ДИПЛОМНА РОБОТА бакалавра на тему: «Образна система поезії Василя Голобородька»

Опис документу:
Образна система поезії Василя Голобородька Бакалаврська робота містить багато цікавої інформації,розробку уроку в старших класах.У роботі вміщено вірші Василя Голоборотька. Виконала роботу Хміль Мирослава Василівна.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

Філологічний факультет

Кафедра української і зарубіжної літератури та методики навчання

ДИПЛОМНА РОБОТА

бакалавра

на тему:

«Образна система поезії Василя Голобородька»

Виконала: студентка 4 курсу, групи Уз-43 МС

напряму підготовки (спеціальності)

014 Середня освіта (Українська мова і література)

Хміль Мирослава Василівна

Керівник: Черниш Наталія Володимирівна

кандидат педагогічних наук

Рецензент: Ципнятова І. В.

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української літератури

НПУ імені М.П. Драгоманова

Переяслав–Хмельницький – 2019 рік

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………..….…3

Розділ 1. Теоретичні аспекти вивчення образної системи творчого доробку В. Голобородька……………………………………………………….…..6

    1. Поетична творчість Василя Голобородька в оцінці літературознавців і критиків……………………………..………6

    2. Україна у поетичному світі письменника………………….…..12

    3. Образ хати у творчості В. Голобородька………………………17

    4. Образ слова у поезіях В. Голобородька………………………..24

Висновки до першого розділу………………………………………………31

Розділ 2. Методична модель вивчення поезії В. Голобородька в закладах середньої освіти…………………………………………………………………….32

2.1. Особливості вивчення ліричних творів у середніх класах…………...32

2.2. Конспект уроку на тему: «Оригінальність та простота висловлення глибоких почуттів і важливих думок у творах Василя Голобородька «Наша мова», «Теплі слова»…………………………………………………….…………41

Висновки до другого розділу……………………………………….………46

Висновки……………………………………………………………………..47

Список використаних джерел………………………………………………50

ВСТУП

Актуальність роботи. Вже перші журнальні публікації молодого поета з Луганщини привернули до себе увагу незвичайним баченням буденних речей. 1965 В. Голобородько подав до видавництва «Молодь» збірку віршів «Летюче віконце», що виявилася неприйнятною для радянської цензури. 1967 Голобородька виключено з Донецького педагогічного інституту за читання «самвидавівської» літератури. Вихід 1970 у видавництві «Смолоскип» збірки «Летюче віконце» дав привід для дальшої політичної дискримінації поета, і йому майже на 20 років було закрито шлях до друку. Весь цей час Василь Іванович жив у рідному селі, не припиняючи поетичної творчості. Але тільки 1988 вийшла збірка верлібрів «Зелен день», а 1990  збірка «Ікар на метеликових крилах».

У поезії Василя Голобородька панує відчуття доброти людського призначення. У своїх віршах поет не шукає прямої відповіді на пекучі проблеми буття, його поезія  це своєрідний погляд на людину.

Образний світ поезій Василя Голобородька змушує нас звернутись до себе, до своєї історії, вимагає бути уважними до того, що відбувається навколо, що чекає нас завтра. Читаючи вірші поета, можна помітити небуденність його художнього слова.

Робота є спробою дослідити образну систему поезії одного з найвидатніших українських поетів сучасності – Василя Голобородька.

Серед дослідників творчості В. Голобородька доцільно назвати таких вчених: І. Дзюба, П. Голубенко, Б. Бойчук, М. Антонович, У. Пелех, В. Оліфіренко, В. Косяченко, З. Карпенко, Т. Щербаченко, Л. Дударенко, В. Абліцов, О. Неживий, Т. Пастух, Ю. Дмитренко тощо.

Мета роботи – здійснити аналіз образної системи поезій В. Голобородька та з’ясувати особливості вивчення його творчості у закладах середньої освіти.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки конкретних завдань:

- здійснити аналіз наявних літературно-критичних та теоретичних праць, у яких висвітлюється творчість В. Голобородька;

- дослідити провідні образи у творчому доробку письменника: України, хати, слова;

- визначити особливості вивчення поезії В. Голобородька у закладах середньої освіти;

- розробити конспект уроку за творчістю поета;

- зробити висновки та узагальнення за результатами дослідження.

Об’єкт дослідження: поезії Василя Голобородька.

Предмет дослідження: провідні образи у творчому доробку письменника (Україна, хата, слово).

Методи дослідження. У дипломній роботі використано загальнотеоретичні методи огляду, аналізу, порівняння, систематизації, синтезу. Для дослідження поезій В. Голобородька було використано такі літературознавчі методи: культурно-історичний, духовно-історичний, текстуальний. Під час розробки конспекту уроку було застосовано метод систематизації передового педагогічного досвіду вчених-методистів та вчителів-словесників.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що зроблено спробу проаналізувати образну систему поезії Василя Голобородька, що дає можливість глибше осягнути неповторність стилю поета, чіткіше з’ясувати його місце в літературному процесі. Також розроблено оригінальну модель вивчення творчості письменника в закладах середньої освіти.

Практичне значення роботи. Теоретичний та практичний матеріал, висвітлений у роботі, може знайти застосування на практичних заняттях у закладах вищої освіти та у шкільній практиці, а також при написанні курсових робіт.

Апробація роботи. Робота апробована на конференції: «Актуальні проблеми української і зарубіжної літератури ХХ-ХХІ ст.», стаття по роботі «Образ хати у творчості Василя Голобородька» вміщена в збірнику «Літературні студії» випуск 12, м. Переяслав – Хмельницький, 2019 рік.

Структура дослідження. Наукове дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ОБРАЗНОЇ СИСТЕМИ ТВОРЧОГО ДОРОБКУ В. ГОЛОБОРОДЬКА

    1. Поетична творчість Василя Голобородька в оцінці літературознавців і критиків

Першу глибоку, аналітичну статтю про В. Голобородька опублікував І. Дзюба під назвою «У дивосвіті рідної хати». Це мала бути передмова до збірки віршів «Летюче віконце», видання якої планувалося у видавництві «Молодь». І. Дзюба розкрив новаторство молодого поета, вказав на відмінність поетового світобачення від ровесників. Асоціативне мислення В. Голобородька він назвав «сучасним анімізмом», «інтуїцією», що може забезпечити в літературі відродження в новій якості національних форм і джерел духовності.

Проаналізувавши деякі вірші В. Голобородька, критик відзначив, що поет не схожий на інших, коли художньо освоює тему життя в момент його втрати, що йому властива «дитинність» у зображенні дійсності.

В 1967 році з’явився лаконічний позитивний відгук М. Ільницького. Він відзначив, що В. Голобородько – оригінальний митець, який не стилізує свої твори під фольклорні, а «демонструє психологічний прояв народності, глибоку національність» [24, с. 99]. Намір І. Дзюби утвердити нові естетичні критерії в літературознавстві, захистити право поета на свою самобутність продовжив А. Макаров у 1969 році. Спираючись на Франків трактат «Із секретів поетичної творчості», А. Макаров дійшов висновку: поет досягнув «вельми доцільного й художньо виправданого розширення комплексу ліричних емоцій за рахунок включення в нього деяких елементів підсвідомих переживань» [36, с. 191].

Для самого В. Голобородька полеміка навколо його творчості закінчилася внутрішньою еміграцією на 17 років. Осмислення новаторства поета продовжилося за межами України. В 1970 році в Парижі у видавництві «Смолоскип» видається збірка «Летюче віконце» з інформативною передмовою П. Голубенка, в якій відтворено складне входження поета в літературу, оцінено публікації про нього. Незабаром у журналі «Сучасність» з’явилася рецензія Б. Бойчука під назвою «Летюче віконце» В. Голобородька». Критик, висунувши тезу про «двоповерховість» творчості донбасівця, виносить за межі «справжньої поезії» вірші з досить великою дозою публіцистичності на сірі злободенні теми, на суспільні мотиви. Він назвав поезію молодого автора суто українським сюрреалізмом.

У жовтні 1971 р. на науковій конференції УВУ в Нью-Йорку М. Антонович виступив з доповіддю «Національні мотиви в поезії Василя Голобородька». Дослідник виділив у доробку Голобородька сім груп творів відповідно до виявлення в них національних моментів:

1) національне в «прямому прицілі»;

2) з’ясування основ національної душі;

3) загальнорадянські мотиви з національним підтекстом;

4) побутові українські елементи;

5) особисті національні рефлексії;

6) його місце в українській літературі у зв’язку з іншими українськими поетами;

7) органічний зв’язок України з природою в його світогляді.

Із числа прихильників В. Голобородька слід згадати думки І. Світличного та В. Стуса, хоча вони не мали можливості висловлювати їх у пресі. Обидва дисиденти дивилися на молодого поета як на свого однодумця – патріота і визнавали неординарність його таланту. І. Світличний згадав його в сонеті «Парнас» у блискучому товаристві:

І враз ні стін, ні ґрат, ні стелі,

Хтось невидимий ізбудив

Світ Калинцевих візій-див,

Драчеві клекоти і хмелі,

Рій Вінграновських інвектив,

Чаклунство Ліни, невеселі

Голобородькові пастелі

І Стусів бас-речитатив [55, с. 29].

В. Стус вважав, що В. Голобородько сказав нове слово в українській поезії, зробив крок уперед. І. Світличний та В. Стус залишили принагідні міркування про тогочасний поетичний дискурс, а почасти й визначили критичну рецепцію пізніших поціновувачів творчості В. Голобородька.

Лише в 1986 році ім’я В.Голобородька знову з’явилося на шпальтах українських видань. В одній з перших після тривалого замовчування добірок була врізка Г. Штоня, де літературознавець зауважив, що В. Голобородько – лірик від природи.

У 1988 році в Канаді вийшла книга У. Пелех, де вміщений нарис про В. Голобородька. Того ж року з’явилася в Києві друга збірка поета. У статті «Вільний вірш поета», що вперше була надрукована у 1987 р., а до цієї збірки, що називалася «Зелен день», увійшла передмова М. Вінграновського.

Лаконічно, але дуже емоційно привітав першу збірку поета в Україні А. Погрібний, назвавши сумним святом нашої літератури, парадоксом і трагедією такий запізнілий дебют. Прихильно зустрів «Зелен день» М. Рябчук. За «Зелен день» поетові було присуджено республіканську літературну премію ім. В. Симоненка як авторові кращої першої книжки. У 1990 р. вийшла друга в Україні збірка його віршів – «Ікар на метеликових крилах», теж схвально зустрінута критикою. Коли журнал «Слово і час» у 1991 році проводив традиційне опитування серед критиків і науковців, «Ікар на метеликових крилах» назвали однією з кращих книг року В. Агєєва, Т. Салига, А. Погрібний, В. Моренець.

Добірки віршів поета часто з’являлися у різних журналах Часом В. Голобородька запрошували до розмови, і він ділився своїми думками про життя, мистецтво, даючи таким чином своєрідні історичні та психологічні коментарі до власної творчості. У журналі «Донбас» була опублікована добірка матеріалів про В. Голобородька як про одного з видатних донбасівців: розмова з поетом, згадувана вже рецензія І. Дзюби на «Зелен день», вірші – українською і в російському перекладі Г. Щурова, що додав туди і свої спогади про те, як він ще у 1960-ті роки перекладав В. Голобородька. Г. Щуров надрукував добірку віршів В. Голобородька у перекладі російською зі своїм переднім словом у газеті «Донбас».

У 1991 році сам поет свідчив, що його твори видані російською, естонською, латиською, польською, румунською, сербською та португальською. Ще його перекладали французькою, англійською, німецькою, шведською, грузинською мовами.

Часом дуже далекі від української культури перекладачі бралися ознайомити з його поезіями своїх співвітчизників, бо відчували глибокий зміст Голобородькового слова. О. Забужко у 1993 р. мала щодо сили цього слова великі сподівання: «Який бум зробив би добре виданий англомовний Василь Голобородько...» [23, с. 18]. Бум не бум, але, як засвідчила О. Забужко пізніше, навіть у посередніх буквальних перекладах видавці відчували неординарність його творів.

Віра Вовк, яка перекладала вірші В. Голобородька португальською, подбала про те, щоб дати іноземному читачеві вичерпну інформацію про поета. У збірці «Dia werde» («Зелений день»), де вміщені вибрані вірші зі збірок «Зелен день» та «Ікар на метеликових крилах», дві передмови: в одній сам поет знайомить із деякими біографічними фактами, а друга – перекладачки, яка визначила провідну тематику творів, а своєрідну художню форму реалізації її звела до таких засобів: інакомовлення, алегорія, іронія.

Вітчизняні публікації про В. Голобородька на початку 1990-х років переважно мали на меті первинне ознайомлення читачів з творчістю поета. Такий характер має, зокрема, згадка про В. Голобородька у нарисі О. Неживого про луганських літераторів. Власне ж літературознавчі дослідження проводилися майже виключно в контексті «Київської школи», що звужувало можливості осягнення поетової оригінальності, а подекуди викривляло суть.

Групу поетів, до якої зараховували В. Кордуна, М. Воробйова, В. Голобородька і ряд інших письменників того самого покоління, назвали «пост шістдесятниками», «київською школою». В. Рубан зарахував В. Голобородька до «київської школи», а В. Ілля назвав її «школою Голобородька».

Статті про В. Голобородька в підручниках для вищих навчальних закладів належать перу Ю. Коваліва і є поширеним варіантом матеріалу, надрукованого в 1994 р. «Літературною Україною». У новішому ж підручнику для школи контекст «аполітичності» аж надто відчутний: «В. Голобородько чітко висловив думку своїх ровесників: у поезії не повинно бути ні публіцистики, ні політики, вона має орієнтуватися на «художній вираз» сутнісних екзистенційних ознак» [25, с. 239]. Сентенції від імені поета хибували на суб’єктивність, і автори їх забували, що найголовнішим джерелом пізнання митця є його творчість. Більш справедливими були спостереження Б. Рубчака, який відчув величезну «внутрішню напругу» поезії В. Голобородька. Не маючи можливості встановити хронологію написання віршів, він відзначав у 1990 році: «Особливо круто й цікаво відбувається осучаснення в творах В. Голобородька: автор аж ніяк не відмовляється від свого стилю, але значно розширює його досить вузькі межі й зміцнює філігранну кристалічність, сміливо змушуючи свою музу зустрічати жорстокість, твердість, брутальність сьогоднішнього дня, міста, байдужого механізму життя» [25, с. 104].

У 1992 р. вийшла збірка В.Голобородька «Калина об Різдві». Навесні 1994 року поет одержав Шевченківську премію за збірки «Ікар на метеликових крилах» і «Калина об Різдві». Вихід збірки і присудження премії викликали нову хвилю рецензій та інших публікацій популяризаторського плану.

У 90-і роки почали з’являтися, вперше після І. Дзюби та А. Макарова, вітчизняні літературознавчі розвідки про творчість В. Голобородька. Стаття Т. Щербаченко виділяється постановкою нового й конкретного питання. Віднісши доробок поета до кращих здобутків екзистенційного світотворення в контексті не лише національного, а й світового мистецтва, дослідниця зробила спробу визначити різновиди суб’єктів мовлення у віршах поета, але свої твердження сформулювала без докладного аналізу його творів. Це характерне і для статті Л. Дударенко про міфопоетичні мотиви. Ця молода дослідниця у 2001 році опублікувала ще дві розвідки про поезію В. Голобородька.

Принагідні, але суттєві міркування щодо творчості В.Голобородька висловила Е. Соловей. Вона поділяє українську філософську лірику на три типологічні лінії і до першої з них, міфософської, відносить поетів В. Свідзинського, молодого П. Тичину, Б.-І. Антонича. Також до цієї лінії, на думку дослідниці, виразно тяжіють І. Калинець і В. Голобородько.

В останні роки про творчість В. Голобородька друкуються рецензії протилежного змісту, наприклад, про його збірку «Слова у вишиваних сорочках». В. Осадчий вважає, що вірші в ній мучать читача болючою для українців проблематикою та художньою складністю втілення її, і водночас справжню радість і насолоду переживає читач від книжки, безліч асоціацій виникає у свідомості.

У 2002 році в Луганську вийшла невеличка збірка «Посівальник», вірші до якої добирав сам поет. Рецензію на збірку (як і передмову до неї) написав луганський дослідник О. Неживий. Тим же 2002 роком позначено вихід збірки поета «Українські птахи в українському краєвиді». Тут до восьми віршів про птахів, уже друкованих у «Словах у вишиваних сорочках», додані нові. Передмову до збірки написав І. Андрусяк. Він відзначив як найсуттєвіше в цих віршах дотримання «стилістики й поетики народних замовлянь з їх вічними й одвічними повторами і само повторами», і засвідчив, що «Голобородько, узявши за основу «пташині» повір’я та звичаї, розповідає світові про українців, надавши своїм спостереженням ще й природної для нас поетичної форми самовідчування й само осмислення» [9, с. 3].

Стаття дослідницького характеру належить Т. Пастуху. Зосереджуючись на джерелах поезій, дослідник поділив їх на три групи. Одна з них становить «стилізацію під фольклорний жанр», в них «відсутня суб’єктивна авторська позиція». До другої групи Т. Пастух зараховує «поезії, в яких постулюється якийсь фольклорний жанр, але розробка теми й добір художніх засобів позначені виразними прикметами авторського суб’єктивізму». Найбільше у збірці «Зелен день», на думку дослідника, віршів, у яких «поет бере якесь міфічне уявлення, певний фольклорний мотив чи елемент і творчо його розробляє» [48, с. 212].

Останнім часом з’являються цікаві та змістовні статті про твори В. Голобородька. Це підтверджує, що його поезії продовжують виконувати притаманну лише їм роль у духовному житті суспільства.

    1. Україна у поетичному світі письменника

Тема Батьківщини, осмислення того, чим була, є і мала стати Україна для свого народу і для кожного громадянина, художнє доведення того, що духовна і політична незалежність держави можлива й необхідна, ось ідейний стрижень творчої практики національно-свідомих митців 1960-70-х років. У поезії на той час витворився своєрідний культ України, основоположником якого був В. Симоненко. У В. Голобородька тема Батьківщини звучить передусім у поемі «Катерина». Зміст поеми зводиться до процесу пізнання ліричним героєм своєї Батьківщини. В. Голобородько вдається до своєрідної езопівської мови, втілюючи емоційні думки в явища і предмети повсякденного життя. Процес становлення громадянина, патріота подано як історію взаємин ліричного героя з жінкою на ім’я Катерина. Звичайно, вибір імені закономірний. У шевченкознавстві з ХІХ ст. існує традиція, сприймати поему Т. Шевченка «Катерина» як алегоричне зображення долі України.

Композицію поеми В. Голобородька «Катерина» визначає апострофа, за допомогою якої простежується еволюція в почуттях і поглядах ліричного героя. Перша тирада твору – зображення постаті Катерини на той момент, коли герой розпочав свої роздуми про долю Батьківщини. Візуально цей образ не конкретизований. Катерина прямує лабіринтом міських вулиць, хаотичним, дисгармонійним світом, «поміж стільців, розкиданих на площі, / поміж яблук, розсипаних на снігу» [7, с. 15].

Чорне вороння ще з народних творів сприймається як символ ворогів. У В. Голобородька чорні птахи теж символізують ворожі сили, трагічні обставини, невтішний стан національної свідомості. Рефрен про чорних птахів стає лейтмотивом. Образ Катерини від картини до картини змінюється, а рефрен залишається незмінним, бо трагізм не зникає.

Процес формування образу, кристалізації поняття Вітчизни ліричний герой висвітлює починаючи з власного дитинства. Тоді Катерина була для нього старшою сестрою. Приносила малому цукерки, подарувала першу книжку, вперше відвела до школи. Простежується суголосність з поезією «Доля» Т. Шевченка.

Чорні птахи призводять до того, що Катерина-сестра покидає героя. Ймовірно, що насправді то він сам віддалився від неї під впливом русифікаторської освіти і всієї системи тодішнього суспільного буття. Живий і безпосередньо відчутний образ старшої сестри трансформувався до трагічного символу голови – яблука «на потухлому осінньому дереві». Це художнє відображення втрат, яких завдавала українству урядова політика. Замість цілого тіла, повнокровного життя нації, залишається сама голова – ментальний чинник.

На початку твору є деталь: Катерина йде «поміж яблук, розсипаних на снігу». Яблука, розсипані на снігу, ймовірно, загублені в чужому й байдужому світі українці.

Наступний лик Катерини візуально наближений до того, який пам’ятається з поеми Т. Шевченка: подорожня, покритка з байстрям на руках. У В. Голобородька вона йде, не знаючи куди, через радянську дійсність. Шлях Катерини зображений за допомогою виразних предметних деталей і заперечних паралелізмів: «Переступаючи ріки, мощені не каменем білим, а солдатським тілом, / переходячи поля, засіяні не зерном пшеничним, а потом солоним, / йдучи через сади, в яких росли не вишні, а матері з закопаними в землі руками» [7, с. 16]. Це дуже виразна й емоційна картина повоєнного лихоліття. Образ матерів із закопаними в землі руками поєднує багато реалій повоєнного села: гіркоту вдівства й сирітства, відсутність у селян власної землі (лише садки), податки на плодові дерева, втрату навіть мрій про добробут, родинне щастя. Характеристики соціального буття, морального стану суспільства в поемі В. Голобородька набувають викривального змісту.

Заново відкриту ним Україну герой характеризує метафорами, сповненими світла й тривоги: Катерина приходить через «скляні двері дня», сама вона «скляний пролісок». Скло світле, але й крихке, і в цьому передчуття журби, хоча Катерина була завжди радісною. Зміцнення національної самосвідомості героя зображене як ототожнення поетичного «я» і Вітчизни – Катерини: «Тоді твоє, Катерино, обличчя вросло в моє, / як вростає яблуко у долоню, / щоб навіки нам, Катерино, бути одним обличчям». Глибоке пізнання «молодості Катерини», тобто історії України, не розвіяло смутку: «чорні птиці печалі» залишаються на плечах Катерини і в очах героя, застуючи світ своїми крилами.

Наступний епізод – весілля героя й Катерини, фантасмагоричне застілля «у світлій світлиці». Символіка весілля у фольклорних творах неоднакова. Для героїчної казки це щаслива розв’язка, а для думи чи балади – художня заміна похорону. Весілля в поемі «Катерина» обертається на похорон: «Котилася хлібина, / яка раптом стала видовжуватися в домовину / з паперовими квітами, / а в домовині я побачив тебе, Катерино, / мою наречену, схожою на мою сестру» [7, с. 17-18]. «Паперові квіти» вказують на тих, хто хотів би поховати Катерину, на бюрократичну верхівку, існуючий режим. «Наречена, схожа на сестру» відображення внутрішньої суперечливості образу України, що на той час склався у шістдесятників. Цей похорон був лише злою візією, насправді Катерина жива. Але чорні птахи залишаються на її плечах.

Остання тирада фіксує новий стан душі героя. Поет ніби відображає зміни, що відбуваються в ньому: «Катерино, ти приходиш, щоб будити мене діяти / своїми високими дзвонами, / Катерино, ти приходиш, щоб розкривати / мої кров’яні судини в обмілілі ріки, / Катерино, ти приходиш звати мене іти / на маленький кружечок сонця в високості» [7, с. 18]. Звучить урочисто без жодної риторичної фігури. Урочистість досягається анафорою, зокрема повтором звертання до Батьківщини і низкою метафор небуденного змісту. Поклик Катерини оцінений як вимога діяти. «Високі дзвони» – передусім мають значення святості, бо музика дзвонів асоціюється з церковною службою, релігійними святами. У дзвони б’ють на сполох. У вірші обидва значення співіснують у цьому вислові, бо ж героя кличуть на самопожертву, щоб досягти «маленького кружечка сонця в високості». Сонце – втілення ідеалів, до яких слід прагнути.

Розглянута тирада – єдина у творі, яка не закінчується рефреном про чорних птахів. Субєкт мовлення, щоправда, не сподівається, що ситуація зміниться за його життя. Герой запитує, яким буде пташеня в цьому гнізді, якого роду: «Невже чорної птиці, / чорної птиці печалі, / яка вічно сидить на твоїх чорних плечах?» [7, с. 19]. Все ж у цьому запитанні відчувається обережна надія на те, що долю України вдасться змінити на краще.

Лише через 20 років, у збірці «Ікар на метеликових крилах», поему було видано в Україні. Ці дві редакції суголосні змістовно, але різняться в деталях.

В цій поемі виявилися характерні риси Голобородькового письма: езопівський стиль, розкриття масштабних понять через образи-предмети, зокрема й побутові, поєднання епічного й ліричного начал, закоріненість у шевченківській традиції, фольклоризм. Але і шевченківський, і фольклорний коди поет наповнює новим змістом. Вдаючись до алегорії та фантастики, В. Голобородько демонструє ускладненість свого асоціативного мислення, що вимагає напруженої роботи творчої уяви й інтелекту реципієнта.

Образ Катерини накреслюється ще у двох поезіях В. Голобородька. Вірш «Україна на сцені» побудований на опозиції: радянська Україна й Катерина.

Контрастно до сфабрикованого можновладцями образу України постає реальна, накреслена автором теж за допомогою художньої умовності. Це – жива Катерина, що «як синя річечка притекла», а «на її синеньких руках... байстря». В народних піснях плач матері зображується синьою річкою над загиблим сином. У Голобородькової матері син – байстря на руках. Байстря – це символ всієї історії України, підневільної, але ще живої.

Зміст алегоричного образу Катерини-України в цій поезії зводиться до емоційної ідеї: в радянських умовах зневажають, цілеспрямовано знищують національну сутність народу, витісняють його з історичної сцени.

Ще одна, однотемна з попередніми, поезія В. Голобородька «Пісня Катерини». Є легенди про квітку, яка приносить щастя. Звичайно це цвіт папороті, якого не існує в природі. У колисковій «гулі» забавляють дитину квітами, між якими є й щаслива: «Дали йому три квіточки: / Одну квітку сонливую, / А другую дрімливую, / А третюю щасливую» [7, с. 16]. У вірші В. Голобородька «Пісня Катерини» квітка ототожнюється з щастям.

Голобородькова Катерина не може дати синові квітку, бо сама її не має: «де я йому ту квітку візьму?». Вона вирішує виліпити квітку з глини. Глина у багатьох народів світу – сакральний матеріал. Українці споконвіку будували з неї хати, виготовляли гончарні вироби і дитячі іграшки. Квітка з глини у «Пісні Катерини» виходить не такою гарною, як хотілося б: «Ліпила кучеряву, / виліпила – пряму». Це відображає вічну незавершеність визвольних змагань українського народу.

У «Пісні Катерини» висловлена суголосна ідея: «Не знайшла тобі щастя – / пливи за водою, / станеш дорослим – знайдеш» [7, с. 28]. Мати сумнівається, чи знайде насправді, мабуть, через те, що перешкод надто багато. Але, якщо в поезії «Україна на сцені» Катерина з байстрям зникає у темряві, то у «Пісні Катерини» вона покладає на сина обов’язок бути мужнім і шукати щастя.

В усіх трьох творах з одним і тим же алегоричним образом В. Голобородько не повторився, бо в них тему Вітчизни він розробив різноаспектно. В поемі зображено процес формування свідомого патріота, у вірші «Україна на сцені» викривається облудність соціалістичного «раю» в радянській республіці, а в останньому вірші звучить заклик до синів шукати кращої долі. В усіх творах проблематика політична, але поет реалізує її високохудожньо, дивуючи широтою і глибиною свого асоціативного мислення.

В кінці 80-х років, у зв’язку з піднесенням в Україні визвольних змагань, В. Голобородько пише кілька мажорних віршів. З’являється активний колективний суб’єкт мовлення – МИ. Ліричний герой перебирає на себе право говорити від імені національно свідомого народу, і не тільки нині сущих людей, а й попередників. У вірші «Ми йдемо» декларується: «Ми йдемо по Україні... виходимо на прадавні шляхи... Ми чинимо волю наших прадідів» [6, с. 7]. Повтор фрази, винесеної в заголовок: «ми йдемо» – відбиває впевненість об’єднаних, гордо йдучих, національно свідомих людей.

Голобородьків твір має кульмінаційний фінал: «Ми йдемо по Україні, / пов’язані вишиваними дівочими руками / рушниками, / і радість сяє в наших очах» [6, с. 7]. В цих рядках прочитуємо ідею відродження національної сутності України, її духовності. Останнє сконцентроване у вишитих рушниках.

До вірша «Ми йдемо» тематично й емоційно близький твір «Вся Україна». Такою назвою В. Голобородько характеризує масовість політичного явища – Народного Руху України. Голобородьків поетичний живопис забарвлений жовто-блакитними кольорами, що символізують незалежну Україну.

Отже, формально образний ряд Батьківщини у В. Голобородька короткий, Україна в різних творах наповнюються неповторним семантичним та емоційним змістом.

    1. Образ хати у творчості В. Голобородька

Одним із концептуальних образів у поетичному світі В. Голобородька є хата. Цей образ втілюється у різних видах народного і професійного мистецтва. Знаковий зміст його відзначає, зокрема, І. Мойсеїв: «Хата – один з найпопулярніших образів-символів нашої літератури, мистецтва і масової свідомості» [38, с. 151]. Ілюструючи свої міркування численними прикладами з фольклору та поезії, І. Мойсеїв чомусь обминув В. Голобородька. Хоча відгуки ще на перші публікації творів поета розгорталися в контексті образу хати.

Досить прочитати такі поезії В. Голобородька, як «Стара хата», «Про хату, яку розбирають», «Піч» – і ми побачимо, що звичайна селянська хата для поета – цілий невичерпний всесвіт з безліччю своїх світів і див. Д. Сєдих, навпаки, доводив, що В. Голобородькові слід виходити з дивосвіту тісної хати – у світ широкий. Так образ-символ хати ставав індикатором ідеологічних, естетичних, світоглядних настанов митців і критиків.

Вірш В. Голобородька «Стара хата» про покинуту домівку сповнений глибокого смутку. Поет втілює тему втрати традиційного житла і в невеличкій поемі «Світло хати», де подію, яка становить сюжет, позначено вже в першій дворядковій строфі: «Посходилися сусіди і родичі / і розбирають хату» [11, с. 126]. Далі це речення стає рефреном. Мінорний лейтмотив підсилюється першими трьома катренами, кожен з яких починається словом хату, а закінчується розбирають.

«Ще вчора вона світилась в темряві», – продовжується схвильована оповідь. Спогади з дитинства приємні, і згадка про це вчора протиставляється трагічному сьогодні. Увесь твір побудований на опозиціі вчора й сьогодні. Але головне – хата споконвіку була центром життєвих орбіт тих, чий шлях починався у ній: «Ще вчора вона світилася, / освітлювала дорогу до себе, / коли я повертався з роботи», – позначає суб’єкт мовлення свою причетність до подій. І узагальнює вже не лише від себе: «Ще вчора вона світилася, / освітлювала дорогу до себе / через кілометри і роки розлуки». Світло хати лагідне. Названі три природних джерела світла: «Тоді світилися місяць, зорі і хата». Причому світло хати було найнадійнішим: «Коли не було місяця, – / орієнтувалися по зорях. / Коли місяць світив – по місяцю. / А коли не було ні місяця, ні зір, – / ішли на біле світло хати». Зрозуміло, що в цих рядках зображена не стільки просторова, скільки духовна роль орієнтира – хати. І тут на повну силу починає звучати тема сучасного – трагічного, жорстокого, що протистоїть світлому й лагідному вчора: «А сьогодні посходилися сусіди і родичі / і розбирають хату». Втрати вчорашнього стану неймовірно великі: «Ще вчора вився дим над димарем, / ще вчора стіни нагадували сніг у липневу спеку, / ще вчора двері розчинялися людям назустріч». «Дим над димарем» – ознака осілого, стабільного життя. А «сніг у липневу спеку» – натяк на вічність; бо білі стіни хати – це той сніг, що ніколи не танув.

Характерні для творчості Голобородька риси має картина прощання батька з хатою – жестами і словами: він долонями гладить стіл: «столе, вже не сидіти мені край тебе у цій хаті, / не снідати на тобі молоком з окрайцем». Цей епізод засвідчує, що поет відчував прадавню символіку хатніх речей. Це звичайні реалії сільського побуту, але сам цей побут постає втраченим раєм, втраченим світом – бо то звичний плин життя не одного покоління, а безлічі. Прощаючись з лавою, батько шкодує, що йому на тій лаві «не спочивати, прийшовши з роботи». Тут відчувається жаль, що людина помре не вдома, не у своїй старій оселі [11, с. 128].

Ще більш емоційне прощання матері з хатою: «Ой що ж його, людоньки, з собою взяти? / Взяла б долівку, / по якій моїми ногами ходжено, / по якій моїх діточок ногами ходжено, / взяла б і піч, біля якої півжиття стояно» [11, с. 127]. Здрібніло-пестливі форми (людоньки, діточок) передають страждання матері і надають її репліці схожості з голосінням. В поемі В. Голобородька прощання матері з рідною хатою за формою близьке до прощання молодої, що відходить з батьківської оселі до чоловікової рідні. Але прощання матері трагічне, бо це не початок життя, а злам на схилі літ.

Зображений сам процес руйнування хати: «Полетіли сніпки золоті із стріхи – додолу». Золоті тут – не лише означення кольору солом’яної стріхи, але й підкреслення того, якою дорогою хата була для господарів. Крім того, це і священний колір: золоте, як і біле, – колір світла. Сніпки летіли, «як пір’я заморського жар-птаха – додолу, / як зорі падучі, віщунки – додолу». Образ жар-птаха – відлуння казки, того вчора, яке було у світі дитинства. А друге порівняння сніпків із зорями падучими надає образу батьківської хати масштабнішого значення як частині Вітчизни.

Ще раз лунає зойк матері: «Ой, своїми руками крито, / своїми ж руками і розкрито!» Трагічне звучання зображеної загибелі своєрідного світу – хати підсилюється тим, що стіна названа «вертикальним небом», з якого каміння падає «зозулями сірими безкрилими – додолу». Наголошується, що падіння – це смерть хати. Камені оживлені летять додолу безкрилими птахами. Порівняння каміння з зозулями органічне і через сірий колір, і через фольклорну семантику вісниці лиха. Підсилено значення незворотності: «ніколи літа не кувати» – ніколи не зведеться ця хата і не житимуть у ній люди.

У В. Голобородька образ хати дуже детально розроблений, є змістовим стрижнем деяких творів. Такого «членування» образу хати, задля багатограннішої змістовності його, не зустрічаємо в жодного письменника. І це є головним засобом відтворення смутного настрою, який наростає від картини до картини.

Дієслово розбирати в останньому рефрені має доконаний вид: «Бо посходилися сусіди і родичі / і розібрали хату». Наступна трирядкова строфа – емоційна оцінка того, що сталося: «Розібрали. / Розібрали хату – по камінцях. / Розібрали життя – по роках». Анафоричний повтор розібрали надає слову значення – зруйнували. І не лише хату, а й життя родини.

Звичайно, люди ці будуть десь жити, та щойно вони втратили щось дуже важливе. Біля зруйнованої хати вони покидають калину, яка благає: «Люди, мені сумно тут залишатися, / візьміть мене із собою!»

У поемі В. Голобородька калина і хата є складовими елементами того багатогранного світу, в якому жили власники цієї оселі. В сюжет твору вони входять як персонажі зі своєю мовною партією. А спільна доля їх зумовила повтор уривку з народної пісні в кінцівці твору з уст хати, яка передає внутрішній стан тієї родини чи цілого роду, що жили під цим дахом, на цьому подвір’ї.

Заголовком і змістом деяких образів близький до поеми «Світло хати» також Голобородьків вірш «Біла хата». Його герой «дивився на стіну / і розпізнавав пори року: / була стіна білою – літо, / була стіна білою – зима» [5, с. 82]. Як і в розглянутій поемі, стіна тут є метонімією хати в цілому, а традиційний білий колір набуває символічного змісту: «Жодних кольорів у світі / лиш біле». Біле чоло олюднює образ хати. А те, що воно протилежне темряві, передає значення духовного світла як основи благополучного буття родини.

Напевне, керуючись цими уявленнями, предки почали колись білити хати. В художньому світі поета відбулося зворотне переосмислення: усе біле – світле і чисте, тому що подібне до стіни хати, побіленої матір’ю.

Масштабне у В. Голобородька просторове зображення хати. Ліричний герой – власник своєї оселі проголошує: «Я живу в низенькій хаті, / притисненій небом / і вічністю до землі. / Та є ж у ній віконце, / що світиться вдень вночі / невгасаючим світлом» [11, с. 46]. Хата в міцних обіймах неба і землі відображення внутрішнього світу героя, стійкого в життєвих випробуваннях.

Органічною для світосприймання Голобородька є тема зв’язку людини із своєю родиною, з малою Батьківщиною. Але в художньому освоєнні її цей автор абсолютно оригінальний, хоча образ хати залишається головним. У поезії «Товщина ґрунту» хата візуально протистоїть темряві. Але герой не губиться в несприятливому для нього світі: «Визираю з щілини і бачу батьківську хату на поверхні, – / вона зовсім маленька та біла». Зображена хата – це запас духовних, моральних сил, життєвий орієнтир.

У поезії «Дорогою через літо» хата виступає як конкретно-чуттєвий образ хронотопу селянського життя. Вона разом зі своїми мешканцями іде дорогою часу. А час тут – природний, це дорога через літо. Образ хати максимально персоніфікований: «Коли починається літо, / наша хата сходить з підмурівка / у золотій солом’яній хустині, / одягнена у вишневу сукенку садка, / з широкими очима / на білесенькому обличчі» [5, с. 34]. Образ хати з очима-вікнами, зі стінами сторонами світу, закорінений у прадавніх уявленнях. Метафорично зображений одяг і широкі очі вікон на білесенькому обличчі – риси не просто людські, а й дитячі. Таким трохи дитинним, пестливим зображенням поет виражає ніжність до традиційної оселі і моральних законів, які панують у ній. Дорога хати – «у сонце, / що як велика музика / на колосках у полі». Те, що хата ходить улітку, а не взимку, передає своєрідний темпоритм сільського життя: взимку воно уповільнюється, а навесні та влітку стає напруженим згідно з землеробським циклом. Проте атмосфера в хаті створює враження неквапливого, природного руху, бо сільська родина зайнята повсякденними справами.

Долю української хати, народу у ХХ столітті поет відобразив у вірші «Із хроніки роду». Щодо композиції, то маємо в ньому те, що теоретики називають «буквальною реалізацією метафори». Це наскрізний образ хати гнізда, метафора, яка становить стрижень композиції. Початок твору стилізація під літопис: «року 1929-го». Для літопису характерна оповідь про загальнозначущі події, часом у формі легенди. В. Голобородько свідомо підкреслює інверсією рік, коли відбулася страшна подія.

У вірші «Хата о чотирьох стінах» розповідь ведеться у формі роздуму поета-публіциста, аналітика, зі збереженням принципу історизму. Тематичний образ хати заданий заголовком і першою строфою: «Батьківська хата біла, / хата о чотирьох стінах білих» [6, с. 47]. Біла, як уже відомо з інших творів поета, означає світла, свята. У В. Голобородька наскрізна символіка, і те, що набуте у віршах пластичних, конкретно-чуттєвих, узяте з фольклору, осягнуте інтуїтивно, – у поезіях публіцистичних використовується як знак. Чотири стіни хати відповідають чотирьом сторонам світу. Зображення кожної стіни зокрема візуально розширює хатній простір до цілої України; кожна стіна втілює певну епоху. Зокрема, четверта стіна символізує сучасність: це «чолова стіна – ніби на винос / відкрита». Відкритість тут – і незавершеність історії, і незахищеність тих, хто знаходиться в хаті.

Останні дві строфи – своєрідні узагальнення. Перше стосується долі хати – роду героя: «Отака батьківська хата біла, / хата, де я народився». Епітет біла в цьому контексті набирає трагічного змісту: білизна окривавлена, заплямована, знівечена чужинцями. Друге узагальнення стосується не окремої хати, а всієї України, яку з повним правом можна «обгородити фігурним тином / та й оголосити її / музеєм просто блакитного неба». Музеєм, у якому скрізь помітні сліди злодіянь тоталітаризму.

Образ хати органічно ввійшов і в інтимну поезію В. Голобородька. В ранньому доробку автора є вірш «Човни проліскові», який був надрукований у журналі «Ранок» 1966 року. Головний образний ряд цієї поезії: «біла хата кохання», в якій на «вікнах сидять голуби» і хату «на вишнях колихають». В цьому вірші «біла хата» – не лише символ духовності, а й втілення високих благородних почуттів ліричного героя – українця. Національну визначеність його підкреслюють фольклорний символ закоханих – голуби, прикмета української садиби – вишні і важлива деталь весільного обряду – рушник.

Образ «хати кохання» зустрічається у Голобородька у поезіях про неподілені почуття. Наприклад, втрачене кохання в одному з віршів зображене казковою хатою, до якої немає дороги. Казковою будівлею кохання змальовано у вірші «Давньому співрозмовникові»: «дах золотий», «сріберні вікна». Ліричний герой зізнається: «До тої будівлі ми так і не зайшли: / чи пізно вже було, / чи ще рано – / бо двері було зачинено». Так передана нереалізованість кохання, надії на щастя. Наступний образ теж запозичений з казки: «Але я й досі – піший пішаниця - / сподіваюся / доскочити конем / під високе віконце / по дорогий подарунок / - дівочий перстень / і не розбитися». Високе віконце з казки, – красномовна деталь недосяжної оселі коханої, поєднання з якою малоймовірне.

Казково-фольклорними метафорами возвеличує В. Голобородько хату – оселю коханої у вірші «По золотій нитці»: «Дівчино, / тепер живеш на хуторі / – на білій хмарі, / де вишні обступили хату колом, / мов граючи у «перепілку» [5, с. 56]. Мати, оберігаючи дівчину від ймовірної легковажності парубка, перешкоджає їй ходити на побачення. Дівчина плаче «край віконця, / заскленого вечірнім світлом», а мати «замкнули хату», ключа «на ящірку перетворили». Всі упредметнені дії матері відбивають глибоке внутрішнє бажання не допустити ранньої закоханості доньки, застерегти від необачного кроку. Та хлопець знаходить дорогу «по золотій нитці» щирого кохання. Зачарована народними вимогами до дівочої цнотливості і віднайдена за допомогою «золотої нитки» хата дівчини символізує високу моральність і гармонію душ закоханих.

На початку поезії «У захистку білих стін» оселя, у якій живе самотня нещаслива жінка, позбавлена світлих кольорів. Небілені стіни її хати «нагадують усім, хто на хату погляне, / про билиночку в полі, / про криницю, з якої ніхто води не бере». Проте одного дня стіни хати дивом побіліли: «розквітлі вишні при хаті / знову повернули стінам білизну». Розквітлі вишні – не лише національний атрибут подвір’я українців, а й символ відродження життя в цій хаті. Смерть тепер не може побачити жінку, бо «хата біліє стінами, / аж очі одбирає». А жінка змінилася навіть зовні, помолодшала. Змінилося її соціальне буття, внутрішній стан.

Отже, хата у творах В. Голобородька – це символ. Зміст його в кожній поезії конкретизується, набирає нових значень. У загальному виявленні змісту хата як природний локус життя українського народу є символом його віковічного, добре організованого побуту й моралі, духовності її мешканців. Руйнацію хати (усіх набутків України) хижою силою автор зображує як злочин, викликає відповідну реакцію в читача, змушуючи працювати його інтелект, творчу уяву, підсвідомість та емоційну сферу. Такою багатогранністю змалювання, здавалось би, традиційного образу, такою пронизливою естетичною дією його В. Голобородько є абсолютно оригінальним поетом.

    1. Образ слова у поезіях В. Голобородька

Національна проблематика домінує в художній свідомості В. Голобородька. Оскільки носієм національної ментальності є слово, мова, помітне місце серед концептуальних образів поета належить образові слова. Збірки «Калина об Різдві» та «Слова у вишиваних сорочках» відкриваються поезіями про мову, наче своєрідним заспівом. Власне, й заголовки цих двох збірок промовисті. «Калина об Різдві» – непряма присвята Стусові, бо так названий вміщений у цій збірці вірш про нього. За В. Жирмунським, усе це тематична лексика: «Кожне слово, вжите поетом, є вже темою і може бути розвинене в художній мотив» [22, с. 434].

Збірка «Слова у вишиваних сорочках» починається поезією «Теплі слова». Тематичним образом є образ слова, мови. Характеристики його розгортаються у трьох дворядкових та останній чотирирядковій строфі. Тут звучить заклик у наказовій формі: «Співаймо пісні про кохання, / щоб не вмерло слово Дунай, / гуляймо весілля своїм дітям, / щоб не вмерло слово коровай, / розповідаймо казки своїм онукам, / щоб не вмерло слово Змій» [9, с. 3].

Кохання, весілля дітей, виховання онуків на народній моралі та історії, відображених у казках, накреслюють динаміку безперервного життя нації, запоруки її незнищенності. Інший образний ряд – Дунай, коровай, Змій – теж втілення цілих світів народного побуту та історії. Змій втілює в собі ворожі сили, про які онуки мають дізнаватися у ранньому дитинстві, щоб їх розпізнавати і поборювати. Повтор у трьох строфах вислову «щоб не вмерло слово» підсилює звучання емоційної думки твору. Всесвіт у цій поезії схарактеризований як «холодний», але його можна, запевняє поет, наповнити «теплими словами нашої мови». Вони «народжуються разом із диханням» і роблять простір придатним для життя. Це думка про органічну потребу звучання національної мови на рідній землі. Суспільство і мова – центральна проблема й у поезії В. Голобородька «Опромінені слова», де катастрофічний стан «слова» порівнюється з чорнобильською трагедією.

У розглянутих творах В. Голобородько художньо освоював проблему «людина-слово-соціум» як таку, що існує сьогодні і стосується усього загалу сучасників. Проте поет не обмежується новітнім часом і повертається в минуле, щоб з’ясувати причини духовних втрат. В поезії «Творення вулія» зображене типове явище – занепад одного з українських сіл. Тематичний образ вулика заданий заголовком – «Творення вулія». Діалектна словоформа «вулій» затримує увагу читача, таким чином слово стає вагомішим.

Історія села – вулика зображена від першопочатків творення до сучасності. Твір розпочинається описом дій діда: «Дід, безіменний, який передав своє ім’я / далеким нащадкам, вийде за ворота, / вийме з білого вуса заблукану бджолу, / промовить чарівне слово» [6, с. 51]. Впродовж століть в українській громаді старші люди опікувалися збереженням традицій. Після зав’язки твору йде своєрідне поетичне замовляння на щасливе життя сільської громади. Дід промовив «чарівне слово» заради того, «щоб увесь простір / між обома періями хат / учинився затишним для людей, / як вулій».

Радість, святковість – настрої, які домінують у картинах зображуваного В. Голобородьком вулія-села, поки воно живе згідно з «чарівним словом» діда.

Суб’єкт мовлення ідентифікує себе з дідом, пам’ятає давні слова, «дідові слова», але вони не володіють колишньою чудодійною силою: через згубні процеси у суспільстві життєздатність громади втрачено, «бджоли злетіли». Молодь не відродить села звичаєвою грою, бо молоді не залишилося і звичаї забуті: «Та й на тому кутку села, / де для щовечірніх розваг збиралася молодь, тепер мовчання». Зникли не люди, не голоси, а взаємини і мова, схожі на життя у вулику.

В поезії В. Голобородька «Невідоме призначення» образ Слова набирає нових нюансів. Тут через поетичну творчість і, можна сказати, через саму екзистенцію суб’єкта мовлення актуалізуються «празвуки праслів».

Звертаючись до вищої сили, яка обдарувала його талантом, автор з сумом запитує: «нащо ти мене розшукав, / нащо відкрив уста?» «Пра» – повторюється в різних словах: правило, прадавнє, празвуки праслів. Усе це суголосне слову «правда», образ якої завершує вірш: «Від твоєї правди, яку ти мною вимовляєш, / холоне душа моя». Правда «прадавня» сприймається як вища, божественна; митець же постає сопілкою, через яку вона вимовляється, він є виконавцем місії, покладеної вищою волею.

Вірш «Невідоме призначення» написаний після пережитих життєвих випробувань, містить глибокий підтекст. Автор не знає, в який спосіб він може реалізуватись як поет, виконати своє покликання в умовах утисків. Його Слово не стало реальністю в рідному краї.

Чим має бути Слово в суспільстві, В. Голобородько показав у поезії «Читання «Кобзаря». Твір побудований на основі смислового паралелізму: дощ напуває землю – вірші Т. Шевченка тамують спрагу людської душі. Розпочинається поезія картиною того, як ліричний герой в негоду приступає до читання «Кобзаря»: «В дощ розгортаю стару, читану ще моїм дідом / книжку, що її з роду в рід передають, / як і повість про те, що вона впала з неба, / починаю читати за поточеним шашелем столом» [5, с. 74]. За масштабами вічності «Кобзар» Т. Шевченка – не така вже й стара книга, але для В. Голобородька те, що вона пройшла випробування часом, свідчення духовної доцільності для сучасності. Поет нанизує деталі, які свідчать про вік книги: вона читана дідом, переходила з покоління в покоління, стіл, за яким читає герой, поточений шашелем.

Слово Кобзаря таке ж могутнє й життєдайне: «Слово мені ставало струменями дощу / у розкриту пащу сухого яру, / а дощ ставав словом, що напуває коріння / лугової трави моєї Батьківщини». Образ «розкритої пащі сухого яру» передає всю міру духовної спраги героя, його туги за українським словом.

Образ слова у творах В. Голобородька може формуватися і в сюжетах, так би мовити, з об’єктивною формою розповіді, виявлятися як ім’я. О. Лосєв наголошував на особливій вагомості імен серед інших слів: «...у слові, а особливо в імені – все наше культурне багатство, нагромаджене протягом віків, і не може бути ніякої психології думки, так само як і логіки, феноменології й онтології, поза аналізом слова й імені. У слові й імені – зустріч всіх можливих і мислених шарів буття» [33, с. 25].

У поезії «Катерина Білокур: піжмурки квітів» намальовані квіти видимі на полотні тільки для того, хто знає їхні імена. Заголовок містить тематичний образ «підмурків», тобто зникнення і проявлення в художньому творі й свідомості того, хто його сприймає, сформованих народною традицією значень. Вірш відбиває момент малювання художницею нової картини, коли ще «Квітка ховається за квітку, / грається з глядачем у піжмурки, / не з’являється доти, поки її не назвеш». Малярка розмовляє з квітами, проказує своєрідні замовляння, аби квіти з’явилися на полотні, у художньому часопросторі: «Ти, квітко блакитніша, що ростеш при дорозі, / подорожніх виглядом своїм звеселяєш, / проводжаєш ідучих з поля помахами / блакитної хусточки – / волошка» / [11, с. 22].

Далі той самий процес творення картини подається через сприйняття сторонніх глядачів, ще й максимально віддалених – чужинців: «Для тих, хто не знає їхні назви по-українському, / квіти не існують: / для чужинців, які пильно стежили, / як малярка водила пензлем / із набраною ультрамариновою фарбою, на полотні – / квіти були непомітні» [11, с. 23].

З подальшого розгортання сюжету твору стає зрозуміло: біля художниці охоронці режиму. Вони абсолютно не сприймають картин Катерини Білокур, але пильно стежать за її роботою. Тому в Катерини наполохані очі. Ця деталь символізує стан митця в тоталітарному суспільстві, адже він постійно зазнавав тиску й диктату. Образ опонентів художниці у вірші В. Голобородька далі конкретизується. Вони стежать за рухами пензля лише для того, щоб зрозуміти, чи немає в картинах небезпеки для існуючого режиму.

У поезії В. Голобородька «Село у маю» тема імені набуває трагічного звучання. У вимерлому в голодомор селі не залишилося людей, нема кому зустріти птахів, які прилітають весною, нагадуючи про давнє життя, з усіма його народнопоетичними атрибутами. Коли прилетить перший птах, «ніхто його цієї весни вже не побачить, / і нікому назвати його по імені: / це той птах, який крильцями сніг розмете, / а ніженьками кригу розтопче, – / жайворонок» [6, с. 29-30]. Тут відбито народне уявлення: приліт жайворонків означає кінець зими, початок хліборобської праці в полі.

Другий птах прилітав у сади та гаї. Це соловейко. Він символізує прихід своєрідної весни в житті молоді – кохання; споконвіку ж побачення закоханих відбувалися під акомпанемент його незмовкаючої пісні. У вимерлому від голоду селі нікому слухати солов’я.

Третій птах у творі В. Голобородька, що теж є символом весни, у цій часопросторовій градації найближчий до людських осель. Але він теж втрачає сенс свого життя, бо «немає вже кому оберігати оселю / і нікому назвати й третього птаха по імені». Це особливий птах, який «носить жарину на грудях, / приносить тепло у людські оселі, – / ластівка».

Імена трьох птахів опиняються під логічним та емоційним наголосом, бо це своєрідні кінцівки поетичних характеристик, винесені окремим рядком. Усі три імені символізують важливі моменти господарської діяльності і побутового життя селян. Але трагедія в тому, що в спустошеному селі немає кому про все це згадати, поглянувши на птахів. Зникли імена-слова, бо не стало хліборобів, у яких навесні з’являлися нові господарські і родинні турботи, не стало молоді, в якої навесні зароджувалися нові душевні потреби і взаємини. Ніхто не назвав імен птахів, і вони перестали існувати такими, якими були.

Отже, слова жайворонок, соловей і ластівка зникли, і загинув цілий всесвіт народного життя. У світлі такого тлумачення голодомор у цій поезії сприймається як акція не лише проти хліборобів, а й проти їхньої мови, багатої і мудрої культури господарювання.

Назва твору «Світ без луни» набирає філософського змісту: загибель українських імен – це втрата органічного зв’язку з рідною землею, духовне спустошення її мешканців. До цього слід додати: і долю національної культури та української мови, українського слова.

Отже, у розглянутих творах В. Голобородько художньо освоює філософську проблему буття української нації. Поняття слово, мова, ім’я у творах поета набирають різноманітного упредметнення, конкретної чуттєвості з позитивним і негативним змістом. Але всі вони стосуються національної окремішності народу і містять в собі авторську гордість та тривогу, породжену несприятливими обставинами життя нації. І в цьому В. Голобородько теж є оригінальним. У нього слова, мова набирають найрізноманітніших художньо досконалих втілень у численній кількості сюжетів, що охоплюють найнесподіваніші сфери життя, історію народу і сучасність.

Висновки до першого розділу

Першу глибоку, аналітичну статтю про В. Голобородька опублікував І. Дзюба під назвою «У дивосвіті рідної хати». Наступними дослідниками творчості В. Голобородька стали: М. Ільницький, Б. Бойчук, М. Антонович. Із числа прихильників В. Голобородька слід згадати думки І. Світличного та В. Стуса. Після тривалого замовчування, в 1986 році, ім’я В. Голобородька знову з’явилося на шпальтах українських видань. Статті про В. Голобородька в підручниках для вищих навчальних закладів належать перу Ю. Коваліва.

Останнім часом з’являються цікаві та змістовні статті про твори В. Голобородька. Це підтверджує, що його поезії продовжують виконувати притаманну лише їм роль у духовному житті суспільства.

У В. Голобородька тема Батьківщини звучить у багатьох творах, передусім у поемі «Катерина», а також у віршах «Україна на сцені», «Пісня Катерини», «Ми йдемо», «Вся Україна». Україна в різних творах наповнюються неповторним семантичним та емоційним змістом.

Одним із концептуальних образів у поетичному світі В. Голобородька є хата. Цей образ втілюється у різних видах народного і професійного мистецтва. Досить прочитати такі поезії, як «Стара хата», «Про хату, яку розбирають», «Піч» – і ми побачимо, що звичайна селянська хата для поета – цілий невичерпний всесвіт з безліччю своїх світів і див. У В. Голобородька образ хати дуже детально розроблений, є змістовим стрижнем деяких творів.

Національна проблематика домінує в художній свідомості В. Голобородька. Оскільки носієм національної ментальності є слово, мова, помітне місце серед концептуальних образів поета належить образові слова. Поняття слово, мова, ім’я у творах поета набирають різноманітного упредметнення, конкретної чуттєвості з позитивним і негативним змістом. Але всі вони стосуються національної окремішності народу і містять в собі авторську гордість та тривогу, породжену несприятливими обставинами життя нації.

РОЗДІЛ 2.

МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ ВИВЧЕННЯ ПОЕЗІЇ В. ГОЛОБОРОДЬКА В ЗАКЛАДАХ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

2.1. Особливості вивчення ліричних творів у середніх класах

Художній твір є основою сучасного уроку, організація роботи з яким є складною справою для кожного педагога. Це зумовлено тим, що в кожному класі протягом навчального року діти ознайомлюються з творами різними за жанром, за обсягом, складністю. Це в свою чергу потребує від учителя творчого підходу до кожного уроку. Але від того, наскільки цілеспрямовано вчителеві вдається врахувати особливості сприймання учнями певного віку жанру, змісту, активізувати емоції, мислення, значною мірою залежить результат опрацювання твору, позитивного впливу його на всебічний, а особливо мовленнєвий розвиток.

Різноманітна тематика текстів подана творами різних жанрів. А тому в учнів треба виробити уміння працювати з тестами творів різних жанрів.

Школярі знайомляться з ліричними творами. Працюючи над віршем, не слід забувати, що об’єкт аналізу – поетичний твір. У нього особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи над ним. Йому притаманні образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічне змалювання образів. Це змушує вчителя бути особливо пильним до пояснень окремих слів і виразів, тлумачення смислу речень.

Аналіз ліричних творів викликає у вчителів найбільше труднощів, оскільки цей літературний рід психологічно складний і вимагає розвинутих почуттів, які ще не притаманні учням середніх класів. Через психологічну несформованість, малий життєвий досвід, переважно предметне мислення учні-підлітки важко сприймають складну метафорику, психологічний малюнок, підтексти, філософські думки, що характеризують українську лірику.

Під час розгляду поетичних творів актуальною є проблема врахування особливостей підліткового віку – складного етапу психічного розвитку, на якому увага, сприймання, пам’ять, мислення, мовлення, уява дитини характеризуються різкими змінами, розбалансованістю, суперечностями. Учням середніх класів важко послідовно і глибоко інтерпретувати поетичний текст, тлумачити його зміст у єдності з художньою формою.

На уроках української літератури відбувається інтелектуальне та естетичне збагачення школярів, і в цьому вагома роль вивчення ліричних творів. Лірика робить учнів кращими, благороднішими, співчутливішими, формує їхній внутрішній світ та підносить почуття.

Вірші – невеликі за обсягом твори, проте зауважено, що прозу та драму учні сприймають та розуміють краще ніж лірику, оскільки поезія потребує роздумів, домислення, розгадки підтекстів, уваги до кожного слова. Вивчення ліричних творів викликає у вчителів найбільше труднощів – потребує досконалого знання матеріалу щодо конкретної поезії, уміння вчити дітей виразно читати вірш, педагогічної майстерності в організації його осмислення.

Саме у підлітковому віці зростає пізнавальна активність та розширюються межі зацікавленості. Діти починають задумуватися над питаннями, які до цього часу їх не хвилювали: про життя і смерть, війну і мир, почуття та взаємини між людьми, про пізнання світу. Завдяки вивченню поезії школярі краще зрозуміють ці явища та знайдуть відповіді на свої запитання. Також у цьому віці з’являється цікавість до власного внутрішнього світу, уважне прочитання лірики допоможе юним читачам в осмисленні свого «Я». О. Нікіфорова стверджує: «Під впливом художніх книг, а також, звичайно, і життя вони починають замислюватися про майбутнє…» [42, с. 147]. Література взагалі і лірика зокрема впливають на розвиток та самопізнання особистості, на її спілкування з оточенням, на збільшення життєвого досвіду.

В учнів-підлітків розвинута уява та фантазія. Діти уявляють місця, змальовані у вірші, яких ніколи не бачили. Уява збагачує життя підлітків та має здатність поєднуватися з творчим мисленням. Підлітки дуже активні, наполегливі, багаті на емоції, безпосередні, комунікабельні, допитливі, їм все цікаво, вони люблять фантазувати, а також полюбляють колективні та ігрові форми роботи. Але вони ще не вміють системно аналізувати ліричний твір. Про це явище писав Є. Пасічник: «Діти цього віку рідко вдаються до аналізу явищ, їх всебічної оцінки. Вони не стільки аналізують, як констатують факти. Загальна оцінка твору дається на рівні загального враження про твір» [45, с. 60]. Читаючи поезію вперше, школярі не завжди розуміють, які емоції вона виражає, не заглиблюються в думки ліричного героя. Їхній аналіз далеко не досконалий, оскільки вони не аналізують, а переказують вірш. Тому завдання вчителя – навчити учнів робити системний аналіз поезії.

Зважаючи на той факт, що підлітки не завжди цікавляться ліричними творами, можна спланувати урок з використанням методу ейдетики. Завдяки йому учні матимуть змогу фантазувати, творчо працювати тощо. Ейдетика вивчає пам’ять, яка надає можливість людині відтворювати свої зорові враження. Підліток має можливість виразити своє власне сприймання ліричного твору. Наприклад, за допомогою кольорових олівців учень передає на папері емоції, що виникли у нього під час прочитання поезії.

Якщо школярі стомились від активності, можна використати і «пасивне» навчання, котре особливо доречне на уроках вивчення ліричних творів. Таке навчання називається суґестопедичне. Суть суґестопедичного навчання полягає в такому: в стані розслаблення та у комфортній обстановці вчитель ніби навіює учням знання. На уроках, коли застосовуються елементи суґестопедії, у дітей покращується пам’ять, слух, вони можуть засвоїти більше інформації, ніж на звичайних уроках. Переважає атмосфера невимушеності та легкості навчання. Діти відпочивають, у них відсутня налаштованість вивчати новий матеріал, але на підсвідомому рівні відбувається запам’ятовування та осмислення його. Наприклад, вивчаючи поезію, педагог може досягнути бажаного результату навіювання завдяки декламуванню вірша на тлі притишеного звучання музики (школярі можуть заплющити очі та зручно сісти).

Однією з ефективних педагогічних засад, яку можна використовувати на уроках вивчення поезії, є літературна гра. В. Лазаревський писав, що зазвичай ігри з літератури використовують як одну з «форм організації дозвілля школярів» [32, с. 11], але їх також можна застосовувати «як засіб активізації навчальної діяльності учнів» [32, с. 11]. Правильно підібрані дидактичні ігри активізують та урізноманітнюють навчальний процес, створюють позитивну емоційну атмосферу, підвищують читацький рівень школярів. Джерелом таких ігор стають тексти віршів, теоретико-літературні поняття, що стосуються лірики, творчі здібності дітей тощо. Н. Савчук, досліджуючи дидактичні ігри на уроках української літератури, довела, «… що цілеспрямоване використання дидактичних ігор підвищує інтелектуальний рівень учня, сприяє зосередженню уваги на навчальних зусиллях, стимулює когнітивну активність: мислення, увагу, уяву, пам’ять. Атмосфера конкуренції в грі мобілізує інтелектуальні, емоційні та вольові ресурси школярів» [54, с. 17-18]. Літературні ігри виховують у школярів цікавість до читання віршів, сприяють активному слуханню та розумінню прочитаного, розвивають творчі та організаторські здібності, формують навички практичної роботи з ліричним твором.

Останнім часом широкого вжитку в освітній діяльності набули нові інформаційні технології, а саме – мультимедійні. Завдяки їм відбувається урізноманітнення методів, прийомів, форм та засобів навчання. Це такий процес навчання, де використовуються аудіовізуальні засоби та програмне забезпечення. Завдяки найсучаснішим технічним засобам навчання, вчителі та учні мають доступ до різних видів інформації, швидко та зручно знаходять необхідний матеріал, можуть багаторазово переглядати конкретний епізод, слайд, віртуально перенестися до музею тощо. Мультимедія використовується під час вивчення будь-якого матеріалу, завдяки їй урок вивчення ліричних творів стає цікавим та сучасним.

В. Уліщенко вважає, що нові технології навчання урізноманітнюють урок літератури: «Методично виправдане й грамотне залучення мультимедіа активізує навчальний процес: він стає привабливішим, динамічнішим, оновлюючи традиційну методику та мотивуючи викладачів-словесників до інноваційного пошуку та продуктивної роботи» [66, с. 44]. Саме мультимедійні системи навчання відкривають нові можливості для розвитку школярів.

Т. і Ф. Бугайки вважають: для того, щоб вдало пройшов будь-який урок, зокрема й урок вивчення поезії, потрібно готувати учнів до сприймання твору вже на вступних заняттях. «Вступні заняття повинні створити читацьку настроєність, емоційно-інтелектуальну готовність дітей сприйняти літературний твір як явище мистецтва і дати учням необхідні відомості для розуміння твору» [3, с. 57]. На таких уроках учитель може нагадати певні історичні факти для кращого розуміння вірша, може викласти біографію письменника та охарактеризувати період його творчості. Велике значення вчені-методисти надають виразному читанню, за допомогою якого розкривається зміст поезії. Коли учні вже підготовлені до сприймання ліричного твору, вчитель повинен прочитати виразно вірш, бажано напам’ять.

Щодо питання аналізу ліричних творів, то Т. і Ф. Бугайки, як і більшість інших методистів, схиляються до того, що він необхідний. Не слід переказувати ліричний твір, тому що його зміст дещо змінюється, втрачаються важливі компоненти структурної цілісності поезії, краще процитувати текст. Під час завершення тлумачення твору науковці радять особливу увагу звернути на останню строфу чи останнє речення, оскільки часто саме тут звучить основна думка. Поряд із змістовим аналізом слід проводити і мовно-стилістичний. Тобто демонструвати дітям засоби виразності та образності: повторення, епітети, метафори, вигуки, запитання, звертання та інші.

К. Сторчак радить підбирати методи вивчення віршів у залежності від вікових та індивідуальних особливостей учнів і наголошує на тому, що будь-який урок повинен бути неповторним. «Учні люблять лірику тоді, коли вчитель сам її любить, виучувані твори читає напам’ять» [59, с. 188], – слушно говорить учений. Вдало прочитаний учителем вірш викликає у школярів прекрасні відчуття, створює позитивний настрій і зміцнює любов до літератури взагалі.

Методика вивчення поезії відрізняється від методики вивчення драматичних чи епічних творів. В. Неділько називає вагому особливість лірики, що відрізняє її від інших літературних родів, – суґестивність (від лат. suggestio – навіюю). Поезія має здатність навіювати на читача відповідний настрій. Завдання вчителя-словесника в створенні такої атмосфери на уроці, яка б відповідала настрою вірша. Тут відіграє важливу роль усе: і первинне читання твору, і вступна бесіда, і технічні засоби, й ілюстрації та багато інших елементів уроку, які в сукупності створюють настрій уроку, співзвучний виучуваному творові.

Б. Степанишин дав багато корисних порад щодо вивчення поезії. Він вважає, що для того, аби вдало пройшов будь-який урок, зокрема й урок вивчення ліричних творів, повинна бути сприятлива атмосфера в класі: це відповідний психологічний стан учителя й учнів, належна підготовка вчителя до уроку, забезпечення дітей підручниками з української літератури. Види роботи повинні змінюватись, тому що одноманітність стомлює учнів.

Б. Степанишин радить почати урок з майстерного виконання вірша вчителем або підготовленим учнем, але в жодному разі не давати дітям познайомитись з ним самостійно. «Ліричний твір, прочитаний учнем (який здебільшого є недосвідченим читачем) про себе (очима), – це майже повністю втрачене сприйняття» [50, с. 127]. Саме від первинного сприймання поезії школярами залежить успіх подальшого її аналізу. Якщо вчитель зуміє своїм виразно-художнім декламуванням зацікавити дітей, то можна сказати, що половину мети він уже досягнув.

Після того як учитель прочитав виразно поезію, слід надати таку можливість учням. Було б ефективним застосування коментованого читання, зміст якого полягає в такому: учні, читаючи ліричний твір, повинні розкривати зміст вірша та тлумачити його. Потрібно, щоб школярі обов’язково висловлювали власні думки, хай навіть і такі, з якими не всі згодні.

Лише після всього цього, радить Б. Степанишин, слід переходити до бесіди, яку педагог повинен вести розкуто, ніби запитання у нього виникають самі по собі. Готуючись удома до уроку, вчитель підбирає питання для перевірки прочитаного твору. Запитання до бесіди не повинні бути занадто легкими і стандартними. Має бути живе спілкування, а не запитання-відповідь.

Зробивши все, що сказано вище, можна перейти до визначення віршового розміру поезії. Це слід виконувати в такій послідовності: робимо графічний малюнок вірша чи його строфи (відповідно позначаючи наголошені та ненаголошені склади), визначаємо, через яку кількість складів повторюються наголошені склади і, залежно від того, на який склад падає наголос у стопі, бачимо, яким віршовим розміром написаний вірш. Б. Степанишин радить дотримуватись саме такої послідовності: спочатку зробити аналіз строфи на дошці разом з учнями, і лише після цього дати їм визначення певних понять.

Є. Пасічник також вважає, що прочитання жодного роду не викликає стільки труднощів у вчителів, як аналіз ліричних творів. На його думку, сприймання і розуміння учнями поезії зумовлюється багатьма факторами: особливостями ліричної поезії, своєрідністю художньої манери поета, розвитком школярів, характером ідейного змісту творів, ступенем уяви та мислення учнів. Але, незважаючи на складність аналізу лірики, він усе ж таки обґрунтовує його необхідність.

Під час аналізу ліричних творів велике значення надається як слову вчителя, так і активності учнів. Потрібно, щоб учитель пояснив школярам, про що мовиться у вірші, порадив би, як краще його проаналізувати, допоміг розібратися у ритміці твору. Під час обговорення поезії, не слід переказувати її зміст. Є. Пасічник радить: «Аналізувати ліричний вірш – це значить вчити дітей заглиблюватися в його поетичні образи, спостерігати, як вимальовуються одна за одною картини або змінюються почуття, настрої ліричного героя, чим вони викликані та як усе це безпосередньо виражається в контексті твору. Важливо з’ясувати, що хоче сказати поет, який характер має мова вірша і як вона виражає авторську ідею» [45, с. 305]. Коли переказуємо своїми словами ліричний твір, то його зміст дещо змінюється, втрачаються важливі компоненти структурної цілісності вірша – мелодика, ритміка, звукове інструментування.

Є. Пасічник радить під час вивчення поезії, не лише проводити аналіз, а й обговорювати різні проблеми виховного значення.

Г. Токмань радить іти за текстом вірша послідовно, нічого не вичленовувати, читати твір від першого до останнього слова, робити зупинки, вільно тлумачити прочитане. Вчена пропонує такий напрямок аналізу ліричного твору:

  1. Історія написання (якщо відома).

  2. Історична основа (якщо є).

  3. Літературний рід, жанр.

  4. Текстуальний аналіз. Висвітлюється розуміння таких художніх явищ:

  • художній образ;

  • почуття і думки в їх перебігу;

  • виражальні засоби мови (тропи, стилістичні фігури, засоби звукопису, лексичні засоби).

  1. Особливості віршування [63, с. 247-248].

Основну увагу слід відвести текстуальному аналізові: прочитавши кожен рядок або строфу вірша, учні з допомогою педагога мають інтерпретувати його. Суть текстуального аналізу науковець убачає в такому: «Читаємо весь текст із зупинками. Зупиняємося там, де вважаємо за потрібне. Прочитаний уривок тлумачимо, пояснюючи образи з погляду їх семантичного наповнення і мовного вираження» [63, с. 247]. Вчена зазначає, що вчитель-словесник повинен власним прикладом заохочувати учнів до індивідуального прочитання лірики та давати їм волю під час його аналізу, щоб школярі мали можливість висловити своє розуміння твору.

А. Капська зазначає, що вчителі не приділяють належної уваги навчанню учнів виразно читати ліричні твори: «Це призводить до того, що читання підлітків буває інтонаційно бідним, безбарвним, позбавленим емоційності, що в свою чергу веде до поверхового засвоєння текстів, до втрати інтересу у сприйнятті літератури» [26, с. 4]. Прочитавши поезію невиразно, школярі її зовсім не розуміють, не проймаються її настроєм і відразу ж після уроку забувають, що знайомились з таким твором.

Цікавість до ліричної творчості потрібно розвивати не лише на уроках української літератури, а й на позакласних заходах, таких як: вечори поезії, зустрічі з поетами, конкурси на краще виразне читання тощо. За такого вдалого поєднання класно-урочної системи навчання з позакласною роботою можна досягти помітних успіхів у вивченні ліричних творів та розвинути інтерес школярів до цього роду літератури.

Розглянемо роботу над ліричним віршем, кінцевим результатом якої буде не лише виразне декламування вірша учнями, а й естетичне сприйняття.

  1. Спочатку вирішуємо конкретні навчальні завдання: настроїти дітей на сприймання тексту, викликати в їхній свідомості та уяві образи і картини, близькі до тих, які знаходяться в центрі уваги вірша; познайомити з автором, пояснити значення слів, без розуміння яких сприймання вірша буде важким. Щоб справитися з цими завданнями, використовуємо бесіду з опорою на власні спостереження і досвід дітей, елементи розповіді, а також музику і живопис.

  2. Після цього вперше читаємо ліричний вірш. Конкретизуємо завдання: донести до учнів зміст вірша і, головне, викликати емоційний відгук на прослухане. Слід читати так, щоб у дітей з’явився пізнавальний і емоційний інтерес до подальшої роботи з текстом.

  3. Наступна робота – розмова про враження, що виникли у дітей після ознайомлення з твором, виявити рівень їхнього сприймання. Використовуємо бесіду на основі вражень учнів. Наприклад: Діти, чи сподобався вам вірш? Чим? Що особливо сподобалось? Які картини уявили? Як ви думаєте, з яким почуттям поет малює ці картини?

  4. Самостійна робота учнів із текстом вірша. Вона потрібна для того, щоб школярі уважніше вчиталися у зміст, підготувалися до його аналізу. Для цього пропонуємо прочитати твір ще раз про себе і позначити олівцем малозрозумілі слова і вислови.

  5. Мета аналізу ліричного вірша – поглибити і розширити образні уявлення, що склалися в учнів. Головне – не зруйнувати той емоційний стан класу, який виник після першого читання вірша. Проводимо аналіз так, щоб поступово зростало захоплення дітей майстерністю поета, щоб за кожним словом, кожним рядком вони бачили яскраву картину і раділи цьому відкриттю.

Розвиваючи уяву дітей, учитель використовує прийом ілюстрування тексту (розглядання готових ілюстрацій, словесне та музичне ілюстрування). Наприклад: 1. Уявіть собі, що ви художники. Яку картину ви намалюєте до першої строфи? Які фарби використаєте? Чим цей малюнок відрізнятиметься від малюнка до другої строфи? Що домалюєте? та ін. ... 2. Уявіть собі, що ви композитори. Яку музику ви написали б до цього вірша? Які музичні інструменти оберете для виконання?

Виразне читання вірша – своєрідний підсумок роботи. Через естетичне сприймання художніх творів учимо школярів помічати прекрасне у навколишньому світі й розуміти красу в зображенні життя художніми засобами. Це одне з головних завдань уроку української літератури.

Отже, педагог повинен так донести до дітей твір, щоб у них виникло бажання ще раз його прослухати, прочитати самим.

2.2. Конспект уроку на тему: «Оригінальність та простота висловлення глибоких почуттів і важливих думок у творах Василя Голобородька «Наша мова», «Теплі слова»

8 клас

Тема уроку. Оригінальність та простота висловлення глибоких почуттів і важливих думок у творах Василя Голобородька «Наша мова», «Теплі слова».

Мета: вивчати творчість Василя Голобородька; розвивати вміння виразно й вдумливо читати вірші, визначати тему, основну думку поетичних творів, знаходити та характеризувати художні образи; виховувати патріотичні почуття, любов до рідного народу, української літератури.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, портрет Василя Голобородька, збірки поета.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми і мети уроку

ІІІ. Перевірка домашнього завдання

ІV. Засвоєння нового матеріалу

  1. Слово вчителя

Василь Голобородько – сучасний український поет. Найвідоміші його поетичні збірки «Зелен день», «Ікар на метеликових крилах», «Калина об Різдві», «Слова у вишиваних сорочках». Лауреат премії їм. В. Симоненка (1988) та Державної премії України імені Тараса Шевченка (1994).

Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 р. в с. Адріанополі Луганської області за місяць до закінчення Другої світової війни. Поет пише: «Моє дитинство припало на післявоєнні роки, але запам’яталися не ті, найтяжчі, щонайближчі до закінчення війни, а ті, коли люди вже стали жити заможніше і з їхніх очей зник отой характерний полиск голоду, що так нівечить образ гарного обличчя».

Розповідаючи про своє дитинство, письменник згадує все найкраще й найцікавіше, що відбувалося в його житті. «Зовсім малим, у віці посівальника, будила мене мати зимовим ранком і посилала посівати до сусідів, це недалечко, через дорогу лише перейти. Заходив я до хати вісником свята, мені раділи, підводили до покуті, я сипав із жмені пшеничне зерно і промовляв поздоровлення з Новим роком, як мене навчила мати. З радісним відчуттям виходив я з хати, обдарований кількома монетами грошей та жменькою цукерок із бубликом, бо я порадував сусідів: і тітку, і дядька, і дітей їхніх. Уже як ходив до школи (школа в селі на той час була семирічною та українськомовною), то з однолітками ходив колядувати».

Були часи, коли в Україні влада не поважала народні традиції й обряди сивої давнини. Натомість Василь Голобородько зберігає їхню казковість і таємничість у своїй самобутній поезії. Адже віками, з покоління в покоління, народ передавав свою історію й культуру через пісню, казку, обряд. Тому фольклорний струмінь у поезії Василя Голобородька особливо відчутний.

  1. Виразне читання поезії «Наша мова»

  2. Бесіда з учнями

  • Що таке мова?

  • Які функції виконує мова?

  • Що таке пісня?

  • Назвіть‌ види пісень.

  • Як пісні повязані з історичним минулим?

  • Чим‌ пояснити те, що В. Голобородько у творі слово «Пісня» пише з великої літери?

  • Яка тема твору?

  • У‌ чому полягає ідея поезії?

  1. Спостереження над текстом

Учні заповнюють таблицю.

Образи

З чим асоціюються

Мова

Слово

Побратими

Вороги

  1. Складання грона

Вчитель з учнями складають інформаційне гроно до словосполучення «наша мова».

  1. Виразне читання твору «Теплі слова»

  2. Бесіда за змістом прочитаного

  • Яка тема твору?

  • У чому полягає основна ідея вірша?

  • Чим повязані твори «Наша мова» та «Теплі слова»?

  • Чому автор переживає за те, щоб деякі слова «не вмерли»?

  1. Словникова робота

Прочитавши вірші Василя Голобородька, ви, напевно, помітили, що вони суттєво відрізняються від прочитаних раніше. І не дивно, бо ці вірші вільні. Що означає вільний вірш?

Вільний вірш, або верлібр  це вірш, у рядках якого може бути довільна кількість наголошених і ненаголошених складів, частіше без рими. Необовязковою є однакова кількість наголосів у рядках, відсутні одноманітні повторювані строфи, але вірш має свій власний ритм. Такі ознаки наближають його до прози.

V. Узагальнення і систематизація знань

1. Гра «Хто швидше?»

Випишіть із тексту твору всі художні засоби. Поясніть їхню роль у поезії.

2. Самостійна робота

Картка № 1

1. Поміркуйте, до кого й для чого звертається В. Голобородько в поезії «Теплі слова». Доведіть це, посилаючись на факти з твору.

2. Чому, на вашу думку, мову вважають скарбом кожної нації? Власні міркування аргументуйте.

Картка № 2

1. Поміркуйте, чому вірш «Теплі слова» має таку назву. Свою думку аргументуйте.

2. Яку роль виконує анафора в поезії «Теплі слова»?

3. Тестове опитування

1. Кожне слово нашої мови записане в:

А) поученії;

Б) літописі;

В) казці.

2. З побратимами українці розмовляють словами:

А) вишуканими;

Б) образними;

В)пісенними.
3. Літопис це жанр:

А) сучасності;

Б) минулого;

В)майбутнього.
4. Мову українців В. Голобородько називає:

А) нашою;

Б) пісенною;

В) літописною.

    1. Вільним називається вірш, у якому:

А) вільний порядок слів;

Б) неримовані рядки;

В) багато засобів художньої виразності.

VІ. Підсумок уроку

VІІ. Домашнє завдання

Окремим учням підготувати повідомлення про Василя Голобородька.

Вивчити напам’ять вірш «Наша мова».

Письмово порівняти поезії «Наша мова» та «Теплі слова».

Висновки до другого розділу

Художній твір є основою сучасного уроку, організація роботи з яким є складною справою для кожного педагога. Це зумовлено тим, що в кожному класі протягом навчального року діти ознайомлюються з творами різними за жанром, за обсягом, складністю. Це в свою чергу потребує від учителя творчого підходу до кожного уроку. Але від того, наскільки цілеспрямовано вчителеві вдається врахувати особливості сприймання учнями певного віку жанру, змісту, активізувати емоції, мислення, значною мірою залежить результат опрацювання твору, позитивного впливу його на всебічний, а особливо мовленнєвий розвиток.

Працюючи над віршем, не слід забувати, що об’єкт аналізу – поетичний твір. У нього особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи над ним. Йому притаманні образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічне змалювання образів. Це змушує вчителя бути особливо пильним до підбору методів та прийомів навчання.

Педагог повинен так донести до дітей твір, щоб у них виникло бажання ще раз його прослухати, прочитати самим. Метою вище запропонованого уроку є вивчити творчість Василя Голобородька, розвивати вміння виразно й вдумливо читати вірші, визначати тему, основну думку, знаходити та характеризувати художні образи, виховувати патріотичні почуття, любов до рідного народу, української літератури.

ВИСНОВКИ

Образний світ поезій Василя Голобородька змушує нас звернутись до себе, до своєї історії, вимагає бути уважними до того, що відбувається навколо, що чекає нас завтра. Читаючи вірші поета, можна помітити небуденність його художнього слова.

Тема України, осмислення того, чим вона була, є і повинна стати для кожного громадянина, лягли в основу ранньої поеми В. Голобородька «Катерина». Зміст поеми зводиться до пізнання героєм своєї Батьківщини, алегорично зображеного як історія взаємин з жінкою на імя Катерина. У поемі виразно відчутні шевченківський (починаючи вже від назви) і фольклорний струмені. Від шістдесятництва у ній – лицарське ставлення до України як до коханої (в одній із своїх іпостасей у Голобородьковій поемі вона є нареченою героя). Від Катерини герой чекає відповіді на запитання про сенс життя («Навіщо я?..»), заради неї готовий жити, боротися й загинути. Дві алегоричні поезії з образом Катерини – «Україна на сцені» та «Пісня Катерини» – є спробами художнього осмислення місця України у світі та її історичної долі.

Хата у творах В. Голобородька зображена багаторазово і багатогранно. Від самого початку творчого шляху хата у нього – мікрокосм (за І. Дзюбою –«дивосвіт»), досконала модель світу. Але цей космос почав руйнуватися, коли українці змушені були масово покидати чи й розбирати старі хати. В. Голобородько вбачає в цьому вияв незворотних змін у житті нації й прагне бодай у поезії зберегти образ традиційної білої хати й налагодженого побуту в ній, сакральність хатніх речей, доброзичливість і високу духовність людей – «мешканців хат».

Образ слова, мови, імені, пісні як носіїв національної духовності посідає дуже важливе місце у творчості В. Голобородька. Дві збірки з аналізованих «Калина об Різдві» та «Слова у вишиваних сорочках» відкриваються віршами про мову, у яких поет стверджує необхідність звучання української мови на рідній землі. «Чарівне слово» діда організує сільську громаду («Творення вулія»). Митець добровільно обирає для себе роль сопілки в руках Діда Мороза (Бога), щоб через нього актуалізувалися «празвуки праслів», «правда» («Невідоме призначення»). Квіти і птахи зникають, коли нема кому назвати їхні народні імена, відтворивши таким чином комплекс уявлень, пов’язаних із ними («Катерина Білокур: піжмурки квітів», «Село у маю»). Ім’я людини – вираження її родинної, соціальної та національної сутності («Без імені», «Світ без луни»). Без народної пісні сівач не здатен виростити хліба, бо всі намагання людські мають початок і завершення в пісні.

Індивідуальна поетика Василя Голобородька різними своїми компонентами спрямована на те, щоб зобразити буття людини і народу як певну історичну і культурну тяглість, уводячи фольклорні елементи у сучасний контекст. Сам поет осмислює це таким чином, що то він ставить сучасні події у контекст Вічності. Поет розкриває неосяжність духовного потенціалу народу, одвічного прагнення до гармонії, і водночас трагізм світовідчування представника української нації, зумовлений складністю історичної долі. Усі компоненти Голобородькової поетики спрацьовують на донесення цього змісту.

Аналіз ліричних творів викликає у вчителів найбільше труднощів, оскільки цей літературний рід психологічно складний і вимагає розвинутих почуттів, які ще не притаманні учням середніх класів. Через психологічну несформованість, малий життєвий досвід, переважно предметне мислення учні-підлітки важко сприймають складну метафорику, психологічний малюнок, підтексти, філософські думки, що характеризують українську лірику.

Вивчаючи поетичну творчість Василя Голобородька потрібно: настроїти дітей на сприймання тексту, викликати в їхній свідомості та уяві образи і картини, близькі до тих, які знаходяться в центрі уваги вірша; познайомити з автором, пояснити значення слів, без розуміння яких сприймання вірша буде важким. Після цього вперше читаємо ліричний вірш. Слід читати так, щоб у дітей з’явився пізнавальний і емоційний інтерес до подальшої роботи з текстом.

Наступна робота – розмова про враження, що виникли у дітей після ознайомлення з твором, виявити рівень їхнього сприймання. Використовуємо бесіду на основі вражень учнів. Мета аналізу ліричного вірша – поглибити і розширити образні уявлення, що склалися в учнів. Головне – не зруйнувати той емоційний стан класу, який виник після першого читання вірша. Проводимо аналіз так, щоб поступово зростало захоплення дітей майстерністю поета, щоб за кожним словом, кожним рядком вони бачили яскраву картину і раділи цьому відкриттю. Виразне читання вірша – своєрідний підсумок роботи. Через естетичне сприймання художніх творів учимо школярів помічати прекрасне у навколишньому світі й розуміти красу в зображенні життя художніми засобами. Це одне з головних завдань уроку української літератури. Отже, педагог повинен так донести до дітей твір, щоб у них виникло бажання ще раз його прослухати, прочитати самим.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Андрусяк І. Пташина антропологія // Голобородько В. Українські птахи в українському краєвиді. Харків, 2002. С. 3-5.

    2. Антонович М. Національні мотиви в поезії В. Голобородька // Філософські, правничі й соціально-економічні студії УВУ. Мюнхен, 1984. Т. 10. С. 135-146.

    3. Бугайко Т. Ф. Майстерність учителя-словесника. Київ, 1963. 187 с.

    4. Гинзбург Л. Я. О лирике. Ленинград, 1974. 408 с.

    5. Голобородько В. Зелен день. Київ, 1988. 174 с.

    6. Голобородько В. Калина об Різдві. Київ, 1992. 200 с.

    7. Голобородько В. Летюче віконце. Париж-Балтімор, 1970. 233 с.

    8. Голобородько В. Посівальник. Луганськ, 2002. 80 с.

    9. Голобородько В. Слова у вишиваних сорочках. Київ, 1999. 110 с.

    10. Голобородько В. Українські птахи в українському краєвиді. Харків, 2002. 172 с.

    11. Голобородько ВІкар на метеликових крилах. Київ, 1990 . 159 с.

    12. Голомб Л. Г. Особа і суспільство в українській ліриці кінця ХІХ - початку ХХ століття. Львів, 1988. 146 с.

    13. Голубенко П. Поезія Василя Голобородька // Летюче віконце. Париж- Балтімор, 1970. С. 5-11.

    14. Грушевський М. Історія української літератури : В 6 т., 9 кн. Київ, 1993. Т. 1. 391 с.

    15. Давидюк В. Ф. Українські загадки в генетично-функціональному аспекті // Народознавчі зошити. 1997. № 4. С. 231-236.

    16. Дзюба І. М. Течія перегачена, але не зупинена // Українське слово : Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ століття : У 4 кн. / Упор. Яременко В. Київ, 2000. Кн. 4. С. 287-289.

    17. Дмитренко Ю. Орнітоморфні символи в поезії Василя Голобородька // Слово і час. 2002. № 7. С. 71-74.

    18. Дударенко Л. В. Василь Голобородько (Збірка «Летюче віконце»): Художньо-етична рецепція проблеми вибору // Літературознавчі обрії : Пр. молодих учених України. Київ, 2001. Вип. 2. С. 67-70.

    19. Дударенко Л. В. Міфологемний концепт лірики Василя Голобородька // Дивослово. 2002. № 7. № 9.

    20. Дударенко Л. В. Міфопоетичні мотиви лірики Василя Голобородька // Міжнародний інститут лінгвістики і права. Вісник. Київ. Вип. 3. С. 204-213.

    21. Дударенко Л. В. Циклічно-ритуальна міфологема в поезії Василя Голобородька // Наука і суспільство : Зб. наук. праць Київ, 2001. Т. 27. Педагогіка. Філологія. С. 208-214.

    22. Жирмунский В. М. Композиция лирических стихотворений // Жирмунский В. М. Теория стиха. Ленинград, 1975. C. 433-536.

    23. Забужко О. Трагедія нереалізованості // Україна. 1993. № 1. С. 18-20.

    24. Ільницький М. М. Барви і тони поетичного слова. Київ, 1967. 117 с.

    25. Історія української літератури ХХ століття : У 2 кн. / За ред. Дончика В. Г. Київ, 1995. Кн. 2.Ч.2. 510 с.

    26. Капська А. Й. Виразне читання на уроках літератури в 4-7 класах. Київ, 1980. 119 с.

    27. Кицан О. В. Інтермедіальність поетики Василя Голобородька // Питання літературознавства. 2013. № 88. С. 329-339.

    28. Клочек Г. Д. Так що ж таке поетика? // Поетика / За ред. Брюховецького В. Київ, 1992. С. 5-12.

    29. Корман Б. О. Практикум по изучению художественного произведения. Ижевск, 1977. 72 с.

    30. Кузьменко О. Поетика Василя Голобородька. Донецьк, 2005. 196 с.

    31. Кузьменко О. Поетична збірка Василя Голобородька // Сучасність. 2003. № 6.

    32. Лазаревський В. В. Літературні ігри. Київ, 1969. 175 с.

    33. Лосев А. Ф. Философия имени. Москва, 1990. 269 с.

    34. Лотман Ю. М. Анализ поэтического текста. Структура стиха. Ленинград, 1972. 271 с.

    35. Лотман Ю. Структура художественного текста. Москва, 1970. 384с.

    36. Макаров А. М. Розмаїття тенденцій. Київ, 1969. 207 с.

    37. Минералов Ю. И. Теория художественной словесности. Поэтика и индивидуальность. Москва, 1999. 357 с.

    38. Мойсеїв І. Рідна хата – категорія української духовності // Сучасність. 1993. № 7. С.151-163.

    39. «Не відлюбив свою тривогу ранню...» Василь Стус – поет і людина : спогади, статті, листи, поезії / Упор. Орач О. Ю. Київ, 1993. 399 с.

    40. Неживий О. І. Луганщина літературна. Луганськ, 1993. С. 27-32.

    41. Неживий О. Поетичний храм Василя Голобородька // Літ. Україна. 2002. 13 червня. С. 15-22.

    42. Никифорова О. И. Психология восприятия художественной литературы. Москва, 1972. 152 с.

    43. Новиченко Л. М. Сучасність, література, критика // Література і сучасність. Київ, 1969. С.3-46.

    44. Оліфіренко В. В. І. Голобородько // Донбас-95: Спецвип. : Оліфіренко В. Уроки правди і добра : Джерела літератури рідного краю. Донецьк, 1995. 168 с.

    45. Пасічник Є. А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. Київ, 2000. 384 с.

    46. Пастух Т. Гра як форма поетичного буття : На матеріалі поезії В. Голобородька «Дзвінкі конвалії» // Дивослово. 2002. № 6. С. 11-12.

    47. Пастух Т. Поезія як свято мови. Етимологія «Українських птахів» Василя Голобородька // Дзвін. 2003. № 3. С.148-152.

    48. Пастух Т. Творення поетичного світу Василя Голобородька (на матеріалі збірки «Зелен день») // «З його духа печаттю...» Зб. наук. праць на пошану проф. І. Денисюка. Львів, 2001. Т. 1. С. 209-219.

    49. Пелех У. Василь Голобородько – поет, що бачить «багато в малому, безмірне в обмеженому, фантастичне у звичному» // Пелех У. Від розстріляного до замученого відродження. Торонто-Вінніпег, 1988. С. 172-180.

    50. Полежаєва Т. В. Особливості сюжету і фабули в структурі ліричного твору (На матеріалі української та російської поезії ХІХ – ХХ ст.). Автореф. дис... канд. філол. наук : 10.01.06. Київ, 2000. 16 с.

    51. Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. Донецьк, 2011. 216 с.

    52. Рубчак Б. Бо в нас немає часу : Роздуми над сучасною молодою українською поезією // Київ. 1990. № 8. С. 101-108.

    53. Русначенко А. М. Національно-визвольний рух в Україні : середина 1950-х – початок 1990-х років. Київ, 1998. С. 466 - 467.

    54. Савчук Н. Г. Дидактичні ігри на уроках української літератури в 5-7 класах як засіб активізації навчальної діяльності учнів : автореф. дис… канд. пед. наук : 13.00.02. Київ, 2008. 21 с.

    55. Світличний І. О. Серце для куль і для рим. Київ, 1990. 581 с.

    56. Сильман Т. И. Заметки о лирике. Л., 1977. 224 с.

    57. Соловей Е. С. Українська філософська лірика. Київ, 1998. 368 с.

    58. Степанишин Б. І. Стратегія і тактика в літературній освіті учнів : Роздуми старого методиста-словесника, або Від «альфи» до «омеги» у викладанні рідного письменства в школі. Київ, 2003. 191 с.

    59. Сторчак К. М. Основи методики літератури. Київ, 1965. 415 с.

    60. Таран Л. В. «Тиха слава, тиха влада...» // Слово і час. 1992. № 2. С. 85-89.

    61. Теорія літератури / За ред. Галича О. А. Київ, 2001. 488 с.

    62. Ткаченко А. О. Індивідуальний стиль : феноменологія / типологія; динаміка / статика (на матеріалі творчості українських поетів 60-90-х років ХХ ст.) : Автореферат дис. докт. філол. наук : 10.01.06, 10.01.01. Київ, 1998. 38 с.

    63. Токмань Г. Л. Методика викладання української літератури в старшій школі : екзистенціально-діалогічна концепція. Київ, 2002. 317 с.

    64. Українська література, 11 клас : Підручник для серед. загальноосвіт. школи / За ред. Мовчан Р. В. Київ, 2000. 496 с.

    65. Українські народні пісні. Родинно-побутова лірика : В 2 ч. Київ, 1965. Ч. ІІ. 527 с.

    66. Уліщенко В. Представлення чи ілюстрування? Презентація та її роль у діалогічному навчанні української літератури // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2008. № 9. С. 44–49.

    67. Франко І. Я. Із секретів поетичної творчості. Зібр.тв. У 50 т. Київ, 1981. Т. 31. С. 45-119.

    68. Хализев В. Е. Теория литературы.Москва, 2002. 463 с.

    69. Холшевников В. Стиховедение и поэзия. Ленинград, 1991. 254 с.

    70. Хрестоматія з української літератури ХХ сторіччя / Упор. Федоренко Є., Маляр П. Нью-Йорк, 1978. 432 с.

    71. Шутенко Ю. Фольклорна традиція та авторське «Я» : поезія Василя Голобородька. Київ, 2007. 355 с.

    72. Щербаченко Т. В. Апокрифічний герой оповідних поезій Василя Голобородька // Вісник Луганського держ. пед. ун-ту. 1999. № 7. С. 73-74.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
0
дн.
0
1
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!