1922 рр. промислові центри Індії були охоплені масовими страй­ками. Страйкували текстильники Бомбея, Ахмадабада, металурги Джамшед-пура, залізничники Бенгалії. У 1921 р. число страйкарів досягло 600 тис. чол. Вимоги індійського робітництва торкалися насамперед задоволення економі­чних потреб. Разом з тим висувалися політичні вимоги. Об'єктивно робітни­чий рух зливався з загальнонаціональними антиколоніальними виступами, посилюючи їх гостроту.
У 1920 р. було створено Всеіндійський конгрес профспілок, що стало важли­вим кроком на шляху об'єднання сил промислових робітників. Тяжкі соціальні умови, кастова, релігійна, мовна і національна роз'єднаність широких верств ін­дійського суспільства зумовили значні труднощі у справі об'єднання антиколо­ніальних сил. Національний конгрес, індійська інтелігенція, її організації та об'єднання намагалися подолати цю розчленованість у суспільстві. В Індії сфор­мувалися дві течії робітничого руху. Одна з них була під впливом Національного конгресу, інша - англійських лейбористів. Обидві течії відкидали насильницькі методи боротьби.
Водночас з наростанням невдоволення в містах значного розмаху набрав се­лянський рух. Селяни в першу чергу намагалися позбутися середньовічних пе­режитків, але об'єктивно їх боротьба підсилювала й антиколоніальний рух.
У 1920 р. серед селян-сикхів відродилася діяльність секти акалі, яка ви­ступала за перерозподіл прибутків від храмових земель на користь селянсь­ких громад. У її керівних комітетах велику роль відігравали члени Націо­нального конгресу. До руху примкнула партія «Гадар», яка намагалася пове­сти селян на боротьбу з англійськими колонізаторами. Однак через свою об­меженість рух був легко придушений.
На півдні Індії, в Мадрасі, населеному в основному мусульманами, які нале­жали до нижчих каст, також розпочалися антианглійські виступи. Особливої гос­троти вони набрали після нападу поліції на мусульманські святині. Селянське повстання Мадраської провінції, що відбувалося під гаслом створення «халіфатської республіки», було розгромлене наприкінці 1921 р.
Таким чином, кампанія громадянської непокори, розпочата Національним конгресом, стала переростати у збройну боротьбу.
Після закінчення війни Велика Британія так і не надала Індії обіцяного самоврядування. Результатом цього стало піднесення в 1918—1922 рр. у країні національно-визвольного руху. Основни­ми причинами його стали реформи Монтегю—Челмсфорда і закон Роулетта.
Міністр британського уряду Монтегю і віце-король Індії Челмс­форд підготували доповідь про політику Англії в Індії. У 1919 р. було прийнято закон «Про управління Індією», що передбачав роз­ширення складу виборців (до 3 %) у центральну і виборчу асамблеї країни. Згідно із законом, індійці одержали місця у виконавчих радах при віце-королі та губернаторах і могли обіймати другорядні міністерські посади (міністрів охорони здоров'я, освіти і т. ін.).
Однак за законом вибори проводилися окремо за куріями: індусь­кою та мусульманською.
Велика Британія залишила за собою право контролювати армію, поліцію, фінанси, зовнішню політику Індії. За законом Роулетта, прийнятим 1919 р., посилювалося покарання за антиурядову діяль­ність індійців.
Очолила національно-визвольний рух провідна політична партія Індії — Індійський національний конгрес (ІНК). До складу ІНК вхо­дила національна буржуазія, яка прагнула влади, інтелігенція. Це була добре організована опозиція владі.
Головною масовою силою національно-визвольного руху стало селянство. Адже саме село було місцем переплетення кастових, ста­нових суперечностей.
Бесіда.
1.    Що стало приводом до піднесення національно-визвольного руху в 1919 р. в Індії?
2.    Прокоментуйте основні положення закону «Про управління Індією». Чому його прийняття викликало зростання національно-визвольного руху в країні?
3.    Як ви вважаєте, чому голосування в Індії, згідно із законом, проводилося за різними куріями?
2. Магатма Ґанді.
Активізація національно-визвольного руху пов'язана з приходом до керівництва ІНК Могандаса Карамчанда Ґанді. Ім'я Магатма («Велика душа») Ґанді отримав за свої значні справи. Його вчення стало офіційною ідеологією ІНК.
М. ГАНДІ, ЙОГО ВЧЕННЯ І ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Національному характеру та інтересам народів Індії найбільше відповідала форма ненасильницького опору колонізаторам, яку відстоював і проповідував Махатма Ганді.
3 1916 р. він став визначним лідером Національного конгресу, а його вчення про ненасильницьку боротьбу - ідеологією цієї партії.
Ганді як зрілий політичний лідер, розумів, що успіх антиколоніального руху можливий лише за умови його масовості. Він організував агітаційну кампанію по усій країні, широко практикував мітинги та демонстрації, залучаючи широкі вер­стви населення до національно-визвольної боротьби.
6 квітня 1919 р. було проголошено початком кампанії громадянської непоко­ри. В цей день завмерла вся Індія. Колоніальна адміністрація вчинила криваві розправи в Делі, Ахмадабаді, Лахорі, Бомбеї та інших містах. У Пенджабі було запроваджено воєнний стан, а Ганді - заарештовано.
Суспільно-політичні та філософські погляди Ганді сприяли його популярності в народі. Газета «Молода Індія», яку видавав Ганді, стала трибуною для пропа­ганди його ідей, що своїм корінням сягали глибоких народних традицій. Соці­альні ідеали Ганді були близькі й зрозумілі широким верствам індійського суспі­льства. Вищою метою суспільного розвитку він вважав сарводайю - суспільство загального благоденства, яке досягалося шляхом ненасильницької боротьби.
Прихильники гандізму не сприймали європейської цивілізації, чужої патріар­хальному індійському селу, виступали проти ринкових відносин.
Основні методи антиколоніальної боротьби, які відстоював Ганді, - поєднан­ня найбільшого терпіння й протесту, консерватизму й стихійного невдоволення, що відповідало фаталістичним релігійним поглядам індусів і мусульман.
Гандізм грунтувався на національних культурних, історичних та релігійних тра­диціях, відкидаючи нерівність між людьми і кастовий поділ, який роз'єднував індій­ське суспільство. Тому проповіді Ганді завжди знаходили гарячий відгук у народі.
Аскетична простота особистого життя, глибоке знання психології мас зміц­нювали популярність Ганді як політичного лідера. Він став постаттю, навколо якої об'єднувалися усі соціальні рухи і верстви індійського суспільства в анти­колоніальній боротьбі.
Ситуація в Індії значно загострилася після схвалення англійським парла­ментом «закону про управління Індією» (реформи Монтегю - Челмсфорда). Запровадження виборчих курій поділило виборців за релігійним принципом, вело до розпалювання релігійної ворожнечі між індусами та мусульманами.
На знак протесту проти конституційних реформ влітку 1920 р. Національ­ний конгрес розпочав всеіндійську кампанію громадянської непокори, якою керував Ганді. Вона відбувалася під гаслом незалежності. У 1921 р. прокоти­лася нова хвиля антиколоніальних протестів. Міністр колоній У. Черчілль терміново підготував указ про вдосконалення колоніального репресивного апарату.
Робота над формуванням понять і термінів.
 «ґандизм»-
Самостійна робота за завданням.
Ознайомитися з філософськими та суспільно-політичними погля­дами М. Ґанді, опрацювавши запропонований уривок.
Коли Ґанді вперше вступив до Індійського національного конгресу, він негайно повністю змінив його статут. Він перетворив Конгрес на демократичну й масову організацію. Конгрес і раніше був демократич­ною організацією, але його склад був обмежений представниками вищих класів. Тепер до нього подалися селяни, і у своєму новому вигляді він став набувати характеру широкої селянської організації з великим прошарком представників середніх класів. Перевага селян надалі посилилася. Прийшли також і промислові робітники, але по­одинці, а не організовано.
Основою і метою цієї організації стала дія, що чиниться мирними засобами... Було вироблено новий метод дії: хоч він був абсолютно мирним, проте містив у собі непокору тому, що вважалося неправиль­ним... Ґанді був пацифістом своєрідного типу, бо він був людиною дії, сповненою динамічної енергії. У ньому не було покірності долі або чому-небудь, що він вважав злом; він був завжди готовий до опору, але цей опір був мирним і виявлявся в коректній формі.
Дії були потрібні подвійні. По-перше, дія, пов'язана з протидією та опором іноземному пануванню, по-друге, дія, пов'язана з боротьбою проти нашого власного соціального зла. Крім основної мети Конгре­су — визволення Індії методом мирних дій, — головними пунктами програми Конгресу були: національна єдність, що передбачала розв'я­зання проблеми меншості, поліпшення становища пригноблених кла­сів і позбавлення від прокляття «недоторканності».
Розуміючи, що головними підпорами англійського панування були страх, престиж, добровільна чи примусова співпраця з боку народу і де­які суспільні класи, матеріально зацікавлені в пануванні англійців, Ґанді повів наступ на ці основи. Він закликав відмовлятися від почесних титулів, і хоч лише деякі власники цих титулів відгукнулися на його заклик, народ утратив повагу до титулів, дарованих англійцями, і вони стали символом падіння. З'явилися нові норми й цінності. Розкіш і пиш­нота палаців віце-короля та князів, що справляли колись таке сильне враження, здалися раптом украй безглуздими, вульгарними і навіть га­небними на тлі злиднів і страждань народу [21, с. 127—128].
Бесіда.
1.    Визначте цілі ІНК.
2.    У чому суть ненасильницьких методів боротьби, згідно з ученням Ґанді?
3. Чим позиція М. Ґанді в питаннях національно-визвольної бо­ротьби відрізнялася від позицій інших політичних лідерів того часу?
Узагальнити відповіді учнів, підвести підсумки й більш докладно зупинитися на розгляді методів ненасильницького опо­ру — сатьяграхи: відмова від титулів, наданих англійцями, бойкот постанов уряду, навчальних закладів (англійських), організація мирних демонстрації!, відмова від сплати податків (у виняткових випадках).
Ґандизм був підтриманий селянами, міською біднотою, бо поєд­нував у собі соціальний ідеал справедливості й віру в те, що бороть­ба за незалежність є боротьбою за справедливість. Заклики Ґанді були близькими для народу, тому що були тісно пов'язані з релігій­ними, культурно-історичними традиціями Індії. Сатьяграха поєдна­ла в собі терпіння і протест, консерватизм і релігійність. Це було притаманним релігійному індійському селянству.
Класову боротьбу Ґанді заперечував. На його думку, вона роз'єд­нувала націю у вирішенні єдиного завдання — здобути незалеж­ність країни. Тому індійська буржуазія взяла на озброєння ідеоло­гію ґандизму.
Бесіда.
1. Як ви вважаєте, чому саме таку форму боротьби запропонував М. Ґанді?
2.  Чи мала сатьяграха можливу альтернативу?
3.    Кампанія громадянської непокори.
Самостійна робота за підручником.
Учням опрацювати текст підручника. Бесіда.
1.    З яких елементів політичної боротьби складалася кампанія гро­мадянської непокори?
2.    Дайте оцінку діям Ґанді після подій у Чаура-Чаурі. Чи підтри­мали б Ґанді ви?
3.    Як ви вважаєте, що не зміг зробити Ґанді для утримання кам­панії громадянської непокори в межах ненасильницького опору?
4.    Якою була мета «соляного походу» М. Ґанді? У чому полягали наслідки цього походу?
5.    Визначте значення укладення Делійського пакту для Великої Британії та для Індії.
4. Політичні сили Індії, їхнє ставлення до деколонізації та майбутнього країни.
Розкрити причини падіння авторитету ІНК після припи­нення кампанії громадянської непокори, пояснити виникнення в ІНК трьох угруповань: ліве крило (М. Неру), праве крило (Д. Неру, Ч. Бос), прихильники М. Ґанді — та викласти цілі кожного угруповання.
У 1935 р. Велика Британія нав'язала Індії Конституцію, згідно з якою розширювалися права провінцій, коло виборців (до 12 %), виборчі курії створювалися за релігійним принципом (окремо для індусів і мусульман). Д. Неру називав цю Конституцію «рабською».
У 1937 р. вибори до провінційних законодавчих зборів заверши­лися перемогою ІНК. Відразу ж було проведено низку реформ, про­те радикальні угруповання розпочали рух навертання мусульман до індуїзму.
Розбіжності, що наростали між ІНК і Мусульманською лігою, переросли в конфлікт. ІНК вимагав від англійців: «Геть з Індії!». Мусульманська ліга проголошувала: «Розділи й іди». У 1940 р. була сформульовано офіційну мету Ліги — створення держави Пакис­тан — «країни чистих» (мусульман).
Акцентувати увагу на тому, що кампанія громадянської не­покори розхитувала колоніальний режим. Перемога ІНК на виборах 1937 р. відбулася мирним парламентським шляхом і зміцнила пози­ції партії в суспільстві.
Бесіда.
З'ясуйте значення кампанії громадянської непокори для подаль­шого розвитку Індії.
Доповнити й узагальнити відповіді учнів, відзначити, що в 1947 р. Індія домоглася незалежності, але була поділена на дві держави за релігійним принципом — Індію та Пакистан.

ЗРОСТАННЯ РОЛІ ІНДІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ
Внаслідок репресій багато місцевих організацій Національного конгресу було розгромлено. Чисельність партії скоротилася з 10 млн. чоловік до кількох сотень тисяч. Водночас колоніальна адміністрація, використовуючи суперечності між Великим союзом індусів та Мусульманською лігою, розпалювала індусько-мусульманську ворожнечу. У 1923 р. між індусами і мусульманами були спровоковані зіткнення. Мусульманська ліга намагалася прилучити індусів до мусульманства, індуси, в свою чергу, прагнули нав'язати всьому населен­ню країни індуїзм. Протиріччя між двома громадами на релігійному грунті відволікали багатьох жителів Індії від політичної боротьби, послаблювали національно-визвольний рух.
Деструктивні процеси поширилися на Національний конгрес. Тут утвори­лися три угруповання, які мали різні погляди на методи антиколоніальної боротьби.
Так, «прихильники перемін» вважали доцільним використовувати лише конс­титуційні методи для досягнення державної незалежності. Пізніше вони створи­ли окрему партію, яка вийшла з Конгресу.
«Противники перемін» на чолі з М. Ганді виступали за масовий рух, за опору на народ в національно-визвольній боротьбі. Для того, щоб Національний кон­грес був готовий до проведення такої політики, Ганді висунув так звану «кон­структивну програму». Серед її положень були: боротьба з алкоголізмом, поєд­нання деяких ремесел з сільським господарством, аби врятувати індійського се­лянина та ін.
Третю, або ліву, течію в Конгресі очолили Джавахарлал Неру і С. Ч. Бос. Ма­сова антиколоніальна боротьба, тісні зв'язки з робітництвом і селянством роз­глядалися членами цього угруповання як найдієвіший засіб досягнення націо­нальної незалежності.
В середині 20-х років виникли декілька політичних партій, які декларували у своїх програмах відстоювання інтересів селянства і робітництва, міських низів тощо. Серед них була компартія та всеіндійська робітничо-селянська партія. Од­нак серйозного впливу вони не мали.
Національний конгрес скликав Всеіндійську конференцію різних партій, на розгляд якої було винесено проект конституції. Цей документ передбачав надан­ня Індії прав домініону, відміну на виборах релігійних курій і введення загально­го виборчого права. У грудні 1928 р. проект конституції схвалила сесія Націо­нального конгресу. Ліве крило партії виступило проти проекту через підміну в ньому незалежності Індії статусом домініону. Ліві конгресисти почали створю­вати регіональні ліги незалежності, об'єднуючи їх у Всеіндійську лігу на чолі з
У 1929 р. в Лахорі сесія Національного конгресу прийняла ухвалу про бороть­бу за повну незалежність країни.
На початку 1930 р. Ганді опублікував у газеті «Молода Індія» 11 пунктів, в яких висувалися вимоги зниження валютного курсу рупії, запровадження протекціоністських тарифів на імпортні тканини, надання права каботажного плавання виключно індійським судновласникам, відміни соляної монополії, скорочення воєнних асигнувань, зменшення податків, ліквідації департамен­ту кримінального розслідування та ін. Англійський уряд відмовився викона­ти ці вимоги.
На знак протесту Національний конгрес організував кампанію громадян­ської непокори. У березні - квітні 1930 р. у містах і селах Індії відбулися мі­тинги й демонстрації, пікетування англійських магазинів. На вулицях і май­данах публічно спалювали англійські товари, зокрема одяг із англійських тканин. Щоб покласти край цій акції, англійський уряд оголосив Національ­ний конгрес поза законом. Понад 60 тис. учасників руху було заарештовано в тому числі й М. Ганді. Урядові репресії викликали повстання в Пешеварі, Шолапурі, Біхарі та Бенгалії, які були придушені за допомогою військ.
Влітку 1931 р. в Лондоні відбулася конференція представників різних пар­тій, громад та індійської знаті разом з представниками англійського уряду. Національний конгрес репрезентував М. Ганді. На цій конференції англійсь­кий уряд намагався знайти союзників серед індійських князів, зберегти про­тистояння мусульманських та індуських партій, заручитися підтримкою лі­дерів деяких міст.
Ганді марно намагався об'єднати усіх учасників конференції для захисту національних інтересів. Пославшись на неузгодженість поглядів учасників конференції, англійський уряд заявив про неможливість досягти будь-яких прийнятних для усіх сторін рішень.
У 1935 р. англійський уряд затвердив акт про управління Індією, який в народі отримав назву «рабської конституції». За задумом укладачів, «нова конституція» покликана була зміцнити союз англійських колоністів з індій­ською аристократією в боротьбі проти національно-визвольного руху народів Індії. Вона викликала чергову хвилю масових протестів і не набрала чинності.
У 1937 р. Національний конгрес взяв участь у виборах до провінційних законодавчих зборів. Він вимагав скасування «рабської конституції», вису­нувши антиімперіалістичну програму. Це забезпечило перемогу партії на ви­борах. У семи із одинадцяти провінцій Індії до влади прийшли члени Конг­ресу, посівши міністерські посади. Вони виступали проти колоніального ре­жиму, проводили заходи, спрямовані на захист громадянських свобод і по­легшення становища народу.
У квітні 1937 р. проти «рабської конституції» було організовано загально­національний страйк, в якому взяли участь всі основні політичні партії, а в 1938 р. було проведено об'єднану кампанію протесту проти реорганізації центральної влади на засадах конституції 1935 р.
Упродовж 1937-1939 рр. страйковий рух продовжував наростати. Страй­кували залізничники, робітники джутової і бавовнообробної промисловості, котрі вимагали поліпшення економічного становища. Найбільшим був страйк бомбейських робітників 1938 р.
В Об'єднаних провінціях Біхарі, Мадрасі та Пенджабі наростав селянсь­кий рух. На першій всеіндійській конференції у м. Лакнау в 1936 р. було створено Всеіндійську селянську спілку, яка опублікувала «хартію селянсь­ких прав». Основна вимога цього документа - передача землі селянам, зни­ження орендної плати і поземельного податку.
У 1939 р. розпочалися селянські виступи в Біхарі. Вимоги незадоволених були сформульовані коротко: «Землю - усім селянам». Селяни поділяли ідео­логію Національного конгресу і, зокрема, принципи, які висував Ганді. Полі­тична активізація села, радикалізація настроїв селян об'єктивно посилювали антиколоніальну боротьбу. До цих виступів додавалася боротьба проти за­лишків середньовіччя у великих князівських володіннях Майсур, Кашмір, Барода та дрібних князівствах Раджпутану й Центральної Індії. Селяни, яких підтримував Національний конгрес, вимагали створення законодавчих орга­нів, гарантій громадянських свобод, поліпшення економічного становища. По всій країні пройшло кілька кампаній солідарності. Тільки жорстоким те­рором колонізаторам вдалося дещо нейтралізувати цю боротьбу.
V.    ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ І ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1.    У чому заслуги М. Ґанді перед Індією?
2.    Чому народи багатьох країн ушановують пам'ять М. Ґанді?
3.    Надайте власну оцінку діяльності М. Ґанді.
VI.   ПІДСУМКИ УРОКУ
Узагальнити відповіді учнів і підвести підсумки уроку.
VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати параграф підручника.
2. Відповісти письмово на запитання: «Чи можливе застосування ненасильницьких методів боротьби в сучасному світі?».
3. Підготувати повідомлення про М. Кемаля (Ататюрка).