Виникнення християнства

Перегляньте відео

1. Хто такий Ісус Христос? Що розповідають про нього історичні джерела?

Преображення Христове. Рафаель Санті. 1519-1520 рр. Рим. Ватикан.

У Римській державі часів республіки й найбідніший громадянин міг узяти участь у виборах чи звернутися до трибуна. За імперії державою керував імператор, а люди втратили можливість впливати на політичні події. Це породжувало зневіру та розчарування, сприяло поширенню різних пророцтв, астрологічних передбачень.

На Близькому Сході чимало прихильників мали релігійні вчення про кінець світу, прихід спасителя. Особливо яскраво це виявилося в іудаїзмі.

Збірку книг, що складають Біблію, називають Святим Письмом.

Євангеліє (від грец. добра звістка) - так називають кожну з перших чотирьох книг Нового Завіту, які написали апостоли Матвій, Марк, Лука та Іоанн. У книгах описано земне життя Господа, Сина Божого Ісуса Христа: Його вчення, чудеса, хресні страждання, смерть, воскресіння та вознесіння на небо.

У 63 р. до н. е. Рим підкорив Палестину. У 37 р. до н. е. її правителем став Ірод Великий. За панування римлян істотно зміцнилося економічне становище іудейських священиків і, відповідно, посилився їхній вплив. Єрусалимський храм знову став центром релігійного життя.

За таких обставин у Палестині розпочав проповідувати Ісус Христос. Щоправда, римські джерела подають лише коротенькі згадки про Ісуса. У 1971 р. було знайдено арабську копію тексту єврейського історика Йосифа Флавія, у якому цей противник християнства розповідав історію життя Христа. У джерелі, зокрема, ідеться про те, що в Галілеї жив проповідник Ісус (Ієшуа). Першими сприйняли його проповіді найбідніші прошарки палестинського суспільства. На початку діяльності Ісус прийшов до Іоанна Хрестителя, який охрестив його. Ісуса було проголошено Месією - спасителем світу.

Утім основним джерелом, яке розповідає про життя Христа, є книги Нового Завіту Біблії, які називають Євангеліями.

Проповідницькій діяльності Ісуса перешкоджали іудейські священики - фарисеї. Якось вони запитали Ісуса, чи слід платити податки Риму. Ісус відповів: «Віддавайте Богу Богове, а кесарю (тобто імператору) - кесареве». Згодом фарисеї схопили Ісуса й засудили на смерть. Цей вирок мав затвердити римський намісник Понтій Пілат. Людина досвідчена, Пілат не міг не розуміти, що стає учасником розправи над безвинним. Але, відпустивши Ісуса, він би викликав невдоволення іудейських священиків, що могло спричинити заколоти й повстання проти панування Риму. І Понтій Пілат затвердив смертний вирок Ісусу.

1. Єрусалим за часів Ісуса Христа. Сучасна реконструкція. 2. Ісус Христос у вигляді молодого пастуха, який символізує пастиря віруючих, а заблудла вівця на його плечах - грішник, що розкаявся. 3. Зображення риби - зашифроване позначення імені «Ісус Христос, син Божий, Спаситель».

Прочитайте уривок з Нагірної проповіді Ісуса Христа (з Євангелія від Матвія) та поміркуйте, якими новими ідеями просякнуте християнське віровчення.

• «Не судіть, щоб і вас не судили; бо яким судом судитимете, таким же осудять і вас, і якою мірою мірятимете, такою і вам відміряють. І чого в оці брата свого ти скалку бачиш, колоди ж у власному оці не помічаєш? Не давайте святого псам і не розсипайте перлів своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, щоб не розшматували й вас... Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, а хто стукає, відчинять йому».

Від якої події відбувається лічба років за сучасним календарем? У якому році за римським літочисленням народився Ісус Христос?

2. Як виникали перші християнські громади? Як ставилися імператори Риму до християн?

Апостол - у Новому Завіті так названо 12 перших послідовників і учнів Христа.

Слово «церква» означає «дім Божий», тобто святе місце, призначене для богослужінь і молитов, а також - громада віруючих.

Після страти Ісуса його учні - апостоли - почали проповідувати вчення вчителя в різних частинах Римської імперії: зокрема, Андрій навчав у Малій Азії, Скіфії та Греції.

Християни в різних землях імперії створювали свої громади. Перші християнські громади трималися на демократичних засадах. Голова громади розпоряджався майном та грошима для організації молитовних зібрань і допомоги тим громадівцям, яких спіткала біда. Свої зібрання перші християни проводили в потаємних місцях. Згодом окремі громади будували молитовні доми - церкви.

Кількість прихильників нової релігії зростала. Проте життєві правила, яких дотримувалися перші християни, суперечили присязі римського громадянина. Людина, яка склала цю присягу, визнавала богом імператора й присягала іменем Юпітера та інших римських богів. Цього не визнавали християни, тому всіляко ухилялися від присяги.

Римські катакомби 4 ст. із зображенням Ісуса Христа.

Відмову присягати імператорові й приносити жертви влада сприймала як непокору й прояв бунтівного вільнодумства. Слідуючи заповіді «не вбивай», християни відмовлялися служити у війську, що теж викликало занепокоєння влади. Спосіб життя християн руйнував усталені уявлення, у чому влада вбачала наміри розхитати римську державу. Саме тому християнські громади зазнавали переслідувань.

Приводом до гонінь стала пожежа в Римі в 64 р., у якій імператор Нерон звинуватив християн. Після Нерона з особливою жорстокістю переслідував прихильників нової віри останній із Флавіїв - імператор Доміціан. Жорстокими були гоніння на християн і за імператора Діоклетіана.

Щоб уникнути переслідувань, християни стали проводити свої зібрання в підземеллях Рима, де ховали небіжчиків, - катакомбах, що простягалися на багато кілометрів.

Чому перші християни зазнавали гонінь та переслідувань?

3. Як і коли християнство стало в Римській імперії державною релігією?

Під час кризи, що охопила Римську імперію в 3 ст., християнство стало найпоширенішою релігією в державі. Попри жорстокі переслідування християн на початок 4 ст. майже половина населення імперії сповідувала нову релігію. Сталися зміни в організації християнських громад: тепер їхнім господарством керували єпископи, які з другої половини 3 ст. очолили християнські громади.

Мозаїка із зображенням Константина Великого в Соборі Святої Софії в Константинополі (нині Стамбул, Туреччина).

Імператор Константин зрозумів, що церковну організацію та авторитет християнства можна використати для зміцнення своєї влади. Він повернув християнам церковне майно, конфісковане його попередником, звільнив християнських священиків від сплати податків та військової служби, проголосив свободу молитовних зібрань. Сам імператор святкував і християнські, і традиційні римські свята.

У 325 р. в місті Нікея було скликано собор (зібрання) єпископів Заходу та Сходу. У ньому взяв участь і сам імператор, аби піднести його значення. Було затверджено Символ віри - короткий і точний виклад основних християнських істин. Найважливіше в ньому було те, що єдиний Бог виступає в трьох рівних проявах (іпостасях) - Бога-Отця, Бога-Сина (Ісуса Христа) і Бога-Духа Святого, які разом становлять Святу Трійцю. Рішення Нікейського собору сприяли остаточному оформленню християнської церкви - громади єдиновірців, людей, які сповідують одну віру.

Було запроваджено семиденний тиждень замість звичного для римлян восьмиденного. Сьомий день вважався днем молитов та зібрань, днем відпочинку. Були оформлені перші рукописи Біблії.

За імператора Феодосія (379-395 рр.) запровадили обов’язкове християнське віросповідування для всіх римських громадян. Так християнство стало єдиною державною релігією Римської імперії. Язичницькі храми почали руйнувати, статуї римських богів нищити.

У 5 ст. на Заході влада в церкві закріпилася за єпископом Рима - Папою Римським, на Сході очільником церкви став єпископ Константинополя - константинопольський патріарх.

Чому імператорська влада перешкоджала поширенню християнства? У яких настановах християнського віровчення імператор убачав загрозу своєму пануванню? Чому жорстокі переслідування не зупинили поширення віри в Ісуса Христа? Які загальнолюдські цінності утверджувало християнство?