СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ: ПРИЙМЕННИК, СПОЛУЧНИК, ЧАСТКА. ЇХ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ПРАВОПИС. СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ

Службові частини мови

До службових частин мови належать неповнозначні слова, які не називають реалій, а тільки вказують на відношення між ними.

До службових частин мови належать прийменник, сполучник, частка.

Службові частини мови служать тільки для вираження різних відношень між словами (прийменники), між словами і реченнями (сполучники) або ж надають словам і реченням різних відтінків (частки).

Спільними ознаками всіх службових частин мови є те, що вони:

— не відповідають на питання;

— не називають предметів, ознак, дій, кількості й не мають лексичного значення;

— не мають властивих самостійним частинам мови морфологічних ознак;

— не змінюють своєї форми;

— не бувають членами речення.

Прийменник

Прийменник — це незмінна службова частина мови, що є граматичним засобом поєднання іменників (чи займенників, числівників) у непрямих відмінках з іншими словами в словосполученні або реченні. Функцією прийменників є вираження відношень між словами в реченні та словосполученні й у такий спосіб відображення відношень, що існують в об'єктивній дійсності,: писати в зошиті, писати на зошиті, писати по зошиту...

Щоб запам’ятати, що таке прийменники (адже їх часто плутають із прикметниками, прислівниками за співзвучністю назви), варто розкласти слово: прийменник, тобто «при іменних» частинах мови.

За походженням прийнято розмежовувати прийменники

За значенням усі прийменники можна розподілити на кілька груп:

• просторові (працювати на заводі , жити в Україні , росте край дороги, живе біля школи),

• часові (працювати з ранку до вечора, після обіду, до осені),

• об’єктні (дбати про людей),

• причини (бути відсутнім через хворобу),

• мети (підготувати для розповсюдження),

• умови та допусту ( від застуди, при температурі),

• способу дії ( зі швидкістю, з апетитом, із задоволенням),

• кількісні ( з хвилину, біля двох-трьох разів),

• означальні ( життя без друзів, квіть з поля).

За будовою прийменники можуть бути

Особливості вживання деяких прийменників

1. Найбільші труднощі виникають у вживанні прийменника по, який в українській мові, на відміну від російської, має вужчу сферу функціонування й поєднується з іменником лише в конструкціях зі значенням:

1) мети (прийти по книгу, збирати документи по інстанціях);

2) місця чи напрямку дії (ходити по крамницях, повідомлення по телефону, їхати по дорозі);

3) місця поширення дії (майстер по дереву, ударити по нозі);

4) часу (відпочити по обіді = після обіду);

5) розподільності (роздати по примірнику книги кожному);

6) збірної кількості (ходити по двоє);

7) певних стосунків або взаємин (колега по роботі).

У решті випадків прийменник по поступається місцем на, за, з, до, для, від, під, у та ін.

1. Прийменники слід відрізняти від співзвучних їм омонімічних або па-ронімічних слів інших частин мови (іменників, прислівників), порівняйте:

   вечеряє коло хати	утворили (що?) коло
   (прийменник)	(іменник)

   

   Протягом доби зафіксовано 1804 нові випадки захворювання.	Холодним протягом (чим?) обвiяло хлопчика.
   (прийменник)	(іменник)

   Для розрізнення варто пам’ятати, що прийменник не відповідає ні на яке питання, не є членом речення й стоїть біля іменників, займенників, числівників.

2. При синтаксичному розборі прийменник підкреслюється разом зі словом, якого він стосується.

3. В українській мові можливе вживання варіантів одного і того ж прийменника ( З - ІЗ - ЗІ -ЗО) або (У-В), що зумовлене закономірностями МИЛОЗВУЧНОСТІ МОВИ:

   З уживається:

   на початку речення: з наступного року...;

   після паузи (коми, тире, крапки з комою, двокрапки, дужки): дилери можуть укладати угоди між собою, з брокером;

   між голосними: згідно з інструкцією;

   після приголосного, перед голосним: майнові права, що випливають з авторського права; фахівець з економіки;

   після голосного перед приголосним (крім с, ш): знижка з ціни валюти, конференція з проблеми, згідно з наказом.

   ІЗ уживається:

   між свистячими й шиплячими звуками (з, с, ц, ч, ш, щ): встав із сходом сонця, гастролював із цирком;

   та між групами приголосних (після них або перед ними): із двох примірників один був зіпсований; вийшов із тьмяної кімнати.

   ЗІ вживається:

   перед сполученням приголосних (2 приголосних ), коли початковими виступають з, с, ц, ч, ш, незалежно від закінчення попереднього слова: розмова зі звичайної робилася політичною; пов'язаених зі сплатою податків, продаж товарів зі знижкою, привітати зі святом, промовив зі сцени

   ЗО вживається:

   завжди при числівниках два, три: Буду у відрядженні днів зо два;

   із займенником мною: Вирішили зо мною укласти угоду.

   Чергування прийменників у – в

   Прийменник У вживається:

   1) між приголосними: отримав у сумі, сплатив у розмірі;

   2) на початку речення: У період...;

   3) після паузи (коми, крапки з комою, тире, двокрапки, дужки): сплачуються внески на соціальне страхування, у державний бюджет;

   4) перед числовими показниками: У 2004 році...;

   5) перед словами, які починаються на в, ф, ст, хв, зв: у зв'язку, у відповідності, у статуті.

   Прийменник В пишеться:

   1) між голосними: записано в акті;

   2) після голосного перед більшістю приголосних: зафіксовано в документі, зазначено в контракті, виготовлено в кількості;

   3) на початку речення перед голосним: В оголошенні, в акті зазначено;

   4) після приголосного перед голосним: зустріч в аудиторії, участь в агітації, показник в опитуванні.

   Написання прийменників разом, окремо, через дефіс

   

   вздовж	з метою	з-поміж
   внаслідок	за винятком	з-за, із-за
   поруч	незалежно від	з-поміж, з-над

СПОЛУЧНИК

Сполучник – це службова незмінна частина мови, яка служить для з’єднання однорідних членів речення та частин складного речення:

• І все на світі треба пережити,
  І кожен фініш – це, по суті, старт,
  І наперед не треба ворожити,
  І за минулим плакати не варт. (Л. Костенко).

Сполучник не буває членом речення.

Сполучники, як і прийменники, можуть бути багатозначними словами та вступати у синонімічні відношення. Багатозначними можуть бути що, щоб, як тощо:

• Щоночі, як місяць зійде, старий вовк виходив на узлісся (часовий).

• У неї очі – як зіроньки сяють (порівняльний).

• Устина не сказала, як це сталося (з’ясувальний).

Сполучники-синоніми: і – й – та(у значенні і), але – зате – проте, тож – тому, щоб – аби, бо – тому що, як – наче – ніби – мовби – неначе … тощо.

Групи сполучників за значенням (роллю в мові)

Види сурядних сполучників

Види підрядних сполучників

Групи сполучників за будовою

Групи сполучників за способом уживання

Групи сполучників за походженням

Розрізнення сполучників та однозвучних сполучень слів

Зверніть увагу! Прості речення у складному можуть з’єднувати сполучні слова – самостійні частини мови, які є членами речення: відносні займенники (хто, що, який, чий, котрий, скіль­ки); прислівники (де, куди, звідки, коли, відколи, чому): Пишіть листи і надсилайте вчасно, коли їх ждуть далекі адресати, коли є час, коли немає часу і коли навіть ні про що писати (Л.Костенко).

Розрізнення сполучників та сполучних слів

ПРАВОПИС СПОЛУЧНИКІВ

1. Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом (одним словом):

   а) адже, аніж, ніж, отже, отож, таж, також, теж, тож;

   б) аби, мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб, щоб, якби;

   в) мовбито, немовбито, нібито, начебто, неначебто, тобто, цебто;

   г) абощо, тощо, якщо;

   д) притому, притім, причому, причім, проте, зате, затим.

2. Частина сполучників може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, але ж, бо ж, все ж, хоч би, хоча б, коли б, коли б то.

3. Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як.

4. У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні — окремо, а саме: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.

5. Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-то, томуто, тим-то, якби-то, тільки-но пишуться через дефіс.

ЧАСТКА

Частка – це службова незмінна частина мови, яка надає окремим словам чи реченням додаткових смислових відтінків і служить для утворення нових слів або окремих граматичних форм:

• Тільки той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив (Леся Українка).

Частка не є членом речення.

Розряди часток за значенням

Види модальних часток

Групи часток за походженням

Групи часток за будовою

Розрізнення часток та інших частин мови

ПРАВОПИС ЧАСТОК

Разом пишуться:

1. Частки аби, де, сь, чи, що, як, ані, чим, ні: абиколи, якраз, деякий, хтось, щодня, якнайліпше, анітрохи, чимдуж. Але: поки що, дарма що, ледве що.

2. Частки би, б, же, ж, ось, он, то у складі сполучників: щоб, якби, немовбито, адже, отже, також.

Через дефіс пишуться частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, -бо, но-, то-, -от, -таки, бозна-: будь-коли, бозна-хто, стій-бо, як-от, умів-таки, так-то. Але: хтозна в кого, будь у чому, все ж таки, хтозна й хто; таки вивчив, таки домігся свого.

Окремо від інших самостійних слів пишуться частки же, ж, то, ось, он, хай, нехай, би, б, що то, що за, чи то: Голос криниці — чого ж ти замовк? (Л. Костенко). Що за золота у вас дитина (А.Тесленко).