Плебанівська ЗОШ І-ІІ ступенів
Сценарій свята
до дня Святого Валентина
«З любові починається життя,
вона усе найкраще починає!»
Підготувала:
педагог-організатор
Вертепна О. М.
Плебанівка – 2018
День Святого Валентина
Звучать фанфари.
Ведучий 1.
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Ведучий 2.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти...
Прийшла любов непрохана й неждана
Ну як мені за нею не піти?
Ведучий 1. Доброго дня, шановні вчителі, учні та гості нашого свята! Сьогодні ми з вами маємо чудову нагоду помандрувати країною любові, поблукати вулицями великого щастя, послухати щирі зізнання у коханні та доторкнутися душею до цього світлого та незгасимого почуття, яке хвилює душу людини від найдавніших часів і до сьогодення.
Ведучий 2. Адже сьогодні – свято любові, свято найкращого почуття, яке окрилює, дає силу і натхнення, радість і захоплення. І завдячуючи якому продовжується життя на землі.
Ведучий 1. Цього дня навіть повітря сповнене коханням. Амури поспішають поєднати пари, почуття яких перевірені часом, і допомагають зустрітися половинкам, які загубилися серед юрби.
Ведучий 2. Ось уже багато століть поспіль закохані всього світу відзначають найромантичніше свято року – День Святого Валентина або День закоханих. Але звідки традиція святкування бере свій початок і яка його передісторія? Зараз дізнаємося.
Відео «День Святого Валентина»
Ведучий 1.Так що ж це таке кохання? На це запитання існує безліч відповідей.
Ведучий 2. Кохання – це, мабуть, найбажаніший плід на дереві людських почуттів.
Ведучий 1. Кохання – це те саме злиття душ, якому тисячі років дивуються люди.
Ведучий 2. Кохання – це завжди потрясіння, відкриття вулканічних почуттів, які криються в нас.
Ведучий 1. Кохання – це рожеві окуляри, які захищають від сонця, але не від променів очей коханої людини.
Ведучий 2. Кохання – це весна в будь-яку пору року.
Ведучий 1. Кохання – це бажання жити.
Ведучий 2. Кохання – це вогонь і лід, поезія і проза.
Ведучий 1. Кохання – це пісня, без кінця та краю, що лине над безкрайніми степами, це біг струмка, це грім і блискавиця.
Ведучий 2. Кохання – це зірка, що вражає сміливця красою й простотою водночас.
Ведучий 1. Кохання – це все, що було, є, буде. Це саме життя.
Декламування вірша під акомпанемент тихої мелодії
Учень 1.
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
Пісня «Тільки кохання»
Ведучий 2. Любов’ю «хворіли» в усі епохи. Тому про неї так багато написано. Але повторень немає, бо різні самі люди, і кожна історія кохання неповторна: у когось воно взаємне, у когось невзаємне, хтось любить усією душею, а хтось дозволяє себе любити, хтось повністю віддається почуттю, а хтось шукає у ньому вигоду.
Ведучий 1. Сьогодні ми пропонуємо вам стати свідками однієї відомої історії кохання за мотивами п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями».
Ведучий 2. А відбулася ця історія не так давно, півстоліття тому на Кожем’яцькій вулиці Києва. Отже, розпочинаємо подорож у минуле. Нехай старші згадають, а молоді на вус намотають. А ось і герої цієї історії (ведучий та ведуча оголошують дійових осіб, які виходять на сцену, вітаючи глядачів):
Свирид Петрович Голохвостий- цирульник
Прокіп Свиридович Сірко - міщанин
Явдокія Пилипівна – його жінка
Проня Прокопівна – донька їхня
Секлита Пилипівна Лимериха – сестра Сірчихи, перекупка
Галя – її донька
Химка – наймичка у Сірків
Фінансист – банкір, що позичив гроші Голохвостому
Пляшка – товариш Голохвостого
Франт – товариш Голохвостого
Двоє парубків
ДІЯ І
Голохвастий з Пляшкою та Франтом йдуть вулицею, Голохвастий співає.
В небі канареєчка літає
І співає прямо в горизонт
А ми підем вип'єм, погуляєм
В цьому все життя і весь наш резон.
Моя мама серце добре має,
мають магазин,
І вони меня не обижають,
Бо один у них я шикарний син.
Нас чекають баришні-коханки,
Жизнь така, що просто мармелад,
Так заграй, заграй же нам, титарка,
На веселий дуже, на очень лад.
Моя мама серце добре має,
мають магазин,
І вони меня не обижають,
Бо один у них я шикарний син.
Заходять в бар.
Голохвостий. - Шампанського!
Пляшка. - Усім шампанського!!!!!
Франт. - Так, усьо!
Голохвостий. - Шо «усьо»?
Франт.. - Усьо! Шампанського уже нема!
Пляшка. - Свириде, а Свириде, а між іншим грошиків уже теж нема!
Голохвостий. - Як уже нема?
Франт.. – «Як»! Випили ж, закусили!
Голохвостий. – Точно нема. Нічого в мене вже нема. Ах, товариші, опечатали мою цирульню – єдиний спадок.
Пляшка. Нічьо, ось одружишся з багатою, і, як кажуть, в дамках.
Франт. І справді, немало зараз шикарних кралечок. Ось Галя, дочка Секлети Лимарихи. Просто конхветка.
Голохвастий. Так, дівка нівроку. Але ж без приданого…
Пляшка. Грошей хочеш, то женись на Сірковій Проні. Дівчина, скажем так, не перший сорт, але ж багата!
Головастий. Я давно об етом думаю. Гори воно все синім пламенєм, женюсь. І за доню Проню Сірки дають аж десять тисяч.
Франт. А чи захоче вона?
Голохвастий. Захоче!
Франт. А чи сподобаєшся ти їй?
Головастий. А кому ж я не сподобаюсь? Дивіться:
Честь імею рекомендовать сєбя: Свирид Петрович Голохвастов, собствєнной персоной. Мадмуазель, банжур ля колєсон мерсі пепсі трі пардон. Ну не рвіть моє серце, як паклю, внутрі мєня Візувій так і клокотіт, рішайте судьбу мою нещасную. Прошу у вас руку і серце.
Повірте, Сіркові гроші будуть наші! Я його як трусону, так і посиплються з нього червінчики!
Пляшка. Ну Пронька ж такая поганая!
Голохвастий. Як жаба!А я куплю собі хорошого мила і буду відмивать після неї губи. А збоку заведу собі такоє монпансьє, що раз побачив і закоханий!
Франт. О гляньте, яка красуня на сцені. Давайте послухаємо.
На сцені співає дівчина (пісня «Хто як не ти?»)
Підходять парубки.
Парубок 1. Здрастє, Свирид Петрович!
Голохвастий. Банжур!
Парубок 2. Доброго здоров'я!
Головастий. Привєтствую вас!
Парубок 1. О який у вас костюм!
Головастий. Із заграничного матєріала!
Парубок 2. Напевно, дорогий!
Головастий. Сто! Костюм – найперша справа: по ньому зустрічають.
Парубок 1. Справді, як надів жупан, то уже і пан.
Головастий. Ну-ну! Вот к прімєру бруки – как труба стоять не так постав і шо? Шо –шо фізіономії уже нєту. Ілі вот жильотка- тоже хитрая штука: не тот колір, і симпатії нєту.
Парубок 2. Шо?
Голохвостий. Не тот парад на ліце. Пінжак – це главная хворма. Хворми нєт – і людини нєт.
Парубок 1. А ґудзики які!
Голохвостий. Гудзики німецькі.
Парубок 2. А матерія?
Голохвостий. Матєрія шатланская!
Парубок 1. А може, шарлатанская?
Голохвостий. Ех нєвєжество! Мужичьйо необтесане! Ідьом хлопці!
Голохвостий і компанія виходять.
ДІЯ ІІ
Хата Сірків. Гучно грає музика.
Сірко. Вимкни ти цю шарманку!
Сірчиха. Та хіба вона тобі заважає? (йде вимикає)
Сірко. Готуємо, готуємо придане, а ніхто й не сватає.
Сірчиха. Та тому що кругом простота! А моїй же донечці треба щось особливе, тому що моя красунечка вчилася в особливому пенсіоні. Ти ж сам грошей на пенсіон не жалкував.
Сірко. Не жалкував, а мені та наука в таку копійчину стала! Страх! Скільки отій мадамі в пенсіоні уплочено! А скільки там Проня Прокоповна просиділа?
Сірчика. Мало хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів, щоб там рідну дитину науками замучили, аж до загину!
Сірко. Я не про теє: та мені самому ці пенсіони ось де. Але ж гроші за рік заплатили! Треба ж було хоч одсидіти за них.
Сірчиха. Так ти гроші пожалів? А дитиночку нашу рідну, єдину ти не жалієш. Вона там зовсім змарніла та знівечилась, хоч живою в труну клади! Там уже мало того, що науками вимучили, вимордували, та ще й голодом морили! Дитина не видержала й утекла! Приїхала за того пенсіона така худенька.
Сірко. Нічого, вдома відгодували. Плаття перешиваємо й перешиваємо.
Ті ж і Химка.
Сірко – Химко.!
Химка. –Га!
Сірко. – Шо ти гакаєш?
Химка. – А шо такеє?
Сірко. – Іди подивися Проню Прокоповну ,бо вже ніч надворі.
Химка. – Та де ж я буду там шукати. Та її ж і кавалери проведуть.
Сірчиха. Проведуть, проведуть, а все ж таки страшно. Іди, Химко, глянь!
Чути спів надворі
Сірчиха. – А славно співають. Я страх люблю дівочі співи.
Сірко. – Славно, славно. Завтра ж неділя от і гуляють.
Сірко. –Явдохо, а памятаєщ, як я до тебе присватувався?
Сірчиха. – Та тю на тебе, що згадав!
Сірко. –…як я ходив навколо тебе. …гулі-гулі-гулі…(співає) Ой дівчино , чия ти……
Сірчиха. –Горілки не дам!
Сірко. А чого це?
Сірчиха. А нічого.
Сірко. Що через розумну доньку вже й випити не можна?
Сірчиха. Не можна.
Сірко.- Я тобі кажу, Явдохо, що ці панські науки до хорошого не доведуть. Хвалити бога, прожили вік у добрій згоді та лагоді, діждалися й свого ясного вечора, а після цього пенсіона зовсім життя нема. Туди не йди, це не одягай, там не сиди… нагородив Господь донькою-розумнецею. Нагородив-таки.
(Витягає пляшку горілки, йде)
ДІЯ ІІІ
На сцену летить клунок з речами Проні. З-за куліс: «Тумба! Жаба!»
Проня. Сама така! Холєра!(збирає свої речі)
Головастий. Банжур, мадемуазель, моє серце розпалилось, як щипци, пока я дошол до вас.
Проня. Мерсі, мосьє.
Головастий. Честь імєю рекомендовать себя: Свирид Петрович Голохвастов, собствєнной персоной.
Проня. А я вас десь бачила!
Голохвастий. Не вдівітельно, мене весь Київ знає, я люблю з образованими людьми в проходку ходить. Ноги людині для того, щоб землю бить, тому і ростуть, пардон, не із голови. Проня Прокоповна, а какоє такоє понятіє ви про амур імєєтє?
Проня Прокоповна. Я смерть люблю такі романи про любов, щоб як смола кипіла.
Головастий. Проня Прокоповна, про любов краще самим роман завесть. Дозвольте вас спитать, яке понятіє ви про мене імєєте? Я знову питаю вас : яке таке понятіє ви про мене імєєте?
Проня. Що ви про ето допитуєтесь? Мені конфузно. Я ж баришня.
Головастий. Ну і што, що баришня. Ето нічого.
Проня. Я і понятія в етом дєлє не імєю.
Голохвастов. Не переживайте, я імєю понятіє.
Проня. Хіба ви не знаєте, як безневинній дівиці стидно.
Головастий. Так без етого все одно не обійдеться, колись придьотся.
Проня. Не говоріть мені про любов, ето шкандаль.
Головастий. Нєт, я буду говорити про любов, я ж того, в вас влюбльон. Що ви про ето скажете?
Проня. Мерсі. Мені та жутко це слухати, шо аж серце тьопається.
Головастий. Хай тьопається, хай. Моя кукушечка (обнімає, збирається поцілувати).
Проня. Е ні! Спочатку зробіть мені предложеніє. Приходітє к нам.
Головастий. Я боюсь ваших родітєльов.
Проня. Хм, родітєльов! Як я скажу. Так і буде! То що прийдете свататься.
Головастий. Только так.
Проня. Ждю вас!
ДІЯ ІV
Голохвостий і Галя
Голохвастий. Чудєсной кралєчке прівєт! Честь імєю рекомендовать себя: Свирид Петрович Голохвастов, собствєнной персоной. Я рад з вами втречатся! Не лякайся, кукушечка, я не з'їм.
Галя. Пустіть! Я закричу і покличу на допомогу!
Голохвастий. Кричи! Я такого про тебе наговорю що..
Галя. За що?
Голохвастий. За то, моя ципципочка, що як побачив тебе, так просто пропадаю з того часу. Люблю, мон амур! Не віриш? Візьмі пістолет і прострели грудь мою!
Галя. Та нехай інші стріляють!
Головастий. А мені не треба другіє!
Галя. Пустіть, ій – Богу, закричу!
Голохвастий. Я озолочу тебе, я багатий!
Галя. А мені золота не треба!
Головастий. Як не треба? Всім треба!
Галя. Пустіть мене!
Голохвастий. Ну хіба я паганий? Ну подивись! Пер оф. Перший хвасон. Полюби мене, а то я удавлюсь.
Галя. Ваша ласка. Що ви робите?
Голохвастий. Ципципочка!
Галя. Не треба мені твоїх багатств, не люблю я тебе, інший у мене милий. Його люблю.
Голохвастий. Гарна дівчина, але дурна, від такого як я відмовлятися.
Галя співає пісню «На край світу за тобою піду»
Заходить Лимериха.
Лимериха. Галка!
Галя. Мамо!
Лимериха. Паничу! Добігалась, голубко!
Галя. Мамо, я його не знаю!
Лимариха. Не знаю, а як же знаю я вас!Куди, куди панич да я тобі за доньку всі очі видряпаю.
Галя. Мамо, не треба!
Лимариха. А ти заступатись! Ану геть додому! Куди? Втекти хотів?
Голохвастий. Мадам, не смикайте!
Лимариха. Щоб я та такого вертихвоста не втримала!
Голохвостий. Мадам не шкандальте, люди ж побачать.
Лимариха. Нехай бачать, знають!
Голохвастий. Я багатий! Я вам заплачу!
Лимариха. А щоб ти не діждав, щоб я за доньку гроші брала! Люди!
Голохвастий. Тихіше!.
Лимариха. Навіщо зводиш її з розуму?
Голохвастий. Щоб я лопнув, якщо зводив!
Лимариха. Сама бачила, як обнімались і цілувались!
Голохвастий. Слухайте сюди, ми любимось з вашою донькою!
Лимариха. Бреши кому-небудь іншому, знаю я вас, паничів!
Голохвастий. А я не панич, я простий міщанин, це зверху на мені образованіє.
Лимариха. Брешеш, ірод, не зверху.
Голохвастий. Не брешу, я Галю люблю!
Лимариха. Любиш? Тоді сватай!
Голохвастий. Будь ласка, хоч зараз! Тільки відпустіть!
Лимариха. Е ні, відпущу, тільки ти мені присягни. Їж святу землю!
Голохвастий. А може, тут собачка, навіщо це.
Лимариха. Добре, присягнеш мені на церкві. Говори « нехай мене покарають всі печерські святі, нехай мене накриє великий лаврський дзвін, якщо брешу»
Голохвастий повторює.
Лимариха. Ось тепер вірю! Тільки, голубчику, за моєю Галею нічого нема.
Голохвастий. А на што мнє. Мені свого досить. Дім на Хрещатику, дача, і потом цирульню строю.
Лимариха. Тоді домовились, бути весіллю. Тільки не подумайте тікати – я і в Полтаві знайду!
Голохвастий. Боже мій, влип так влип. Але нічого…
ДІЯ V
Проня. Папа, мама! Хімка!
Химка. Га!
Проня. Не гакай!
Химка. А я не гакаю.
Проня. Не гакай.
Химка. Не гакаю.
Сірчиха. Де ти доню була?
Проня. Я На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Чи не черевики купила?
Проня (розвиває папір і виймає чепчик з червони мистрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову).
Явдокія Пилипівна. Що це ви, дочко? Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
Проня. Така саме мода. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
Явдокія Пилипівна. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите…
Проня. Яка труна? Ви шо забули, шо до нас сьогодні до нас прийдуть. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота!
Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.
Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити? Так, сіли на місця. Дорогі мої, хочу вам нагадати, що у нас сьогодні буде благородний гість, який прийде просити моєї руки. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
П р о н я. Горілки?! Ви б ще цибулі з салом поставили!
Явдокія Пилипівна. А то чого ж, доню?
П р о н я. Чімпанцького треба: так водиться.
Прокіп. Та воно ж дороге;
Явдокія Пилипівна. Та ми коло нього не вміємо й ходити.
П р о н я. І того жалієте для дочки!
Явдокія Пилипівна. Дочечка, роза моя, Господь з вами! Старий…
Прокіп Свиридович. Та я й нічого… Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірчєного),
П р о н я. Дайте Химці, а я напишу… (манірно). Химко, йди віднеси оце! (матері) та дивіться, щоб тітка не притетюрилась!
Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
П р о н я. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті та Гнилицями насмердить, уп'ється.
Явдокія Пилипівна. Та, може, ще й не уп'ється.
П р о н я. Боже! Ви мене заріжете з вашою ріднею! То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…
Прокіп Свиридович. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!
П р о н я. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте… Я вас покличу, коли треба буде отак: «Маменька, папенька, вам не трудно підійти». Усе, я пішла одягатися.
Ті ж і Секлита.
Секлита (еліта з кошиком). Добривечір вам у хату!
Явдокія Пилипівна. Здрастуй, сестро!
Прокіп Свиридович. Здрастуйте!
Секлита (кида до порога кошик і розлягається на стільці). Оце втомилась! Бігала, бігала, як той хорт за зайцем, доки не випродала усіх яблук; а це думаю, давай забіжу до Сірка та ковтну чарку-другу горілки!
Прокіп Свиридович (до Явдокії Пилипівни). Ну, що ж тепер…
Явдокія Пилипівна (тихо), І душі нема, як ввійдуть Проня; таке буде!
Секлита. Та чого ви там воркочете, старі? Ще не наворкотались? Вам би уже пора скубтися! Та ну-бо, Явдохо, чого це ти надулася, як індик перед смертю!
Прокіп Свиридович. Та не кричіть. Коли б хоч Проня не почула!
Проня (аж руками сплеснула). Що це ви, до нас у гості?
Секлита (знов випива чарку). Як бачиш, небого!
П р о н я. У нас сьогодні не прийомний день.
С е к л и т а. А У мене дуже приємний: усі яблука спродала!
П р о н я. Необразованість! Не розумієте! у нас сьогодні прийому нема!
С е к л и т а. Якого прийому? Хіба нам в некрути кого оддавати?
П р о н я. З вами говорити — гороху наїстись!
Секлета. Їж, серце, та дивись, аби не луснув.
П р о н я. Що ж це таке? Прийшла напилася, навоняла,вона мені тикає!
Явдокія Пилипівна. Чого-бо ти, сестро, нападаєшся на Проню?
Прокіп Свиридович. Та і «ти» казать не годиться: тепер треба по-модньому поводитись!
П р о н я. Поніма вона у моді толк!
Секлита. Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість! Дуже ви заноситесь перед тіткою, та цур вам! Коли пляшка й чарка на столі, то й годі! По сій мові будьмо здорові! (П'є). Випийте хоч ви зі мною, Прокопе Свиридовичу, викушайте!
Прокіп Свиридович. Та це вже третя.
Секлита. О? Третя? Ну, викушайте ! (Палива і подає).
Прокіп Свиридович (дивиться з страхом на Проню). Та воно конечне… (Простяга боязко руку),
П р о н я (до матері). Господи, що ж це? І він почне частуватися?
Явдокія Пилипівна. Годі, годі, Свиридовичу! Не думай!
Прокіп Свиридович. Та одну…
Явдокія. Прокіп…..
Прокіп Свиридович (озирається і чуха потилицю). Та дайте мені пляшку та чарку, піду замкну.
С е к л и т а. С е к л и т а. То це вже вам і чарки не вільно випити? Ха-ха-ха!
А постав нам краще, Прісько, самовар!
Явдокія Пилипівна. Що це ви, сестро? Щоб моя дочка після пенціона та по самовар ходили?
Проня аж тремтить од злості.
Секлита. Пенціони, пенціони. Три дні була десь та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці!
Проня. Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
Секлита. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам'ятала!
Проня. Оту й товчіть, а мене вже вчено!
Секлита. Вчили вас, та мало: прийдеться ще доучувати!
Явдокія Пилипівна. Не вашого, сестро, розуму діло!
Проня. Не злякались і ми вас, бо руки короткі!
С е к л и т а. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
Проня (крізь сльози). Що ж це таке? Улізла у хату, насмерділа гнилицями, горілкою та ще й лається?!
Явдокія Пилипівна. А який же у моєї дочки ніс?
С е к л и т а. Як у чаплі!
Проня. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що…
Явдокія Пилипівна. То в твоєї дочки ніс, як картопля! І в твого чоловіка був ніс, як копиця розвернута!
С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був таким хамлом, як твій!
Прокіп Свиридович. Яке я хамло?
Проня. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Секлиту Лимариху гнати? Ах, ви ж, чортові недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові! Дочка їх дурна водить за носа, як цуциків, а вони й губи розвішали!
Проня. Гетьте зараз звідси! Залили очі! Гетьте з хати!
С е к л и т а. Ти ще, шелихвістко, на тітку так смієш кричати?! Та я тебе як мазну оцим кошиком! (Велично виходить з кошиком). Пху на вас всіх!
Пісня тітки і Проні «Село, воно і в Африці село»
Батьки і Химка виходять
Проня. Как прінять? Сидя, льожа. Книжка гдє моя книжка? Химка, де моя книжка, ота з панціону?
Химка. Так ви самі її мені віддали, щоб пироги загортати.
Проня. Ух (замахується).
Чути гавкіт собаки.
Проня. Он! Химка, йди прийми панича. (напівлягає)
Химка. (Виходить). (До Голохвастого) Баришня уже лягли і просять.
Входить Голохвастий
Головастий. Мій нижайший привіт тому, хто в етом дому. А найперше вам, Проня Прокоповна. Горю, палаю од щастя, созєрцая вас.
Проня. А! Це ви! Банжур! Мамєнька, папєнька. Виходьте, пан Голохвастов прийшли.
Виходять Сірки.
Голохвастий. Честь імєю рєкомендовать себя: Свирид Петрович Голохвастов, собствєнной персоной.
Сірко. Приємно бачити розумного чоловіка. (збирається обніматися, але Сірчиха його зупиняє). Дозвольте запитати, ви синок покійного Голохвостого, що цилюрню держав за канавою?
Проня. Папєнька, їхняя фамілія Голохвастов. А ви якогось хвоста вплели.
Голохвастов. Натурально моя хвамілія Голохвастов, а то необразованноє мужичьйо перекручиваєт.
Сірко. Так ви значить того, не цилюрника синок.
Голохвастий. По натурі, по формі, по телу, как водиться. Но по уму, по образованості, ми вже не та хворма. Не тот центр тяжесті.
Сірко. Так ви вже того цилюрню не тримаєте?
Проня. Папенька, я вам вже говорила: палікмахерская.
Сірко. Забув.
Голохвастий. Нічево, ето по простоті. Я комерцією займаюсь, у меня пудри, парфуми, бриальтін – кури не клюють.
Сірко. Так на такий товар грошви треба –страх.
Голохвастий. Ну так грошви у мене не перещитать. Мені весь Хрещатик должен. Я вже почав строїти в Липках дачку, такий двух…трьох етажний домік. Главноє в чоловіка не гроші, а натурально хворма, вчьоность. Ви меня понімаєте, Проня Прокоповна?
Проня. Очень. Мнє після пансіону всьо іншим кажеться.
Голохвастий. Мадам, месьє я переговорил з вашою великокрозумной дочкой і скоропостіжно предлагаю їм руку і серце., і вони согласни. Поблагословіть ето безумноє предпріятіє.
Сірко. Як наша дочка, так і ми.
Сірчиха. І я скажу так.
Сірко (збирається благословляти, але зупиняється) а як у вас з грошима?
Голохвастий. Шо? Може, я вам не нравлюсь? Так я…
Проня. Тату!
Сірчиха. Нам кращого жениха і не треба.(до Сірка) Шо ти робиш?
Сірко. Я згоден.
Голохвастов. Тогда поклоняюсь вам низенько, і непогано скорєє б вєнчаніє. А про другіє вєщі, позвольте прислати сватов переговорить.
Пісня «Тепер я стал багатий».
Тепер я стал багатий,
та мало грошики імєть.
В наш век короткуватий
Потратить треба их умєть!
Куплю я дом, куплю я дачу,
І магазин, і екіпаж.
Какая Галя не захочет
Чтоб совершить со мной вояж?
Тепер я стал багатий
та мало грошики іметь
В наш век короткуватий
В проценти треба их умєть!
В душі моєй навтіж відкритой
Восторг расцвів, наче цветок
Прощай цирульня, гостра бритва,
Прощай навіки ,помазок!
ДІЯ VІ
Проня прибирається до весілля
Сірчиха. Ось і дочекалася ти свого свята.
Проня. Сиділа, сиділа і висиділа. Какой он милий, модний, образований – как огурчик. Я з ним на Хрещатику такою павою сяду. Да всьо ж по-модньому, по-хранцузьки. Смерть, как я влюблєна. Аж горить всєрьодке. Гдє он?
Гавкають собаки, заходить Голохвастов. З ним його друзі, банкір, хлопці, Химка. Головастий з Пронею йдуть назустріч батькам, які зустрічають їх короваєм.
Сірко. Ось передаю вам нашу дочку із рук в руки. Дєті мої, паруйтесь один з одним, як сказано в Святому писанні. Сьогодні ви муж і жена, а завтра сам бог не скаже вам, чим ви будете. Ми не дивлячись на її ангильський характер (Сірчиха починає голосити) – циц! – жили добре, чого і вам бажаємо.
Проня. Хватіт папа! Хватіт мама!
Сірчиха. (голосить) Ой донечко, моя донечко!
Гавкають собаки. Забігає Лимариха.
Лимариха. Стійте! Стійте! Злодійське весілля!
Сірчиха. Сестра!
Сірко. Секлета Пилипівна!
Лимариха. Хотіли вкрасти мого зятя! Ось вам (Показує кулак).
Сірки. Якого зятя?
Проня. Шо за шкандаль?
Лимариха. Люди! Він заручився з моєю Галею.
Голохвастий. Господа. Ето сумашедшая з больніци.
Проня. Она п̓яная.
Голохвастов (до друзів) Чого стали? Приберіть її.
Франт і Пляшка (намагаються вивести Секлету.) Мадам прошу вас, мадам.
Голохвастов. Я не допущу такого шкандалю, я Свирид Петрович Голохвастов, я вам нє как лібо што, а што лібо как.
Секлета. Ах ти пройдисвіт! Навіщо ти морочив моє дитя, якщо не думав брати.
Навіщо золоті гори обіцяв?
Банкір. Золоті гори? Так він мені по закладних не одну тисячу винен.
Проня. Як? Рятуйте! Води!
Сірчиха. Води! Люди, води!
Лимариха. Брехун чортов!
Проня. Йдіть, тітко, йдіть!
Лимариха. Дурепа ти, дурепа. Він же посватав тебе через гроші.
Голохвастов. Ето пакльоп, Проня, послухайте, ето пакльоп!
Проня падає на землю.
Сірчиха. Води!
Сірко. Химка, води!
Проня. Ви божились, що любите, а ви осрамили мене на весь Київ, на всю улицю. Не за ваші магазини я шла, я ж по любві, а ви…
Голохвастов. Я же…Проня Прокоповна, ето же очень і очень.
Проня. Вон цирульник!
Сірки. Вон!
Голохвастов. Я пойду, дважди просить себе не заставлю. Що витріщились? Якби я був багатий, то хіба пішов би у ваш свинарник? Я знайшов би на Хрещатику таких баришень, а не сватався б до вашої паганої Проні!
Сірко. Дайте мені його хоч за горло потримать!
Голохвастов. Банжур, кожемяцкі аристократи!
Проня. Нічого, а світ клином на ньому не зійшовся! Я кращого собі знайду! От побачите!
Сірчиха. Справді, доню! Ти у мене красуня, твій принц ще тебе чекає. А ви чого всі тут стали та й роти пороззявляли? Весілля оплачене? Оплачене! Не будемо ми сумувати! Нумо всі танцювати!
Пісня «Гуляночка»
Виходять.
Ведучий 1. Швидко плине час. Сторіччя за сторіччям, разом і з ним змінюємося і ми.
Ведучий 2. А що ж кохання? Можливо, воно вже не існує – подумає іноді хтось. І хочеться тоді крикнути: "Ні, ні й ще раз ні! Любов жива і ніколи не зникне, доки існує життя. Адже кохання і є життя”.
Ведучий 1. І цей день, День святого Валентина – це свято здійснення найпотаємніших мрій.
Ведучий 2. Ідіть на зустріч коханню, і хто знає, можливо, сьогодні стріла Амура із солодкою отрутою раптово наздожене вас і ваше серце ніколи не буде самотнім!
Ведучий 1.У цей день жодні романтичні безумства не заборонені. Можна кричати на весь світ про свою любов і тебе не поведуть до поліції. Можна співати серенаду під вікном коханої, і сусіди не будуть показувати на тебе пальцями. У цей день і зірку з неба можна дістати – треба лише дуже захотіти!
Ведучий 2. Я знаю, що кожен сьогодні приготував свою «валентинку» тому до кого прихильний. Хто ще не встиг – не забудьте подарувати ці маленькі символи кохання один одному, подаруйте один одному трішечки тепла, любові і добра.
Ведучий 1. І пам’ятайте: найсильнішим і непідвладним часу кохання буде, якщо зізнатися в своїх почуттях саме у Валентинів день – Валентин буде берегти вас!
Ведучий 2. Перш ніж попрощатися, ми бажаємо всім, щоб кожен день вашого життя був сповнений коханням.
Ведучий 1. Ми бажаємо вам, щоб у ваших серцях завжди горіло полум’я кохання. І нехай воно буде щасливим, світлим, чистим, вічним…
Учень 1 Кохання нам освітлює життя.
Цю істину з нас кожен пам'ятає:
Учень 2 Кохання – це щасливе майбуття.
Нема кохання, то й життя немає.
Учень 3 Кохайте люди! Будьте чарівні!
Де б не були, в якому краї.
Учень 4 Найкращими хай будуть на землі
Три звичних слова «Я тебе кохаю!».
Учень 5 То ж не старійте, будьте молоді,
Кохання хай сія у кожнім слові.
Учень 6 Хай ранок починається у вас
Із поцілунку, радості, любові.
Учень 7 У всіх хай будуть квіти на столі,
І усмішка хай буде не остання.
Усі разом Хай завжди, на усій нашій землі
Благословенним буде День кохання!
Пісня «А ти просто кохай»
Ведучі разом. Дякуємо за увагу!