Дмитрівський навчально-виховний комплекс
ім. С.С.Курогло
Екологічний проект
на тему:
“Водно-болотні угіддя”
Робота
членів гуртка «Глобус»
Дмитрівського НВК ім. С.С. Курогло
Керівник: Греков Д.М.
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………….……...……..…3
Розділ 1 День водно-болотних угідь……………………..........................…...5
1.1. Рамсарська Конвенція. Мета конвенції ….....…………………….…......5
1.2. Водно-болотні угіддя це - .…..…............................................................5
1.3. Основні типи водно-болотних угідь ……...……............…………....…..6
1.4. Для чого потрібно охороняти водно-болотні угіддя?……................….7
Розділ 2 Мережа ВБУ міжнародного значення України в Одеській області..8
2.1. Води Одеської області…………….......................................………….....8
2.2. Перелік територій в Одеській області, що охороняються згідно Рамсарської конвенції, ……………………………………................................…….10
Розділ 3. Водно-болотні угіддя Одеської області, що охороняються Рамсарською Ковенцією.............................................................................................12
3.1. Дністровський лиман ..................................................................................12
3.2 Озеро Картал ...........................................................................................15
3.3 Кілійське гирло .......................................................................................17
Озеро Кугурлу́й ........................................................................................19
3.5 Озеро Сасик (Кундук) ..............................................................................21
3.6 Тилігульський лиман ..................................................................................23
3.7 Система лиманів «Шаганы - Алибей - Бурнас» .....................................29
Розділ 4. Видове багатство птахів водно-болотних угідь ..............................36
Висновки…………………………………………………………….…………17
Список джерел………………………………………………………………….18
ВСТУП
Ми повинні пам’ятати:
Ми на цій ЗЕМЛІ господарі
Актуальність теми: Сьогодні ми все частіше чуємо слова «забруднення навколишнього середовища», «забруднення вод»… Ми вже стали звикати до цих слів і продовжуємо свою бездіяльність. Нерозумні дії людей на планеті Земля у найближчий час можуть повернутися великим нещастям, бідами усього людства. В долі природи - наша доля і ми повинні зробити все для того, щоб використати останній шанс і допомогти рідній природі, тим самим зможемо продовжити життя в наступних поколіннях.
Глобальне споживання прісної води збільшилася в шість разів в період з 1900 по 1995рр. - більш ніж в два рази швидше, ніж темпи приросту населення. Одна третина населення світу сьогодні проживає в країнах, які вже відчувають помірний або серйозний дефіцит води. До 2025 р двоє людей з кожних трьох, які проживають на Землі, в своєму житті цілком можуть зіткнутися з умовами нестачі води.І це відбувається одночасно з ростом населення світу, яке в найближчі 20 років буде приблизно збільшуватися на 70 мільйонів чоловік в рік.
Що ж можемо ми? Прислухатись до дорослих й хоча для початку дотримуватись правила “Не нашкодь”
Задумуючись над екологічними проблемами світу, перш за все треба дбати про чистоту тієї території, де ми проживаємо й розуміти що ми є частинка нашого великого дому — планети Земля. Саме такі думки спонукали розробити і реалізувати проект.
Ми всі дуже добре знаємо, як поводитись, щоб не нанести збитків природі, і багато говоримо про її захист. Але треба кожному почати з себе, душею відчути єдність з природою. Станьмо розумними господарями на своїй землі і пам’ятаймо, що екологічне забруднення, як ланцюгова реакція, може призвести до екологічної катастрофи.
Предмет та об’єкт дослідження: Об’єктом дослідження є водно-болотні угіддя Одеської області, а предметом дослідження – Рамсарська Конвенція.
Мета проекту: Закріпити знання про водно-болотні угіддя; звернути увагу на причини необхідності охорони водно-болотних угідь, джерела негативного впливу на довкілля; дати оцінку екологічного стану навколишнього середовища. Виховувати почуття господаря своєї землі.
Завдання проекту:
Причини організації Рамсарська Конвенція
Участь України в Рамсарський Конвенції
З’ясувати території Одеської області, що охороняються згідно Рамсарської конвенції.
Характеристика проекту:
За кінцевим результатом: практично-зорієнтований;
За кількістю учасників: колективний;
За тривалістю: середньотривалий;
За ступенем самостійності: дослідницький;
За характером контакту: зовнішній.
Розділ 1. День водно-болотних угідь
1.1. Рамсарська Конвенція
2 лютого 1971 року в іранському місті Рамсар була прийнята Конвенція про водно-болотні угіддя. Документ підготували з метою захисту територій, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування навколоводних і водоплавних птахів. В Україні день водно-болотних угідь відзначається з 1997 року.
Рамсарська конвенція є першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Її назва відображає початкову мету угоди − зберегти водно-болотяні угіддя, як середовище для водоплавних птахів. Поступово мету Конвенції було розширено і зараз вона охоплює всі аспекти збереження та збалансованого використання водно-болотяних екосистем, цінних для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини.
Мета конвенції — припинити втрати водно-болотяних угідь та зберігати існуючі. Завданням конвенції є привернути увагу до проблем водно-болотяних угідь та раціонального використання ресурсів.
Конвенція містить законодавчі норми щодо збереження водно-болотяних угідь. Конвенцію підписали 156 країн — Договірних сторін Конвенції. Керівним органом Конвенції є Конференція Договірних сторін, яка проводить свої наради один раз на три роки.
1.2. Водно-болотні угіддя це ...
Згідно із Конвенцією під водно-болотяними угіддями розуміють райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм − природних або штучних‚ постійних або тимчасових‚ стоячих або проточних‚ прісних‚ солонкуватих або солоних‚ включаючи морські акваторії‚ глибина яких не перевищує шість метрів.
Водно-болотні угіддя називають ділянки земної поверхні, де вода є основним фактором, який контролює стан навколишнього середовища і визначає умови життя рослин і тварин.
1.3. Основні типи водно-болотних угідь
Зазвичай виділяють наступні п'ять основних типів водно-болотних угідь:
морські (прибережні водно-болотні угіддя, в тому числі прибережні лагуни, скелясті береги і коралові рифи);
гирлові (включаючи дельти, літоральні марші і мангри);
озерні (водно-болотні угіддя, пов'язані з озерами);
річкові (водно-болотні угіддя, розташовані уздовж річок та інших водотоків);
болотні (тобто «болотисті» - болота на бідних органікою грунтах, заболочені землі і торф'яні болота).
Водно-болотні угіддя зустрічаються всюди - від тундри до тропіків. Точно невідомо, яка частка площі поверхні землі в даний час зайнята ними. Згідно з оцінкою Всесвітнього центру екологічного моніторингу ЮНЕП, площа водно-болотних угідь імовірно складає 570 мільйонів гектарів (5,7 мільйона км2) - приблизно 6% поверхні суші Землі - з яких 2% складають озера, 30% верхові болота, 26% низинні болота, 20% заболочені землі і 15% заплави.
У Конвенції водоплавними птахами визнаються птахи, які екологічно залежать від водно-болотяних угідь. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального Переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад 20 тис. водних птахів, або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб тощо. Кожна країна — Договірна сторона Конвенції має заявити до Переліку водно-болотяних угідь міжнародного значення принаймні одне своє угіддя і взяти його під охорону.
1.4. Для чого потрібно охороняти водно-болотні угіддя?
Водно-болотні угіддя виконують безліч життєво важливих функцій, наприклад:
- накопичення і зберігання води;
- захист від штормів і повеней;
- зміцнення берегової лінії і стримування ерозії;
- поповнення запасів підземних вод (проникнення води з водно-болотного угіддя вниз в підземний водоносний горизонт);
- вихід підземних вод (рух води вгору і її перетворення в поверхневу воду в водно-болотному угідді);
- очистка води;
- утримування поживних речовин; відкладення опадів; утримування забруднюючих речовин;
- стабілізація місцевих кліматичних умов, особливо кількості атмосферних опадів і температури.
Водно-болотні угіддя забезпечують умови для розвитку цілого ряду видів природокористування, наприклад:
- водопостачання (кількість і якість);
- рибальство (більше двох третин світового улову риби пов'язані зі здоровим станом водно-болотних угідь);
- сільське господарство, завдяки підтримці рівня грунтових вод і високої родючості земель в заплавах;
- виробництво лісоматеріалів та інших будівельних матеріалів; заготівля енергетичних ресурсів, таких як торф і деревний матеріал;
- мисливське господарство; транспорт;
- заготівля інших продуктів водно-болотних угідь, включаючи лікарські рослини;
- відпочинок і туризм.
Водно-болотні угіддя належать до найбільш продуктивним екосистем світу. Вони є осередками біологічного різноманіття, джерелами води та первинної продуктивності, від яких залежить існування незліченних видів рослин і тварин. Вони підтримують високі концентрації численних видів птахів, ссавців, плазунів, земноводних, риб і безхребетних. Водно-болотні угіддя також є важливими сховищами генетичного матеріалу рослин. Наприклад, таке водно-болотне рослина, як рис, є основним продуктом харчування для більш половини людства.
Розділ 2. Мережа ВБУ міжнародного значення України в Одеській області
2.1. Води Одеської області
зовнішні води
Чорне море • Одеську затоку • Жебріянська бухта
постійні річки
Дунай • Кілійське гирло (північний рукав Дунаю) • Дністер • Південний Буг • Кодима • Савранка
пересихаючі річки
Алкалія • Барабой • Журавка (укр.) Рос. • Кагул • Киргиж-Китай • Когильник (Кундук) • Кучурган • Великий Куяльник • Малий Куяльник • Сарата • Тилигул • Хаджидер • Чага • Чілігідер (укр.) Рос. • Чічеклея • Ягорлик • Ялпуг
озера заплавного типу
Саф'яни (укр.) Рос. • Група Придунайські озера: Кагул • Картал • Котлабух • Китай • Кугурлуй • Сап'яни • Ялпуг
лимани
Аджалицький (Малий Аджалицький, Григорівський) • Великий Аджалицький (Дофінівського) • Великий Солоний • Будакський (Шаболатський) • Дністровський • Жебриянську • Куяльницький • Сухий (Малодолинський) • Тилігульський • Хаджибейський
водосховища
Барабойское • Кучурганське
2.2. Перелік територій в Одеській області, що охороняються згідно Рамсарської конвенції
Реєстрація водно-болотного угіддя як "має міжнародне значення" і включення його до Списку Конвенції означає, що держава бере на себе зобов'язання: охороняти і управляти мережею водно-болотних угідь, раціонально використовувати його ресурси, створювати природні резервації для водоплавних птахів, забезпечувати захист цієї території, розробляти і проводити спільну політику, спрямовану на розвиток водно-болотяних угідь і залежною від них флори і фауни
Внесення водно-болотяного угіддя до Переліку накладає на договірні сторони певні зобов'язання щодо даних угідь. А саме, договірні сторони:
Визначають та здійснюють своє планування таким чином, щоб сприяти захисту водно-болотяних угідь та раціональному використанню водно-болотяних угідь на своїх територіях (ст.3.1);
Забезпечують якнайшвидше отримання інформації, якщо змінюється або може змінитись екологічний характер її водно-болотяного угіддя, внесеного до Переліку, та передають таку інформацію до організації або Уряду, які відповідають за діяльність постійно діючого Бюро, вказаного у ст. 8 (ст. 3.2);
Сприяють збереженню водно-болотяних угідь і водоплавних птахів через створення природних резерватів на водно-болотяних угіддях і забезпечують належний нагляд за ними (ст.4.1);
Виключаючи угіддя з Переліку, договірна сторона повинна, наскільки це можливо, компенсувати виникаючу втрату ресурсу водно-болотяного угіддя, і, зокрема, створити додаткові природні резервати для захисту водоплавних птахів;
Заохочують дослідження і обмін даними і публікаціями, що стосуються водно-болотяних угідь, їх флори і фауни (ст.4.3), управлінськими засобами збільшують чисельність водоплавних птахів (ст.4.4) та сприяють підготовці відповідних фахівців (ст.4.5).
Перелік охоронюваних територій
На території України до переліку територій, що охороняються згідно Рамсарської конвенції, входять 39 водно-болотних угіддя загальною площею 786 321 га.
З них на теріторії Одеської області, у списку з 23 листопада 95року:
Озеро Картал 500 га
Озеро Кугурлуй 6 500 га
Кілійське гирло 32 800 га
Північна частина Дністровського лиману 20 000 га
Озеро Сасик 21 000 га
Система озер Шагани-Алібей-Бурнас 19 000 га
Тилігульський лиман 26 000 га
Слід зазначити, що офіційна дата приєднання України до Рамсарської конвенції − 1грудня 1991 р. Це пов'язано з тим, що ще у 1975 р. (за часів СРСР) статус водно-болотяних угідь міжнародного значення було надано чотирьом ВБУ України (Ягорлицька затока, Тендрівська затока, Каркінітська затока і Дунайські плавні) загальною площею 211 тис. га.
З 29 жовтня 1996 р. після схвалення Верховною Радою відповідного закону, Україна поновила своє членство з часів СРСР. Нині Україна є стороною Рамсарської конвенції та згідно з її положеннями сама визначає (на основі критеріїв, визначених Конвенцією) на своїй території водно-болотяні угіддя, придатні для внесення до «Списку водно-болотяних угідь міжнародного значення» (Рамсарський список), готує їх описи і надсилає для розгляду і затвердження до Секретаріату Рамсарської конвенції.
Розділ 3. Водно-болотні угіддя Одеської області, що охороняються Рамсарською Ковенцією
3.1. Дністровський лиман (46°15′07″ с. ш. 30°21′18″ в. д.HGЯO)
Дністровський лиман виник більше двох тисяч років назад в результаті підняття рівня Чорного моря і його переміщення в сторону Дніпра.
Розташований при північно-західній частині Чорного моря, у межах Одеської області (між Овідіопольським та Білгород-Дністровським районом).
Відокремлений від моря піщаним пересипом — косою Бугаз (завширшки від 40 до 500 м). Лиман з'єднаний з морем вузькою протокою — Цареградським гирлом.
Слово «лиман» означає «гавань», розташована в гирлі річки, і Дністровський затоку повністю ця назва виправдовує. Серед 26 найбільших озер подібного типу в Україні Дністровський затоку займає 4-е місце за своїми розмірами.
Лиман відкритий, олігогалинний, судноплавний. Назва походить від річки Дністер, яка впадає в лиман. Утворився в результаті трансгресії моря в долину Дністра. Довжина лиману становить 42,5 км, ширина — від 4 до 12 км, площа — 360 км². (один із найбільших за площею серед лиманів України). Глибина — від 0,6 до 2,7 м, місцями до 5 м.
Північні береги низькі, заболочені; західні та східні високі, розчленовані ярами. Середня солоність 0,5—3 ‰ (у південній частині від 9 до 17 ‰). Взимку замерзає, влітку температура сягає +26. Дно біля берегів піщано-мулисте, подекуди кам'янисте, у центральній та північній частині — мулисте.
Притоки
У Дністровський лиман впадає одна з великих річок України - Дністер, гирло якої лежить в Карпатській місцевості, а регіон руху зачіпає дві країни - Україну і Молдавію. Більше 380 річок впадає в Дністер, перш ніж вода потрапляє в Дністровський затоку. І вода в лимані різниться за хімічними властивостями - від прісної до гірко-солоною. Дно лиману біля берегів піщано-мулисте, в деяких місцях кам'янисте; в центральній і в північній частинах - мулисте. Дністровський лиман розташований на території, що має сухий, помірно континентальний клімат. Зима в цьому районі коротка і м'яка. Однак, бувають такі зими, коли лиман замерзає на кілька місяців. Літо - спекотне і довгий.
Флора і фауна
У цих місцях дуже багаті флора і фауна. Заради збереження чистоти води, захисту тваринного світу в 2008 році на берегах лиману створили Нижньодністровський національний природний парк. Наприклад, в Червону книгу України занесені дев'ять видів риб, 20 видів комах, два види рептилій, 20 видів ссавців, 58 видів птахів. На території парку зареєстровано 28 рідкісних рослин.
У Дністровському лимані постійно водиться близько 70 видів прісноводних риб, серед яких сазан, окунь, лящ, карась, судак, щука, сом, а під час нересту спостерігається прибуття великої кількості риб осетрових видів, а також хамси. Успішно пройшли акліматизаційний період в штучних рибних розплідниках такі види риб, як білий амур, товстолоб, а також смугастий окунь. У тому місці, де вода солона, спостерігається багато кефалі. Також тут присутній активний вилов раків.
Північні береги Дністровського лиману низькі, заболочені, порослі очеретом і рогозом. Західні і східні - високі і обривисті, порізані ярами. У цих заростях великими зграями живуть сірі і білі чаплі. Ось уже кілька років лиман облюбували лебеді-шипуни, нараховуючи на сьогоднішній день вже більше 500 сімей. А в плавнях, що розкинулись на 8 тисяч гектарів, знаходяться традиційні місця гніздування куликів, бакланів, сірих гусей, земляних качок, нирків і крохалів, які давно вже дотримуються осілого способу життя.
Взимку сюди прилітають Чернозобая гагари, пелікани і лутки. Що стосується птахів, які традиційно є об'єктами полювання, то тут зустрічаються такі їх представники, як горлиці, вітютні, вальдшнепи, дрохви і журавлі. Слід зазначити, що всі ці види заборонені до відстрілу.
У дельті Дністра розкинулися плавні, зарослі водяною перцем, кугою, жовтими і білими лататтям і іншими водними рослинами. Лінія узбережжя лиману дуже красива, особливо навесні. Тут висаджено виноградники і фруктові сади. У лісопосадках ростуть величезні кущі бузку, жимолості, жасмину, шипшини, смородини. Тут росте велика кількість різних лікарських трав.
Картал
23 листопада 1995 року озеру Картал був привласнений статус водно-болотного угіддя міжнародного значення відповідно до Рамсарської конвенції.
Озеро Картал розташоване в заплаві річки Дунай між південним краєм озера Кагул і західною частиною озера Кугурлуй. Воно з'єднується з Дунаєм через канали Орловський і Прорва, а з південною частиною озера Кугурлуй - через протоку Тобачелло. Басейн Картала, крім безпосередньо озера Картал, включає в себе два основних локальних водойми: Дервент (з Градешкой) і гирло Картал. У посушливі роки Дервент і Градешка заростають гідрофітной рослинністю в місцях з'єднання з Карталов.
Карта́л — заплавне озеро у Ренійському районі Одеської області, у пониззі Дунаю.
Каналом сполучається з Дунаєм, протоками — з озерами Кугурлуй і Кагул.
Характеристика
Довжина 5 км, ширина до 3 км, площа приблизно 15 км², середня глибина близько метра, максимальна — 2,4 м. Улоговина видовженої форми.
Береги низовинні, заболочені, поросли очеретом. Вздовж них споруджено дамби.
Живиться переважно завдяки водообміну з Дунаєм по шлюзованому каналу.
Температура води влітку до +26°, взимку озеро замерзає. Дно рівне, замулене.
На мілководді поширені очерет, куга озерна, рогіз, глибше — водорості та інша водяна рослинність.
Береги Карталу — місце гніздування птахів, на листях латаття гніздиться озерна крачка. Здійснюється штучне риборозведення, зокрема товстолобика, білого амура, коропа.
Кілійське гирло
Одеська область
Дельта Дунаю. Добре видно три основних рукави. Кілійське гирло - найпівнічніший з них.
Кілійське гирло - північний, найбільш багатоводний рукав дельти Дунаю. Через Кілійське гирло проходить близько 70% загального стоку річки. Довжина 116 км, ширина від 0,6 до 1,2 км. У нижній частині Кілійське гирло розбивається на 25 головних і кілька десятків другорядних рукавів і проток. Русло гирла обваловане, є декілька островів.
Візантіійскіе греки іменували його Лікостомон [греч.Λυκοστομον], що в перекладі означає Вовче гирлі.Кілійське гирло
Заповідник Дунайські Плавні
Дунайські плавні — заповідник, розташований в Одеській області. Знаходиться у пониззях Кілійського гирла Дунаю, займає частину островів й акваторій Чорного моря. Площа 14,8 тис. гектарів, з них 5,6 тис. гектарів водних просторів. Утворений у 1981 р. (з 1973 р. — філіал Чорноморського заповідника). Входить до складу водно-болотних угідь міжнародного значення (1975 p.). Охороняються унікальні для Європи ландшафти дунайських плавнів. Острови, дельти низовинні, розділені глибокими протоками та міжострівними внутрішніми каналами.
У флорі налічується 563 види судинних рослин. Висока біологічна продуктивність рослинності зумовлена великою кількістю родючого мулу, що наноситься річкою. Флора має гетерогенний характер. Зростають переважно очерет звичайний, рогіз вузьколистий, куга озерна. Вздовж водотоків смугами завширшки від 5 до 200 м простягаються зарості, утворені вербами (білою, ламкою, тритичинковою), на приморській частині — обліпихою крушиновидною, аморфою кущовою, тамариском галузистим. Серед високотрав'я трапляються ділянки водяної рослинності, утворені угрупованнями латаття білого, плавуна щитолистого, різака алоевидного, а також рідкісних видів, занесених до Червоної книги України — сальвінії плаваючої та водяного горіха плаваючого. Тваринний світ має специфічні особливості. Значні кормові ресурси плавнів сприяють концентрації тут багатьох птахів (222 види). Гніздяться гуска сіра, лебідь-шипун, різні види качок, чапель, чайок. З рідкісних видів мешкають пелікан кучерявий, орлан-білохвіст, пелікан рожевий, червонозоба казарка, колпиця, огар, кроншнеп середній. Акваторія заповідника є місцем зимівлі водоплавних птахів (близько 120 видів), а також місцем відпочинку під час перельотів. Різноманітність водних біотипів створює сприятливі умови для розвитку риб (близько 100 видів), серед яких трапляються рідкісні: осетр атлантичний, лосось дунайський, чоп великий, чоп малий, умбра. До промислових видів відносяться: білуга, осетр російський, севрюга, оселедець чорноморський, сазан, сом та інші. Поширені земноводні. Із ссавців є свині дикі, єнотовидний собака, ласка, видра, ондатра, зустрічається кіт лісовий. Наукова робота ведеться в напрямі вивчення впливу антропогенних факторів на біокомплекси заповідника з метою їх охорони.
Озеро Кугурлу́й — озеро заплавного типу на південному заході України, на півдні Бессарабії.
Територіально поділене між Ренійським та Ізмаїльським районами Одеської області. На півночі протокою сполучається з озером Ялпуг. На сході протоками Велика та Мала Репіда, а на півдні протокою Скунда сполучається з Дунаєм. Протока Скунда шлюзована. Також водообмін з Дунаєм відбувається по кількох невеликих протоках для пропуску риби.
Озеро приблизно круглої форми, діаметр близько 10 км, площа 82 км², середня глибина 0,8-1 м, максимальна — 2,5 м. Береги низовинні, звивисті, заболочені. Температура води влітку до +28° — +30°. Взимку озеро замерзає. Мінералізація води 0,8 — 1,5 г/л. Дно замулене.
Береги поросли очеретом та рогозом, в озері також розвивається гідрофільна рослинність. Багата іхтіофауна, у прибережних заростях — місця гніздування птахів, зокрема в плавнях біля південно-східного краю озера існує єдина в Україні колонія кучерявого пелікана (Pelecanus crispus) — найбільшого птаха Європи. На озері здійснюється промисловий вилов коропа, судака, ляща, щуки та інших видів риби, а також раків.
Водний баланс Кугурлуя визначається в основному надходженням води за рахунок атмосферних опадів, випаровуванням з водної поверхні озера і самопливним водообміном з Дунаєм. У середньому 54.5 % у прибутковій частині водного балансу водойми становить донорська вода р. Дунай, а 45.5 % — всі інші джерела, серед яких 31.4 % — це надходження води з атмосферними опадами. У витратній частині водного балансу середній багаторічний об'єм скидів води в р. Дунай становить приблизно 27 %, а на інші джерела приходиться 73 %, у тому числі на транспірацію і випар з водної поверхні озер — 54.6 %.
Вода Кугурлуя — джерело зрошування. Між південним узбережжям Кугурлуя та Дунаєм шляхом обвалування створено польдер, який планувалося використовувати для вирощування зернових культур (пшениця, жито) з періодичним засіванням кукурудзою та люцерною в рамках сівообігу. В теперішній час переважно висіваються кормові культури (люцерна, конюшина).
Озеро Сасик (Кундук)
Сасик, або Кундук — лиман на території Татарбунарського та Кілійського районів Одеської області на північно-західному узбережжі Чорного моря, поблизу гирла Дунаю; площа 215 км², глибина до 3,3 м, природний рівень Сасика на 0,3 м нижчий від рівня моря. Лиман видовжений на 35 км від моря при максимальній ширині 11 км.
Озеро полностью отделено от моря пересыпью и сообщается шлюзом у юго-восточного конца с озером Джаншейское, которое в свою очередь сообщается с морем и системой Шаганы — Алибей — Бурнас. Длина пересыпи 15 км.
Деякі місця уздовж берега поросли очеретом, є заплави, які представляють інтерес для мисливців на водоплавну дичину і рибалок.
В озеро Сасик впадають річка Сарата і Когильник, опріснювати його навесні і мінералізуюча його в межень (при наявності стоку). При цьому основне живлення відбувається шляхом перекидання води з Дунаю по каналу Дунай-Сасик. Коливання рівня води в озері досягають 1 м. Замерзає в грудні, розкривається в березні.
Береги озера є місцями гніздування птахів. Сасик і система Шагани - Алібей - Бурнас отримала статус міжнародних водно-болотних угідь, як місця поселень водоплавних птахів і занесена в міжнародний список Рамсарської конвенції про охорону водно-болотних угідь.
Одним з важливих факторів, що обумовлюють екологічну ситуацію у водоймищі, є гідрологічний режим — інтенсивність водообміну (обсяги надходження вод р. Дунай, стік річок Когильник і Сарата, об'єми води на зрошення та скид у море). В цілому водойма є слабко проточною.
В озеро Сасик впадають річки з високою мінералізацією води, ґрунтові води, що поповнюють річки в літній період мають також високий рівень мінералізації, а в жаркі літні місяці спостерігається ще й значне випарювання води з водної поверхні озера, що також впливає на підвищення рівня мінералізації води озера.
3. 6. Тилігульський лиман
Тилігу́льський лима́н, або Тилігул — лиман на півдні України (на територіях Одеської області та Миколаївської області). Назва походить від тур. Deli Göl — «скажене озеро». Лиман являє собою старе русло річки Тилігул. Утворився завдяки затопленню морем пониззя річки. Відмежування від моря відбулося в 18-19-му сторіччях. На початок XXI сторіччя лиман відокремлений від моря піщаними пересипоми завширшки близько 7 км, довжиною — 4 км. Пересип покритий солончаками і дрібними солоними озерами. Лиман має періодичний зв'язок із морем через вузький канал, завдяки чому рівень води в лимані відповідає рівню моря.
Тилігульський регіональний ландшафтний парк (Миколаївська область). Тилігульський лиман входить в міжнародний список водойм Рамсарської конвенції про захист водно-болотних угідь.
Походження назви
Назва лиману походить від тюркських слів «Делі Гель» - Буйна Озеро. Значення тюркського прикметника deli: буйний, непередбачуваний, знавіснілий.
Тюрки дали лиману ця назва через сильні донних вітрів, що дмуть переважно з півдня на північ або з півночі на південь - уздовж лиману. Саме непередбачуваність місцевої погоди зумовила подібну назву. Висотний вітер не завжди збігається з вітром приземним: влітку морський бриз робить істотний вплив на місцеву аерології та його вплив відчувається іноді на відстані 25 км від берегової лінії Чорного моря.
Виникнення лиману
Тилігульський лиман виник в результаті поступової зміни клімату. У колишні часи річка Тилігул була повноводною, але з часом клімат ставав посушливим: випадало менше опадів, річка міліла, а в низинах стала замулюватися. Деякий вплив також надало будівництво дамби і асфальтової дороги, що з'єднує Одеську і Миколаївську області. Так виникла Тилігульський пересип шириною близько 4, і довжиною до 7 км.
Це місце - справжній рай для перелітних птахів і є природним заказником.
Тилігульський лиман з'єднується з морем, в якому можна перейти в один з найкрасивіших міст світу, в тому числі і в інших країнах світу. дамбі - в місцях руху води і риби). З 27 жовтня 2016 канал перекритий на реконструкцію. У посушливі місяці вода з Чорного моря надходить в лиман, і навпаки - якщо на протязі декількох місяців спостерігається надлишковий стік в лиман - «зайва» вода йде в море.
За оцінками деяких експертів Лиман є найприроднішим і чистим водоймою України, оскільки на його берегах відсутня розвинена інфраструктура. Таким чином лиман захищений від скидання каналізаційних вод і промислових стоків. Деяку шкоду надає скидання добрив з розташованих на берегах лиману полів.
У місцях найбільшого скупчення людей (пляжі поблизу садових масивів) берега Тилігульського лиману забруднені сміттям.
Туристична і комерційна інфраструктура на берегах лиману існує, але вона обмежена садоводческими масивами, кількома мисливськими господарствами та стихійними наметовими містечками, тому навіть під час літнього сезону кількість відпочиваючих порівняно невелика.
На пересипі лиману та прилеглій акваторії створено орнітологічний заказник місцевого значення «Тилігульський пересип», в середній частині лиману — орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Коса Стрілка».
Флора і фауна
Фітопланктон
В Тилігульскому лимані відзначено 118 видів і внутривидових таксонів мікроводоростей. Із них: Діатомових — 51, Дінофітових — 31, Зелених — 13, Золотистих — 8, Синєзелених — 7, Кріптофітових — 6, Евгленових — 2.
Зоопланктон
На даний час в лимані реєструється 20 таксонів зоопланктону. Найчисельнішими є веслоногі ракоподібні Acartia clausi і Calanipeda aqua-dulcis.
Іхтіофауна
В різні роки в лимані відзначалось до 63 видів риб, серед яких 7 видів-вселенців. Промисел завжди базувався на бичках, атерині та тюльці. До 1979 р. в окремі роки в значній кількості відловлювались тарань, судак, короп звичайний, карась. У наш час в лиман через водозапускний канал заходить піленгас, який відловлюється на рівні з атериною і бичками.
Риби Тилігульського лиману
Колючка південна (Pungitius platygaster). Іглиця пухлощока (Syngnathus abaster). Трубкорот (Syngnathus typhle). Зеленушка плямиста (Symphodus ocellatus). Піленгас (Liza haematocheilus). Глось (Platichthys flesus). Атерина піщана (Atherina boyeri). Лисун мармуровий (Pomatoschistus marmoratus). Бичок чорний (Gobius niger). Бичок-зеленчак (Zosterisessor ophiocephalus). Бичок-кругляк (Neogobius melanostomus). Бичок-бабка (Neogobius fluviatilis)
В околицях лиману живуть фазани, зайці, лисиці, вовки. Розташована на лимані Коса Стрілка є Державним загальнозоологічним заказником.
Проблеми екології (2007-2017)
Літо 2007 року видалося виключно посушливим, в результаті чого (за рахунок природного випаровування) Тилігульський лиман втратив значну частину своєї води, і пересип в низов'ях лиману була знову відкрита бульдозерами з тим, щоб ринула в лиман морська вода заповнила втрати. Лиман неабияк обмілів і посолонел: пересохло до 50% акваторії одного тільки затоки в районі с. Любополь. До початку літа 2008 року вузькі пляжі на Тилігульський косах стали ширше на 20 - 30 метрів, а Ранжева коса, наприклад, і зовсім втратила води - зараз вона стрімко заростає очеретом і болотними травами.
Ще в 2006 році на цьому місці простягалося мілководне озеро з безліччю острівців - місце гніздування численних перелітних птахів, а зараз це випалена сонцем рівнина.
Екологією Тилігульського лиману займаються недостатньо. Частково тому, що лиман «незручний» - знаходиться далеко від обласного центру. А місту вистачає і власних лиманів - Хаджибейського та Куяльницького - і проблем, пов'язаних з ними. Частково тому, що Тилигул досі залишається чи не найчистішим природним водоймищем України - і турбуватися начебто нема чого.
А тим часом на лимані постійно ведуться кілька браконьєрських промислів: повсюдна видобуток піску, ловля риби ставними неводами і неконтрольована полювання. Забруднення лиману - скоріше локальне, в основному це берега в районі дачних і житлових селищ, на яких приїжджі туристи залишають сміття - в основному це пластикові та скляні пляшки.
Будівництво каналу «Тилігульський лиман» - «Чорне море» (2016-2018)
Передбачається, що сучасний умовно-судноплавний канал дозволить одночасно вирішити кілька важливих народно-господарських і екологічних завдань, таких як:
1) Недопущення пересихання лиману;
2) Зменшення солоності води;
3) З'єднання зручним пішохідним переходом турбаз Одеської та Миколаївської областей;
4) Створення та введення в промислову експлуатацію риболовецьких господарств;
5) Можливість заходу в Тилігульський лиман маломірних суден з низькою осадкою (туризм, рибодобування)
Система лиманов «Шаганы - Алибей - Бурнас»
Узбережжя Тузловських лиманів - це барвистий загадковий край, витканий з різноманіття змішаного лісу, що вже є рідкісним явищем для цієї частини області, Чорного моря і неосяжної степу. Тут зустрічаються 243 видів птахів, з яких 28 занесені до Червоної книги України, 23 види ссавців (з них 3 види з Червоної книги України), 11 видів комах, 8 видів рептилій, 1 вид амфібій і близько 30 видів рослин.
Лиман Шагани
Шагани - солоноводний лиман на узбережжі Чорного моря, часто згадується як озеро. Розташований в Одеській області України. Являє собою відкритий лиман, відділений від моря невеликою піщаною пересипом і періодично сполучається з морем. В результаті постійного водообміну солоність води така ж, як і у чорноморської (близько 18 ‰). Площа близько 70 км. Повідомляється з лиманом (озером) Алібей. Довжина лиману близько 9 км, ширина - близько 8 км.
В лимані мешкає більше 20 видів переважно морської риби. Першорядне значення серед промислових видів має кефаль. Береги лиману є місцями гніздування птахів. Система Сасик - Шагани - Алібей - Бурнас отримала статус міжнародних водно-болотних угідь, як місця поселень водоплавних птахів і занесена в в міжнародний список Рамсарської конвенції про охорону водно-болотних угідь.
Лиман Бурнас
Бурнас - солоноводний лиман, розташований в Татарбунарському районі Одеської області України. Солоність лиману приблизно в два рази вище ніж в Чорному морі. Лиман сообщаестя з морем за допомогою каналів. Довжина лиману - близько 7 км, ширина - від 1 до 3 км. На півночі Бурнас повідомляється з озером Солоне, на південному заході - з озером Курудіол. Харчування лиману здійснюється від Чорного моря, а також водами річки Алкалія, що впадає в озеро Солоне.
Лиман Алибей
Алібей - солоноводний лиман на узбережжі Чорного моря в Татарбунарському районі Одеської області України. Довжина лиману - близько 15 км, ширина - близько 11 км, площа - 72 км². Глибина лиману - до 2,5 м. Алібей відгороджений від моря піщаним пересипом. На південному сході через озеро Курудіол Алібей повідомляється з лиманом Бурнас, на південному заході з озером Карачаус і лиманом Шагани. Верхів'я лиману, в яке впадала річка Хаджидер відгороджене дамбою і тепер носить назви озера Хаджидер.
Лиман утворився на місці колишнього гирла річки Хаджидер.
Береги лиману є місцями гніздування птахів.
За часів створення давньогрецьких поселень в Причорноморській низовині лимани привертали увагу як зручні гавані, придатні для стоянки, ремонту і зимівлі кораблів, тому що вони захищені від вітру, морських хвиль і течій прибережній частині водного простору. Згодом їх стали використовувати для рибного промислу, видобутку кухонної солі, рекреації, бальнеології, а також при створенні портово-промислових комплексів і проведенні іригаційних робіт.
Так, як лимани мають велике значення, як місце гніздування, зимівлі та зупинки під час сезонних міграцій великої кількості водно-болотних птахів, то з 1995 року постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.95 року № 935 систему лиманів «Шагани - Алібей - Бурнас» включили в перелік водно-болотних угідь міжнародного значення відповідно до критеріїв Рамсарської конвенції.
Як Рамсарської водно-болотні угіддя (ВБУ) вони відповідають ряду критеріїв:
відіграють велику роль в природному функціонуванні і взаємодії прибережних екосистем Чорного моря;
є місцем проживання ряду "червонокнижних" видів;
мають велике значення для підтримання біологічного різноманіття регіону;
забезпечують умови гніздування і зимівлі багатьох видів птахів водно-болотного комплексу;
є місцем гніздування близько 25 000 пар водно-болотних птахів і до 100 000 особин, що утворюють сезонні скупчення;
на території лиманів знаходиться велика кількість качок, гусей, куликів, які є індикаторами екологічного стану угідь;
служать місцем зимівлі більше 1% європейської гніздовий популяції червонозобої казарки.
Правила поведінки при відвідуванні території НПП "Тузловські лимани"
Шановні друзі!
У зв'язку з вразливістю ресурсів екологічного туризму народився всесвітньо відомий девіз Єлена Скотта:
"Не беріть з природи нічого, крім відзнятих фотографій. Не залишайте нічого, крім слідів ніг. Не вбивайте нічого, крім часу."
При відвідуванні території та екологічних маршрутів
категорично забороняється:
Відхилятися від маршруту (стежки)
Підходити близько до краю берега або обриву
Смітити та шуміти
Розводити вогнище в невідведених для цього місцях, курити при проходженні через лісові масиви
Рубати і пошкоджувати дерева, кущі, зривати квіти, збирати лікарські рослини
Псувати інформаційні щити та межові знаки
Полювати на тварин, руйнувати місця їх проживання
Торкатися підозрілих предметів
Припарковувати та мити транспортні засоби біля берегів лиманів
Вживати в їжу незнайомі ягоди та збирати гриби
Ловити комах, птахів, жуків
При зустрічі з дикими тваринами не намагайтесь їх переслідувати або ловити
Розділ 4. Видове багатство птахів водно-болотніх угідь.
Серед природних систем нашої планети водно-болотні угіддя займають особливе місце. Якщо ліси вважають легенями біосфери Землі, то річкову мережу континентів можна назвати кровоносною системою наземних екосистем, завдяки якій відбувається обіг значної частини речовин, що забезпечують їхню життєдіяльність.
Водними угіддями вважають усі типи внутрішніх, континентальних водойм – озера, ставки, водосховища, річки, струмки тощо, а також морські акваторії, на яких глибина під час відпливу не перевищує 6 м. А от болота виокремлюють в особливий тип територій, що мають надмірний рівень зволоженості. Вони виконують функцію накопичувача надлишку води у природних ландшафтах. У бездощові періоди болота поступово віддають свою воду річкам, річечкам і струмкам, не даючи їм обміліти або й зовсім пересохнути. Гідрологічний режим верхових боліт зумовлений атмосферними опадами, а низинних – грунтовими водами. Загалом, водні і заболочені простори з трав’яною і деревною рослинністю на них нерозривно поєднані у цілісні комплекси водно-болотних угідь. У цих угіддях зосереджене чи не найбільше видове різноманіття фауни і флори Земної кулі.
Вода тамує спрагу людей, що оселилися на берегах, задовольняє потреби невеликих промислових підприємств, сільськогосподарського виробництва, малої енергетики. Але бездумно експлуатуючи воду, без міри розбираючи її на свої потреби, засмічуючи і розорюючи береги, знищуючи заплавні ліси, людина дуже часто знекровлює їх. І тоді ці річки самі стають спраглими, починають пересихати і, не дочекавшись допомоги, зникають. Про такі річки у Ліни Костенко є віршовані рядки:
Ще назва є, а річки вже немає.
Усохли верби, вижовкли рови,
І дика качка тоскно обминає
Рудиментарні залишки багви.
До пересихання малих річок призводить здебільшого осушувальна меліорація, якою передбачається спрямленням русел і відведення води з боліт у заплавах. Мала річка з вузьким прямим річищем, відкрити берегами, де випасають худобу, стає непривабливою для більшості водно-болотяних тварин, зокрема для птахів, які складають левову частку серед наземної хребетної фауни України.
У нашій фауні налічують 428 видів птахів, з яких близько 270 видів є гніздовими. Понад 100 видів, що гніздяться, виводять своє потомство у внутрішніх водно-болотних угіддях. А ще майже 80 видів спостерігаються в періоди сезонної миграції, регулярної зимівлі або під час зальотів.
Коли річка звивиста, з затонами, вода підтоплює береги, заплава поросла чагарником або деревами, улоговини поблизу річки заболочені й купинисті, тоді таке біотопне багатство притягує до себе велику кількість коловодних птахів. Запаси корму в таких угіддях відчутно більші, ніж в біотопно збіднених заплавах. Різноманіття коловодних біотопів може зростати і за рахунок створення на малих річках ставків і водосховищ, де навколо відкритих плес починають розвиватися значні зарості надводної рослинності, в яких птахи знаходять умови для гніздування, а також захист.
Різні види птахів серед водно-болотних угідь найлегше виявити у шлюбний період, коли весь простір над річками, ставками і болотами сповнений їхніми голосами. Найактивніше птахи співають перед світанком, на світанку або ввечері. У ці години десь з плес долинають кахкання качки, квекання пірникози великої, дзвінкі трелі пірникіз чорношийої і малої, вереск і стогін пастушка; на верхівках очерету виголошує свою гучну тріскотливу пісню очеретянка велика, а в негустому очереті, в його середині, щебече очеретянка ставкова, якій з гущавини чагарників відповідають своєрідним сюрчанням кобилочки солов’їна і річкова.
Якщо пощастить, на осокових болотах, площа яких внаслідок меліорації наразі катастрофічно скоротилася, можна натрапити на очеретянку прудку. В нашій країні на початку ХХІ століття налічували лише 3,5–4,1 тис. співаючих самців цього виду птахів (через полігамію виду підраховують лише самців у період співу). Він занесений до Червоної книги України.
Весняної пори на ставках, озерах, болотах, що заросли очеретом і рогозом, мабуть, найприкметнішими є гудіння бугая і хльосткий свист погонича звичайного. Голоси цих коловодних птахів чути здалеку.
Плиска жовта
На зволожених ділянках лук, які майже завжди трапляються навколо водойм і боліт, гніздиться плиска жовта, а на півдні приморських областей України-Русі – і плиска чорноголова. Жовтоголова ж плиска полюбляє купинясті ділянки лук і болітця.
Після закінчення розмноження значна кількість водоплавних і коловодних птахів залишають місця гніздування на малих річках, озерах і ставках та переселяються на великі водойми. Водно-болотні угіддя малих водойм неначе порожніють. Та саме в цей, передвідлітний, час біля таких угідь формуються великі спільні зграї ластівок, берегових, сільських і міських, а також шпаків. Ластівки здобувають собі комах, літаючи над луками, а шпаки – в траві, на ночівлю ж ці птахи влаштовуються в заростях очерету та чагарниках.
Баранець
Болота і зволожені ділянки лук є місцями оселення багатьох видів куликів – коловодника звичайного, баранця звичайного, грицика великого, кульона великого, чайки та інших. При значній кількості всі вони можуть утворювати напівколоніальні поселення. Квиління чайки в польоті і шурхітливий звук, що виникає від руху повітря між стерновими перами баранця звичайного, коли він стрімко летить над лукою, – невід’ємні складові весняного звукового фону у водно-болотних угіддях.
Лиска
З пастушкових птахів дуже характерними для водно-болотних угідь є курочка водяна і лиска. Очеретяно-рогозові зарості, що чергуються з чистими плесами, – найулюбленіші місця їх оселення. В таких заростях лиски подекуди утворюють групові поселення, відстань між сусідніми гніздами в яких лише 3–8 метрів.
Взагалі, колоніальність дуже властива для коловодних птахів. На мілководних озерах і болотах, що в заплавах малих річок, влаштовують невеликі колонії крячки чорні і білокрилі, будують свої благенькі плаваючі гнізда в кількох десятках сантиметрах одне від одного. Серед густих заростей очерету на штучних водосховищах, особливо на півдні країни, гніздяться колоніально чаплі руді, а чаплі сірі утворюють власні галасливі колонії як на чагарниках і деревах, так і на заломах очерету на великих ставках і озерах. На окремих зарослих надводною рослинністю водоймах, де з решток рослин утворюються драглисті плави, великими щільними колоніями гніздяться мартини звичайні та крячки річкові, поряд з якими дуже часто виводять своїх пташенят пірникози й черні.
Широконіска (самець)
На берегах водойм, у низинах заплав, на острівцях серед боліт влаштовують гнізда так звані благородні качки – крижень, чирянки велика й мала, шилохвіст, широконіска. Свої гнізда ці качки розмішують нерідко за кілька сотень метрів від води. А попелюх, чернь чубата і рідкісна чернь білоока гніздяться лише на плавах, заломах очерету, старих пеньках, невеликих острівцях посеред плес і поряд з ними.
В останні десятиріччя на ставках і озерах майже по усій нашій країні почали гніздитися гуска сіра і лебідь-шипун, котрі ще в середині минулого, ХХ століття заселяли тільки дельти Дунаю, Дністра і Дніпра.
Коловодник болотний
Навесні та восени над долинами малих річок проходять шляхи міграції багатьох видів птахів, зокрема куликів-побережників та деяких видів куликів-коловодників, які гніздяться за межами нашої країни. Над плесами водосховищ і озер інколи можна побачити мігруючу скопу, рибоїдного хижого птаха, якого занесено до Червоної книги України-Русі. По долинах малих річок, які у нас орієнтовані здебільшого з півночі на південь або з північного сходу на південний захід, відбувається денна міграція не лише коловодних, але й більшості лісових птахів.
Певна господарська діяльність людини створила умови для зимівлі коловодних птахів у деяких водно-болотних угіддях, які раніше птахи залишали після гніздування і міграції. На окремих водосховищах, споруджених на малих річках, завдяки роботі теплоелектростанцій протягом усієї зими зберігаються значні за площею вільні від криги акваторії. На цих великих ополонках та поблизу них знаходять собі притулок на зиму лиски і качки, лебеді і мартини, іноді навіть гуси, чаплі, бугаї, пастушки, рибалочки та інші види птахів.
ВИСНОВКИ
В останні роки численні природні функції водно-болотних екосистем і їх цінність для людства стали знаходити все більше розуміння і документальне підтвердження. Це призвело до значного збільшення витрат на відновлення втрачених або деградованих гідрологічних і біологічних функцій водно-болотних угідь. Однак цього недостатньо - набирає обертів робота з удосконалення практичних методів в глобальному масштабі, у міру того як світові лідери докладають зусиль, щоб впоратися із наступом водною кризою та наслідками зміни клімату.
Здатність водно-болотних угідь адаптуватися до умов, що змінюються, а також до прискорених темпів змін матиме вирішальне значення для людського суспільства і дикої природи скрізь, де в повній мірі відчувається вплив зміни клімату на життя нашої екосистеми. Тому не дивно, що весь світ звернув увагу на водно-болотні угіддя та послуги, які вони надають нам.
Кожен з нас може внести свій невеликий внесок в охорону водно-болотних угідь. Це дуже просто. Це не вимагає грошей або багато часу.
Головна ідея - "не нашкодь"!
- не забруднюйте водойму, біля якого ви живете;
- не засмічуйте берег, на якому ви відпочиваєте;
- Не розширюйте свій город до урізу води, залишайте прибережні водоохоронні смуги;
- висаджуйте ліс в прибережній зоні;
- дотримуйтесь правил полювання та рибної ловлі;
- не діставайте тварин в сезон тиші, не вмикайте голосно музику, відпочиваючи на природі;
- вивчайте свою водойму і діліться своїми знаннями з дітьми, оточуючими;
- не проходьте повз порушень, повідомляйте про них в природоохоронні, а також правоохоронні органи.
Література
1. Водно-болотні угіддя України : довідник / за ред. Г. Б. Марушевського, І. С. Жарук. — К. : Чорномор. прогр. Ветландс Інтернешнл, 2006.
2. Вильсон М. А. Сохранение водно-болотных угодий побережья Черного моря: обзор и предварительный план действий / М. А. Вильсон, М. Мозер ;
3. Національна Стратегія збереження водно-болотних угідь України (проект): матеріали до робочої наради щодо підготовки попереднього варіанта Стратегії. — К., 2014.
4. Русев И. Т. Экосистемные функции водно-болотных угодий дельты Днестра // Причорноморський екологічний бюлетень. — 2005. — № 3-4.
5. Стойловський В. П. Роль водно-болотних угідь в збереженні біологічного різноманіття : автореф. дис. ... д-ра біол. наук / В. П. Стойловський. — Д., 2014.
6. Управління водно-болотними угіддями міжнародного значення : метод, рекомендації до планування і впровадження / за ред. Г. В. Коломійця, С. В. Таращука. — К., 2015.