У сучасному світі забагато насильства... Ризикну сказати, що це навіть не припущення і не суб'єктивне твердження... Це - аксіома, яку вже, напевне, немає потреби нікому доводити. Апологети езотеричних шкіл стверджують, що те, що нас оточує - не більше за те, що у нас усередині. Не хочу заглиблюватись у передумови таких висновків, проте є бажання поглянути на проблему саме зсередини.
Чи доводилося вам замислюватися над питанням, скільки насилля особисто в мені самому? Чи не виступаю я сам/а насильником? Чи залишається у мого співбесідника після розмови зі мною бажання жити? чи вірить він у свої сили? чи не "придушив" я його своїм прагненням "вчинити добро"? Пропоную здійснити подорож у моторошний світ власного "чикатила" разом зі мною на сторінках мого блогу... Рушаймо?
Насилля над людиною зазвичай розпочинається ще у дитинстві. Ні, мова не про побиття ременем чи прилюдне приниження. Я не стану навіть говорити про туге пеленання, раннє віднімання від грудей, примусове "запихування" дитини до садочка... Мова про щоденне спілкування дитини з дорослим...
Чи доводилось вам чути такі звинувачення на адресу дитини від батьків?
- Ти не маєш права на свої бажання. Бажання дорослих важливіші.
- Ти не здатен відчувати себе і свої потреби. Дорослий краще знає, що і коли тобі потрібно.
- Ти - безпомічний. Ти не можеш себе захистити і зробити правильний вибір. Дорослий досвідченіший, він підкаже.
- Ти - причина нещасть і проблем дорослої людини. Через тебе вони страждають і хворіють.
- Ти - нездара, яким постійно треба керувати, щоб ти не потрапив до якоїсь халепи... Всі інші набагато кращі, ніж ти.
Я можу продовжувати цей жахливий список. Проте, переконанана, що жодна мама чи тато не впізнає у цьому переліку того, що вони говорять своїм малюкам. А якщо я дещо зміню слова? Як вам такий варіант?
- Якщо ти не з'їси цю кашу, на вулицю гуляти не підеш.
- Сядь рівненько і слухай. Не крутися. Не бігай. Не галасуй.
- Надягни шапку - на вулиці холодно, застудишся.
- Йди їсти, бо ти вже голодний.
- Не дружи з Іванком, він поганого тебе навчить.
- Ти мене засмутив такою поведінкою.
- Он в Сашка як гарно виходить, не те, що в тебе!
- Всі діти, я к діти, а ти....
- Більше не куплю тобі іграшок!
- У мене через тебе серце розболілося.
Пропоную продовжити цей перелік...
Дуже часто ми, батьки, вживаючи такі фрази, не замислюємося, що насправді чує дитина, коли слухає такі звертання до себе.
Кожен з цих висловів спирається на беззаперечну істину, що дитина недосконала, і її терміново потрібно "вдосконалити" - настановами, заборонами, рекомендаціями, страхом, відчуттям провини... А в результаті дитина стане вихованою - зручною для мами й тата, для вихователів, вчителів, керівництва...
Мало хто усвідомлює, що таке спілкування принижує гідність дитини, недооцінює її самість, нападає, силує, змушує та роз'єднує...
Де віднайти ті підказки, які допоможуть нам, батькам, вихователям та вчителям висловлюватись так, щоб навіть словесно не принижувати дитину? щоб не ставати причиною її комплексів та низької самооцінки?
