Екскурсія: "Памʼятки єврейської культури у Чернівцях"

Історія України

Для кого: 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас

15.03.2021

124

1

0

Опис документу:
Впродовж віків під впливом історичних подій Чернівці сформувалися як багатонаціональне та багатокультурне місто. Одним з найстаріших житлових кварталів цього чарівного міста – є Юденштадт (Єврейське містечко), який починався з вулиці А.Барбюса (колишньої вулиця Синагоги).
Оберіть документ з архіву для перегляду:
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код

    Вступ

Чернівці – класичне європейське місто, яке розташоване напівдорозі між Києвом і Бухарестом, між Краковом і Одесою. Усі, хто коли-небудь писав про Чернівці, обдаровували це місто численними епітетами та метафорами. “Маленький Відень”, “чарівна і неповторна столиця буковинського краю”, “неофіційна столиця Європи, де... неділя починається музикою Шуберта, а закінчується дуеллю, де фірмани фіакрів залюбки розмірковують на філософські теми, а вулиці підмітають букетами троянд... ”. Сьогодні Чернівці – обласний центр України, що розкинувся уздовж обох берегів звивистого Пруту більш як на 12 кілометрів, займаючи площу понад 150 кв. км, активно готуються до свого 600-річчя, яке буде відзначатися у жовтні цього року.

Впродовж віків під впливом історичних подій Чернівці сформувалися як багатонаціональне та багатокультурне місто. “Чернівці – це був корабель задоволень з українською командою, німецькими офіцерами і єврейськими пасарижами на борту, який під австрійським прапором постійно тримав курс між Заходом і Сходом”. Так, принаймні, писав про нього Георг Гайнцен. Своєю історією, природною красою, дивовижним поєднанням архітектурних стилів, неповторним контрастом старого центру і районів новобудов Чернівці і сьогодні приваблюють багатьох.

Одним з найстаріших житлових кварталів цього чарівного міста – є Юденштадт (Єврейське містечко), який починався з вулиці А.Барбюса (колишньої вулиця Синагоги).

Єврейський штетл (містечко) – був самодостатнім світом, хоча на рубежі XIX - XX століть справляв враження провінційного закутка, далекого від європейського лоску і новацій, які культивувало тодішнє чернівецьке панство. Тут жили постаросвітськи і вірили у біблійні чудеса. Місцевий люд був дуже побожним, пильно дотримувався усіх свят і приписів Талмуду, вживав лише кошерну страву й з недовір’ям сприймав усілякі вільнодумства. Літні євреї носили довгополі чорні кафтани, пейси і не голили бороду.

Поза старим єврейським кварталом у “Верхньому місті” жили дещо інші євреї. Вони носили модний європейський одяг, посилали своїх дітей до загальноосвітніх шкіл, куди ходили християнські діти, і спілкувалися німецькою. Вони почувалися австрійцями, європейцями і з високості свого становища зверхньо поглядали на квартал, із якого колись вийшли самі.

За кілька століть Чернівці стали значним центром єврейської культури в Східній Європі. Незважаючи на те, що бухливі подій XX ст., змусили більшість єврейської громади покинути Юденштадт, єврейське населення, зробило помітний внесок у розвиток і становлення Чернівців, особливо в австрійський період.

Тож, сьогодні ми спробуємо пройтися вузькими вуличками міста і відвідати визначні і пам’ятні місця, які належали іудейській громаді.

4

Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код

    Опис оглядово-пізнавальних об’єктів

Історично склалося так, що старий єврейський квартал виріс у частині міста, що лежала на схід від нинішнього вокзалу и нижче вулиці Головної, – до речі, це одна з найдавніших частин Чернівців. І навіть коли у другій половині XIX ст. заможніші євреї переселилися до престижнішого – “Верхнього міста”, за згаданим кварталом збереглася історична назва Єврейське місто (штетл) – Юденштадт. Він охоплював район вулиць Бангофштрассе (Вокзальної), Спрінґбрюнненґассе (Фонтанної), Синагогенґассе (Синагоги), Нідереюденґассе (Нижньої Єврейської) та ще деякі прилеглі. Головною артерією Юденштадту була, звісно, Синагогенґассе – вулиця Синагоги нині А.Барбюса. Саме звідки ми і почнемо подорож, яка познайомить нас з архітектурною та історичною спадщиною великої єврейської громади Чернівців.

Найперша в Чернівцях синагога, ще дерев’яна, була збудована близько 1710 року. Під час російсько-турецької війни, 1769 року, її спалили російські вояки, які, щоправда, на ту пору воювали з турками. Австрійці, змінивши незабаром росіян, дозволили євреям відбудувати свій храм. У 20-х роках XIX ст. єврейська громада розпочала тут будівництво кам’яної божниці, яку називали Великою синагогою. Ця справді велична будівля є одним з найцікавіших прикладів тогочасної архітектури класицизму була побудована десь 1853 року, під виразним впливом архітектури Галичини. Портик цієї класицистичної споруди – це просто сходова клітка жіночих приміщень; чоловічу залу перекрито дев’ятьма полями парусних склепінь iз збільшеним центральним полем, на відміну від обох вapiaнтiв традиційної схеми XVI-XVII ст., оскільки центральне поле – більше від периметральних. Усі вікна бічних фасадів мають однакові зовнішні лiпні обрамування, що мало б уніфікувати фасадну площину, яка насправді складається з нартексу (вхідне приміщення, яке будувалось впритул до західної частини християнського храму. Призначений для осіб, які не мали права заходити до головного приміщення призначеного для читання молитв) i чоловічої зали з відповідними більшими й меншими прорізами вікон. Будівлю покрито наметовим дахом iз заломом, який надає всій пам’ятці подібності до скинії (від грец. “скене” – шатро. Похідний храм ізраїльського народу, збудований Мойсеєм біля гори Синай.) в бароковій системі символіки. Отже, бачимо взаємне проникнення рис бароко i класицизму в apxiтeктypi середовища галицьких впливів у середині XIX ст.

В наші дні приміщення цієї пам’ятки орендував ремонтно-виробничий комбінат облуправ-ління культури. У середині XIX ст. поблизу Великої синагоги, на місці старого притулку для хворих, виріс шпиталь для хворих і престарілих, який утримувала іудейська громада. Цей статус зберігся за будівлею аж до Другої світової війни, а в радянський період її перетворили у міськлікарню № 2. У 90-х роках XX ст ця архітектурна пам’ятка, як і сусідня Велика синагога, опинилися під загрозою зсуву.

Пізніше на вулиці Синагоги виросло ще кілька культових закладів: синагога “Хевра теґілім”, ритуальний заклад – “Субота для убогих”, велика двоповерхова школа навчання на івриті “Сафа іврия”.

Музеєм під відкритим небом можна вважати єврейське кладовище (кіркут) на вулиці Зеленій, до якого можна пройти по вулиці Руській. Тут на пагорбі Гореча, де колись було суцільне болото, ще у 1831 році були закладені перші поховання померлих під час епідемії холери. У 60-х роках ХІХ ст. з’явились могили євреїв на новому єврейському цвинтарі.

Над його створенням і художнім оздобленням плідно працювали Б.Редер, який оригінально і з художнім смаком оформив надгробки Давида Катца, Лазаря Розенфельда, гробівець Гольдів. Свій внесок в оформлення кладовища зробили брати Карл і Вільгельм Москалюки.

Територія кладовища становить 14,2 гектари і поділена на 137 кварталів. Тут нараховується понад 10 тисяч надгробних пам’ятників. Крім індивідуальних надмогильних пам’ятників, середовище єврейського некрополя формують ще п’ять меморіальних поховань. В одному з меморіальних поховань спочивають євреї, котрі загинули у Першій світовій війні. 81 окрема могила утворює меморіальний комплекс розмірами 28х8 метрів. Друге меморіальне поховання нараховує 11 окремих могил євреїв, третє – 33 могили російських вояків-мусульман, які загинули у роки Першої світової війни. На території кладовища є також братська могила, де поховано 900 мирних жителів, розстріляних у роки другої світової війни, а також “кладовище героїв”, де поховали 400 румунських громадян, які загинули під час більшовицької окупації.

Сюди у недавно відреставровану капличцю при вході на територію єврейського кладовища приходять помолитись і попросити у Всевишнього допомоги не тільки євреї. В самій капличці із плитою, де вгорі зображено дві долоні з поєднаними великими і вказівними пальцями (ознака того, що тут похований коен, спадковий рід священиків), завжди горять свічки.

На єврейських надгробних каменях (мацева) виконаних з пісковику і розташованих впритул один до одного, більшість написів зроблено на ідиш, взагалі немає скульптури і тільки подеколи є зображення. Дві долоні, з поєднаними великими і вказівними пальцями; вода, що ллється з глечика – символ приналежності до одного з дванадцяти колін Ізраїля – левитів (нижчий за коенів спадковий рід священників). Троянда означає, що поховану жінку звали Роза або це слово є складовою прізвища. Олень позначає ім’я Ціві. Тут зустрічаються саркофаги, обеліски, колони, едикули, гробівці сакральних типів, розкішні мавзолеї, виконані з граніту та мармуру. Унікальну архітектуру, на жаль, можна розглядати лише з центральної алеї кладовища, оскільки територія всього історико-культурного заповідника перебуває в занедбаному стані. На жаль у такому ж незадовільному стані перебуває головне “обличчя” єврейського цвинтаря – масивна споруда Бейт Кадішін (Дім прощання), покійниця без якої колись не обходилось жодне єврейське кладовище. Ця своєрідна будівля була зведена у 1903 році під керівництвом міського будівельного радника Моріца Біркенталя та міського архітектора Юліуша Бохнера, а безпосереднім виконавцем був архітектор Йосиф Фюнкель.

Унікальні архітектурні ансамблі цього міста мертвих бережуть пам’ять про щасливе й не дуже щасливе минуле чернівецьких іудеїв. На цьому цвинтарі знайшли своє місце спочинку євреї різного соціального походження, слави і пошани: Бено Штраухер – депутат австрійського парламенту та буковинського сейму, Едуард Райс – перший єврейський бургомістр Чернівців, Макс Фокшанер – голова Чернівецької палати адвокатів, письменник-байкар Еліезар Штейнбарг.

Нині в Чернівцях залишилась одна діюча і зовсім маленька синагога, яка розташована по вул. Л.Кобилиці. Її стіни прикрашають розписи, що не зовсім притаманно звичайному оформленню синагог. Всі вони без виключення розповідають про людину, хоча на них нема жодного обличчя. Замість цього – біблейські мотиви, наприклад сюжет з вівцями Якова, драбина, яка іде в небо і благословляючий жест. Всю стелю займають дві накладені одна на одну зірки Давида, в кутах яких художник зобразив знаки Зодіака. У росписі є зображення лева – однієї з тварин, з котрою порівнюють Всевишнього.

Якщо піднятися вулицею Л.Кобилиці, то ми виходимо на вулицю Головну на якій, повернувши ліворуч, нас зустрічає пам’ятник видатному єврейському поетові Паулю Целану. Пауль, якого світ знає за літературним псевдонімом Целан народився 1920 року в німецькомовній єврейській родині Лео та Фрітці Анчелів, у старовинному триповерховому будинку, зведеному ще за Габсбургів на теперішній вулиці Саксаганського, колишній Василькогассе. В 1938 році закінчив чернівецький ліцей № 4. У 1938-39 роках вивчає медицину в м. Тур (Франція). В 1939-41 та в 1944-45 роках навчається на відділеннях французької та англійської мов Чернівецькогоуніверситету.

В роки другої світової війни пережив трагедію чернівецького гетто (1941 р.), був в’язнем трудового табору в місті Бузеу (Румунія, 1942-44 роках). Перебуваючи у таборі, створює цикл ліричних поезій, які були адресовані коханій чернівчанці Руф Крафт. Звільнений з концтабору, Целан в 1944 році повертається до Чернівців, де працює літературним редактором і перекладачем румунського дубляжу обласної газети “Радянська Буковина”.

У 1947 році він перебрався до Австрії. Як нащадок громадян Австрії і жертва Голокосту, Целан автоматично отримав австрійське громадянство. Тут Целан видав свою першу книгу віршів “Пісок з урн” (1948), де був надрукований знаменитий вірш “Фуга смерті” – присвячений темі Голокосту. На частині території Австрії усе ще перебували радянські війська, і Целан від гріха подалі у 1948 році перемістився до Парижа (де жив до кінця життя). 1955 рік знаменується двома важливими подіями в житті поета: народженням сина Еріка і виходом нової збірки поезій “Від порога до порога”.

З доброї волі і власного вибору Целан п’ятнадцять років віддав каторзі поетичного перекладу. Завдяки йому три російські поети — Олександр Блок, Сергій Єсенін, Осип Мандельштам — перекладені німецькою так, що зробити це краще навряд чи можливо. Данину Франції, що пригріла його, поет віддав також літературним даром — повністю переклав німецькою Поля Валері й Артюра Рембо.

Людина замкнута й нетовариська, Целан проте зазнав повною мірою літературної слави. Париж відкрив самотньому іноземцю двері у великий світ: у Німеччині йому було присуджено почесну нагороду Федерального об’єднання німецької промисловості (1957), літературну премію Вільного ганзейського міста Бремена (1958), вищу літературну нагороду Німецької академії мови та літератури — премію Георга Бюхнера (1960).

Потрясіння часів війни, апокаліптичний жах пережитого й повна людська самотність у світі не відпускали Целана й зрештою підкосили його. Таке відбувалося з багатьма євреями-інтелектуалами, які пережили Голокост, причому вже через багато років після війни. Пізнім весняним вечором 20 квітня 1970 року Целан кінчає життя самогубством, кинувшись з паризького мосту в Сену.

Буковинці шануючи пам’ять свого славетного миття в 1992 році у Чернівцях встановили пам’ятник поетові роботи скульптора Івана Салевича, а на будинку № 5 по вул. Саксаганського – меморіальну дошку.

Справжньою родзинкою Чернівців є сучасна Театральна площа, яку свого часу чернівецькі бюргери називали Фішпляц (Рибна площа). Не віриться, що якихось два століття тому на цьому місці шумів густий ліс і лише згодом площа почала забудовуватися багатоповерховими камяницями. У 1904 році з’явився театр, а праворуч від нього – будинок колишнього Єврейського народного дому, споруджений у 1908 році у псевдобароковському стилі за проектом львівського архітектора Тадеуша Левандовського.

Колишній Єврейський дім – Юдишесхауз в своєму оздобленні містить безліч елементів, притаманних декоративному мистецтву іудеїв. Тут зірки Давида, орли і горлиці, орнаменти у вигляді виноградної лози, оливкових і пальмових гілок, своєрідне вирішення головного фасаду із зображенням Ковчега Заповіту й райських воріт. Усе це органічно й вільно вплелося у пишний декор будівлі.

Оригінально й несподівано використано мотив голови, покритої талесом (ритуальне покривало, яким користуються іудеї під час молитви). Парадні маршеві сходи ведуть на другий поверх у просторий хол. Стіни його прикрашені ліпними гірляндами і розділені пілястрами. Пластичний малюнок капітелів цих “колон” зроблений спеціально для будівлі, яка споконвіку була задумана і побудована для чернівецької єврейської громади. Тут видно стилізовану “голову”, покриту талесом із тфіліном (шкіряні коробочки з ремінцями, які кріпляться на чолі і лівій руці під час молитви) на чолі. Голова – це верхівка пілястри. Її облягає талес: два полотнища з китицями звисають з боків, а в центрі, як і належить, тфілін. Мотив лаконічний і виразний, стилізований до невпізнаності, можиа сказати, зашифрований. Кожного, хто піднімається в хол, немов зустрічають і обступають із обох боків непорушні “фігури” у молитовному мовчанні.

Поблизу площі в очі впадає величезна біла будівля, яка створює враження незавершеної споруди. Це кінотеатр „Чернівці”, який колись був найбільшою та найкращою синагогою в місті. Чернівчани називали її просто “Темпель”, тобто храм.

Непростою є історія появи цього храму. На середину ХIХ ст. іудейська громада міста не була єдиною, вона розкололася на дві: ортодоксальну, яка стояла на засадах неухильного дотримання священних приписів Талмуду, і реформаторську.

Реформатори створили громадське об’єднання для будівництва синагоги, чи, як тоді називали в Європі іудейський реформаторський молитовний дім, темпля, тому й організація називалася “Ізраїльська Спілка Темпля”. Завдяки щедрій пожертві віруючих “Спілка Темпля” отримала в центрі “горішнього міста” чималу ділянку землі, де 8 травня 1873 р. було урочисто закладено фундамент під майбутній храм. Іудейський Темпль, урочисте відкриття, якого відбулося 4 вересня 1877 р. був споруджений за проектом відомого львівського архітектора Ю.Захаревича.

Будівля була унікальною, сучасників вражала гармонійність її форм. Вона була виконана у мавританському стилі, високі стіни увінчувались легкими квадратними баштами – мінаретами над якими підносився вгору могутній прикрашений орнаментами золочений купол. Саме тут у дитячому хорі Темпля в середині 1910-х уперше пролунав голос майбутнього співака з європейським ім’ям, уродженця Буковини Йозефа Шмідта, чия пісня обійшла увесь світ.

На початку Другої світової війни, у липні 1941 р., німецько-румунські окупаційні війська зруйнували цей чудовий храм, і він упродовж війни стояв у руїнах. За радянської влади зруйнований храм відбудували пристосував-ши споруду для культурно-освітнього зак-ладу, а 1959 р. тут було відкрито широкоформат-ний кінотеатр Жовтень”.

Підсумовуючи нашу подорож єврейськими місцями, можемо стверджувати, що єврейська громада прилучилися до творення історії столиці буковинського краю, що відобразилося на архітектурі і культурі міста. Чернівці, були і залишаються, місцем зустрічі і взаємовпливу різних культур та створює можливості для цілої симфонії діалогів, в яку тісно вплітається голос буковинських євреїв. І саме завдяки їм такої Європи, як у Чернівцях, вже немає в самій Європі, бо місто якимось дивовижним чином змогло зберегти у своїх вузьких вуличках ту неповторну атмосферу, коли старі мешканці цього міста гордо називають себе, як і вихідці з Чернівців по всьому світу, чернівчанами — або “черновицярами”, як останній класик єврейської літератури Йосип Бург.

16

Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код

    Історична довідка

Перші ізраїліти з’явились на Буковині у ХV столітті. Однією з подій світової історії, яка вплинула на міграцію єврейського населення, передусім торговців, стало завоювання 1453 року турками Константинополя. Турецькі султани, які від 1526 р. поширили свою владу і на Буковину, ставилися до євреїв загалом прихильно. В XVI – XVII ст. єврейське населення Чернівців постійно зростало: з Польщі переселялися ашкеназі, з Молдови – сефарди. Культурний вплив ашкеназі переважав. В той час ідиш був основною мовою євреського населення Чернівців. Чисельність єврейського населення міста різко збільшилась у другій половині XVII ст. в результаті імміграції євреїв Польщі і Великої України, які тікали від переслідувань, яким вони піддавались під час визвольної війни під проводом Б.Хмельницького, російсько-польської війни 1654-1667 рр. і польсько-шведської війни 1656-60 рр. Однак і на Буковині євреї потерпали від воєнних лихоліть, особливо під час російсько-турецьких війн XVIII ст. Тим не менш вони прижилися у містечку над Прутом.

Одразу після приєднання міста до Австрії влада почала проводити політику різних обмежень і заборон для євреїв пояснюючи це “звільненням” Буковини від “засилля” євреїв. В 1774-1787 рр. 392 єврейських сім’ї були вигнані з Чернівців. Коли на імператорському троні у 1780-1790 роках цісарював Йосиф II, він відразу заявив, що прагне перетворити євреїв “у корисних громадян монархії”. Відтак один за одним з його канцелярії почали виходити декрети і укази, які регламентували життя єврейської людності краю. Вони мали на меті ліквідацію відмежованості ізраїлітів, втягнення їх в економічне життя держави, нарешті – їх германізацію. Він також вперше у Европі в 1788 році запровадив для євреїв військову повинність. Австрійська влада намагалася усіляко перешкодити вільному переїзду євреїв до Чернівців і дозволяла переселятися тільки ремісникам і особам які вирішили займатися землеробством. Всі заборони для євреїв діяли до 1848 року. В другій половині XVIII ст – початку XIX ст була відкрита низка синагог і молитовних домів, в 1770 р. – єврейське кладовище, в 1791 р. – громадський притулок для хворих.

Революція 1848 року в Австрії скасувала національні обмеження і хоча після поразки революції багато заканів, прийнятих 1848 р., було відмінено, євреї могли селитися в Чернівцях без обмежень. Знову чисельність євреїв почала зростати за рахунок переселенців з Галичини, а також іммігрантів з Росії і Румунії.

В XIX ст. відбувався стрімкий рість чисельності населення Чернівців. Так, в 1816 р. все населення Чернівців становило 5416 осіб, в 1880 г. — 45 600 (в тому числі біля 15 тис. євреїв); в 1890 р. — 54 171 (17 356 євреїв). За переписом 1910 р., в Чернівцях проживало 28 013 євреїв (32,8% всього населення).

Після перетворення Австрії у двуєдину монархію Австро-Угорщину в 1867 р., були відмінені всі антиєврейські обмеження. Австрійська влада у другій половині XIX ст. була зацікавлена в переселенні євреїв до Чернівців, сподіваючись, що євреї, які розмовляють на ідиш, будуть провідниками німецького впливу і німецької культури. Для асимільованої єврейської інтелігенції була відкрита державна служба і будь-які громадські посади. Так в 1905–1907 рр. бургомістром Чернівців був доктор Е. Рейс, а в 1913–15 рр. — доктор С. фон Вайссельбергер. В 1867 році євреї Чернівців отримали повні громадянські права і утворили автономну єврейську релігійну громаду. Вони були широко представлені в міській адміністрації, а з 1910 року отримали нарівні з іншими етнічними групами представництво в буковинському ландтазі.

Єкономічно євреї Чернівців домінували в місті – вони заснували промислові підприємства і банки, впливали на розвиток Чернівців у всіх сферах, в тому числі і культурній, виступаючи спонсорами культурних заходів. Не дивно, що Чернівці притягували маси переселенців, з Галичини, а також з Російської імперії, адже для цього міста, порівняно з іншими центрами єврейського життя, характерним була відсутність госторого антагонізму між євреями і іншими етнічними групами.

Ще в 1853 році було побудовано нове приміщення Великої синагоги, в тому ж році притулок для хворих було перетворено в єврейський шпиталь. Громада утримувала сирітський будинок і дім для пристарілих. В 1908 році було завершено будівництво в центрі міста великої споруди Єврейського національного дому (Юдише національхауз).

Під час першої світової війни значна частина єврейського населення Чернівців була евакуйована до Чехії. Решта сильно постраждала від російських військ які займали місто в 1914 і 1916 рр. Багато євреїв, в тому числі бургомістр Чернівців доктор С. фон Вайссельбергер, були вислані до Росії.

Одразу після підписання перемир’я між Німеччиною і країнами Антанти румунські війська 12 листопада 1918 року зайняли Чернівці, і вчинили значні криваві єврейські погроми на своєму шляху. Незважаючи на те, що при румунській владі становище євреїв погіршилося, Чернівці на початку 1920-х рр. залишалися значним центром єврейської культури. В місті жило багато єврейських письменників і критиків: Е. Штейнбарг, І.Мангер, Я. Штернберг, М. Альтман, М. Харац, Ш. Бикель. В Чернівцях народились відомі німецькі поети: Роза Ауслендер (1901–88), П. Целан, А. Маргул-Шпербер (1898–1967), І. Вайсглас (1920–79), Зельма Меєрбаум-Айзінгер (1924–42), А. Кіттнер та інші. Відомий тенор Й. Шмідт починав свою кар’єру в хорі реформістського Храму (темпль).

В червні 1940 року Чернівці, як і вся Північна Буковина, були приєднані до Радянського Союзу. Одразу після приєднання в місті була заборонена діяльність більшості єврейських культурних і громадських установ, значна частина єврейства була арештована і вивезена до Сибіру. В 1944-46 рр. більшість євреїв покинули Чернівці і поїхали до Румунії, а звідти до Ізраіля. В Чернівцях оселилися євреї з різних районів Радянського Союзу, в основному з Бессарабії і України. В 1959 р. в Чернівцях проживало 37,6 тис. євреїв, в 1970 р. — 34,6 тис. (загальне населення 152 тис.), в 1979 р. — 20,8 тис., в 1989 р. — 15,7 тис., в 1998 р. — біля чотирьох тисяч (загальне населення біля 250 тис.).

До 1948 року в Чернівцях функціонувало шість синагог і молитовних домів, працював єврейський театр імені Шалом Алейхема. Під час антисемітської кампанії в Радянському Союзі в 1948-53 рр. в Чернівцях були зачинені чотири синагоги і молитовних доми, у вересні 1949 р. – єврейський театр, в 1952 р. Хоральна синагога була перетворена в спортивний клуб, в 1959 р. була зачинена Велика синагога. З середини 1960-х рр. заборони були ослаблені. В 1970-80-х рр. значна частина єврейської громади репатриювалася до Ізраіля.

В кінці 1980-х рр., у зв’язку з політикою гласності і перебудови і особливо після розпаду Радянського Союзу і проголошення незалежності України в 1991 році, в Чернівцях розпочалось відродження єврейського життя. З 1988 року в місті функціонують єврейські організації: Товариство єврейської культури (сіоністського напрямку) і Товариство єврейської культури імені Е.Штейнбарга. Вони займають частину приміщення колишнього Єврейського національного дому (нині Міський палац культури). В цьому ж приміщенні діє бібліотека. З листопада 1990 року діє спортивний клуб “Маккабі”, а з 1992 року – єврейська школа № 41 та центр для дітей та юнацтва “Об-Авер” на вул. Шкільній, освітянський центр Тойнбіхалле на вул. Турецькій, благодійний фонд “Хесед Шушана”.

20

Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код

    Список використаних джерел та літератури

    1. Білен В., Криворучко О., Масан О.,Чеховський І. Вітання з Чернівців. – Ченрнівці: Видавнича спілка “Час”, 1994.

    2. Буковина: Історичний нарис. – Чернівці: Зелена Буковина, 1998.

    3. Вишневська М. Місто, де тротуари підмітали букетами троянд // Слово Просвіти. – 2006. – 26 січня.

    4. Гусар Ю. Дім вічності // Свобода слова. – 2001. – №16

    5. Данилюк Г. Місце двох долонь // Доба. – 2007. – № 43. – 25 жовтня

    6. Кожолянко Г. Етнографія Буковини. – Чернівці: Золоті литвари, 1999. – Т. 1. – 384 с.

    7. Коротун І.В. Етапи розвитку та забудови міста Чернівці. Чернівецька архітектура Австрійського періоду Чернівецький Національний університет, 2001р.

    8. Самохіна Т.Н. Архітектура Румунії 1918-1944рр. Загальна історія архітектури Видавництво літератури з будівництва. – М., 1969.

    9. Чеховський І. Юденштадт – квартал, зачинений на ревізію // Свобода слова. – 2003. – № 6.

    10. Шевченко Н. Талес на фасаді: частка покинутої єврейської душі // Свобода слова. – 2003. – 31 січня.

    11. Шупеня В., Преступенко Ю., Чучко М., Михалюньо Б., Сьомочкін І. Чернівецькі некрополі. – Чернівці: Видавничо-інформаційний центр “Місто”, 2001.

21

Перегляд
матеріалу
Отримати код

    Схема маршруту

    1. Перша кам’яна Велика синагога

    2. Шпиталь по вулиці А.Барбюса

    3. Історико-культурний заповідник “Кладовище на вулиці Зеленій”

    4. Діюча синагога по вулиці Л.Кобилиці

    5. Пам’яткик Паулю Целану на вулиці Головній

    6. Єврейський народний дім (нині Mіський палац культури) на Театральній площі

    7. Хоральна синагога “Темпль” (нині кінотеатр “Чернівці”) на розі вулиць М.Заньковецької та Університетської.

5

Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Нещодавно завантажили