і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Щотижня отримуйте приємні подарунки.
Взяти участь

Анна Ахматова. Шлях у поезію

Передплата на журнал
Бібліотека
матеріалів
Опис презентації окремими слайдами:
Слайд № 1

Слайд № 2

Нет, и не под чуждым небосводом, И не под защитой чуждых крыл,— Я была тогда с моим народом, Там, где мой народ, к несчастью, был. А. Ахматова И лесть, и клевета — какие это крохи, В сравненье с бременем святого ремесла, Для той, что на ветру трагической эпохи Честь наших русских муз так высоко несла. М. Рыленков

Слайд № 3

Запис в метричній книзі про народження Анни Горенко. Одеський державний архів   Народилася на Україні в Одеському районі Великий фонтан 11 (23) червня 1889 року під знаком Близнюків, які віщували їй літературний дар, чесну бідність і важку славу. В то время я гостила на земле. Мне дали имя при крещенье – Анна   Сладчайшее для губ людских и слуха. Так дивно знала я земную радость. И праздников считала не двенадцать. А столько, сколько было дней в году…

Слайд № 4

«Я получила прозвище «дикая девочка», потому что ходила босиком, бродила без шляпы, бросалась с лодки в открытое море, купалась во время шторма, и загорала до того, что сходила кожа, и всем этим шокировала провинциальных севастопольских барышень». Річною дитиною вона була перевезена на північ в Царське Село, де згодом стала навчатись у Маріїнській гімназії. Та кожне літо проводила під Севастополем на березі Стрілецької бухти і там подружилася з морем та закохалася у древній Херсонес.

Слайд № 5

Ще маленькою Анна сказала матері, що на їхньому будинку колись буде висіти меморіальна дошка. На що мати відповіла: «Як же погано я тебе виховала». Та Анна передбачила майбутнє: меморіальна дошка з її іменем висить на будинку в Коломні (Росія), на Фонтанному домі-музеї Ахматової в Петербурзі, на станції Великий Фонтан в Одесі.

Слайд № 6

Батько Ахматової, Андрій Антонович Горенко, був капітаном другого рангу, cлужив в державній інспекції торгового мореплавства, мав чин колезького асесора. Мати батька, бабуся Анни, була гречанкою. Від неї профіль Анни Андріївни, яку називали «останньою херсонескою». Грецькі предки, на думку Ахматової, були морськими розбійниками. Про них вона чула, що одна із жінок, чоловік якої помер у морі, сама довела корабель до гавані.

Слайд № 7

Мати – Стогова Інна Еразмівна, дворянка за походженням. Прабабка поетеси по лінії матері була сибірячкою з роду Ахматових, які походили від останнього золотоординського хана Ахмата. Сестра матері (тітка Анни) вийшла заміж за Вакара, який оселився з сім’єю в Слободі-Шелехівській Деражнянського району Хмельницької області, куди Анна Ахматова приїздила на відпочинок.

Слайд № 8

У 1905 році батько залишив сім’ю. Він заборонив Анні друкувати свої вірші під прізвищем Горенко, тому Анна взяла псевдонім – прізвище бабки-татарки. Татарское, гремучее Пришло из никуда. К любой беде липучее, Само оно беда. Родина поетеси була велика і дружня. Анна була третьою дитиною в сім’ї (Інна, Андрій, Анна, Ірина, Ія, Віктор).

Слайд № 9

Мне от бабушки-татарки Были редкостью подарки; И зачем я крещена, Горько гневалась она. А пред смертью подобрела И впервые пожалела И вздохнула: Ах, года! Вот и внучка молода. И простивши нрав мой вздорный Завещала перстень чёрный. Так сказала: «Он по ней, С ним её будет веселей» Я друзьям моим сказала: «Горя много, счастья мало», - И ушла, закрыв лицо; Потеряла я кольцо. Сказка о чёрном кольце

Слайд № 10

Особливе місце у житті Ахматової посів Київ. Відомо, що в Київській Фундуклеївській гімна-зії вона навчалася в 1906-1907 роках . По закінченню гімназії, продовжила навчання на юридичному факультеті Вищих київських жіночих курсів (1908-1910)

Слайд № 11

Саме в цей період свого життя вона була закохана в Миколу Гумільова , який на той час був дуже авторитетним поетом. 25 квітня 1910 року в Миколаївській церкві, розташованій напроти центра Києва, вінчалися Микола Гумільов і Анна Ахматова. На той час у Гумільова вийшли три збірки віршів , у Анни Горенко був опублікований лише один вірш, а перша збірка вийде тільки у 1912 році.

Слайд № 12

Из логова змиева, Из города Киева, Я взял не жену, а колдунью. А думал - забавницу, Гадал - своенравницу, Веселую птицу-певунью.   Он любил три вещи на свете: За вечерней пенье, белых павлинов И стёртые карты Америки. Не любил, когда плачут дети, Не любил чая с малиной И женской истерики. … А я была его женой. А. Ахматова Покликаешь - морщится, Обнимешь - топорщится, А выйдет луна - затомится, И смотрит, и стонет, Как будто хоронит Кого-то,- и хочет топиться. Н. Гумилёв

Слайд № 13

Сегодня мне письма не принесли, Забыл он написать, или уехал; Весна, как трель серебряного смеха, Качаются в заливе корабли, Сегодня мне письма не принесли… Он был со мной ещё совсем недавно Такой влюблённый, ласковый и мой, Но это было белою зимой, Тепер весна, и грусть весны отравна, Он был со мной ещё совсем недавно… Я слышу лёгкий трепетный смычок, Как от предсмертной боли, бьётся, бьётся, И сташно мне, что сердце разорвётся, Не допишу я этих нежных строк…

Слайд № 14

Это песня последней встречи. Я взглянула на тёмный дом. Только в спальне горели свечи Равнодушно – жёлтым огнём. Так беспомощно грудь холодела, Но шаги твои были легки. Я на правую руку надела Перчатку с левой руки. Показалось, что много ступеней, А я знала – их только три! Между клёнов шёпот осенний Попросил: «Со мною умри!» Я обманут моей унылой, Переменчивой злой судьбой». Я ответила: «Милый, милый! И я тоже умру с тобой!»

Слайд № 15

Сжала руки под тёмной вуалью «Отчего ты сегодня бледна?» - Оттого, что я терпкой печалью Напоила его допьяна. Как забуду? Он вышел шатаясь, Искривился мучительно рот. Я сбежала, перил не касаясь, Я бежала за ним до ворот. Задыхаясь, я крикнула: «Шутка Всё, что было. Уйдёшь, я умру!» Улыбнулся спокойно и жутко. И сказал мне: «Не стой на ветру».

Слайд № 16

Ах, дверь не запирала я, Не зажигала свеч, Не знаешь, как, усталая, Я не решалась лечь. Смотреть, как гаснут полосы В закатном мраке хвой, Пьянея звуком голоса, Похожего на твой. И знать, что все потеряно, Что жизнь - проклятый ад! О, я была уверена, Что ты придешь назад.

Слайд № 17

А в 1914 – друга збірка «Чётки» тиражем у 1000 екземплярів. В 1912 році у видавництві акмеїстів «Цех поетів» виходить перша збірка віршів Анни Ахматової «Вечер», тираж якої складав всього 300 екземплярів.

Слайд № 18

Це був поетичний тріумф. Ахматовій присвятили більш як 100 віршів, художники писали її портрети. Петров-Водкін Портрет А. Ахматової О. Кардовська Портрет Ахматової Н. Альтман Портрет А. Ахматової

Слайд № 19

Наталія Третьякова. Ахматова та Модільяні. Біля незавершеного портрета Амадео Модельяні, знаменитий італійський художник, був закоханий у Ахматову.

Слайд № 20

Поява Ахматової викликала щось неймовірне, жінки хотіли бути схожими на поетесу: вони носили такі ж шалі, писали вірші, робили подібні зачіски, копіювали її манеру ходити і навіть говорили її голосом… Саме для них Ахматова написала епіграму: «Я научила женщин говорить, но, боже, как их замолчать заставить».

Слайд № 21

Не будем пить из одного стакана Ни воду мы , ни сладкое вино, Не поцелуемся мы утром рано, А к вечеру не поглядим в окно. Ты дышишь солнцем, я дышу луною, Но живы мы любовию одною. Со мной всегда мой верный, нежный друг, С тобой твоя весёлая подруга. Но мне понятен серых глаз испуг, И ты виновник моего недуга. Коротких мы не учащаем встреч. Так наш покой нам суджено беречь. Лишь голос твой поёт в моих стихах. В твоих стихах моё дыханье веет. О, есть костёр, котрого не смеет Коснуться ни забвение, ни страх. И если б знал ты, как сейчас мне любы Твои сухие розовые губы!

Слайд № 22

Проводила друга до передней. Постояла в золотой пыли. С колоколенки последней Звуки важные текли. Брошена! Придуманное слово – Разве я цветок или письмо? А глаза глядять уже сурово В потемневшее трюмо.

Слайд № 23

У рік розлучення Анна Андріївна подарувала Миколі Гумільову збірку віршів «Белая стая» з надписом: «Моему дорогому другу Н. Гумильову с любовью. Анна Ахматова 10 июля 1918 год. Петербург.” И когда друг друга проклинали В страсти раскалённой добела, Оба мы ещё не понимали, Как земля для двух людей мала, И что память яростная мучит, Пытка сильных – огненный недуг! – И в ночи бездонной серце учит Спращивать: о, где ушедший друг? А когда, сквозь волны фимиама, Хор гремит, ликуя и грозя, Смотрят в душу строго и упрямо Те же неизбежные глаза.

Слайд № 24

А ты думал — я тоже такая, Что можно забыть меня, И что брошусь, моля и рыдая, Под копыта гнедого коня. Или стану просить у знахарок В наговорной воде корешок И пришлю тебе странный подарок — Мой заветный душистый платок. Будь же проклят. Ни стоном, ни взглядом Окаянной души не коснусь, Но клянусь тебе ангельским садом, Чудотворной иконой клянусь, И ночей наших пламенным чадом — Я к тебе никогда не вернусь.

Слайд № 25

У 1920 році Анна Ахматова не написала жодної стрічки . Причиною цьому були не тільки світові події, але й особисті. Вона виходить заміж за Владимира Шилейко, відомого асиріознавця і поета, який старався зламати її, підкорити своїй волі. Рукописи спалював у самоварі, ревнував як до чоловіків, так і до творчості. “ Мне муж палач, а дом его – тюрьма.

Слайд № 26

Тебе покорной? Ты сошел с ума! Покорна я одной Господней воле. Я не хочу ни трепета, ни боли, Мне муж – палач, а дом его – тюрьма. Но видишь ли! Ведь я пришла сама; Декабрь рождался, ветры выли в поле, И было так светло в твоей неволе, А за окошком сторожила тьма. Так птица о прозрачное стекло Всем телом бьется в зимнее ненастье, И кровь пятнает белое крыло. Теперь во мне спокойствие и счастье. Прощай, мой тихий, ты мне вечно мил За то, что в дом свой странницу пустил.

Слайд № 27

Анна Ахматова відсилала на фронт чоловікові вірші. Вона переживала за долю Росії, про що писала в поезії «Молитва», про яку Цвєтаєва говорила: «Так писать нельзя, вы накличите беду». Дай мне горькие годы недуга, Задыханья, бессонницу, жар, Отыми и ребенка, и друга, И таинственный песенный дар - Так молюсь за Твоей литургией После стольких томительных дней, Чтобы туча над темной Россией Стала облаком в славе лучей.

Слайд № 28

Першим загинув Гумільов, якого за життя називали «Лермонтовым серебряного века». Це було 25 серпня 1921 року, він був розстріляний за участь в контрреволюційній змові, хоча жодних активних дій проти радянської влади поет не здійснював. Ахматова все ладна віддати за свободу Росії. А через шість років вона напише: Как вороны, кружатся, чуя Горячую свежую кровь, Так дикие песни, ликуя, Моя насылала любовь. Я гибель накликала милым, И гибли один за другим, О, горе мне! Эти могилы, Предсказаны словом моим.

Слайд № 29

Мне голос был. Он звал утешно, Он говорил: «Иди сюда, Оставь свой край, глухой и грешный, Оставь Россию навсегда. Но равнодушно и спокойно Руками я замкнула слух, Чтоб этой речью недостойной Не осквернялся скорбный дух. Не с теми я, кто бросил землю На растерзание врагам. Их грубой лести я не внемлю, Им песен я своих не дам. Я кровь от рук твоих отмою, Из сердца выну чёрный стыд, Я новым именем покрою Боль поражений и обид». Покинути Росію Ахматова відмовилася.

Слайд № 30

У 1921 році поетеса видає четверту збірку віршів «Подорожник» і готує до видання п’яту – “Anno Domini» , яку їй дивом вдається опублікувати у 1922 році, так як в період з 1922 по 1940 роки Анну Ахматову не друкують, її сприймають як дружину ворога народу. И всюду клевета сопутствовала мне, Её ползучий шаг я слышала во сне. И в мёртвом городе под беспощадным небом, Скитаясь наугад за кровом и за хлебом.

Слайд № 31

В 1934 році заарештували її сина та чоловіка М. Пуніна як учасників «антирадянської терористичної групи». Ахматова особисто зверталась до Сталіна. Врешті сина вдалося врятувати, проте ненадовго. У 1938 році його знову арештували, він просидів під слідством в Ленінграді в тюрмі НКВД в Крестах 18 місяців. І весь цей час Ахматова проводить, стоячи у чергах до заарештованого сина. Саме там вона складала свій «Реквієм».

Слайд № 32

«В страшные годы ежовщины я провела семнадцать месяцев в тюремных очередях в Ленинграде. Как-то раз кто-то «опознал» меня. Тогда, стоящая за мной женщина с голубыми губами, которая, конечно, никогда в жизни не слыхала моего имени, очнулась от свойственного нам всем оцепенения и спросила меня на ухо (там все говорили шёпотом): - А это вы можете описать? И я сказала: Могу. У вступі до поеми Ахматова напише: Тогда что-то вроде улыбки скользнуло по тому, что некогда было её лицом»

Слайд № 33

Над своєю поемою «Реквієм» Анна Ахматова працювала з 1935р. по 1938 рік. Але цей твір не міг бути надрукований за сталінських часів, його вчили напам’ять близькі та рідні поетеси, тому що навіть рукописи зберігати було небезпечно, і Ахматова спалювала їх. Уперше «Реквієм надрукувало мюнхенське видавництво в 1963 році, і тільки у 1987 році поема була видана в Росії.

Слайд № 34

Семнадцать месяцев кричу, Зову тебя домой, Кидаюсь в ноги палачу, Ты сын и ужас мой. Всё перепуталось навек, И мне не разобрать Теперь кто зверь, кто человек, И долго ль казни ждать. И только пышные цветы, И звон кадильный, и следы Куда-то в никуда. И прямо мне в глаза глядит, И скорбной гибелью грозит Огромная звезда.

Слайд № 35

Узнала я как опадают лица, Как из-под век выглядывает страх, Как клинописи жёсткие страницы Страдание выводят на щеках. Как локоны из пепельных и чёрных Серебряными делаются вдруг, Улыбка вянет на губах покорных, И в сухоньком смешке дрожит испуг. И я молюсь не о себе одной, А обо всех, кто там стоял со мной И в лютый холод и в июльский зной Под красною ослепшею стеной.

Слайд № 36

Опять поминальный приблизился час. Я вижу, я слышу, я чувствую вас: И ту, что едва до окна довели, И ту, что родимой не топчет земли, И ту, что красивой тряхнув головой, Сказала: «Сюда прихожу, как домой!» Хотела бы всех поимённо назвать, Да отняли список, и негде узнать, Для них соткала я широкий покров Из бедных, у них же подслушанных слов, О них вспоминаю всегда и везде, О них не забуду и в новой беде, И если зажмут мой измученный рот, Которым кричит стомильонный народ, Пусть также они поминают меня В канун моего поминального дня. Посвята

Слайд № 37

А если когда-нибудь в этой стране Воздвигнуть задумают памятник мне, Согласье на это даю торжество, Но только с условьем – не ставить его Ни около моря, где я родилась; Последняя с морем разорвана связь, Ни в царском саду у заветного пня, Где тень безутешная ищет меня, А здесь, где стояла я триста часов, И где для меня не открыли засов. Затем, что и в смерти блаженной боюсь Забыть громыхание чёрных марусь, Забыть, как постылая хлюпала дверь И выла старуха, как раненый зверь. И пусть с неподвижный и бронзовых век, Как слёзы струится подтаявший снег, И голубь тюремный пусть гулит вдали, И тихо идут по Неве корабли. Петербург. Пам’ятник А. Ахматовій Скульптор Г. Додонова

Слайд № 38

И та, что сегодня прощается с милым, Пусть боль свою в силу она переплавит. Мы детям клянёмся, клянёмся могилам, Что нас покориться никто не заставит. В 1940 році вийшла збірка поезій Ахматової «Из шести книг». Війна застала Анну Андріївну в Ленінграді, де вона прожила майже всю блокаду. У червні 1941 року вона написала вірш «Клятва», який облетів усю країну:

Слайд № 39

З 1941 по1944 роки Ахматова живе в евакуації в Ташкенті. Часто виступала в шпиталях, читала вірші пораненим. Над нею не раз висіло крило смерті: двічі хворіла на тиф. В роки евакуації їй допомагали Фаїна Раневська та Олена Булгакова, згадували спільних знайомих, тих, яких уже не було і тих, про долю яких нічого не знали. Когда я называю по привычке Моих друзей заветных имена, Всегда на этой странной перекличке Мне отвечает только тишина.

Слайд № 40

Закінчилась війна… Анна Ахматова сподівалася, що доля нарешті змилується над нею. Але тут пролунала відома жданівська постанова 14 серпня 1946 року… Друзі організували таємний фонд допомоги. У той час це було істинним героїзмом. Ахматова розповідала про це через багато років: «Они покупали мне апельсины и шоколад, как больной, а я была просто голодная…» Життя для Ахматової немов би зупинилося. Після виключення зі Спілки письменників її навіть позбавили продовольчих карток.

Слайд № 41

На довгі роки ім’я Ахматової було викреслено з літератури. Влада зробила все, аби про неї забули. Та поетеса гірко і мудро усміхається над своєю долею і над своїми гонителями. Ніколи і ніхто не бачив її зі схиленою головою. Забудут! Вот чем удивили. Меня забывали сто раз. Сто раз я лежала в могиле, Где, может быть, я и сейчас. А муза и глохла, и слепла, В земле истлевала зерном, Чтоб после, как Феникс из пепла, В тумане восстать голубом.

Слайд № 42

1958 – «Стихотворения» 1961 – «Стихотворения» 1965 – «Бег времени» Анна Ахматова була великою трудівницею, до 1956 року вона займається перекладами з французької, німецької, англійської, італійської, грецької та східнослав’янських мов. Готує до видання свої переклади та поезії. Таким чином виходять три книги:

Слайд № 43

ЇЇ слава давно перейшла кордони держави, в якій вона жила. У грудні1964 року Ахматова їде до Італії, де їй вручили премію «Етна-Теорміна». Я не искала прибыли, Я славы не ждала, Я под крылом у гибели Все тридцять лет жила. У червні 1965 року в Англії Ахматовій вручають диплом почесного доктора Оксфордського університету.

Слайд № 44

З осені 1965 року Ахматова живе в Москві, у неї хворе серце. Лежала в Кремлівській лікарні, потім проходила курс лікування в підмосковному санаторії Домодєдово, де і померла 5 травня 1966 року. Похована в селі Комарово біля Петербурга. А я иду, где ничего не надо, Где самый милый супутник – только тень, И воет ветер из глухого сада, А под ногой могильная ступень.

Слайд № 45

Пам’ятник матері Лев Гумільов будував власноруч, разом із своїми студентами. Це символічна стіна під якою стояла його матір з передачами сину в «Кресты» Там, де зараз барельєф Ахматовой, спочатку був отвір, схожий на тюремне вікно. На самій могилі – дерев’яний хрест, як заповідала Ахматова.

Слайд № 46

Поетеса стверджувала, що у кожного поета своя трагедія, інакше поета не існує. А я молчу, я тридцять лет молчу, Молчание арктическими льдами Стоит вокруг бесследными рядами. Оно идёт гасить мою свечу…

Слайд № 47

Джерела 4.https://yandex.ua/images/search?text=А.Ахматова&parent-reqid=1513396185667411-225777399020810077512632-sas1-5635 5.https://yandex.ua/images/search?text=плейкаст+А.Ахматова 2. http://mykniga.com.ua/biograph/biografiya-anni-axmatovoї-biografiya-cikavi-fakti-dosyagnennya.html 1. http://ua-referat.com/Біографія_Анни_Ахматової 3. http://www.stihi-xix-xx-vekov.ru/ahmatova.html

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
11клас, Зарубіжна література. Презентація до уроку
  • Додано
    28.02.2018
  • Розділ
    Зарубіжна література
  • Клас
    11 Клас
  • Тип
    Презентація
  • Переглядів
    115
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер материала
    YZ562591
Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» I видання

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти