Додатковий матеріал «Робінзони з Малого Буруна»

Опис документу:
Влітку 1749 р. невелике судно з російськими по¬морами поверталося додому від берегів Груманту (так росіяни називали тоді Шпіцберген). Керманич вів судно «на віру», лише іноді зві¬ряючись з саморобним компасом. Незабаром він зрозумів, що судно відхилилося від курсу. Попере¬ду з’явилася земля. Джерело: інтернет-ресурси

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Робінзони з Малого Буруна

Влітку 1749 р. невелике судно з російськими по¬морами поверталося додому від берегів Груманту (так росіяни називали тоді Шпіцберген).

Керманич вів судно «на віру», лише іноді зві¬ряючись з саморобним компасом. Незабаром він зрозумів, що судно відхилилося від курсу. Попере¬ду з’явилася земля. За обрисами берегів бувалий моряк впізнав південно-східний острів архіпелагу Шпіцберген — Малий Бурун (тепер Едж). Раптом на південно-західному мисі з’явився великий стовп диму. Наблизившись, екіпаж розгледів біля вогни¬ща три людські постаті.

Коли спущений на воду баркас підходив до бе¬регів, назустріч йому радісно кинулися неголені люди, одягнені в звірині шкури. Довелося зупини¬тись, бо разом з людьми треба було взяти на судно немалий вантаж: понад 50 пудів оленячого жиру, 210 оленячих і ведмежих шкур і понад 200 шкурок білих і голубих песців. Дорогою несподівані паса¬жири розповіли про свою історію. У 1743 р. мезенсь- кий купець Окладников відправив судно на чолі з досвідченим керманичем Олексієм Хімковим на моржевий промисел до Великого Буруну (так зва¬ли помори західну частину Шпіцбергену). Однак сильний зустрічний вітер і крига змусили Хімкова повернути на схід і наблизитися до Малого Буру¬ну. Але й тут судно ніяк не могло причалити, бо по¬трапило в крижаний полон. Незабаром крига спи¬нилась, і Хімков вирішив перечекати несприятливу для полювання багатомісячну полярну зиму на Малому Буруні. Пригадавши, що десь на березі є хата, збудована мезенцями кілька років тому, він разом з мисливцями Степаном Шараповим, Федо¬ром Веригіним та п’ятнадцятирічним племінником Іваном підв’язали до ніг ламби (загнуті з боків дош¬ки на зразок сучасних лиж) і, залишивши судно з рештою команди, по крихкій кризі рушили до да¬лекого берега. З собою вони захопили рушницю та запаси пороху і куль на 12 пострілів, сокиру, ніж, казан, кресало і 20 фунтів борошна. Лише надвечір мандрівники дісталися до берега і розшукали там хатину, а коли вранці повернулися назад, на місці суцільного крижаного поля і торосів побачили чис¬ту воду. Судна ніде не було. Жорстокий шторм, що розігрався вночі, відігнав від берега кригу. Як з’я¬сувалося потім, судно загинуло разом з людьми. Підбадьоривши товаришів, Хімков повернувся з ними до хатини. Сподіватися на визволення в най¬ближчий час було б даремною надією. Тому почали готуватися до зимівлі. Полагодили хатину, запасли¬ся паливом та олениною. Коли порох скінчився, з цвяхів, витягнутих з дощок, які прибило до берега, зробили наконечники і за допомогою ремінців з оле¬нячої шкури прикріпили їх до довгих жердин. З такою зброєю не страшно було полювати навіть на ведмедів. Крім того, Хімков з товаришами вигото¬вив луки з гнучких ялинових гілок, знайдених на березі. Стрілами вони вбивали оленів, що величез¬ними стадами паслися на острові і довірливо набли¬жалися до людей. Розставлені в багатьох місцях пастки постачали зимівників песцями.

Влітку на острові збиралися тисячні зграї птахів. Під час линяння вони настільки слабли, що їх можна було вбивати палицями. А рибу колоні¬сти ловили, опускаючи в воду саморобні мішки з оленячої шкури. Щоб підтримувати постійний во¬гонь, помори зробили з глини посуд, обпалили його і наповнили жиром. Гніт скрутили з викинутої на берег паклі і шматків своєї білизни. Минув рік, дру¬гий, третій. Даремно вдивлялися люди в морську далечінь. Жодного вітрила!

Тимчасом одяг і взуття зносилися. Доводилося шити їх з оленячих, ведмежих та песцевих шкур. Шили нитками з оленячих жил, користуючись замість голок великими риб’ячими кістками. Сіль виварювали з морської води. Найтяжче було помо¬рам наприкінці полярних ночей, коли посилювали¬ся морози. Люди постійно споживали сире і моро¬жене м’ясо, порізане на дрібні шматочки, траву, пили теплу оленячу кров, багато рухалися. Траву (яку називали «салата») вони запасали влітку й збе¬рігали взимку квашеною. Такий спосіб життя ря¬тував від цинги. Лише взимку 1748 р: на неї зах¬ворів і помер Федір Веригін.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Методична діяльність в умовах децентралізації освіти в Україні»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн
395 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.