Тема. Р.Л. Стівенсон. «Вересовий трунок». Основний конфлікт балади. Утвердження духовної сили піктів, їх героїзму в захисті національних інтересів. Символіка твору
Мета: знайомити учнів із життям і творчістю Р.Л. Стівенсона, здійснювати ідейно-художній аналіз балади «Вересовий трунок», формувати поняття про символ; розвивати навички виразного читання, зв’язне мовлення, логічне мислення; виховувати почуття патріотизму, вчити цінувати свободу і незалежність.
Обладнання: портрет Р.Л. Стівенсона, географічна карта світу.
Перебіг уроку
I. Організаційний момент
II. Перевірка Д/З.
ІІІ. Оголошення теми й мети уроку
Епіграф
Без свободи немає народу.
Леся Українка
IV. Основний зміст уроку
1. Слово вчителя
Понад усе у своєму житті письменник Роберт Стівенсон цінував свободу. Він оспівував її у власних творах. В історії та фольклорі його приваблювали такі сюжети й образи, в яких втілено одвічне прагнення народу до волі. Це відобразилося у відомій баладі «Вересовий трунок».
Народившись 13 листопада 1850 року в Единбурзі, столиці Шотландії, і провівши там своє дитинство і юність, Стівенсон прекрасно знав історичне минуле свого народу, багаторічну боротьбу Шотландії за незалежність. Одним із найдавніших племен, що населяли Шотландію, були пікти. Вони розселилися на центральних і північних землях Шотландії ще в перші століття нашої ери і завжди чинили опір завойовникам. За легендою, пікти були маленькі на зріст, але дуже працьовиті й волелюбні. Коли частину Шотландії захопив Рим, пікти разом з іншими племенами боролися проти римської навали. Пікти створили самостійну державу у VІІІ столітті – Королівство піктів. Згодом унаслідок об’єднання піктів і скоттів у ІХ столітті з’явилося Королівство Шотландія. Це об’єднання виявилося згубним для піктів, які під час різних подій втратили незалежність і припинили своє існування як окремий народ. Проте кожний шотландець пам’ятає їх героїчну історію. Стівенсон також став співцем свого народу, котрий здавна боровся за незалежність.
Письменник відомий своїми пригодницькими романами «Острів скарбів», «Чорна стріла» тощо. Проте він написав і багато віршів. Першу збірку «Дитячий квітник віршів» опубліковано в 1885 році, другу книжку «Підлісок» – у 1887 році, третю збірку «Балади» – у 1995 році. Наступну і останню збірку поезій митця «Пісні мандрів» надруковано по смерті письменника в 1896 році.
Стівенсон глибоко вивчав традиційну будову шотландських балад, особливості їх поетичної мови, збирав народні легенди. Своїм учителем у жанрі балад вважав шотландського поета ХVІІІ століття Роберта Бернса. Стівенсон був у захваті від простоти й виразності його творів. Під час тривалих подорожей Європою Стівенсон опанував досвід французького поета Франсуа Війона, переклав кілька його балад англійською мовою. Тому невипадково у своїй творчості Стівенсон також звернувся до жанру балади. Як правило, митець брав за основу якусь старовинну легенду й поетично опрацьовував її в дусі того часу. Розповідь про боротьбу піктів за незалежність дала змогу письменникові проголосити ідеї, які не втратили своєї актуальності й нині, – ідеї волі, патріотизму, честі.
2. Виразне читання балади
3. Робота з текстом
- Яке враження справила на вас балада?
- Визначте композиційні елементи.
Експозиція: опис традицій піктів.
Зав’язка: прихід короля шотландського.
Розвиток дії: король бажає трунку, знаходять батька і сина.
Кульмінація: смерть сина.
Розв’язка: батько забере у могилу таємницю трунку.
- Як ви гадаєте, чому у творі неодноразово згадується цвітіння вересу, його червоний колір? Яке його символічне значення?
Цікаво знати!
Верес цвіте різними кольорами – білим, рожевим, червоним квітом. Час його цвітіння – кінець серпня – початок вересня. Ця квітка в Шотландії – символ удачі, захисту, краси, чистоти. Ще й досі наречені в Шотландії традиційно на весілля у букеті або у волоссі мають квітку білого вересу.
4. Символіка твору
На початку балади автор поетично розповідає про те, як з маленьких дзвіночків вересу варили чудовий напій, що був солодшим за мед і міцнішим за вино. Стівенсон підкреслює, що цей напій варили разом і разом пили, благословляючи його в піснях. Тобто, вересовий напій – це не лише давня традиція, але й символ духовної сили та єдності народу. Квіти вересу в баладі змальовані як «милі», а його дзвіночки – «червоні». Червоний колір неодноразово згадується у творі, стаючи символічним. Король полював на піктів на червоній горі, тобто вкритій червоними квітами. Вересові пелюстки вкривали тіла померлих і тих, хто помирає. Але наступного літа земля знов була червоною від вересових дзвіночків. Верес був свідком героїчної загибелі батька і сина. Отже, червоний верес – багатозначний символ, який утілює любов до рідної землі, ідеї свободи і життя, і водночас символ пролитої у боротьбі за незалежність крові.
5. Проблемні питання
- Чи справді батько не вірив у мужність сина?
- за ким насправді залишається моральна перемога?
6. Аналіз балади
Тема: показ незламної боротьби піктів за незалежність.
Ідея: патріотизму, героїзму, честі.
7. Фольклорне і авторське начала в баладі
За прикладом фольклорних творів у баладі розгортається запекла боротьба між добром і злом, свободою і насильством, утілена в напруженому сюжеті й контрастних образах. З одного боку, жорстокий і підступний король зі своїми васалами, а з іншого – батько і син як представники героїчного племені піктів. Портрети персонажів, як і у фольклорі, змальовані лише за допомогою окремих штрихів. Автор не називає імен персонажів, підкреслюючи втілення в них певних ідей. У творі виявляються й інші фольклорні елементи: олюднення природи, повтори, яскраві діалоги, символи, епітети, метафори, гіперболи тощо. Водночас балада Стівенсона має свою специфіку як літературний твір. У ній подано розгорнуті описи, чітко простежується авторська позиція. Фінал балади трагічний. Адже гинуть ті, хто втілює народні ідеали.
VI. Д/З. Підготуватися до уроку виразного читання балад.
V. Підсумок уроку
Роберт Льюїс Стівенсон
Вересовий трунок
Пикти варили давно
Трунок, за мед солодший,
Міцніший, аніж вино.
Варили і випивали
Той чарівний напій
І в темрявих підземеллях
Долі раділи своїй.
Та ось володар шотландський –
Жахались його вороги! –
Пішов на пиктів оружно,
Щоб знищить їх до ноги.
Він гнав їх, неначе ланей,
По вересових горбах,
Мчав по тілах спогорда.
Сіяв і смерть, і жах.
І знову настало літо,
Верес ізнов червонів,
Та трунок медовий варити
Вже більше ніхто не вмів.
В могилках, немов дитячих,
На кожній червоній горі,
Лежали під квітом червоним
Поснулі навік броварі.
Їхав король шотландський
По вересовій землі;
Дзинчали завзято бджоли,
Курликали журавлі.
Та був можновладець похмурий,
Думу він думав свою:
«Владар вересового краю –
Чом з вересу трунку не п’ю?»
Раптом васал королівський
Натрапив на дивний схов:
В розколині між камінням
Двох броварів знайшов.
Витягли бідних пиктів
Миттю на білий світ –
Батька старого і сина,
Хлопця отрочих літ.
Дивився король на бранців,
Сидячи у сідлі;
Мовчки дивились на нього
Ті броварі малі.
Король наказав їх поставить
На кручі й мовив: – Старий,
Ти сина й себе порятуєш,
Лиш тайну трунку відкрий.
Глянули вниз і вгору
Батько старий і син:
Довкола – червоний верес,
Під ними – клекіт пучин.
І пикта голос тоненький
Почув шотландський король:
– Два слова лише, володарю,
Тобі сказати дозволь!
Старість життя цінує.
Щоб жити, я все зроблю
І тайну трунку відкрию, –
Так він сказав королю.
Немов горобчик цвірінькав,
Мова лилася дзвінка:
– Відкрив би тобі таємницю,
Боюся лише синка.
Смерть його не лякає,
Життя не цінує він.
Не смію я честь продавати,
Як в очі дивиться син.
Зв’яжіть його міцно, владарю,
І киньте в кипучі нурти,
І я таємницю відкрию,
Що клявся повік берегти.
І хлопця скрутили міцно,
І дужий вояк розгойдав
Мале, мов дитяче, тіло,
І в буруни послав.
Крик бідолахи останній
Поглинули хвилі злі.
А батько стояв на кручі –
Останній пикт на землі.
– Владарю, казав я правду:
Від сина чекав біди.
Не вірив у мужність хлопця,
Який ще не мав бороди.
Мене ж не злякає тортура.
Смерть мені не страшна,
І вересового трунку
Зі мною помре таїна!