Дружити справа не легка.

Опис документу:
Поглибити і розширити поняття у дітей про дружбу, прищепити учням повагу до цінностей дружби; вчити дружити і толерантно ставитися до оточуючих; сприяти розвиткові критичного ставлення до себе і своїх особистих якостей, терпимості й коректності в спілкуванні з друзями.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ТЕМА: Дружити справа не легка.

Мета: поглибити і розширити поняття у дітей про дружбу, прищепити учням повагу до цінностей дружби; вчити дружити і толерантно ставитися до оточуючих; сприяти розвиткові критичного ставлення до себе і своїх особистих якостей, терпимості й коректності в спілкуванні з друзями; навчити учнів сприймати ситуації, аналізувати їх та знаходити шляхи виходу; допомогти усвідомити значимість слова «друг»; навчити дітей правильно вибирати друзів, знайомитися, спілкуватися і товаришувати; виховувати любов, повагу до друзів.

Обладнання: вислови про дружбу, презентація, трилисник, яблука, перепустки , перо,чорнильниця, шарф, полотно для озера.

Форма проведення: інсценування

Хід виховного заходу:

Звучить музика. На тлі музики слова автора.

Автор. Це було давно, а може, й недавно. Сто років тому, а може, тільки вчора зустрілися на дорозі життя двоє і виникла між ними суперечка.

Він. Я не вірю в дружбу! Люди спілкуються між собою тільки тому, що комусь від когось щось потрібно!

Вона. А я вірю у дружбу - справжню, щиру, вірну, дружбу-самопожертву,

- найвищу мету людського існування.

Він. Я стоятиму на своєму до кінця!

Вона. І я не відступлю і доведу правильність свого переконання!

Автор.

м випало удвох дорогою життя іти

Крізь часоплин, крізь перепони грізні,

В серцях незламну віру пронести,

Що докази у кожного залізні.

Уже пора. Долину вкрив густий туман.

Що їх чекає там. надія, віра чи обман?

Вона. Кажуть, що за отими скелястими горами стоїть палац Справедливості. У цьому палаці живуть і правлять світом три її чарівні доньки: Дружба, Любов і Злагода. Давай відшукаємо цей палац. В ньому, я вірю, ми обов’язково знайдемо Дружбу.

Він. Це все дитячі казочки, але я не хочу, щоб ти вважала мене боягузом. Тож я піду, але не сподівайся, що я зміню свою думку...

Вони рушають в дорогу. Чути завивання вітру.

Вона. Ти чуєш, як плаче вітер? Мені боязко і холодно.

Він (роздратовано). Сама винна. Хіба я просив тебе пускатися в таку далеку дорогу? Я не можу тобі нічим допомогти. Самому холодно.

(Кутається в шарф.)

Двоє одягнених, як розбійники, розмовляють між собою.

Нетерплячість. Дивись-но, йдуть двоє мандрівників! Не інакше як до палацу її величності Справедливості. Давай добре їх налякаємо, щоб не кортіло більше дикими лісами та неходженими стежками швендяти.

Терплячість (хитає головою на знак незгоди). Потерпи грішки.

Нетерплячість. Ну, давай же, давай! Дуже вже не терпиться! Ну, хоч разочок гукнемо-хрюкнемо. Уявляєш, як затупотять ніжками, зацокотять зубками і навтьоки через поля, через болота!.. А ми за ними! Ото розвага буде!

Терплячість. Потерпи трішки. Ти, Нетерплячосте, вже дуже якась нетерпляча. Давай краще поговоримо з цими дітьми.

Може, вони заблукали і потребують допомоги? (До дітей). Доброго вам дня, діти! Куди бредете-мандруєте?

Вона. Ми йдемо за ті скелясті гори до палацу Справедливості.

Нетерплячість. А я ж казала! Чи не так? Я ж казала!

Терплячість. І що ж знадобилося таким гарним дітям у палаці її величності?

Вона. Ми Дружбу шукаємо. Дуже потрібна вона нам.

Він. От базікало... Хто тебе за язик тягнув? Може, то розбійники? От уб’ють зараз нас чи на гілляці повісять за руки та за ноги! А вночі вовки голодні прийдуть...

Нетерплячість (до Терплячості). Ну давай я його сама зараз вкушу, нащо вовків дожидати!

Терплячість. А й справді, чого це твій супутник набурмосений такий і сердитий? Може, його болить що?

Вона. Та не болить у нього нічого. Він просто в Дружбу не вірить. А пішов зі мною в дорогу, щоб тільки боягузом його не назвали.

Терплячість. Он як! А скажи-но, хлопче, чи бачиш ти там на горизонті озеро?

Це Озеро Невиправлених Помилок. Вам треба перейти через нього вбрід. Але пам’ятайте, озеро це чарівне. Коли допустите бодай одну помилку, воно збільшиться вглиб і вшир, і не буде у вас рятунку. Чуєте? Не припустіться помилки!

Діти йдуть.

Нетерплячість (до Терплячості). Ну й терпляча ж ти, сестро! Гадаю, намарно все це. Треба було таки добре гукнути-хрюкнути. Таку розвагу змарнували.

Терплячість. А хіба ж я їх не налякала? Знаєш сама, який сильний і підступний страх помилитися.

Нетерплячість. Твоя правда. Вмієш, коли захочеш...

Діти підходять до озера.

Вона. А воно і справді широке - це Озеро Невиправлених Помилок.

Він. Ну й змайстрували назву казкарі-недоучки!

Вона. Пам’ятаєш, нас попереджали: не можна жодної помилки допустити.

Він. А що тут допускати? Ти он шукай броду з тієї сторони, а я з тієї собі піду...

Озеро починає хвилюватися і збільшуватися в об’ємі.

Вона. Дивись! Ми зробили щось не так. Треба негайно виправити помилку!

Він. Щось не так... А що саме не так?

Вона. Думай швидше! Вода прибуває!

Він. Так я і знав. Доведеться перенести на собі те вередливе дівчисько. От уже зв’язався на свою голову. (До дівчини). Давай, перенесу тебе вже.

(Бере дівчину на руки, переносить. Озеро заспокоюється.)

Голос нізвідки. От ви і подолали кордон Королівства Справедливості. Ласкаво просимо на нашу землю!

Сцена у домі Доброти

Доброта. Як сьогодні вам велося, дорогі мої діточки? Що ти, Щиросте, бачила?

Щирість. Навіть не питайте, мамо! Люди зараз такі нещирі. Мені до деяких із них і підступитися важко.

Доброта. А ти їх чарівною водою правди кропила?

Щирість. Аякже, але вони чомусь корчилися від болю і ставали ще лихішими.

Доброта. То їх приступи злості, ненависті і заздрості мучили. А ти, Людяносте, що сьогодні робила?

Людяність. З Ненавистю боролася.

Доброта. І хто ж переміг?

Людяність. Нічия поки що. Але я ту злюку все одно на лопатки колись покладу

Доброта. І не шкода тобі її буде?

Людяність. Шкода, але що маю робити?

Доброта. Ну, а ти, Поблажливосте, куди сьогодні ходила?

Поблажливість. До школи. Завдяки мені там сьогодні всі діти гарні оцінки отримали.

Доброта. Невже і ледарі додому дванадцятки понесли?

Поблажливість. А аякже! Я справедливості дотримувалася. Всі мають гарні оцінки, всі задоволені. Благодать.

Доброта. Ой, ти ж моє лишенько. Погано, доню, вчинила.

Поблажливість. А то чому? Всі ж задоволені!

Доброта. Якби то! Адже ледарі тепер будуть насміхатися з працьовитих, а працьовиті образяться на неперебірливих і надто поблажливих учителів. Друзі пересваряться через оцінки. Та й самі оцінки можуть знецінитися від того. Інфляція почнеться.

Поблажливість. А то ж як?

Доброта. А так. Вчорашня шістка за вартістю зрівняється з сьогоднішньою десяткою.

Поблажливість. От же ж лихо! І що мені тепер накажете робити?

Людяність. Сиди краще, сестро, вдома.

Доброта. Навіщо ж так жорстоко? Іди, доню, межи люди, але надалі будь обачнішою.

Щирість (виглянувши у вікно). Ви тільки-но погляньте, до нас хтось іде!

З ’являються діти.

Вона. Доброго дня, добрі люди. Чи не пустите нас до своєї хати трохи перепочити, бо ми дуже втомилися.

Доброта. Заходьте, заходьте, ми гостям завжди раді.

Щирість. А хто ви такі і куди прямуєте?

Вона. Ми звичайні люди і прямуємо до палацу Справедливості. Кажуть, що там живе Дружба.

Він. Все це міражі й ошуканство. Нема там ніякої справедливості і дружби теж нема.

Доброта. Ти хлопчина нібито не злий, але кажеш неправильно.

Хіба ж ти ніколи зі Справедливістю не зустрічався?

Він (зам ’явся). Взагалі-то зустрічався... але рідко.

Вона. От я й відпочила. Дякуємо за гостину, але нам час.

Щирість. Та куди ж ви так скоро? Хіба за хвилину відпочити можна?

Вона. Сама не розумію, але втоми як не бувало.

Доброта. Це правда. Втома ніколи порогу нашого дому не переступає. Що ж, нехай вам щастить. Але я не можу відпустити вас із порожніми руками. Ось візьміть на дорогу цей чарівний трилисник. Він виконує будь-які бажання. Алє головне, щоб ті бажання були добрими. А ще на доріжку ось вам рум’яні яблучка. Сад у мене великий, та людям майже усе пороздавала. Два тільки й залишилося: більше і трішечки менше. Беріть, беріть!

Невідомо звідки з 'являється Егоїзм і починає нашіптувати хлопцеві,

якому здається, що він розмовляє сам із собою.

Егоїзм. Бери велике яблуко. Ти ж більший на зріст, тобі вітамінів і калорій треба більше, ніж тому дівчиськові. Не сумнівайся, бери! Дорога он яка далека, а тобі сили потрібні, щоб повернутися назад.

Він (тягнеться рукою до більшого яблука). Ні, я не можу. Вона ж така маленька і худенька. І це чого доброго до палацу не дійде.

Егоїзм. Про який палац ідеться?! Нема ніякого палацу! А дівчисько веде тебе у хащі!

Він. Певно, вона все-таки вірить у те, що робить. Піду з нею до кінця.

А яблуко візьму собі менше. І так буде добре. (Бере менше яблуко.)

Егоїзм махає рукою і розчаровано відступає.

Доброта. А ти молодчина, правильно мою загадку розгадав. А тепер, діти, можете сміливо рушати далі. До побачення.

Голос нізвідки. Друге випробування пройдено!

Звідкись несподівано з ’являється дівчинка.

Дівчинка. Привіт, мандрівці! Візьміть мене з собою! Ну, будь ласочка! Я вам не буду заважати. Чесне слово!

Він. А хто ти така?

Дівчинка. Я? Я бідна дитина, яка самотою бродить лісом і просто-таки гине без товариства.

Вона. Ми не можемо тебе взяти, бо дорога далека, а твої батьки, напевно, хвилюються.

Дівчинка. Вони перестануть хвилюватися, якщо я разом із вами буду йти. До того ж нам по дорозі.

Він. Я не знаю, що й казати.

Дівчинка. А не треба нічого казати. До речі, у цьому лісі живе Дракон Впертості.

Він. Ти нічого не вигадуєш?

Дівчинка. Самі побачите, що я не брешу. Дракон часто цією стежкою швендяє.

З ’являється Дракон Впертості.

Дракон. Хто мене кликав?

Вона. Ніхто.

Дракон. Це не страшно. Можете зараз покликати, я не ображуся. Та не соромтеся ви. Давайте всі разом гукнемо мене. Дра-ко-шо! (Всі мовчать). Ну, я так не граюся. Самого себе кликати нецікаво.

Він. Іди собі, Драконе, куди йшов, нам і без тебе клопоту вистачає.

Дракон. Не піду, хоч убийте!

Вона. Навіщо нам тебе убивати?

Дракон. Не знаю, але я так чи інакше залишуся з вами. Ви мені сподобалися.

Дівчинка. Ти - Дракон Впертості?

Дракон. Ага. І я вирішив, що піду з вами.

Він (убік). І як нам його спекатися?

Дівчинка. Добре, що ти вирішив іти з нами, Дракошо, але нам не подобається твоє ім’я.

Дракон. Чому?

Дівчинка. Не подобається і все тут. Дракон Впертості - не звучить.

Дракон. А я кажу, що звучить!

Дівчинка. Це тобі, певно, твоя господиня сказала. Давай краще домовимося з тобою так. ти не залишиш своєї господині і не підеш служити іншій, яка зветься Наполегливістю. Згода?

Дракон. Навіть не сподівайтеся. От візьму та й піду до Наполегливості і буду служити лише їй одній! Прощавайте!

Дівчинка. Ну, не йди, Дракончику, я тебе прошу!

Дракон. Навіть не проси, бо я тепер Дракон Наполегливості і мушу наполягати на своєму. І якщо я дав обіцянку служити новій господині, то не відступлюся від неї! (Йде.)

Він (до дівчинки). А ти молодчина. Швидко його спекалася.

Вона. Розумниця. Що б ми без тебе робили? (Йдуть.)

Автор. Правду кажуть, що цікава розмова має здатність довгу дорогу перетворювати па коротку. От і наші герої незчулися, як підійшли майже впритул до палацу Справедливості. До стін уже рукою можна було подати, та несподівано на стежці з’явилася перепона у вигляді старої-престарої хатини. Хто живе у цій хатині, наші герої не знають. Не знаємо цього і ми. Але дещо може пояснити табличка на дверях. На цій табличці написано: “Вхід до палацу Справедливості здійснюється тільки за перепустками, підписаними Тим, Хто Перепустки Видає, і його помічниками.

Заходити по одному”. Постояли наші герої, подумали і послали до хатини

найсміливішого.

Він (заходить до хатини, а через хвилину виходить з папірцем). От же халепа. На сьогодні всі перепустки скінчилися. Тільки одну і вдалося взяти. Що будемо робити?

Вона. Іди до палацу сам і знайди Дружбу, а ми з малою тут зачекаємо.

Він. Ні, так не годиться. Іди ти, бо ти на це більше заслуговуєш.

Вона (до дівчинки). А може, ти підеш і потім розкажеш нам, як виглядає Дружба?

Дівчинка. Не можу я вас самих залишити. І сама теж не піду. Стільки дороги разом пройшли і щоб я у найвідповідальніший момент вас кинула? Нізащо!

Він. Що ж, тоді залишається зачекати тут до завтра, коли з’являться перепустки.

Вона. Згода. Поспішати нікуди. (Помічає незнайомого чоловіка). А це хто такий?

Він. То Той, Хто Перепустки Видає. Я з ним щойно розмовляв.

Той, Хто Перепустки Видає. Оце слухаю я вашу бесіду і тішуся. Молодці, нічого не скажеш. Виписав би я вам всі три перепустки, та тільки помічники мої за день потомилися і спати полягали. Тепер їх не добудишся.

Дівчинка. А може, я спробую?

Той, Хто Перепустки Видає. Спробуй, але марно то все.

Дівчинка йде за двері, а через хвилину виходить разом з помічниками

Той , Хто Перепустки Видає.

Той, Хто Перепустки Видає. Агов, помічники мої найдорожчі! Очам своїм не вірю! Ви встали? Якщо так, то ходіть-но сюди! Треба перепустки нові попідписувати. Ну, хто перший скаже своє слово? Ти?

Скромність. Це я, Скромність. Підпишуся без вагань, бо цей хлопець визнав, що має менше прав на перепустку, а отже, скромністю не обділений. (Робить швидкий розчерк на папері.)

Довіра. Усі троє молодці, і та, що довірилась, і ті, що повірили. Без мене - Довіри - нормальні людські стосунки неможливі. (Ставить підпис.)

Надія. Я підпишу перепустку з превеликим задоволенням. Хлопець сказав, що може до завтра зачекати, а отже, перешкодами на шляху не надто переймався. І це означає, що про Надію він теж не забуває. (Підписує.)

Приязнь. А я й говорити нічого не буду, бо за час мандрівки у наших героїв стосунки зміцнилися. І я, Приязнь, це засвідчую своїм підписом.

Товариськість. Де моя ручка для автографів? Дівчинка не захотіла йти сама, бо почувалася б незручно, не по-товариськи.

Відданість. А ви чули, як хлопець запропонував дівчині до палацу йти? Чи ж це не ознака відданості? Я підпишуся.

Той, Хто Перепустки Видає. Я й не знав, що у мене так багато помічників. Усі вже підписалися?

Голоси. Ні!

Той, Хто Перепустки Видає. А хто ще залишився?

Голоси. Виваженість, Обов’язок, Поступливість, Розсудливість, Сердечність!

Вона. Шкода лише, що Дружби тут нема.

Той, Хто Перепустки Видає. Це ще з якого боку подивитися. (Дівчинка робить знаки Тому, Хто Перепустки Видає). Може, вона десь у натовпі заховалася?.. Ось вам перепустки, ідіть сміливіше!

Автор. Втішилися наші мандрівці і пішли до палацу Справедливості. Володарка палацу сиділа на троні, що нагадував звичайнісіньке крісло, і була чогось дуже сумна.

Вона. Доброго дня. Це ви - королева Справедливість?

Справедливість. Так, діти, так.

Він. Кажуть, що у вашому чарівному палаці живуть Дружба, Любов і Злагода. Це правда?

Справедливість. Так.

Вона. А де Дружба? Нам так хочеться на неї подивитися.

Справедливість. На жаль, мушу засмутити вас. Кілька днів тому Дружба пішла з палацу і досі не повернулася. Залишила тільки записку, де пояснює, що хоче допомогти двом дітям.

Він. Як шкода.

Дівчинка (виступає із-за спини дітей). Та не сумуйте ви так! І ти, мамо, не журися.

Справедливість. Ой, доню, то ти повернулася?! Яка ж я рада тебе бачити!

Вона -(вражено). То ти і є Дружба? А ми тебе так довго шукали.

Він. Здається, я починаю розуміти. Дружба прийшла до нас, коли зникла Нетерплячість і відступив Егоїзм.

Вона. А й справді. Це Дружба перетворила Впертість у Наполегливість, це вона розбудила Надію, Скромність, Відданість, Самопожертву, Поступливість і Приязнь.

Дружба. Ви помиляєтеся. Нічого такого я не зробила. Усе це - ваша заслуга, бо ви йшли до Справедливості, до моєї мами, яка мене любить найбільше і яка для мене найдорожча на світі.

Справедливість. Що ж, любі друзі, ви знайшли Дружбу, хоч дорога до неї була тернистою, та вона того варта. Запам’ятайте, що дружба живе у ваших серцях поряд з любов’ю і вірністю. Тож бережіть свої серця від холодних вітрів неправди і жорстокості. Доки житиме дружба у ваших серцях, доти ви сильні і нездоланні для найлютішого ворога.

Вона. Ми так зраділи щасливому закінченню наших пригод, що зовсім забули про чарівний трилисник, подарований нам Добротою. (До хлопця). Давай побажаємо щось таке добре і щире для всіх людей на світі! Щось таке, щоб серце кожної людини наповнилося радістю.

Він. Давай!

Вона (відриває перший листочок). Хочу, щоб усі люди на планеті знайшли собі щирих і вірних друзів! (Кидає листочок вгору.)

Він. Хочу, щоб сонячні усмішки завжди квітли на обличчях людей! (Кидає другий листочок.)

Вона. Хочу, щоб шкільна дружба залишалася у наших серцях на все життя не лише як прекрасний спогад, а як продовження цієї чудової казки! (Кидає третій листочок.)

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Розвиток цифрового інтелекту учителя: путівник по цифрових інструментах в ефективній організації і проведенні освітнього процесу»
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн
590 грн